ЙОГАНН КРІСТОФ ФРІДРІХ ШИЛЛЕР (1759–1805)

народився в місті Марбах-на-Неккарі.

Його батько був бідним полковим фельдшером, а мати походила з родини пекаря. Фрідріх з
дитинства мріяв про літературу, та батькові хотілося, щоб син став священиком. За наказом
герцога Карла Євгенія 12-річного Фрідріха Шиллера забрали до військової школи. Можливо, саме
тогочасна муштра і залізна дисципліна посіяли в душі юнака зерна вільнолюбства. Уже перша його
трагедія «Розбійники» перетворилася на заклик до боротьби з тиранією , бо герцог не лише
заборонив письменнику бувати на виставах його власної п’єси,а й займатися літературою. І
письменник мусив таємно тікати, щоб знайти прихисток у сусідніх «клаптикових» державах.

Попри матеріальну скруту і хворобу (письменник хворів на туберкульоз), Шиллер плідно і багато
працював. Ще у війсковій школі він захопився ідеями штюрмерів, які особливу увагу приділяли
боротьбі за об’єднання німецьких земель. Сюжети своїх творів Шиллер черпав з минулого.
Фактично Європа знайомилася зі своєю історією на виставах Шиллера, тож драматурга
справедливо вважають засновником жанру історичної драми в європейській літературі. Він
уважав, що театр має знову стати засобом виховання громадян.Письменника в першу чергу
хвилювало буденне життя з його напруженими, гострими конфліктами, розв’язання яких,
залежить від особистості, її сили духу і здатності до самопожертви. Повністю реалізувати свій
творчий потенціал Шиллеру було важко. Його родина збільшувалася, хвороба прогресувала, а
грошей катастрофічно бракувало. Ситуація змінилася 1787 р.,коли Ґете запросив його переїхати до
Веймара. Вони були справжніми друзями, а їхнє творче суперництво, яке отримало назву «року
балад», коли поети змагалися, хто краще пише балади, переможця так і не визначило. Як зізнався
сам Шиллер, спілкування з Ґете було «цілою епохою» в його житті. У Веймарі Шиллер разом із Ґете
заснував театр, що став одним із найкращих у країні. 1802 р. імператор Священної Римської імперії
Франц II надав Шиллерові дворянство. Помер великий драматург 9 травня 1805 р. від
туберкульозу.

НАРОДНА ДРАМА «ВІЛЬГЕЛЬМ ТЕЛЛЬ»

Одним із найкращих творів Шиллера вважається народна драма «Вільгельм

Телль».Розмірковуючи над долею свого народу, прагнучи його об’єднання в єдину
державу,Шиллер звернув увагу на національно-визвольний рух швейцарців під проводом
Вільгельма Телля. Щоб краще уявити місце дії драми обвішав стіни свого кабінету ліногравюрами
швейцарських пейзажів. Він старанно вивчав історичні й фольклорні джерела і в результаті
написав, як вважають, свій найкращий твір. Заклик до національної єдності, віра в щасливе життя
вільного і незалежного народу зробили п’єсу «Вільгельм Телль» непересічним явищем і в
літературі, і в національно-визвольному русі багатьох народів. У ній немає єдиного головного
героя, кожен персонаж, навіть якщо він на сцені з’являється на декілька хвилин, має свій характер і
своє обличчя. Так на сцену вийшов народ, що Шиллер сприймав не як знеособлений натовп, а як
союз однодумців, непересічних особистостей і водночас звичайних людей простих і буденних
професій.Тріумфальної ходи своєї народної драми Шиллер так і не побачив – цьому завадила
смерть. Вдячні швейцарці проголосили Шиллера своїм національним письменником, а його дра-
му – національним героїчним епосом.

Ода «До радості» Ф. Шиллера, просякнута життєлюбством та вірою у майбутнє єднання всього
Людства.Ода швидко розійшлася Німеччиною і стала справжнім народним віршем. Її текст можна
було зустріти як у листах до друзів, так і на сторінках дівочих альбомів. Запальні студенти
захоплено декламували її на вечірках.У захваті від твору Шиллера був і Бетховен. Ще в юному віці
він вирішив покласти оду «До радості» на музику. Однак лише через двадцять років піднесені
строфи Шиллера велично зазвучали у фіналі Дев’ятої симфонії Бетховена.