“Секретні справи

будинку сім’ї Левуані”

...журналіст Олександр Коваль отримує анонімний лист, в якому йому
пропонують розкрити таємниці найбагатшої та найвпливовішої сім’ї в
Україні - сім’ї Левуані, він не може відмовитися від такої можливості.
Він вирушає до маєтку Левуані, де зустрічає їхню дочку, загадкову
красуню Анну, яка стає його провідницею в світі розкоші, інтриг та
небезпеки. Олександр поступово виявляє, що сім’я Левуані ховає багато
секретів, які можуть коштувати йому життя, якщо він ними поділиться
зі світом. Він стояв перед величезними воротами, за якими
простягалася алея, що вела до грандіозного будинку сім’ї Левуані.
Тримавши у руці лист, який отримав від невідомого відправника, який
обіцяв йому надати виключну інформацію про сім’ю, яка контролювала
політику, економіку та медіа в Україні. Олександр був цікавий, хто цей
таємничий інформатор, і чому він обрав саме його для цього завдання.
Він натиснув на кнопку дзвінка, і почув голос з гучномовця:
-Хто там?
-Добрий день, я Олександр Коваль, журналіст газети “Свобода”. Я маю
зустріч з пані Анною Левуані.
-Зачекайте, будь ласка.
Олександр почув, як ворота почали відкриватися, і побачив, як з
будинку виїхав чорний джип, який зупинився перед ним. З машини
вийшла дівчина, яка виглядала приблизно такою ж віком, як і він, але
була набагато красивішою та елегантнішою. Вона мала довге світле
волосся, зелені очі та вишукану постать. Вона була одягнена в білу
блузку, чорну спідницю та високі підбори. Вона підійшла до Олександра
з посмішкою та простягнула йому руку.
-Добрий день, пане Коваль. Я Анна Левуані, дочка голови сім’ї. Дуже
приємно з вами познайомитися. Я читала ваші статті, і вони мені дуже
сподобалися.
-Дякую, пані Левуані. Це велика честь для мене. Я дуже вдячний вам за
можливість відвідати ваш будинок.
-Не за що, пане Коваль. Я рада, що ви прийняли моє запрошення. Я маю
для вас деякі цікаві справи, які я хочу з вами обговорити. Сподіваюся,
ви не будете розчаровані.
-Я впевнений, що ні, пані Левуані. Я дуже зацікавлений у вашій історії.
-Тоді давайте поїдемо, пане Коваль. Я покажу вам наш будинок, а потім
ми перейдемо до справ.
Анна відкрила двері джипа та запропонувала Олександру сісти. Він
погодився, і вони поїхали до будинку, який виглядав як палац.
Олександр не міг відірвати очей від його архітектури, меблів, картин та
інших предметів мистецтва, які прикрашали його. Він також не міг не
помітити, що Анна дивилася на нього з цікавістю та симпатією. Коваль
почував, що вона ховає щось від нього, але він не знав, що саме. Він
здогадувався, що це пов’язано з секретними справами будинку сім’ї
Левуані, які він мав дізнатися. Олександр був готовий до будь-яких
пригод, які його чекали.
Пані Левуанні зупинила джип біля входу в будинок та вийшла з
машини. Вона запросила Олександра за собою, і вони увійшли до
великого холу, де їх зустрів старий чоловік в ливреї. Він вклонився Анні
та сказав:
-Добрий день, пані Анна. Я радий вас бачити. Це ваш гість?

-Так, це пан Олександр Коваль, журналіст. Він прийшов, щоб

поговорити зі мною про деякі справи. Це Жан, наш дворецький. Він
служить нашій сім’ї вже багато років.

-Дуже приємно, пане Коваль. Якщо вам щось потрібно, я завжди до

ваших послуг.

-Дякую, пане Жан. Ви дуже люб’язний.

-Не за що, пане Коваль. Пані Анна, ваш батько чекає вас в кабінеті. Він
хоче з вами поговорити.

-Дякую, пане Жан. Я зараз піду до нього. Пане Коваль, чи не могли б ви

зачекати мене тут? Я скоро повернусь.

-Звичайно, пані Анна. Я не поспішаю.

Анна пішла до кабінету свого батька, а Олександр залишився в холі. Він
оглянувся навколо та помітив, що на стіні висіла велика портретна
картина, яка зображувала всю сім’ю Левуані. На картині були чотири
особи: батько, мати, син та дочка. Батько був високим та суворим
чоловіком з сивим волоссям та бородою. Він був одягнений в темний
костюм та тримав в руці . Мати була витонченою та елегантною жінкою
з рудим волоссям та зеленими очима. Вона була одягнена в червону
сукню та мала на шиї намисто із білих перлів. Син був молодим та
привабливим чоловіком з чорним волоссям та зеленими очима. Він був
одягнений в білу сорочку та брюки. Анна, яку Олександр вже знав. Вона
була одягнена в блакитну блузку та білу спідницю. Всі вони мали
серйозні та горді вирази обличчя. Олександр подумав, що ця картина
добре відображає характер та статус сім’ї Левуані. Він здогадувався, що
за цими обличчями ховаються багато секретів, які він мав розкрити. Він
почув, як його серце стукало швидше, коли він думав про своє
завдання.
Олександр не довго чекав Анну. Вона повернулася через десять хвилин,
але виглядала тривожною та сумною. Вона підійшла до нього та
сказала:
-Пане Коваль, я прошу вас пробачити мене за затримку. Я мала важливу
розмову з моїм батьком.
-Немає проблем, пані Анна. Я розумію, що у вас є багато справ. Я
сподіваюся, що все добре.
-На жаль, ні, пане Коваль. Мій батько сказав мені дуже погану новину.
Він хворий на рак, і у нього залишилося мало часу.
-О, Боже, пані Анна. Я дуже співчуваю вам. Це жахливо.
-Дякую, пане Коваль. Ви дуже добрий. Я не знаю, що мені робити. Я
дуже люблю свого батька, і не хочу його втрачати.
-Я розумію, пані Анна. Якщо ви хочете, я можу вас підтримати. Я тут
для вас.
-Дякую, пане Коваль. Ви дуже милий. Я хочу вам щось сказати. Я
запропонувала вам прийти сюди не тільки через вашу професію, але й
через вашу особистість. Я дуже вами зацікавлена, і я хочу з вами бути.
-Справді, пані Анна? Я не очікував такого від вас. Ви дуже красива та
чарівна, і я теж вами захоплений. Але я не знаю, чи це можливо. Ви ж
знаєте, що я прийшов сюди, щоб розкрити секрети вашої сім’ї. Я не
хочу вас образити або зрадити.
-Я знаю, пане Коваль. Але я не хочу, щоб ви це робили. Я хочу, щоб ви
забули про своє завдання, і зосередилися на нас. Я хочу, щоб ви були зі
мною, і допомогли мені пережити цей складний час. Я хочу, щоб ви були
моїм коханням.
-Пані Анна, ви дуже спокушаєте мене. Я теж хочу бути з вами, і
допомогти вам. Але я не можу забути про свою совість. Я не можу
зробити так, щоб ваша сім’я страждала через мене. Я не можу зробити
так, щоб ви страждали через мене.
-Пане Коваль, ви не зробите так, щоб ми страждали. Ви зробите так,
щоб ми були щасливі. Ви не повинні думати про інших, а тільки про
нас. Ви не повинні думати про правду, а тільки про любов. Ви не
повинні думати про свою професію, а тільки про своє серце.
-Пані Анна, ви дуже переконлива. Але я не можу прийняти вашу
пропозицію. Я не можу зробити так, щоб ви були моїм коханням. Я не
можу зробити так, щоб ви були моїм гріхом.
Олександр відвернувся від Анни та пішов до виходу. Він не міг
дивитися на її сльози та благання, не міг зрадити свою місію та свої
принципи. Вкінці кінців не міг зрадити самого себе...
Олександр вийшов з будинку та сів у свою машину. Він поїхав геть від
сім’ї Левуані, від Анни, від свого кохання, від свого гріху. Через декілька
місяців пан Коваль видав статтю про секретні справи сім’ї Левуані. Він
розкрив всі їхні таємниці, всі їхні злочини, всі їхні брехні. Також
розкривши всю гидку та брудну правду, яку він знайшов.