Есе на монографію

Зенонаса Норкуса
«Непроголошена імперія. Велике
князівство Литовське з погляду
порівняльно-історичної соціології
імперій»
Про автора
Зенонас Норкус народився 1958 р. в місті Гриняй, округ Кельме. Він є
литовським філософом та перекладачем, а також професор.
У 1965-1976 рр. закінчив школу, в Кяльме з 1976-1981 рр. отримав диплом за
вивчення філософії, з 1981-1984 рр. закінчив аспірантуру при Ленінградському
університеті.
У 1984 р. отримав докторський ступінь в області філософії та з філософії логіки
по Едмунда Гуссерля.
Основними науковими інтересами є філософія соціальних наук та історіографії,
порівняльна історична соціологія та творчість Макса Вебера.
Є викладачем на кафедрі соціології філософського факультету Вільнюського
університету.
 Есе
Ознайомившись з монографією цього автора я зрозуміла, що ВКЛ незважаючи
ні на що все ж таки була імперією, бо до XIV вона вважалася найбільшою
країною Європи. Аж до 1387р., тобто до хрещення Литви, ВКЛ було
суверенним. Через язичництво довго це була імперія без підтримки сусідів,
тобто самотня. Згодом ставши членом християнського міжполітійного
суспільства Заходу, ВКЛ визнала римського папу та імператора Священної
Римської імперії. Аж до Люблінської унії 1569р. Литва могла самостійно
здійснювати внутрішню та зовнішню політику.
Цю суверенність не змогли порушити династичні та особисті уніатські зв’язки з
Польським королівством, бо верхівка ВКЛ частіше використовувало ці зв’язки
у своїх цілях, які були б вигідні йому, а верхівка Польського королівства була
не здатна на таке. Без унії з Польщею ВКЛ не змогло б продовжувати
імперську експансію на сході за правління Вітовта, а також не змогло б
утримувати руські землі під своєю владою. Також унія тільки зміцнила
могутність держави.
Велика територія та фактична суверенність є обов’язковими, але недостатніми
ознаками імперії. ВКЛ було імперією, бо йому були притаманні не лише ці
основні ознаки. Перші дві ознаки виділяють його як явище міжнародної
політики. Ці дві ознаки були виразними у зовнішній політиці аж до XV
століття. Велика територія давньої Литовської держави – це плід широкої
територіальної експансії. У XIV-XV століттях ВКЛ відносилось до двох
міжполітичних систем: перша – Центральна Європа, друга – східноєвропейська,
гегемоном якої була Золота Орда. У першій системі ВКЛ було в стратегічній
обороні, поступово відмовляючись від прагнень об’єднати балтійські землі під
своєю владою. У другій системі ВКЛ вело боротьбу з Золотою Ордою за владу
над усіма руськими землями.
В той час колишня Київська Русь розділилася на литовську Русь, у якій
формувалися білоруський та український народи і на татарську Русь,
представники династії Рюриковичів боролися за право бути найстаршим
васалом. У цій боротьбі перемогла татарська Русь на чолі з московськими
князями, які не тільки за будь-яких умов збирали данину, але й вели
антилитовську політику. У другій половині XIV століття ВКЛ намагалося
позбутися Золотої Орди задля утвердження на території сучасної України.
Проте битва на Куликовому полі у 1380р. показала, що московські князі ще є
зверхніми над литовською Руссю, а Золота Орда так і не змінила свого
панівного становища. Наприкінці XIV ст. степова імперія була розвалена
Тимуром, а ВКЛ у 20-х рр. XV ст. перейняло роль гегемона від Золотої Орди.
Через брак політичної волі та причини у зовнішній політиці через деякий час
ВКЛ було знищено Москвою. ВКЛ до самого кінця своєї самостійності не
втрачало нагоди провадити імперську політику. Литва хотіла повернути собі
Смоленськ, а також хотіла заволодіти Лівонією щоб остаточно утвердитися на
Балтійському морі.
Інші дві ознаки імперій окреслюють їхню етнополітичну структуру та форму
територіального устрою. Обидві ці ознаки імперій є виразними в історії ВКЛ.
Також в історіографії ВКЛ називають федерацією, бо плутають непряме
управління з федералізмом. Це сталося через ігнорування усталеного в теорії
держави поняття федерації, бо ознакою федерації являється рівність її
територіальних суб’єктів, а не підпорядкованість одному з них, що було
притаманне ВКЛ.
У сучасній імперіологічній літературі ВКЛ відносять до вторинної імперії-
хижака. А давня Литва не була імперією, бо не мала розвинуту імперську
транспортну та комунікаційну систему. А також заволодіння всією Руссю та
гегемонію у Східній Європі, які вважали обмеженими ідеями.
Литовська владна еліта зуміла опанувати економічне, політичне, релігійне й
етнічне розмаїття імперії. ВКЛ назавжди залишиться в історії, навіть після
падіння через Московську імперію. А Московська імперія так і не змогла
об’єднати всю Київську Русь під своєю владою, цю ідея могла допомогти
втілити лише Литовська держава.
За словами естонського політолога Рейна Таагепера ВКЛ можна поділити на
три періоди: трансформація – часи Гедиміана, зрілість – роки правління
Ольгерда, падіння – передднем Люблінської унії. Між періодами зрілість і
падіння ми стикаємося з періодами Августа та Каракули, де період Августа
було пройдено з 1430-1447рр., коли життєздатність була екстремальною та
відбулися випробування внутрішньою війною. Період Каракули припадає на
кінець XV – початок XVI ст., коли населення метрополії та периферії
об’єдналося в одну політичну націю. Це формування завершилось перед
падінням ВКЛ.
На мою думку дана монографія непогано написана. Автор висунув безліч
гіпотез та припущень щодо того, що ВКЛ хоч і не проголошено імперією, але
фактично воно нею вважалося.