Семінар№2.

Психологія і технологія наукової творчості

1. Особливості організації творчої діяльності: творчий підхід,
самоорганізація праці, самообмеження.
Кожен дослідник повинен знати специфіку наукової творчості в цілому і конкретної
галузі зокрема. У творчому процесі важливою є кропітка й добре організована праця.
Біографії видатних учених свідчать про те, що всі вони були великими трудівниками, що їхні
досягнення є результатом значної праці, величезного терпіння та посидючості, надзвичайної
завзятості і наполегливості.
Є багато методів наукової організації праці, які вибираються особисто з урахуванням
індивідуальних особливостей. Однак існують загальні принципи наукової праці. До
найважливіших з них відносять: творчий підхід, мислення, плановість, динамічність,
колективність, тощо. Частина з цих принципів зумовлена зовнішнім середовищем, інші
стосуються особистості дослідника.
Творчий підхід означає, що на всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути
до пояснення фактів, предметів, явищ, намагатися сказати щось нове в науці. Тому для нау-
кової творчості характерною є постійна кропітка розумова праця. У цьому зв'язку доцільно
згадати давнє китайське прислів'я, яке стверджує: "Ти можеш стати розумним трьома
шляхами: шляхом власного досвіду - це найважчий шлях; шляхом наслідування - найлегший
шлях; шляхом мислення - це найблагородніший.
Велике значення, якщо не головне, має принцип самоорганізації праці здобувача,
оскільки наукова творчість піддається регламентації в граничних межах.
Самоорганізація – це процес, в ході якого створюється, відтворюється чи
удосконалюється організація складної динамічної системи. Процеси самоорганізації можуть
мати місце лише в системах, що володіють високим рівнем складності і великою кількістю
елементів, зв'язки яких мають не жорсткий, а імовірнісний характер. Властивості
самоорганізації виявляють об'єкти різної природи: клітина, організм, біологічна популяція,
людський колектив.
Отже, кожний здобувач самостійно визначає комплекс заходів щодо забезпечення
свого успіху.
До елементів самоорганізації належать:
- організація робочого місця із забезпеченням оптимальних умов для
високопродуктивної праці;
- додержання дисципліни праці;
- послідовність у накопиченні знань протягом творчого життя;
- систематичність у дотриманні єдиної методики і технології при виконанні
одноразової роботи.
Досягти системності в роботі можна виконанням певних правил:
- постійно думати про предмет дослідження;
- не працювати без плану;
- при виконанні великої роботи слід звільнитися від другорядних справ;
- перш ніж братися за роботу, зважити і розподілити свої сили і час;
- заздалегідь готувати все необхідне для виконання роботи, щоб не відволікатись;
- не можна робити дві справи одночасно;
- творчу роботу виконувати перед механічною, складну - перед простою;
- доводити розпочату роботу до кінця і не розпорошувати сили;
- постійно контролювати свою роботу, вчасно вносити корективи, обмежувати глибину
розробки;
- намагатися бачити кінцеву мету.
Таким чином, у самореалізації велику роль відіграють самообмеження, дисципліна,
самоуправління, самооблік, самоконтроль та інші "само...", в тому числі самостійність, тобто
здатність самому виявляти причини виникнення труднощів і усувати їх. Сюди належить
також дотримання трудового режиму і графіка роботи, дисципліни мислення, здатність
зосереджуватися, не порушувати логічний розвиток ідеї.
 Не менше значення має принцип економії або самообмеження яким кожний науковець
повинен керуватися на всіх етапах наукового дослідження.
Принцип самообмеження виявляється, по-перше, в тому, що у будь-якому дослідженні
слід обмежувати себе як за широтою охоплення теми, так і за глибиною її розробки. По-
друге, дослідник, уводячи дослідження в певні часові рамки, тим самим уже обмежує себе.
Самообмеження особливо важливе на стадії збору матеріалу, тобто слід вибрати те, що
необхідно для вирішення даного завдання.
Цей принцип також передбачає розвиток і виховання самокритичності і скромності,
вміння тактовно відстоювати свої переконання. Це викликано тим, що сама природа науки як
сфери людської діяльності, спрямованої на вироблення знань, зумовлює те, що рушійною її
силою є конфлікт — боротьба наукових шкіл, світоглядів, суперечність між теорією і
практикою, розвиток критики і самокритики, несприйняття догматизму і сліпої віри в
авторитети. Звідси кожному науковцю, особливо початківцю, слід виховувати в собі
критичне ставлення до результатів своєї праці, до сприйняття чужих ідей і думок. Особливо
велике значення має власна творчість.

2. Врахування психологічних особливостей людини в науковій роботі.

Організація робочого дня і місця нуковція.
Раціональний трудовий режим дослідника ґрунтується на об’єднанні психофізичних
особливостей працівників розумової праці і трудових звичок у науковій діяльності.
Одним із напрямів організації праці є вдосконалення умов праці.
Фактори, які визначають умови праці і впливають на здоров’я і працездатність людини,
поділяють на такі групи:
1)соціально-економічні, тобто законодавча та нормативно-правова база, що
регламентує умови праці;
2)санітарно-гігієнічні, тобто мікроклімат, стан повітряного середовища, освітлення,
механічні коливання (вібрація, шум, ультразвук) і т.д. Майже всі елементи, які входять в цю
групу, нормуються шляхом стандартів, санітарних норм і потреб;
3)психофізіологічні. Обумовлені змістом трудової діяльності дослідника, різними
навантаженнями на руховий апарат, нервову систему і психіку людини, що пред’являються
йому працею (енерговитрати, робоча поза, напруга зору і т.д.), монотонність трудового
процесу, режими праці та відпочинку. Елементи цієї групи не мають чітких обґрунтувань
щодо узаконених нормативів у порівнянні з елементами першої групи. Нормативи
встановлені на тяжкі фізичні і монотонні роботи;
4)естетичні. Сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (архітектурне,
конструкторське, художнє оформлення інтер’єру, обладнання, оснащення, виробничого
одягу тощо;
5)соціально-психологічні. Породжуються соціально-трудовими відносинами в
суспільстві. До цієї групи слід віднести елементи, що характеризують взаємовідносини між
учасниками колективу, його психологічний клімат, рівень конфліктності і т.д. Елементи цієї
групи вивчаються за допомогою методів соціологічних досліджень.
Покращення умов праці безпосередньо впливає на основні показники роботи
підприємства, зокрема продуктивність праці.
Доцільно знати, що система роботи декілька годин підряд, а потім такий же відпочинок
- шкідлива звичка. Має бути певний ритм у чередуванні роботи і відпочинку. Слід зважати
на біоритми життєдіяльності. Навіть звичайний робочий тиждень має свій цикл. Понеділок є
днем входження в робочий ритм, у цей день (якщо є така можливість) не варто починати
важливі справи. Тому найважливіші або найважчі в роботі справи, написання дисертації або
статті починають з середини тижня. Вівторок і середа є найпродуктивнішими днями тижня,
до п'ятниці накопичується втома, тому в суботу і неділю краще відпочити.
Велику роль у продуктивності розумової праці відіграє звичка до місця роботи, робоча
обстановка. Поняття робочої обстановки містить в собі робоче приміщення (кімната, кабінет,
лабораторія, бібліотека); робочу зону і розміщення предметів у ній (письмовий стіл, стілець,
шафа, стелаж), температуру і вологість повітря навколишнього середовища, освітлення
(природне, штучне); звукове поле (шум, вібрація).
Для забезпечення продуктивності праці необхідне створення фізіолого-гігієнічного
комфорту для виконання науково-дослідних процедур. Дослідники протягом 7-8 годин на
день працюють, сидячи за столом, тому дуже важливо, щоб його габаритні розміри
відповідали вимогам.
Одна з головних умов підвищення працездатності - правильно організоване робоче
місце. Робоче місце науковця - це сукупність усього того, що використовується в роботі,
тобто меблі, комп'ютер, інші технічні засоби. Поліпшення робочого місця передбачає
оснащення його всім необхідним відповідно до характеру роботи.
На столі не повинно бути нічого зайвого. Оскільки погляд працюючого здебільшого
спрямований у ліву сторону столу, то на ньому розміщають ще не оброблені документи, а по
правій стороні — вивчені.
Освітлення є важливим чинником, що впливає на продуктивність праці дослідника.
Гарне освітлення дає можливість виконувати роботу, не напружуючи зір, створює відчуття
бадьорості, підсилює зорове сприйняття. Для працівників, зайнятих дослідженням, найбільш
сприятливим є природне освітлення. Фізіологи затверджують, що при природному освітленні
продуктивність праці на 10% вище, ніж при штучному.
Однак для забезпечення постійного і рівномірного освітлення робочих місць широко
використовують штучне освітлення. Як штучне освітлення застосовують електричні лампи
накалювання і люмінесцентні лампи. Для достатнього освітлення робочого місця його площа
повинна охоплювати не менш 33% загальної площі зовнішніх стін. Освітлення повинне бути
достатнім і не мигати, забезпечувати захист очей від прямого попадання світлових променів.
Не повинно бути різких переходів від світла до тіні. Досить, якщо стіл довжиною 1,5 м
освітлюється однією настільною лампою напругою 60 Вт, розташованою над ним на висоті
35 см.

3. Використання технічних засобів у процесі наукової творчості

Технічними засобами, якими найчастіше користується науковець, є персональний
комп'ютер, телефон, телефакс і копіювальний апарат.
Сучасного науковця неможливо уявити без персонального комп'ютера (ПК). ПК
використовується за двома основними напрямами:
· організація роботи з документами;
· розрахункова робота.
При документуванні, тобто створенні (складанні) документів, ПК виступає в ролі
"розумної" друкарської машинки. Є багато програм для створення і редагування наукових
документів. Такі програми називають текстовими редакторами або текстовими процесорами.
При використанні цих програм для створення документів (дисертації, автореферату, статті,
тез доповіді та ін.) текст документа, що редагується, виводиться на екран дисплея і до нього
можна вносити необхідні зміни, переносити фрагменти з одного місця документа в інше,
об'єднувати фрагменти, використовувати різні шрифти для виділення окремих ділянок
тексту, роздруковувати текст на принтері та ін.
Один із найпопулярніших редакторів тексту - Word, який є складовою програмного
комплексу Microsoft Office.
Що стосується розрахункової роботи, то сучасний комп’ютер нині є дуже потужним
засобом. Для тих, хто на має навиків програмування, можна використовувати електронну
таблицю Excel або інженерний пакет Eureka американської фірми Borland. Не дуже
складними в освоєнні є пакети MathCAD, MathLAB, Mathematica та інші. Є достатня
кількість пактів програм для розрахунку статистичних характеристик випадкових процесів
(Statistica, Statgraph тощо).
Доцільними в дослідницькій роботі є телефон, магнітофон, диктофон, широкий
асортимент канцелярських приладів: ручок, олівців, гумок. Невеличкі канцелярські приладдя
слід зберігати в ложементах - відкритих коробках з відділеннями для кожного з них.
 4. Ділове спілкування і листування. Особистий архів здобувача
З часом у дослідника накопичуються різноманітні за формою та змістом документи:
рукописи, машинопису, ксерокопії, картотеки, конспекти, вирізки, фотографії, касети,
дискети, які в сукупності утворюють особистий архів. Крім того, науковець має певну
кількість книг, періодичних видань, інших видів опублікованих документів, що складають
його особисту бібліотеку.
Ведення власного архіву є обов'язковим для науковця. Обсяг інформаційних
документів, використовуваних особисто, як правило, великий. Ці матеріали треба
відповідним чином організувати, оскільки без цього утруднюється пошук необхідної
інформації, знижується ефективність праці.
Починати упорядкування особистого архіву слід як найраніше, коли кількість
матеріалів невелика. Обліку мають підлягати всі документи: опубліковані й неопубліковані.
Розрізнені документи систематизують за темами, формою, характером використання,
терміном зберігання в окремих папках. Папка має певну назву і порядковий номер, які
зазначають також і на каталожній картці. Документи, які неможливо підшити, зберігають у
підписаних коробках, конвертах, по можливості окремо (за видами, темами). Конспекти
також доцільно зберігати в папках з написами на корінці. Заведені на них картки заносяться
у відповідні розділи картотеки. Касети, дискети, слайди та інші документи подібної форми
зберігаються в спеціальних коробках. Кожний документ і коробку надписують. Окремо
зберігають документи, робота з якими проведена, і поточні документи.
В особистій бібліотеці слід виділити на окремій полиці свої власні праці. Розстановка
книг і брошур здійснюється таким чином: універсальні енциклопедії, енциклопедичні
словники, спеціальні енциклопедії, словники, довідники. Основний масив книг розставляють
за галузями, темами, а в їх межах - за алфавітом авторів та назв. За необхідності
застосовують картонні роздільники або закладки різного кольору. На цю частину фонду
особистої бібліотеки доцільно вести абеткову або систематичну картотеку (каталог).
Ділове спілкування умовно поділяють на два види. Перший із них має інформаційний
характер, його мета - отримання інформації. Спілкування може бути одностороннім, коли в
отриманні інформації зацікавлена одна сторона, і двостороннім, коли в ньому зацікавлені
обидва співбесідники.
Запорукою успішного спілкування є компетентність і тактовність працівника,
володіння прийомами ведення бесіди, прагнення оперативно й ефективно вирішити чи
обговорити питання. Попередня підготовка передбачає передусім визнання мети
спілкування, терміну його проведення(30-40 хвилин).
При підготовці до інформаційного спілкування попередньо формулюють основні
запитання, які необхідно поставити співбесіднику, складають детальний перелік фактів
(даних), що підлягають уточненню та ін.
При підготовці до дискусійного спілкування бажано правильно дібрати аргументи,
необхідні для захисту своєї думки, викласти їх у логічній послідовності. Важливо спробувати
поглянути на обговорюване питання очима свого опонента, передбачити можливі
заперечення і варіанти відповідей.
При підготовці до спілкування важливо оцінити професійний рівень співбесідника,
його вік, риси характеру.
Особисте ділове листування потребує своєрідного стилю, що відрізняє його від
службового. Із тексту листа має вимальовуватись образ автора, його особистість.
Кореспонденція має бути виразним і неповторним обличчям автора, гранично точною і
чіткою при мінімумі витраченого на неї часу.
При написанні особистого листа можна скористатися рядом порад і принципів, яких
дотримуються при складанні службових листів. Серед них: інформативність, лаконічність,
логічність та послідовність викладу, уникнення багатозначності та надміру іншомовних слів,
увічливість, уникнення категоричності і заперечних форм, достатність аргументації,
наявність вступного і завершального компліментів.
Отже, особисті ділові листи мають бути чіткими, лаконічними, зрозумілими, не містити
нічого зайвого, що заважало б сприйманню основної інформації.
 5. Особливості розумової праці
В умовах науково-технічного прогресу, коли наука стає безпосередньою продуктивною
силою суспільства, роль і значення розумової праці істотно зростають. Ще в недавньому
минулому був заняттям порівняно обмеженого кола осіб, розумова праця в сучасних умовах
став органічним елементом практично всіх видів професійної діяльності. В міру ускладнення
техніки і технологій зростає соціальна значимість особистої відповідальності кожного
працівника, його рішень і дій у забезпеченні нормального і безпечного функціонування
промислових об'єктів, паливно-енергетичних підприємств, транспорту та інших
об'єктів. Одне з найважливіших умов цього - хороший стан здоров'я, постійний високий
рівень розумової працездатності та психологічної стійкості в процесі трудової діяльності.
У фізіологічному відношенні головною особливістю розумової праці є те, що при
ньому мозок виконує функції не тільки координуючого, але основного працюючого
органу. При цьому значно активізуються аналітичні та синтетичні функції центральної
нервової системи, ускладнюються прийом і переробка інформації, утворюються нові
функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростають роль функцій уваги,
пам'яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них.
Розумова праця має ряд особливостей. Найчастіше він пов'язаний з тривалою роботою
в закритому приміщенні і сидячим способом життя. Посилена робота мозку вимагає
великого припливу крові до нього, що в свою чергу пов'язано з підвищенням тонусу судин
мозку. Це фізіологічне підвищення тонусу судин при неправильній організації праці може
перейти в патологічне, що може призвести до стійкого підвищення артеріального
тиску. Робота сидячи, найчастіше в напівзігнутому положенні приводить до тривалого
здавлення грудної клітини, що погіршує вентиляційну здатність легень і веде до розвитку
хронічної кисневої недостатності. При тривалій роботі сидячи створюються також умови для
застою крові в органах черевної порожнини і тазу, знижується моторна діяльність
кишечника, що може призвести до порушення їх функції.
Як всяка інтенсивна робота, розумова праця неминуче пов'язаний з втомою, яке
призводить до того, що людині доводиться витрачати на звичайний обсяг роботи більше
енергії. Незважаючи на це, він допускає помилки, і, нарешті, стомлення приводить до
неможливості продовжувати роботу. При невмінні правильно організувати розумову працю
настає стан хронічної втоми, яке може закінчитися виснаженням нервової системи чи
розвитком судинного захворювання.

6. Етика науковця
Наукова етика – це сукупність установлених та визнаних науковою спільнотою норм
поведінки, правил, моралі наукових працівників, зайнятих у сфері науково-технологічної та
науково-педагогічної діяльності. Наукова етика поєднує у собі:
– права та обов'язки наукових працівників;
– наукову чесність;
– конфлікт інтересів;
– дотримання етичних норм і стандартів;
– подання офіційних скарг.
"Рекомендація про статус наукових працівників", прийнята 18-ю Генеральною
Асамблеєю ЮНЕСКО в Парижі 20 листопада 1974 р. і ратифікована урядами більшості країн
світу, зробила значний внесок у справу захисту прав наукових працівників і сприяння
науковому прогресу.
У цьому основоположному документі сформульовані основні права і обов'язки
наукових працівників:
 • брати активну участь у визначенні шляхів розвитку науки і техніки та напрямків їх
застосування в інтересах людства, а саме: аналізувати необхідні соціальні умови в кожному
випадку та інформувати громадськість про можливі соціальні наслідки, брати участь як у
підготовці, так і в реалізації прийнятих рішень, контролі та аналізі їх результатів;
 • проводити наукові дослідження і здійснювати навчання в рамках своєї професійної
діяльності; втручатися і виявляти ініціативу при свідомому виборі предмета і методів
дослідження, при забезпеченні доступу до джерел інформації, необхідної для виконання
своїх обов'язків; виявляти, аналізувати і повністю усвідомлювати ризик, пов'язаний з
проведенням наукових досліджень;
 • спілкуватися і обмінюватися інформацією, отриманою як у ході власних досліджень,
так і з зовнішніх джерел; сприяти співробітництву і здоровій конкуренції між науковими
працівниками, розповсюдженню знань з гуманною метою; використовувати сучасні засоби
комунікації з метою забезпечення доступу до наукової інформації і стимулювання дискусій
як у науковому співтоваристві, так і в суспільстві в цілому, сприяти конструктивному
діалогу з людьми, відповідальність яких лежить в інших сферах (ЗМІ, політика, економіка
тощо), що полегшить суспільству визнання моральних цінностей, науково-технічних
досягнень;
 • створювати, застосовувати і розповсюджувати знання – це прямий обов'язок
наукових працівників перед прийдешніми поколіннями як індивідуально, так і в сукупності
завдяки контактам та співробітництву;
 • відігравати свою роль на основі власної наукової діяльності. Тут мається на увазі:
довіра в процесі роботи і визнання досягнень в науковій і громадській діяльності для всіх
наукових працівників, особливо молодих вчених і жінок; можливість для наукових
працівників, чоловіків і жінок робити свою наукову кар'єру незалежно від сімейних і
батьківських обов'язків і створення рівних умов і можливостей для їх професійного
зростання; винагороди відповідно до кваліфікації і результатів праці;
 • змінювати соціальне оточення людей та природне середовище, розглядаючи
розвиток людини і охорону природного середовища як визначальні критерії при виборі
засобів використання наукового знання.
Права і обов'язки наукового працівника мають бути чітко визначені законодавчими
документами та шляхом укладання колективного трудового договору між роботодавцями і
профспілковими організаціями наукових працівників. Наукові працівники повинні вміти
демократичним шляхом визначати умови праці та стиль співробітництва, прийнятий в
наукових організаціях.