Professional Documents
Culture Documents
Загальна патофізіологія
Загальна патофізіологія
ЗАГАЛЬНА
ПАТОФІЗІОЛОГІЯ
Навчальний
посібник
Харків 2023
1
2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Харківський Національний Університет
імені В.Н. Каразіна
Медичний факультет
Кафедра загальної та клінічної патології
ЗАГАЛЬНА
ПАТОФІЗІОЛОГІЯ
Навчальний посібник
для студентів III курсу медичного факультету
Харків 2023
3
УДК 616-092(076)
З-14
Рецензенти:
Сорокіна І.В. – докторка медичних наук, професорка кафедри
патологічної анатомії Харківського національного медичного університету,
Харків, Україна.
Шерстюк С.О. ‒ доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри
анатомії людини медичного факультету ХНУ ім. В.Н. Каразіна, Харків,
Україна.
Шевченко О.М. – доктор медичних наук, професор кафедри загальної
та клінічної патофізіології ім. Д.О. Альперна Харківського національного
медичного університету, Харків, Україна.
УДК 616-092(076)
З-14
4
Розділ 1
ПАТОЛОГІЯ КЛІТИНИ
6
7. Розлади харчування. Недостатнє харчування досі є важливою
причиною пошкодження клітини. Білково-калорійна й вітамінна
недостатність спричиняє високу смертність серед людей, яким
бракує цих інгредієнтів в їжі. Проте надмірне харчування також є
важливою причиною пошкодження клітини. Наприклад,
надли́шок холестери́ну призводить до атеросклеро́зу, а ожиріння
пов’язують із підвищеним ризиком розвитку цукро́вого діабету й
злоя́кісних пухлин.
7
Пошкодження ка́льцієвих насосів. Це призводить до підви-
щеного надходження іонів [Ca2+] всере́дину клітини з подаль-
шим руйнуванням внутрішньоклітинних структур (див.
нижче).
Порушення біоси́нтезу білка.
Заги́бель клітин (некро́з). Незворотне пошкодження внут-
рішньоклітинних структур призводить до загибелі клітини.
8
Рис. 1‒1. Роль іонів Са2+ у пошкодженні клітини.
(ФЛ A2 ‒ фосфоліпаза A2, ПГ ‒ простагландини, ЖК ‒ жирна кислота)
9
4. Накопичення вільних радика́лів (оксидати́вний стрес).
Патологічні ефекти, які спричиняють вільні радикали (особливо
їхні кисне́ві різно́види) ‒ це важливий механізм пошкодження
клітини. Оксидативний стрес є причиною багатьох патологічних
станів, як-от: хімічне й радіаційне ураження, реперфузі́йне
пошкодження клітин (розвивається після відновлення кровотоку
до тканини, яка зазна́ла ішемії) і клітинне старіння. Втім, завдяки
оксидативному стресу макрофаги знищують мікроорганізми й
захищають організм від інфекцій.
11
порушується структура білка й посилюється нестабільність
білкової молекули з подальшим її руйнуванням.
3. Пошкодження ДНК. Вільні радикали можуть спричинити
поодино́кі або числе́нні пошкодження ДНК. Оки́слювальне
пошкодження ДНК спричиняє передча́сне старіння клітини
або її злоя́кісне перетворення (рак).
Загибель клітини
12
Під час апопто́зу відбувається контрольоване знищення
клітинних компонентів без порушення ці́лісності клітинної
мембрани. На поверхнях мембран клітин, які зазна́ли апоптозу,
з’являються специфі́чні рецептори. Макрофаги розпізнають ці
рецептори й фагоциту́ють загиблі клітині.
Причини апоптозу. Програмована клітинна смерть починається
вже на стадії ембріогене́зу і триває протягом усього життя організму.
Ініціаторами апоптозу можуть бути: гормони, антигени, імунні
пептиди й мембранні сигнали, які вказують на старіння або мутацію
клітини.
Вірусне інфікування клітин також спричиняє апоптоз, що
призводить до загибелі не лише вірусу, а й самої клітини. Деякі
віруси (наприклад, вірус Епште́йна-Барр, який спричиняє інфек-
ційний мононуклео́з) «навчилися» синтезувати певний клас
протеїнів, які «вимикають» можливість апоптозу в клітині.
Патологія апоптозу. Неможливість виконати апоптоз (за будь-
яких причин) призводить до розвитку злоя́кісних пухлин і
нейродегенерати́вних захворювань, як-от хвороба Альцге́ймера,
хвороба Лу Ге́ріга (бічни́й аміотрофі́чний склеро́з) тощо.
Антиге́н-зале́жний апоптоз імунних клітин (T- і B-лімфоцитів)
відіграє істотну роль у підтриманні толерантності імунної системи
до власних органів і тканин. Якщо вона порушується, розвиваються
автоіму́нні захворювання (наприклад, міастенія, цукро́вий діабет I
типу тощо).
13
Розділ 2
ПАТОЛОГІЯ КИСЛОТНО–ОСНОВНОГО
БАЛАНСУ
pH = – log [H+]
14
Патологія кисло́тно-осно́вного балансу розвивається внаслідок
або збільшення/зменшення рівня кислоти́, або збільшення/
зменшення рівня осно́ви (самостійно, або під час захворювань, які
змінюють у кро́ві рівні CO2 або [HCO3‒]).
Під час респірато́рних порушень кислотно-основного балансу
первинних змін зазнає́ рівень CO2, а під час метаболі́чних – [HCO3].
Зниження pH кро́ві нижче за 7.35 називається ацидо́зом
(підвищення рівня кислоти).
Підвищення pH кро́ві вище за 7.45 називається алкало́зом
(підвищення рівня основи).
Буферні системи
Реабсорбція гідрокарбонату
Амоніогене́з
17
Рис. 2‒2. Амоніогене́з у проксимальних канальцях нирки.
Компенсація нирками
порушень кислотно-основного балансу
РЕСПІРАТОРНИЙ АЦИДОЗ
19
Причини респіраторного ацидозу:
Ліка́рські препарати, які пригнічують активність ди́хального
центру й знижують частоту дихання (наркотики, засоби для
наркозу, сноді́йні, алкоголь, седати́вні препарати) .
Травми ЦНС (особливо довга́стого мозку, де міститься центр
контролю дихання).
Го́стра серце́ва недоста́тність (призводить до зниження
швидкості кровотоку з подальшим зниженням газоо́бміну в
легенях і затримкою СО2 у кро́ві).
Апно́е (зупинка дихання уві сні) (відбувається затримка СО2 у
крові).
Нерво́во-м’язові захворювання (наприклад, міастенія, синдром
Гіє́на-Барре́ [го́стрий полірадікулі́т], поліомієлі́т тощо) –
дихальні м’язи не відповідають у належний спосіб на сигнали
дихального центру, що призводить до затримки дихання й
підвищення рівня СО2 у кро́ві.
Недостатня шту́чна вентиля́ція легень (ШВЛ) (відбувається
затримка СО2 у крові).
Обстру́кція дихальних шляхів або паренхімато́зна недостат-
ність дихання (пригнічується альвеоля́рна вентиляція і
відбувається затримка СО2 у крові).
Хроні́чні обструкти́вні захворювання легень (ХОЗЛ), брон-
хіальна а́стма, респірато́рний дистре́с-синдром (зниження
легене́вого кровотоку призводить до порушення о́бміну CO2 і
О2 між легенями й кров’ю).
Хронічний бронхі́т (пізня стадія).
Пневмото́ракс (двобі́чний).
Пневмонія (двобічна).
На́бряк легень (двобічний).
Хронічний метаболічний алкало́з, який дихальна система
компенсує через затримку СО2.
20
CO2 зв’язується з водою (H2O) і утворює вугільну кислоту
(H2CO3) – розвивається ацидоз. Вугільна кислота розкладається на
іони [Н+] і гідрокарбонату [HCO3‒]. Підвищеня рівнів pCO2 та іонів
[Н+] стимулює дихальний центр у довгастому мозку, який збільшує
частоту дихання, що призводить до виведення надли́шків CO2 з кро́ві
(рН стає нормальним).
Якщо дихальна система за якоїсь причини не може
підтримувати нормальний рівень рCO2 (див. причини вище), то його
підвищення у кро́ві стимулює нирки і вони починають реабсор-
бувати більше гідрокарбонату [HCO3‒]. Після підвищення NaHCO3 у
крові, рН нормалізується.
21
головний біль;
зади́шка й тахіпно́е;
пригнічення рефлексів.
До ознак пошкодження серце́во-суди́нної системи належать:
тахікардія;
підвищення артеріального тиску;
передсе́рдні й шлу́ночкові аритмії (порушення ритму серця);
гіпоте́нзія внаслідок розширення судин (у пацієнтів із важки́м
ацидозом).
22
РЕСПІРАТОРНИЙ АЛКАЛОЗ
МЕТАБОЛІЧНИЙ АЦИДОЗ
26
Патогенез метаболічного ацидозу.
Під час метаболічного ацидозу нелеткі́ кислоти накопичуються
у кро́ві, а бу́ферні системи (гідрокарбонатна й білкова системи)
починають зв’язувати надли́шкові іони [Н+], щоб знизити кислот-
ність кро́ві.
Якщо буферні системи працюють недостатньо або кислот
занадто багато, pH кро́ві починає знижуватися (ацидоз), а це
стимулює хемореце́птори довга́стого мозку, який збільшує частоту
дихання й виводить pCO2 (вугільну кислоту) з кро́ві, що згодом
підвищує і нормалізує рН.
27
Аніонна різниця плазми
28
Аніонна різниця плазми не змінюється (нормальна аніонна
різниця), якщо гідрокарбонат [HCO3‒] замінюється аніоном
хлору [Cl–] (розвивається так званий гіперхлоремі́чний метабо-
лічний ацидоз).
Аніонна різниця плазми підвищується, якщо гідрокарбонат
[HCO3‒] замінюється нехло́рним аніоном (фосфат, сульфат
тощо).
29
Причини метаболічного ацидозу з підвищеною аніонною різницею:
1. Підвищення утворення нелетки́х кислот:
цукро́вий діабет I типу (кетоацидо́з);
алкоголізм;
голодування;
накопичення в організмі молочної кислоти;
підвищене надходження екзогенних нелетких кислот
(кислі харчові продукти, цитруси);
отруєння етиленгліко́лем;
отруєння метано́лом;
отруєння саліцила́тами;
отруєння толуо́лом;
отруєння сі́ркою.
2. Порушення видалення нелетких кислот:
нирко́ва недостатність;
рабдоміо́ліз (руйнування скелетних м’язів).
30
Під час метаболічного ацидозу, який розвивається на тлі
хронічної нирко́вої недостатності, [HCO3‒] виходить із кісто́к,
щоб буферизувати надли́шкові іони [Н+] у плазмі кро́ві. Це
призводить до:
уповільнення росту дітей.
остеодистрофії (біль у кістка́х, остеомаля́ція, деформа́ція
кісто́к).
31
МЕТАБОЛІЧНИЙ АЛКАЛОЗ
32
2. Причини надмірного накопичення [HCO3‒] у крові (затримка
основ):
Надмірне приймання соди (гідрокарбонату) або інших
антаци́дів (зазвичай для лікування гастриту або ви́разки
шлунка).
Надмірне внутрішньовенне введення розчину гідрокарбо-
нату натрію.
34
pH се́чі наближається до 7 (лу́жна сеча; внаслідок підвищеної
екскреції гідрокарбонату [HCO3‒]).
Си́нусова тахікардія (внаслідок гіпокаліємії).
35
Розділ 3
ПАТОЛОГІЯ ВОДНО–ЕЛЕКТРОЛІТНОГО
БАЛАНСУ
НАДХОДЖЕННЯ ВТРАТИ
Споживання: 2300 мл Се́ча 1500 мл
Чиста вода 1000 мл Інші втрати: 800 мл
З їжею 1300 мл Легені 300 мл
Утворення в 200 мл Шкіра 500 мл
організмі
Фекалії 200 мл
Ра́зом 2500 мл Разом 2500 мл
ЕЛЕКТРОЛІТ КОНЦЕНТРАЦІЯ
(плазма крові, ммоль/л)
Натрій [Na+] 135–145
Калій [K+] 3.5–5.0
Хлор [Cl‒] 98–106
Гідрокарбона́т [HCO3‒] 22–29
Кальцій [Ca2+] 2.2–2.5
Фосфат [PO43‒] 1.0–1.5
Магній [Mg2+] 0.65–1.0
36
РЕГУЛЯЦІЯ ВОДНО–ЕЛЕКТРОЛІТНОГО БАЛАНСУ
37
Рені́н-ангіотензи́н-альдостеро́нова система (РААС) ‒ це
гормональна система, яка регулює артеріа́льний тиск і во́дний
баланс.
Зменшення концентрації іонів [Na+] у плазмі кро́ві або
зменшення інтенсивності кровотоку в нирках стимулює спеціа-
лізовані клітини нирок ‒ клітини юкстагломеруля́рного апарату
(ЮГА), ‒ які вивільняють у кров протеолітичний фермент ‒ рені́н
(рис. 3–1).
Ренін у плазмі кро́ві гідролізу́є неактивний пептид (ангіо-
тензиноге́н) і перетворює його на ангіотензи́н I. Ангіотензин I
перетворюється на ангіотензин II за допомогою ангіотензи́н-конвер-
тува́льного ферменту (АКФ) у капілярах легень.
Ангіотензи́н II ‒ це головний біоакти́вний продукт, якій працює
з клубо́чковою зоною кори наднирко́вих за́лоз і активує секрецію
альдостеро́ну.
Альдостерон працює з епітелієм нирко́вих канальців і стиму-
лює реабсо́рбцію натрію (ра́зом із водою) і екскре́цію калію. Це
збільшує об’єм кро́ві й артеріальний тиск.
38
Альдостеро́н працює з клітинами епітелію канальців нирок
(диста́льних зви́вистих канальців і збира́льних тру́бочок) і змушує їх
реабсорбувати більше натрію ра́зом із водою. Це збільшує об’єм
крові й артеріальний тиск. Замість реабсорбо́ваного [Na+], у просвіт
канальців екскретується [К+], який відразу виводиться із се́чею. Інші
органи-мішені альдостерону наведені на рис. 3‒2.
Антидіуретичний гормон
40
Атріопептин
(передсе́рдний натрійурети́чний пепти́д; ПНУП)
НАБРЯК
43
Зниження онкоти́чного тиску плазми кро́ві. Пла́змові білки
підтримують онкотичний тиск крові й змушують рідину́ повертатися
з тканин назад у кров. До білків плазми крові належать альбумі́н
(головний «трима́ч» онкотичного тиску), глобулі́ни й фібриноге́н.
Набряк, який розвивається внаслідок зниження онкотичного
тиску крові, є наслідком або недостатнього синтезу білків плазми
кро́ві, або підвищеного їх виведення (патологічні втрати білка).
Пла́змові білки синтезуються в печінці. У людей з печі́нковою
недостатністю зниження синтезу білка призводить до зниження
онкотичного тиску кро́ві й розвитку набряків. Набряки також
розвиваються під час голодування внаслідок дефіциту амінокислот,
які потрібні для синтезу білків плазми крові в печінці.
Основним місцем патологічних втрат пла́змових білків є нирки.
Під час захворювання нирок (наприклад, гломерулонефри́т), капі-
ляри клубочків стають проникни́ми для білків плазми крові (особ-
ливо для альбумінів, які є найменшими з усіх плазмових білків за
розміром).
Надмірна втрата пла́змових білків також відбувається після
масивного пошкодження шкіри. О́піки на ранніх стадіях є частою
причиною набряків, які розвиваються внаслідок пошкодження
стінок капілярів шкіри з подальшою втратою плазмових білків.
Оскі́льки плазмові білки рівномірно розподіляються у
кровотоку й не чутливі до сили гравітації, набряки, які розвиваються
внаслідок зниження онкотичного тиску кро́ві, мають тенденцію до
генераліза́ції (наприклад, водно́час можуть набрякати обличчя, руки,
ноги тощо).
44
Порушення відпли́ву лімфи. Пла́змові білки мають великі розміри,
тому вони не можуть повертатися з тканин у кров крізь пори в
капілярній мембрані. У кровоносну систему їх повертає лімфатична
система.
Набряк, який розвивається після порушення відпливу лімфи,
називається лімфеде́мою. Причиною лімфедеми зазвичай є пухли́нне
ураження лімфовузлів (метастази злоякісних пухлин) або їх
хірургічне видалення. Іноді причиною лімфедеми є інфекції, які
уражають лімфатичні судини й лімфовузли (наприклад, філяріїдо́з).
45
Клінічні прояви набряків визначаються здебільшого їхньою
локалізацією. Наприклад, набряк мозку, гортані або легень – це
гострий і небезпечний для життя стан, який потребує негайної
корекції; набряк суглобів обмежує їхній рух, але не є небезпечним
для життя.
На тканинному рівні набряк збільшує дифузі́йну відстань і
погіршує надходження кисню й пожи́вних речовин до тканин. Також
набряк погіршує виведення з тканин кінце́вих продуктів метаболізму
(шлаків). Набряклі тканини стають дуже чутливими до пошкод-
ження й ішемії, що може призвести́ до утворення трофі́чних ви́разок.
Під час набряку зазвичай стискаються кровоносні судини, що
призводить до порушення кровопостачання тканин (наприклад,
шкіра набряклого пальця перетворюється на «джгут» і перешкоджає
кровопостачанню тканин пальця).
Набряки також можуть суттєво погіршувати зовнішній вигляд
пацієнтів і додавати їм, окрім фізичних, ще й психологічні страж-
дання.
ТОНІЧНІСТЬ
ГІПОВОЛЕМІЯ
48
1. Причини надмірної втрати рідини:
кровотеча;
підвищене потови́ділення;
поліурія;
абдоміна́льні операції;
блювота й діарея;
назогастра́льний дрена́ж;
шлунко́ві або кишкові́ нори́ці;
цукро́вий або нецукро́вий діабет із поліурією;
надмірне приймання проносни́х засобів;
надмірне приймання сечогі́нних засобів;
гаря́чка з підвищеним потови́діленням.
2. Причини зменшення надходження рідини:
дисфагія;
безпорадний стан, кома;
природні катаклі́зми (стихійні лиха, землетру́си тощо);
психічні захворювання.
3. Причини переміщення рідко́ї частини плазми до тканин:
о́піки (у початко́вій стадії);
го́стра кишкова́ непрохідність;
перитоні́т;
гострий панкреати́т;
масивні пошкодження м’яки́х тканин;
гідрото́ракс;
перела́ми кісто́к (у тканинах навко́ло переламу може нако-
пичуватися до 1.5-2 л плазми кро́ві).
49
Серцево-судинна система компенсує зниження об’єму кро́ві
через збільшення частоти серцевих скорочень (тахікардію), посилен-
ня скоротли́вості міокарда й звуження судин, що призводить до
збільшення серцевого ви́киду (хвили́нного об’єму) і збільшення
артеріального тиску.
Гіповолемія активує реакцію спраги внаслідок вивільнення
антидіурети́чного гормону (вазопреси́ну) у кров, що також підвищує
об’єм кро́ві.
50
Ускладнення гіповолемії:
Гіповолемічний шок.
Гостра нирко́ва недостатність.
51
ГІПЕРВОЛЕМІЯ
Причини гіперволемії:
1. Збільшення затримки натрію і води:
серце́ва недостатність;
цироз печінки;
нирко́ва недостатність;
приймання кортикостеро́їдів.
2. Надмірне надходження натрію і води:
надмірне парентера́льне введення ізотонічних розчинів;
надмірне переливання кро́ві або плазми;
підвищене споживання солоних продуктів із водою.
3. Перехід рідини до судинного сектора:
переміщення рідини з тканин після лікування опіків;
внутрішньовенне введення гіпертонічних розчинів
(наприклад, маніто́л [Osmitrol]);
внутрішньовенне введення білкових розчинів (альбумін).
52
Якщо гіперволемія є важко́ю і тривалою, або якщо пацієнт має
в анамнезі важку серцево-судинну або нирко́ву патологію,
компенсаторні механізми не можуть підтримувати нормальний
об’єм кро́ві, що швидко призводить до гострої серцевої недос-
татності й набряку легень.
Ускладнення гіперволемії:
Гострий набряк легень із розвитком важко́ї гіпоксії.
Розри́ви шкіри.
53
ПОРУШЕННЯ ЕЛЕКТРОЛІТНОГО БАЛАНСУ
Натрій і калій
Натрій [Na+] ‒ це головний катіо́н позакліти́нної рідини, а
калій [K+] ‒ внутрішньокліти́нної рідини. Ці обидва катіони
забезпечують мембранний потенціал клітини.
Гіпонатріємія
55
Зади́шка, ди́хальна недостатність і смерть (внаслідок критич-
ного збільшення тонічності крові).
Лікування ‒ пиття чистої води (проте тонічність плазми має
ретельно контролюватися, щоб не порушити роботу ЦНС).
Гіпокаліємія
Гіперкаліємія
Кальцій
Кальцій [Ca2+] бере участь у формуванні кісто́к і зубів, згортанні
кро́ві, передаванні нервових імпульсів, регуляції клітинної
прони́кності й скоро́ченні м’язових клітин.
Гіпокальціємія
57
Клінічні прояви:
Тетанія, судоми, занепокоєння, дратівливість, посмикування
мімічних м’язів, ларингоспа́зм, позитивний симптом Хво́стека
[Chvostek’s sign – це скорочення мімічних м’язів, які виникають
після подразнення лице́вого нерва під час постукування по
шкірі обличчя в зоні його проєкції] і позитивний симптом
Труссо́ [Trousseau’s sign – це тонічні судоми ки́сті, які
виникають у відповідь на стиснення манже́тою в зоні нервово-
судинного пучка на плечі] (внаслідок підвищення нервово-
м’язової збудливості).
Гіпоте́нзія, аритмії серця (внаслідок зниження надходження
кальцію до клітин).
Лікування гострої гіпокальціємії – негайне внутрішньовенне
введення препаратів кальцію. Під час хронічної гіпокальціємії
рекомендується збільшити споживання вітаміну D.
Гіперкальціємія
58
Анорексія, нудота, блювота, запор і зневоднення (внаслідок
підвищення тонічності кро́ві).
Підвищене каменеутво́рення в нирках (кальцієві камені).
Лікування спрямоване на запобігання подальшого вивільнення
кальцію з кісто́к, скасування препаратів літію і зниження спожи-
вання вітаміну D.
Магній
Магній [Mg2+] в організмі міститься в невеличкій кількості, проте
він відіграє дуже важливу роль у функціонуванні організму.
Гіпомагніємія
Гіпермагніємія
60
Фосфор
Фосфа́тний аніо́н [PO43–] бере участь у клітинному метаболізмі (як
джерело АТФ) і сприяє о́бміну кисню в еритроцитах (як 2.3-
дифосфогліцера́т).
Гіпофосфатемія
Гіперфосфатемія
61
Підвищення рівня фосфатів у крові також може розвиватися після
призначення фосфоровмі́сних проносни́х засобів і клізм.
Клінічні прояви:
Зазвичай жодних симптомів немає (якщо не приєднується гіпо-
кальціємія з тетанією і судо́мами).
Лікування спрямоване на корекцію причини гіперфосфатемії. У
деяких ви́падках потрібно проводити гемодіа́ліз.
Хлор
ЗАПАЛЕННЯ
63
Таблиця 4–1
Порівняльна характеристика
гострого і хронічного запалення
ГОСТРЕ ХРОНІЧНЕ
ХАРАКТЕРИСТИКА
ЗАПАЛЕННЯ ЗАПАЛЕННЯ
Упові́льнений
Швидки́й
Початок (або невідомий)
(протягом хвилин)
Моноцити (кров),
Нейтрофіли, макрофаги (тканини),
Клітини-учасники моноцити (кров), лімфоцити, плазматичні
макрофаги (тканини) клітини, фібробласти
Повне одужання,
утворення рубця, Руйнування тканини,
На́слідки
перетворення на фіброз
хронічне запалення
64
ГОСТРЕ ЗАПАЛЕННЯ
65
Реакції кровоносних судин під час гострого запалення
67
Гранулоцити. Гранулоци́ти – це лейкоцити, які в своїй цито-
плазмі містять гранули. Згідно з типом гранул, вони поділяються на
три види: нейтрофі́ли, еозинофі́ли й базофі́ли.
Нейтрофіли першими надходять до зони запалення (протягом
90 хвилин від початку пошкодження). Гранули нейтрофілів містять
ферменти й різні антибактеріальні речови́ни, які використовуються
для руйнування захоплених части́нок. Також нейтрофіли мають
особливі метаболічні механізми, які генерують токсичний кисень
(наприклад, пере́кис водню) і азот (наприклад, о́кис азоту). Оскі́льки
нейтрофіли мають ядра, які поділяються на 3-5 сегментів, їх
називають сегментоя́дерними нейтрофілами [segs]. Кількість ней-
трофілів у кро́ві здебільшого залишається підвищеною протягом
усього запально́го процесу, особливо під час бактеріальних інфекцій.
Підвищений рівень нейтрофілів у крові називається лейкоцито́зом.
Після вивільнення з кістково́го мозку, нейтрофіли мають коротке
«життя» (приблизно 10 годин), тому кісткови́й мозок має постійно їх
оновлювати. Під час інтенсивного запалення у кров із кісткового
мозку вивільняються незрі́лі форми нейтрофілів, які називаються
паличкоя́дерними нейтрофілами [bands] (їхні ядра схожі на палички).
Еозинофіли мають гранули червоного кольору, які виявляють
після забарвлення еози́ном. Кількість еозинофілів у кро́ві зазвичай
підвищується під час алергічних реакцій і парази́тних інфекцій.
Гранули еозинофілів містять надзвичайно отруйні для більшості
паразитних черв’яків протеїни. Еозинофіли контролюють запальні́ й
алергі́чні реакції за допомогою власних медіа́торів запалення.
Базофіли мають гранули синього кольору, які виявляють після
забарвлення осно́вними барвниками. Гранули базофілів містять
гістамі́н та інші біоактивні медіатори запалення. Базофіли беруть
участь у запальни́х і алергічних реакціях. Ту́чні клітини [огря́дні
клітини, mast cells], які містяться в сполу́чній тканині в усьому
організмі, за своїми властивостями схожі на базофіли. Вони беруть
участь у гострому і хронічному запаленні, а сенсибілізо́вані тучні
клітини, які «озброєні» IgE, відіграють головну роль у реакціях
гіперчутли́вості й алергії. Тучні клітини також беруть участь у
боротьбі з паразитними інфекціями й можуть вивільняти фактор
некрозу пухлини (ФНП).
68
Моноцити (макрофаги). Моноци́ти є найбільшими за розмі-
ром лейкоцитами і становлять 3-8% від загальної кількості лейкоци-
тів. «Життя» моноцитів є довшим за життя гранулоцитів у 3-4 рази,
а в тканинах ці клітини живуть досить тривалий час. Моноцити
знищують чужі агенти, беруть участь у реакціях набу́того імунітету
й регулюють запальни́й процес. Моноцити, які мігрували до ткани-
ни, згодом перетворюються на макрофа́ги (дозрівають). За 24 години
після пошкодження моноцити надходять до зони запалення, а за 48
годин ‒ вони вже є основними клітинами в цій зоні. На відміну від
нейтрофілів, макрофаги можуть фагоцитува́ти великі кількості
«чужого» матеріалу. Вони також мігрують до реґіонарних лімфо-
вузлів, де беруть участь у створенні набутого імунітету.
69
На ранній стадії запально́ї реакції рідина́ переходить із
капілярів до тканин, що збільшує в’язкість кро́ві. Медіа́тори
запалення (як-от гістамін, простагланди́ни PGI2, лейкотріє́ни C4, D4 і
E4, кіні́ни) й цитокі́ни впливають на лейкоцити й ендотеліальні
клітини капілярів і «змушують» їх збільшувати експре́сію певних
адгези́вних молекул на поверхнях своїх мембран для кращого
«прилипа́ння». Коли це відбувається, лейкоцити починають рухатися
повільно (завдяки вже підвищеній в’язкості кро́ві), прилипати до
ендотелію судин і «коти́тися» уздовж його поверхні. Цей процес
називається ро́лінгом і крайови́м стоя́нням лейкоцитів:
Ролінг лейкоцитів:
Суть: це нестабільний, перери́вчастий контакт лейкоцитів
з ендотелієм (лейкоцити «ко́тяться» як кульки по поверхні
ендотелію) внаслідок уповільнення кровотоку.
Медіатори: Сіалі́л-Льюіс X молекули [Sialyl-Lewis X
molecules] на поверхні лейкоцитів зв’язуються з Е-селек-
ти́ном [E-selectins] на ендотеліальних клітинах.
Крайове стояння лейкоцитів:
Суть: це стабільний, постійний контакт лейкоцитів з
ендотелієм.
Медіатори: лейкоцитарний функці́йний антиген-1 [LFA-
1] і макрофага́льний антиген-1 [Mac-1] зв’язуються з
молекулами міжкліти́нної адге́зії типу 1 [ICAM-1] і моле-
кулами адгезії судинного ендотелію типу 1 [VCAM-1] на
поверхні ендотеліальних клітин.
70
Після того, як лейкоцити пройшли крізь стінку капіляра, їхній
рух до місця пошкодження «спрямовують» цитокі́ни (хемокі́ни,
інтерлейкі́н-8 [IL-8]), бактеріальні й клітинні фрагменти, а також
компоненти комплементу (C3a, C5a). Процес, під час якого лейко-
цити мігрують у відповідь на хімічний сигнал до за́даного напрямку,
називається хемота́ксисом.
71
Медіатори запалення
КЛІТИННІ МЕДІАТОРИ
ХРОНІЧНЕ ЗАПАЛЕННЯ
Регенерація
78
Репарація
79
Запальна́ фаза репарації. Ця фаза починається вже під час
пошкодження й закладає «фундамент» для подальшого загоєння.
Під час пошкодження тканини миттєво активуються гемо-
стати́чні процеси. Це проявляється звуженням кровоносних судин
(вазоконстри́кцією) і тромбоутво́ренням (внаслідок активації та
агрега́ції тромбоцитів). Після короткого періоду вазоконстрикції
відбувається розширення судин (вазодилата́ція) і підвищення
прони́кності капілярів, що дає змогу білкам плазми й лейкоцитам
швидко надійти до зони пошкодження.
Клітинна відповідь на пошкодження тканини – це міграція
фагоцитів (нейтрофілів і макрофагів) до зони пошкодження. Вони
видаляють мікроби, фібрин, уламки загиблих клітин і тканин.
Нейтрофіли – це перші клітини, які надходять до зони
пошкодження протягом 90 хвилин і залишаються там 3-4 доби. Вони
фагоцитують клітинний детрит і бактерії.
Макрофаги надходять до зони пошкодження приблизно за 24
години після нейтрофілів і залишаються там протягом тривалого
часу. Вони фагоцитують клітинний детрит і бактерії; вивільняють
фактори росту, які стимулюють по́діл клітин епітелію і ендотелію
капілярів (ангіогене́з); залучають фібробласти в зону пошкодження.
Рана може заго́їтися якщо є дефіцит нейтрофілів, але вона ніколи не
загоїться якщо є дефіцит макрофагів.
80
Грануляційна тканина є дуже м’яко́ю, тенді́тною і ле́гко
кровото́чить (уна́слідок наявності в ній числе́нних молодих капі-
лярів). Молоді капіляри мають тоне́нькі стінки і «пропускають» до
тканини пла́змові білки й лейкоцити. Крізь тоненькі стінки молодих
капілярів просвічується кров, тому грануляційна тканина завжди має
червоний колір.
Водно́час епітеліальні клітини в краях рани починають ділити-
ся (регенерува́ти) й просуватися до центру рани. Вони утворюють
нови́й епітеліальний шар, який є подібним до знищеного шару. У
ранах, які го́яться первинним натягом, епітеліальні клітини «закри-
вають» рану протягом 24-48 годин. Якщо в рані утворюється струп
(поверхне́ва кірка), епітеліальні клітини просуваються помі́ж ним і
підле́глою життєзда́тною тканиною. Коли більша частина рани
покривається епітелієм, струп ле́гко відривається.
Також під час проліферативної фази репарації відбувається
безпере́рвний синтез і накопичення колагену. Синтез колагену
досягає піка за 5-7 діб після пошкодження і триває протягом
де́кількох тижнів (залежно від розміру рани).
На другому тижні запалення фагоцити здебільшого залишають
зону пошкодження, зменшується набряк і рана стає блідо́ю (капіляри
блокуються тромбами й зазнаю́ть атрофії).
ГАРЯЧКА
84
Рис. 4–3. Стадії та клінічні прояви гарячки 7.
85
Коли температура тіла досягає рівня «заданого значення»,
озноб припиняється і з’являється відчуття тепла. Відтак починається
стадія стоя́ння температури, протягом якої теплопродукція
дорівнює тепловіддачі, а підвищена температура тіла підтримується
на постійному (встано́вленому гіпоталамусом) рівні. Судини шкіри
поступово розширюються, а шкіра стає рожевою і теплою.
88
Розділ 5
ПАТОЛОГІЯ ІМУННОЇ СИСТЕМИ
ІМУННА СИСТЕМА
89
Таблиця 5–1
Порівняльна характеристика
вродженого і набутого імунітету
ВРОДЖЕНИЙ НАБУТИЙ
ІМУНІТЕТ ІМУНІТЕТ
Швидко Повільно
Швидкість реакції
(хвилини–години) (дні–тижні)
Обмежене Дуже велике
Охоплення (невелика група (кожен унікальний
мікроорганізмів) антиген)
Неспецифічне Специфічне
Розпізнавання
(універсальні структури на (кожен унікальний
«чужих»
мембранах) антиген)
Розпізнавання
Так Так
«своїх»
Реакція під час Однотипна Імунологічна пам’ять
повторного (у всіх епізодах) (швидка й ефективніша
потрапляння в кожному наступному
«чужого» епізоді)
Бар’єри (шкіра, слизові́
оболонки), фагоцити (мак-
Захисні́ механізми рофаги, нейтрофіли), анти- Кі́линг клітин, антитіла
мікробні молекули, запа-
лення, гарячка
Фагоцити (макрофаги,
Клітини-учасники нейтрофіли), натуральні T- і В-лімфоцити
кілери, дендри́тні клітини
90
Антигени. Антиге́ни (імуноге́ни) – це чужі для організму
речови́ни, які можуть стимулювати іму́нну реакцію. Антигени
розпізнаються за допомогою рецепторів, які розташовані на імунних
клітинах і спеціалізованих протеїнах. Ці протеїни називаються
антитіла́ми (імуноглобулі́нами) і вони секретуються у відповідь на
наявність антигену.
Переважна кількість антигенів – це великі молекули, як-от
протеїни або полісахари́ди. Вони розташовуються на поверхні
патоге́нів: бактерій, вірусів, грибів, найпрості́ших і паразитів.
Немікробні речови́ни, як-от пило́к рослин, смола отруйного плюща́,
отрути кома́х і транспланто́вані органи також можуть нести на собі
антигени.
Дрібні́ молекули, як-от ліка́рські препарати, не є антигенами,
тому вони називаються гапте́нами. Вони зв’язуються з великими
молекулами (або іншими носіями) і ра́зом з ними вже стають
антигенами.
ІМУННІ КЛІТИНИ
В-лімфоцити
91
У майбутньому, коли «на́вчені» B-лімфоцити стика́ються з
антигенами, вони зазнають серії змін і перетворюються на
плазмати́чні клітини (які секретують антитіла́) і B-клітини
пам’яті (які «пам’ятають» антиген і забезпечують набу́тий імунітет)
(рис. 5–1).
Моноцити й макрофаги
Натуральні кілери
РЕАКЦІЯ ГІПЕРЧУТЛИВОСТІ
Таблиця 5–3
Типи реакцій гіперчутливості
97
III Антиген й антитіло (IgG, IgM, IgA) є Сиро́ваткова хвороба,
вільними. Вони спочатку утворюють системний червоний
Імуноко́мплексна комплекси «антиген-антитіло», які вовча́к, ревмато́їдний
згодом прикріплюються до різних артри́т, фено́мен
поверхонь (суглоби, судини, шкіра). Артю́са.
Це активує систему комплементу,
знищує цей комплекс і ушкоджує
поверхню, до якої він був прикріпле-
ний.
IV Сенсибілізовані («на́вчені») T-лім- Туберкульоз, конта́кт-
фоцити знищують антигенні клітини ний дермати́т, тиреої-
Т-клітинно- (T-кілери) або виділяють лімфокіни дит Хашимо́то, сар-
опосередкована (T-хелпери), які залучають інші коїдоз, РТПХ, РХПТ.
лейкоцити до знищення антигену.
ТИП I
(анафілакти́чна реакція)
98
Ацетилхолі́н розширює судини, підвищує їхню проникність і
спричиняє бронхоспазм.
Протеа́зи підвищують продукцію брадикіні́ну й розще́плюють
компоненти комплементу для подальшої продукції додатко́вих
хемотаксичних факторів і медіаторів запалення.
100
ТИП II
(цитотокси́чна реакція)
102
Антиген може з’єднуватися з антитілом у кровотоку (у такому
разі утворюються імунні комплекси) і позасуди́нному секторі (у
тканинах), де цей антиген відклада́ється. Антигенами імунокомп-
лексних реакцій переважно є вірусні й бактеріальні протеїни
(екзогенні антигени), а також власні антигени (ендогенні антигени).
Імунні комплекси, які циркулюють у кровотоку, здебільшого
ушкоджують ендотелій судин і відкладаються в стінках судин (у
клубо́чках нирок, дрібни́х судинах шкіри й легень) або синовіа́льних
оболонках суглобів.
Імунні комплекси спочатку активують комплемент, який згодом
активує продукцію хемотакси́чних і вазоакти́вних медіаторів, що
призводить до запалення й ушкодження тієї тканини, до якої ці
комплекси були «прикріплені».
Приклади захворювань внаслідок реакції гіперчутливості III
типу: гострий гломерулонефри́т (який розвивається після перене-
сеної стрептоко́кової інфекції) і автоіму́нні захворювання (наприк-
лад, системний червоний вовча́к [СЧВ], ревмато́їдний артрит).
Реакції гіперчутливості III типу можуть бути системними
(наприклад, сиро́ваткова хвороба) і локальними (фено́мен Артю́са).
ТИП IV
(Т-кліти́нно-опосередко́вана реакція)
104
Рис. 5–6. Реакція гіперчутливості IV типу.
105
Деякі види антигенів (переважно бактерій) також спричиняють
опосередковану цитотоксичність із подальшим залученням макро-
фагів. Здебільшого це розвивається у відповідь на антигени, які є
великими, нерозчи́нними й важки́ми для видалення. У такому разі
макрофаги перетворюються на епітеліо́їдні клітини, які набагато
ефективніше знищують антиген. Скупчення епітеліоїдних клітин, які
оточені шаром лімфоцитів, називається гранульо́мою, а запалення –
гранульомато́зним (див. Запалення).
РЕАКЦІЯ «ХАЗЯЇН–ПРОТИ–ТРАНСПЛАНТАТА»
108
2. Порушення взаємодії «МНС-антиген-рецептор Т-лімфоцита».
Порушення на будь-якому з цих рівнів – порушення кодува́ння
антигена МНС, або неправильне розпізнава́ння антигену, або
порушення реце́пторного апарату Т-лімфоцитів – може
призводити до розвитку автоімунних хвороб.
3. Молекулярна мімікрі́я (іміта́ція). «Чужий» антиген є молеку-
лярно схожим на «свій» антиген, а імунна система, яка спочатку
активувалася на «чужий» антиген, згодом перекидається на
«свій». Це стає початком розвитку авто-імунних хвороб.
4. Суперантиге́ни. Суперантигени – це сімейство речовин, що
складається з бактеріальних екзотокси́нів, які можуть водно́час
й безпосере́дньо активувати дуже велику кількість Т-хелперів
[CD4+] (у середньому активується до 20% Т-хелперів, але деякі
надзвичайно потужні суперантигени можуть активувати 100%
Т-хелперів водночас). Велика кількість активованих Т-хелперів
вивільняє велику кількість лімфокінів, найважливішим з яких є
гамма-інтерферо́н, який активує макрофаги. Активовані макро-
фаги продукують прозапальні́ цитокіни, як-от IL-1, IL-6 і ФНП-
α. ФНП-α є особливо важливим цитокіном, який у звичайних
обставинах вивільняється локально в низьки́х кількостях і
допомагає імунній системі знищити антиген. Однак якщо він
вивільняється у системний кровотік у високих кількостях, то це
може призвести́ до розвитку важких і небезпечних для життя
станів, як-от шок і поліорга́нна недостатність.
109
ІМУНОДЕФІЦИТИ
В-КЛІТИННИЙ ІМУНОДЕФІЦИТ
(ГУМОРАЛЬНИЙ)
Первинний
Транзито́рна Транзито́рна (тимчасо́ва) гіпогаммаглобулінемія дітей –
гіпогамма- це поширений первинний імунодефіцит, який уражає
глобулінемія немовлят і дітей молодшого віку. Після народження
дітей материнські IgG у крові дитини швидко руйнуються, а
своїх власних IgG у дитини ще недостатньо. Тому, у крові
дитини спостерігається знижений рівень IgG без
зниження рівнів IgA і IgM. Це призводить до підвищеної
сприйнятливості до інфекцій. Рівень власних IgG у
дитини досягає норми у віці 3-6 місяців.
110
X-зче́плена X-зче́плена агаммаглобулінемія Бру́тона – це вроджене
агаммаглобулінемія захворювання, яке уражає лише чоловіків і характери-
зується відсутністю зрілих В-лімфоцитів, і, відповідно,
Хвороба Бру́тона важким дефіцитом антитіл.
111
Селекти́вний Селективний дефіцит імуноглобулінів – це брак або
дефіцит IgG, IgA, зниження певного класу імуноглобуліну (IgG, IgA або
IgM IgM). Причини є досі невідомими, але не виключається
генетичний гене́з.
У пацієнтів зі зменшеним рівнем IgA переважно розви-
ваються рециди́вні респіраторні й шлунко́во-кишкові́
інфекції, алергічні реакції (наприклад, бронхіальна аст-
ма) і різні автоімунні захворювання.
У пацієнтів зі зменшеним рівнем IgG переважно розви-
ваються менінгіти, отити, синусити й респіраторні інфек-
ції інкапсульованими мікроорганізмами.
У пацієнтів зі зменшеним рівнем IgМ переважно розви-
ваються рецидивні респіраторні інфекції (отити, сину-
сити, пневмонія, сепсис), алергічні реакції (наприклад,
бронхіальна астма) і різні автоімунні захворювання.
Вторинний
Підвищена втрата Розвивається у пацієнтів із нефроти́чним синдромом,
імуноглобулінів коли внаслідок порушення клубо́чкової фільтрації втра-
(нефроти́чний чаються різні білки плазми кро́ві із се́чею, ра́зом з IgA і
синдром) IgG. Завдяки великому молекулярному ро́зміру, IgM не
фільтруються в се́чу, тому їхній рівень у крові зали-
шається нормальним.
Т-КЛІТИННИЙ ІМУНОДЕФІЦИТ
(КЛІТИННИЙ)
Первинний
Вро́джена аплазія Синдром Ді Джо́рджі розвивається після втрати частини
тимуса хромосоми 22 (делеція 22q11.2). Характерні ознаки
синдрому: числе́нні вро́джені ва́ди розвитку (відсутність
Синдром Ді Джо́рджі ти́муса, наявні вади серця, незро́щення піднебі́ння,
лице́ві анома́лії, відсутність паращитоподі́бних за́лоз,
розумо́ва недостатність тощо).
DiGeorge syndrome
Такі діти мають часті гострі або хронічні інфекції
(вірусні, грибко́ві й бактеріальні) внаслідок важкої
недостатності Т-клітинної ланки імунітету. Також
знижується продукція імуноглобулінів внаслідок дефіци-
ту Т-хелперів.
112
Дисплазія тимуса Синдром Незело́фа – це вроджене автосо́мно-рецеси́вне
з нормальними захворювання, за якого спостерігається неправильний
імуноглобулінами розвиток тимуса (дисплазія і гіпоплазія) зі збереженням
нормальної функції паращитоподібних залоз й імуно-
Синдром Незело́фа глобулінів.
Nezelof syndrome Такі діти мають часті гострі або хронічні інфекції
(вірусні, грибкові й бактеріальні) внаслідок важкої
недостатності Т-клітинної ланки імунітету.
Вторинний
СНІД СНІД спричиняє вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). ВІЛ
уражає ті клітини, які несуть певні мембранні рецептори
Синдром набу́того – CD4+ антигени (наприклад, Т-хелпери).
імунодефіци́ту
СНІД підвищує сприйнятливість пацієнтів до умо́вно-
AIDS патоге́нних інфекцій (опортуністи́чних інфекцій),
(Acquired багатьох вірусних, грибкових і бактеріальних агентів і
immunodeficiency злоякісних пухлин (особливо, сарко́ми Ка́поші).
syndrome)
КОМБІНОВАНИЙ ІМУНОДЕФІЦИТ
(Т+В-КЛІТИННИЙ)
Первинний
Важки́й Важкий комбіно́ваний імунодефіцит (SCID) – це гене-
комбіно́ваний тичне захворювання, яке характеризується порушенням
імунодефіцит розвитку водно́час Т (клітинної) і В (гуморальної) ланок
імунітету. Причиною є числе́нні генетичні мутації (нині
Severe combined відомо щонайме́нше дев’ять різних генів, мутація яких
immunodeficiency призводить до SCID).
syndrome (SCIDS)
Під час SCID не утворюються антитіла внаслідок
порушення функції В-лімфоцитів (вони не перетво-
рюються на плазматичні клітини) і порушення функції Т-
хелперів (вони не активують В-лімфоцити).
Вторинний
Радіація.
Імуносупреса́нти й цитоста́тики.
Старіння.
115
Розділ 6
ПУХЛИНИ
116
Розрізняють два типи пухлин – доброя́кісні і злоя́кісні. Ці типи
мають суттєві відмінності за клітинним характеристиками,
швидкістю росту, манерою росту, здатністю до метастазува́ння й
потенціалом лета́льності (табл. 6–1):
Таблиця 6–1
Порівняльна характеристика доброякісних і злоякісних пухлин
ДОБРОЯКІСНА ЗЛОЯКІСНА
ОЗНАКА
ПУХЛИНА ПУХЛИНА
Клітини Високодиференційо́вані (зрі- Недиференційо́вані (незрілі) клі-
пухлини лі) клітини, які схожі на тини з атипо́вою структурою, які
клітини тієї тканини, з якої мають невелику схожість із кліти-
почався пухлинний зріст. нами тканини, з якої почався пух-
линний зріст.
Швидкість Зазвичай повільна. Зріст може Варіа́бельна й залежить від
зростання зупинятися або регресува́ти. ступеня диференціа́ції клітин.
Мітози нормальні й рідкісні. Що нижча диференціація, то
швидше буде зростати пухлина.
Мітози патологічні й числе́нні.
Манера Експансивне зростання без Інвази́вне зростання з проростан-
росту проростання у навко́лишні ням (інфільтра́цією) і деструк-
тканини. Клітини щільно цією навколишніх тканин. Кліти-
зціплені одна з одною і мають ни погано зціплені одна з одною і
контактне гальмування (зріст не мають контактного гальму-
зупиняється, якщо клітин стає вання (зріст не зупиняється, якщо
забагато). Пухлина зазвичай клітин стає забагато). Пухлина не
має капсулу. має капсули.
Метаста́зи Немає Клітини пухлини потрапляють у
кров і лімфу й переносяться до
інших органів. Що нижча дифе-
ренціація, то вища ймовірність
появи метаста́зів.
Вплив на Неважки́й (але великі за роз- Важкий. Без лікування вбиває
організм міром пухлини можуть тисну- організм через деструкцію важ-
ти на важливі органи). ливих органів і структур.
Чутливість Майже як у нормальних клі- Підвищена. Що нижча диферен-
до радіації тин (не застосовують радіо- ціація пухлини, то вища її чутли-
терапі́ю для лікування). вість (застосовують радіотерапі́ю
для лікування).
117
Молекулярний патогенез пухлин (онкогене́з)
118
Розрізняють декілька видів генів, пошкодження яких
пов’язують із розвитком пухлин:
1. Протоонкоге́ни.
2. Гени-супре́сори пухлини.
3. Гени-контроле́ри апоптозу.
4. Гени-репара́тори ДНК.
120
Етіологія пухлин
Віруси.
Деякі віруси містять гени, які ідентичні онкоге́нам людини.
Після надходження вірусу до клітини, він «підключає» ці гени до
ДНК клітини «хазяїна» і починає «керувати» нею.
На сьогодні виявлено безліч ДНК і РНК-вірусів, які пов’язані з
розвитком пухлин у тварин, проте у людини виявлено лише декілька
вірусів.
121
ДНК-віруси:
Вірус папіло́ми людини, тип 16 і 18 [Human papillomavirus
(HPV)] – спричиняє плоскокліти́нний рак шийки матки й
аногеніта́льної зони.
Вірус Епште́йна-Барр [Epstein-Barr virus (EBV)] – спричиняє
лімфо́му Бе́ркітта, назофарингеа́льний рак, В-клітинні лімфоми
в імуносупреси́вних людей (наприклад, у хворих на СНІД) і
деякі типи лімфоми Хо́джкіна.
Вірус гепати́ту В [Hepatitis B virus (HBV)] – спричиняє
гепатоцелюля́рний рак.
Вірус ге́рпесу людини, тип 8 [Human herpesvirus-8 (HHV-8)] –
спричиняє саркому Ка́поші у хворих на СНІД.
РНК-вірус:
Вірус Т-кліти́нної лейкемії людини, тип 1 [Human T-cell
leukemia virus-1 (HTLV-1)] – спричиняє Т-клітинну лейкемію/
лімфо́му у дорослих.
122
Таблиця 6–2
Найпоширеніші хімічні канцерогени
ПРЯМІ КАНЦЕРОГЕНИ
Бактерицидна речовина́
(використовується для сте-
β-пропіолакто́н
рилізації кро́ві, вакцин,
ферментів тощо).
Ши́роко використовується в
Алкілу́ючі органічному синтезі для
Диметилсульфа́т
сполуки метилува́ння різних речо-
вин: фено́лів, амі́нів тощо.
Циклофосфамі́д Ліка́рські препарати, які
Нітрозосечови́на використовуються для ліку-
Хлорамбуци́л вання злоякісних пухлин.
НЕПРЯМІ КАНЦЕРОГЕНИ
123
Природний продукт плі́сня-
Афлатокси́н B1 вих грибів A. flavus і A.
parasiticus.
Природний протигрибко́вий
Гризеофульві́н препарат із грибків роду
Рослини й Penicillium.
продукти Компонент горіхів пальми
Цикази́н
мікроорганізмів Cicas ciccinalis.
Компонент ефірних олій
Сафро́л (особливо, сассафра́сової
олії).
Горіхи Бе́теля Використовуються як спеції.
Консервант для косметики й
Нітрозамі́ни
харчових продуктів.
Використовується для
Вінілхлори́д виробництва полівінілхло-
Інші риду (пластику).
Інсектици́ди
Фунгіци́ди
124
Вживання алкоголю, особливо в комбінації з курінням, призво-
дить до розвитку цирозу печінки, а цироз печінки є фактором ризику
розвитку раку печінки. Також алкоголізм ра́зом із курінням підви-
щують ризик розвитку раку ротової порожнини, гортані, глотки й
стравоходу.
Харчови́й статус. Багато харчових канцерогенів є природними,
але є такі, що утворюються в процесі приготування їжі. Надмірне
вживання деяких харчових продуктів може призвести́ до розвитку
пухлин:
Афлатокси́н В1 – це природний продукт плі́снявих грибів
A. flavus і A. parasiticus, які ростуть на зернах, насінні й плодах
рослин із високим вмістом олій (наприклад, на насінні арахісу),
які неправильно зберігаються. Спричиняє рак печінки.
Бензопіре́н перетворюється на канцероген під час сма́ження
м’яса в тваринних жирах, які багаторазо́во використовуються
для смаження продуктів. Також він утворюється під час
ко́пчення м’яса й риби. Спричиняє рак легень, гортані,
порожнини рота, носа, зіва, стравоходу, шлунка, підшлунко́вої
за́лози, печінки, нирок, шийки матки, сечово́го міхура й
мієлолейко́з.
Нітрозамі́ни – це потужні канцерогени, які утворюються в
продуктах, які зазнають ко́пчення, солі́ння або консерва́ції з
використанням нітри́тів і нітра́тів як консервантів. Утворення
нітрозамі́нів різко знижується за наявності антиоксидантів
(наприклад, вітаміну C). Спричиняють розвиток раку шлунка.
Жирне або червоне м’ясо, особливо під час його споживання з
невеликою кількістю кліткови́ни. Велика кількість жирів в їжі
підвищує синтез й екскрецію жовчних кислот, які в товсті́й
ки́шці, за наявності анаеро́бних бактерій, перетворюються на
вторинні жовчні кислоти, які продукують канцероге́ни або
промо́утери. Спричиняє рак товсто́ї ки́шки.
Ультрафіолетове випромінювання.
Ультрафіоле́тове випромі́нювання (наприклад, сонячне світло)
спричиняє мутацію гена-супре́сора пухлини р53. Також у шкірі
сонячне світло вивільняє фактор некрозу пухлини альфа (ФНП-α),
який зменшує інтенсивність імунної (захисно́ї) реакції.
125
Ультрафіолетове випромінювання – це основна причина
розвитку базальнокліти́нного, плоскокліти́нного раків шкіри й
мелано́ми. Кількість погли́неного випромінювання безпосередньо
пов’язана з типом пухлини. Наприклад, поступо́ве накопичення
ультрафіолетового випромінювання призводить до розвитку
базальноклітинного й плоскоклітинного раків шкіри, а епізоди
важко́го обгора́ння шкіри на сонці з утворенням пухирі́в призводять
до розвитку меланоми.
Радіація.
Радіація (наприклад, рентге́нівське випромі́нювання)
асоціюється з розвитком гострого лейко́зу, раку щитоподі́бної за́лози,
грудної залози, легень, шлунка, товсто́ї ки́шки, сечостате́вого тракту
й мієло́мною хворобою.
Низькі́ дози радіації можуть спричинити мутації ДНК і
пошкодження хромосом, а великі дози – пригнічувати по́діл клітин.
Також радіація може безпосередньо ушкоджувати різні макро-
молекули (молекули вуглеводів, протеїнів, ліпідів, нуклеїнових
кислот) або мікромолекули (внутрішньокліти́нну воду) у клітинах.
Під впливом радіації молекули води утворюють вільні радика́ли, які
пошкоджують макромолекули.
Радіація може посилювати ефекти вже наявних генетичних
мутацій і підвищує ризик розвитку злоякісних пухлин у людей з
генетичними аномаліями (наприклад, у пацієнтів із синдромом
Дауна) внаслідок порушення репарації ДНК.
Також мають значення ділянка й відсоток тіла (які зазнали
впливу радіації), вік людини, гормональний баланс, призначені
ліка́рські препарати тощо.
Гормони.
Гормони, особливо стероїдні статеві (естроген, прогестерон і
тестостерон), зазвичай є промо́утерами раку грудної за́лози,
ендометрію, яєчників і передміхуро́вої за́лози.
Естроге́ни в нормі стимулюють проліферацію клітин ендомет-
рія і грудних за́лоз. Підвищений рівень естрогену збільшує ризик
розвитку раку грудної залози й раку ендометрію. Також тривале
приймання естрогенів без прогестерону під час лікування симптомів
менопа́узи збільшує ризик розвитку раку ендометрію.
Прогестеро́н відіграє захисну́ роль і нейтралізує ефекти
естрогену. Після зниження рівня прогестерону, навіть за
127
нормального рівня естрогену, збільшується ризик розвитку раку
ендометрію.
Тестостеро́н у нормі стимулює проліферацію клітин
передміхуро́вої за́лози. Підвищений рівень тестостерону збільшує
ризик розвитку раку передміхурової залози. Цікаво, що така
тенденція не спостерігається у чоловіків, які приймають екзогенні
андроге́ни.
130
Рис. 6–3. Механізм метастазування пухлини 5
Класифікація пухлин
133
Ступінь 4 (G4): Недиференційо́вана пухлина. Клітини не мають
жодної схожості з материнською клітиною. Вони мають дуже різні
форми й розміри. Мітозів дуже багато.
Таблиця 6–3
Система TNM
T (TUMOR)
Анатомічний стан первинної пухлини залежить від її розміру й глибини
інвазії. Стадії пухлини прогресують від TX до T4:
Tx Пухлину неможливо оцінити
T0 Немає ознак первинної пухлини
Tis Карцинома in situ («рак на місці»), без проростання
T1–4 Прогресивне збільшення розмірів і ступеня проростання пухлини
N (NODES)
Залучення лімфовузлів указує на ступінь розповсюдженості пухлини.
Ступінь коливається від NX до N3:
Nx Реґіонарні лімфовузли неможливо оцінити
N0 Немає ознак залучення реґіонарних лімфовузлів
N1–3 Є залучення реґіонарних лімфовузлів
М (METASTASIS)
Метастази вказують на ступінь розповсюдженості пухлини.
Ступінь коливається від MX до M1:
Mx Немає даних
M0 Немає віддалених метастазів
M1 Є віддалені метастази (вказати локалізацію)
134
Пухлинні маркери (онкома́ркери)
Таблиця 6–4
Пухлинні маркери (онкомаркери)
ЗЛОЯКІСНІ ДОБРОЯКІСНІ
МАРКЕР
СТАНИ СТАНИ
Альфа-фетопротеї́н Рак печінки Атаксія-
(АФП) Рак яєчників (зі телеангіектазія
зародко́вих клітин) Вагітність
Alpha-fetoprotein (AFP) Рак яєчок (зі Гепати́т
зародкових клітин) Синдром Ві́скотта-
О́лдрича
Цироз печінки
Ка́нцеро- Лімфо́ма Запалення кишо́к
ембріона́льний Мелано́ма Захворювання
антиген Рак грудної за́лози печінки
Рак легень Куріння тютюну́
Carcinoembryonic Рак нирки Панкреати́т
antigen (CEA) Рак печінки
Рак підшлунко́вої
за́лози
Рак сечово́го міхура
Рак товсто́ї ки́шки
Рак шийки матки
Рак щитоподі́бної
за́лози
Рак шлунка
Рак яєчників
135
CA 15–3 Рак грудної за́лози Вагітність
Рак легень Гепатит
Рак передміхуро́вої Грудне годування
за́лози Ендометріо́з
Рак яєчників Запалення та́зових
органів
Захворювання
грудних за́лоз
Захворювання
яєчників
136
Хоріонічний Дисгерміно́ма яєчників Вагітність
гонадотропін людини Ембріона́льний рак Зловживання
(ХГЛ) Рак легень марихуа́ною
Рак печінки
Human chorionic Рак підшлункової
gonadotropin залози
(HCG) Рак шлунка
Рак яєчок
Трофобласти́чна
хвороба
Хоріонкарцино́ма
Імуноглобуліни Мієло́мна хвороба Інші гаммопатії
Лактатдегідрогеназа Лейко́зи Анемія
Нехо́джскінська Гіпотирео́з
Lactate dehydrogenase лімфома Захворювання легень
Рак яєчок Захворювання
Сарко́ма Ю́їнга печінки
Серце́ва
недостатність
Простатична кисла Рак передміхурової Гіпертрофія
фосфатаза залози передміхурової
залози
Prostatic acid Простати́т
phosphatase (PAP)
Простат-специфічний Рак передміхурової Гіпертрофія
антиген (ПСА) залози передміхурової
залози
Prostate-specific antigen Простатит
(PSA)
Нейрон-специфічна Дрібнокліти́нний рак Невідомі
енолаза легень
Меланома
Neuron-specific enolase Нейробласто́ма
(NSE) Пухлина Ві́льмса
Рак підшлункової
залози
Рак нирки
Рак щитоподібної
залози
Рак яєчок
137
p53, APC1, RAS2 Рак ободо́вої кишки
мутантні гени у крові й
калі
p53 і RAS мутантні Рак підшлункової
гени у крові й калі залози
p53 і RAS мутантні Рак легень
гени у крові й мокроті
p53 мутантні гени в Рак сечово́го міхура
сечі
Кальцитонін Медуля́рний рак
щитоподібної залози
Катехоламіни і їхні Феохромоцито́ма
метаболіти
1
APC – adenomatous polyposis coli; 2 RAS – онкоген
138
Паранеопласти́чний синдром
139
140
Рис. 6–4. Паранеопластичний синдром 7
(ВІП – вазоінтестинальний пептид; АДГ – антидіуретичний гормон.
Таблиця 6–5
Клінічні прояви злоякісних пухлин різних органів
141
Мелано́ма Пухлина шкіри, яка має темно-коричневий або
чорний колір (внаслідок злоякісного переродження
меланоцитів у базальному шарі епідермісу або в
не́вусі); супроводжується запаленням у зоні пухлини,
болем, сверблячкою, утворенням виразки, крово-
течею;
Меланома має вигляд пло́скої ро́димки коричневого
або коричнево-чорного кольору з наявністю чорних
вузликів на її поверхні;
Вузлова́ меланома: вузол червоного, білого або
голубого кольору на коричневому або чорному тлі з
нерівними зубча́стими краями у зонах хронічного
подразнення шкіри;
Ленти́го-меланома: вузол темного кольору, який
схожий на ожи́ну, іноді з плямами пігменту навко́ло
нього.
142
Рак грудної за́лози «Кам’янисте» ущільнення в грудній залозі (зазвичай
пухлини грудної залози є дуже тверди́ми);
Порушення симетри́чності грудних залоз (внаслідок
однобі́чного зростання пухлини);
Ущільнення й зморщування шкіри («апельсинова
кірка»), луска́та шкіра навко́ло соска або зміна в
соску, набряк або утворення виразки (внаслідок
інфільтра́ції пухлинних клітин у навколишні ткани-
ни);
Почервоні́лі гарячі зони запалення навко́ло пухлини
(реакція імунної системи на пухлину);
Незвичайні виділення із соска (внаслідок інва́зії
пухлини у вивідні́ протоки);
Біль (внаслідок пухлинного росту й здавлювання
навколишніх тканин);
Гіперкальціємія і патологічні перелами кісток (внас-
лідок метастазів пухлини в кістки).
Рак кісто́к Біль у кістках (особливо вночі) (внаслідок руйну-
вання пухлиною кістково́ї тканини й тиску на навко-
лишні тканини);
Біль у кістках під час пальпа́ції (внаслідок тиску
пухлини на навколишні тканини);
Патологічні перела́ми кісток (внаслідок руйнування
пухлиною кістково́ї тканини);
Гіперкальціємія (внаслідок руйнування пухлиною
кісткової тканини);
Обмеження рухливості (на пізніх стадіях) (внаслідок
руйнування пухлиною кісткової тканини).
Рак легень Кашель, хрипи, зади́шка, кровохаркання й біль у
грудях (внаслідок ураження паренхіми легені пух-
линною тканиною);
Гаря́чка, втрата ваги, слабкість, анорексія (внаслідок
підвищення потреб пухлини й підвищення рівня
метаболізму в пухлині);
Біль у кістка́х і суглобах (внаслідок еро́зії хрящів
внаслідок ектопі́чної продукції соматотропного гор-
мону пухлиною);
Синдром Іце́нка-Ку́шинга (внаслідок ектопі́чної
продукції адренокортикотропного гормону пухли-
ною);
143
Гіперкальціємія (внаслідок ектопічної продукції
гормону паращитоподібної залози пухлиною або
метастазів пухлини в кістки);
Ателекта́з, пневмонія і зади́шка (внаслідок обструк-
ції бронхів пухлиною);
Біль у плечах й однобічний пара́ліч діафрагми
(внаслідок здавлювання пухлиною діафрагмального
нерва);
Дисфагія (внаслідок здавлювання пухлиною страво-
ходу);
Розширення вен обличчя, шиї та набряк грудної
клітки (внаслідок здавлювання пухлиною верхньої
порожни́стої вени);
«Кинджальний» біль у грудях, задишка, біль у руках
(внаслідок проростання пухлини в грудну клітку).
Рак матки Біль і збільшення матки (внаслідок пухлинного
росту);
Часті або незвичайні кровотечі, як перед менопау-
зою, так і після неї (внаслідок руйнування пухлиною
стінки матки);
Втрата ваги (внаслідок підвищення потреб пухлини
й підвищення рівня метаболізму в пухлині).
144
Рак передміхуро́вої Затримка сечовипуска́ння (внаслідок обструкції
за́лози сечовивідни́х шляхів пухлиною);
Гематурія (внаслідок проростання пухлини в сечови́й
міхур і руйнування його стінки).
Рак печінки Збільшення печінки з наявністю вузлів (внаслідок
пухлинного росту);
Тупий біль в епігастрії або правому верхньому квад-
ранті (внаслідок пухлинного росту й тиску на навко-
лишні тканини);
Втрата ваги, слабкість, анорексія (внаслідок підви-
щення потреб пухлини й підвищення рівня метабо-
лізму в пухлині);
Набряки (внаслідок здавлювання або обструкції
пухлиною портальних вен).
Рак підшлунко́вої Жовтяни́ця, знеба́рвлений кал і темна се́ча (внаслідок
за́лози обструкції пухлиною жовчних проток у разі раку
головки підшлункової залози);
Рецидивний тромбофлебі́т (внаслідок продукції
пухлиною цитокі́нів, які спричиняють агрега́цію
тромбоцитів);
Нудота й блювота (внаслідок здавлювання пухлиною
12-палої ки́шки);
Втрата ваги, анорексія, слабкість (внаслідок підви-
щення потреб пухлини й підвищення рівня метабо-
лізму в пухлині);
Біль у животі й по́переку (внаслідок тиску пухлини
на навколишні тканини);
Кров у калі (внаслідок утворення виразок шлунко́во-
кишково́го тракту або а́мпули 12-палої ки́шки).
Рак товсто́ї ки́шки
Праві відділи: Чорний кал (меле́на) (внаслідок некрозу пухлини й
деструкції пухлиною судин із подальшою кровоте-
чею);
Анемія (внаслідок кровотечі);
Біль у животі, відчуття важкості й спазми (внаслідок
тиску пухлини на навколишні тканини);
Слабкість, стомлюваність, анорексія, втрата ваги
(внаслідок підвищення потреб пухлини й підви-
щення рівня метаболізму в пухлині);
Блювота (внаслідок обструкції пухлиною просвіту
кишки).
145
Ліві відділи: Кишкова́ непрохідність, здуття живота, біль, блюво-
та, спазми й тиск у прямій ки́шці (внаслідок
збільшення розмірів пухлини й обструкції просвіту
ки́шки);
Темно-червона або яскраво-червона кров у калі
(внаслідок некрозу пухлини й деструкції пухлиною
судин із подальшою кровотечею).
Рак сечово́го
міхура́
Рання стадія: Зазвичай немає симптомів.
146
Рак щитоподі́бної Безболісний щі́льний вузлик у щитоподібній залозі
за́лози або збільшення реґіонарних лімфовузлів (внаслідок
пухлинного росту й метастазів у лімфовузли);
Дисфонія, дисфагія і зади́шка (внаслідок тиску
пухлини на навколишні тканини);
Гіпертирео́з (внаслідок додаткової продукції пухли-
ною тирео́їдних гормонів);
Гіпотирео́з (внаслідок руйнування тканини щитопо-
дібної залози пухлиною).
147
Лікування пухлин
148
Бібліографія
1. Cohen, B. J., & Taylor, J. J. (2015) Memmler’s The human body in health &
disease (10th ed.). Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins.
2. Despopoulos, A., Silbernagl, S. (2015). Color Atlas of Physiology (7th ed).
Stuttgart–New York: Thieme.
3. Guyton, A.C., Hall, J.E. (2020). Textbook of medical physiology (14th ed).
Elsevier Health Sciences.
4. Kumar, V., Abbas, A., Fausto, N., Aster, J. (2020). Robbins and Cotran
Pathologic Basis of Disease (10th ed). Elsevier Health Sciences.
5. Lazenby, R. B., & Corwin, E. J. (2013). Handbook of pathophysiology (4th
ed). Philadelphia, Wolters Kluwer/Lippincott Williams & Wilkins Health.
6. Porth, C.M. (2018). Pathophysiology: Concepts of altered health states (10th
ed.). Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins.
7. Silbernagl, S., Lang F. (2016). Color Atlas of Pathophysiology (3rd ed).
Stuttgart–New York: Thieme.
8. Underwood, J.C.E. (2019). General and Systematic Pathology (7th ed).
Elsevier Health Sciences.
149
Для нотаток
150
Зміст
148
Навчальне видання
ЗАГАЛЬНА ПАТОФІЗІОЛОГІЯ
Навчальний посібник
для студентів III курсу медичного факультету
(укр. мовою)
149