Завдання 1,2,3.

Ситуація 1 відповідає ст. 37 Кримінального кодексу України (уявна

оборона).
Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за
таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не
було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише
помилково припускала наявність такого посягання. Досить часто у
житті психічно хворі особи, побачивши медиків, вважають, що ці
медики приїхали, щоб госпіталізувати їх до психіатричної лікарні і
починають дуже агресивно себе вести. Вважаю, що обставин, що
виключають кримінальну протиправність діяння у цій ситуації немає.
Але потрібно визначитися з осудністю правопорушника. Згідно ст. 19
Кримінального кодексу України не підлягає кримінальній
відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного
діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати
свої дії або керувати ними внаслідок хронічного психічного
захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства
або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням
суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Ситуація 2 по своїй суті відповідає ст. 39 Кримінального кодексу
України (крайня необхідність).
Згідно ст. 39 КК України, не є кримінальним правопорушенням
заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої
необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо
загрожує особі чи охоронюваним законом правам інших осіб, якщо
цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими
засобами. Вихователь у цій ситуації вчинив вкрай необачно. Не
маючи спеціальних знань, він піддав небезпеці себе і людей, які його
оточують. Адже міни могли зірватися в будь-який момент, починаючи
з того моменту коли їх діставали з підвалу, несли до машини, грузили
в машину, а особливо в момент їх транспортування. Вважаю, що він
перевищив свої повноваження, наніс шкоду дитячому будинку і буде
нести юридичну відповідальність за це як цивільну - відшкодування
збитків, у кримінальну – за злочин проти громадської безпеки.
Ситуація 3 відповідає ст. 36 Кримінального кодексу України
(необхідна оборона).
Однак в цій ситуації відсутні обставини, що виключають суспільну
небезпеку діяння. Станіслав перевищив межі необхідної оборони,
умисно заподіявши неповнолітній особі шкоди, яка явно не
відповідала небезпечності посягання. У Станіслава були й інші
можливості припинити бійку, тим більше як у старшого за віком.
Тому Станіслав нестиме кримінальну відповідальність за скоєне.
Ситуації 4 існують обставини, які виключають адміністративну
відповідальність. Так згідно ст. 17 КпАП особа, яка була в стані
неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності, а згідно
вимог ст. 20 цього ж Кодексу стан неосудності – це такий стан особи,
яка не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок
хронічної душевної хвороби, слабоумства чи іншого хворобливого
стану. Так як Сергій Невідомий мав хронічне психічне захворювання,
то він є неосудним і не підлягає адміністративній відповідальності.
Завдання 4.
У ситуації 1 відсутні обставини, що виключають суспільну небезпеку
діяння. В цій ситуації можливо лише говорити про хвору уяву
правопорушника і про його осудність. Згідно ст. 19 Кримінального
кодексу України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка
під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані
неосудності.
Завдання 5.
І у першій і у четвертій ситуації мова йде про неосудність
правопорушника, але у першій ситуації психічно хвора людина
вчинила злочин, покарання за який передбачено Кримінальним
кодексом України, а у четвертому випадку – проступок, за який
передбачено адміністративну відповідальність. Проте ні в першій, ні у
четвертій ситуації у звʼязку з неосудністю правопорушник не буде
притягнутий до відповідальності.