1.

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919)

Михайло Іванович Туган-Барановський – учений зі світовим ім’ям, який зробив величезний внесок у розвиток
багатьох теоретичних проблем економіки. В 1888 році він закінчив фізико-математичний факультет
Харківською університету, отримав звання кандидата природничих наук . Однак, більше його захоплювали
суспільні науки і майже одночасно з навчанням на фізико-математичному факультеті, він екстерном склав
іспити на правничому факультеті.
1890 року виходить його перша стаття "Вчення про граничну корисність", в котрій намічається синтез теорії
трудової вартості, висунутої класичною школою, та теорії граничної корисності австрійської школи.
М. І. Туган-Барановський надавав велике значення розвитку кооперативного руху. З 1908 року він брав участь
у керівництві Комітетом сільських та кредитозбережувальних товариств. А в 1909 році створив спеціальне
науково-громадське друковане періодичне видання і став на чолі журналу "Вісник кооперації". В журналі
публікувалися матеріали про кооперативний рух в росії та на Заході, а також статті теоретичного характеру. В
90-ті роки XIX ст., коли Михайло почав публікувати перші роботи, у західних капіталістичних країнах все
наявніше виявлялися монополістичні тенденції.
В слов'янській економічній думці поряд із марксизмом почала набувати популярності суб'єктивна школа.
Виявилися глибокі розходження у розумінні багатьох основоположних проблем. Йшов процес ідейного і
теоретичного розмежування представників різних соціальних прошарків.
Всі ці процеси відбилися на творчості М.І. Туган-Барановського , визначивши і його широкі наукові інтереси, і
еволюцію поглядів. Туган-Барановський не належав якійсь певній течії економічної науки. Він був близький то
до теорії граничної корисності, то до марксизму, то до ревізіонізму, потім до бернштейнанства, то знову до
суб'єктивно-психологічної школи, то прагнув сполучити її ідеї з марксизмом, знайти нові сполучники і з'єднати
те й інше.
Наукові висновки, зроблені Туган-Барановським близько ста років тому, не загубили своєї актуальності для
України в наш скрутний час. Тим більше, що Михайло Іванович в останні два роки свого життя безпосередньо
приймав участь у першому становленні української державності. Відразу після лютневої революції 1917 р. він
вже в березні виїхав із Петербурга до Києва, де влітку стає секретарем фінансів Центральної Ради з
входженням у її Генеральний Секретаріат, а потім і першим міністром фінансів, промисловості та торгівлі. Але
його покликанням все ж таки була наука, а не державна діяльність, і останній рік свого життя він присвятив
викладанню у Київському університеті Св. Володимира та організації Академії наук України, яку разом із
Володимиром Івановичем Вернадським вони створили восени 1918 року. Останній став її першим
президентом, а Туган-Барановський очолив в нїй відділення соціально-економічних наук. У відповідності зі
своїми теоретичними поглядами він розробляє напрямки наукових досліджень як перспективну комплексну
програму, що містила в собі практичні функції наукових досліджень економіки України і, насамперед,
сільського господарства. Він підкреслює гостру необхідність вивчення історії господарства й економічної
географії України.
Великого значення М. І. Туган-Барановский надавав вивченню економічної кон'юнктури, що на його думку,
повинне давати матеріал для з'ясування економічних закономірностей і передбачення майбутнього розвитку
економіки. У грудні 1918 р. він очолює створений з його ініціативи Український інститут економічної
кон'юнктури. М. І. Туган-Барановський обирається першим в незалежній Україні академіком за фахом
“теоретична економія”. В останні роки життя він був також професором Київського університету і деканом
його правничого факультету, який він і створив, очолював Українське наукове суспільство економістів. Але
його бурхливу громадську і наукову діяльність 22 січня 1919 р. зупинила раптова смерть на 55-м році життя на
шляху з Києва до Одеси, звідкіля видатний вчений у складі урядової делегації Української народної республіки
мав направитися до Парижу на міжнародну мирну конференцію.
Туган-Барановський вибрав для аналізу широкий діапазон показників економічного розвитку Великобританії
на протязі ХІХ століття тому, що саме ця держава була лідером світової економіки у цей час її прискореного
промислового розвитку. Економічному аналізу було піддано не тільки виробничі показники, але й показники,
що характеризували стан англійського грошевого та товарного ринку, а також його вплив на населення
Сполученого Королівства і перерозподіл доходів та витрат у соціальних прошарках цього населення. Видатний
труд Туган-Барановського на протязі ХХ століття було перекладено на німецьку, англійську, японську та інші
мови. Таким чином, він став першим у світі системним дослідником циклічних закономірностей соціально-
економічного розвитку.
Туган-Барановський досліджував цілий ряд фундаментальних проблем, пов'язаних з циклічним розвитком
капіталістичного господарства. Йому вдалося запропонувати нові для того часу підходи до вирішення цього
питання, обгрунтувати принципово важливі висновки, багато з яких повністю підтвердила реальна економічна
історія XX століття. Починає автор свою працю з докладного опису промислових криз XIX століття. (На його
думку, без звернення до історії неможливе серйозне теоретичне дослідження). Глибокий аналіз історії криз
дозволив вченому виділити три їх спільні основні характеристики: стан товарного ринку, визначений ним як
перевиробництво; зміни в області грошового обігу; коливання кредиту. На його думку, головною з цих
характеристик є перша - " перевиробництво ". Отже, науковий пошук привів до необхідності ретельно вивчити
проблеми ринку.
Займаючись аналізом промислових криз в Англії, Туган-Барановський звернув увагу на помітну відмінність в
швидкості накопичення виробничого і грошового капіталів:
• перший розвивається хвилеподібно, в його динаміці яскраво виражені періоди спадів і підйомів;
• другий нагромаджується безперервно, хоч і в його динаміці існують певні коливання.
Ця обставина в значній мірі пояснюється наявністю прибутків, безпосередньо не пов'язаних з промисловим
виробництвом, але які відіграють значну роль в суспільстві (різноманітні ренти, прибутки з державних позик).
Звідси випливав висновок, що існує цілий ряд прибутків, розмір яких мало залежить від стану національного
виробництва. З усіх категорій національного прибутку найсильніше коливається з року в рік в залежності від
стану торгівлі і промисловості підприємницький прибуток, потім йде заробітна плата робітників. Вони
підвищуються в епохи розширення виробництва, пожвавлення промисловості і падають в епохи застою
торгівлі, скорочення виробництва. Але рента, як прибуток, заснований не на особистій діяльності, а на
володінні капіталом в тій або іншій формі, майже не схильна до впливу коливань промисловості і безперервно
зростає. Туган-Барановський наводить такий приклад: “ проценти з державних позик, іпотек, облігацій і.т.д., як
правило, сплачуються так само справно в роки застою, як і в роки пожвавлення промисловості. Земельна
рента може падати за тривалі проміжки часу, але короткочасні коливання торгівлі і промисловості ніяк не
можуть вплинути на неї через те, що орендні договори укладаються звичайно на більш або менш тривалі
терміни ”. У результаті механізм циклічного розвитку капіталістичного господарства був представлений таким
чином. У пошуках прибуткового вкладання вільний грошовий капітал чинить постійний тиск на виробництво. І
як тільки він туди проникає, починається ланцюгова реакція - розширення однієї галузі вимагає розширення
суміжних галузей, і пожвавлення охоплює поступово все народне господарство, причому насамперед - галузі,
що виробляють засоби виробництва, оскільки будь-яке розширення виробництва вимагає збільшення
постійного капіталу. Поступово, по мірі пожвавлення усього народного господарства, раніше вільні грошові
капітали посилено притягуються у виробничу сферу через кредитну систему. Вони перетворюються з
потенційної купівельної спроможності в реальну, підвищуючи попит і створюючи позитивну кон'юнктуру. Але
як тільки витрачання вільного капіталу перевищить швидкість його накопичення, резерв, створений в період
застою, поступово буде вичерпаний, і збільшення попиту припиниться. Припинення надходження вільних
грошових капіталів виражається в біржовій кризі, що повністю порушує систему кредиту. По мірі витрачання
вільних грошових капіталів будуються нові підприємства, і, як тільки їх будівництво закінчується, з елементів
формування попиту вони перетворюються в елементи формування пропозиції. Становище на ринку
змінюється. Тепер пропозиція починає випереджати попит, ринкова кон'юнктура різко погіршується, товарні
ціни падають настільки, що не можуть покрити витрати виробництва. Таким, на думку вченого, є механізм
циклічного руху капіталістичного господарства.
Таким чином, періодичне чергування пожвавлення і застою торгівлі в капіталістичному господарстві неминуче
при наявності двох умов: неорганізованості виробництва і швидкому накопиченні вільного капіталу. ” Кризи
спричиняються тим, що у фазі підйому споживання капіталу йде швидше, як його утворення. Тому, чим
меншим капіталом володіє країна для підтримання своєї промисловості, тим швидше повинен закінчитись
підйом ”. Чим багатша країна, чим більше в ній нагромаджується капіталу, тим яскравіше в ній повинні бути
виражені промислові припливи і відпливи. Циклічний рух кон'юнктури проявляється в зміні цін на товари.
Багато економістів вважало, що найбільш точно його відображають ціни на хліб. Цікавим і оригінальним
висновком Туган-Барановського , який базувався на аналізі величезного статистичного матеріалу, був зовсім
інший - не ціни на хліб, а ціни на залізо знаходяться в більш чіткій відповідності з рухом економічної
кон'юнктури. Отже, індикатором фази циклу є ціна на основний вид сировини, що йде на створення основних
засобів виробництва, нового основного капіталу. Туган-Барановський був першим економістом, що розробив
та запропонував такий підхід. Іншим індикатором, який точно відображає динаміку капіталістичного
виробництва, є рух дисконтного проценту. На думку вченого, дисконтний процент несе в собі інформацію про
стан попиту і пропозиції на вільні грошові капітали. Як видно з механізму капіталістичного циклу, по мірі
пожвавлення виробництва і наближення капіталістичного господарства до кризи, попит на вільні капітали
зростає і значно випереджає його пропозицію. У зв'язку з цим росте і дисконтний процент, і чим він вищий ,
тим ближча економіка до кризи .
Головною заслугою Туган-Барановського є те, що у своїх дослідженнях він показав закономірність не тільки
виникнення криз, але й їхнього подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політик. Дуже
важливо, що особливу роль у механізмі періодичних коливань економічної кон'юнктури Туган-Барановський
віддавав процесу накопичення основного капіталу. Причому, ним були розділені процеси накопичення
фінансового капіталу і матеріалізованого через освоєння реальних інвестицій основного капіталу. Для
залучення інвестицій ним пропонувалося за допомогою гнучких регуляторів створювати сприятливий клімат
їхнього стимулювання в реальному секторі економіки. У Туган-Барановського вперше цінність інвестиційних
товарів обумовлювалася не витратами на освоєння їхнього виробництва, а попитом на ринку основного
капіталу, аналіз якого ним зв'язувався з теорією граничної корисності різних товарів через оцінки попиту на
них у найближчому майбутньому. Одним із перших її інтерпретаторів у слов'янському світі ще в 1890 р. став
той же Туган-Барановський , що не протипоставив її сміто-рікардо-марксовій теорії оцінки минулих витрат, а
взаємно доповнив основні положення двох фундаментальних економічних доктрин, що склалися на рубежі
ХІХ і ХХ століть, зв'язав їх воєдино через антиномічний синтез, з якого пізніше вивів закон, за яким гранична
корисність вільно відтворених капітальних благ прямо пропорційна їх трудовій вартості.
Таким чином, вже наприкінці ХІХ століття видатний український вчений і, за визначенням іншого
славнозвісного економіста Йозефа Шумпетера , “найкращий слов'янський економіст” Михайло Туган-
Барановський першим у тогочасному світі розробив вчення про закономірність циклічності економічної
динаміки, пов'язаної з періодичністю промислових криз, як фактору, що впливає на зміни у народному житті .
У виданих через 15 років “Основах політичної економії” Туган-Барановський чи не вперше звернув увагу на
необхідність саме соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку шляхом посилення
соціальної політики через гармонізацію диференційованих страт суспільства. Це було враховано вже у
середині ХХ століття стокгольмською школою економічної думки і з поширенням інституціоналізму серед
широких наукових кіл відкрило шляхи самозбереження та розвитку капіталізму через його шведську модель,
яка найбільш успішно реалізована сьогодні саме у скандинавських державах, що за рівнями життя в останні
роки стало займають перші міста серед найрозвинутіших країн світу.
Окрім цього, найбільш глибоке наукове обгрунтування кооперації вперше у світі було дано також геніальним
українським економістом Михайлом Туган-Барановським у його фундаментальній праці « Соціальні основи
кооперації » , що з'явилась у Росії напередодні революцій 1917 р. До цього ціле десятиріччя питання
кооперації знаходились в центрі уваги вченого. Його учень Микола Кондратьєв в 1923 р. в книжці про Туган-
Барановського написав: « Роботи Михайла Івановича з питань кооперації, безсумнівно, необхідно визнати
видатними, одними з кращих не тільки у нас в Росії » . І про це свідчить інтерес до цієї фундаментальної праці
Туган-Барановського у різних країнах світу. Після першого видання 1916 р. вказана праця мала два
перевидання у 1918 та 1919 роках. В останньому ж році вона перекладена польською, якою витримала ще
одне перевидання після смерті Туган-Барановського , вже у 1923 р. Цікаво, що її було перекладено німецькою
мовою в перший 1921 рік НЕПу, а згодом на іврит і видано у Тель-Авіві у 1937 році. У самому СРСР цю видатну
роботу українського вченого була перевидано тільки наприкінці « перебудови » – у 1989 р. На жаль, « масовий
кооперативний рух » в епоху « перебудови » , в значній мірі породжений тіньовою економікою, що бажала
легалізуватися, надовго дискредитував саму ідею кооперації. Тому це перевидання видатної праці Туган-
Барановського пройшло майже непоміченим науковою спільнотою СРСР. До речі, українською мовою її не
перевидано до цього часу, хоча в наступний після смерті генія рік, тобто у 1920 р. було видано її переклад
українською під назвою “Що таке кооперація?”. У скороченому варіанті вона під назвою “Кооперація,
соціально-економічна природа її та мета” видана ще в 1919 р. у Києві, а потім перевидана в 1936 р. у Львові
Як і 110 років тому, розвиток господарств України, сьогодні залежить не стільки від зовнішніх (екзогенних)
чинників, скільки від ендогенних умов організації внутрішнього ринку інвестицій і основного капіталу, що
може збільшитися через інвестиційну матеріалізацію прибутків підприємств за умови їхнього нормального
оподатковування. Тільки створивши сприятливий інвестиційний клімат, наша країна зможе вибратися з
глибокої економічної кризи, яка більше десятиріччя супроводжувалася стійкою депресією національного
господарства. Ця депресія досягла граничного розміру рецесії виробництва наприкінці ХХ століття, а на рубежі
тисячоліть від фази стагнації при відносно невеличкій інфляції, тобто стагфляції усієї економіки у 2000 р. вона
увійшла в фазу макроекономічного зростання. Але поки що воно ще не матеріалізувалась у покращення
економічного добробуту переважної кількості населення України. Слідуючи Туган-Барановському, можна
зробити висновок, що розвиток капіталістичного виробництва обумовив не збагачення, а зубожіння гнітючої
більшості населення нашої країни. Не тільки безпосередні виробники зубожіли, але і загальна сума
виробництва продуктів мала тенденцію до скорочення. Такий стан ринку, коли попит на товари є недостатнім
для відшкодування витрат на їхнє виробництво, названо Туган-Барановським загальним надвиробництвом
товарів.
У цих умовах, що вже спричинили в країні важкі соціально-економічні наслідки, необхідно за допомогою
активної державної інвестиційної політики домогтися розширення основного капіталу, у тому числі і
тимчасово вибулого з функціонування через рецесію та стагнацію виробництва. Причому, дуже важливо, щоб
на продукцію, що створюється з його допомогою, був підвищений попит. Він обумовить і додаткову потребу в
основних фондах, на яких буде організоване нарощування об'ємів виробництва необхідних товарів. Але для
реального здійснення всього цього необхідно забезпечити всіляку підтримку діяльності Антимонопольного
комітету України, політика якого покликана створити конкурентний простір у підприємницькому середовищі
держави. Тільки в цьому випадку, як стверджував Туган-Барановський , розширення основного капіталу
створить підвищений попит. Адже слідуючи висновкам його аналізу, коли розширення основного капіталу
зупиняється, раптово гальмується попит, і всі галузі промисловості намагаються звузити, а не розширити
виробництво, що і відбулося в наш час. Новий розподіл виробництва в період різкого падіння
платоспроможного попиту і торгового застою зовсім неможливий. Тому зайвий капітал у галузях
промисловості, що роблять засоби виробництва і будівельні матеріали, не може нікуди перетекти і ціни
товарів при наявності конкурентного середовища повинні впасти ще нижче. Саме тому і потрібна активна
структурна-інвестиційна й антимонопольна політики держав, у яких накопичений за роки рецесії і депресії
вільний фінансовий капітал повинний бути використаний на освоєння інвестицій у реальному секторі,
насамперед через інновації в конкурентноспроможних виробництвах і структурну перебудову всього
господарства.
 2. Велика депресія (24.10.1929- кін. 1930-х рр)
Вели́ка депре́сія — загальносвітова потужна економічна криза, яка настала восени 1929 року та тривала до
кінця 1930-х років. У різних країнах Велика депресія мала різні хронологічні межі, проте найпомітнішою була в
країнах Західної Європи та США.
По суті, Велика депресія — це світова економічна криза, а сам термін зазвичай вживається щодо Сполучених
Штатів Америки. Велика депресія була найдовшою, найглибшою та найглобальнішою економічною кризою 20
століття і часто використовується як приклад того, наскільки сильно може понизитися рівень світового
економічного розвитку.
Велика депресія справила руйнівний вплив практично у всіх країнах, багатих і бідних. Особисті доходи,
податкові доходи, прибутки і ціни впали, одночасно міжнародна торгівля знизилася більш ніж на 50 %.
Безробіття в США зросло до 25 %, а в деяких країнах ще вище, навіть до 33 %.
Історія
Великій депресії передували події Біржового краху в США 1929 року — стрімке падіння цін на акції, що
почалося 24 жовтня (чорний четвер) і набуло катастрофічних масштабів 28 жовтня. 29 жовтня (чорний
вівторок) — день біржового краху на Уолл-стріт. Деякі дослідники підкреслюють, що біржовий крах був
симптомом, а не причиною великої депресії. До моменту початку кризи 1 % американців володіли
надвисокими доходами, 42 % — наднизьким. У 1929 році приблизно 100 великих корпорацій контролювали
половину корпоративних фінансів Америки, а банківська система була в дикому стані — банки часто обіцяли
своїм вкладникам 4-5 % доходу на день.
Різко зріс обсяг заощаджень, які жителі США зберігали в банках. Процентні ставки тоді були низькі, тому
банківські кредити були доступні дуже багатьом американцям, які розраховували погасити їх у майбутньому.
Спекулянти брали банківські кредити для того, щоб вкласти ці гроші в акції.
Стан справ у промисловості, здавалося, був блискучим. Промислові компанії рапортували про прибутки і
воліли інвестувати їх у виробництво нових видів продукції. Це спонукало біржових гравців активно
скуповувати їхні акції. Однак у 1929 році з'ясувалося, що акції не забезпечують високого рівня дивідендів, а
прогноз прибутків багатьох компаній-емітентів виявився завищеним. Компанії-емітенти стикалися з падінням
обсягів продажів, у той час, як курси їхніх акцій росли.
24 жовтня 1929 (цей день увійшов в історію як «чорний четвер») на Нью-Йоркській фондовій біржі відбулося
різке зниження курсу акцій, це ознаменувало початок найбільшої в історії світової економічної кризи.
За перші ж три роки депресії збанкрутували 4835 банків. А охоплене панікою населення намагалося за першої
ж можливості вилучати свої заощадження з уцілілих банків, у результаті чого кількість грошей в обігу зросла з
454 млн доларів в 1929 році до 5699 млн доларів наприкінці 1932 року
«Новий курс» президента Франкліна Рузвельта, суть якого полягала у проведенні державно-монополістичного
регулювання економіки, дозволив поступово нормалізувати становище в країні. Політика «Нового курсу»
передбачала регулювання цін, ініціювання об'єднання виробників у великі підприємства, соціальну програму
— встановлення мінімальної заробітної плати, максимального робочого тижня, введення пенсій працівникам,
які досягли 65 років, та ін.
В результаті цієї кризи в США була створена Комісія з цінних паперів (Securities and Exchange Commission), яка
була покликана встановлювати правила гри та карати порушників. Також був прийнятий закон, який
заборонив зв'язок між інвестиційними і комерційними банками, і введено державне страхування банківських
вкладів на суму, що не перевищує 100 тисяч доларів (для цього сформовано Федеральна корпорація
страхування депозитів FDIC).
Причини та передумови
Серед економістів немає одностайності щодо причин Великої депресії. Існують декілька теорій щодо її
передумов, але широко вважається, що у виникненні економічної кризи відіграла роль сукупність факторів.
Монетаризм
Монетаристи, у тому числі Мілтон Фрідман та колишній голова Федеральної резервної системи Бен Бернанке,
вважають, що Велика депресія була викликана головним чином через скорочення грошової маси, наслідком
неправильної політики американської Федеральної резервної системи і продовженням кризи у банківській
системі. На їхній погляд, Федеральна резервна система дозволила своєю бездіяльністю скоротитися грошовій
масі, вимірюваній агрегатом M2, на одну третину протягом 1929–1933 років, перетворюючи, таким чином,
звичайну рецесію на Велику депресію. Фрідман стверджує, що економічне падіння, що почалося з краху
фондового ринку, було б просто черговою рецесією.
Австрійська школа
Інше пояснення наводить австрійська економічна школа. Серед теоретиків австрійської школи, котрі писали
про депресію — австрійський економіст Фрідріх Гаєк і американський економіст Мюррей Ротбард, який
написав працю Американська Велика Депресія (1963). Вони, як і монетаристи, більшу частину провини за
депресію кладуть на Федеральну резервну систему створену в 1913 році, але, на відміну від монетаристів,
вони стверджують, що головною причиною Великої депресії було розширення грошової маси в 1920-х роках,
що призвело до буму незабезпечених кредитів.
Згідно з точкою зору цієї школи, причиною була саме ця інфляція грошової маси, що призвела до буму в цінах
як активів (акцій та облігацій) так і засобів виробництва. Хоч у 1928 році ФРС зробив монетарну політику
жорсткішою, було вже занадто пізно, значний економічний спад був вже неминучим. За словами австрійців,
катастрофою було штучне втручання в економіку до початку депресії, а зусилля уряду підтримати економіку,
після краху 1929 року, тільки поглибили спад.
Скорочення міжнародної торгівлі
Багато економістів стверджують, що різкий спад в міжнародній торгівлі після 1930 року спричинив посилення
депресії, особливо у країнах значною мірою залежних від зовнішньої торгівлі. Більшість істориків і економістів
часткову вину за поглиблення депресії покладають на американський закон Смута — Хоулі про мита
(прийнятий 17 червня 1930 року), який значно знизив рівень міжнародної торгівлі, викликаючи у відповідь
загострення митної політики в інших країнах. У той час як зовнішня торгівля була невеликою часткою загальної
економічної активності в США і була зосереджена лише в декількох галузях, як сільське господарство, в інших
країнах вона відігравала значно більшу роль.
Середня ставка мита на імпорт (в США) у 1921–1925 роках склала 25,9 %, але за новими тарифами зросла в
1931–1935 рр. до 50 %. У доларовому вимірі обсяг експорту американських товарів скоротився з $5,2 млрд в
1929 році до $1,7 млрд в 1933 році, але оскільки ціни також впали, то фізичний обсяг експорту знизився на
половину. Найсильніше постраждали фермери, особливо експортери таких товарів як пшениця, бавовна,
тютюн і пиломатеріали. Відповідно до цієї теорії, розпад експортних господарств змусив багатьох
американських фермерів оголосити дефолт за своїми кредитами, що викликало банківську паніку навколо
невеликих сільських банків.
Наслідки
Рівень промислового виробництва був відсунений до початку XX століття, тобто на 30 років назад.
У країнах Західної Європи нараховувалось до 30 мільйонів безробітних
Погіршилось становище фермерів, дрібних підприємців, представників середнього класу. Багато людей
опинилося за межею бідності.
Значно збільшилась популярність як ліворадикальних (комуністичних), так і праворадикальних (фашистських
та радикально-націоналістичних) партій. Так, наприклад, у Німеччині владу здобула Націонал-соціалістична
німецька робітнича партія на чолі з Адольфом Гітлером.
Велика депресія в країнах світу
Австралія
Через велику залежність Австралії від експорту сільськогосподарської продукції наслідки великої депресії були
одними з найтяжчих у західному світі. Падаючий експортний попит та ціни на товари призвели до значного
скорочення заробітної плати. Безробіття досягло рекордного для Австралії максимуму — майже 29 % у 1932
році. Після 1932 року зростання цін на м'ясо та вироби з вовни сприяло стабілізації економіки.
Канада
Економіці Канади, окрім великої депресії, значної шкоди нанесли пилові бурі 1930-36 років (Пиловий казан,
англ. Dust Bowl). Промислове виробництво скоротилося у 1932 році до 58 % передкризового рівня (для
порівняння у Великій Британії — 83 %), а Національний дохід впав до 56 % рівня 1929 року, що стало
найгіршими показниками після США. Безробіття у піковому 1930 році досягло 27 %. Окрім цього, у тридцятих
роках Канада прийняла дуже жорстку імміграційну політику.
США
За статистичними даними, криза у США спричинила найтяжчі наслідки.
 Було закрито більше, ніж 5 тисяч банків.
 Акції знецінились на 40 мільярдів доларів.
 Внаслідок підвищення рівня інфляції значно зросли ціни.
 Промислове виробництво скоротилося на 50 %.
 У п'ять разів зменшилося виробництво автомобілів.
 з'явилося 12 мільйонів безробітних (у піковий момент кризи — 15 мільйонів)
 5 мільйонів американських фермерів були позбавлені господарства і землі за несплату боргів.
 На думку деяких експертів, природний приріст населення у США на час кризи суттєво зменшився.
Президент Герберт Гувер розпочав численні економічні програми, проте, вони не переламали падіння. У
червні 1930 року Конгрес затвердив Закон Смута — Хоулі про мита, який підняв тарифи на тисячі імпортних
товарів. Метою цього закону було заохочення до покупки продукції американського виробництва за рахунок
збільшення вартості імпортованих товарів, підвищення доходів федерального уряду і захист фермерів.
Інші країни відповіли підвищенням митних тарифів на товари американського виробництва, що призвело до
скорочення міжнародної торгівлі і, у результаті, поглиблення депресії. До 1932 року безробіття досягло 23,6 %,
на початку 1933 року аж 25 %. Посуха в аграрному регіоні, рекордна кількість дефолтів по кредитах
підприємств і домогосподарств, призвели до краху більш ніж 5000 банків. Сотні тисяч американців виявилися
бездомними, по всій країні почали з'являтись нетрі називані «Гувервілями». Квартал за кварталом економіка
занепадала, ціни, доходи і рівень зайнятості знижувалися, що привело в 1932 до влади Франкліна Делано
Рузвельта.
Задля подолання кризи у 1933 році почав здійснюватися Новий курс Рузвельта — різноманітні заходи,
направлені на врегулювання економічного становища. Деякі з них, за сучасними уявленнями, допомогли
усунути причини, деякі допомагали найпостраждалішим верствам населення, деякі навпаки, погіршували
ситуацію. Найспірнішим актом було встановлення Національної Адміністрації Відбудови (англ. National
Recovery Administration), яка здійснила ряд радикальних змін в американській економіці, однак у 1935 році
була визнана неконституційною Верховним судом Сполучених Штатів.
До 1936 року основні економічні показники знову досягли рівня кінця 1920-х років, за винятком безробіття,
яке залишалося високим (11 %), хоч значно нижчим, ніж 25 % у 1933 році. Аж ось навесні 1937 року
промислове виробництво США перевищило рівень 1929 року. У червні 1937 року адміністрація Рузвельта
скоротила витрати і збільшила оподаткування намагаючись збалансувати федеральний бюджет. В
американській економіці знову почалося різке падіння, яке тривало 13 місяців, тобто протягом більшої
частини 1938 року. Промислове виробництво протягом кількох місяців знизилося майже на 30 відсотків, а
виробництва товарів тривалого користування ще більше. Безробіття зросло з 14,3 % в 1937 році до 19,0 % в
1938 році, піднявшись з 5 до більш ніж 12 мільйонів на початку 1938 року.
Британія
Індустріальні райони Британії постраждали одразу ж дуже сильно, оскільки зник попит на британську
продукцію. До кінця 1930 року безробіття зросло з 1 до 2,5 млн, що склало 20 % від застрахованої робочої
сили, експорт зменшився на 50 % у ціновому вимірі. Приміром, у 1933 році безробітними були 30 % жителів
Глазго. Через скорочення виробництва кораблів на 90 % безробіття в деяких містах північного сходу сягало 70
%. Національний голодний марш 1932 року був найбільшим із низки голодних маршів, що відбувалися в
Британії впродовж 20-х і 30-х років. Приблизно 200 тис. безробітних чоловіків відправили в трудові табори, що
продовжували діяти до 1939 року.
У менш промислових Мідлендсі і Південній Англії ефект був короткочасним і наприкінці 1930-х років ці
регіони процвітали. Зростання виробництва сучасних електротоварів і бум в автомобільній промисловості
спричинили зростання населення півдня і розширення середнього класу. Сільське господарство в цей період
також активно розвивалося.
Німеччина
Депресія завдала дуже сильного удару Веймарській республіці, оскільки припинилися американські позики,
метою яких була відбудова німецької економіки після Першої світової війни. На 1932 рік безробіття досягло
рівня 30 %. Важка економічна ситуація підняла рейтинг екстремістських рухів. В січні 1933 року до влади
прийшла Німецька націонал-соціалістична робітнича партія. Також Комуністична партія Німеччини на виборах
у листопаді 1932 року отримала найбільший результат за всю її історію. В цьому ж році після Лозанської
конференції Німеччина припинила виплату репарацій (на той час було виплачена восьма частина всіх
репарацій).
Південна Африка
Внаслідок занепаду міжнародної торгівлі, попит на південноафриканський сільськогосподарський і
мінеральний експорт різко скоротився. Комісія Карнегі (англ. Carnegie Commission of Investigation on the Poor
White Question in South Africa) дійшла висновку, що в 1931 році майже третина африканерів жили як жебраки.
Вважається, що соціальний дискомфорт, викликаний депресією був одним з факторів поділу в 1933 році
Національної партії на фракції gesuiwerde та smelter і подальшого злиття партії з Південноафриканською
партією. Пізніше лідер фракції gesuiwerde Даніель Малан піде на формування своєї власної партії і прийде до
влади після виборів 1948 року, впровадить доктрину апартеїду розширюючи расову сегрегацію, що триватиме
до 1994 року.
СРСР
У СРСР роки Великої Депресії збіглися з періодом розкуркулювання та Голодомору. Депресія обвалила ціни на
зерно, за рахунок експорту якого радянське керівництво планувало забезпечити імпорт машин і провести
індустріалізацію. У 1931 році для покупки одиниці імпортного обладнання потрібно було експортувати зерна в
2,5–3 рази більше, ніж у 1928 році. Окрім того, фінансова криза ускладнила для СРСР отримання кредитів.
Тим не менш, радянська економіка не зазнала економічного спаду. На перший погляд, це виглядало, як
підтвердження марксової теорії криз і сприяло поширенню комуністичних та соціалістичних поглядів у світі.
Коли радянське торгове представництво в Нью-Йорку оголосило про 6 тисяч вакансій, воно отримало 100
тисяч заяв[джерело?]. Чимало західних інтелектуалів закривали очі на повідомлення про масові смерті,
висловлюючи симпатії до Радянського Союзу..
Завершення кризи
Деякими експертами вважається, що причиною закінчення Великої депресії стала Друга світова війна, що
спричинила масові державні закупівлі озброєння. Хоча таке пояснення розвитку подій має певну вірогідність,
аналіз історичних джерел вказує на початок економічної стабілізації у 1932–1933 роках, тобто задовго до
початку війни. Фондовий ринок відновився до докризових значень лише через 25 років — тільки в 1954 році
індекс Dow Jones перевищив рівень 3 вересня 1929 року.

3. Джон Мейнард Кейс і кейнсіанство

Джон М. Кейнс народився в Кембриджі в родині, що належить до верхніх шарів середнього класу.
Його батько був викладачем в області економіки і філософії Кембриджського університету. Кейнс вчився в
коледжі Ітона, отримував стипендію за блискучу успішність, потім - на математичному факультеті в
Кембриджському Королівському коледжі. Кейнс вчився в коледжі Ітона, отримував стипендію за блискучу
успішність, потім - на математичному факультеті в Кембриджському Королівському коледжі. Під впливом
великого економіста Альфреда Маршалла Кейнс зацікавився щодо нової наукою - економікою. Він надрукував
свою першу статтю з економіки в 1909 році, а до 1911 року вже став редактором економічного журналу. Під
час Першої світової війни Кейнс допоміг домовитися з кредиторами Великобританії, так як борг
Великобританії сильно зріс в ході війни.
У роботі «Економічні наслідки світу» Кейнс висуває в якості центральної проблему накладення на Німеччину
величезних контрибуцій. Кейнс називав це трагічною помилкою, яка повинна привести до відродження
експортної експансії цієї країни і появи протиріч, які можуть привести до нової війни. Думка Кейнса врахували
вже після Другої Світової ...
Чоботар без чобіт: Кейнс за два тижні до початку Великої депресії заявив, що світова економіка вийшла на
тренд стійкого зростання і що рецесій не буде. Під час кризи, що вибухнула він втрачає всі свої заощадження.
У 1920-ті роки Кейнс критикував рішення уряду Великобританії залишитися на рівні золотого стандарту 1914
року. Він стверджував, що висока вартість фунта стерлінгів ускладнила експорт і була головною причиною
дефляції і високого безробіття у Великобританії в 1920 році.
Кейнс був одночасно філософом, економістом і дослідником звичаїв. Він не переставав шукати відповіді на
запитання про кінцеві цілі економічної діяльності. Він вважав, що тяга до багатства виправдана лише тим, що
вона дозволяє жити добре, не обов'язково багато, але праведно. Джон не просто досліджував економіку, він
пропонував концепції, інструменти подолання криз капіталізму в рамках ринкової ідеології. Більш того
повоєнна відбудова Європи і США багато в чому базувалося на його принципах.
Ідеї кейнсіанства:
Кейнса називають одним із засновників макроекономіки як самостійної науки. Економіка для всіх: Кейнс
прагнув викладати найважливіші думки доступною мовою. Кейнс був проти зайвої математизації, що
заважала сприйняттю економіки нефахівцями. Основний принцип кейнсіанської школи полягає в тому, що
державне втручання може стабілізувати економіку.
Під час Великої депресії 1930-х років економічна теорія не змогла пояснити причини важкого світового
економічного спаду і виробити адекватні заходи державної політики з відновлення виробництва і зайнятості.
Кейгсіанство часто називають реакцією економічної теорії на Велику депресію. Кейнс здійснив революцію в
економічній теорії, відкинувши переважну в той час ідею про те, що вільні ринки автоматично надають повну
зайнятість населенню, тобто всі бажаючі обов'язково отримають роботу.
Ринковій економіці не властиво рівновагу, що забезпечує повну зайнятість. Причина - схильність зберігати
частину доходів, що призводить до того, що сукупний попит менше сукупного пропозиції. Держава повинна
регулювати економіку впливом на сукупний попит: збільшення грошової маси і зниженням процентних
ставок. Недолік попиту компенсується за рахунок громадських робіт і бюджетного фінансування.
Ключовим моментом теорії Кейнса є твердження, що сукупний попит, тобто, сума витрат домогосподарств,
підприємств та уряду, є головною рушійною силою в економіці. Кейнс стверджував, що у вільних ринків немає
саморегулюючих механізмів, які забезпечують повну зайнятість населення. Згідно Кейнсу, держава
втручається в економіку, проводячи державну політику викорінення безробіття і стабілізації цін.
Правильна грошово-кредитна політика, на думку Кейнса, повинна виходити з пріоритету підтримки
стабільності внутрішніх цін, а не ставити за мету підтримку завищеного курсу валюти.

Кейнс і соціалістична економіка

З огляду на, що відзначається Кейнсом важливості держави в економіці і його критики капіталізму (+ російська
дружина), створювалися передумови для зближення з радянськими економістами. Існує легенда, що Кейнс
відвідував СРСР і зустрічався зі Сталіним. Результатом могли стати ідеї щодо реструктуризації капіталістичної
системи на підставі тези про відсутність в ринковій економіці механізму саморегуляції.
Однак кейнсіанство заперечувало єдиність планово-адміністративного управління і регулювання економіки. В
замін Кейнс запропонував систему макроекономічного регулювання. Це. а так само неприйняття Маркса, в
різні роки викликало різну ступінь критики в СРСР, аж до формулювань «інтриган від економіки».
Кейнс і глобалісти
Кейнс брав участь в розробці концепції Бреттон-Вудської системи . Йому належить ідея створення системи
регулювання валютних курсів, яка б поєднувалася з принципом їх стабільності в довгостроковій перспективі
(сьогодні цим вченням багато в чому слід Китай , регулюючи свою валюту на державному рівні). Кейнсом
належить ідея створення МВФ.
Критика Кейнса і кейнсіанства
Після другої світової війни починає знову відроджується класична школа. Представники неокласиків
наполягають на тому, що соціалістична економіка менш ефективна, ніж ринок, хоча останній не ідеальний, але
його краще регулювати за допомогою політичного, а не економічного втручання.
поява монетаризму перервало панування кейнсіанства, проте, монетаризм використовував концепцію
грошового регулювання, розроблену Дж. М. Кейнсом.
Кейнсіанство розкритикувала сама історія, так дві важливих сентенції з наведених вище техзісов про
зайнятість:
Менше безробіття, більше попит, більша інфляція.
Більше безробіття, менше попит, менше інфляція.
Але в 1970-х рр. в Сполучених Штатах знову сталася криза, при якому була високе безробіття і одночасно
висока інфляція, це явище отримало назву стагфляції. Це послабило довіру економістів до кейнсіанства.
Криза по Кейнсу
Падіння загального купівельного попиту викликає скорочення виробництва, що веде до безробіття (розорення
малого бізнесу, до звільнень найманих працівників, в тому числі і на ве
ликих підприємствах). Безробіття спричиняє зниження доходів покупців. А це, в свою чергу, форсує подальше
падіння купівельного попиту. Виникає замкнуте коло хронічної депресії.
Кейнс пропонував наступний вихід: якщо масовий споживач не здатний оживити сукупний попит, це має
зробити держава. Великі державні замовлення (нехай і малокорисні) приведуть до додаткового найму
робочої сили. Отримуючи заробітну плату, колишні безробітні збільшать свої витрати на споживчі товари, і,
відповідно, підвищать сукупний економічний попит. Це, в свою чергу, спричинить зростання сукупної
пропозиції товарів і послуг і загальне оздоровлення економіки.
Річард Ніксон (президент США) 1971 рік: «Сьогодні ми всі - кейнсіанці». Роберт Лукас: Мабуть, в умовах кризи
кейнсіанці стає кожен.
Є думка, що кейнсіанський підхід до економіки має сенс проводити лише в кризові часи.