Павло́ Григо́ рович Тичи́ на — радянський

український поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний

діяч доби УНР та УРСР.

Жовтневий переворот й окупація України позначилася комуністичним терором, руїною,

голодом і конфронтуючими до них народними повстаннями. Ця атмосфера яскраво відтворена
у щоденнику Тичини про його подорож із капелою Стеценка у 1920 році

За цих обставин Тичина далі зберігав свою позицію незалежного поета в наступних
книгах «Замість сонетів і октав» (1920), «В космічному оркестрі» (1921). Тоді ж він починає
твір — поему-симфонію (чи віршовану трагедію) «Сковорода»

Того ж 1923 року створює поему «Прометей», де одним із перших у світовій літературі розкрив
тему тоталітарного суспільства. Уміння бачити далі від інших дала поетові змогу створити
перший твір-антиутопію і показати суть тоталітарного суспільства.

У першій половині 1920-х років Україна стає конституційно суверенним членом СРСР (де-юре),
а Тичина — провідним українським радянським поетом: збірка «Плуг» (1920), яка принесла
йому славу «співця нового дня», і з присвятою Миколі Хвильовому «Вітер з України» (1924).
Тоді ж працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує
літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка, політкомісаром якого
був Олександр Довженко.
В 1923 році переїздить до Харкова, входить до літературної організації «Гарт», а
в 1927 році — до ВАПЛІТЕ, що під проводом Миколи Хвильового намагалася протистояти
великодержавному шовінізмові ЦК ВКП(б). За приналежність до цієї організації і твір «Чистила
мати картоплю» Тичину гостро критикували, обвинувачуючи його в «буржуазному
націоналізмі». Відкинувши ці обвинувачення, він на деякий час замовк, а на ворожі чутки про
його «кінець» відповідав: «…для них кінець, а для мене тільки початок. Я стільки нового зараз
знаю (не вичитаного, ні!), що, може вчетверо окріп» (з листа до М. Могилянського).
Там само в Харкові в цей час він працює в журналі «Червоний шлях», багато пише,
вивчає вірменську, починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем
заснованої в тодішній українській столиці Асоціації сходознавства.
На твори, створені Тичиною на замовлення комуністичної партії, в 1928 році
відгукнувся Олександр Олесь віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».
Найфундаментальнішим твором П. Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже
протягом всього життя. Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р)
Знав кілька мов, перекладав багато творів.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р.