ЗАЛІК

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ І

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ»

ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

ЛІЛА АЛІСА 224-П


Джерела вивчення культури України
Кожний народ фіксує свою історію низкою писемних джерел. Слов’яни,
зокрема українці, залишили їх чимало. Це літописні зводи “Влесова книга” і
“Повість минули літ”, козацькі літописи, філософські, наукові, економічні,
політичні твори, першодруки, пам’ятки літератури – від славетних “Слово про
закон і благодать” Іларіона, “Слово о полку Ігоревім” – до книг, написаних
сучасними майстрами поезії, прози, драматургії.
Наша країна багата на мистецькі пам’ятки: мозаїки і фрески Софії Київської,
Спаса на Берестові, твори народних майстрів, художників сьогодення та ін.
Рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку культури
виробництва, що також входить у коло дослідження історії культури. Зокрема,
вироблена нашим народом культура землеробства стала основою для цього виду
діяльності в усій Європі.
Серед кількох методично-структурних варіантів і напрямів вивчення культури
найпоширеніший, навіть класичний — в історичній послідовності. За епохами,
періодами, століттями, датами: мова, освіта, наука, література, театр, живопис,
архітектура, скульптура, музика, усна народна творчість, звичаї, обрядовість,
мораль тощо.
До того ж якщо тісно пов'язувати духовну культуру з матеріальною, а обидві
разом — із соціально-економічним і політичним розвитком нації та ще додати
до цього глибокі знання, чесність у підході до явищ культури, то можна досягти
певної мети. І не лише інформаційного характеру, а й пізнавального, виховного.
Та ще коли глибоко і всебічно вникнути в механіку, ремесло, талант, стиль,
майстерність, художність, народність тієї чи іншої галузі, жанру, виду культури
та її творців і носіїв, мало б велике значення.
Можна піти галузевим, жанровим шляхом, розглядаючи окремо освіту,
літературу, живопис, обрядовість від першопочатку і до наших днів, аналізуючи
при цьому те, як певна духовність зароджувалася, розвивалася і якою стала
тепер. Обидва ці шляхи прийнятні.
 ІЛЮСТРАТОРОМ ДО ІСТОРІЇ. БО ІСТОРИЧНІ,
СУСПІЛЬНІ КАТАКЛІЗМИ НЕ СТІЛЬКИ СТИМУЛЮЮТЬ
ЙОГО СВОЇМИ ГОСТРИМИ СЮЖЕТАМИ, СКІЛЬКИ
РУЙНУЮТЬ МАТЕРІАЛЬНІ ТА ДУХОВНІ ЦІННОСТІ —
ПЕРШООСНОВУ ХУДОЖНЬОГО ТВОРЕННЯ.

Минуть тисячоліття, а євангельський образний вислів «нести свій хрест», що в

переносному значенні тлумачиться як покірність долі, велике страждання в ім'я
ідеї, добра і гуманізму, житиме у віках, як образ Джоконди.

Отже, духовна культура повинна давати душевну врівноваженість, відкривати у

людині найблагородніші почуття, формувати їх і розвивати.

Вивчаючи історію української культури, не потрібно зосереджувати всю увагу

на критиці лютих ворогів українського народу, що, безперечно, були впродовж
віків аж до останнього часу (антилюдські дії яких негативно впливали на
розвиток і розвій української культури), а наголошувати на тому, як у таких
жахливих умовах ця культура однак вижила, розвивалась і продовжує давати
Відразу уявляються заперечення опонентів щодо того, що не можна розглядати світу шедеври мистецтва, зразки гуманізму, високої моральності.
розвій чи занепад духовної культури без загальної історії, соціально-
До того ж молодому поколінню природно хочеться проникнути в цю
економічних, політичних і патріотичних катаклізмів, адже культура слугує
всепланетарну майстерню, у процес творення прекрасного, у стиль, шляхи і
народу, відображає його дії, мрії, сподівання, стверджує цей народ. Проте при
методи його: особистість хоче вибитись із звичайної у оригінальну, щоб не
такому підході ризикуємо перетворити літературу, мистецтво на служницю або
тільки зробити своє життя достойним розумної людини, а й полишити по собі
в ілюстратора загальної драматичної й трагічної історії, зробити її суддею,
глибокий або хоча б помітний слід на землі.
сурмачем і колисковою, а всю культуру поставити в рамки «ідеологічного
забезпечення».

АЛЕ ЦЕ НЕ ЗАКЛИК ВИВЧАТИ І ПРОПАГУВАТИ

МИСТЕЦТВО ЗАРАДИ МИСТЕЦТВА. ХОЧА ВОНО
ТАКОЖ МАЄ ПРАВО НА СВОЄ ЖИТТЯ, МОЖЕ
ІСНУВАТИ САМО ПО СОБІ І ДЛЯ СЕБЕ, А НЕ БУТИ
Навряд чи є вища насолода як творити своїм розумом, своїми
руками, своєю душею, робити людям добро, радувати їх. А
цього можна досягти лише вдумливим наверненням нашої
молоді до культури глибокої і всеосяжної, до собору великої
духовності.
Передбачається вивчати матеріальну культуру, події і
вірування, усну народну творчість, початок письменства,
освіту, літературу, архітектуру, образотворче мистецтво,
музику, театральне мистецтво, мистецтво кіно та телебачення,
видавничу справу, народні ремесла і тощо.
лицарів, бродячих співців та музикантів в Україні — лірників,
кобзарів, менестрелів.
Ці види і жанри раннього театрального мистецтва слугували
джерелом для створення вертепу, шкільного театру,
кріпацького театру як перших сходинок до утворення театру І.
Котляревського, І. Квітки-Основ'яненка, М. Щепкіна, М.
Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького,
ЛГКурбаса, М. Куліша, І. Микитенка, І. Кочерги, Ю.
Яновського та ін.

Мистецтво, кіно і телебачення виникли на технічній базі й об'єднали в собі

Слід вивчати, цінувати все те, що протидіяло варварству, дикості, просторові та часові види мистецтва: художнє, документальне,
концентрованим виявом чого стали фашизм та мілітаризм, а також злиденність, мультиплікаційне та науково-популярне.
невігластво, аморальність, безправ'я, егоїзм індивідуальний, колективний,
національний, космополітичний. Вивчати необхідно культуру, споконвічна місія
якої полягає в тому, щоб протидіяти темряві, антилюдяності.

Вивчаючи серцевину, мозок духовної культури, необхідно передусім звертати

увагу на мистецтво, в якому на передньому краї стоїть література.

Поява писемності — умова для розвитку літератури, в тому числі і художньої,

як людинознавства з усіма видами і жанрами, компаративізмами, порівняннями
і проблемами загальнолюдської культури.

Серед форм мистецтва важливе місце посідає театр як особливий вид мистецтва,
що поєднує виразні засоби акторської майстерності, драматургії, музики,
живопису. Специфіка музичної культури Київської Русі, для якої характерним
був розквіт вокальних жанрів культового співу (тропарі, стихарі, гімни та ін.). І
тут же — народна музична творчість — виконавці епосу, музична творчість
Мистецтво кіно, яке започаткувалося відкриттям фотографії та кінескопа
Едісона і виросло в індустрію розваги, ідеологізації мистецтва бізнесу, дало
світу таких геніальних творців, як О. Довженко, І. Савченко, І. Кавалерідзе. їх
естафету підхопили В. Іллєнко, В. Денисенко, М. Мащенко, І. Миколайчук та ін.

Новий крок у мистецтві зробило телебачення як засіб масової культури зі своєю

специфікою і суперечностями.

Музика як вид мистецтва, до того ж найбільш специфічного, яке притаманними

лише йому формами відображає людську діяльність, емоції, настрої, має свою
мову, яка у кожного народу і в кожну епоху різна.

І нарешті, архітектура, живопис та скульптура — та сама музика, яка застигла у

благородному камені, металі, дереві, фарбах з незліченними сюжетами,
різновидами форм і жанрів, що передають людське буття і мрії. Українська
культура, яка замішана на народній творчості, на високому професіоналізмі,
внесла значну частку в світовий образ, у музику всепланетарної духовності.
Для вивчення курсу «Історія української та зарубіжної культури» видано багато
посібників, інтенсивна робота у цьому напрямі триває. Національна академія
наук України готує фундаментальне п'ятитомне видання. Є такі видання, як:
Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / А. К. Бичко, Б.
І. Бичко, Н. О. Бондар та ін. —- К., І993; Історія світової культури: Навч.
посібник / Л. Т. Левчук, В. С. Грищенко, В. В. Єфіменко та ін. — К., 1994;
Культура українського народу: Навч. посібник / В. М. Русанівський, Г. Д.
Вервес, М. В. Гончаренко та ін. — К., 1994; Теорія та історія світової та
вітчизняної культури: Підручник / Н. Я. Горбач, С. Д. Гелей, 3. П. Російська та
ін. — Львів, 1992.
У вивченні цього питання слугуватимуть літературні пам'ятки та образотворчі
шедеври минувшини, твори письменників і митців, професіональних критиків
та істориків, талановитих публіцистів, періодика тощо. Наприклад, вивчаючи
культуру Київської Русі, поширення книги, слід звернути увагу на
«Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава» 1073 та 1076 pp.,
літописання, «Поученіє Володимира Монома-ха», «Житія»,
«Києво-Печерський патерик», паломницьку літературу, «Слово
о полку Ігоревім», перекладну літературу того часу, в якій
проглядається патріотичний зміст, попри тенденційному
багаторазовому їх переписуванню, без залишення оригіналів.
Народне світосприйняття періоду переходу від епохи
«присвоєння» (родоплемінних відносин) до епохи
«перетворення» (ранньофеодальних відносин) відображене в па-
м ятках народної творчості — обрядовій поезії, прислів'ях,
заговорах, народних піснях, легендах, думах, билинах, де
яскраво передано майбутнім поколінням гуманістичні ідеали,
образи героїв — борців за народну волю, торжество моральних
цінностей.
У міру розвитку української мови з'являються професійні літератори, зокрема з
середини XVI ст. письменники-полемісти (І. Вишенський), які борються проти
культурної та релігійної експансії шляхетської Польщі. В епоху визвольної
боротьби українського народу проти іноземних загарбників, які оточували
Україну з усіх боків, в українській літературі посилюються свободолюбив та
демократичні тенденції (віршова сатира, історична драма, інтермедія, вертепна
драма в літературі).
Усна народна творчість відображала антикріпосницькі тенденції, героїчні
визвольні ідеї (козацькі цикли дум). У цей час поглиблюється зв'язок фольклору
з літературою, швидко формується і фіксується в писемності сучасна українська
мова, розвивається науково-філософська думка в навчальних закладах України
(школи існували з XIII ст., а в XVI ст. виникають братські школи — ЗО шкіл).
Школа, заснована в 1615 р. в Києві, пізніше стала першим вищим навчальним
закладом — академією на Україні і в усій Східній Європі, де студенти вивчали
літературну українську мову того часу, церковно-слов'янську, польську,
латинську, грецьку, давноєврейську, німецьку і французьку
мови, історію (в тому числі історію України), географію,
математику, астрономію, катехізис, піїтику, риторику і
діалектику, філософію і богословіє.
Творча спадщина ректорів і викладачів Київської академії — це цінне джерело
при вивченні культури України XVII—XVIII ст.

Настільними книгами повинні стати також твори Г. Сковороди, І.

Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки
та інших, котрі викривали суть національного та соціального гноблення, яке
терпів український народ, і обстоювали докорінні зміни у його становищі.

Надзвичайно глибокого розвою українська культура, її мова, ідейний зміст,

форма набули у творчості А. Метлинського, М. Костомарова, П. Куліша, Т.
Шевченка, М. Шашкевича, Л. Глібова, М. Вовчок, С. Руданського, А.
Свидницького, Ю. Шедьковича, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, М.
Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, І. Тобілевича, І.
Манжури, П. Грабовського, І. Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, які,
ставши на шлях реалістичного відтворення дійсності, закликали до
революційного перетворення її.

Культура України пройшла тривалий і складний шлях становлення і

витворювалась в непорушній єдності з розвоєм української людності і
становленням українського суспільства. На її генезис особливо відчутно
вплинув народно-звичаевий стрій українського народу, обрядовість і вірування
українців різних теренів України. Поступово, міцно пов'язана з українською
церковною традицією і всім розмаїттям українських філософських шкіл,
культура нашого народу визначилася в довершено філософську та суспільну
субстанцію і набула вагомого самостійного впливу на духовний розвій нації, на
громадську думку, на державну розбудову України.