Маріуполь у роки окупації.

Окупація Маріуполя тривала майже два роки. За цей час місто встиг особисто відвідати
Адольф Гітлер. В грудні 1941 року, лише за 2 місяці після захоплення Маріуполя, він
прибув в розташований тут штаб південного угруповання нацистського війська.
За часи німецького панування в місті діяло декілька підпільних груп. Крім радянських
партизанів проти гітлерівців боровся і маріупольський осередок "Організації українських
націоналістів" (ОУН).
Про звільнення міста 10 вересня 1943 року повідомило радянське інформбюро. В той
день війська Червоної армії "зламали запеклий спротив німців" і після "жорстоких боїв"
зайшли в місто. Допомогли в цьому кораблі Азовської флотилії.

Інформація з радянських архівів, щоправда, спростовує пропагандистські заяви про

"жорстокі бої" за місто. Наприклад, в доповідній записці контррозвідки "Смерш" йде
мова, що нацисти самі заздалегідь залишили Маріуполь, залишивши тут лише частину
своїх агентів для збору інформації про радянські війська.
За роки окупації саме в приазовському місті був розміщений філіал німецької військово-
морської розвідки. Ця структура готувала шпигунів з числа військовополонених українців і
росіян, яких потім закидувала в тил радянським військам.
Як діяли загарбники в Маріуполі? Певне розуміння про роки нацистської окупації може
дати публічний лист "Акт про злодіяння в Маріуполі", складений від імені "представників
громадських організацій і військових частин", що з'явився 15 вересня 1943 року.
"За два роки фашистської окупації фашисти перетворили великий центр металургійної
промисловості півдня — місто та порт Маріуполь - у руїни", - починається лист.
Далі йдеться про те, що гітлерівці всіляко принижували гідність місцевих мешканців,
зокрема назви вулиць замінювали німецькими, а у кінотеатрах радянські громадяни
допускалися лише на денні сеанси. Але і тут вони повинні були поступатися місцем
німцям. На багатьох лавках міського саду були написи: "Тільки для німців".
Хоч німці і запустили в роботу частково зруйновані заводи "Азовсталь" і імені Ілліча, але
поставили там своє керівництво і били працівників, які не розуміли німецької мови. На
"Азовсталі" в одній з мартенівських печей німці начебто облаштували в'язницю. Туди
кидали працівників, що запізнювались на роботу. Співробітникам заводів давали по 300
грамів хліба на добу, інші маріупольці були позбавленні і цього.
За часи окупації було примусово вивезено з міста близько 60 тисяч молодих маріупольців
на примусові роботи до Німеччини. Щоб уникнути депортації молодь калічила себе різними
способами, наприклад, обливалась кислотою і рубала собі пальці.
Награбоване окупантами в Маріуполі добро, худобу та продовольство вантажили в
німецькі ешелони і писали на вагонах: "Подарунок від українського народу німецькому
народові". Залишаючи місто, нацисти підірвали металургійні заводи і частину житлових
будинків.
Ще один лист від мешканця Маріуполя про "звірства" нацистів опублікувала вже згадана
газета "Правда" в січні 1942 року.
В ньому дописувач на прізвище Літвінов розповідає, як німці грабували місцевих мешканців
і знущалися з євреїв. За його словами, багатьох з них розстріляли.
"Гестапівці ходили по квартирах, били дітей, людей похилого віку, жінок, багатьох
розстрілювали", - пише маріуполець.
За час окупації німецькі загарбники вбили приблизно 10 тисяч цивільних в Маріуполі.