Питання суверенності, соборності й

територіальної цілісності України під час

революції в світлі історичних джерел
Хоменко Сергій
Питання суверенності України під час революції
23 (10) жовтня це питання, з огляду на простій у його вирішенні, було винесено на засідання
Центральної Ради. Обговорення виявилося емоційним та бурхливим. Основний пункт
суперечностей – теза про суверенність Українських Установчих Зборів, положення про яку,
здавалося б, випливало із формально вже визнаного всіма права націй на самовизначення. Але
таку суверенність категорично заперечували представники Бунду, меншовиків та російських есерів.

Їм опонували українські соціал-демократи, есери та соціал-федералісти, наголошуючи на

ігноруванні Петроградом прав України та небажанні українців з цим миритися. Незалежність України
хоч і визнавалася небажаною, але її можливе проголошення називалася одним із можливих,
щоправда, крайніх, засобів такої боротьби. Зокрема, Винниченко за результатами обговорення
опублікував статтю, у якій писав:
Як пиав про це Винниченко
«Суверенність» - це значить, що сам я собі пан,
коли ж хтось має цю суверенність мені
визначати, то це вже не буде суверенність. Так
само суверенність Української Установчої Ради
може виявитися навіть в цілковитому
відокремленні України… Ми, українські соціал-
демократи, проти державної самостійності, але
ж ми ніколи не зарікались і не зарікаємося, що
… ми не змінемо своїх поглядів»
Спільну формулу з питання про Українські Установчі Збори було узгоджено
вже на наступному засіданні, яке почало свою роботу 1 листопада (19
жовтня). І, знову ж таки, ухвала була затверджена вже після опівночі.

Хоча в ухваленому формулюванні прямо не згадується про суверенність

Української Установчої Ради (зборів), однак з тексту можна зробити висновок
про її обмежене визнання. Це був той компроміс, на який погодилися усі
фракції Центральної Ради.
Питання соборності України під час революції
Українська Народна Республіка, яка 1918-го року IV Універсалом Центральної Ради
і на мирових переговорах в Бересті з країнами Почвірного блоку твердо заявила про
соборницьку перспективу своєї державної політики. Українська Держава, що
наприкінці квітня 1918 р. змінила УНР, у формі Гетьманату оголосила соборність
історично-етнографічних земель офіційним курсом державотворчого поступу.
Соборницька концепція гетьмана П.Скоропадського ставила за мету і була
спрямова на об’єднання в єдиній Українській Державі Бессарабії, Придністров’я,
Берестейщини, Гомельщини, Стародубщини, Курщини, Білгородщини, Рильщини,
Донщини, Кубані, Криму, Холмщини, Карпатської України, Буковини, Підляшшя,
Східної Галичини.
 Питання територіальної цілісності України під час революції

У І Універсалі УЦР заявила про політичну мету –

здобуття української автономії у складі
демократичної федеративної Російської
республіки. Автономна Україна мала включати
території, де українці становлять більшість
населення.
Територія автономної України згідно з “ тимчасовою інструкцією “ 17 серпня 1917 р