1. Предмет культурної антропології. Його пізнавальне та наукове значення.

Сучасна історія людства поділяється на пʼять історичних періодів, серед яких виділяють: первісне суспільство,
стародавній світ, середньовіччя, новий та новітній період. Історія первісного суспільства відкриває перші
сторінки історії людства, займаючись вивченням процесу виникнення, розвитку та загибелі найдавнішого
етапу в історії людства. Інакше кажучи, історія первісного суспільства - це частина історичної науки, яка
досліджує найбільш ранній період розвитку людського суспільства, починаючи з появи найдавніших людей і
закінчуючи виникненням класів і держав.

Історія первісного суспільства досить своєрідна. При вивченні її не доводиться запамʼятовувати імена багатьох
політичних діячів, полководців та інших історичних особистостей. Річ не тільки в тім, що від найдавніших часів
до нас не дійшли імена окремих особистостей. В цей час була виключно велика роль колективу, поза яким
зокрема людина зовсім не могла існувати. Однією із найхарактерніших особливостей цього найдавнішого
суспільства було те, що в цей період існували колективна власність і колективна праця. В цей період людина
зробила багато важливих відкриттів і заклала початок низки галузей господарства, які надовго стали основою
усього подальшого економічного розвитку.

На світанку людської історії, в період первісного суспільства були створені перші знаряддя виробництва, які
поступово удосконалювалися, людина оволоділа вогнем винайшла перші типи одягу та житла, Почала
займатися землеробством, скотарством, металургіею.

В ті далекі часи було також покладено початок образотворчому мистецтву, музиці та іншим досягненням
людської культури. Все це наглядно показує, як людина завдяки праці, шляхом великих зусиль досягає перших,
але дуже важливих успіхів у боротьбі за оволодіння стихійними силами природи. По суті, без цих початкових
кроків не було б і досягнень сучасної хімії і фізики, автоматики, атомної енергетики, космонавтики тощо,
оскільки основи людського знання сягають своїм корінням у первісне суспільство. При вивченні первісного
суспільства слід враховувати, що між різноманітними суспільними явищами існує тісний взаємозвʼязок. В
історії античного світу, середніх віків, нового часу, а також в історїї окремих держав ми стикаємося з
племенами, які живуть у первісному стані в силу нерівномірності розвитку етнічних суспільств в різних умовах.
3 іншого боку, в будь-якому сучасному суспільстві ми знайдемо немало пережитків, немало таких явищ, які
виникли у первісному родовому суспільстві.

До цього слід додати, що історія первісного суспільства звернена не тільки до далекого минулого. Адже і зараз
у багатьох країнах Азії, Африки та Америки, Океанії, на території Австралії живуть племена і народності, у яких
в тому чи іншому вигляді збереглися родоплемінний устрій або його значні пережитки. Вивчення основних
характерних рис розвитку первісного суспільства допомагає краще дізнатись про характер місцевих
особливостей повʼязаних з пережитками родоплемінного устрою.

3. Хронологія і періодизація первісної історії

Встановити час виникнення якихось подій та їх тривалість у первісному суспільстві підчас доволі важко. Тому
при вивченні далекого минулого людства використовують різні види хронології: абсолютну та відносну.

Абсолютна хронологія встановлює точні або приблизні дати існуванна явищ у часі. Ці дати можуть
обчислюватися у різноманітних одиницях часу (день, рік, століття, тисячоліття тощо) від якогось конкретного
моменту, який називається ерою. Такою ерою може бути, наприклад, сьогоднішній день. Тоді, вказуючи на
якусь подію, ми можемо сказати, що воно сталося, скажімо, три тисячоліття тому.

У даний час нас і в багатьох інших державах літочислення ведеться від Різдва Христового. Насправді ця дата
штучна, вона встановлена в шостому столітті римським монахом Діонісієм Малим, уродженцем сучасного
Північного Причорноморʼя. Це літочислення зазвичай називають літочисленням «нашої ери» чи від «нової
ери».

У ряді країні існують й інші системи літочислення. Наприклад, у державах, де основною релігією є
мусульманська, літописання Ведеться від хіджри, тобто з часу втечі Мухаммеда 622 р. н. е. з Мекки до
Медини, де буда заснована перша мусульманська община.
Для вивчення історії первісного суспільства важливо те, що зараз розроблений цілий ряд методів, який
дозволяє встановити доволі точні дати дуже давніх обʼєктів. Один із них є відкритий англійським дослідником
У. Ліббі метод датування органічних залишків за ступенем розпаду вуглецю. Встановлено, що в живих
організмах, завдяки безперервному обміну з навколишнім середовищем, міститься певна, досить невелика
кількість радіоактивного вуглецю з атомною масою 14 (С-14). Після смерті рослини чи тварини відновлення
радіоактивного вуглецю припиняється мимовільний розпад С-14 призводить до зменшення його у залишках
органічних речовин. Через 5586 ‡ 30 років залишається лише половина первісної кількості радіоактивного
вуглецю. Знаючи це, можна шляхом спеціальних досліджень датувати скелет людини та тварини, вироби з
кісток і дерева, торф, вугілля з давніх вогнищ та інші органічні залишки. Ван дер Мерве розробив метод
датування за допомогою радіоактивного вуглецю давніх залізних виробів та шлаків.

Існують й інші способи визначення абсолютних дат: археомагнітний, дендрохронологічний, фторовий методи
та інші. Використання різних методів і зіставлення показників, отриманих різними способами, дозволяє з
досить великою достовірністю датувати стародавні знахідки і тим самим встановлювати послідовність
основних подій в (ті часи, які зовсім не висвітлені письмовими джерелами. Підрахунки показують, що первісне
суспільство існувало надзвичайно довго. Вважають, що найдавніші люди зʼявилися на землі приблизно
1750000 років тому.

Перші ж держави виникли в передових країнах стародавнього Сходу на рубежі 4 і 3 тисячоліть до н. е. Таким
чином, існування класового суспільства охоплює всього близько 1/350 частини всієї історії людства.

Незважаючи на великі досягнення у визначенні абсолютних дат, в даний час ще далеко не завжди вдасться
встановити абсолютну хронологію подій далекого минулого. Тому в історії первісного суспільства широко
застосовуються і різні види відносної хронології. При встановленні відносної хронології не вимірюють час тими
чи іншими одиницями, а лише визначають співвідношення між поліями в часі. Інакше кажучи, відносна
хронологія показує, що якась подія сталася раніше чи пізніше іншої але не вказує, наскільки раніше чи пізніше.
Зазвичай використовують геологічну та археологічну систему відносної хронології.

Геологічна відносна хронологія заснована на вивченні послідовності виникнення нашарувань земної кори. На
підставі ряду розрахунків припускають, що Земля і вся Сонячна система існують приблизно 4,5 мільярди років.
Протягом цього величезного проміжку часу наша планета зазнала значних змін. У певний момент утворилася
земна кора - літосфера. Історія земної кори хронологічно ділиться на пʼять геологічних ер: архейську
(найдавнішу), археозойську (найдавнішого життя), палеозойську (давнього життя), мезозойську (середнього
життя) і кайнозойську (нового життя).

Розпочавшись приблизно 65 мільйонів років тому, кайнозойська ера продовжується і зараз. Вона поділяється
на два періоди: третинний і четвертинний. У свою чергу, четвертинний період, який почався близько одного
мільйона років тому, складається з двох геологічних епох: плейстоцену (льодовикова епоха) і голоцену
(сучасна геологічна епоха). Остання нараховує близько 14 тисяч років.

У плейстоцені на землі відбувалися дуже сильні кліматичні коливання, які багато дослідників повʼязують з тим,
що на територію Північної Європи, Азії та Північної Америки кілька разів насувався потужний льодовик.
Налічують п’ять зледенінь (гляціалів): дунайське, гюнцське, міндельське, або окське, рисське, або дніпровське,
вюрмське,або валдайське, між якими було чотири міжльодовикові епохи (інтергляціали).

Заледеніння, особливо максимальне рисське, були грандіозні. Сліди руху льодовика в ряді місць досить добре
простежуються по скупченнях наносів кінцевих морен. На території Східної Європи при Максимальному
зледенінні льодовик опускався з півночі на південь великим язиком по долинах Дніпра, доходячи до 40°
північної широти.

Геологічна відносна хронологія дозволяє добре орієнтуватися в шарах землі і в найдавніших викопних
залишках, але вона не дуже зручна для істориків, оскільки оперує досить величезними проміжками часу. Але
геологія має і абсолютну хронологію зледенінь. Вона виглядає таким чином: дунайське (1,8-1,5 млн р. тому),
гюнцське (900-800 тис. р. тому), міндельське (близько 500-400 тис. р. тому), рисське (250-75 тис. р. тому) та
вюрмське (70-11 тис. р.тому).
Для більш детального вивчення подій у межах четвертинного періоду, коли вже існує людина, вживають ще
археологічну відносну хронологію, засновану переважно на вивченні матеріалу, форми та техніки
виготовлення знарядь виробництва. Система археологічної відносної хронології виглядає так:

1. Палеоліт (давній камʼяний вік):

А. нижній палеоліт:

олдувайська епоха; ашельська епоха

Б. середній палеоліт:

мустьєрська eпoxa;

В. верхній палеоліт

оринякська елоха; солютрейська епоха; мадленська епоха.

2. Мезоліт (середній камʼяний вік).

3. Неоліт (новий камʼяний вік).
4. Енеоліт (мідно-камʼяний вік), або халколіт.
5. Бронзовий вік.
6. Залізний вік.

В наш час деякі археологи обʼєднують нижній та середній палеоліт під однією назвою раннього палеоліту, а
верхній палеоліт називають пізнім і не поділяють на окремі епохи. Це повʼязано, головним чином, зі
специфікою археологічних пам' яток Східної Європи.

Археологічна система відносної хронолотії може бути порівняна з геологічною. Плейстоцен в основному
відповідає палеоліту, а всі інші археологічні епохи відносяться до голоцену. Що стосується абсолютних дат, то
тут ще існує багато питань. Початок палеоліту віддалений від нашого часу приблизно на три мільйони чи на 1,5
мільйони років. Середній палеоліт чи мустьєрську епоху орієнтовно можна віднести до часу від 150 до 35
тисяч років тому.

Верхній, або пізній, палеоліт закінчився приблизно 10 тисяч років тому, а мезоліт - сім тисяч років до н. е. При
цьому треба враховувати, що вже в пізньому палеоліті та мезоліті починає сильно позначатися нерівномірність
розвитку людської культури на різних територіях. Тому загальна хронологія в абсолютних датах взагалі може
бути встановлена лише в певний межах. Неоліт датується 7-5 тис. до н. е., енеоліт - 4-3 тис до н. е., бронзовий
вік триває протягом 2 тис. до н. е., а залізний розпочинається у 1 тис. до н. е.

Археологічна відносна хронологія не є періодизацією історії первісного суспільства або історії людства взагалі.
В один і той же археологічний час в різних країнах існували різні форми суспільства. У енеоліті і бронзовому
віці в одних випадках продовжує існувати первісне суспільство, а в інших - виникають вже держави.

Археологічна відносна хронологія має велике значення для наукової систематизації різноманітних давніх
пам'яток, для встановлен