ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. Становлення на набуття авторитету у світі........................................6

1.1 Дитинство та юність Богдана Гаврилишина...............................................6

1.2 Б. Гаврилишин в Канаді та Швейцарії.........................................................8

1.3 Міжнародна діяльність................................................................................11

РОЗДІЛ ІІ. Допомога у становленні молодої української держави..................15

2.1 Контакти з Радянським Союзом. Заснування Міжнародного інституту

менеджменту в Києві.........................................................................................15

2.2 Радник Леоніда Кравчука............................................................................19

2.3 Інституції в Україні, що виникли з ініціативи Б. Гаврилишина (МБФ

«Відродження», Міжнародний центр перспективних досліджень, AIESEC)
..............................................................................................................................21

РОЗДІЛ ІІІ. Радник трьох прем’єр-міністрів України.......................................25

3.1 Радник Віктора Ющенка..............................................................................25

3.2 Радник Анатолія Кінаха...............................................................................26

3.3 Радник Віктора Януковича..........................................................................27

РОЗДІЛ IV. Міжнародна діяльність фондів Б. Гаврилишина...........................30

4.1 Благодійний фонд Богдана Гаврилишина (2009-2016).............................30

4.2 Фонд родини Богдана Гаврилишина (2017-2023).....................................31

ВИСНОВКИ...........................................................................................................33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................34

 3

ВСТУП

Міжнародна діяльність Богдана Гаврилишина щодо підтримки

української держави є однією з найяскравіших історій української еміграції.
Богдан Гаврилишин присвятив своє життя боротьбі за свободу та
незалежність України. Він не лише допомагав у формуванні молодої
української держави, але й забезпечував її підтримку в міжнародних кругах.
Робота має високу актуальність, оскільки Богдан Гаврилишин є видатним
діячем української діаспори, який присвятив своє життя боротьбі за свободу
та незалежність України.
Серед відомих персон, які досліджували тему «Міжнародна діяльність
Богдана Гаврилишина щодо підтримки української держави (1988-2016рр)»
можна назвати науковців, журналістів та письменників, які присвятили свої
роботи дослідженню життя та діяльності Богдана Гаврилишина. До них
можна віднести Олександра Бойка, Мирослава Григорива, Андрія Федорука,
Тараса Кушніра, Олександра Кондратюка, Івана Григорчука, Ярославу
Гаврилюк, Оксану Гаврилюк та інших.
Мета роботи полягає в аналізі діяльності Богдана Гаврилишина щодо
підтримки української держави в період з 1988 по 2016 роки. Основна увага
приділяється ролі Богдана Гаврилишина у формуванні та зміцненні
української державності, його міжнародній діяльності та внеску у розвиток
України.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
 дослідити становлення на набуття авторитету Богдана Гаврилишина у
світі та визначити основні моменти його життя та діяльності.
 4

 проаналізувати допомогу Богдана Гаврилишина у становленні молодої

української держави, зокрема, заснування Міжнародного інституту
менеджменту в Києві, інституцій, що виникли з ініціативи Богдана
Гаврилишина, та його роль у роботі радника трьох прем’єр-міністрів
України.
 дослідити міжнародну діяльність Богдана Гаврилишина, зокрема, його
сприяння українській справі в міжнародних кругах та створення
благодійних фондів.
 оцінити внесок Богдана Гаврилишина у розвиток української держави
та встановити зв'язок між його діяльністю та міжнародною підтримкою
України.
 провести аналіз фондів, що створені Богданом Гаврилишиною, та
охарактеризувати їх діяльність.
У зв'язку з темою роботи, методи дослідження включають: аналіз
літературних джерел, включаючи наукові статті, монографії, біографії,
інтерв'ю зі свідками подій та іншими джерелами. Також були використані
методи такі як: аналіз статистичних даних та офіційних документів, аналіз
відео та аудіозаписів та інші методи, необхідні для розкриття теми
дослідження.
Об'єктом дослідження роботи є міжнародна діяльність Богдана
Гаврилишина щодо підтримки української держави в період з 1988 по 2016
роки.
Предметом дослідження є роль та внесок Богдана Гаврилишина у
формуванні та зміцненні української державності, його допомога у
становленні молодої української держави, його міжнародна діяльність та
встановлення зв'язку між його діяльністю та міжнародною підтримкою
 5

України. Також об'єктом дослідження є благодійна діяльність фондів, що

створені Богданом Гаврилишиною, та їх внесок у розвиток України.
Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні знань про
життєвий шлях та діяльність Богдана Гаврилишина, його внесок у розвиток
української державності та міжнародну підтримку України. Робота допоможе
розширити уявлення про роль та значення української діаспори у визвольній
боротьбі України.
Практичне значення полягає у тому, що результати дослідження
можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях, а також для
вивчення історії України та української діаспори. Крім того, дана робота
може бути корисною для студентів, які вивчають історію України, політику
та міжнародні відносини, а також для всіх, хто бажає дізнатися більше про
життя та діяльність Богдана Гаврилишина.
Структура роботи. Робота складається зі змісту, вступу, чотирьох
розділів та списку використаних джерел (20 позицій). Загальний обсяг роботи
– 34 сторінок.
 6

РОЗДІЛ І. Становлення на набуття авторитету у світі

1.1 Дитинство та юність Богдана Гаврилишина

Богдан Гаврилишин, видатний український громадський та політичний

діяч, народився у жовтні 1926 року в селі Коропець на річці Дністер, в родині
бідних селян. Його батько мав шість класів освіти, мати - чотири. У сім'ї було
четверо дітей, і Богдан був наймолодшим. Родина мешкала у двокімнатній
хатині, зробленій з глини й соломи та вкритій солом'яною стріхою [4].
Батько переконав директора школи прийняти свого сина до школи,
хоча тому не виповнилося й п'яти років. Маленький Гаврилишин
демонстрував надзвичайно легке засвоєння матеріалу, але відчував нудьгу
через повільне викладання.
У житті Гаврилишина, під час травневого місяця проводилася щоденна
церковна служба, відома як «маївка». Служба була радісна, і під час неї всі
присутні співали разом з хором та прикрашали церкву весняними квітами.
Згодом Гаврилишин почав навчатися в місті Бучачі, де зазнавав проблем з
поведінкою, але був успішним учнем у математиці та змагався з єврейським
однокласником у розв'язанні завдань на уроці.
Один із видатних українських пластунів та громадських діячів, Богдан
Гаврилишин згадував про два пластові табори у Карпатах у період польської
влади. Він розповідав у своїй книзі про своє довічне пластунство, яке
почалося завдяки його братові Михайлу, який привіз йому пластовий
однострій та обладнання та записав до одномісячного пластового табору в
1937 році [14, ст.12-14].
 7

Пласт було створено у 1912 році в Західній Україні, коли ця територія

належала до Австро-Угорської імперії. У 1930 році Пласт був оголошений
нелегальною організацією Польщею, проте завдяки протекції митрополита
Шептицького він і далі існував та організовував табори. Митрополит
Шептицький був шанованим українським патріотом, який віддавав землю та
будівлі Пласту та став його покровителем. Ці спогади про покровителя
Пласту та його моральний авторитет є важливим етапом у розумінні історії
цієї організації, а також показують значення віри та сімейних цінностей у
житті автора [8].
Свою зацікавленість Богдан Гаврилишин пояснює розповідями батька
про країни у яких він побував під час першої світової війни. А згодом до цих
розповідей додав ще один фактор - книги.
З вересня 1941 року Богдан Гаврилишин навчався у Чортківській
гімназії, а наступний навчальний рік перевівся до Дрогобицької гімназії. Під
час Другої світової війни у 1944 році його вивезли до Третього Рейху. Після
війни він перебував у таборі для переміщених осіб, а в 1947 році виїхав до
Канади, де займався лісорубними роботами та організовував вечірні класи
для українців, брав участь у діяльності профспілок. У 1952 році Богдан
Гаврилишин отримав ступінь бакалавра, а в 1954 році — магістра за
спеціальністю «інженер-механік» в Торонтському університеті [14, ст.14-19].
Отже, з аналізу життєвого шляху Богдана Гаврилишина можна зробити
висновок, що він з самого початку свого життя був спрямований на
досягнення високих цілей. Його дитинство та юність, наповнені труднощами
та випробуваннями, визначили його майбутнє та встановили ті принципи, які
він буде дотримуватись протягом усього життя. Богдан Гаврилишин показав,
що успіх можна досягнути завдяки праці, вмінню робити правильні вибори та
 8

відваги не боятись інновацій. Все це робить Богдана Гаврилишина значним

діячем у сфері української державності та міжнародних відносин.

1.2 Б. Гаврилишин в Канаді та Швейцарії

Після складних життєвих обставин в Україні, Богдан Гаврилишин зміг

отримати можливість виїхати за кордон та реалізувати свій потенціал. Канада
та Швейцарія стали новими домівками для нього, де він зумів зробити
значний внесок у розвиток української діаспори та залучити увагу світової
громадськості до проблем України.
У Канаді він провів спеціальний семінар з теми «Різні моделі
демократії» для вісімдесяти членів парламенту з різних партій, що
спричинило дискусії та зміни їхньої думки щодо різних типів демократії.
Богдан Гаврилишин активно займався не лише туризмом, а й діяльністю, що
внесла значний вплив у розвиток країн, де він перебував.
Іншою важливою темою, яку досліджував Богдан Гаврилишин в Канаді
та Швейцарії, була проблема нерівності між різними регіонами. Він вивчав
систему оподаткування та соціальну політику цих країн і знайшов низку
цікавих рішень, серед яких використання спеціального рахунку для
збереження частини податків компаній та їх використання для інвестицій у
певних регіонах за згодою уряду. Це дозволило уникнути зайвої бюрократії
та забезпечити більш рівний розвиток різних регіонів [11, ст.11-15].
Пан Гаврилишин відправив листа до міністра фінансів Канади про
закон, який зацікавив його, що стало приводом для запрошення до Канади з
метою вивчення ситуації та складання рекомендацій. Крім того, він брав
участь у церемонії інавгурації першої жінки генерал-губернатора Канади та
 9

був запрошений до Рідо Холла для спеціального прийняття для ключових

осіб з різних секторів канадського суспільства та особистих друзів генерал-
губернатора, де зустрівся з колишнім прем'єр-міністром Канади П'єром
Трюдо.
Під час зустрічі з П'єром Трюдо у Рідо Холлі, Гаврилишин помітив, що
він проявив себе зовсім інакше, ніж на публіці. Трюдо був скромним і
доступним, легко залучався до розмови, не проявляв зверхності. Після
обговорення Римського Клубу, Гаврилишин запропонував Трюдо посаду
президента, на що Трюдо відреагував з цікавістю, не проявляючи
образливого ставлення до себе. Це ще раз підтвердило, що масштабні
особистості не потребують особливої поваги, а краще до них ставитись як до
«нормальних людей» [14, ст.151-155].
Також варто загадати про Швейцарію, вона була ідеальною країною
для автора та його родини, особливо для його роботи, оскільки Женева мала
ідеальне положення. Країна багатомовна, що дозволяло автору легко
спілкуватися з різними людьми. Також, Швейцарія є домом для багатьох
міжнародних організацій, включаючи Європейську штаб-квартиру ООН, що
забезпечує чимало можливостей для зустрічей, міжнародних конференцій та
дискусій.
Також, Гаврилишин долучився до “Асоціації спільних інтересів” на
вулиці Репозуар, що дозволило йому зосередитися на малих, локальних
проблемах. Крім того, ця асоціація забезпечила автору можливість
підключитися до різних проектів та діяльності на різних рівнях соціальної та
адміністративної структур.
Богдан Гаврилишин займався громадською діяльністю та став
шанованим серед односельців. У своїй промові він висловив думку, що
європейська спільнота повинна приєднатись до Швейцарії, якщо хоче добре
 10

функціонувати та зберігти довіру громадян з різних держав. Таким чином,

промова стала не тільки відображенням його думки щодо приєднання до
Європейського Союзу, але й висловленням унікальної швейцарської системи
прямої демократії, яка була ключовою у зміцненні єдності країни з різними
мовами, релігіями та культурами.
Він мав можливість взяти участь у цікавих дискусіях з Гі Олів'є
Сегондом на прийомі у женевській історичній залі, коли він запросив першу
групу українських студентів, які відвідали Швейцарію у 1989 році. Він також
був запрошений дати три лекції на Швейцарському форумі міжнародної
політики, де говорив про стан України та ситуацію в світі. Крім того, він мав
можливість взяти участь у засіданні, скликаному федеральним радником
уряду Швейцарії Куртом Феглером, де обговорювалися питання
ціноутворення у трансакціях міжнародних компаній та інтереси профспілок.
На засіданні, на якому він був єдиним запрошеним професором, не
належав до жодної з трьох категорій і навіть не був громадянином Швейцарії.
У нього були дуже широкі повноваження і жодного спеціального завдання.
Він міг вступати в дискусію в будь-який час і давати поради.
Він також прийняв запрошення міністра екології Рут Дрейфусс поїхати
з нею на конференцію до Болгарії в складі швейцарської делегації. Навіть не
будучи громадянином Швейцарії, він входив до складу офіційної делегації,
до того ж у статусі вищому, ніж заступник міністра. Також, поруч зі
швейцарською делегацією сиділа делегація з України, оскільки делегації
розсаджували в алфавітному порядку.
На чотири роки назад, другим міністром охорони довколишнього
середовища України після Юрія Щербака був Юрій Костенко, який разом з
Богданом Гаврилишиним взяли участь у двотижневому семінарі в Женеві
1991 року на тему «Менеджмент довкілля в Україні у порівнянні з
 11

європейським досвідом». За підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

в Україні та Світової академії охорони довкілля, Богдан Гаврилишин
запросив двадцять чотири особи з України на цей семінар, зокрема
забруднювачів, регулювальників, науковців та академіків [14, ст.156-162].
Богдан Гаврилишин є відомим українським економістом та державним
діячем, який зробив значний внесок у розвиток охорони навколишнього
середовища в Канаді та Швейцарії. У Канаді він очолював департамент
охорони навколишнього середовища провінції Онтаріо та здійснював
активну діяльність у галузі розвитку екологічної освіти та наукових
досліджень.
У Швейцарії він був відомим активістом з охорони природи та
здійснював значний вплив на прийняття законодавства щодо збереження
дикої природи та екологічних стандартів. Б. Гаврилишин також відомий
своїми міжнародними ініціативами з охорони навколишнього середовища,
включаючи участь у проведенні семінарів та конференцій з екології в різних
країнах світу.

1.3 Міжнародна діяльність

Як було зазначено, Богдан Гаврилишин є відомим українським

економістом та державним діячем, який здійснював значну міжнародну
діяльність. Він працював у різних країнах світу, зокрема в США, Канаді та
Швейцарії, Італії, Ірану, Японії тощо, та брав участь у роботі різноманітних
міжнародних організацій.
У своїй діяльності він підтримував співпрацю між Україною та іншими
країнами, просував інтереси України в міжнародних економічних та
 12

фінансових організаціях та здійснював роботу з розвитку інфраструктури та

енергетики в Україні. У даному контексті варто розглянути його конкретні
досягнення та внесок у розвиток України та її відносин з іншими країнами
світу.
Таким чином, у своїй подорожі Богдан Гаврилишин мав можливість
зробити багато корисних справ у різних країнах, дав лекції, головував на
національних, регіональних та міжнародних конференціях, займався
консалтингом для багатонаціональних компаній, іноді давав деякі поради
урядам.
Богдан Гаврилишин мав широкий діапазон міжнародної діяльності,
працюючи як урядовий чиновник, науковець, експерт та активіст. Він
займався розвитком співпраці між Україною та іншими країнами, сприяв
інтеграції України до світового співтовариства та просував українські
інтереси в різних міжнародних організаціях.
У 1991 році Гаврилишин взяв участь в першому семінарі Світової
академії охорони довкілля у Женеві, організованому за підтримки
Міжнародного фонду “Відродження” в Україні. В рамках цього семінару
учасники з України зобов'язалися втілювати у життя знання, отримані під час
двотижневого спілкування. Троє учасників семінару, включаючи Юрія
Щербака, Юрія Костенка та Івана Зайця, стали міністрами охорони довкілля
в Україні [18, ст.43-38].
Протягом майже тридцяти років Богдан Гаврилишин присвятив свою
кар'єру Міжнародному інституту менеджменту (МІМ-Женева). У межах
цього інституту він займав різні посади, зокрема директора з навчання (1960-
1968), директора Інституту (1968-1986) та почесного науковця (1986-1989). У
Женеві він викладав різні дисципліни, такі як економічний розвиток,
 13

керівництво міжнародними операціями, світове бізнесове середовище,

управління державами та інші.
Гаврилишин також виступав на міжнародних конференціях та
зустрічах, де займався просуванням інтересів України. Наприклад, у 1996
році він взяв участь у зустрічі міністрів охорони навколишнього середовища
країн Центральної та Східної Європи, де обговорювалися питання
забруднення повітря та водних ресурсів.
У 1998 році Гаврилишин став представником України у Європейському
банку реконструкції та розвитку, де займався координацією проектів,
спрямованих на розвиток інфраструктури та енергетики в Україні. В рамках
своєї роботи в банку він займався веденням переговорів з урядами країн-
членів та представниками міжнародних фінансових установ, а також
забезпеченням реалізації проектів. Богдан Гаврилишин активно підтримував
розвиток економіки України та сприяв залученню іноземних інвестицій у
різні галузі національної економіки, такі як енергетика, транспорт,
комунікації та інфраструктура. Він також займався вивченням та аналізом
стану розвитку економіки України та здійснював рекомендації щодо
подальшого розвитку країни.
Богдан Гаврилишин згадував: «У деяких країнах я був залучений до
визначних подій і залишив слід по собі, серйозно вплинувши на подальший
розвиток тих країн. Так сталося в Австралії та Аргентині» [4].
У 1980-х роках в Австралії Богдан Гаврилишин відіграв роль медіатора
у досягненні консенсусу між урядом, бізнесом та профспілками, що
передувало значному економічному росту. Крім того, його книга
«Дороговкази в майбутнє» була запрошена для читання професорами в
Аргентині в часи диктатури з обмеженням політичних прав людей. У своїх
лекціях Богдан Гаврилишин розповідав про ефективні системи управління та
 14

про те, як їх можна досягнути, що, на диво, призвело до проведення виборів і

звернення до нього з проханням повернутися до Аргентини. У свою чергу, це
призвело до масштабної медійної кампанії та великого інтересу з боку
населення та ЗМІ.
У загальному, Міжнародна діяльність Богдана Гаврилишина була
спрямована на підтримку розвитку України та зміцнення співпраці між
Україною та іншими країнами в різних галузях економіки та культури. Він
здійснював активну роботу з просування інтересів України в міжнародних
фінансових та економічних організаціях, а також підтримував контакти з
іноземними партнерами та інвесторами.
Зокрема, Богдан Гаврилишин працював на різних посадах у
Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Європейському банку
реконструкції та розвитку, а також в Організації Об'єднаних Націй. Він брав
участь у проведенні різних міжнародних проектів, спрямованих на підтримку
розвитку України, зокрема в галузі енергетики, транспорту, екології та
інших. Всі його зусилля були спрямовані на те, щоб зробити Україну більш
конкурентоспроможною та привабливою для іноземних інвесторів та
партнерів [3].
У висновку варто зазначити, що міжнародна діяльність Богдана
Гаврилишина була спрямована на підтримку розвитку України та зміцнення
співпраці між Україною та іншими країнами в різних галузях економіки та
культури. Богдан Гаврилишин був висококваліфікованим фахівцем з
багаторічним досвідом роботи в міжнародних організаціях, що дозволило
йому успішно виконувати свої обов'язки на посадах, які він обіймав.
 15

РОЗДІЛ ІІ. Допомога у становленні молодої української держави

2.1 Контакти з Радянським Союзом. Заснування Міжнародного

інституту менеджменту в Києві.

Перебуваючи в Женеві Богдан Гаврилишин познайомився з Олегом

Білорусом, який працював у Комісії ООН з економічних питань Європи.
Разом вони працювали над економічними питаннями України та світу. У
подальшому, Гаврилишин зустрічав кілька делегацій з Радянського Союзу,
однак, найбільш впливовою була делегація з дев'яти осіб, в складі якої були
значні посадовці, в тому числі і український академік Стефан Ямпольський.
Після офіційних зустрічей, вони відправилися до дому Ямпольського
на вечерю, де він задавав безліч запитань про інститут та показував інтерес
до української культури. Ця зустріч справила велике враження на обидвох і
виникла можливість пізнішого зв'язку.
Контакти з Радянським Союзом неодмінно належать до складних і
небезпечних заходів, властивих певній епосі відносин між двома
суперницькими блоками. Проте, не дивлячись на політичну напруженість,
взаємодія між представниками діалогу відбувалась не тільки у вигляді
політичних зустрічей, але й на науковому рівні.
Інтерес до менеджменту відчувався в обох країнах, і це стало причиною
зустрічі Богдана Гаврилишина з Джерменом Гвішиані - заступником голови
Державного комітету з питань науки і техніки Радянського Союзу. Гвішиані,
який відомий своєю досконалою відомістю в галузі аналізу систем,
зацікавився роботою Богдана Гаврилишина в Міжнародному інституті
 16

менеджменту в Женеві і запросив його до Української Радянської

Соціалістичної Республіки.
Цей візит до Радянського Союзу був здійснений у складний період,
проте він мав свою вагу і наукову спрямованість. У рамках цього візиту
відбулося зустрічі та обговорення актуальних проблем у галузі менеджменту.
Інтерес до цієї теми з боку обох сторін свідчив про поступове розуміння
необхідності зміни управлінських методів та підвищення рівня професійної
компетентності в цій сфері [2].
Неодноразово за візитом до Української Радянської Соціалістичної
Республіки Богдан Дмитрович Гаврилишин повертався до своєї роботи в
Міжнародному інституті менеджменту. У той час, коли Гаврилишин
перебував у Женеві, він продовжував зберігати контакти з Україною та
здійснювати співпрацю з колегами з Києва. Одним з найважливіших
досягнень цього співробітництва стало заснування Міжнародного інституту
менеджменту в Києві.
Під час розмови Гаврилишина та Гвішиані про можливість співпраці
між Державним комітетом з науки та техніки та Центром нового
менеджменту виникла пропозиція щодо укладання бартерної угоди. Згідно з
пропозицією, Держкомітет мав присилати на різні програми у Центр по
кілька осіб, а Центр відправляв би учасників програм МВА на стажування до
Радянського Союзу. Не передбачалося жодних грошових трансакцій, але
розраховувалося на обмін людиноднями. Ця угода була особливо важливою
для Радянського Союзу, що не мав доступу до закордонної валюти.
Співпраця була важливою і для Центру, оскільки їхні студенти
отримували можливість стажуватись разом з учасниками з Радянського
Союзу, що дозволяло краще пізнати ситуацію в тій країні. Програма
стажування для учасників з Радянського Союзу також надавала можливість
 17

отримати знання про ефективні системи управління та застосувати їх у своїй

роботі. Під час співпраці Центр отримував список кандидатів на окремі
програми, які переглядали і приймали на підставі відповідності напрямові
обраної ними програми, професійного досвіду та освіти [12].
Одним з цікавих аспектів навчальної програми Центру навчання
менеджменту (ЦНМ) є те, яким чином радянські учасники програм
сприймали та застосовували набуті знання та досвід в своїй професійній
діяльності після повернення до Радянського Союзу. Вони використовували
отримані знання не тільки для власної роботи, але й публікували статті та
навіть книги, де описували свій досвід та уроки, отримані в ЦНМ.
Також варто зазначити, що під час двох перших візитів до Києва
Богдан Гаврилишин спостерігав, слухав, вивчав та зустрічався з людьми з
метою налагодження контактів. Під час третього візиту він був запрошений
до Інституту зі спеціальними програмами для вищих керівних кадрів уряду.
Після прочитання лекції викладацькому персоналу з питань розроблення
навчальних програм, ректор Інституту запропонував Гарилишину керувати
Інститутом. Ця пропозиція була відхилена, оскільки автор не хотів опинитись
у позиції підпорядкованості уряду. Після повернення до Женеви, автор
підготував пропозицію щодо створення Міжнародного інституту
менеджменту в Києві, спільного підприємства МІМ–Женева та Інституту
економіки Академії наук України. Ідея полягала в створенні інституту, що
було можливо затвердити президією НАН України без звернення до Ради
міністрів. У грудні 1988 року автор повернувся до Києва для реалізації цієї
ідеї.
Під час спілкування з професором Олегом Білорусом, що протягом
тривалого часу займав посади в Європейській економічній комісії Об'єднаних
Націй в Женеві, Богдан Дмитрович Гаврилишин виступив із пропозицією
 18

створення Міжнародного інституту менеджменту у Києві. За порадою

Білоруса, Богдан Дмитрович представив свою ініціативу на розгляд президії
Академії наук під керівництвом Бориса Євгеновича Патона. Під час зустрічі з
Патоном, Богдан Дмитрович виклав свої погляди щодо створення інституту,
відзначивши, що документ, що містить його пропозиції, має бути
українською мовою, оскільки Патон є президентом української Академії
наук. У результаті зустрічі було вирішено створити Міжнародний інститут
менеджменту у Києві як спільне швейцарсько-українське підприємство
МІМ–Женева з Інститутом економіки при Академії. За угодою, Богдан
Дмитрович повинен був внести 500 000 доларів США та бібліотеку
літератури з менеджменту з МІМ–Женева, тоді як Академія мала інвестувати
600 000 карбованців. Наглядова рада, що складалася з українців та іноземців
різних національностей, мала допомогти порадою, міжнародними зв'язками
та фінансуванням. Олег Білорус був призначений директором інституту [4].
Інститут Міжнародного менеджменту МІМ-Київ, який був заснований
у 1989 році, проштовхнув багато різних етапів розвитку, які забезпечили його
поступове зростання впродовж десятиліть. Цей інститут було очолено трьома
директорами, а саме професором Олегом Білорусом, який пізніше став
послом України в США, Андрієм Масюком зі Сполучених Штатів та
Богданом Будзаном, колишнім директором Міжнародного фонду
«Відродження». Потім на посаду президента був призначений Юрій
Полунєєв та інші.
Заснований на орендованих приміщеннях, інститут розвивався та
розширювався на протязі багатьох років, поки не зайняв власну будівлю з
найсучаснішим обладнанням, висококваліфікованим персоналом та широким
спектром програм, серед яких: MBA; MBA для управлінського персоналу
вищої ланки; MBA “Сучасний менеджмент в охороні здоров'я”; MBA в ІТ-
 19

менеджменті; Міні-MBA; PMD “Управління фінансами”; PMD “Маркетинг”;

PMD “Управління персоналом та організаційний розвиток”; Доктор бізнес-
адміністрування (DBA); Спеціальні корпоративні програми [14, ст.207-214].
Усі вищезгадані події засвідчують, що заснування Міжнародного
інституту менеджменту в Києві відіграло важливу роль у розвитку культури
менеджменту в Україні та сприяло розвитку економіки країни. Крім того,
інститут був активним учасником міжнародного співробітництва та мав
значний вплив на формування кадрової еліти в Україні та за кордоном.
Досягнення МІМ-Київ в освітній галузі, зокрема розвиток програм навчання,
привело до створення високопрофесійних кадрів, які змінюють економіку
країни та впливають на її міжнародний престиж.

2.2 Радник Леоніда Кравчука

Леонід Кравчук, перший президент незалежної України, був на початку

своєї президентської кар'єри оточений досвідченими радниками, які
допомагали йому управляти країною в період важких трансформацій. Один з
найважливіших радників Кравчука, який забезпечив йому значну підтримку
та поради з питань економіки та політики, був Богдан Дмитрович
Гаврилишин. Він займався розробкою стратегій економічного розвитку та
управління важливими реформами у країні.
Молода українська держава на початку 1990-х років мала обмежені
закордонні контакти та недостатні знання про зовнішній світ та міжнародні
інституції. Богдан Гаврилишин запропонував президенту Кравчуку вступ до
Світового банку та Міжнародного валютного фонду, що стало першим
кроком України на шляху до міжнародної інтеграції. Після успішного вступу
 20

до цих організацій, Леонід Кравчук активно виступав на міжнародних

форумах та дипломатичних зустрічах, втілюючи упевненість та гідність
президента великої держави. Успішні візити Л. Кравчука викликали
позитивну реакцію та збільшили вплив України в світі.
Праця з президентом Леонідом Кравчуком була цікавим та складним
досвідом. Він відзначався кмітливістю, вмінням слухати поради та приймати
швидкі рішення, а ключові посадовці в адміністрації були патріотичними та
компетентними. Однак, Кравчук мав обмежені знання в економіці, що
ускладнювало співпрацю. Незважаючи на це, він проявляв великий інтерес
до розвитку країни та давав можливості для роботи у цьому напрямі. Хоча
ідея зайняття посади заступника прем'єр-міністра з економічних та
фінансових питань була не дуже реалістичною, праця з Кравчуком
залишилась надзвичайно корисним та приємним досвідом [14, ст.237-250].
Під час президентства Кравчука в Україні відбувалося багато
міжнародних зібрань, на яких було важливо представляти Україну. Один з
таких форумів став форум Кран Монтана, на якому українська делегація
зустріла “президента” Криму Мєшкова, який запросив їх у свій регіон.
Головний герой згадує дві різні події: візит до президентського палацу і
участь у Міжнародному симпозіумі менеджерів. У обох випадках він
виявився у несподіваних для себе ситуаціях, але зумів дотримуватися своїх
принципів. Він зробив важливий крок для приведення української мови до
світового рівня, піднімаючи тост за молодят українською мовою на офіційній
вечері в президентському палаці. Він також допоміг українським студентам
взяти участь у Міжнародному симпозіумі менеджерів, що сприяло їхньому
професійному розвитку та розширенню світогляду. У обох випадках його
зусилля допомогли внести позитивні зміни в Україні та зміцнити її місце у
світовій спільноті.
 21

Політик Коль, будучи канцлером Німеччини, звернув увагу на

важливість збереження дружніх стосунків з країнами-сусідами. Проте, він
був поправлений українським радником, який згадав про важливість
відносин з Україною. Коль був відомий своїм почуттям гумору, яке він
продемонстрував, повернувшись до Українського радника через два роки із
гучним «ха-ха-ха!». Це підкреслило, що важливі особистості цінують гумор
та інформацію від звичайних людей [2].
У своїй ролі радника Леоніда Кравчука, Гаврилишин проявив велику
ерудицію та професійність у політиці. Він допоміг Кравчуку налагодити
дипломатичні зв'язки з іншими країнами, зокрема з Німеччиною, та сприяв
створенню в Україні інституцій, що докорінно змінили економічний та
соціальний ландшафт країни.

2.3 Інституції в Україні, що виникли з ініціативи Б. Гаврилишина

(МБФ «Відродження», Міжнародний центр перспективних
досліджень, AIESEC)

По-перше, варто зазначити, про Мінародний фонд «Відродження». У

листопаді 1989 року на річній конференції Римського клубу в Ганновері, з
Німеччини, запрошений Джордж Сорос прочитав лекцію про нові фінансові
інструменти та світовий фінансовий ринок. Після цього він зустрівся з
Борисом Гаврилишиною, і між ними відбулася розмова про створення
окремої фундації в Україні, яка б надала фінансову та іншу допомогу
українському народу. Борис Гаврилишин погодився стати головою фонду, і
таким чином Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ-Україна) було
створено в 1990 році під час засідання у Києві з представниками різних
 22

українських організацій. Співзасновниками і членами ради директорів МФВ

стали видатні особистості України, такі як Іван Дзюба, Дмитро Павличко,
Володимир Василенко, Валерій Мещеряков, Володимир Савельєв, Сергій
Конев, Ігор Юхновський та Валентин Симоненко. Метою фонду було
надання допомоги Україні у її розвитку та підтримці соціально-економічних
проектів.
Початково Міжнародний фонд «Відродження» мав обмежений спектр
діяльності, проте за керівництва Валерія Грузіна та Богдана Будзана фонд
швидко розвивався, допомагаючи тисячам людей, сотням груп та десяткам
інституцій. Реалізація програм, таких як «Трансформація класичних мов та
літератури» та «Перепідготовка військових», дозволила фонду досягти
очевидних результатів у напрямку розвитку громадянського суспільства в
Україні [16].
Однак, наприкінці 1997 року виникли певні труднощі, пов'язані з
напруженістю між членами виконавчого комітету та виконавчим директором
В'ячеславом Покотилем, що призвело до його звільнення з посади. Джордж
Сорос песимістично ставився до можливого фінансового колапсу України з
огляду на світову фінансову кризу, тоді як інші члени виконавчого комітету
дивилися на ситуацію більш оптимістично. Незважаючи на ці труднощі,
Міжнародний фонд «Відродження» продовжує свою діяльність у напрямку
розвитку громадянського суспільства в Україні [14, ст.214-218].
По-друге, варто проаналізувати Міжнародний центр перспективних
досліджень. У 1990 році в Україні не існувало жодної установи, що
здійснювала б об'єктивний аналіз та надавала пропозиції щодо політики
уряду та адміністрації. Ця потреба була очевидною, що призвело до
створення Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) за
рахунок фінансування від Сороса. Із початку МЦПД працював погано, але у
 23

1994 році Віра Нанівська стала керівником центру і відродила його, надавши
значне фінансування з фонду «Відкрите суспільство».
Центр складався з кваліфікованих економістів, спеціалістів зі знанням
політики та інших освітніх сфер, а також представників урядових та
адміністративних установ. За допомогою молодих людей, які брали на себе
відповідальність за різні проекти, Центр став дуже продуктивним та
ефективним.
Окрім цього, місія Центру змінилась, полягаючи не лише в підготовці
пропозицій для різних міністерств, а й в передаванні ноу-хау, залученні
людей з різних галузей уряду та адміністрації до участі у проектах та випуску
публікацій. Крім того, відкриті зустрічі наглядової ради дозволяли
зацікавленим людям брати участь у роботі Центру та слухати звіти. Регулярні
зустрічі Центру привертали увагу представників закордонних урядів та
установ. Всі ці фактори допомогли МЦПД стати визнаним та поважаним
центром перспективних досліджень [14, ст.219-223].
Також варто звернути увагу на AIESEC . Після тривалого досвіду
роботи у складі Міжнародної наглядової ради AIESEC (Міжнародної
асоціації студентів-економістів), Гаврилишин вирішив сприяти її заснуванню
та розвитку в Україні. Головною метою AIESEC є розширення інтересів та
світогляду своїх членів, щоб вони зрозуміли головні проблеми, які існують як
у країнах їхнього походження, так і на глобальному рівні, а також розвивати
їхні лідерські якості. Національні представництва AIESEC функціонують у
понад 100 країнах світу, налічуючи майже 50 000 членів.
У 1994 році відбулася зустріч AIESEC у Києві, під час якої кілька
студенток проявили рішучість і взяли на себе місію розвитку організації.
Участь у провідних міжнародних організаціях, таких як Міжнародна
асоціація студентів-економістів (AIESEC), є важливим елементом
 24

професійної діяльності, який дозволяє розширити коло знайомств та

інтересів, а також розвивати лідерські якості. Богдан Гаврилишин брав
участь у декількох подіях AIESEC, виступаючи на різні теми та допомагаючи
їм розвивати свої ідеї. Ці спільні зусилля дали свої результати, про що
свідчить заснування філій AIESEC в десяти університетах та їхні успішні
заходи [14, ст.224-227].
Таким чином, Богдан Гаврилишин зробив вагомий внесок у розвиток
України шляхом заснування різноманітних інституцій, які сприяли
підвищенню рівня освіти, розвитку науки та економіки країни. Міжнародний
центр перспективних досліджень, МБФ «Відродження» та AIESEC стали
платформами для розвитку лідерства та обміну досвідом між молоддю з
різних країн світу. Результати роботи цих інституцій відчутні досі, тому
можна стверджувати, що ініціативи Богдана Гаврилишина мали вагому
соціально-економічну значимість.
 25

РОЗДІЛ ІІІ. Радник трьох прем’єр-міністрів України

3.1 Радник Віктора Ющенка

Богдан Гаврилишин - визнаний український економіст та діяч

громадського життя, який працював у різних країнах світу. Гаврилишин став
радником президента України Віктора Ющенка, а його досвід та експертні
знання були важливими для впровадження реформ в країні та на шляху до
європейської інтеграції.
Отже, Кучмі вдалося переконати Віктора Андрійовича Ющенка стати
прем'єр-міністром в грудні 1999 року, незважаючи на те, що Ющенко не
дуже приваблювала перспектива переходу в політику. Він був добре знаний
як гарний голова Національного банку, керівник фінансової політики і
визнаний на міжнародному рівні. Юлія Тимошенко, призначена заступником
прем'єр-міністра, відігравала ключову роль у вирішенні економічних питань,
особливо в енергетичному секторі. Її знання цього сектора допомогло
змусити компанії змінити бартерні угоди на грошові трансакції, що призвело
до збільшення доходів державного бюджету [1].
Як зазначував Богдан Гаврилишин, Ющенко був приємним і плідним
партнером у роботі, але мав дві слабкі сторони. Перша - він не завжди був
пунктуальним, що затримувало зустрічі та збільшувало час очікування. Друга
- він не завжди добирав компетентних фахівців до своїх служб та Кабінету
міністрів, що стало очевидним під час спільних поїздок до США та ЄС.
Незважаючи на це, Ющенко був успішним прем'єр-міністром, зміг
змусити економіку країни рухатись та був прихильником співпраці з НАТО
та ЄС. Однак його популярність та незалежність стали загрозою для
 26

президента Кучми та олігархів, тому йому довелося піти у відставку

наприкінці травня 2001 року [14, ст.261-262].
Богдан Гаврилишин на посаді радника Віктора Ющенка відіграв значну
роль у його президентській кампанії. Він вважав Ющенка справжнім
демократом та прихильником євроінтеграції, але водночас зазначав його
недоліки, зокрема, недостатню пунктуальність та не добирання компетентних
фахівців до своїх служб. У підсумку, його діяльність на посаді прем'єр-
міністра може бути оцінена як дуже добра, проте, на шляху Ющенка
ставилися багато перешкод, серед яких були інтереси олігархів та боротьба з
політичними суперниками.

3.2 Радник Анатолія Кінаха

Наступною посадою була радницька роль при Анатолії Кінаху, голові

Державної податкової адміністрації України в період з 2001 по 2002 рік. У
цей час Україна перебувала у стані змін, пов'язаних із зміною влади та
економічними реформами.
Отже, Як зазначав Гаврилишин, після відставки Ющенка з посади
прем'єр-міністра, Анатолій Кінах став його наступником, запропонувавши
зайняти посаду радника. Хоча Кінах не мав такої харизми, як Ющенко, він
був добре знайомий з економічними проблемами, оскільки раніше очолював
Асоціацію промисловців та підприємців. До цього його зустріли знайомі з
міжнародної торговельної палати, де вони звернули увагу на неактивну
участь АПП та запропонували розворушити українського представника в
організації. Як радник, Гаврилишин запропонував Кінаху розмовляти
українською на публічних заходах, на що він погодився [20].
 27

Також, Гаврилишин зазначив, що подорожувати з Кінахом було просто,

він був добре підготовлений та ефективно використовував ресурси делегації.
Під час офіційного візиту до США та Брюсселя вони відвідали кілька
зустрічей та заходів. На одній з цих зустрічей, з Американською комісією з
культурної спадщини, Кінах попросив Гаврилишина зустрітися окремо з
головою комісії, але виявилося, що вона призначалася президентом США, що
давало їй значні повноваження. Головним питанням обговорення було
повернення єврейського кладовища у Рівному. Хоча вони гарно поговорили,
проблему не вдалося вирішити. Кінах був змушений піти у відставку в
листопаді 2002 року, оскільки не мав підтримки парламенту або президента, і
за ним не стояла жодна сильна партія [14, ст.262-264].
У ролі радника Анатолія Кінаха Богдан Гаврилишин успішно
супроводжував його в офіційних візитах до США та Європи, був добре
підготовлений та ефективно використовував ресурси делегації. Однак,
незважаючи на це, Кінах був змушений піти у відставку в 2002 році, і його
радник з нього звільнився.

3.3 Радник Віктора Януковича

Богдан Гаврилишин також був радником Віктора Януковича, коли той

обіймав посаду прем'єр-міністра України. Гаврилишин був відомим
економістом та політиком, який мав значний вплив на прийняття рішень
урядом щодо економічної політики та реформ. Однак, його діяльність також
була обговорюваною у зв'язку з корупційними скандалами та суперечками з
іншими членами уряду.
Отже, як було сказано Гаврилишиним, у день відставки Кінаха,
Янукович був призначений новим прем'єр-міністром. У січні 2003 року він
 28

звернувся до своїх знайомих з проханням допомогти зі збором бізнесменів

для сніданку, на який мав зустрітись з представниками компаній з різних
континентів. Завдяки зусиллям знайомих, на зустріч прийшли багато
визнаних бізнесменів. Під час розмови з одним зі своїх знайомих на
наступний день, Янукович виклав свою проблему - він багато знає про своїх
допоміжників, але вони його не знають. Він запропонував своєму знайомому
поговорити під час двогодинного польоту з Цюриха до Києва на своєму
літаку.
Гаврилишин мав квиток на рейс Женева-Київ з проміжною зупинкою в
Цюриху того дня, коли Януковича запросили на президентський літак. Він
запропонував йому поїхати разом з ним і запропонував стати його радником.
Янукович повинен був їхати на саміт між Україною та ЄС, де було питання
про нову політику сусідства ЄС, яка була неприйнятною для української
дипломатії. Президент Європейської комісії Романо Проді зателефонував
Гаврилишину, щоб спитати, чи варто зустрітися з Януковичем під час саміту,
на що він відповів, що варто, якщо це зручно для Проді, і що Гаврилишин
можу приєднатися до них. Кілька днів пізніше Гаврилишин дізнався, що його
призначено позаштатним радником прем'єр-міністра Януковича.
Отримавши повідомлення про те, що він став частиною делегації, яка
відлітає до Брюсселя на наступний понеділок, головний радник Януковича
зателефонував до нього, щоб обговорити документ, на який наша дипломатія
відреагувала негативно, але який відкриває можливості для співпраці з ЄС та
фінансування. Янукович, як готовий вчитись політик, погодився зустрітися з
радником, і під час зустрічі він уважно слухав і навіть задавав запитання.
Потім вони відлетіли до Брюсселя, де відбулася приватна зустріч з Романо
Проді, головою Європейської комісії. Янукович почував полегшення, коли
радник взяв слово і говорив від імені України. Після цього Янукович
 29

зустрівся з групою швейцарських бізнесменів у Цюріху, після чого

повернувся до Києва, а радник повернувся до Женеви.
Керівник служби протоколу Януковича запропонував Богдану
Гаврилишину поїхати до Парижа як частина делегації, що супроводжуватиме
прем'єр-міністра, але Гаврилишин відмовився через відсутність значущої
ролі. Пізніше, через місяць, він дізнався, що його звільнили з посади радника
прем'єр-міністра. Людина з академічних кіл, яка добре знала Януковича,
зв'язалася з Гаврилишиним та повідомила, що Янукович хотів би зустрітися з
ним для вибачення. Під час зустрічі Янукович пояснив, що причиною
звільнення був дзвінок від Кучми, який наказав позбавитися Гаврилишина,
хоча сам Кучма ставився до нього дуже позитивно [14, ст.264-268].
Таким чином, Богдан Гаврилишин був важливим радником Віктора
Ющенка, зокрема у питаннях економічної політики та реформ. Його досвід
роботи в Міжнародному інституті менеджменту та з польськими і
американськими експертами допоміг сформувати реформаторську програму
Януковича.
 30

РОЗДІЛ IV. Міжнародна діяльність фондів Б. Гаврилишина

4.1 Благодійний фонд Богдана Гаврилишина (2009-2016)

Благодійний фонд Богдана Гаврилишина був заснований у 2010 році з

метою сприяння вихованню нової еліти в Україні, що буде професійною,
патріотичною, етичною та активною в громадському та політичному житті
суспільства. Офіційне відкриття фонду відбулося в Національному
Заповіднику «Софія Київська», де було презентовано програми фонду в
освітній, культурній, економічній, екологічній та соціальній сферах. Місія
фонду полягає у створенні нової генерації людей, що займатимуться добром
суспільства і держави, мають практичні досягнення в покращенні життя
інших та вміють співпрацювати з іншими.
Період діяльності Благодійного фонду Богдана Гаврилишина можна
умовно поділити на дві частини: грантодавчий (2010-2012 роки) та
операційний (з 2012 року та дотепер). Під час грантодавчого періоду Фонд
підтримував проєкти з розвитку національної скаутської організації Пласт,
проводив навчання політично активної молоді, сприяв об'єднанню
української діаспори, підтримував навчальні заклади та видання, проводив
конкурси на пошук оргпроєктів.
Серед прикладів таких проєктів варто навести: «Візія для України»,
Форум української молоді діаспори 2011 та 2012 років, Конкурс «Україна
моєї мрії», «Новий старт» та інші.
З 2012 року Благодійний фонд Богдана Гаврилишина почав свою
операційну діяльність, спрямовану на створення та реалізацію власних
проєктів та програм. Один з них - «Перший національний конкурс проектів»,
до якого було прийнято 26 проєктів з різних регіонів України. Також було
 31

започатковано довгострокову програму «Молодь змінить Україну», яка стала

ключовою для Фонду та на яку пізніше було створено Асоціацію учасників.
У квітні 2016 року діяльність Фонду була загрожена після банкрутства банку,
де були збережені всі кошти [4; 17].
Благодійний фонд Богдана Гаврилишина зосередився на розробці та
впровадженні власних проєктів та програм з 2012 року. Один з ключових
проєктів фонду - довгострокова програма "Молодь змінить Україну", яка
залучила понад 500 активних молодих людей з 2012 по 2018 роки. На базі
цієї програми створено Асоціацію учасників з метою сприяння комунікації
між учасниками та обміну досвідом.

4.2 Фонд родини Богдана Гаврилишина (2017-2023)

Фонд родини Богдана Гаврилишина було засновано у 2017 році як

продовження роботи Благодійного фонду Богдана Гаврилишина. Засновники
Фонду - дружина та діти Богдана Гаврилишина - заявили про збереження
підходів та основних принципів попередньої організації. Основна мета
діяльності Фонду - сприяння розвитку молодіжної та громадської активності
в Україні шляхом реалізації соціальних проєктів та програм в освітній,
культурній, економічній, екологічній та соціальній сферах. В рамках своєї
діяльності Фонд розробляє та реалізує проекти, спрямовані на формування
позитивних цінностей, розвиток креативності та стратегічного мислення
молоді, активізацію її участі у громадському житті та підтримку
малопривілейованих верств населення.
Фонд має візію, що передбачає Україну як успішну демократичну
державу відповідальних та вільних людей, а також цінності, які включають в
себе відповідальність, свободу, креативність, любов та призначення [19].
 32

Один з ключових проєктів Фонду - "Молодь змінить Україну", який

започаткований у 2012 році. Також, Фонд реалізує проєкт "Молодіжні
делегати України до ООН", спрямований на залучення молоді до розвитку та
впровадження політик ООН.
У рамках проєкту "#BH15" Фонд пропагує Декларацію
відповідальності людини, створену Богданом Гаврилишиним у 2014 році.
Також, Фонд реалізує мультимедійний проєкт "Залишаюсь українцем" до 95-
річчя Богдана Гаврилишина та курс відеолекцій Богдана Гаврилишина.
Всі ці проєкти спрямовані на розвиток та підвищення рівня свідомості
та відповідальності громадян України, їхню участь у розвитку країни та
сприяння розвитку демократії [17].
Отже, Фонд родини Богдана Гаврилишина активно співпрацює з
українськими та міжнародними благодійними організаціями та ініціативами,
що сприяє розширенню його можливостей і підвищенню ефективності
діяльності.
 33

ВИСНОВКИ

У роботі розглядається життєвий та професійний шлях Богдана

Гаврилишина, його допомога у становленні молодої української держави та
міжнародна діяльність, зокрема створення благодійних фондів. Аналізується
його внесок у розвиток України та встановлюється зв'язок між його
діяльністю та міжнародною підтримкою країни.
У першому розділі досліджуються дитинство та юність Богдана
Гаврилишина, його навчання у Канаді та Швейцарії та початок міжнародної
діяльності.
У другому розділі аналізується роль Богдана Гаврилишина у
встановленні контактів із Радянським Союзом, заснуванні Міжнародного
інституту управління у Києві та інших установ, що виникли з його ініціативи.
У третьому розділі було розглянуто та проаналізовано діяльність
Богдана Гаврилишина як радника Віктора Ющенка, Анатолія Кінаха та
Віктора Януковича.
В останньому розділі аналізується діяльність Благодійного фонду
Богдана Гаврилишина (2009-2016 рр.) та Фонду сім'ї Богдана Гаврилишина
(2017-2023 рр.), їхньої місії та досягнення.
В результаті дослідження можна зробити висновок, що Богдан
Гаврилишин – це людина, яка зробила значний внесок у розвиток України, а
її діяльність здобула визнання не лише в Україні, а й у світі. Його приклад
показує, як відданість державі та активна суспільна позиція можуть
допомогти змінити життя людей на краще та сприяти розвитку держави
загалом.
 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Богдан Гаврилишин: радник, якого не почули. URL:

https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/10/161024_bogdan_havrylyshyn_
vc

2. Василюк Н. Інтерв’ю з Богданом Гаврилишином «Я належу цій землі...».

Кур’єр Юнеско. 1996. грудень. С. 4–9.

3. Віднянський С. В. Гаврилишин Богдан Дмитрович. Україна в

міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5.
Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Інститут
історії України НАН України, 2014. — с.88-89

4. Гаврилишин Богдан Дмитрович. URL:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8
%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D0%91%D0%BE
%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD_%D0%94%D0%BC
%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

5. Гаврилишин Богдан Трансформація без революції — роль науковців.

URL:
https://tntu.edu.ua/?p=uk/about/honorary-doctors-and-professor/gavrylyshy-b-
d/report
 35

6. Гаврилишин Б. Про особливості чужого досвіду. Газета «День». № 71.

2013. URL: https://day.kyiv.ua/uk/blog/politika/ pro-osoblivosti-chuzhogo-
dosvidu

7. Гаврилишин П. М. Богдан Гаврилишин і питання збереження української

мови : Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2022. Вип 58, том 1. С. 12-18

8. Гаврилишин П. М. Богдан Гаврилишин і Пласт : Літопис Волині.

Всеукраїнський науковий часопис. 2022. Чис. 27. С. 37-43

9. Гаврилишин П. М., Дерещук Тетяна Ефективність суспільства у поглядах

Богдана Гаврилишина : Літопис Волині. Всеукраїнський науковий
часопис. 2022. Чис. 27. С. 190-195

10.Гаврилишин П. М. Допомога української діаспори для України: приклад

Богдана Гаврилишина : Сумський історико-архівний журнал. 2022.
№XХХІХ. С. 33-40

11.Гаврилишин П. М, Канадський період життя Богдана Гаврилишина :

Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2023. Вип. 59, том 2. С. 10-18.

12.Гаврилишин Т.Ю., Гаврилишин В.П. Коропець. Історія і спогади.

Тернопіль : Воля, 2004. 240 с.

13.Геращенко О. Економіка ХХІ: країни, підприємства, людини / 2-ге вид.,

перероб. і допов. Харків : Фоліо, 2019. 313 с.

14.Залишаюсь українцем: спогади / Богдан Гаврилишин. — К. : Унів. вид-во

ПУЛЬСАРИ, 2011. — 288 с.: іл. — (Серія “Українці у світовій
цивілізації”).
 36

15.Мельничук Б. Гаврилишин Богдан-Володимир Дмитрович //

Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський
та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. —
Т. 1 : А — Й. — С. 315—316. — ISBN 966-528-197-6.

16.Міжнародний фонд – Міжнародний фонд «Відродження». URL:

http://oneu.edu.ua/pages/viddili-i-sluzhbi/miznarod/fondi/fondi-15/

17.Проєкти Фонду – Проєкти Фонду. URL: https://bhfamily.org/proekty/

18.Пуаєттон, 2019 – Пуаєттон В. Невтомний мандрівник Богдан Гаврилишин:

біогр. / пер. з франц. І. Відлер. Київ: Славутич-Дельфін, 2015. 144 с.

19.Фонд родини Богдана Гаврилишина. URL: https://old.bhfamily.org/fond/

20.Bohdan Hawrylyshyn. URL:

https://en.wikipedia.org/wiki/Bohdan_Hawrylyshyn