Партизанський рух

Щорічно 22 вересня згідно з Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року в
Україні відзначається День партизанської слави.
За загальним визнанням, війна по праву називається всенародною. Безумовним
підтвердженням цього є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-
підпільників, які зробили свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом.Впродовж
перших днів війни фашистам вдалося захопити значні території Радянського Союзу. На
окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного
забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену радянську
інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці.
Водночас з перших днів окупації гостро постало питання протидії намірам фашистського
керівництва. Найбільш повно питанням дезорганізації тилу ворожих військ мав
відповідати широкомасштабний партизанський рух.

Слід зазначити, що перед війною, розглядаючи імовірність окупації противником частини

території СРСР, радянським керівництвом вживався комплекс заходів із завчасної
підготовки партизанського руху. Зокрема, облаштовувались схованки зі зброєю,
боєприпасами, продовольством та матеріально-технічними засобами, а також готувались
кадри для партизанських формувань.

Проте напередодні війни було прийнято помилкове рішення про відмову від завчасної
підготовки партизанського руху. Таким чином, на значній території, що була захоплена в
результаті стрімкого просування фашистських військ на схід, формування партизанських
загонів треба було починати з початку.

Зародження партизанського руху припадає на літо 1941 року. За вказівкою командування

Червоної Армії та керівництва партійних органів, після відступу радянських військ на
окупованих територіях залишався актив для розгортання партизанської боротьби. Проте
практичне формування партизанських загонів супроводжувалося значними труднощами.
На початку війни партизанські загони діяли хаотично, були малочисельними та
неорганізованими, погано озброєними, не мали засобів зв’язку та необхідних матеріально-
технічних засобів.

Зважаючи на наявність значних проблем з організацією народного опору на окупованих

територіях, радянське керівництво намагалось підняти населення на боротьбу із
загарбниками. Вже 29 червня 1941 року у директивах з питань боротьби проти
фашистської навали вказувалося: “На зайнятих ворогом територіях створювати
партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожих військ, для
розпалювання партизанської війни… У захоплених районах створювати нестерпні умови
для ворога, переслідувати і знищувати його, зривати всі його заходи”.

18 липня 1941 року Центральний Комітет (ЦК) Всесоюзної Комуністичної партії

більшовиків ВКП(б) прийняв постанову “Про організацію боротьби в тилу германських
військ”.

Одним з головних завдань, що вирішувало радянське керівництво в той час, було

створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. З цією
метою 30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування був
створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з першим
секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком. Водночас для забезпечення
взаємодії партизан з регулярними військами при військових радах низки фронтів і
армій були створені представництва партизанських організацій. Крім того, важливу
роль в організації партизанського руху було відведено радянському підпіллю .
В червні 1942 року був створений Український штаб партизанського руху (УШПР),
керівником якого був призначений Т. А. Строкач.

Серед інших важливих завдань було налагодження зв’язку з партизанами та забезпечення

партизанських формувань підготовленими фахівцями, озброєнням та матеріально-
технічними запасами. Для цього у розпорядження УШПР були виділені радіовузли,
шпиталі, зброя, транспортні літаки тощо.

Почала діяти спеціальна школа, в якій готували командирів, комісарів, радистів,

підривників, розвідників, медпрацівників та інших фахівців для партизанських
формувань. Протягом близько 3 місяців майбутні партизани вивчали приймально-
передавальну радіоапаратуру, опановували роботу на телеграфному ключі, шифрувальну
справу, вітчизняну і німецьку стрілецьку зброю, мінно-підривну справу та інші необхідні
у ворожому тилу питання. Заняття у школі тривали по 12-14 годин на добу. Пізніше, крім
школи, за наказом ЦШПР в багатьох містах країни були створені курси радистів,
підривників та командирів загонів.

Особлива увага приділялася налагодженню радіозв’язку між партизанськими загонами й

УШПР, організації партизанської розвідки, формуванню нових партизанських загонів на
базі підготовлених кадрів.

Всього протягом 1942-1945 років навчання у спецшколі УШПР пройшло 569 радистів і
шифрувальників. Саме без досвідчених радистів неможливо було б оперативно і
кваліфіковано керувати боротьбою, отримувати цінну розвідувальну інформацію,
необхідну для перемоги над ворогом.