Розв’язок казусів з теми 3

Виконав студент 19 групи 1 курсу Бондар Олександр

Казус №1
Помпей Старший позичив Аврелію Гелію 200 асів, і на його користь було винесено рішення
суду. Втім, Аврелій Гелій не виконав рішення суду.
Що може вчинити Помпей Старший, щоб спонукати Аврелія Гелія виконати рішення
суду? Надайте відповідь, використовуючи текст Законів XII таблиць.
Розв’язок: Розв’язок до даного казусу можна знайти у таблиці 3 запис 3:
«Якщо боржник не виконав добровільно судового рішення і ніхто не звільнив його від
відповідальності при судочинстві, нехай позивач поведе його до себе і накладе на
нього колодки або кайдани вагою не менше, а, якщо захоче, то і більше 15 фунті» та
таблиці 3 запис 5: «Між тим, поки боржник був ув'язнений, він мав право
помиритися із позивачем, але якщо сторони не мирилися, то такі боржники
залишались в ув'язненні 60 днів. Протягом цього терміну їх три рази підряд у базарні
дні приводили до претора на коміції і оголошувалась присуджена з них сума грошей.
На третій базарний день їх піддавали смертній карі або вони віддавались на продажу
за кордон, за Тибр». Отже, відповідно до положень Законів XII таблиць Помпей
Старший своїми силами може ув’язнити Аврелія Гелія, якщо і протягом 60 їм не
вдалося владнати спір, то боржника можна піддати смертній карі або віддати на
продаж.
Казус №2
Луцій Сергій купив у Гая Муція вина, хліба, оливкового масла та м’яса для його сім’ї за 100
асів. Гай Муцій привіз усі товари та залишив їх у Луція Сергія на подвір’ї, однак раби Луція Сергія
повідомили, що господар зараз знаходиться у гостях у свого брата і просив передати Гаю Муцію, що
він заплатить за товар через тиждень. Звернувшись до Луція Сергія через тиждень за грошима, Гай
Муцій отримав відмову і вирішив звернутись до суду. Для цього він прийшов додому до Луція
Сергія і викликав його до суду. Луцій Сергій відмовився йти до суду через біль у ногах і попросив у
Гая Муція візок, щоб їхати до суду.
Чи правомірно вимагати у Гая Муція візок для доставки Луція Сергія до суду? Яка
процедура виклику відповідача до суду закріплена у Законах XII таблиць? Чи був здійснений Гаєм
Муцієм виклик у відповідності до Законів XII таблиць? Як буде вирішена справа, якщо до суду
з’явиться Гай Муцій і не з’явиться Луцій Сергій? Чи має Гай Муцій сплатити судову заставу?
Вирішіть справу за Законами XII таблиць.
Розв’язок:
Відповідно до таблиці 1 запис 3: «Якщо причиною для неявки викликаного на
судочинство буде його хвороба або старість, нехай той, хто викликав, дасть йому
тварину для поїздки. Візок, якщо не захоче, надавати не зобов'язаний», тобто Луцій
Сергій має право на те, щоб вимагати у Гая Муція візок для його доставки до суду,
але Гая міг цього не робити, якщо не захоче, а зобов’язаний надати тварину для
доставки у суд.
 Таблиця 1 запис 1 встановлює чітку процедуру виклика відповідача до суду:
«Якщо викликають когось на судочинство, нехай іде. Якщо він не іде, нехай той, хто
викликав, підтвердить свій виклик при свідках, а потім веде його насильно».
На підставі аналізу норм, які процитовані вище, можна зробити висновок, що
Гаєм Мунцієм не був здійснений виклик Луція Сергія до суду у відповідності до Законів
XII таблиць. Відповідно, до таблиці 1 запису 1 позивач має самостійно запросити
відповідача до суду, що і було зроблено. Таблиця 1 запис 3 говорить, позивач мав
обов’язкового надати тварину для пересування відповідача до суду у разі його хвороби
(Луцій Сергій скаржився на біль у ногах), у нашій справі цього не було зроблено, а
прохання про надання візка може бути проігноровано, як зазначено у цій нормі.
Якщо до суду не з’явиться Луцій Сергій, то відповідно до таблиці 1 запис 8
справу буде вирішено на користь Гая Мунція: «Після полудня [магістрат]
затвердить вимогу тієї сторони, яка присутня [при судоговорінні]».
Таблицею 2 записом 1 встановлена обов’язкова судова застава, яку має
сплатити Гай Мунцій: «За позовами до 1000 і більше асів стягувався [в касу
понтифіків] судовий заставу [в сумі 500 асів], за позовами на меншу суму - 50 асів,
так було встановлено законом XII таблиць».
Казус №3
Марій Гай, легіонер римської армії, не отримав винагороди у трибуна. За словами трибуна,
двоє римських громадян не заплатили податок і винагороду Марію Гаю просто немає чим виплатити.
Кінь Марія Гая помер і для виходу на службу йому потрібен новий кінь, грошей на якого у Марія Гая
немає.
Вивчить Книгу IV Інституцій Гая і порадьте, що робити легіонеру.
Розв’язок:
Відповідно до пункту 27 книги 4 Інституції Гая: «27. Обычаями введена была
формула иска для претензий солдат. В обеспечение жалованья солдатам позволялось
взыскивать залог с того лица, которое обязано уплатить в случае, если трибун, заве-
довавший кассой, не выдавал такового (все деньги, которые давались солдатам в
качестве жалованья назывались технически aes militare). Дозволялось также брать
залог в обеспечение тех денег, на которые должно купить лошадь. Эти деньги назы-
вались aes equestre (= деньги на покупку и снаряжение). Точно так же позволялось
задерживать вещи в обеспечение тех денег, на которые должно было купить ячмень
лошадям. Эти деньги назывались aes hirdiarium (= деньги на содержание коня или
лошадиный корм)», Марій Гай має піти до тої людини, яка мала сплати податок та
вимагати у нього, щоб вона це зробила. Також згідно з приписом цієї норми він мав
право брати заставу в забезпечення тих грошей, на які має купити коня.
Казус №4
На стадії in jure Марк Порцій Катон Старший повідомив претора, що Аппій Сервій позичив у
нього 3 рабів і не повернув їх вчасно.
З яких основних частин складалась формула у формулярному судовому процесі?
Використавши текст Інституцій Гая, складіть українською мовою формулу, яка б містила всі
необхідні частини, включаючи кондемнацію на визначену суму.
 Розв’язок:
Відповідно до пункту 39 книги 4 Інституцій Гая формула у формулярному
судовому процесі складалась з таких основних частин: «39. Главные части исковых
формул суть следующие: краткое изложение фактов, вызвавших процесс (demonstra-
tio); изложение требований истца (intentio); уполномочение судьи на присуждение
сторонам какой-либо вещи в собственность (adjudicatio); уполномочение судьи на
осуждение или оправдание ответчика (condemnatio)».
Керуючись нормами Інституцій Гая (книга 4 пункти 40-43, 51) можна скласти
позовну формулу українською мовою:
«Так як, Марк Порцій Катон Старший позичив 3 рабів Аппію Сервію. Якщо
виявиться, що Аппій Сервій має повернути 3 рабів Марку Порцію Катону Старшому.
Все, що Аппій Сервій, як виявиться, повинен дати, зробити Марку Порцію Катону
Старшому. Якщо виявиться, що 3 рабів належать Марку Порцію Катону за правом
квіритів. Скільки слід присудити, стільки ти, суддя, присуди тому, кому повинно.
Суддя, присуди Аппію Сервію повернути Марку Порцію Катону Старшому 3 рабів.
Якщо ж не повернених рабів за Аппієм Сервієм не виявиться, то виправдай. Суддя,
присуди Аппію Сервію повернути Марку Порцію Катону Старшому. Суддя, присуди
Аппію Сервію повернути Марку Порцію Катону Старшому лише десять тисяч
сестерцій. Якщо не виявиться, то виправдай. Суддя, присуди Аппію Сервію
виплатити Марку Порцію Катону Старшому».
Норми Інституцій Гая з книги 4 пункти 40-43, 51, якими унормовувався порядок
складання позивних формул:
40. Demonstratio есть та часть исковой формулы, которая вставляется с тем,
чтобы указать вещь, о которой идет спор, например, следующая часть форму-
лы: «так как Авл Агерий продал Нумерию Негидию раба», или «по поводу того, что
Авл Агерий оставил на сохранение у Нумерия Негидия раба».
41. Интенция есть та часть формулы, которая выражает притязание истца,
например, следующая часть формулы: «Если окажется, что Нумерий Негидий дол-
жен дать Авлу Агерию десять тысяч сестерций»; равным образом следующая: «Все,
что Нумерий Негидий, как окажется, должен дать, сделать Авлу Агерию»; затем
следующая: «Если окажется, что раб Стих принадлежит Авлу Агерию по праву кви-
ритов».
42. Adjudicatio есть та часть судебной формулы, в которой судье представля-
ется присудить вещь какой-либо из сторон, если, например, между сонаследниками
идет спор о дележе наследства, или между соучастниками о дележе общего имуще-
ства, или между соседями об установлении границ. Эта часть гласит: «сколько сле-
дует присудить, столько ты, судья, присуди тому, кому должно».
43. Condemnatio есть та часть формулы, на основании которой судья уполно-
мочивается осудить или оправдать ответчика, например, следующая часть форму-
лы: «Судья, присуди Нумерия Негидия уплатить Авлу Агерию десять тысяч сестер-
ций. Если же долга за Нумерием Негидием не окажется, то оправдай». Затем сле-
дующая: «Судья, присуди Нумерия Негидия уплатить Авлу Агерию» и проч., так что
слова: «только десять тысяч» не прибавляются.
51. Кондемнации на неопределенную сумму бывают двух видов: одни сопровож-
даются некоторым обозначением maximum’а взыскания, что называлось praefinitio, а
на обыкновенном языке taxatio, если, например, требуем чего-либо неопределенного,
то в такой формуле в конце говорится так: «судья, присуди Нумерия Негидия упла-
тить Авлу Агерию только десять тысяч сестерций. Если не окажется, то оправ-
дай», или кондемнация бывает неопределенная и неограниченная (никаким максиму-
мом), например, если мы отыскиваем вещь как нашу от временного владельца, т. е.
если представляем вещный иск или требуем представления известной вещи. В этой
части так сказано: «Сколько вещь будет стоить, столько, судья, присуди Нумерия
Негидия уплатить тому же. Если не окажется, то оправдай».
Казус №5
Чи могли вирішуватись у Стародавньому Римі у екстраординарному судовому процесі справи
за вимогами вчителів? Які правила були встановлені для вирішення справ, в яких брали участь лікарі
та адвокати? Чи можна було вирішувати в екстраординарному порядку справи, які стосувалися
митців? Чим відрізнявся екстраординарний судовий процес від інших судових процесів?
Дайте відповідь на питання, вивчивши книгу 50 Дігестів Юстиніана.
Розв’язок:
Відповідно до книги 50 титулу 13 Дигестів Юстиніана юрисдикція
екстраординарного процесу поширювалися на вчителів, тобто могли вирішуватися
справи за їх вимогою: «1. Таково же положение и врачей, что, пожалуй, более
справедливо, так как они заботятся о здоровье людей, а те -об обучении; поэтому и в
отношении них юрисдикция должна осуществляться в экстраординарном порядке».
Варто відзначити, що згідно з нормами книги 50 титулу 13 Дигестів Юстиніана
вчителями не вважалися філософи та викладачі цивільного права: «4. А входят ли
философы в число преподавателей? Я считаю, что нет, и не потому, что это дело не
узаконено, а потому, что прежде всего они должны публично заявить, что не
занимаются наемным трудом. 5. Следовательно, (наместники провинций) не
разбирают судебных дел и в отношении преподавателей цивильного права; ведь
мудрость цивильного права является священнейшим делом, но она не».
Відповідно до книги 50 титулу 13 Дигестів Юстиніана юрисдикція
екстраординарного процесу поширювалися на лікарів: «1. Таково же положение и
врачей, что, пожалуй, более справедливо, так как они заботятся о здоровье людей, а
те -об обучении; поэтому и в отношении них юрисдикция должна осуществляться в
экстраординарном порядке». Окремо у книзі 50 титулі 13 Дигестів Юстиніана
також зазначається , що право долучатися до цього процеси мали повутихи: «2. Но и
повивальную бабку (наместники) должны выслушивать (в суде), поскольку она, во
всяком случае, считается занимающейся медициной». До лікарів, які мали право
екстраординарного процесу поширювались лор, неврологи та зубні: «3. К ним можно,
вероятно, отнести и тех медиков, которые отвечают за здоровье каких-либо частей
тела или за отдельные болезни: например, если это ушной врач, или занимающийся
нарывами, или зубами». Проте не вважалися лікарями ті, хто займався ворожінням
або наговорами: «3. Однако если кто занимается наговорами, ворожбой и, говоря
обычным языком обманщиков, заклинаниями, то этот род деятельности не является
медициной, однако есть и такие, кто (отзывается о них) с похвалой и утверждают,
что те им помогли». Справи, які стосувались адвокатів згідно з книгою 50 титулу 13
Дигестів Юстиніана вирішувались у порядку екстраординарного процесу: «9. Но и
против всех них наместник провинции должен проводить судебные разбирательства,
потому что божественные братья предписали, чтобы и дела против адвокатов
принимались к рассмотрению».
Відповідно до книги 50 титулу 13 Дигестів Юстиніана справи, які стосувалися
митців не можна було вирішувати в екстраординарному порядку справи: «7. Но
судебные дела в отношении мастеров и ремесленников прочих специальностей,
которые не имеют отношения к письму и скорописи, наместники провинций ни в
коем случае не должны разбирать в порядке экстраординарного производства».
Винятком були ті справи проти митців, які порушувались з ініціативи чиновників
відповідно до Книги 50 титулу 13 Дигестів Юстиніана: «8. Но и в случае, если
жалованье истребуют чиновники, применяется то же право, которое установлено в
отношении преподавателей».
Екстраординарний процес є останньою стадією розвитку цивільного процесу у
Стародавньому Римі, ним було закладено підвалини сучасного цивільного процесу.
Така форма процесу була позбавлена від будь-якою форми формалізму, який був
притаманний легісакційному. Відтепер судовий процес повністю був позбавлений
преторського вручання, позивні заяви складалися вже у самому суді та зі слів самого
позивача, на відміну формулярного, де позови складали претори. Доставлення
відповідача відтепер на судове засідання набуло напівофіційного характеру: його
могли викликати до суду як у приватному порядку, так і за допомогою рішення судді
чи едикту. З’являється інститут заочного судочинства: після трьох проігнорованих
викликів відповідача до суду, судочинство розпочиналось без його участі. Рішення
судді могло були оскаржене. Апеляція повинна була бути представлена судді одразу
після винесення рішення в усній формі або у письмовій формі у найближчі дні. Існував
широкий спектр судових рішень, які міг ухвалити суд: сплата грошової суми,
обов'язок видати річ, необхідність вчинити будь-яку дію. Суддя міг зменшити позовні
вимоги потерпілого. Важливим було питання про підсудність справ: усі справи між
громадянами могли розбиратися тільки міськими магістратами Риму або того
міста, в якому особа мала право громадянства. Найголовнішою особливістю
екстраординарного судового процесу від інших була відсутність поділу на дві стадії,
сама справа розглядалася у присутності лише учасників (сторін) та велася одним
чиновником. Учасники процесу давали присягу. Доказами були показання свідків,
письмові документи. Характерно, що свідчення одного свідка до уваги не бралися.