Буття— одне з найважливіших, найабстрактніших світоглядних понять, до яких дійшло людство в

процесі свого розвитку. Поняття буття охоплює поняття існування та реальності й суміжних із ними
тем. Протилежністю буття є небуття або ніщо. Буття вивчає розділ філософії, який називають
онтологією. Буття можна визначити як усе, що реально існує, як те, що існує як істинне, а не як
видиме, як реальність, визначена незалежно від свідомості людини, як загальний спосіб існування
людини. Концепція буття у АрістотеляЗа Арістотелем, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння ідей, за
Арістотелем, вимагає дослідження будови речей, з'ясування їхніх причин та функцій. Зазначений
підхід, як це неважко зрозуміти, більш прийнятний для науки, ніж платонівська концепція.У
Арістотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У «Метафізиці» Арістотель дає
визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке
формулювання говорить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що
неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому
розумінні.Арістотель вважає, що сутність буття речі — її форма. Форма — не якість, не кількість, не
відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не
виробляє. Форми існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того
ж у матерію їх, зрештою, вносить Бог.Уява сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття
перейшли зі стану потенції у стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан
акту, потрібен мозок. Концепція буття у ПлатонаЗа Платоном, справжнім джерелом буття може
бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає, як Єдине. Воно є тотальне, вічне та незмінне.
Всі ж речі та явища чуттєвого світу існують лише в міру їхньої причетності до Єдиного. Отже, речі
самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не

стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей.
Концепція буття у ГераклітаГеракліт стверджував, що стабільного, стійкого буття зовсім нема,
сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. За глибину і загадковість думок, які
дуже часто висловлював в складних поняттях і образах, Геракліт одержав прізвище Темний.
Першооснову світу він бачив у постійному русі, течії речей, змінах, які втілилися у його формулі
«panta rhei» «все тече». На відміну від перших натурфілософів, які відшукували сталу
першоречовину, Геракліт визнавав лише змінність. Вогонь для нього був втіленням самих
перетворень. Постійна рухливість вогню трактувалась Гераклітом як вираз зміни світу взагалі.
Парменід оголошував справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у світі, —
оманою. Важливим моментом у судженнях Парменіда є те, що він розглядає буття у єдності з
мисленням та розумінням. Але пліднішою виявилась думка Парменіда про самототожність і
незмінність істинного буття. Цю думку підхопили Демокрит, Платон, Анаксагор, Арістотель а далі
вона стала загальновизнаною у добу Середньовіччя. Про філософію буття Фоми
АквінськогоСерцем філософії св. Фоми є метафізика, філософія буття. У кожному бутті він
розмежовує сутність (essentia) і існування (esse). Для нього кожна річ через існування дотикається
Бога. Але для існування всіх речей необхідно дещо таке, що само за своєю природою є існуванням.
В ньому немає різниці між сутністю й існуванням, тому що сутність цього дещо є існування
(essentia = esse). Це ядро будь-якого існування, існування за сутністю, св. Фома називає Богом.
Буття, сутністю якого є існування, є причиною всієї дійсності. Бог знаходиться біля джерела будь-
якої речі й усе пронизує: «Бог є існування всього не за сутністю, але як причина». Сама філософія
відкриває нам присутність Бога абсолютно в кожній речі як джерела існування. Бог є те, чим «ми
живемо, рухаємося, існуємо». Бог, який перебуває в глибині речей, одночасно з цим нескінченно
перевищує кожну річ. Це таємниця, яка не може бути осягнута. Буття у діалектичному матеріалізмі
(марксизмі-ленінізмі) в радянській філософській традиції для позначення і опису сущого
(об'єктивної реальності) вживалося поняття «матерія», за допомогою якого намагалися
заперечити стародавнє бачення буття як Особи, існування Бога. В наш часна пострадянському
просторі спостерігається зворотний процес — повернення до давніх, релігійних вчень про суще з
одночасним, часто безглуздим і надмірним, запереченням здобутків радянського філософського
вченняВ сучасній філософії (19-21 століття) В сучасній філософії виділяють два основні напрямки —
континентальну та аналітичну філософію. Трактування поняття буття в них різне. Аналітична
філософія стоїть в основному на матеріалістичних позиціях, і аналіз поняття буття не посідає в ній
значного місця. Вважається, що реальність, безумовно, існує. Деяку увагу аналізу буття надавав
Віллард Квайн[