1.

Міфологічний сюжет про Гектора та Андромаху в

європейській літературі. Версія Расіна.
У листопаді 1667 року Расін поставив свою велику трагедію
"Андромаха" яка мала величезний успіх.

Расін звернувся до давньогрецької міфологічної тематики.

Давньогрецький міф про Гектора та Андромаху, прославлених
Гомером, Еврипідом та багатьма іншими античними авторами,
неодноразово привертав до себе увагу наступних поколінь людства.

Французи "адаптували" поетичну легенду про юного сина Гектора

Астіанакса до своєї національної історії, подібно до того, як це
зробили давні римляни з іменем троянця Енея.

Юнак Астіанакс не загинув, як розповідають про це античні автори;

він був дивом врятований і заснував французьку монархію, ставши
прабатьком французьких королів. Так оповідали давні французькі
хроніки. Отже, сюжет, заснований на легенді про Андромаху та її
сина, лестив національній свідомості французів часів Расіна..

За концепцією Расіна лише в цьому випадку герой може врятувати

своє життя і піднестися, у всіх інших випадках, коли про обов'язок
забуто, на героя чекали нещастя і смерть. Пірр, що зробив Андромаху
царицею, був підступно вбитий перед вівтарем греками на чолі з
Орестом, що здійснював помсту за покинуту Герміону. Андромаха,
чиї права визнали епірці, закликала їх помститися грекам за нового
чоловіка. Вона виконала свій обов'язок, була врятована, всі інші герої,
що забули про обов'язок під впливом пристрасті нерозділеного
кохання, зазнали життєвого краху: Пірра вбито, Герміона наклала на
себе руки, Орест збожеволів. Зображення торжества Андромахи на
сцені знизило б трагедійність твору. Але була й інша причина
відсутності головної героїні у фіналі. Расін-психолог досліджує
проблему нерозділеного кохання як справжньою трагедію людини.
Андромаха не виняток — її кохання до Гектора не могло бути
реалізованим і робило її нещасливою незалежно від того, полонянка
вона чи цариця. Однак зображення страждаючої Андромахи
суперечило б філософському пафосу прославлення вірності обов'язку.
Отже, Расін знайшов найбільш точне художнє вирішення цього
протиріччя.

2. Значення ідей янсенізму в формуванні духовного світу Расіна.

Ідеї янсенізму мали певне вплив на формування духовного світу Жана
Расіна, французького поета і драматурга, який жив у XVII столітті.
Янсенізм - це рух у римо-католицькій церкві, який виник в другій
половині XVII століття і виступав за більш глибокий духовний
розвиток, покаяння і суворе відношення до гріха та світського
способу життя.

Вплив янсенізму на Расіна можна визначити наступними шляхами:

Суворість і моральна вимогливість: Янсенізм вдавався до підвищених

стандартів моралі та богослов'я. Ця суворість відображалася в
творчості Расіна, який часто розглядав гріх, покаяння і вічний
спасіння у своїх творах. Він писав про страждання, гріх, і про надію
на божу милість.

Внутрішній конфлікт і духовний пошук: Янсенізм підкреслював

важливість внутрішнього дослідження та духовного зростання. Це
можна побачити у творчості Расіна, який часто описував внутрішній
конфлікт і пошук сенсу життя у своїх поезіях і драмах.

Підкреслення божественної милості: Янсенізм надавав великий

імпульс вірі в божественну милість і спасіння. Ця тема також була
присутня у творчості Расіна, який дотримувався ідеї, що людина може
бути врятована лише завдяки божественній ласці.
Отже, ідеї янсенізму вплинули на формування духовного світу Жана
Расіна, роблячи його творчість глибше, суворіше і зосереджене на
внутрішньому світі людини, боротьбі з гріхом та пошуку духовного
спасіння.