§ 1.

Суб’єктивна сторона злочину

СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

1. Поняття суб'єктивної сторони злочину, їїознаки та значення.

2. Поняття вини та її значення.

3. Форми вини в кримінальному праві, їх значення для кваліфікації злочину і

призначення покарання.

4. Умисел та його види. Інтелектуальні та вольові ознаки прямого та непрямого

умислу. Відмежування прямого умислу від непрямого. Спеціальні види умислу та їх
значення для кваліфікації злочину.

5. Необережність та її види. Злочинна самовпевненість, її інтелектуальні та вольові

ознаки. Відмежування злочинної самовпевненості від непрямого умислу.

6. Злочинна недбалість, її об'єктивний та суб'єктивний критерії.

7. Випадок (казус), його відмежуваннявід злочинної недбалості.

8. Змішана (подвійна, складна) форма вини та її значення для кваліфікації злочину.

9. Мотив і мета як факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину: їх

поняття та значення для кваліфікації злочину.

10. Фактична та юридична помилки в кримінальному праві: поняття, види помилок

та їх значення для кримінальної відповідальності.

Поняття суб'єктивної сторони злочину

Суб'єктивна сторона злочину -- це внутрішня сторона злочину, тобто психічна

діяльність особи, яка відбиває ставлення її свідомості і волі до суспільно
небезпечного діяння, яке вона вчиняє, і до його наслідків.

Ознаки:

- вина (психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, виражене у формі

умислу або необережності) - обов'язкова ознака.

- мотив (чому злочин вчинюється) - факультативна ознака;

- мета (уявлення про бажаний злочинний результат) - факультативна ознака;

- емоційний стан (особливістю деяких складів злочинів є необхідність з'ясування
емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Зокрема,
відповідно до статей 116 та 123 КК стан сильного душевного хвилювання відіграє
істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і тому входить до змісту
суб'єктивної сторони) - - факультативна ознака.

Особое место в субъективной стороне преступления занимаютэмоции, т.е.

переживания лица в связи с совершаемым преступлением. Законодатель, как
правило, не включает их в признаки состава. Исключение
составляют ст. 116 (умышленное убийство, совершенное в состоянии сильного
душевного волнения), ст. 123 УК (умышленное тяжкое телесное повреждение,
причиненное в состоянии сильного душевного волнения). Следовательно,
смягчающим обстоятельством, влияющим на квалификацию деяния, в перечис-
ленных выше случаях, признается не только определенное эмоциональное
состояние, но и поведение жертвы в их сочетании.

Значення суб'єктивної сторони злочину:

1. суб'єктивна сторона злочину є обов'язковим елементом будь-якого складу

злочину; Відповідальність за вчинене суспільно - небезпечне діяння заснована на
винному до нього (та до його наслідків у злочинах з матеріальним
складом) ставленні - отже встановлення СС є обов'язковою умовою притягнення
до кримінальної відповідальності;

2. є необхідно умовою правильної кваліфікації злочинів; дає змогу

відмежовувати суміжні за об'єктивними ознаками злочини (напр. умисне вбивство і
вбивство через необережність);

Наприклад: відмежування диверсії, терористичного акту та вбивства

загальнонебезпечним способом здійснюється перш за все за суб'єктивною
стороною.

3. визначає:

-ступінь тяжкості вчиненого діяння;

-ступінь суспільної небезпечності особи яка його вчинила;

-впливає на призначення покарання;

Так, тщательная подготовка преступления, обдумывание деталей его совершения

свидетельствуют о более высокой степени опасности виновного по сравнению с
лицом, совершающим преступление внезапно, под влиянием эмоций или внезапно
сложившейся ситуации.

ВИНА
Поняття вини.

Згідно зі ст. 23 КК вина -- це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи

бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу
або необережності.

Значення вини.

- кримінальна відповідальність можлива лише при винному ставленні до

вчиненого діяння та його наслідків;

- поняття вини утворює зміст принципу презумпції невинуватості: особа

вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному
покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено
обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК).

- відповідно до КПК, вина входить до змісту предмета доведення у кожній

справі.

- встановлення вини, її форми та виду -- необхідна умова правильної

кваліфікації злочину.

Характерні ознаки вини:

Зміст вини - характеризує відображення у психіці (свідомості)

особи фактичних ознак, які характеризують об'єкт і об'єктивну сторону.

Зміст вини - це зміст умислу або необережності при вчиненні конкретного злочину.

Соціальна сутність. Вина існує тільки рамках соціуму, суспільства.

Отже СС проявляється у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка
вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей
(суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом.

Форми вини - комбінація певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє

суспільно небезпечне діяння.

Кримінальне законодавство виділяє дві форми вини -- умисел (ст. 24 КК) та

необережність (ст. 25 КК). Умисел та необережність мають свої види. Умисел може
бути прямим і непрямим, а необережність існує у вигляді злочинної
самовпевненості та злочинної недбалості.

Ступінь вини - кількісна характеристика вини. Вказує на ступінь суспільної

небезпечності особи, яка вчинила злочин. Ступінь вини впливає на ступінь
суспільної небезпечності злочину в цілому а в кінцевому результаті - на вид і розмір
покарання, яке може призначити суд. Відповідає на питання наскільки людина
винна у вчиненому злочині.

Ступінь вини суб'єкта визначається:

1) суспільною небезпечністю вчиненого діяння;

2) особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу

або необережності;

3) мотивом і метою злочину;

4) обставинами, що характеризують особу винного;

5) причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу

або на допущення особою необережності.

Умисел та його види

УМИСЕЛ ТА ЙОГО ВИДИ

Умисна форма вини - особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого

діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і
бажає або свідомо припускає їх настання.

Суспільно небезпечні діяння, що вчинюються умисно, становлять абсолютну

більшість (понад 80%) складів злочинів серед передбачених нормами Особливої
частини Кримінального кодексу. Як свідчать численні дослідження, у реальному
житті число умисних злочинів сягає 90-92% загальної кількості вчинених злочинів.

Виділяють умисел прямий і непрямий.

Зміст кожного із цих видів умислу обумовлюється певним співвідношенням так

званих інтелектуальних і вольових ознак.

Інтелектуальні ознаки відбивають відношення свідомості особи до вчиненого і до

його наслідків, а вольові - її волі до вчиненого і до його наслідків.

Подальший аналіз окремих видів умисної та необережної форми вини буде

здійснюватися саме через аналіз інтелектуальних та вольових ознак.

Прямий умисел.

Прямий умисел - особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого

діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і
бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).
Інтелектуальні ознаки прямого умислу:

-особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або

бездіяльності);

-передбачає його суспільно небезпечних наслідки.

В свою чергу усвідомлення включає:

-усвідомлення фактичної сторони діяння(тобто, того, що вона фактично робить);

-його соціальної характеристики (соціальної шкідливості, тобто небезпечності для

соціуму).

Питання про усвідомлення протиправності та його значення.

Закон обмежує інтелектуальний момент усвідомленням лише суспільної

небезпечності діяння і не вимагає усвідомлення винним його протиправності.

Кримінальне право ґрунтується на конституційному принципі, згідно з

яким незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності (ст.
68 Конституції України).

Слід зазначити, що усвідомлення протиправності діяння у багатьох випадках

може обумовлюватись очевидною небезпечністю діяння. Це, насамперед,
стосується умисних злочинів, які є досить поширеними і є кримінально караними у
більшості країн світу (убивств, викрадення, зґвалтування, нанесення тілесних
ушкоджень тощо).

Передбачення завжди має конкретний характер (тобто, що саме від цього діяння,
цієї особи може наступити певний суспільно небезпечний наслідок.

Передбачення включає

-усвідомлення реальної можливості

-або неминучості настання конкретних суспільно небезпечних наслідків свого

діяння.

Передбачення можливості настання вказаних наслідків означає, що ці наслідки

через якісь причини можуть і не настати.

Наприклад, стріляючи з великої відстані, винний передбачає лише можливість

настання смерті потерпілого, бо може промахнутися.
Передбачення неминучості їх настання означає, що усвідомленням винного
виключаються будь-які обставини, у зв'язку з якими бажані наслідки можуть не
настати. Наприклад,винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову
своєї жертви і передбачає неминучість смерті потерпілого.

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із матеріальним

складом, необхідними ознаками об'єктивної сторони яких є настання певних
суспільно небезпечних наслідків і наявність причинового зв'язку між діяннями
особи й наслідками, що настали. Отже, при вчиненні цих злочинів винний
передбачає не лише суспільно небезпечні наслідки, але й у загальних рисах
- розвиток причинового зв'язку між діянням і злочинним наслідком.

Особі ставиться у вину настання не будь-яких шкідливих наслідків, а лише

тих, які є ознаками об'єктивної сторони відповідного складу
злочину (наприклад, при вбивстві - смерть потерпілого).

У злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку

певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення
винною особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або
бездіяльності) та бажання його вчинити.

Вольова ознака прямого умислу

-особа бажає настання передбачуваних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).

Непрямий умисел.

Непрямий умисел-- це такий умисел, за якого особа усвідомлювала суспільно

небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його
суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання
(ч. 3 ст. 24 КК).

Інтелектуальні ознаки непрямого умислу:

-особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або

бездіяльності);

-передбачає його суспільно небезпечних наслідки.

Усвідомлення включає як усвідомлення фактичної сторони діяння(тобто, того, що

вона фактично робить) так і його соціальної характеристики (соціальної
шкідливості).

Передбачення теж має конкретний характер.

Проте передбачення включає усвідомлення тільки реальної можливості (на
відміну від умислу прямого) настання конкретних суспільно небезпечних наслідків
свого діяння.

Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія чи бездіяльність

може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим
передбачає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням та його можливим
наслідком.

Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого

діяння.

Якщо ж є усвідомлення неминучості настання то це завжди прямий умисел.

Вольова ознака непрямого умислу -- це небажання настання передбачуваних

наслідків своєї дії чи бездіяльності проте їх свідоме припущення.

Особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення саме цього наслідку, все ж таки
свідомо допускає його настання.

Ситуації за яких можливим є непрямий умисел:

-особа переслідує інші цілі, а злочинний результат виникає як певний побічний

результат дій спрямованих на їх досягнення (наприклад, напад на охоронця, коли
його б'ють по голові металевою трубою, але основна мета не вбити а
нейтралізувати його);

-особа допускає настання будь-яких наслідків, діючи з так званим невизначеним

умислом. Наприклад, бажаючи помститися, винний наносить потерпілому удари в
різні частини тіла, допускаючи можливість настання різних за ступенем тілесних
ушкоджень;

-винний байдуже ставиться до певних злочинних наслідків. Йому все рівно

настануть вони чи ні (наприклад, в результаті нападу на особу її роздягли і
залишили непритомною на тридцятиградусному морозі в результаті чого особа
помирає від переохолодження, або особа вбиває потерпілого
загальнонебезпечним способом, або спричинюючи тілесні ушкодження з мотивів
помсти допускав настання різних результатів у том числі смерті або тяжких тілесних
ушкоджень);

-особа може не бажати настання таких наслідків спираючись на якісь обставини,

які з точки зору винного можуть завадити настанню суспільно небезпечних
наслідків. Проте ці обставини не мають реального виразу, а їх прояв не є
закономірним. Це так званий безпідставний розрахунок - «навмання», «якось
воно буде».
Відмінність між прямим і непрямим умислом проходить через порівняння
інтелектуальних і вольових ознак.

Для інтелектуальної ознаки прямого умислу (передбачення суспільно

небезпечних наслідків, оскільки усвідомлення тотожне) характерним є
передбачення:

- реальної можливості

- або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків;

Для інтелектуальної ознаки непрямого умислу характерним є передбачення

тільки реальної можливості настання суспільно небезпечних
наслідків (розмежування за інтелектуальними ознаками).

Для вольової ознаки прямого умислу характерним є бажання настання певного

суспільно небезпечного наслідку.

Для вольової ознаки непрямого умислу характерним є не бажання настання

певного суспільно небезпечного наслідку, а лише свідоме припущення його
настання (розмежування за вольовою ознакою).

Значення поділу умислу на прямий на непрямий

-для правильної кваліфікації (дозволяє відмежовувати замах на злочин від

закінченого злочину - замах може бути тільки в злочинах із прямими умислом,
за відсутності його доведеності особа буде відповідати за фактично спричинене).
Водночас ряд злочинів може бути вчинено виключно з прямим умислом. Це
має місце, коли як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу злочину
визначена мета, яка, зрозуміло, не може виділятись у злочинах з непрямим
умислом. Наприклад, не можуть бути вчинені з непрямим умислом умисне вбивство
з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (ст. 115 ч. 2 п. 9 КК),
вимагання, метою якого є передача чужого майна винному або третій особі (ст. 189
КК) та ін. Також, якщо диспозиції статті є вказівка тільки на завідомість або
свідоме ставлення до певних об'єктивних ознак (ст. 135 КК, 130 КК) такі злочини
можуть бути вчинені лише з прямим умислом.

-для індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання.

Інші види умислу

За часом виникнення і формування:

-умисел заздалегідь обдуманий;

-умисел що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел

Намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним
проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт готується до його вчинення
(складання плану, обдумує способи вчинення злочину, підшуковує знаряддя та
засоби вчинення злочину). Подібні обставини зазвичай свідчать про підвищену
суспільну небезпечність суб'єкта та злочину в цілому,тому цей вид
умислунеобхідно враховувати при призначенні покарання.

Деякі країни світу передбачають підвищену кримінальну відповідальність за

злочини, які вчинені із заздалегідь обміркованим умислом (див., напр., ст. 221-3 КК
Франції, яка передбачає можливість застосування до особи, що вчинила
передумисне вбивство, довічного позбавлення волі).

Умисел, що виник раптово

Злочин особа вчиняє відразу з виникненням у неї умислу.

Хоча умисел, що виник раптово і вказує на порівняно меншу суспільну небезпеку

вчиненого винним діяння, проте оцінка умислу, що виник раптово, в усіх випадках
як менш небезпечного порівняно із заздалегідь обдуманим була б помилковою.
Наприклад, вбивство з хуліганських мотивів навіть за наявності умислу, що виник
раптово, обґрунтовано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують
покарання (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).

Афектований умисел

Різновид раптового умислу. Виникнення зумовлюється сильним душевним

хвилюванням. Стан афекту визначає судово-психіатрична експертиза. Його
наявність при вчиненні злочину розглядається як пом'якшуюча обставина (ст. 66 ч. 1
п. 7 КК) або утворює привілейований склад злочину (статті 116 та 123 КК).

Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків:

-визначений (конкретизований);

-невизначений (неконкретизований).

Визначений умиселхарактеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в

передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або
свідомо допускає (тобто може бути як прямим так непрямим умислом).

Визначений умисел може бути:

- простим (один конкретизований наслідок);

- альтернативним (особа передбачає та однаково бажає або свідомо допускає
настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуально визначених наслідків).

Простий умисел

Наприклад, винний бажав вбити потерпілого, для чого вчинив прицільний постріл
йому в голову.

Прямий визначений умисел має значення для визначення питання щодо

кваліфікації незакінченого злочину. У разі встановлення прямого визначеного
умислу на заподіяння певного результату у разі його ненастання вчинене має
кваліфікуватися як замах.

Альтернативний умисел

Наприклад, при заподіянні проникаючого ножового поранення грудної клітини

потерпілого, винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті
потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

При цьому, якщо винним передбачалась можливість настання більш тяжких

наслідків, ніж ті, які фактично настали, його дії мають бути кваліфіковані як
замах на відповідний злочин.

Невизначений умисел- злочинні наслідки хоча й передбачаються винним, але не є

конкретизованими. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання
шкідливих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця
шкода, не має чіткого уявлення.

Це може мати місце при посяганні на життя й здоров'япотерпілого такими

знаряддями й засобами, застосування яких може привести до різних наслідків.

Наприклад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові

винний може с причинити різні наслідки від смерті до легкого тілесного
ушкодження.

Невизначений умисел може бути й при вчиненні кишенькової крадіжки: особа

проникаючи до кишені потерпілого бажає вкрасти на будь-яку суму.

Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками.

Готування або замах з невизначеним умислом не є кримінально-караним