Курсова робота на тему:

«Розвиток музичного звуковисотного слуху

у дітей на уроках хору»

м.Одеса, 2023

Зміст
1. Вступ

2. Діагностичний етап.

3. Формування звуковисотного слуху.

3.1. Організаційно-методичні принципи процесу формування музичного слуху.

3.2. Вокально-хорові, тренувальні вправи з постановки дитячого голосу.

3.3. Робота над піснею.

4. Висновок.

5. Використовувана література.

1.Вступ
 Сучасна людина, на думку провідних філософів і культурологів, намагається
якісно по-новому осмислити навколишню дійсність, призначення людини в світі,
зміст буття. Тому основною проблемою сучасної педагогіки стає переорієнтація
змісту освіти, в якій пріоритетною галуззю виступає область пізнання. У зв'язку з
цим не можна переоцінити роль музичного мистецтва, роль музичної освіти.
На жаль, в суспільстві багато в чому втрачено уявлення про значення вивчення
музичної грамоти, про користь і почутті задоволення, гармонії і радості, яку
приносить хоровий спів і вокал, про радість творчості. За результатами
психологічних досліджень, залучення до культури і мистецтва, переживання
прекрасного в природі і мистецтві, творчість займають у учнів в шкалі цінностей
останнє місце і не входять у дітей в групу термінальних цінностей - основних
цінностей людини. У працях Б. Теплова, Н. Ветлугіної, Л. Виготського, Є. Глазиріна
доведено, що діти вже в ранньому віці емоційно відгукуються на звучання музики.
Швидко зростаючі з роками можливості сприйняття й розуміння музики вже в ранні
шкільні роки дозволяють дітям з цікавістю слухати класичну музику, розбиратися в її
особливостях, замислюватись над змістом. Завдання музичної педагогіки в зв'язку з
вище сказаним полягає у такій організації комплексного впливу музики на учнів, при
якому вона породжувала б душевний відгук та кликала до роздумів. Через художню
діяльність учня, через розвиток його здібностей, а саме: музичного звуковисотного
слуху, музичних метро - ритмічних здібностей, музичної пам'яті педагоги
відкривають чудовий світ музики для дитини. Важливе місце займає стимулювання
розвитку навичок естетичного сприйняття та аналізу музичних творів. Розвиток
музичного звуковисотного слуху займає центральне місце в розвитку музичних
здібностей у дітей і здійснюється через вокальне відтворення, тобто спів, яке і являє
собою детальний звуковий аналіз музичної тканини. Під музичним слухом мається на
увазі здатність людини чути і відтворювати звуковисотного рух. Психологи
виділяють два розуміння цього терміна: у вузькому і широкому значенні. Музичний
слух в широкому значенні цього слова - це здатність людини розрізняти жанри, чути
зміну частин, зміни настрою музики і так далі. Музичний слух у вузькому значенні -
здатність правильно відтворити звуковисотного рух ( «чисто» співати).
У цих методичних рекомендаціях йде мова про найважчу роботу педагога і учня -
про розвиток його музичного звуковисотного слуху у вузькому значенні цього слова
через розвиток співочого голосу дитини.
Слух дитини від народження до двох років переважно інтонаційний. Активне
оволодіння мовою веде до перебудови всього слуху людини. Мовний слух блокує
розвиток інтонаційного (звуковисотного) слуху. Це призводить до того, що дитина
починає співати, інтонувати, але не може зробити звуки правильно.
Можна говорити про те, що в більшості випадків у дітей немає координації між
слухом і голосом, дитина не вміє керувати своїм голосовим апаратом.
Цьому є історичні підтвердження: в тих країнах, де мова інтонаційна (звуковисотна),
у всіх людей абсолютний слух.
Тому починати роботу з розвитку музичного звуковисотного слуху потрібно
якомога раніше. Найсприятливіший період - з 4 років, коли мовні стереотипи ще
слабкі, а пам'ять і увагу вже досить сформовані. Значить, в умовах загальноосвітньої
школи таку роботу слід починати з першого класу, з першого ж уроку музики. Але,
як показує досвід, просте розучування пісень не веде до розвитку музичного
звуковисотного слуху, діти не можуть навчитися «чисто» інтонувати. Потрібні нові
технології і система роботи - через розвиток вокального голосу.

2.Діагностичний етап
Будь-яку роботу слід починати з діагностики. Для початку роботи з розвитку
музичного звуковисотного слуху дітей через розвиток їх співочого голосу слід
провести три дослідження.
1. Діагностика сформованості високих інтонацій в мовному голосі дітей.
2. Діагностика сформованості низьких інтонацій в мовному голосі дітей.
3. Діагностика сформованості музичного звуковисотного слуху
Розвиток співочого голосу тісно пов'язане з голосом мовним, тому і роботу з
розвитку співочого голосу, і діагностичний етап потрібно починати з роботи в
мовному режимі.
1.Детям пропонується вимовити в високому регістрі невелику фразу, наприклад: "я
маленька мишка". Залежно від ступеня розвитку високих інтонацій діти
розподіляються на три групи:
- високий ступінь розвитку високих інтонацій;
- середня ступінь розвитку високих інтонацій;
- низький ступінь розвитку високих інтонацій.
Результати першого дослідження записуються.
2.Подобним чином проходить робота і в другому дослідженні. Змінюється тільки
умова: дітям пропонується вимовити фразу в низькому регістрі (наприклад: "я
величезний слон"). Результати другого дослідження так само записуються, діти
розподіляються в три групи:
- високий ступінь розвитку низьких інтонацій;
- середня ступінь розвитку низьких інтонацій;
- низький ступінь розвитку низьких інтонацій.
Як правило, дітей з низьким ступенем розвитку низьких інтонацій значно менше,
ніж з низьким ступенем розвитку високих інтонацій, але тим не менше вони є. З
такими дітьми треба буде окрема робота. Можна запропонувати проговорити іншу
фразу (наприклад: "я йду додому") спочатку високим голосом, а потім низьким. Для
економії часу можна з'єднати перше і друге дослідження і провести їх одним блоком.
Тоді фраза може звучати так: "я маленька мишка, а я величезний слон". Якщо вхідна
діагностика проводиться з дітьми старшого віку, фразу можна замінити будь-який
інший, наприклад: "я йду до школи, а я йду додому". Паралельно з основним
дослідженням треба фіксувати і активність артикуляції (активна, середня, млява), і
особливості дикції (без дефектів, з дефектами).
3. Наступним етапом роботи з діагностування дітей є з'ясування рівня чистоти
інтонації співочого голосу учнів, тобто з'ясування рівня сформованості музичного
слуху. На прикладі простої поспівки , щоб вона не викликала труднощі ні у кого з
дітей, пропонується заспівати її індивідуально з акомпанементом вчителя.
Доцільніше розділити опитування учнів на кілька уроків, щоб діти не втомилися,
починаючи опитування за бажанням дітей. Тоді першими заспівають діти, впевнені в
собі, а останніми - самі «слабкі» діти. Якщо дитина справляється з цим завданням,
йому пропонується заспівати пісню без супроводу. У співі без акомпанементу діти,
як правило, показують набагато нижчі результати, ніж в співі з супроводом. Виняток
становлять лише ті діти, які мають високий і стійким рівнем розвитку слухових
уявлень і хорошою координацією слуху і голосу.
Таких дітей відразу треба виділяти, просити знову виконати пісню для всього
класу, привернути увагу інших дітей до якісному виконанню. Так буде формуватися і
мотиваційна сфера, і еталон дитячого співу. Крім того, діти вчаться у інших дітей
набагато швидше, ніж у дорослих. Якщо ж дитина не справляється із завданням,
пісня транспонується вгору і вниз для пошуку і визначення співочого діапазону
дитини. Ситуацію можна обігравати, наприклад: «а зараз у зайчика запитає пташка»,
«а зараз до зайця в гості прийде ведмідь» і т.д.
Результати дослідження фіксуються, діти розподіляються на три групи:
- чисто інтонують без підтримки інструменту - музичний слух сформований;
- чисто інтонують з підтримкою інструменту - музичні уявлення слабкі;
- співають невірно - музичний слух в стадії формування;
На цьому робота на діагностичному етапі закінчується.

3.Формування звуковисотного слуху

Як було сказано раніше, активне оволодіння мовою блокує розвиток
інтонаційного слуху. Тому потрібна така технологія, яка дозволяє швидко і
ефективно зняти мовні стереотипи. Така технологія була знайдена: «Фонопедический
метод В. Ємельянова». Ця методика заснована на впливі окремих звуків мови
(фонем) на роботу голосового апарату і звучання співочого голосу. Така технологія
дозволяє спертися на активну роботу артикуляційних органів - частини голосового
апарату, найбільш підлеглої свідомості дитини. Імітація ж високих і низьких звуків
природи і життя, голосові сигнали доречевой комунікації (крик, подих, стогін, плач і
т.д.) швидко виводять дитини на розуміння висоти звуку, на володіння своїм
голосовим апаратом, розширюють його пісенний і мовної діапазон. [5]. Практичний
досвід показує, що найбільш високі успіхи у вихованні та освіті досягаються в тих
випадках, коли робота особистості над собою здійснюється на тлі колективної
діяльності. На заняттях хору в музичній школі часто спостерігається, що діти
приходять на уроки мляві, іноді без настрою і вже втомлені від першої зміни
загальноосвітньої школи. На уроках хору необхідно активізувати їхню увагу. Метро-
ритмічні ігри , цікаві образні розспівування можуть використовуватися для
пожвавлення обстановки, як варіант перемикання на інші види корисної діяльності,
як варіант зарядки, рухової активності.
 3.1. Організаційно-методичні принципи процесу формування музичного слуху.
Заняття з постановки співочого голосу займають 15 -30 хвилин кожного уроку.
Починаються з артикуляційної гімнастики, інтонаційно - фонетичних вправ,
голосових сигналів доречевої комунікації. Вправи дуже швидко запам'ятовуються
дітьми. Цими розвиваючими голосовими іграми - вправами можуть користуватися в
своїй практиці не тільки вчителі музики, а й вчителі інших дисциплін, пов'язаних з
розвитком мови дитини, вчителя початкових класів. Для розвитку мелодійного,
звуковисотного слуху корисно співати пісні без слів на склади "мо", "ду", "лю",
"льо", які, активізуючи апарат артикуляції, сприяють правильному звукоутворенню і
дають можливість відчути різну висоту звуків. [4]. Одне з перших завдань - навчити
дітей розрізняти високі та низькі звуки, розвивати у них звуковисотну
спостережливість. Корисно використовувати для цього елементи гри «Високо –
низько», коли учні на високих звуках піднімають руки нагору, а на низьких –
опускають вниз. Враховуючи природну потребу дітей у русі, високі та низькі звуки
можна підкреслювати присіданням, елементами танцювальних рухів чи
притопуванням. Якщо учні навчилися розрізняти на слух звуки, що є один від одного
на відстані більше, ніж октава, слід поступово зменшувати відстань між ними до
малої терції. Рекомендується паралельно співати пісні, які частково або повністю
побудовані на цьому інтервалі. Дуже важливо надавати вправам ігрову, образну
форму і користуватися при цьому просторовими зображеннями висоти звуків та
рухами руки або вказівки.

3.2. Вокально-хорові, тренувальні вправи з постановки дитячого голосу.

На уроках хору важливу роль займають вправи, що вивчають зв’язки між

звуками: ступеневі, ладові, гармонічні. Це створює можливість для розвитку слуху на
художніх зразках музики, виховує здатність розуміти зміст твору, осмислювати
зв’язок між елементами музичної мови. Лад вивчається на основі зв’язку ступенів
мажорної та мінорної гам. Особливо наглядно це розроблено у болгарських
“сходинках” або “стовпцях”. У процесі роботи за “стовпцями” наочні просторові
співвідношення звуків за висотою в настроєній тональності дають можливість
правильно інтонувати у будь-якій тональності й активно розвивати уявлення про
лінеарну будову діатонічної мелодії, що має особливе значення для читання нот з
аркуша. У цих та інших системах і методиках є багато доцільних та методично
корисних прийомів розвитку музичного слуху. Вокальні вправи на уроках хору
повинні відповідати наступним вимогам: 1) сприяти всебічному розвитку загальних
музичних здібностей та творчих задатків учнів; 2) всебічно та рівномірно розвивати
усі якості музичного слуху, як основу для практичних навичок читання та запису
нотного тексту; 3) застосовуючи принцип єдності навчання та виховання,
застосовувати метод свідомого навчання та розвитку мислення і творчої
самостійності учнів, прищепити любов до музичного мистецтва. [6].

У роботі використовуються вокально-хорові вправи, їх вибір залежить від того

завдання, яке поставив педагог перед розучуванням тієї чи іншої пісні. Наприклад, у
роботі над диханням, співучістю, протяжністю звуку допоможуть українська народна
пісня "Зелений дубочку" і «Вальс» Е. Тілічеєвої; в розспівування двох звуків на один
слог- "Дощик, лей на ганок" і "А-а, котів два!". А перед розучуванням пісень у
швидкому темпі добре використовувати пісеньки «Коники» Ф. Лещинської, «Їхали»
А. Філіпенко та ін., де потрібна чітке вимова слів при легкому рухомому звучанні.
«Голосовий апарат є не тільки виконавцем, але і в такий же спосіб мережевим
учасником формування музичного слухання та пам'яті» - В. В. Каменський. Тому так
важливо навчити дітей слухати свій голос та інтонірувати a cappella. Таким чином,
при виконанні подібних вправ створюється емоційна творча атмосфера, яка сприяє
тому, що голоси дітей поступово набувають природне звучання, в них з'являється
співучість, дзвінкість, висока світле звучання. На усіх етапах навчання учням
необхідно освоїти природне, зручне для себе і якісне, красиве для слухачів
положення голосового апарату, зване "співочої установкою". Формування
художнього образу відбувається на основі глибокого аналізу музичного і поетичного
тексту, а також характеру і умов побутування жанру твору. У ліричній пісні
розкривається світ почуттів, світ переживань людини, в історичних розповідається
про будь-яких знаменних подіях або видатних особистостей. Досягненню чистоти
інтонування, розвитку музичного слуху допомагає спів по музичним фразам
(ланцюжком). Цей прийом дає можливість в короткий час перевірити рівень
музичного та співочого розвитку більшості дітей і добре активізує дітей. Спів
ланцюжком закріплює навик правильного дихання дітей. [3]. Одна з найскладніших
завдань - співати індивідуально і колективно з супроводом і без нього. Початкові
навички співу а капела маленьких нескладних пісеньок повинні бути сформовані в
старшому дошкільному віці. Зручні для цієї мети народні пісні, такі, як
«Перепілонька», «Ой на горі жито», «У сирому бору тропіна», «Журавель». Також
обробки українських народних пісень: "Котику сіренький" М. Веріковського,"Ой,
весна, весняночка" І.Сивохіної. Виконання їх а капела сприяє формуванню у дітей
більш стійкого ладотонального слуху. Характерним у цій роботі є наступний прийом:
педагог грає музичний вступ, діти починають співати без музичного супроводу, якщо
помиляються, нечисто інтонують, педагог підтримує їх голосом, а з кінцем пісні грає
висновок або останню фразу. На музичних заняттях педагогу треба прагнути
розкрити художній спосіб пісні, домогтися того, щоб він дійшов до кожної дитини,
захопив його. Велике значення на музичних заняттях займають музично-дидактичні
ігри та вправи. Вони змушують дітей думати, вирішувати, ставлять їх у пошукову
ситуацію, розвивають музичні здібності, допомагають більш успішно засвоювати
співочі навички та вміння, роблячи їх стійкими. Музично-дидактичні ігри найчастіше
використовуються перед розучуванням нової пісні.

3.3. Робота над піснею

Після артикуляційної гімнастики, інтонаційно-фонетичних вправ, вокально-

хорових поспівок йде безпосередньо робота над піснею:
Показ пісні.
Робота над текстом
Вокальна робота
Виконання пісні.

Доступність репертуару припускає також сприйняття дітьми образного ладу

творів . Дуже важливо, щоб дітям було зрозуміло і цікаво те, про що вони співають .
Тут разом з музичною формою твору величезне значення має його текст . Дуже
важливо, чи зачіпає він струни дитячих сердець або співається байдуже, без
особливого вникання в красу слова, сенс фраз. [8].
Вивчення народної пісні виховують у дітей сприйняття всього комплексу
виразних засобів, які розкривають той чи інший музичний образ. Цілеспрямована
робота над сприйняттям української народної пісні змушує учнів активно мислити,
викликає в їх свідомості відповідні образи, поняття, уявлення, естетичні почуття,
вчить любити і розуміти народну музику, пробуджує інтерес до минулого свого
народу.[7].
На першому уроці з розучування нового твору показ пісні здійснює вчитель.
Перед показом можна підготувати невелику розповідь про зміст, історію створення
та виконання пісні. Можна так само замінити розповідь постановкою проблемних
питань перед слуханням для активізації сприйняття школярів. Виконання повинно
бути яскравим, концертним, в потрібному темпі, в повному обсязі, з дуже хорошою
артикуляцією, щоб пісня відразу сподобалася дітям. При повторних показах слід
враховувати ті особливості пісні, які викликали у дітей найбільші труднощі. При
повторному показі можна виконати важкий фрагмент, показати виконання нового
куплета, показати виконання пісні в кінцевому темпі, показати виконання пісні під
фонограму і так далі. Однією з переваг колективного співу є можливість виконання
будь-кому по довжині музичних фраз і навіть цілих творів на безперервному
диханні . Звичайно це протяжні пісні, які від початку до кінця виконуються
безперервно, повільно і плавно . У більшості випадків для них характерний
наскрізний динамічний розвиток. Цей звуковий ефект грунтований на використанні
так званого " ланцюгового " дихання, коли співаки вокальної групи беруть дихання
не одночасно, а послідовно по одному, як би по ланцюжку . Основні правила при
виробленні навички ланцюгового дихання можна сформулювати так :
- не робити вдих одночасно з сидячим рядом сусідом ;
- не робити вдих на стику музичних фраз, а лише по можливості усередині довгих
нот - дихання брати непомітно і швидко;
- вливатися в загальне звучання хору без поштовху, з м'якою атакою звуку,
інтонаційно точно;
- чуйно прислухатися до співу своїх сусідів і загального звучання групи.
Тільки при дотриманні цих правил кожним співаком колективу можна добитися
очікуваного ефекту: безперервності і протяжності загального звучання групи .
Важливо відмітити, що ритм дихання знаходиться в тісній залежності від темпу і
характеру виконуваного твору. Темп повільний і характер плавний, дихання береться
в темпі твору і поступово.
 Робота над текстом починається з розбору складних і незнайомих дитині слів,
потім йде робота над змістом і сенсом пісні. Промовляння тексту в ритмі пісні:
спочатку в грудному режимі голосу, потім в фальцетном режимі (за умови, що в пісні
використовується і грудної і фальцетний режим). В свідомості дитини відбувається
автоматичне перенесення м'язових відчуттів з мовного, знайомого режиму на
вокальні м'язові відчуття. Допомагає в такій роботі запис тексту пісні на дошці, на
планшеті або на окремих роздавальних картках. У більшості людей зорове
сприйняття переважає над слуховим сприйняттям, використання наочності в даному
випадку просто необхідно.
Вокальна робота. Пісня вчиться традиційним способом по фразам. Велика
попередня робота по тексту знімає багато проблем і запобігає помилки дітей. Це
дозволяє учням приділяти більше уваги звуковеденню, роботі над правильним
диханням, відстежувати звучання власного голосу. Складна робота перетворюється
на справжнє задоволення. Кожний урок закінчується цілісним виконанням пісні.
Якщо вивчена тільки її частину, решту пісні доспівує учитель. Якщо пісня написана в
куплетної формі, кожен приспів можуть повторювати діти. Через 2 - 3 уроки пісня
може бути повністю виконана.
Але на цьому робота над піснею не закінчується. Адже якщо зупинитися тільки
на виконанні пісні в класі, дуже скоро інтерес до розучування пісень і до роботи над
розвитком власного співочого голосу у дітей пропадає. Виконання пісні передбачає
виконання перед слухачами, концертний виступ. Для цього в кожному класі діти самі
вибирають концертну групу для виконання даної пісні. Склад групи може
змінюватися в залежності від складності пісні, її діапазону і особливостей. Під час
вибору концертної групи вчитель бачить результати своєї роботи щодо формування
еталона дитячого голосу, відстежує зміни в ступені сформованості музичного
звуковисотного слуху дітей. Вчитель практично на кожному уроці веде роботу з
діагностики дітей (використовуючи критерії оцінки вхідний діагностики), аналізує
результати, коригує навчальний процес, тобто організовує і здійснює моніторинг,
інформаційно - аналітичну систему забезпечення управління якістю освіти.
Концертна група закінчує роботу над піснею, працює над унісоном, вигадує рухи на
супровід пісні. Вплив музики на загально-функціональну діяльність дитини викликає
в ньому рухові реакції. Тому одним з видів музичної діяльності дітей є ритмічні рухи.
Розвиток музичних здібностей здійснюється в процесі вдосконалення слуху та вміння
узгодити свої рухи з музикою [9].
Іноді для проведення великих шкільних святкових концертів можна з'єднати
вокальні концертні групи класів і виставити концертний номер від всього вокально-
хорового відділу. Що ж робити з дітьми, які ще не досягли високих результатів по
формуванню власного звуковисотного слуху, але дуже хочуть виступати?
Такі діти об'єднуються в окрему групу, робота з ними ведеться додатково. Їм
пропонується дуже простий репертуар: пісні тільки в одному голосовому режимі, в
зручному і невеликому діапазоні. Ці діти із задоволенням виступають на святах в
рамках свого класу і, як показує практика, швидко «наздоганяють» своїх однолітків
за показниками сформованості музичного слуху.
Одній дитині в силу своїх природних здібностей досить місяці, щоб оволодіти
основами співочого голосу, іншому не вистачає і року. Оцінювання дітей повинно
стимулювати діяльність дітей, а не гасити її. У дітей треба підтримувати впевненість
в тому, що вони впораються з поставленим завданням, створювати ситуацію успіху і
радіти разом з ним найменшої перемозі!

4. Висновок
Можна зробити висновок, що задатки до музичної діяльності є у кожної дитини,
вони складають основу музичних здібностей. Їх розвиток залежить в основному від
впливу соціальних умов, навколишнього середовища, від змісту і форми музичного
виховання. Тільки лише в процесі музичної діяльності формуються і виявляються
музичні здібності. Щоб відтворити мелодію голосом, потрібно мати слухові уявлення
про те, як рухаються звуки мелодії, мати музично-ритмічне почуття, відчуття ладу.
Співочі навички можуть бути розвинені у всіх видах музичної діяльності: у
сприйнятті музики, виконавстві, в музично-дидактичній грі, самостійной творчості
дітей. При навчанні хоровому виконанні необхідно осмислення музичного змісту,
наочно-дієве сприйняття.Таким чином, завданням кожного педагогу хормейстеру є
не тільки опанування певних знань та навичок, а й виховання музичного смаку,
творчого й активного ставлення до музичного мистецтва. Тільки за цієї умови
заняття у класі хору будуть сприяти всебічному розвитку творчої особистості, а
також виховувати освідченого, культурного музиканта.
 5.Використовувана література

1. Теплов Б.М. Психологія музичних здібностей М. - Л.: АПН РСФСР. - 1947. - 335 с.
2. Виготський Л.С. Психологія мистецтва. Під редакцією Ярошевського М., Пед.1987.

3. Глазиріна Є.Ю. Дитина і музика: досвід діалогу. Є., 2003. - 230 с.

4. Дмитрієв Л.Б. Основи вокальної методики. М, 1968.
5. Ємельянов В.В. Розвиток голосу. Координація та тренінг. СпБ +1997
6. Єрьоменко Т.В. – Граємо та співаємо за нотами, «Інститут розвитку регіональної
освіти», Єкатеринбург, -1994. -675 с.
7. Медушевский В.В. Інтонаційна природа музики. М. 1996.
8. Петрушин В.І. Музична психотерапія. М. 1997.
9. Ражніков В. Діалоги про музичній педагогіці. М., 2004.