Постать Ф. Галаса відома, але не розкрита для українського читача.

Він
знайомий нам головно завдяки блискучому перекладу його «програмної» поезії
«Осінь» Г. Кочуром. Однак Ф. Галас є одним з найважливіших чеських поетів
ХХ ст. Його біографія та його творчість перебувають у певній антиномії.
Народжений у робітничій сім’ї, Галас не здобув вищої освіти і прожив своє
недовге життя на рідній Мораві. Водночас, його доробок є недвозначним
досягненням у сфері глибоко метафоричної, філософської поезії, але, на жаль,
за життя поета, його твори збирали радше критику, аніж прихильні відгуки.
Якщо ми розглядаємо найвидатніші постаті чеського повоєнного аванґарду,
то, передусім, йдеться про таких поетів, як Ї. Волькер, Й. Гора, В. Незвал,
Я. Сайферт, К. Бібл. Поруч із цими яскравими представник пролетарської поезії
та поетизму на другий план часто відступають В. Завада, Ф. Галас, В. Голан.
Так може виглядати через більш поважну тематику їхньої творчості, через те,
що замолоду жоден із них не схилився до якогось конкретного напряму.
Зокрема, Ф. Галас знаний як експериментатор від поезії, але його експерименти
зі словом – не те саме, що експерименти Незвала. Я. Сайферт писав, що «Галас
боровся зі словами, ламав їх, щоб видобути з них щось нове». І справді, поезія
Ф. Галаса – то зовсім не легке читання, адже часто автор намагався домогтися
ритму і звучання, які, можливо, були чутні лише для нього. Сучасники часто
критикували його за надмірну складність висловлювання, непроглядний
песимізм і настрої занепаду. Ю. Фучік зневажливо зауважив, що творчість
Галаса – всього лиш переведена на чеський ґрунт поезія Ґеорґа Тракля. Річ у
тім, що складна метафоричність і тематика Галасових віршів дисонували з
настроєм його покоління, захопленого новою епохою та можливостями
науково-технічного прогресу. Поет шукав відповідей на непрості запитання, і ці
відповіді також були непростими, часто не зовсім зрозумілими.
Коли я зацікавилася творчістю Ф. Галаса в контексті чеського аванґарду 20-
30 рр., шукала якийсь центральний твір, який би найкраще демонстрував роль
автора в чеській поезії ХХ ст. Хрестоматії найчастіше відсилають читача до
його антифашистської збірки «Навстіж», збірки патріотичного звучання «Наша

1
пані Божена Нємцова», обов’язковою для ознайомлення є поезія «Мазурські
болота», в якій поет малює страхітливу картину війни. Однак у контексті
світової літератури Галас найбільш відомий як автор поеми чи поетичного
циклу «Старі жінки» („Staré ženy“) – неоднозначного і позачасового твору.
Після того, як твір вийшов друком у 1935 році, критика гостро засудила
песимістичне світосприйняття автора та відірваність від реального життя.
Патріарх чеської поезії С. К. Нойман назвав поему Галаса «маломіщанською» і
зрештою у відповідь написав полемічну поезію «Старі робітники». У своїй
поемі Ф. Галас, передовсім, малює непривабливу картину старості, і це
безжальне зображення фіналу людського життя викликало супротив
літераторів, які були далекі від подібної тематики.
Поема «Старі жінки» написана верлібром. Її можна умовно поділити на
кілька частин за тим, як автор змінює центральний образ. Ф. Галас зображує
безрадісне існування жінок похилого віку, але це служить лише своєрідним
обрамленням поеми – на початку, між основними частинами та наприкінці.
Саме у цих епізодах твору поет підкреслює повторюваність подій, однаковість
кожного наступного прожитого старими жінками дня:
сумні недільні пополудні
сумні старими панями
які волочуться до вікон
старою стежкою протоптаною в килимі
старою стежкою
між столом і ліжком
між дзеркалом і фотокартками
між стільцем і штучною пальмою

спершись потому на раму віконну

дивляться вниз на вулиці
звідки ця невтішність
пополуднів недільних
Автор обрав певний повторюваний уривок часу – пополудні в неділю, час,
коли ніхто не працює і нічого не відбувається; день наближається до вечора, і
старість – це вечір людського життя.
Центральним образом поетичного твору є не просто старі жінки, а прикмети
їхньої зовнішності. Очі, руки, волосся, коліна та обличчя – все це Ф. Галас

2
робить символами минущості і безпорадності людини в її скінченному житті.
Кожна строфа, присвячена окремій рисі зовнішності старих жінок, ‒ низка
складних метафор, які повинні увиразнити стан занепаду. По суті, кожна
метафора побудована на негативній характеристиці, дисфункції, неможливості
реалізації основного призначення певного об’єкта чи предмета. Так, наприклад,
очі старих жінок поет називає «тужливими й сумирними, / виплаканими й
несмілими», вони «не пильнують годинник», «не зважають на минущість днів».
І далі Галас ототожнює їх із різними безнадійними і непридатними явищами та
речами:
горіхи без ядра
миски без пожертви
передпокої нетями
уривки давніх мелодій
засипані джерела
похмурі небеса
ночі без світанку
дверцята глухі
купелі висохлі
води без віддзеркалень
Коли ж ідеться про руки, які відповідають за тактильні відчуття, то тут автор
ще безжальніше підкреслює непридатність, відсутність радості, стосунку до
життя:
ви руки старих жінок
тож ви забуваєте
шиї чоловіків
волосся дітей
ви руки старих жінок
сильні настільки
щоб втримати хустину на втирання сльози
щоб втримати образок у труні
щоб втримати хреста коли зімкнуться очі
ви руки старих жінок
Ф. Галас вдається до певної об’єктивізації почуттів людини, її ролі у житті,
виражаючи занепад, вигасання накопиченням метафор, які стосуються начебто
тілесного. Справжню кульмінацію розпачу бачимо в рядках, де поет оплакує
коліна (лоно) старих жінок:
руки впали на коліна два злиплі предмети
на колінах у колишньому палаці життя
о домівко життя домівко зруйнована
3
крокви колін завалились лиш сирітство там тліє
Хоча за цими словами слідує єдиний епізод поеми, не пронизаний
безпорадністю, адже автор говорить не про втрачену, а дійсну роль:
коліна старих жінок
ємкість на скарги і сльози дитячі
сурдина на схлипи чоловіків
ви коліна старих жінок
Надзвичайна насиченість тексту поеми метафорами викликає в уяві читача
низку асоціацій та образів. Так автор мимохідь створює певний сюжет у поезії,
де, на перший погляд, немає ніякого сюжету, нічого не відбувається. За
численними метафорами, які мають відобразити актуальний стан речей,
криється передісторія – прожите життя.
Але тепер це життя набуває ознак абсурду, адже всі можливості і ролі були
реалізовані, ба більше, автор підкреслює, що повернути якусь із цих ролей не
вдасться, він часто використовує такі слова, як «занепад», «смерть», «кінець»,
немов старі жінки перебувають вже по той бік, звідки неможливо повернутися:
мертві пополудні недільні
сумні обличчями старих жінок
у яких нічого вже не відіб’ється
лиш загасання лиш недуга
немає спогаду немає мрії
нема бажань ані надії
лиш старість лиш черв’як що спить
Підкреслено фаталістичним є образ повторюваності, про який я вже
згадувала. Ф. Галас пише про багатьох старих жінок, а не одну, і всі вони
проходять тією ж дорогою до завершення. Цікаво й те, що автор обрав слово
«жінка», хоча на написання цього поетичного тексту його надихнула постать
власної бабусі. Вочевидь, Галас хотів уникнути позитивної конотації слова
«бабуся», адже у ньому закладена певна роль. Натомість «стара жінка» звучить
більш нейтрально і безособово, ці слова можуть стосуватися будь-якої
представниці жіночої статі похилого віку.
Поет створює картину безвиході через образ занепаду людського тіла.
Глибоко депресивний настрій поеми «Старі жінки» розкриває інше обличчя
чеської аванґардної поезії 20-30-их рр.