Відповідь на запитання (6 група)

Любове Ярославівно, у нас сталася проблема, бо ми ніяк не можемо зібратися разом. Тому
Курницький Олег прислав свою відповідь, проте мені (Соломії) відповідь не сподобалась.
Оскільки, ми не змогли зібратися, я надсилаю вам 2 варіанта відповідей. Але всю роботу
зараховувати як групову.
1. Відповідь Олега:
— Коли б я знала, хто це зробив, ну як він міг, як у людини язик повернувся — зробити щось
паскудне і прикритись чужим іменем? Я б йому… я б йому… я сама не знаю, що б я зробила!
— Що? — питає Юлько і раптом спиняється. — А що б ти йому зробила? — Він стоїть і
дивиться на Лілі — смикаються губи і ніяк не укладаються у звичну зневажливу гримасу.
Юлькові бачиться чорне місто у чорній ночі, білий сніг і білі рукавички Лілі. "Се же король
Данило, князь добрий, хоробрий і мудрий, іже созда городи многі… і украсі є разнолічними
красотами… бяшет бо братолюбієм овєтяся з братом своїм Васильком…"
— Не знаю. Щось би таке зробила, аби він на все життя за падлюку самого себе мав, щоб він
сам на себе не міг би ніколи подивитись.
— А коли б то був я? — ворушить важким, кам’яним язиком у роті Юлько.
Лілі не помічає скам’янілого напруження, вона регоче, білі рукавички миготять Юлькові
перед очима, білі рукавички затуляють усміхнений рот дівчинки.
— Ні, ви тільки послухайте, послухайте, що він говорить! Чілдрен, він каже…
— Мовчи! — Юлько намагається впіймати білу рукавичку. — Лілі, мовчи! Чуєш?
— Юльку, чекай, куди ж ти, Юльку, ну, скажи, що то неправда! — просить Лілі, однак не
біжить услід за Юльком, не наздоганяє, стоїть зламана й осамотніла, білі рукавички, на
темному тлі зимового пальта.

Це показує, що вона вважає Юлька добрим і безгрішним. Але коли він їй натякнув що він це зробив
вона дуже сильно задумалась чи це правда, це її налякало і розчарувало. Вона думала що Юлько не
такий, не настільки підлий і мстивий.

Між Лілею і Славком є конфлікт. Їй здається, що Славко на тренуваннях розвиває лише фізичні
можливості, Вона не бачить філософського підґрунтя боротьби. Але з часом вона бачить всю глибину
Славкових думок і душі. Вона сліпо вірить йому, бо відчуває, що він правдивий, чесний, милосердний,
совістний.

2. Відповідь Соломії:

Преш за все, я б хотіла розпочати з твердження, яке побутує у суспільстві: «Дружба між
хлопцем та дівчиною – неможлива». Проте це твердження можна переформулювати у
запитання: «Чи можлива дружба між хлопцем та дівчиною?». І відповідь на це питання ми
прослідкуємо у творі. (паралельно я буду охарактеризувати Лілі).

У перше, разом ми зустрічаємо Лілі та Славка. Між цими героями відбувається незначна
суперечна. Проте варто зазначити, що це 2 горді персонажі, які тримають голову піднятою.
Під час суперечки Лілі говорить, що «— Ти не журися, Славчику, в усіх єгипетських фараонів
були ще більші вуха! Не віриш? А ти подивись, подивись — навіть у бога Озіріса вуха, як лопухи,
бачиш!». Тут Лілі повела себе дещо грубо, бо зачепила питання краси. З її боку це було
некоректно, адже Славко такого не зробив. Також їхню гордість підтверджується через
декілька сторінок, знову бачимо, що «Славко Беркута підвівся з-за парти, мовчки натягнув
пальто і мовчки пішов із класу.». Проте Лілі також не промах ". Лілі стояла, недбало хмикаючи,
доки вони виходили, а потім жалібно схлипнула, сіла за парту і, затулившись мокрим холодним
рукавом, довго плакала в порожньому класі…»
Далі ми зустрічаємо Юлька та Лілі. «Дівчинка у синьому сарафані миє вікна. Стоїть на
підвіконні, на шостому поверсі останнього в місті будинку, і миє вікна.» «І страшно сполохати
криком. Тому хлопець чекає, поки його врешті помітять. А потім махає рукою: чи не могла б ти
зійти униз, Лілі?». Поки нічого особливого, скажете ви, всі люди б переживали. Можливо і
так, проте далі Юлько запросив Лілі гуляти. «Юлькові приємно: він говорив про речі, яких Лілі
навіть не знала, і почував себе першовідкривачем, учителем. Знишка позирав на дівчинку, аби
упіймати її погляд і знати, чи уважно вона його слухає, однак бачив тільки біле пасмо волосся над
чорною бровою, зав’язану довкола шиї зелену хустину та жовтий листок, який Лілі тримала в
губах. — Слухай, — сказав Юлько. — Слухай, Лілі, я прочитаю тобі вірші… Хочеш? — Хм.— Я їх ще
нікому… Це мої вірші, я тобі першій… — Хм.Юлько ковтнув слину, відкашлявся, бо раптом
пересохло в горлі: — Очима таємничими, як підземні озера, Ти мене вабиш кудись і кличеш. Я хочу
розгадати символ твого обличчя, Я хочу знати, куди мене кличеш… — Хм… Це ти про кого? —
Так. Ні про кого. — А ти бачив підземні озера? Ні? Це тобі Беркута розповідав, що вони —
таємничі?» Хоч цей уривок є великий, проте – змістовний. З вище сказаного, ми
однозначно можемо сказати, що у Юлька є почуття до Лілі (зовсім не дружні). Лілі у свою
чергу «френдзонить» Юлька. Він навіть відважився зачитати вірш, на що у відповідь Лілі
знову згадує про Беркуту. Не знаю, чи можна так казати, проте здається ніби вона весь час
думає про Славка. Тобто, суперечки даються взнаки, під час них, вони зацікавилися один
одним. І ще у мене появляється підозра, що Лілі пішла гуляти щоб більше дізнатись про
Славка.
Наступним епізодом у творі постає поїздка до печер. Юлько не прийшов. Лілі можливо
хотіла захисти Юлька та знайти переконання для себе, що він не кинув їх. Теслюк з ним
гуляла та хлопчина позиціонував себе, як порядного хлопця. Вчинки Лілі засвідчують
цитати: «— Може, з ним щось трапилося? Може, тролейбус поламався? — спробувала захистити
Юлька Лілі.», «— Ти хіба знав, що він не прийде? — тихо запитала Лілі.». З останньої цитати
бачимо, що Лілі досить добре взнала Славка.
Наступного разу ми зустрічаємо Лілі на сцені. Там, на сцені вона відчувала себе справжньою.
Юлько весь час був присутній на виставі. «Юлько стояв трохи осторонь. Не галасував і не
пробував сказати Лілі все, що думав про її перший виступ на великій театральній сцені. Однак мав
прибережений сюрприз — маленька бурштинова балерина, уся така поривчаста й легка, як сама
Лілі, лежала в Юльковій кишені, старанно й надійно запакована. Балерину Юлько хотів подарувати
дівчинці після вистави і тепер весь час торкався подарунка рукою: чи часом не загубив?». З цього
уривку бачимо, що Юлько трохи сором’язливий хлопець та цього разу Юлько не зрадив. Він
прийшов на виставу зі всіма. А тим часом Лілі продовжують хвалити однокласники і не
дивлячись на цей хаос, вона помітила, що одного хлопця нема. «— Ох, діти, — зітхнула Лілі,
усе ще сумніваючись, — добре, якщо ви кажете правду. А… послухайте… де Беркута? Він що — не
прийшов?». Тут Юлько вже відчуває, що «з’являється конкуренція». «— Авжеж, хотів! Хіба
спортсмени цікавляться балетом? — скептично скривився Юлько. — Дуже йому потрібен балет!
— Навіщо ти так, Юльку? — запитала Лілі.— Ти ж неправду кажеш.». Не знаю, чи цілком
обізнано, але Юлько хоче виставити Славка, як хлопчину з поганими манерами, який нічого
не бачить крім спорту. Лілі звичайно засмутилася, проте далеко в душі знала, що Беркута
хотів прийти. У даному епізоді Лілі не сильно ображалася на Славка, бо він на початку
показав себе з хорошої сторони + тоді Лілією трохи управляли почуття, звідки бачимо, що у
Лілі працює не тільки голова, а й серце.

«— А ти що робиш, Беркута? — Летимо на змагання, до Харкова! — показав на "бандуру"

хлопець. — Беркута! Де ти там пропав? Ходи скоріш! — кликали Славка товариші. — Ну, я побіг!
До побачення, Лілі! — Щасливої дороги! — побажала дівчинка і помахала Славкові рукою, і йому
знову стало прикро, що він не розповів, як поспішав тоді до театру.» Також досить цікавий
епізод. Враховуючи нещодавні події, з одного боку, дивно, що ніхто нічого не сказав. З
другого боку, двоє із них не хотіли псувати одним одному настрій, не хотіли тиснути один на
одного. Варто зазначити, що Лілі можливо взнала про змагання і не хотіла турбувати
Славка.
Далі у творі йдуть трохи не зрозумілі (для мене) події. Лілі дзвонила до Юлька, а він не
піднімав трубки. Насправді, не розумію з чим це пов’язано.

«Вони сіли. Я вернувся на доріжку. І раптом відчув, що страшенно хвилююсь. Костюм аж наче
став тісний і заважав рухатись. Уперше подумав, чи гарно виглядаю? Чи не здається дикою і
смішною фігура людини у такому незвичному одязі?» Славко також відчував щось до Лілі. На
мою думку, він хвилювався та хотів битися якомога правильніше і гарніше. Також Славко
конкурував із Юльком. Це підлило олії в вогонь. У зв’язку із цими почуттями та ситуацією
Славко та Юлько почали дуель. Закінчилася вона трагічно. Ця сутичка була тільки для очей
Лілі. Вона ж у свою чергу не хотіла щоб перепалка відбулася. «— Не треба, хлопчики, —
попросила Лілі, вона поглядала якось ніби злякано. — Юльку, не треба, ми ж прийшли
подивитися.».

Після травми Лілі дивилася на ситуацію не через плазму почуттів, а мислила прозоро. «—
Бачиш, Юльку, от… Я таки думаю… Ти сам винен. Ти перший почав. Якби не почав, усього цього не
трапилося б…»
Далі події у творі події відбуваються досить адекватно. Що я маю на увазі? Лілі, як справжній
друг почала захищати Славка. Вона вірила та довіряла Славку. Теслюк поступила досить
мужньо, коли не побоявшись пішла до поліцейської захищати Беркуту. Вона знову проявила
свої позитивні риси, зокрема, Лілі мала командні здібності (організувала клас підтримки).
Після суду вона по-справжньому пишалася собою.
Прогулюючись, Лілі розказувала що б вона зробила хлопцю, який провернув цю авантюру.
«— А коли б то був я? — ворушить важким, кам’яним язиком у роті Юлько.». Лілі не одразу
зрозуміла, що мав на увазі Юлько. Можливо не дуже вірним, але другом вважала Лілі
Юлька. Проте коли вона зрозуміла до чого вів Юлько, Лілі нічого не сказала класу. Вона
розуміла, що буде з Юльком, тому промовчала, бо вважала його другом. А можливо бачила
по його вчинках, що він не витримає максимального навантаження. Цей вчинок Лілі я
обговорювати не хочу, адже кожна сторона медалі має дві сторони.
Підсумовуючи, варто згадати про запитання. Чи існує дружба між хлопцем та дівчиною?
Схиляюся до думки, що ні. На прикладі цього твору ми переконуємося, що ні. Як би це не
звучало, але природа побудована так.

Відповідь на питання (макс. навантаж.)

Н. Бічуя психологічно глибоко змальовує тип героя-дитини, що намагається самоствердитися, знайти
свій шлях у житті, методом «максимального навантаження» йде до своєї мети , уміє переживати
поразки, бути самокритичним і робити правильні висновки.

У творі використовується метод протиставлення, щоб показати читачу медаль з двох сторін. Але
спочатку потрібно дізнатися, що означає символічний образ «максимальне навантаження». Батько
казав головному герою, що «Максимальне навантаження – справа немаловажна. Це вимір
характеру і людських сил...». Насправді, це технічний термін, який у Славкового батька набув нового
сенсу. Інакше кажучи, це перепони в нашому житті, які ми повинні подолати.

Спочатку розглянемо темну сторону медалі. Мається на увазі людей, які не змогли витримати
максимального навантаження. Беркута-старший наводив приклад синові, коли через недбалість
механіка Комарина загинув пілот: « У цього, – тато кивнув на стілець, де сидів перед тим Комарин,
– у цього максимум дуже незначний. Пхинькає він, як немовля, ходить п’яний і всіх запевняє — не
винен. Боїться, слимак поганий! Відповідальності боїться, а не того, що людина…». Як ви вже
зрозуміли, Комарин не витримав максимального навантаження. Загалом, людина яка має мале
максимальне навантаження не хоче брати на себе відповідальності і при найменших проблемах
починає просити допомоги, підтримки або ж починає звинувачувати інших у біді. Така людина часто
впадає в істерики і намагається забути про проблеми якимось способом (наприклад за допомогою
алкоголю.)

Тепер поговоримо про світлу сторону медалі. В принципі, людина з великим максимальним
навантаження не потребує жалості, вона хоче і заслуговує поваги. Людина з великим максимальним
навантаженням не прикривається іншими, якщо має якісь проблеми, не уникає відповідальності. Ви,
напевне здогадалися, що мова йде про Славка Беркуту та його батька. Ситуації, у які потрапляє
підліток, не тільки загартовують його характер, силу волі, а й додають досвіду, роблять його
дорослішим, відповідальнішим. Як казав Беркута не соромлячись, на відмінно від Юлька: «Ну, так,
це я, я, я — Славко Беркута! А чого вам треба? Ну, ось я! Дивіться, коли вам так цікаво!». Також
вони є горді та не змушують робити людей те, чого вони не хочуть. «Не говоріть нічого, коли вони не
вірять, не розуміють, то не говоріть нічого. Не треба оборонців, не треба доказів… — Беркута не
відмовляється, він взагалі нічого не говорить, він каже: "Якщо ви мені не вірите, я не буду нікого
до цього змушувати".». Батько завжди говорив Славку, що «до кожної людини врешті приходить
момент, коли вона стає старшою, і не обов'язково для цього лічити свій вік на десятки — події не
раз важать більше, ніж час».

У зв’язку із цими подіями та характером Беркути, він вирішив постати перед «судом», але без
батьків. Це було випробування з «максимальним навантаженням», яке він витримав. У цьому
випробуванні Славко зрозумів, як важливо мати справжніх друзів, а також усвідомив необхідність
боротьби не тільки в спорті, а й у повсякденному житті.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що справжній характер особистості формується під час
боротьби із життєвими труднощами, а орієнтирами слугують загальнолюдські цінності.