Слободян Максим, 23.04.2009 р.н.

учень 9-А класу ЗЗСО "Авангардівська гімназія",

смт Авангард, Одеська область;

до війни і на теперішній час проживаю в Одеській області,

смт Авангард, навчаюся у ЗЗСО "Авангардівська гімназія"

моб. тел. +380665075092

e-mail: maks2009maks2304@gmail.com

вчителька укр. мови та літератури

Скидан Олександра Олегівна

КОНКУРС ЕСЕ НА ТЕМУ:

«Війна. Моя історія»

24 лютого день народження моєї бабусі, планувалось велике свято, у

бабусі був ювілей 70 років. Але в той страшний день я відкрив очі і
побачив перед собою іншу картину - обличчя переляканої матусі, погляд
її розгублений, страх в очах. Вона мене міцно почала обнімати і
заспокоювати, я не розумів , що трапилось, тому що уві сні вибухів не
чув, а вони були дуже близько від нашого будинку. 24 лютого ми все ще
мали надію, що це страшний сон, але ми з нього не прокинулися.

Мій рідний дядько зі своєю сім'єю проживав в Бучі, кожен день ми

чекали вісточки, що вони живі. 8 березня їм пощастило прорватися через
ліс під обстрілами і виїхати на Житомирщину – це була єдина перга
радість за ті дві неділі.
 Але тривала радість недовго ..

11 березня 2022 року мій батько уходить на фронт добровольцем.

Батько мені наказав «Максиме, ти залишається за старшого, бережи
матусю і бабусь, щоб не сталося, я в тебе вірю» . В цей час я усвідомив
всю сутність цієї війни. Я подорослішав за добу, тому що я дав обіцянку
оберігати матусю і двох бабусь, крім мене в них нікого не має. Почався
новий етап життя . Кожен день ми чекали і продовжуємо чекати вісточки
від батька. Повідомлення раз у три доби – це була радість. Телефонна
слухавка завжди рядом , а раптом напише чи зателефонує, щоб не
пропустити вісточку. Ті дні, коли батько виходив на відеозв'язок, були
для нас великим святом.

У пам'яті залишився день 23 квітня 2022 року, мій день народження.

Ранок почався приємно, батько вийшов на зв'язок- я страшенно радів.
Батько дав завдання організувати святковий обід і запросити бабусь.
Матуся була проти всіх святкувань, але погодилася з татом. 24 квітня
повинен бути Великдень. Ми усі на кухні. Матуся вирішила зробити мені
улюблений торт Наполеон , а я допомагав красити крашанки. І тут приліт
в житловий будинок «Тирас», в якому гинуть люди, загинула знайома
наша сім'я і їх малеча тримісячна.. Це страхіття.. Розумієш, що ти
безпорадний проти цих ракет.. З рук все падає, в матусі істерика. Біжимо в
підвал.. Цей день я запам'ятав на все життя. З того дня кожну тривогу ми
перебували у ванній кімнаті або у підвалі.

Літо пройшло, як день Сурка, по пів дня були на заправках, щоб

дістати 10 літрів дизелю, а потім прийшов до нас блекаут. По три-чотири
доби без світла це було за норм. Температура в кімнаті 13-15 градусів,
опалення у нас АГВ, але запускається з електрики. Нам пощастило в нас
був газ, гріли воду в пляшках і грілися ними. Почався новий розпорядок
життя, я почав розбиратися в фізичних приладах, який акумулятор як і
куди підключити, щоб робив холодильник. Як зробити вай фай з двох
шнурів і двох повербанків, щоб вийти на онлайн заняття в зуми. Ми
навчилися дуже добре тайм мененжменту. За годину , котру бував світ,
встигати зробити всі хатні справи.

Батько говорив постійно нам виїжджати за кордон, але ми вирішили,

що без нього ні дня нікуди не поїдемо.

В нашій родині пройшли переміни в цінностях. Матеріальне стало

не важливе. Духовний стан вийшов на перший план. І саме цінне це жива
родина!

Для мене особисто ціль вчитися і отримувати знання стала ще

головніше. Тому що відібрати в мене можуть все: рідних, домівку , всі
матеріальні блага, а знання завжди залишаться зі мною. Знання
допоможуть мені в майбутньому після закінчення війни відбудувати нашу
няньку Україну.