Стаття 258.

Терористичний акт

1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали
небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких
наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації
воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або
невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих
органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних
політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією
самою метою
– караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до
заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків,
– караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. 477 Стаття 258

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини,
– караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
(Стаття 258 у редакції Закону України № 170-V від 21 вересня 2006 р.)

1. Терористичний акт є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки. Він створює загальну
небезпеку, може заподіювати або заподіює значну чи тяжку шкоду життю і здоров’ю ні в чому не винних людей,
власності, довкіллю, нормальному функціонуванню органів влади, підприємств, установ чи організацій,
характеризується застосуванням зброї, жорстокістю, насильством, здатний дестабілізувати соціально-політичну
обстановку в суспільстві чи в окремих регіонах, дезорганізувати роботу органів влади, викликати у населення: шок,
почуття напруги, незахищеності і громадського неспокою, тривоги і занепокоєння, посіяти страх і безпорадність
тощо.

Об’єкт – суспільна безпека. Додатковими об’єктами є життя, здоров’я людей, майно різних форм власності,
встановлений порядок державного управління, а також інші захищені законом інтереси та права громадян.
родовим об’єктом терористичного акту є суспільні відносини, що забезпечують громадську (загальну)
безпеку як складника національної безпеки України; видовим − суспільні відносини, що забезпечують державний і
суспільний лад, тобто конституційний лад України в частині громадської (загальної) безпеки
Установлено особливості основного безпосереднього об’єкта злочину: це суспільні відносини, що
забезпечують основи державного і суспільного ладу України в частині громадської (загальної) безпеки;
додатковим безпосереднім об’єктом терористичного акту можуть бути:
(а) відносини власності або інші економічні відносини; екологічні відносини; здоров’я людини; життя людини
(як матеріальні відносини);
(б) авторитет органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань тощо (як
нематеріальні відносини);
(в) нормальна діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян; особисті і
майнові права громадян тощо (як матеріально-нематеріальні відносини)

2. Об’єктивна сторона цього злочину виявляється у двох формах:

1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я
людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;
2) погроза вчинення зазначених дій.

Використання зброї – застосування її для поразки людського тіла, завдання тілесних ушкоджень або скоєння
вбивств. Це можуть бути хаотичні та/або прицільні постріли, удари холодною зброєю (ножем, мечем, кастетом
тощо).
Організація вибуху – одночасне запалення матеріальних об’єктів (будівель, транспортних засобів,
комунікацій) внаслідок миттєвого хімічного розкладання певних хімічних речовин або їх сумішей з
випаровуванням сильно нагрітих газів.
Вчинення підпалу – навмисне спрямування джерела вогню на предмет або територію з метою їх загоряння та
знищення.
Інші дії, що створюють небезпеку для життя, здоров’я людини, заподіяння істотних майнових збитків або
інших тяжких наслідків (технологічний тероризм у розумінні ст.1 Закону):
 застосування ядерної, біологічної, хімічної та інших видів зброї масового ураження, його компонентів,
інших шкідливих здоров’ю речовин;
 використання засобів електромагнітного впливу;
 втручання у роботу комп’ютерних систем та комунікаційних мереж;
  захоплення, зупинка, руйнування об’єктів, неполадки у яких можуть завдати шкоди персоналу або
спричинити техногенні катастрофи (наприклад, обладнання ядерних станцій, військових баз, промислових хімічних
підприємств тощо).

6. Для закінченого складу терористичного акту у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи
інших загальнонебезпечних дій необхідно, щоб будь-яка з них створювала реальну небезпеку для життя чи
здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків.

. Сформульовано рекомендації щодо кваліфікації терористичного акту, зокрема, з визначенням, що моментом,

з якого теракт визнається закінченим злочином, слід вважати створений стан небезпеки настання тяжких
наслідків, які з високою вірогідністю мають настати за звичайним розвитком подій (ч. 1 ст. 258 КК), а також
настання реальних наслідків у виді значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків або загибелі людини
(частини 2 і 3 цієї статті).
При кваліфікації вчиненого як замах на терористичний акт треба мати на увазі, що цей злочин скоюється
виключно з прямим умислом і що вчинювані особою дії повинні бути спрямовані безпосередньо на скоєння
зазначеного злочину, тобто інша поведінка суб’єкта терористичного акту неможлива. При цьому вчинене
кваліфікується як готування до терористичного акту, якщо доведено, що об’єктивна сторона цього злочину ще не
почалася виконуватись, а лише створюються умови для скоєння такого злочину

7. Небезпека для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної матеріальної шкоди чи настання інших
тяжких наслідків – це реальна можливість, висока, максимальна вірогідність настання цих наслідків. Вона дорівнює
або наближається до неминучості, призвела б до настання тяжких наслідків, якби її не було зупинено, усунено.
8. Погроза (див. коментар до статей 129 та 195 КК) вчинення загальнонебезпечних дій передбачає доведення
до відома органів державної влади чи місцевого самоврядування, службових осіб, об’єднань громадян,
юридичних або фізичних осіб наміру готовності винного вчинити зазначені дії. З моменту такої погрози
терористичний акт вважається закінченим злочином. Погроза може бути виявлена як безпосередньо, так і
опосередковано, як відкрито, публічно, так і анонімно, усно чи письмово тощо.
Детально обґрунтовується, що погроза вчинення дій, які створюють небезпеку настання тяжких наслідків, є
формою об’єктивної сторони погрози вчинення терористичного акту. Така погроза має бути:
(а) не тільки конкретною (реальною), а й
(б) загальнонебезпечною з високою вірогідністю її реалізації за звичайних умов,
(в) здатною вплинути на свідомість населення або окремої соціальної групи, викликати страх, жах, і тим самим
вплинути на певних адресатів для виконання ними певних дій або утримання від їх учинення;
(г) зрозумілою для її адресата
(д) доведенням цих вимог, як правило, публічним шляхом.

9. Із суб’єктивної сторони терористичний акт може бути вчинений лише з прямим умислом. При погрозі не
має значення, чи справді винний мав умисел привести її до виконання.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони терористичного акту є наявність мети:

1) порушення громадської безпеки;
2) залякування населення;
3) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;
4) вплив на прийняття рішень, вчинення або невчинення дій державною владою чи органами місцевого
самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами;
5) привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

10. Порушення громадської безпеки як мета терористичного акту є намаганням винного терориста кинути
певний виклик суспільству, його захищеності, гарантованості від загроз, позбавити людей почуття безпеки
(спокою), поставити в небезпеку життя і здоров’я людей та інші цінності суспільства, створити і продемонструвати
небезпеку настання тяжких наслідків або їх заподіяння, посіяти жах смерті, страх за власне життя та родини і інших
людей, нанести суспільству психологічну травму.
11. Залякування населення – це прагнення терориста викликати у населення терофобію, зробити його
боязким, лякливим, посіяти страх, жах, паніку тощо.
12. Провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення – це підбивання (підбурювання) до
настання таких подій.

13. Вплив на прийняття рішення чи вчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування,
службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами означає тиск на зазначені
органи чи особи.
 14. Привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного
(терориста) – це прагнення зробити свої погляди об’єктом уваги громадськості, примусити її до цього.
15. Якщо дії, передбачені ст. 258 КК, вчинені з метою ослаблення держави, то відповідальність настає за
диверсію (див. коментар до ст. 113 КК).

16. Суб’єктом терористичного акту може бути будь-яка особа, яка досягла 14-ти років.
17. Про повторність терористичного акту (ч. 2 ст. 258 КК) див. коментар до ч. 1 ст. 32 КК.
18. Про вчинення терористичного акту за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 258 КК) див. коментар до
ч. 2 ст. 28 КК. Терористичний акт, вчинений за попередньою змовою групою осіб, додатково до обов’язкових ознак
об’єктивної сторони цього злочину характеризується також такими об’єктивними ознаками:
(а) його співучасники до початку виконання об’єктивної сторони терористичного акту домовилися про спільне
скоєння саме цього злочину;
(б) така домовленість означає наявність готування до вчинення терористичного акту у виді створення умов для
його скоєння, що підтверджує підвищену суспільну небезпечність розглядуваного злочину;
(в) має місце інформованість усіх учасників про спільність вчинення терористичного акту загальними
зусиллями;
(г) спільність скоєння цього злочину з розподілом ролей або у співвиконавстві.

19. Про заподіяння значної майнової шкоди (ч. 2 ст. 258 КК) див. коментар до п. 2 примітки до ст. 185 КК. 20.
До інших тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 258 КК, слід відносити екологічне, зокрема радіоактивне,
забруднення значних територій, масове отруєння чи захворювання людей, поширення епідемій, епізоотій чи
епіфітотій, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній людині або середньої тяжкості тілесних
ушкоджень двом або більше особам, аварію поїзда, судна, тривале порушення нормальної роботи транспорту,
підприємств та організацій, теракт, поєднаний з нападом на об’єкти, на яких є предмети, що становлять небезпеку
для оточення, загострення міжнаціональних, відносин, тривалу перерву функціонування елементів систем
забезпечення життєдіяльності населення тієї чи іншої території, ускладнення відносин між державами (наприклад,
згортання чи суттєве обмеження торгівлі, туристичного обміну) тощо.
21. Під загибеллю людини, передбаченою ч. 3 ст. 258 КК, необхідно розуміти загибель однієї або декількох
осіб

Особа звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною першою статті
258 КК України в частині погрози вчинення терористичного акту, якщо вона до повідомлення їй про підозру у
вчиненні нею злочину добровільно повідомила правоохоронний орган про цей злочин, сприяла його припиненню
або розкриттю, у разі якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено небезпеку для життя чи здоров’я
людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо в її діях немає складу
іншого злочину.

Названо критерії, за якими терористичний акт, вчинений за попередньою змовою групою осіб,
розмежовується зі злочинами, передбаченими ст. 260 КК України, зокрема:
(а) наявність або відсутність безпосереднього додаткового об’єкта злочину та його види (при вчиненні
терористичного акту за попередньою змовою групою осіб безпосереднім додатковим обов’язковим об’єктом є
життя чи здоров’я особи, власність, довкілля тощо; при вчиненні злочинів, передбачених ст. 260 КК, додатковий
об’єкт життя чи здоров’я особи або власність, довкілля тощо є тільки при кваліфікованому злочині, передбаченого
ч. 5 ст. 260 КК;
(б) наявність або відсутність певної форми злочинного об’єднання (проста форма − при вчиненні
терористичного акту за попередньою змовою групою осіб і складна ‒ при вчиненні злочину, передбаченого ст. 260
КК, ‒ це воєнізоване або збройне формування).

258-5 ФІНАНСУВАННЯ ТЕРОРИМУ

- надання чи збір будь-яких активів прямо чи опосередковано з метою їх використання або з усвідомленням
можливості того, що їх буде використано повністю або частково:
- для будь-яких цілей окремим терористом чи терористичною групою (організацією);
- для організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту,
публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи (організації), сприяння
вчиненню терористичного акту, проходження навчання тероризму, виїзду з України та в'їзду в Україну з
терористичною метою, провадження будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби вчинення таких
дій.
 Основним безпосереднім об'єктом фінансування тероризму є суспільні відносини у сфері охорони
громадської безпеки.
Додатковим безпосереднім об'єктом фінансування тероризму є суспільні відносини з приводу нормального
функціонування системи правосуддя, державного апарату, легального господарського обороту майна, охорони
права власності, громадського порядку, життя, здоров'я та ін.
У частині 1 ст. 258-5 КК України вказується, що "фінансування тероризму, тобто дії, вчинені з метою
фінансового або матеріального забезпечення..." Фінансове забезпечення може здійснюватися за рахунок коштів у
національній або іноземній валюті, цінних паперів (акції, облігації, чеки тощо) та інших фінансових коштів, а
матеріальне забезпечення – за рахунок майна.
Отже, під предметом фінансування тероризму слід розуміти кошти в національній або іноземній валюті, цінні
папери (акції, облігації, чеки тощо) або інше майно. У разі коли використовуються кошти для забезпечення
діяльності терористів, діяння суб'єкта підпадають під ознаки фінансового забезпечення, а у випадку використання
рухомого чи нерухомого майна – під ознаки матеріального забезпечення.
Кошти, які йдуть на фінансування терористичної діяльності, можуть бути отримані як із законних, так і з
незаконних джерел. Поняттям "кошти" фактично охоплюються: національна валюта України – грошові знаки у
вигляді випущених Національним Банком України грошових знаків (банкнот) і розмінної металевої монети, що
перебуває в обігу та є законним платіжним засобом на території України; іноземна валюта – іноземні грошові знаки
у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої монети, що є законним платіжним засобом на території
відповідної іноземної держави.
Законодавець не визначив нижню межу розміру коштів або іншого майна, яке використовується при
фінансуванні тероризму. Тому при вирішенні цього питання слід керуватися положеннями ч. 2 ст. 11 КК України. У
частині 2 та ч. З ст. 258-5 КК України розмір предмету злочину є кваліфікуючою та особливо кваліфікуючою
ознаками. У частині 2 визначено, що злочин вважається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір фінансового
або матеріального забезпечення перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А в
частині 3 передбачене притягнення до відповідальності, якщо цей розмір перевищує вісімнадцять тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об'єктивна сторона фінансування тероризму полягає у вчиненні дій з метою фінансового або матеріального
забезпечення
1) окремого терориста
2) терористичної групи (організації);
3) організації;
4) готування
5) вчинення терористичного акту,
6) втягнення у вчинення терористичного акту;
7) публічних закликів до вчинення терористичного акту;
8) сприяння вчиненню терористичного акту;
9) створення терористичної групи (організації).

Способи фінансування терористичної діяльності можуть бути різними й на кваліфікацію не впливають.

Фінансування може здійснюватися, наприклад, у вигляді переказування активів на банківський рахунок терориста,
членів терористичної групи або організації, безпосереднього передавання таких активів або іншим шляхом.

+++++++++++++++ ДИВНЕ
У статті 25 (відповідальність за сприяння терористичній діяльності) Закону від 20 березня 2003 року перелічено
діяння, які є ознаками фінансування тероризму. Так, згідно з пп. 1-4 ст. 25 цього закону керівники та посадові особи
підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які сприяли терористичній діяльності, несуть
відповідальність за:
 1) фінансування терористів, терористичних груп (терористичних організацій);
 2) надання або збирання коштів безпосередньо чи опосередковано з наміром використати їх для вчинення
терористичних актів чи злочинів терористичної спрямованості;
 3) проведення операцій з коштами та іншими фінансовими активами:
o – фізичних осіб, які вчиняли (намагалися вчинити) терористичні акти чи злочини терористичної
спрямованості або брали участь у їх вчиненні чи сприяли вчиненню;
o – юридичних осіб, майно яких безпосередньо чи опосередковано перебуває у власності чи під
контролем терористів або осіб, які сприяють тероризму;
o – юридичних і фізичних осіб, які діють від імені чи за вказівкою терористів або осіб, що сприяють
тероризму, включаючи кошти, одержані або придбані з використанням об'єктів власності, що
безпосередньо чи опосередковано перебувають у власності чи під контролем осіб, які сприяють
тероризму, або пов'язаних з ними юридичних і фізичних осіб;
  4) надання коштів, інших фінансових активів чи економічних ресурсів, відповідних послуг безпосередньо чи
опосередковано для використання в інтересах фізичних осіб, які вчиняють терористичні акти або сприяють
чи беруть участь у їх вчиненні, або в інтересах юридичних осіб, майно яких безпосередньо чи
опосередковано перебуває у власності чи під контролем терористів або осіб, які сприяють тероризму, а
також юридичних і фізичних осіб, які діють від імені чи за вказівкою зазначених осіб [20]

Економічний зміст терміну "фінансування" полягає в забезпеченні необхідними фінансовими ресурсами

всього господарства країни, регіонів, підприємств, підприємців, громадян, а також різних економічних програм і
видів економічної діяльності[21]. Під фінансовими ресурсами розуміються грошові накопичення [22]. У коментарі до
ст. 447 (найманство) КК України термін "фінансування" тлумачиться як "забезпечення як окремих чи кожного з
найманців, так і створених за їх участю груп, загонів тощо коштами в національній валюті України чи в іноземній
валюті"[23]. Враховуючи викладене, можна стверджувати, що фінансування тлумачиться як надання коштів на певні
визначені цілі.
До фінансування безпосередньо терористичного акту слід віднести дії щодо фінансування чи
матеріального забезпечення вчинення терористичного акту, скоєного терористом, терористичною групою або
організацією.
Вчинення терористичного акту – це дії особи, яка самостійно або у співучасті з іншим суб'єктом злочину
безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній
відповідальності за скоєне, вчинила терористичний акт.

До фінансування попередньої злочинної діяльності щодо скоєння терористичного акту слід віднести дії
щодо фінансування чи матеріального забезпечення:
1) готування або
2) організації терористичного акту,
3) втягнення у вчинення терористичного акту,
4) публічних закликів до його вчинення,
5) сприяння вчиненню терористичного акту,
6) створення терористичної групи або
7) терористичної організації.
До фінансування діяльності, спрямованої на функціонування терориста або терористичної групи чи
організації, слід віднести дії щодо фінансування чи матеріального забезпечення:
1) окремого терориста чи
2) терористичної групи (організації).

Говорячи про фінансування окремого терориста, терористичних груп чи терористичних організацій, необхідно
виділити їх ознаки. У статті 1 (визначення термінів) Законом від 20 березня 2003 року дається визначення
терориста, терористичної групи та організації. Так, під терористом слід розуміти особу, яка бере участь у
терористичній діяльності, а під терористичною групою – групу з двох і більше осіб, які об'єдналися з метою
здійснення терористичних актів[24]. Терористична група повинна мати ознаки групи за попередньою змовою
(проста форма співучасті) або організованої групи, які визначені в частинах 2 та 3 ст. 28 КК України.

Надання коштів для фінансування тероризму може бути здійснено будь-яким способом. При цьому, яким
власне способом це відбулося, на кваліфікацію не впливає. Найбільш розповсюдженими способами надання
коштів є:
 – переказ за допомогою банків та інших установ (при цьому операції часто оформляються на підставних
осіб, релігійні та політичні організації);
 – переказ через так звані ісламські банки, що діють на підставі мусульманського права і з 70-х pp. минулого
століття широко поширені по всій Азії та на Близькому Сході, а в теперішній час й по всьому світі;
 – використання розвинених небанківських (альтернативних) систем міжнародних переказів грошових
коштів;
 – перевезення готівкових коштів спеціальними кур'єрами[25].

збирання коштів – будь-які випадки здобуття цінностей та акумулювання їх у певному місці. Під збиранням, як
способом фінансування тероризму, слід розуміти дії суб'єкта щодо підшукування, отримання, накопичення чи
заощадження коштів, призначених для фінансового або матеріального забезпечення терористичної діяльності,
терористичної групи або окремого терориста.

Досить ефективним джерелом збирання коштів для фінансування тероризму є громадські пожертвування і
збирання грошей на благодійність
 Ще однією формою об'єктивної сторони фінансування тероризму є провадження операцій з фінансовими
активами – тобто надання фінансових послуг.
Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових
послуг" фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний
рахунок чи за рахунок цих осіб. До таких послуг як зовнішнього прояву фінансування тероризму належать
банківські послуги, страхові послуги, послуги на ринку цінних паперів, послуга, яка надасться фінансовою
організацією та пов'язана із залученням і розміщенням грошових коштів юридичних та фізичних осіб.

Злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 258-5 КК України, за своєю конструкцією є
формальним, тобто він вважається закінченим з моменту вчинення умисних дій, спрямованих на фінансування
тероризму, незалежно від того, дійшли кошти або інші матеріальні ресурси до одержувача та чи були вони
фактично використані.

Суб'єктом фінансування тероризму може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16 років. Такою
особою може бути як громадянин України, так і іноземний громадянин або особа без громадянства. У тих
випадках, коли фінансування тероризму здійснюється шляхом надання фінансових послуг, суб'єкт злочину повинен
володіти спеціальною правоздатністю або мати ліцензію на здійснення тих видів діяльності, які входять до складу
фінансових послуг (наприклад банківської, страхової тощо).
Суб'єктивна сторона фінансування тероризму характеризується умисною формою вини. Вид умислу тільки
прямий.
Мета є обов'язковою ознакою фінансування тероризму. Такою метою є фінансове або матеріальне
забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, готування або вчинення
терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акіу, публічних закликів до вчинення терористичного
акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації).
Мотиви фінансування тероризму можуть бути різними й на кваліфікацію не впливають, однак можуть бути
враховані судом при призначенні покарання.

Стаття 260. Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних

формувань
1. Не передбачені законом воєнізовані або збройні формування є спеціальними видами злочинної організації
(див. коментар до ч. 4 ст. 28 КК). Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що створення та існування
неконтрольованих суспільством і державою воєнізованих та збройних формувань є джерелами підвищеної
небезпеки для суспільства, створює можливість їх використання для вчинення злочинів, переростання в банди,
протистояння з органами влади, веде до необхідності приборкання їх силою з усіма випливаючими із цього
наслідками та ін.
2. Об’єктивна сторона злочину виявляється у таких формах:
1) створення не передбачених законами України воєнізованих формувань (ч. 1 ст. 260 КК);
2) участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260 КК);
3) створення не передбачених законом збройних формувань (ч. 2 ст. 260 КК); 4) участь у їх діяльності (ч. 2 ст.
260 КК).
3. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме:
єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична
підготовка (п. 1 примітки до ст. 260 КК).
4. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні
придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю (п. 2 примітки до ст. 260 КК).
5. Поняття зброї і озброєності ті самі, що і при характеристиці бандитизму (див. коментар до ст. 257 КК).
6. З об’єктивної сторони обов’язковою є незаконність створення воєнізованого або збройного формування.
Відповідно до Конституції України «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких
збройних формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17), «політичні партії та громадські організації не можуть
мати воєнізованих формувань» (ч. 2 ст. 37). Згідно із Законом України «Про об’єднання громадян» від 16 червня
1992 р. не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється, якщо їх метою є
«створення незаконних воєнізованих формувань» (абз. 5 ст. 4), «обмеження загальновизнаних прав людини» (абз.
6 ст. 4).
7. Незаконними є воєнізовані формування, створення яких заборонено Конституцією України, а також
воєнізовані і збройні формування, не передбачені іншими законами України. Незаконними є й ті воєнізовані або
збройні формування, які всупереч Конституції України та законам України створюються за рішеннями органів влади
або органів місцевого самоврядування.
 8. Під створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань необхідно розуміти їх
утворення (організацію, заснування). Створення незаконного воєнізованого або збройного формування може
виявлятися в різних діях, які призвели до його організації. Поняття «створення злочинного формування» дано при
аналізі злочину, передбаченого ст. 255 КК.
9. Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту створення воєнізованого або збройного
формування, навіть якщо ними не вчинено жодної дії, заради якої вони були створені. Якщо винному не вдалося
створити воєнізоване або збройне формування, його дії слід кваліфікувати як замах на створення відповідного
формування.
10. Участю в діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань вважається членство
в таких формуваннях, перебування у їх складі та виконання будь-яких дій для їх успішного функціонування. Частини
1 і 2 ст. 260 передбачають відповідальність за участь у діяльності формування. Тому сам факт дачізгоди на вступ, як
і вступ до воєнізованого або збройного формування, якщо особі не вдалося з причин, що не залежали від її волі,
взяти участь у діяльності такого формування, слід кваліфікувати як замах на участь у діяльності воєнізованого або
збройного формування.
11. Із суб’єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені лише з прямим умислом.
12. Цілі і мотиви створення не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування можуть бути
різними. Ці формування створюються, як правило, для виконання завдань, властивих силовим структурам
(забезпечення безпеки об’єктів або осіб – захист, оборона, охорона, примушення тощо).
13. Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
14. Поняття керівництва злочинним воєнізованим або збройним формуванням (ч. 2 ст. 260 КК) дано при
аналізі злочину, передбаченого ст. 255 КК. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, які означають
керівництво воєнізованим або збройним формуванням. 493 Стаття 261
15. Під фінансуванням незаконного воєнізованого або збройного формування (ч. 3 ст. 260 КК) слід розуміти
забезпечення їх грошима, валютними цінностями, коштовностями тощо.
16. Постачання незаконному воєнізованому або збройному формуванню зброї, боєприпасів, вибухових
речовин чи військової техніки (ч. 3 ст. 260 КК) означає надання, доставлення тощо зазначених предметів цьому
формуванню.
17. Про поняття зброї, боєприпасів, вибухових речовин та військової техніки див. коментар до статей 257, 262,
410 КК.
18. Участь у складі передбачених частинами 1, 2 ст. 260 або ч. 4 ст. 260 КК воєнізованих або збройних
формувань у нападі на підприємства, установи чи громадян має місце в тих випадках, коли як члени відповідного
незаконного формування, так і інші особи, не члени такого формування, спільно безпосередньо вчиняють
зазначений напад, тобто є його співвиконавцями.
19. Під нападом на підприємства, установи чи громадян слід розуміти дії, пов’язані із застосуванням
насильства або з реальною можливістю його негайного застосування для досягнення того чи іншого результату:
захоплення підприємств чи установ, встановлення над ними контролю, перешкоджання роботі, зупинки
функціонування, їх використання тощо.
20. Вчинення у складі незаконного воєнізованого або збройного формування інших злочинів необхідно
кваліфікувати за сукупністю частин 1 або 2 ст. 260 КК і статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність
за ці злочини.
21. Для кваліфікації дій винного за ч. 5 ст. 260 КК за ознакою загибелі людей необхідна наявність смерті не
менше двох осіб. Загибель однієї людини є різновидом інших тяжких наслідків. Про поняття інших тяжких наслідків
див. коментар до ст. 258 КК. 22. Згідно з ч. 6 ст. 260 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності за дії,
передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, за наявності двох умов:
а) особа добровільно вийшла зі злочинного формування;
б) повідомила про його існування органи державної влади чи місцевого самоврядування.
Добровільність означає остаточний вихід особи з різних мотивів зі злочинного формування з власної волі, за
усвідомлення нею можливості й надалі брати участь у ньому. Тут має місце не добровільна відмова від злочину
(див. коментарі до статей 17 і 31 КК), а добровільне припинення участі в триваючому злочині. Якщо особа, яка
перебувала у складі не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування, добровільно вийшла з
нього і повідомила про його існування органи державної влади чи місцевого самоврядування, але добровільно не
здала органам влади зброю, вона звільняється від кримінальної відповідальності за ст. 260 КК, але несе
відповідальність за ст. 263 КК.