ТЕМА 1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ.
НАУКОВІ ОСНОВИ КВАЛІФІКАЦІЇ
КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ.
1 . Поняття Особливої частини кримінального права України.

Кримінальний кодекс України складається із Загальної та Особливої

частин, які органічно між собою пов’язані, перебувають у постійній
взаємозалежності та взаємодії.

У межах університетського (академічного) курсу Особливої частини

кримінального права України, як правило, вивчаються:

1) наукові основи кваліфікації кримінальних правопорушень;

2) норми Особливої частини КК;

3) практика застосування норм Особливої частини КК;

4) проблеми вдосконалення норм Особливої частини КК та практики їх

застосування.
2. Система Особливої частини
КК України.

У КК норми Особливої
частини згруповані в окремі
розділи, які розміщені у певній
послідовності.

Система Особливої частини

КК базується на особливостях
родових об’єктів складів
кримінальних правопорушень

Самі назви окремих її розділів

здебільше і вказують на
родовий об’єкт відповідної
групи правопорушень.
УСЬОГО – 11 КНИГ, ПОДІЛЕНИХ НА 75 РОЗДІЛІВ (774 СТАТТІ):
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА – 25 РОЗДІЛІВ
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 50 РОЗДІЛІВ.
315 СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ + 131 СКЛАДІВ ПРОСТУПКІВ = 446 СКЛАДІВ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
ПРОЄКТ
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
ЗМІСТ
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Книга перша. ПРО КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Розділ 1.1. Вихідні положення
Розділ 1.2. Принципи
Розділ 1.3. Межі дії в часі та просторі
Розділ 1.4. Визначення термінів
Книга друга. ПРО КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Розділ 2.1. Кримінальне правопорушення та його склад
Розділ 2.2. Об’єкт і об’єктивна сторона
Розділ 2.3. Суб’єкт
Розділ 2.4. Суб’єктивна сторона
Розділ 2.5. Шкода та її види. Тяжкість кримінального правопорушення
Розділ 2.6. Незакінчений злочин. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця
Розділ 2.7. Співучасть. Причетність. Необережне спільне спричинення наслідку
Розділ 2.8. Множинність
Розділ 2.9. Обставини, що виключають протиправність діяння
Розділ 2.10. Кримінально-правова кваліфікація
Книга третя. ПРО КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Розділ 3.1. Загальні положення про кримінально-правові засоби
Розділ 3.2. Покарання
Розділ 3.3. Призначення покарання
Розділ 3.4. Звільнення від покарання. Зміна призначеного покарання
Розділ 3.5. Пробація
Розділ 3.6. Засоби безпеки
Розділ 3.7. Реституція та компенсація
Розділ 3.8. Конфіскація майна та вилучення речі
Розділ 3.9. Судимість
Розділ 3.10. Особливості кримінально-правових засобів щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення у
неповнолітньому або молодому віці
Розділ 3.11. Кримінально-правові засоби щодо юридичної особи
 КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
ЗМІСТ
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Книга четверта. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ЛЮДИНИ

Розділ 4.1. Злочини проти життя людини
РОЗДІЛ 4.2. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ
РОЗДІЛ 4.3. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ МЕНТАЛЬНОЇ ТА ФІЗИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ
РОЗДІЛ 4.4. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ТА ГІДНОСТІ ЛЮДИНИ
РОЗДІЛ 4.5. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ СЕКСУАЛЬНОЇ СВОБОДИ ТА СЕКСУАЛЬНОЇ
НЕДОТОРКАНОСТІ ЛЮДИНИ
РОЗДІЛ 4.6. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ СІМ’Ї, ДІТЕЙ ТА ІНШИХ УРАЗЛИВИХ ЛЮДЕЙ
РОЗДІЛ 4.7. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ПРИВАТНОСТІ ЛЮДИНИ
РОЗДІЛ 4.8. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ
РОЗДІЛ 4.9. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ СВОБОДИ СВІТОГЛЯДУ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ
ЛЮДИНИ
РОЗДІЛ 4.10. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ВИБОРЧИХ ПРАВ ТА РЕФЕРЕНДУМНОГО ПРАВА
РОЗДІЛ 4.11. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ РІВНОПРАВНОСТІ ТА ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ

Книга п’ята. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ПУБЛІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

КНИГА ШОСТА. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ЕКОНОМІКИ

КНИГА СЬОМА. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ СУСПІЛЬСТВА

КНИГА ВОСЬМА. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

КНИГА ДЕВ’ЯТА. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ДЕРЖАВИ

КНИГА ДЕСЯТА. КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

КНИГА ОДИНАДЦЯТА. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ

3. Класифікація норм Особливої
частини КК.

Згідно з прийнятою в теорії

кримінального права класифікацією
норм Особливої частини, кримінально-
правові норми поділяються на:

1) заборонні;

2) роз’яснювальні;

3) заохочувальні;

4) виняткові.
Види норм

Заборонні
(забороняючі) норми Особливої частини
КК – це кримінально-правові норми, в яких
зафіксовано видові ознаки окремих прав
опорушень (ознаки юридичних складів Наприклад, у ч. 1 ст. 115 КК
правопорушень) та встановлено вид і зазначено, що вбивство,
розмір покарань за їх вчинення. тобто умисне протиправне
заподіяння смерті іншій
Ці норми складаються з людині (диспозиція),
диспозицій, у яких викладено ознаки карається позбавленням
юридичних складів правопорушень, як волі на строк від семи до
підстави кримінальної відповідальності, та п’ятнадцяти років (санкція).
санкцій, які описують вид і розмір
потенційного покарання за вчинення
діяння, котре містить відповідний склад.
Види норм

Роз’яснювальні норми – норми, в яких даються

визначення окремих понять або розкривається
зміст окремих ознак злочину.

Наприклад:
- у примітці 1 до ст. 149 КК міститься
приблизний перелік тих явищ, які слід вважати
«експлуатацією людини» в ст. 149 КК,

- у першій примітці до ст. 303 КК – поняття

«сутенерство», що використовується в ст. 303
КК;

- у першій примітці до ст. 364 КК – поняття

«службова особа», що використовується в
статтях 364, 365, 368, 368-2 і 369 КК;

- У примітках до статей 188-1, 197-1, 223-1,

229, 361 КК, а також у других примітках до
статей 185 і 222-1 КК містяться роз’яснення
щодо того, що слід вважати у визначених ними
статтях під поняттям «значна шкода».
Види норм

Заохочувальні
(стимулюючі) норми Особливої частини КК –
це кримінально-правові норми, в яких
передбачено спеціальні (відносно тих, які
містяться в розділі ІХ Загальної частини КК)
види звільнення від кримінальної
відповідальності.

Наразі кримінальний закон містить 18

заохочувальних норм, які містяться в ч. 2 ст.
111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст.
212-1, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258-3, ч. 4 ст. 258-5,
ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307,
ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311; ч. 5 ст. 321, ч. 5 ст. 368-
3, ч. 5 ст. 368-4, ч. 6 ст. 369 КК.
Стаття 3.4.2. Непризначення покарання у зв’язку з позитивною поведінкою
особи після вчинення кримінального правопорушення
1. Не призначається покарання особі, яка вперше вчинила проступок або злочин 1–3
ступеня тяжкості, якщо вона:
1) щиро покаялася та
2) примирилася з потерпілою особою.
2. Не призначається покарання особі, яка була учасником організованої групи,
злочинної організації, незаконного збройного формування або сприяла його
створенню чи функціонуванню, терористичної групи, якщо вона:
3. Не призначається покарання особі за передбачене цим Кодексом шпигунство,
якщо вона...
4. Не призначається покарання особі за передбачені цим Кодексом фінансування
політичної партії або передвиборної агітації чи агітації референдуму, фінансування
тероризму або фінансування злочину проти державної безпеки, якщо вона...
5. Не призначається покарання особі за передбачені цим Кодексом вперше вчинені
вироблення, виготовлення, придбання, зберігання або переміщення предмета, за
винятком його збуту чи використання, якщо вона...
6. Не призначається покарання особі за передбачені цим Кодексом вироблення,
виготовлення, придбання, зберігання чи переміщення психоактивної речовини, за
винятком її збуту, якщо особа розпочала курс лікування від розладу психіки або
поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин чи іншого соціально
небезпечного захворювання.
Виняткові норми:

1. обмежувальні

2. розширювальні.

Розширювальні виняткові норми Особлив
ої частини КК – це кримінально-правові
норми, в яких передбачено
відступ від загальних правил притягнення
до кримінальної відповідальності за
вчинення того чи іншого злочину у бік
розширення сфери дії окремих заборонних
норм.
Особлива частина КК містить дві
норми (прим. до ст. 149, 303 КК), які
передбачають відступ від загальних правил
притягнення до кримінальної
відповідальності у бік розширення сфери дії
окремих заборонних норм.
Стаття 149. Торгівля людьми
1. Торгівля людиною, а так само
вербування, переміщення,
переховування, передача
або одержання людини, вчинені з
метою експлуатації,
з використанням примусу,
викрадення, обману, шантажу,
матеріальної чи іншої
залежності потерпілого, його
уразливого стану або підкупу
третьої особи, яка контролює
потерпілого, для отримання згоди
на його експлуатацію, -
караються позбавленням волі на
строк від трьох до восьми років.
Примітка.
3. Відповідальність за вербування,
переміщення, переховування, передачу
або одержання малолітнього чи
неповнолітнього за цією статтею настає
незалежно від того, чи вчинені такі дії з
використанням примусу, викрадення,
обману, шантажу чи уразливого стану
зазначених осіб або із застосуванням чи
погрозою застосування насильства,
використання службового становища, або
особою, від якої потерпілий був у
матеріальній чи іншій залежності, або
підкупу третьої особи, яка контролює
потерпілого, для отримання її згоди на
експлуатацію людини.
Обмежувальні виняткові норми Особливої
частини КК – це кримінально-правові норми,
в яких передбачено
відступ від загальних правил притягнення
до кримінальної відповідальності за
вчинення того чи іншого злочину у бік
обмеження сфери дії окремих заборонних
норм.

Так, ч. 2 ст. 396 КК вказує на те, що

не підлягають кримінальній
відповідальності за заздалегідь не обіцяне
приховування злочину члени сім’ї чи близькі
родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких
визначається законом.
 3. Поняття та ознаки кваліфікаціїкримінальних
правопорушень. Види та стадії кваліфікації.

Про кваліфікацію прийнято говорити у двох значеннях:

1. у сенсі підсумку, результату цієї діяльності,

втіленого у висновку про наявність або відсутність складу
правопорушення (кримінально-правове явище);

2. у сенсі певного процесу – специфічної

оціночно пізнавальної діяльності, яка складається з низки
окремих стадій і відбувається у часовій перспективі
(кримінально-процесуальне явище).
 Кваліфікація — це встановлення та
юридичне закріплення точної відповідності між
ознаками скоєного та ознаками складу
правопорушення, передбаченого кримінально-
правовою нормою.

Таким чином, до поняття кваліфікації

включається як розумовий процес дослідження,
аналітична діяльність, так і відповідний результат,
тобто юридичне закріплення відповідного
висновку щодо кваліфікації скоєного в офіційному
правовому документі (наприклад, у вироку суду).
 СТАДІЯ ВИБОРУ ПРАВОВОЇ НОРМИ
Етап впорядкування зібраних фактичних даних

Стадії Етап висунення версій кваліфікації

Етап розмежування складів діянь

кваліфікації Етап виявлення правової норми (норм), яка

підлягає застосуванню
СТАДІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ МІЖ

злочинів. ОЗНАКАМИ ДІЯННЯ І НОРМОЮ

Етап доведення наявності ознак складу
правопорушення
Етап визначення стадії вчинення діяння
Етап оцінки діяння, яке виконане спільно
кількома особами
Етап оцінки діяння, яке передбачене кількома
нормами
Етап оцінки суспільної небезпеки діяння
Етап визначення наявності обставин, що
усувають злочинність діяння
СТАДІЯ ЮРИДИЧНОГО ЗАКРІПЛЕННЯ
РЕЗУЛЬТАТІВ КВАЛІФІКАЦІЇ
Етап формулювання результатів кваліфікації
Етап мотивування кваліфікації
 Проєкт нового КК України
Розділ 2.10.
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ

Стаття 2.10.1. Поняття кримінально-правової кваліфікації

1. Кримінально-правовою кваліфікацією (далі – кваліфікація) є визначення статті, її
частини, пункту (далі у цьому Розділі – стаття) цього Кодексу, що передбачає вчинене діяння
та визначає його як кримінальне правопорушення або як діяння, що не є кримінальним
правопорушенням.
2. Кожне кримінальне правопорушення або діяння, що не є кримінальним
правопорушенням, підлягає самостійній кваліфікації.

Стаття 2.10.2. Формула кваліфікації

Стаття 2.10.3. Обґрунтування кваліфікації кримінального правопорушення
Стаття 2.10.4. Кваліфікація сукупності кримінальних правопорушень
Стаття 2.10.5. Кваліфікація кримінального правопорушення у разі конкуренції
частини та цілого
Стаття 2.10.6. Кваліфікація кримінального правопорушення у разі конкуренції статей,
які передбачають спеціальний та загальний склади кримінального правопорушення
Стаття 2.10.7. Кваліфікація незакінченого злочину
Стаття 2.10.8. Кваліфікація добровільної відмови від доведення злочину до кінця
Стаття 2.10.9. Кваліфікація кримінального правопорушення, вчиненого у співучасті
Стаття 2.10.10. Зміна кваліфікації
 К римінально-правова оцінка вчиненого посягання
може привести до таких результатів:
1. Діяння є правопорушенням:
- закінченим, вчиненим виконавцем -
передбаченим певною нормою Особливої частини
кримінального закону;
- готуванням або замахом, співучастю у діяння, які
кваліфікуються з посиланням на відповідні частини статей
Загальної частини КК;
- має місце множинність, яка кваліфікуються за
кількома статтями Особливої частини (в певних випадках -
частинами статей);
2. Діяння не є правопорушенням:
- воно передбачене кримінальним законом, але у
зв'язку з малозначністю (ч.2 ст.11 КК) не становить суспільної
небезпеки;
- воно передбачене кримінальним законом, але
вчинене у стані необхідної оборони, крайньої необхідності,
при затриманні злочинця чи при інших обставинах, що
усувають злочинність вчиненого;
- у скоєному відсутні ознаки будь-якого злочину,
передбаченого кримінальним законом.
Кваліфікуйте діяння
Принципи кваліфікації правопорушень.

1. Законність. Правильна кваліфікація є

законною, а законна – правильною.
Дія цього принципу може виявлятися у
недопустимості кваліфікації за аналогією, тобто за статтею,
яка прямо не передбачає вчинене діяння.
2. Офіційність означає її проведення від імені
держави, на підставі встановлених останньою норм
кримінального матеріального і процесуального права.
3. Об’єктивність. Ключове значення в
процесі кваліфікації має мінімізація на неї впливу
суб’єктивних чинників (припущень, здогадок, вподобань)
шляхом використання об’єктивно встановлених даних,
забезпечення незалежності працівників, які здійснюють
кваліфікацію вчиненого діяння.
4. Точність. При кваліфікації має здійснюватися
вказівка на кримінальний закон, який передбачає
діяння, що кваліфікується; посилання на статті Загальної
частини КК; посилання на статті Особливої частини КК;
посилання на статті (їх відповідні пункти, параграфи тощо)
інших нормативно-правових актів, на підставі яких
визначається злочинність діяння.
5 . Індивідуальність. Вона стосується оцінки кожного злочину
окремо, самостійно; кримінально-правова оцінка діяння кожної
особи стосується лише її самої, тобто кваліфікація носить
персональний характер (як зазначається в ч. 2 ст. 61 Конституції
України, юридична відповідальність особи має індивідуальний
характер).
6. Повнота, тобто її закінченість та вичерпність.
7. Вирішення спірних питань на користь особи, діяння
якої кваліфікуються. Недоліки в законодавстві та сумнівні
положення не можуть погіршувати становище особи.
Так, закінчений
злочин, вчинений із неконкретизованим умислом,
кваліфікується за статтею кримінального закону, яка передбачає
фактично вчинене діяння.
8. Недопустимість подвійного ставлення у вину.
Означає, що:
1) посягання не може кваліфікуватися за нормою
Особливої частини кримінального закону, якщо інша норма з
числа вмінених цій же особі повністю охоплює вчинене;
2) діяння, яке
отримало правову оцінку як адміністративний проступок, не
може одночасно виступати як ознака злочину.
9. Суб’єктивного ставлення у вину, згідно з яким
кваліфікація діяння базується на тому, що
обставини, які мають кримінально-правове значення,
охоплювалися свідомістю винного. При кваліфікації злочину варто
установлювати не лише вину, але і суб’єктивне ставлення до всіх
об’єктивних ознак складу злочину: об’єкту, предмету,
потерпілому, діянню, наслідкам та іншим об’єктивним ознакам
злочину.
10. Стабільність кримінально-
правової кваліфікації. Цей принцип базується на
презумпції правильності кваліфікації.
4. Поняття та вимоги до формули кваліфікації.

Формула кваліфікації – це сукупність

буквених (літерних) і цифрових позначень, які
вказують на кримінально-правові норми (статті, їх
частини та пункти), що підлягають застосуванню.

І якщо цифри у формулі кваліфікації

злочинів можуть бути різними (нині максимальне
число – 447, тобто останній номер статті в КК
України – щодо відповідальності за найманство), то
перелік букв є обмеженим:

з 33 букв української абетки

застосовуються тільки:
- “п.” (що означає “пункт”),
- “ч.” (що означає “частина”),
- “ст.” (що означає “стаття”),
а також абревіатура “КК” (що означає
“Кримінальний кодекс”).
4. Поняття та вимоги до формули кваліфікації .

1. Із Загальної частини КК у формулі

кваліфікації застосовуються тільки такі
норми:
ч. 1 ст. 14 (готування);
ч. 2 ст. 15 (закінчений замах);
ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах);
ч. 3 ст. 27 (організатор);
ч. 4 ст. 27 (підбурювач);
ч. 5 ст. 27 (пособник).

2. Із Особливої частини КК у формулі

кваліфікації застосовуються тільки статті
(частини статей, пункти частин статей),
які містять заборонювальні норми
(наприклад, ст. 257, ч. 2 ст. 110, п. 5 ч. 2 ст.
115).
5. Правила кваліфікації у разі конкуренції кримінально-
правових норм.

Конкуренцією кримінально-
правових норм називають нетипову ситуацію в
правозастосуванні, коли одне правопорушення підпадає під
ознаки двох (або більше) норм кримінального закону, які з
різним ступенем узагальнення і різною повнотою
описують вчинене діяння.
При конкуренції застосуванню підлягає лише якась
одна норма – та, яка найточніше відображає соціальну та
правову природу вчиненого суспільно небезпечного діяння.
Види конкуренції кримінально-правових норм:

1. Конкуренція загальної та спеціальної норм.

При конкуренції загальної та спеціальної
норм застосуванню підлягає лише одна з них, а
саме спеціальна норма.

Наприклад,
відповідальність дорослих осіб за втягнення
неповнолітніх у злочинну чи іншу
антигромадську діяльність встановлено ст. 304
КК ( загальна норма).
Проте, якщо відбувалося втягнення
неповнолітнього в заняття проституцією (ч.3
ст. 303 КК) або здійснювалося схиляння такої
особи до вживання наркотичних засобів,
психотропних речовин або їх аналогів (ч. 2 ст.
315 КК), то кваліфікувати дії винного слід саме
за вказаними статтями, якими передбачено
конкретизовані
та деталізовані ознаки загального втягнення
неповнолітніх у антигромадську діяльність.
2. Конкуренція спеціальних норм.
Означає, що одне діяння охоплюється ознаками принаймні трьох статей
Особливої частини КК, одна з яких передбачає загальну норму, а дві чи більше –
спеціальні.
1. Про простий, кваліфікований та особливо кваліфікований склади правопо
рушення.
За такої конкуренції більш тяжка кваліфікуюча ознака поглинає менш тяжку; при
конкуренції декількох частин статті, які передбачають кваліфікуючі
обставини, повинен застосовуватись та частина, яка передбачає найбільш небезпечні
ознаки з числа наявних в даному конкретному випадку.
Наприклад, якщо крадіжка вчинена за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК),
поєднана з проникненням у житло (ч. 3 ст. 185
КК) та вчинена в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК), потрібно застосовувати
лише ч. 5 ст. 185 КК.
2. Про привілейований та особливо привілейований склади правопорушень.
У цьому разі повинна застосовуватись норма про більш привілейований склад злочину.
Класичним є приклад про конкуренцію двох спеціальних норм, якими встановлено
відповідальність за убивство, а саме вбивство, вчинене в стані сильного душевного
хвилювання (ст. 116 КК) та одночасно при перевищенні меж необхідної оборони ( ст. 118
КК), за якої кваліфікація повинна здійснюватися лише за статтею, котрою передбачено
більш м’яка відповідальність, тобто ст. 118 КК.
3. Про привілейований та кваліфікований склади правопорушень.
Тут діє правило, за якого застосовуватись повинна норма, яка передбачає
привілейований склад злочину. Наприклад, у випадку, коли особа вчинила вбивство в
стані сильного душевного хвилювання (норма з пом’якшуючою ознакою) двох або більше
осіб або вчинила вбивство з особливою жорстокістю чи повторно, її дії слід кваліфікувати
лише за ст. 116 КК.
3. Конкуренція частини та цілого.
Такий вид конкуренції кримінально-правових норм, за якого вчинене
правопорушення підпадає під дію декількох норм, одна з яких (норма про ціле), охоплює вч
инене в цілому та разом, а інша (інші) – норма (норми) про частини, визнає як самостійні
правопорушення лише частини вчиненого суспільно небезпечного посягання.
1. Конкуренція норм про простий та складений склади.
Складене правопорушення
являє собою своєрідну сукупність правопорушень, тобто однією статтею Особливої частини кр
имінального закону передбачено відповідальність за посягання, кожне з яких охоплюється іншою
статтею КК (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, як злочин, пер
едбачений ст. 121 КК –
це сукупність умисного тяжкого тілесного ушкодження і вбивства через необережність).
2. Конкуренція норм про незакінчену злочинну діяльність та закінчене правопорушення.
Конкуренція кримінально-
правових норм про більш ранню і більш пізню стадію одного і того ж
правопорушення вирішується на користь статті, яка передбачає пізнішу стадію. Коли в ході го
тування чи замаху вчиняється інше закінчене
правопорушення, яке є менш небезпечним, ніж, те, щодо якого має місце відповідна попередня с
тадія, то за загальним правилом вчинене діяння кваліфікується за статтею, яка передбачає відпові
дальність за готування чи замах до найбільш небезпечного правопорушення.
Наприклад, заподіяння під час замаху на вбивство тілесного ушкодження середньої тяжкості ма
є кваліфікуватися як замах на злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК
(за відсутності обтяжуючих або пом’якшуючих обставин),
а не як закінчений злочин, передбачений ст. 122 КК.
3. Конкуренція норм про співучасть та «самостійне» правопорушення.
Діяння, які становлять собою співучасть у правопорушенні,
передбаченому певною статтею Особливої частини кримінального закону, можуть бути
передбачені іншою його статтею як самостійне правопорушення (який являє собою ціле).
Так, сприяння діяльності терористичної групи передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК як «самостійний»
злочин і, водночас, становить собою пособництво у злочині, передбаченому ч. 5 ст. 27 і
відповідною частиною ст. 258 КК.
За таких обставин вчинене має кваліфікуватися за статтею, якою встановлено ознаки так званого
самостійного злочину, тобто ч. 1 ст. 258-3 КК.
4. Найбільш типовими традиційно вважаються три види злочинів, які виконують функції способів
вчинення злочинів:
- насильство, використання службових повноважень та використання підроблених документів.
Такі правопорушення є складовими компонентами єдиного складеного правопорушення та
не потребують кваліфікації за сукупністю з основним правопорушенням.
Коли спосіб вчинення являє собою більш тяжке правопорушення (для
визначення цього здійснюється порівняння розмірів покарання), ніж саме «основне»
правопорушення, конкуренція кримінально-правових норм як така відсутня.
Відповідно, кваліфікацію слід здійснювати за іншими правилами.
Наприклад, кваліфікація злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121 і ч. 3 ст. 355 КК.
У разі, коли в складі злочину називається форма поведінки, яка може діставати як злочинний, так і
не злочинний прояв і спосіб вчинення злочину отримав саме злочинний вияв (тобто «основний»
злочин вчинений шляхом вчинення іншого, навіть менш тяжкого злочину), кваліфікувати
діяння слід за сукупністю.
Правила подолання конкуренції частини та цілого в таких
випадках застосовуватися не можуть. Скажімо, використання при шахрайстві завідомо підроб
леного документу ст. 190 КК не охоплюється і повинне окремо кваліфікуватися за ст. 358 КК.