ТЕМА 2.

ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Поняття та система принципів в цивільному процесі, їх значення.

У кожній галузі права виділяються основоположні начала, які визначають зміст норм тої чи іншої
галузі, її місце, значення і роль у системі права, а також характеризують її зміст правозастосування і в
цілому правореалізаційний процес. Такі основні начала в доктрині одержали назву „принципи права”. Слово
«принцип» латинського походження і в перекладі означає «основа», «те, що було спочатку».
Принципи цивільного процесу складаються із трьох компонентів:
1) наявність певних уявлень у сфері правосвідомості, в т.ч. правосвідомості суддів та інших юристів, і
в правовій науці;
2) закріплення відповідних положень у чинному законодавстві;
3) реалізація принципів права в конкретній сфері суспільних відносин (у нашому випадку – у
діяльності судів з розгляду і вирішення цивільних справ).

У процесуальній літературі висловлено багато поглядів, думок щодо поняття, ОЗНАК принципів
процесуальних галузей права. Виділимо найважливіші з них:
1. Принципи є історичними категоріями, які напрацьовані на протязі тривалого розвитку
цивільного процесу. Вони є загальнолюдськими цінностями – незалежність і диспозитивність суб’єктів
суспільства, правова держава, розподіл влади, рівність тощо. Крім цього, принципи є елементом людської
культури.
2. Принципи – це ідеї, які закріплені в нормах цивільного процесуального права, мають
нормативний характер. Процесуальні принципи закріплені в Конституції України, ЦПК України, Законі
України „Про судоустрій і статус суддів” та ін. Слід зазначити, що певні принципи закріплюються
безпосередньо у нормах права у вигляді конкретних вказівок (напр., принцип незалежності суддів,
принцип рівності усіх перед законом і судом тощо). Вони є так званими нормами-принципами. Інші
принципи випливають із змісту цілого ряду норм цивільного процесуального права (напр., принцип
диспозитивності).
3. Принципи цивільного процесуального права розкривають особливості даної галузі права з
правової сторони, додатково характеризують цпп як галузь права, відображаючи її специфіку.
4. Значний вплив на творення та систематизацію принципів судочинства у судах має концепція прав
людини, відображена у різних міжнародно-правових актах, а також в діяльності міжнародних органів
правосуддя.
Отже, ПРИНЦИПИ цивільного процесу – це закріплені в нормах цивільного процесуального
права нормативні положення, що стосуються здійснення правосуддя у сфері цивільної юрисдикції, які
відображають особливості цієї галузі права і характеризують зміст правозастосувальної діяльності.
ЗНАЧЕННЯ принципів цивільного процесу полягає в наступному:
• Кожен принцип цпп має самостійне значення та внутрішній зв’язок з іншими принципами.
Значення кожного окремого принципу визначається його взаємодією з іншими та впливом усієї системи
принципів на стадії та інститути цивільного процесу. Справедливою є думка про те, що взаємопов’язуюча
роль принципів у різних підрозділах системи цивільного процесуального права виявляється однаково. Деякі
принципи можуть мати визначальне значення і знаходити найбільший прояв в одній із стадій або в окремих
інститутах: напр.., - принцип усності та безперервності – на стадії судового розгляду; принцип змагальності
– для інституту судового доказування. Проте загальне значення усіх принципів визначається взаємодією з
іншими (законності, диспозитивності, рівноправності) та розповсюдженням їх дії на усю діяльність суду при
здійснення правосуддя;
• Принципи є орієнтиром у нормотворчій діяльності при удосконаленні цивільного
процесуального законодавства;
• Принципи є важливими демократичними гарантіями правосуддя у цивільних справах. При
розгляді та вирішенні цивільної справи суд керується не тільки конкретними цивільними процесуальними
нормами, а й принципами процесуального права. Це дозволяє суду забезпечити правильне розуміння
цивільного процесуального законодавства, правильно його застосовувати, а, отже, прийняти законне,
обґрунтоване і справедливе судове рішення.

Цивільне процесуальне законодавство закріплює ряд принципів цивільного процесу, які утворюють в
сукупності взаємопов’язану та взаємообумовлену СИСТЕМУ (від грецького – systema – ціле, складене з
частин). Система принципів означає, що кожний принцип є самостійним, але не автономним.
 Не дивлячись на те, що система принципів цивільного процесу має об’єктивний характер, у
процесуальній науці є найрізноманітніші погляди на кількісний склад системи принципів, на найменування
окремих принципів, що входять до даної системи, оскільки можливі різні їх класифікації.
Класифікація принципів можлива за різними критеріями, в якості яких в науці називаються різні
ознаки:
1) характер нормативного джерела, в якому закріплений певний принцип (конституційні, міжгалузеві
та галузеві принципи);
2) об’єкт регулювання (принципи організації правосуддя і функціональні, що визначають
процесуальну діяльність суду та інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин).
Наведена класифікація має досить умовний характер. В науці є і інші класифікації принципів
процесуального права.
Для характеристики принципів цивільного процесу за сонову візьмемо поділ принципів на :
1) загально-правові;
2) міжгалузеві;
3) галузеві;
4) принципи інституту судового розгляду.
2. Загально-правові принципи ЦПП.
До загально-правових принципів в першу чергу слід відносити міжнародні принципи правосуддя:
1. У ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачено
принцип права на справедливий судовий розгляд. Згідно п. 1 цієї статті будь-хто у випадку спору про його
права і обов’язки чи при пред’явленні до нього йому кримінального обвинувачення має право на
справедливий і публічний розгляд справи у розумний строк незалежним і неупередженим судом, утвореним
на підставі закону. Елементами принципу на справедливий судовий розгляд є: справедливість, публічність
судового процесу, необхідність вирішення справи з додержанням розумних строків, незалежність і
неупередженість суду, який діє на підставі закону.
Принцип доступу до правосуддя відображений у ряді рішень Європейського суду з прав людини, а
також у Рекомендаціях Комітету Міністрів ради Європи (напр., рекомендації від 14.05.1981р. щодо шляхів
полегшення доступу до правосуддя). У цих рекомендаціях виділено наступні групи засобів доступу до
правосуддя: інформування суспільства; спрощеність; швидкість розгляду; судові витрати; особливі
процедури. Крім цього, діє також Гаагська конвенція про міжнародний доступ до правосуддя (1980)
(Україна не приєдналась).

Національні принципи правосуддя відображені в Конституції України, законах та підзаконних

нормативних актах.
У Конституції України закріплені принципи, що діють у всіх без виключення галузях права:
Стаття 129. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Основними засадами судочинства є:
1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
2) забезпечення доведеності вини;
3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх
переконливості;
4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором;
5) забезпечення обвинуваченому права на захист;
6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
7) розумні строки розгляду справи судом;
8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на
касаційне оскарження судового рішення;
9) обов’язковість судового рішення.
Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності";
Принцип законності має загально-правову природу та полягає в тому, що судді при здійсненні
правосуддя повинні дотримуватись Конституції України та інших законодавчих актів, а також чинних
правил судочинства.
Принцип законності включений також і в міжнародно-правові акти.
Принцип законності пов’язаний з дією всіх інших принципів.
Реалізація цього принципу відбувається у два способи.
 По-перше, законність забезпечується правильним застосуванням законодавства, що є можливим в
умовах додержання ієрархії нормативних актів в правозастосуванні, можливостями застосування іноземного
законодавства, відсутністю впливу і незалежність суддів при здійсненні правосуддя. Для усунення судових
помилок в цивільному процесі є спеціальна система судових інстанцій, які забезпечують перегляд судових
рішень.
По-друге, законність забезпечується дотриманням правил судочинства, які відображені в цивільній
процесуальній формі як нормативно встановленому порядку здійснення правосуддя.
Принцип законності стосується не тільки суду, але й усіх учасників цивільного процесу. Він
зобов’язує їх у процесуальній діяльності також керуватись чинним законодавством, встановлюючи різні
санкції за порушення законних прав і інтересів інших осіб, в тому числі і за зловживання процесуальними
правами.
Правило принцип рівності усіх учасників цивільного процесу перед законом і судом зводиться до
того, що правосуддя здійснюється на основі рівності учасників цивільного процесу незалежно від будь-яких
ознак і критеріїв. Кожен займає однаковий процесуальний статус відповідно до свого процесуального
становища (сторони, заявника, свідка тощо).
Відповідно до ст.. 6 ЦПК України суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового
процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Згідно ст.. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється на
засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,
місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового
процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних
обов’язків, визначених процесуальним законом.
Із принципу рівності перед законом і судом випливає, що:
1) правосуддя здійснюється незалежно від правого статусу учасників процесу, їх майнового
стану, форми власності тощо;
2) процесуальний статус учасників цивільного процесу визначається тільки цивільним
процесуальним законодавством;
3) процесуальний порядок вирішення справ, підвідомчих судам цивільної юрисдикції,
визначається цивільною процесуальною формою.
Забезпечення рівного судового захисту щодо осіб, які беруть участь у справі, є одним із
процесуальних обов’язків суду, який для виконання цього завдання наділений конкретними
повноваженнями.

Конституційний принцип обов’язковості рішення суду закріплений у ст. 18 ЦПК України та ст.. 13
ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Під обов’язковістю рішення суду розуміють розповсюдження вимог,
які містяться у ньому, на визначене коло осіб (органів) та правовідносин. Рішення суду, яке набрало
законної сили, є обов’язковим для всіх без виключення державних органів, органів місцевого
самоврядування, фізичних та юридичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Якщо справу
розглянуто за заявою органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб,
або державні чи суспільні інтереси, рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для особи, в
інтересах якої було розпочато справу.
Обов’язковість означає, що ніхто не вправі змінити чи скасувати рішення суду. Суди, органи
управління, посадові особи не вправі приймати рішення, яке суперечило б рішенню суду, яке набрало
законної сили. Зазначені органи і посадові особи не вправі у своїх діях виходити з припущення про те, що
рішення суду, яке набрало законної сили, є неправильним. Обов’язковість рішення суду, в свою чергу,
обумовлена загальнообов’язковістю закону, на підставі якого ухвалено рішення.
Обов’язковість рішення суду означає, що усі органи та особи повинні здійснювати необхідні дії з
оформлення і реєстрації прав, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили. Усі державні органі,
посадові особи та окремі фізичні особи повинні сприяти виконанню рішення суду, виконувати вимоги
державного виконавця. Обов’язковість рішення суду має значення для усіх осіб, в тому числі і державних
органів та окремих фізичних осіб, дії яких визначаються правами, підтвердженими рішенням суду стосовно
інших осіб. Невиконання рішення суду, а також інший вияв неповаги до суду має наслідком настання
відповідальності, передбаченої законом.
3. Міжгалузеві принципи ЦПП:
 принцип здійснення правосуддя тільки судом;
 Принцип здійснення правосуддя тільки судом означає реалізацію повноважень, віднесених до
компетенції органів судової влади, які створені відповідно до закону.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні
здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Делегування
функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не
допускаються. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом.
Цей принцип характеризує місце органів судової влади в системі розподілу влади, коли органи
законодавчої влади повинні приймати нормативні акти, органи виконавчої влади забезпечувати їх практичну
реалізацію, а органи судової влади вирішують конфлікти.
Стосовно цивільного процесуального права цей принцип характеризується тим, що у справах у сфері
цивільної юрисдикції тільки суд цивільної юрисдикції вправі здійснювати правосуддя. Жодні інші органи і
особи не повинні порушувати судову компетенцію та не вправі брати на себе здійснення правосуддя.
Вирішення правових питань іншими органами в рамках їх компетенції (напр., КТС, третейські суди, відомчі
комісії тощо) не є здійсненням правосуддя. Тим самим законодавець забезпечує спеціалізацію кожного із
державних і судових органів на вирішення певного кола питань.
 принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя;
Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя закріплений у ч. 3 ст. 5 та Главі 3 Розділу ІІІ
Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та відображений у ст.. 293 ЦПК України. Дія цього
принципу полягає у тому, що народ бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Вимоги до осіб-
присяжних та порядок формування корпусу народних засідателів визначений Главою 3 Розділу 3 ЗУ «Про
судоустрій і статус суддів» (громад України, 30 років, пост прожив на юрисдикц територ окружного суду,
раз на 3 роки).
 принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону;
Правило принципу незалежності суддів полягає в тому, що судді при здійсненні правосуддя
приймають судові акти без впливу яких-небудь інших органів і осіб, керуючись тільки нормативними
актами визначеного рівня.
Принцип незалежності суддів закріплений в Конституції України (ст. 126), ст.. 6 ЗУ «Про судоустрій
і статус суддів», а також в міжнародно-правових джерелах. Цей принцип має важливу ознаку: незалежність
суддів, яка в той же час обмежується необхідністю їх підпорядкування Конституції України та іншим
нормативним актам.
Гарантії незалежності суддів встановлюються законом (ЗУ „Про судоустрій і статус суддів”).
Зокрема: передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; забороною втручання у діяльність по
здійсненню правосуддя; встановленим порядком обрання на посаду та припинення повноважень судді;
недоторканністю судді; незмінністю суддів тощо. Разом з тим головною залишається проблема забезпечення
незалежності саме судді у процесі здійснення ним свої повноважень. Суд за своєю правовою природою
перебуває у центрі конфліктної ситуації, і кожна із сторін процесу надіється на те, що суд візьме за істину
саме її точку зору; часто сторони намагаються у різні способи повпливати на суддю.
Цілий ряд процесуальних гарантій незалежності суддів закладений у нормах ЦПК України. Зокрема,
правила про відвід судді, про таємницю нарадчої кімнати тощо.
Опрацювати Постанову Пленуму ВСУ «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007
року!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
 право на справедливий суд;
Право на справедливий суд має комплексну структуру, складається з багатьох елементів і
ототожнення цього права виключно з справедливою процедурою є не цілком вірним. Зміст права на
справедливий суд знаходимо в міжнародних стандартах, серед яких найширше розкривається у ст. 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен має право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім
судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного типу або
встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Слід зазначити, що право на суд охоплює надзвичайно широке поле різноманітних категорій. Воно
стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових
процедур. Воно складається з багатьох елементів і ототожнення цього права виключно справедливою
процедурою є не цілком вірним.
М. Ентін запропонував таку систему структурних елементів права на справедливий суд: органічні,
інституційні, процесуальні та спеціальні.
До органічних автор відносить ті, що забезпечують ефективне користування зазначеним правом
(доступ до правосуддя і виконання судових рішень); інституційні – це критерії, яким повинна відповідати
як судова система держави загалом, так і кожен національний судовий орган зокрема (створення суду і
формування складу суду на підставі закону, достатня тривалість повноважень суддів і їх незмінність
протягом строку повноважень, незалежність і безсторонність); процесуальні – забезпечують реальну участь
особи або її представника в розгляді справи, змагальність процесу, рівність сторін на всіх етапах судового
розгляду та розумні строки розгляду; спеціальними елементами вчений вважає додаткові гарантії, визначені
в пунктах 2 і 3 Конвенції, що забезпечують додержання універсальних вимог справедливого правосуддя з
урахуванням особливостей кримінального процесу
Б. Зимненко пропонує іншу інтерпретацію структури статті 6 Конвенції. Він виділяє в ній стосовно
до цивільного судочинства право на доступ до суду (включаючи право на ініціювання судового розгляду,
право на вирішення справи по суті і заборона необґрунтованого перегляду рішення, що остаточно набрало
законної сили), право на виконання судового рішення, а також ті критерії, яким має відповідати судовий
розгляд (розумний строк розгляду справи, справедливість, обумовлюється фактичними обставинами
конкретної справи; публічність; неупередженість і незалежність; розгляд справи на підставі закону).
М. де Сальвіа виділяє: право на суд, справедливий судовий розгляд (загальна вимога, що належить до
характеру самого процесу в його динаміці і відбиває отриманий результат судового розгляду; рівність
сторін, принцип змагальності, належну організацію судових інстанцій, вимогу вмотивованості судових
рішень); гласність, незалежність і неупередженість суду; його створення на підставі закону; розумний строк
розгляду справи

Цілком погоджуючись з можливістю таких підходів, усе ж таки основні елементи цього права є
визначені в міжнародних стандартах і тлумачаться Європейським судом з прав людини, тому до них
відносимо: доступ до суду, публічність судового розгляду, незалежність та безсторонність суду,
розумний строк розгляду, рівність учасників, справедлива (належна) процедура розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у справі “Голдер проти Великої Британії” (1975) вперше зазначає,
що сама конструкція права на справедливий суд була би безглуздою та неефективною, якби вона не
захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. Тобто право на справедливість містить у собі
право на доступ до суду. Останнє розуміють як безперешкодну можливість звернення до суду, без
отримання 134 спеціальних дозволів, проходження певних процедур, досудових засобів врегулювання
спорів, інших додаткових обтяжень для заявника. Юридичними перешкодами може також вважатися
наявність у законодавстві переліку категорій справ, що не підлягають судовому розгляду. Однак вказана
норма доводить юрисдикційне право держав у внутрішньому законодавстві визначати певні категорії справ,
що не розглядаються в судах, при цьому повинні існувати альтернативні способи захисту порушених,
невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, розгляд питань про які виключений з юрисдикції
суду. Доступ до суду передбачає також момент права самостійного звернення, якщо особа вважає, що її
права та інтереси порушені, при цьому національні норми права не повинні створювати перешкоди на
індивідуальне звернення, з мотивацією, що це право належить компетентному органу чи іншому суб’єкту. У
справі “Ейрі проти Ірландії” Європейський суд зазначив, що фактичні перешкоди можуть порушувати
Конвенцію так само, як і юридичні, і вказав, що Конвенція спрямована на те, щоб гарантувати не теоретичні
або ілюзорні права, а права, які є ефективними і здійснюються на практиці. Тому право на доступ включає в
себе юридичні, процесуальні та фізичні можливості звернення до суду.
 принцип здійснення судочинства лише державною мовою;
Правила принципу здійснення цивільного судочинства державною мовою закріплені ст. 9 ЦПК
України – а саме, зазначено, що цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою..
+ Стаття 12 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», Мова судочинства і діловодства в судах
1. Судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.
2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на
використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
+ ЗУ «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин»
 принцип колегіальності та одноособовості розгляду цивільних справ;
Правила дії принципу складу суду при розгляді і вирішенні цивільної справи визначені ст. 34 ЦПК
України в залежності від судової інстанції та категорії справи.
Склад суду при розгляді цивільної справи у судах першої інстанції залежить від виду провадження та
категорії справи. Усі справи позовного провадження, і загального і спрощеного, розглядаються в
одноособовому складі суду. Справи наказного провадження – лише одноособовий склад суду. Склад суду
при розгляді справ окремого провадження залежить від категорії справи. Так, згідно ч. 4 ст. 293 ЦПК
України у випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 ч. 2 ст. 293, розгляд справ проводиться судом у
складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Усі
інші категорії справ окремого провадження розглядаються в одноособовому складі суду. Головуючим
завжди є суддя.
Перегляд в апеляційному порядку судових рішень місцевих судів здійснюється колегією у складі
трьох суддів.
У касаційному суді попередній розгляд справи здійснюється колегією у складі трьох суддів (ст. 401
ЦПК України), безпосередньо судовий розгляд – здійснюється колегією у складі трьох або більшої непарної
кількості суддів (ч. 4 ст.. 34 ЦПК України).
У визначених випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється судовою
палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду
(об’єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою). Засідання палати в суді
касаційної інстанції вважається правомочним за умови присутності на ньому більше половини її складу.
Засідання об’єднаної палати, Великої Палати вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше
ніж дві третини її складу (ч.ч. 5, 6, 7 ст. 34 ЦПК України).
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється судом у такому самому
кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (ч. 8. ст. 34 ЦПК України).
Згідно ч. 9 ст. 34 ЦПК України незалежно від того, у якому складі розглядалася справа, перегляд
судових рішень за виключними обставинами з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини третьої статті 423
ЦПК, здійснюється колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів, а з підстави, визначеної
пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК, - Великою Палатою Верховного Суду.
!!!!?????? декларативна – немає випадків - Ч. 10 ст. 34 ЦПК України Якщо справа має розглядатися
суддею одноособово, але цим Кодексом передбачена можливість колегіального розгляду такої справи,
питання про призначення колегіального розгляду вирішується до початку розгляду справи суддею, який
розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється
відповідна ухвала.
Ч. 11 ст. 34 ЦПК України – питання про розгляд справи колегією у складі більше трьох суддів вирішується
колегією суддів, визначеною в порядку, встановленому ч. 2 ст. 33 ЦПК України, до початку розгляду
справи, з урахуванням категорії і складності справи, про що постановляється відповідна ухвала.
 принцип всебічності, повноти та об‫׳‬єктивності судового розгляду, розумні строки
судового розгляду;
ВСЕБІЧНІСТЬ дослідження доказів обумовлена тим, що суд повинен у цивільній справі дослідити
докази, подані як позивачем, так і відповідачем або іншими особами, які беруть участь у справі на
користь однієї чи другої сторони справи. Всі докази, що надходять до справи, так чи інакше направлені на
підтвердження матеріально-правових чи процесуальних вимог позивача або заперечень відповідача.
Всебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи всіх осіб, що беруть участь у справі,
дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного
арбітра. Відсутність зацікавленості в результаті даної справи дає можливість суду розглядати докази
всебічно. Якщо представники сторін діють у рамках своїх правових позицій і досліджують докази
відповідно до своїх вимог або заперечень, то суд, будучи незацікавленим у результаті суперечки, усебічно
досліджує як докази позивача, так і докази відповідача.
ПОВНЕ дослідження судом доказів означає отримання в такому обсязі доказового матеріалу, який був би
достатнім для здійснення правильного висновку щодо наявності чи відсутності тих чи інших обставин
цивільної справи. ПОВНЕ дослідження доказів припускає наявність доказів, достатніх для висновків суду у
справі, і оцінку всієї сукупності наявних у справі доказів. Для забезпечення повноти дослідження доказів
суд повинен вивчити всі належні й допустимі докази. При цьому суд має право запропонувати особам, що
беруть участь у справі, надати додаткові докази, якщо визнає неможливим розглянути справу на підставі
доказів, наявних у справі. ПОВНИМ має бути і аналіз усіх доказів.
ОБ’ЄКТИВНІСТЬ дослідження доказів означає відсутність зацікавленості суду в справі, що розглядається,
відсутність упередженості при оцінці доказів. Гарантією об’єктивного дослідження доказів є можливість
здійснення відводу судді. Право на відвід за своїм спрямуванням направлене на вирішення поточних, але не
менш важливих завдань, які виникають у ході слухання цивільної справи – формування такого складу суду
та осіб, які сприятимуть суду у вирішенні цивільної справи, що має забезпечити винесення законного та
обґрунтованого рішення в ній. Право на відвід слід розглядати з погляду процесуально-правових гарантій,
якими наділяються особи, які беруть участь у розгляді цивільної справи, зокрема сторони цивільного
процесу. Можливість корегування складу суду та впливу на інших суб’єктів цивільного процесу через
механізм відводу гарантує сторонам, як найбільш зацікавленим учасникам цивільного процесу, та іншим
особам, які беруть участь у цивільній справі, право на судовий захист.
Всебічність, повнота та об’єктивність дослідження доказів є складовими засадами не тільки
процесуальних дій на етапі дослідження доказів, але й використовуються при вирішенні інших правових
питань у справі. Щодо безпосередності дослідження доказів, то її можна вважати інституційним принципом
доказового права, який матиме практичне значення при здійсненні виключно дослідження доказів.

РОЗУМНІ СТРОКИ: Це положення випливає зі ст. 6 КЗПЛ, згідно з якою кожен при розгляді будь-якого висунутого
проти нього кримінального обвинувачення має право на справедливий і публічний розгляд справи впродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Законодавець не встановлює конкретних
строків судового розгляду, а визначає лише критерії оцінки дотримання цієї засади в конкретному кримінальному
провадженні.
ЄСПЛ досить часто розглядаються справи, пов'язані з дослідженням складності справи («Олексій Бугайов
проти України», «Іванов проти України» тощо). При визначенні ступеня складності справи ЄСПЛ враховує такі
фактичні і правові обставини:
 характер і тяжкість скоєних особою кримінальних правоворушень;
 кількість злочинних епізодів і кількість кримінальних правопорушень, які розглядаються у рамках одного
провадження;
 характер фактичних даних, що підлягають встановленню;
 віддаленість, з точки зору часу, між фактами, що є предметом розгляду у судовому процесі, та самим
судовим процесом;
 кількість обвинувачених, кількість свідків і проблеми, що виникають у зв'язку з отриманням від них
показань;
 вступ у провадження нових осіб;
 приєднання до справи інших справ;
 міжнародний характер провадження;
 юридична складність провадження, наприклад, така як невизначеність національної практики та
необхідність застосування нормативно-правового акта, який нещодавно набув чинності.
Такий критерій розумності строку як особиста поведінка заявника оцін з урахуванням наступних обставин справи:
 за наявністю, кількістю, предметом скарг, заяв та клопотань з боку заявника (наприклад, систематичне подання
заяви про відвід суді);
 позиція сторони захисту щодо розслідування, пред'явленого обвинувачення (сприяння розслідуванню або
відмова від цього: надання або ненадання інформації про місцезнаходження доказів, співучасників);
 скоєння дій, які перешкоджають встановленню iстини у кримінальному провадженні (знищення, пошкодження
доказів (за умови необхідності додаткового часу на їх відновлення) тощо).
Наступним критерієм визначення розумності строку є поведінка компетентних органів влади. Держава є
зобов'язаною так організувати свою судову систему та судову процедуру, щоб будь-яке кримінальне обвинувачення
могло бути розглянуте у розумний строк. При визначенні даного критерію ЄСПЛ вказує на необхідність врахування:
 своєчасності призначення справи до розгляду;
 проведення судового розгляду у призначений строк;
 тривалість строків виготовлення судового рішення чи журналу судового засідання;
 повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх службових обов'язків;
 контроль за відстроченнями, що виникають з вини судової канцелярії чи інших адміністративних органів тощо.
До причин затягування розгляду справи, що виникають з вини держави, суд відносить:
 перенесення слухань у зв'язку зі збиранням доказів стороною обвинувачення;
 часті зміни складу суду;
 незастосування заходів примусу до осіб, які не з'являються на призначене засідання;
 не проведення судових засідань протягом тривалого періоду;
 неодноразові направлення судом апеляційної інстанції справ на новий розгляд;
 перерва між ухваленням рішення по справі та підготовкою його повної письмової версії;
 затримка в направленні справи з суду першої інстанції в апеляційний суд, а також іншими відстроченнями, що
виникають з вини судової канцелярії чи інших адміністративних органів;
 велике навантаження на суди;
 "недофінансування судів;
 відсутність достатньої кількості суддів та допоміжних працівників тощо.

 принцип гласності судового процесу та його повного фіксування.

Дія принципу гласності полягає в тому, що розгляд цивільних справ, за загальним правилом,
відкритий (публічний). Цей принцип є як конституційним, так і міжгалузевим принципом. Закріплений у ст.
11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та у ст. 2 ЦПК України закріплений.
Принцип гласності сприяє зниженню суб’єктивізму суддів і дозволяє усім бажаючим бути
присутніми на судовому засіданні та переконатись в додержанні встановлених процесуальним законом
правових процедур розгляду і вирішення справи.
 Усі учасники цивільної справи мають право на інформацію про час та місце розгляду своєї справ, яке
гарантується їм шляхом встановлення в ЦПК України порядку інформування про час та місце судового
засідання. Із загальних правил дії цього принципу є певні винятки.
І. ЦПК України передбачає підстави та порядок проведення закритого судового розгляду цив справи.
Ознаки закритого судового розгляду:
1) суд з власної ініціативи постановляє ухвалу про закритий судовий розгляд, якщо відкритий
розгляд може привести до розголошення таємної або іншої таємниці, яка охороняється законом (ЗУ «про
державну таємницю», ст.. 349 ЦПК, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» тощо) ;
2) суд за клопотанням учасників справи постановляє ухвалу про закритий судовий розгляд з
метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші
особисті сторони життя учасників справи або відомостей, що принижують їх честь і гідність, а також в
інших випадках, передбачених законом;
3) про закритий судовий розгляд постановляється протокольна ухвала, що не підлягає
оскарженню;
4) при закритому судовому розгляді присутні склад суду, що розглядає справу, та учасники
справи. Проте, згідно ч. 10 ст. 7 ЦПК України у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і
перекладачі;
5) якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, прилюдно оголошується
лише вступна та резолютивна частини рішення, якщо такі частини не містять інформації, для забезпечення
захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій проводилися в закритому судовому
засіданні. Якщо вступна та (або) резолютивна частини рішення містять таку інформацію, їх оголошення
здійснюється в закритому судовому засіданні (ч. 17 ст. 7ЦПК України).

ІІ. Згідно ч. 8 ст. 7 ЦПК України особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та
інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених
Главою 22 ЦК України. Це правило застосовується при дослідженні звуко-і відеозаписів такого самого
характеру.

ІІІ. Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть
проводити у залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео-
та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених
цим Кодексом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи
беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу
судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку (ч.ч.4-5 ст. 7 ЦПК України).

ІУ. Згідно ч. 16 ст. 7 ЦПК України рішення суду, ухвалене у відкритому судовому засіданні,
проголошується прилюдно. Згідно ст.. 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення та інформація
щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може
бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його
судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому
законом.

У. Цей принцип включає також і правило про фіксацію судового процесу. Так, відповідно до ч.ч. 14-
15 ст. 7 ЦПК України хід судового засідання фіксується за допомогою відео- та(або) звукозаписувального
технічного засобу. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється Главою 7
Розділу ІІІ ЦПК України. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.
Слід пам’ятати, що згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним
засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в
разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за
відсутності учасників справи фіксування судового
процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (+Рішення КСУ від 8
грудня 2011р. – справа про фіксування судового процесу технічними засобами).
Розмір судового збору (ЗУ «про судовий збір»)
за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання 0,03 розміру
прожиткового мінімуму для працездатних осіб
+ Стаття 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» Гласність і відкритість судового процесу
4. Галузеві принципи:
 принцип диспозитивності;
 Принцип диспозитивності випливає із змісту цілого ряду норм цивільного процесуального
законодавства і пронизує увесь цивільний процес. Загальні засади дії принцип диспозитивності в
цивільному процесі визначені ст.. 13 ЦПК України.
Диспозитивність пов’язана з інтересом сторін в процесі. Дія цього принципу полягає в тому, що
заінтересовані особи вправі самостійно розпоряджатись належними їм суб’єктивними правами і
процесуальними засобами їх захисту.
Принцип диспозитивності пов’язує рух і розвиток цивільної справи, долю предмета спору з
волевиявленням заінтересованих осіб, а тому він діє у всіх видах проваджень та на всіх стадіях процесу.
У зміст принципу диспозитивності входять наступні основні елементи:
• Порушення справи в суді залежить від волевиявлення заінтересованої особи. Суд без
звернення до нього з позовною заявою чи заявою заінтересованої особи з власної ініціативи відкрити
провадження у справі не може;
• Визначення характеру та об’єму позовних вимог і заперечень, можливість їх зміни залежить
від волевиявлення заінтересованих осіб;
• Можливість здійснення процесуальними правами та процесуальними засобами їх захисту,
зокрема, відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди та ін. Тобто наявність спеціальних
прав. Разом з тим, слід пам’ятати, що у ЦПК з метою охорони прав та інтересів заінтересованих осіб
передбачено певний контроль суду у разі здійснення сторонами цих прав.
• Наявність права на апеляційне, касаційне оскарження судових рішень, порушення питання про
перегляд судових рішень у зв’язку з новововиявленими обставинами та перегляд судових рішень ВСУ;
• Вимога примусового виконання судового акту цивільного суду.
Разом з тим, не слід говорити про необмежену дію принципу диспозитивності. Здійснення багатьох
диспозитивних дій сторін є під контролем суду. У такий спосіб забезпечується розумний баланс приватного
і публічного в цивільному процесі.
Таким чином, принцип диспозитивності – це свобода розпорядження у процесуальній формі за допомогою
процесуальних прав, предметом та об’єктом судового захисту та самим правом на судовий захист, формами
його реалізації на стадіях цивільного процесу.
 принцип змагальності;
Принцип змагальності є конституційним принципом, який відображений і у ст. 12 ЦПК України як
галузевий. У свою чергу положення ст.. 12 застосовуються у взаємозв’язку із положеннями ст.. 81 ЦПК
України. Цей принцип полягає в тому, що заінтересовані у результаті справи особи, вправі відстоювати
свою правоту у спорі шляхом надання доказів, участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами,
шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Суть цього принципу зводиться до того, що сторони змагаються перед судом, переконуючи його у
своїй правоті за допомогою різних доказів. Змагальність передбачає покладення тягару доказування на
сторін і зняття, за загальним правилом, з суду обов’язку збирати докази у справі.
Змагальність процесу відображає діючу модель процесу і визначає мотивацію поведінки сторін в
цивільному процесі. Від моделі процесу залежить уся система судочинства і доказової активності сторін.
Так, ч.3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають
значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,
передбачених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе
ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, у свою чергу, на підставі ч. 5 ст. 12 ЦПК України, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки,
наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації
ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми
правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.
Змагальність цивільного процесу полягає в наступному:
- дії суду залежать від вимог позивача та заперечень відповідача, суд вирішує справу в об’ємі
заявлених сторонами вимог;
- змагальний порядок випливає із суті цивільних прав, які складають приватну сферу особи і є
вільними для розпорядження;
- можливе вільне використання учасниками справи засобів доказування, за винятками,
передбаченими законодавством;
- для учасників справи можливою є участь у розгляді справи як особисто, так і через
представника, крім випадків передбачених ЦПК;
 - кожен учасник справи самостійно доводить факти, які входять до обґрунтування її вимог чи
заперечень. Проте, винятками із дії принципу змагальності є:
- ч. 2 ст. 13 ЦПК України;
- ч. 7 ст. 81 ЦПК України
- ст.. 82 ЦПК України;
- ч. 2 ст. 294 ЦПК України.

 принцип процесуальної рівноправності сторін;

Принцип процесуальної рівноправності сторін полягає в тому, що цивільне процесуальне
законодавство забезпечує рівність осіб при зверненні до суду, надає рівні можливості використання
процесуальних засобів захисту своїх прав та інтересів в цивільному процесі.
Цей принцип випливає із цілого ряду процесуальних норм. Зокрема, у ч. 1 ст. 49 ЦПК України
передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Зміст цього принципу полягає в:
1) рівноправності сторін при зверненні до суду: позивач подає позовну заяву, а відповідач вправі
подати зустрічний позов; заявник подає заяву про видачу судового наказу, а боржник вправі подати заяву
про скасування судового наказу;
2) рівних можливостях захисту прав в суді: позивач може відмовитись від позову, заявник може
відмовитись від поданої заяви, відповідач – від зустрічного позову. Відповідач має право визнати позов,
сторони можуть укласти мирову угоду, передати спір на вирішення до третейського суду.
3) У сторін (хоча потрібно говорити про усіх учасників справи) є рівні права на апеляційне та
касаційне оскарження судових рішень. Кожна із сторін у випадках, передбачених законом, може вимагати
перегляду рішень у зв’язку з нововиявленими або виключними обставинами;
4) рівних можливостях участі сторін (хоча потрібно говорити про усіх учасників справи) у доказовій
діяльності.
5. Принципи інституту судового розгляду:
 принцип усності;
Згідно ст. 7 ЦПК України розгляд справ у всіх судах проводиться усно та відкрито. Відповідно до
принципу усності судового розгляду в цивільному процесі суд досліджує докази та здійснює фіксацію
одержаних усним способом відомостей за допомогою звукозаписувального засобу із занесенням цієї ж
інформації до протоколу судового засідання.
У літературі справедливо зазначається, що цивільний процес характеризується стабільною
письмовою формою, оскільки вирішальну роль у долі пред’явленого позову відіграють належно оформлені
документи. Пояснення, як правило, потрібні для роз’яснення взаємозв’язку одного документу з іншими
документами, для викладу підсумкової правової оцінки наданих доказів. Так, положення ст.. 190 ЦПК
України зобов’язують суд після відкриття провадження у справі негайно надіслати ухвалу про відкриття
провадження у справі учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в
порядку, встановленому ст. 272 ЦПК України. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у
справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. У такий
спосіб заінтересовані суб’єкти ознайомлюються із письмовими документами, що подаються ними до суду
для підтвердження зазначених ними фактів.
Усність розгляду справи в суді відображена в:
1) усній формі ведення суд засідання (усне відкриття головуючим суд засідання, усне повідомлення
секретарем інформації про явку усіх учасників цив справи, усне роз’яснення прав та обов’язків тощо);
2) з’ясування обставин та дослідження доказів в усній формі;
3) запитання учасникам цивільної справи ставляться в усній формі;
4) усі процесуальні дії, здійснені в усній формі, а також доказова інформація, яка одержана усно
(напр., усні клопотання, усне пояснення експертом свого висновку) фіксується у протоколі судового
засідання).
Приклад винятків із принципу усності:
Певні процесуальні дії ЦПК України дозволяє вчинити як усно, так і письмово (подання клопотання,
заперечення проти заявлених вимог чи клопотань);
ЦПК України визначено певні процесуальні дії, що вчиняються тільки у письмовій формі: подання
позовної заяви чи заяви, письмові докази, укладення мирової угоди та передача справи на розгляд до
третейського суду, оформлення судових рішень, форма ініціювання перегляду судового рішення та ін.
 принцип безпосередності судового розгляду.
Принцип безпосередності судового розгляду характеризується двома аспектами.
По-перше, суд повинен безпосередньо дослідити і сприйняти усі докази у справі. Таким чином
забезпечується особисте сприйняття суддею усього доказового матеріалу. Докази, які не були предметом
дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені в основу рішення суду, яке ухвалюється у
цивільній справі (ст.. 229 ЦПК України).
По-друге, дія цього принципу стосується складу суду, який розглядає справу. Склад суду при
розгляді і вирішенні цивільної справи має бути незмінним. У разі необхідності заміни судді під час судового
розгляду суд вирішує питання про зупинення провадження у справі (ч. 3 ст. 40 та ст. 252 ЦПК України).
Новий склад суду визначається в порядку ст.. 33 ЦПК України. Після цього справа розглядається спочатку.
Крім цього, ст.. 37 ЦПК України передбачено недопустимість повторної участі судді в розгляді справ.
Ст. 240 ЦПК України передбачає можливість перерв в судовому засіданні шляхом відкладення розгляду
справи або оголошення перерви у в судовому засіданні.