ЕСЕ НА ТЕМУ:

“Оптимізація навчального процесу у вищій школі (проблеми, виклики,

варіанти)”
підготував студент групи ДС-11мн
Сергєєв Дмитро

У останні декілька років наше суспільство зіткнулося з двома подіями, які

значно вплинули на різні сфери нашого життя, зокрема на процес навчання у
вищій школі: перша з них - спалах коронавірусу, а друга - війна. У цьому есе я
хочу згадати з якими проблемами ми зіткнулися з початком карантину, як та на
скільки ефективно вдалося їх вирішити, як цей досвід допоміг нам під час
війни, а також поміркувати над тим, які виклики готує нам сьогодення, та як
повинен змінитися навчальний процес аби гідно відповісти на них.
Два роки тому після впровадження жорстких карантинних обмежень ми
вперше були вимушені працювати та навчатися дистанційно. Хоча такий
формат вже тоді не був чимось надзвичайним, для багатьох викладачів це стало
справжнім викликом. Знадобився деякий час, щоб лекції та семінари у Zoom,
завдання у Google Classroom або Moodle стали для нас звичайною справою. У
такого навчального процесу є багато плюсів: більшість викладачів оволоділи
месенджерами або хоча б почали частіше перевіряти електронну пошту, що
значно покращило комунікацію, з'явилася можливість переглядати лекції у
вигляді запису або друкованого матеріалу, поєднувати навчання та роботу
стало набагато легше. З іншого боку, не можна не відзначити негативний бік:
відсутність достатньої практичної частини навчання для студентів інженерних
спеціальностей, складність об'єктивного контролю якості знань. Зрештою,
можна зробити висновок, що, незважаючи на всі проблеми, система вищої
освіти впоралася з викликами того часу.
Досвід, накопичений під час карантину, став у нагоді після початку
повномасштабної війни. Вже через декілька місяців навчання у більшості ВНЗ,
які були подалі від лінії фронту, було відновлено у дистанційному режимі. І
нехай іноді це більше нагадувало імітацію навчання, процес адаптації системи
до нових реалій було запущено. Після перших масованих ударів ворога по
об'єктах енергетичної інфраструктури нашої країни з'явилася нова проблема,
яка суттєво погіршує якість нашого життя в цілому, вже не говорячи про
навчальний процес - це періодична, інколи тривала, відсутність
електропостачання та зв'язку. Що робити, якщо у викладача або студента немає
світла або інтернету по 6-10 годин на добу? Звісно, хтось може сказати, що є
“пункти Незламності”, що можливо знайти кафе або воркспейс з генератором
та Wi-Fi, але все ж працювати в таких умовах складно та незручно, багато часу
витрачається на дорогу, не всі “пункти” облаштовані достатнім чином, в них
буває замало місця для всіх. До того ж, у багатьох студентів крім навчання є ще
робота, а тому їх час на перегляд лекцій та виконання завдань обмежений. Вже
ухвалено декілька організаційних рішень, які повинні покращити ситуацію:
відміна екзаменів та проміжних дедлайнів на здачу робіт, продовжено термін
закінчення семестру, рекомендовано асинхронний формат навчання. Але вони
не можуть вирішити проблему повністю. Одним з, так би мовити, радикальних
варіантів виходу із ситуації з відсутністю електрики є повернення до очного
навчання. Але таке рішення складно назвати розумним з економічної та
безпекової точок зору, адже доведеться зібрати в гуртожитках та корпусах
велику кількість людей, а також забезпечити хоча б мінімальну автономність
цих самих корпусів та гуртожитків. Тому ця ідея виглядає майже фантастичною
та навряд чи викличе ентузіазм у студентів, викладачів та адміністрації
університету. Інший варіант - відтермінувати навчання до покращення ситуації
з енергетикою. Він також не є оптимальним, оскільки задовільнить лише тих
студентів, які реально не мають ніякої змоги навчатися