Пошуки онтологічних основ людського існування, парадокси ідентифікації

людського єства («Ціна людської назви»).

Я б хотіла розпочати з твору Костецького «Ціна людської назви», де розкривається

тема національного усвідомлення. І опрацювавши біографію Костецького, я
зрозуміла, що ця тема є для нього близькою, адже у житті Костецького питання про
ім’я та його зміну означувало переламні моменти в долі та творчій біографії. І можна
сказати, що зоразу, обираючи нові прізвища , змінювався і сам Костецький, як
людина, адже Ігор Мерзляков, який цим батьковим прізвищем підписував свої перші
твори та Ігор Костецький, котрий перед війною усвідомив своє українство та взяв
дівоче прізвище матері, – це дві різні людини. В післявоєнній Німеччині він виступав
під псевдонімом Юрій Корибут, свій так і не завершений роман він збирався
підписати ім’ям Гліб Подольський. Костецький вірив, що нове ім’я несе йому нову
ідентичність, дає нове духовне опертя, разом із новим іменем розкривалися
приховані раніше можливості його як письменника.
Отже, повернімось до твору, де ми бачимо двох чоловіків, які виявляються, як це часто
буває, повними тезками. Розмова чоловіків починається зі знайомства, якщо це можна
так назвати, цитую: “Я Павло Палій, сказав прийшлий пан. Знаю, сказав господар
кімнати, ми обидва Павли Палії”. Однак не все так просто: автором нав'язливо
підкреслюється вихідна схожість обох персонажів: у них однакове ім'я, вони обидва зі
сходу(Ви зі сходу, сказав прий ш ли й пан. Господар кімнати сказав: зі сходу. Ви щ ойно
зі сходу, сказав прийш лий пан. Я теж зі сходу. Я теж зі сходу, сказав прийшлий пан),
повоєнні емігранти, обидва художники, обидва навчалися в академії.
Автор спеціально підкреслює таку непересічну схожість, що, як на мене, стає способом
творення дзеркальності героя та антигероя. Далі молодому Палію старий Палій
пропонує змінити своє ім’я. Але весь конфуз ситуації в тому, що поважний академік
захищає не власне ім’я (Павло Карпига), а авторитетний псевдонім (Бачте, сказав прийш
лий пан, ми маємо не зовсім однакове ім’я і прізвище, це в мене псевдонім). І той йому
відповідає: Правда, скрикнув господар кімнати, ваш а правда, я читав у одному
каталозі, я читав у дужках ваше справжнє ім’я - як воно. Прийш лий пан сказав: це не
грає ролі. Тобто ми бачимо, що він навіть не хоче згадувати своє справжнє прізвище.
Розмова Паліїв – це остання можливість «прийшлого пана» залишатись у своїй зоні
комфорту, можна сказати навіть гнізді, формованому довгими роками. Та «господар
кімнати», оперуючи, як здається, незламним аргументом – «я вам можу пашпорт
показати», не погоджується на це. До речі, автор робить дуже багато вставок про цей
паспорт, що він і волосся ним поправив, і за вухом чесав, і тріснув ним по коліну, і
вбивав муху на картині). Їхній конфлікт не закінчується, адже думка його не змінюється
й на пропозицію купити ім’я за всі гроші – «щось зо дві тисячі» – прийшлого пана.
І потім ми бачимо, що справжній конфлікт відбувається не між двома Паліями, а між
Павлом Палієм і Павлом Карпигою Після ночі марень, метафор та алюзій він приймає
рішення: «Я не професор, сказав він … Я починаю все спочатку…». «Я не професор, я
Павло Карпига з Лубень, звикніть». Він переконаний, що життя, прожите фальшивим
«Я», не є життям. Тим більше, що Карпига отримав лист із Канади, «адресований таки
справді мені Павлові Карпизі». Це своєрідне запрошення в нове життя, до «радикальних
трансформацій людської особистости». Логічним завершенням та остаточним
підтвердженням, що пояснює саме такий вибір героя, стають слова: «Я сьогодні
великим дивом дивуюсь, чом я не думав над тим, що не личить Павлові Карпизі в
дужках стояти. Це добрий лубенський рід … дуже старий, від чумаків і ще далі». Тобто
Павло Карпига, згадує, що він походить зі славетного лубенського роду. Отже, зміна
прізвища означає також повернення до своєї національної ідентичності.
Він починає відчувати, що єдиний спосіб ствердити цінність власного імені – віднайти
свою справжню сутність, прожити автентичне і належне життя. А справжній Павло Палій
не розуміє його справжньої ціни. Для цього Павла Палія ім'я так і залишається написом
у паспорті.