Посібник з латини

Міністерство освіти і науки України
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ»
Х.В. Беккер, Д.М. Карпова, О.Ю. Очеретна
ЛАТИНСЬКА МОВА
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Одеса – 2019
УДК 811.124’06(075.8)
Б 42
Рекомендовано вченою радою Національного університету «Одеська
морська академія» як навчальний посібник з дисципліни «Латинська мова»
спеціальності 081 «Право» від 27.06.19 протокол № 11.
Під редакцією Монастирської О.І. – к.п.н., доцента, зав. кафедрою
«Англійська мова №2» Національного університету «Одеська морська
академія».
Рецензенти: доцент кафедри лексикології та стилістики Одеського
національного університету ім. І. І. Мечникова, к.ф.н. доцент
Розанова О.А.;
старший викладач кафедри «Англійська мова №3»
Національного університету «Одеська морська академія»,
Кравець Г.В.
Беккер Х.В., Карпова Д.М., Очеретна О.Ю.

Б 42 Латинська мова: навчальний посібник / Х.В. Беккер, Д.М. Карпова,
О.Ю. Очеретна. — Одеса: НУ«ОМА», 2019. — 102 с.
В навчальному посібнику надаються основні відомості про історію,
значення та практичне використання латинської мови у сучасному світі. Мета
посібника надати необхідні знання з латинської мови студентам юридичної
спеціальності. Посібник складається з теоретичної та практичної частин. В
теоретичній частині викладається основний матеріал зі становлення та ролі
латинської мови в розвитку світової цивілізації. В практичній частині
надаються основні лексичні одиниці латинської мови, юридичні вислови,
афоризми про життя та студентський гімн “Gaudeamus”.
Призначений для здобувачів вищої освіти спеціальності 081 «Право».
УДК 811.124’06(075.8)
© Беккер Х.В., Карпова Д.М, Очеретна О.Ю., 2019

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………….…...…6
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА……………………………………………….....……8
ТЕМА № 1. Виникнення та розвиток латинської мови
1.1. Історія виникнення латинської мови…………………………………………..8
1.2. Вплив латинської мови на інші мови……………………………………...…10
1.3. Періоди розвитку літературної латинської мови………………………...…..14
Питання для контрольної перевірки ……………………………………………...15
ТЕМА № 2. Характеристики основних періодів розвитку латинської мови
2.1. «Золота доба» латинської мови……………………………………..………...16
2.2. Післякласичний період розвитку латинської мови………………………….18
2.3. Пізній період розвитку латинської мови………………………………..........19
ТЕМА № 3. Використання латинської мови в різних сферах
людської діяльності
3.1. Латинська мова як міжнародна мова науки і філософії……………………..22
3.2. Латинська мова як міжнародна мова для спілкування в дипломатії та
судочинстві.…………………………………………..……………………………..25
3.3. Латинська мова як міжнародна мова в юриспруденції……………………...26
Питання для контрольної перевірки …………………………………………..….30
ТЕМА № 4. Римський календар
4.1. Створення 12-місячного календаря…………………………………..............31
4.2. Хаотичність римського календаря. Реформа Юлія Цезаря. Юліанський
календар Созігена.……………………………………………………………….…32
4.3. Календарна реформа Августа…………………………………………………35
3
ТЕМА № 5. Римське право. Види римського права
5.1. Періодизація римського права………………………………………………..37
5.2. Римське публічне та приватне право. Поняття та характерні
ознаки………………………………………………………………………………..38
5.3. Право народів. Право цивільне та преторське……………………………....40
ТЕМА № 6. Джерела римського права
6.1. Поняття та види джерел римського права…………………………………...44
6.2. Правовий звичай як джерело римського права. Дігести…............................45
6.3. Закони XII Таблиць…………………………………………………………....49
ТЕМА № 7. Життя та творчість Гая Юлія Цезаря
7.1. Життя Гая Юлія Цезаря……………………………………………………….52
7.2. Діяльність Гая Юлія Цезаря…………………………………………………..53
7.3. Цитати Гая Юлія Цезаря………………………………………………………60
ТЕМА № 8. Життя та творчість Марка Туллія Цицерона
8.1. Життя Марка Туллія Цицерона……………………………………………….61
8.2. Діяльність Марка Туллія Цицерона……..........................................................63
8.3. Цитати Марка Туллія Цицерона……………………………………………...65
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА……………………………………………………….66
ЗАНЯТТЯ № 1. Правила читання у латинській мові
1.1. Латинський алфавіт……………………………………………………………66
1.2. Правила вимови………………………………………………………………..67
1.3. Римські цифри ………………………………………………………………...71
1.4. Вправи для читання…………………………………………………………...71
4
1.5.Латинські терміни …………………………………………………………….74
ЗАНЯТТЯ № 2. Латинські терміни (ad hoc, et alii, et cetera, exempli gratia, id est,
per se, sic, versus), їх значення та приклади
застосування…………………………………………………………………….…..76
ЗАНЯТТЯ № 3. Латинські терміни (de facto, ipso facto, intera alia, per annum,
pro forma, pro rata, quorum, sui juris, ultra vires, videlicet), їх значення та
приклади
застосування……………………………………………………….……………….79
ЗАНЯТТЯ № 4. Латинські терміни (ab initio, de jure, bona fide, mala fide, caveat
emptor, ex gratia, quid quo pro, a priori, vice versa, alibi), їх значення та приклади
застосування……………………………………………………………………...…83
ЗАНЯТТЯ № 5. Латинські терміни (a posteriori, ad valorem, affidavit, alma mater,
alter ego, alias, corpus delicti), їх значення та приклади
застосування…………………………………………………………………….…..87
ЗАНЯТТЯ № 6. Латинські терміни (de novo, in absentia, ex officio, ex parte, post
factum, mea culpa, Nota bene), їх значення та приклади
застосування……………………………………………………………………..….90
ЗАНЯТТЯ № 7. Латинські терміни (persona, persona non grata, prima facie,
curriculum vitae, tabula rasa, terra incognita, vis major), їх значення та приклади
застосування………………………………..…………………..…………………..93
ЗАНЯТТЯ № 8. Вивчення юридичних висловів, афоризмів про життя. Правила
читання та розгляд перекладу студентського гімну
“Gaudeamus”…………………………………………………………………….…96
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..100
5
ВСТУП
Латинська мова - це мова латинів, стародавніх мешканців Лація, які
заселяли невелику частину Центральної Італії. На кордоні Лація та Етрурії, над
рікою Тібр, був розташований Рим, заснований у 753 році до н. е..
Розвиненість та широке застосування дали змогу латинській мові протягом
багатьох століть залишатися мовою науки і дипломатії, школи та церкви,
юриспруденції тощо. Зокрема, слід звернути увагу на те, що латинська мова
була міжнародною мовою медицини. На базі латинської мови утворилася група
романських (від слова Roma - Рим) мов, куди ввійшли такі мови: італійська,
іспанська, португальська, французька, румунська та інші. Вона мала значний
вплив на грецьку, німецьку, англійську, українську, російську та інші мови.
Дехто говорить, що латинська мова зараз мертва. Яка ж це мертва мова?
Вона пережила тисячоліття в текстах, творах, які збереглися до нашого часу і
завдяки яким ми можемо спостерігати розвиток багатьох мов: романських,
слов'янських та інших. Наприклад, вчені довели, що із 20 тисяч найбільш
вживаних англійських слів 10400 латинського походження, 2200 грецького і
тільки 5400 англосаксонського. Латинський алфавіт взятий за основу майже в
усіх європейських мовах.
Латинська мова - це мова Гая Юлія Цезаря і Марка Туллія Цицерона,
Публія Вергілія Марона і Квінта Горація Флакка, Публія Овідія Назона та
інших видатних римських письменників та поетів.
Латинські терміни ми використовуємо щоденно. Хоча латинська мова
певною мірою втратила значення міжнародної мови вчених будь-якої
спеціальності, що належало їй ще в XVIII ст., але, все ж таки, у ряді наук, а
саме хімії, математиці, фізиці, зоології, ботаніці, філології, медицині,
астрономії, космонавтиці, кібернетиці та юриспруденції, її позиції залишаються
непорушними і в наш час. Насамперед, це мова природничо-наукової
систематики, анатомічної, медичної та фармакологічної номенклатури. Разом з
тим, латинська і латинізована грецька лексика служить основним джерелом
6
поповнення безупинно і прогресивно збагаченої термінології у всіх сферах
науки та техніки.
Латинська мова - це основна мова європейської культури та мистецтва від
античності до наших днів. Тому, роблячи висновок, неможливо не згадати
слова видатного римського вченого, філософа, письменника і політичного діяча
Цицерона “Non enim tam praeclarum est scire latine, quam turpe nescire” - “Не так
прекрасно знати латинську мову, як соромно її не знати”. Тобто у наш час
кожен спеціаліст повинен знати іноземну мову, і не одну, а в цьому допоможе
знання латини.
7
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Тема № 1: «Виникнення та розвиток латинської мови»
1.1. Історія виникнення латинської мови.
1.2. Вплив латинської мови на інші мови.
1.3. Періоди розвитку літературної латинської мови.
1.1. Історія виникнення латинської мови.

Латинська (lingua Latina) мова - мова індоєвропейської сім’ї. Спочатку
була мовою невеликого племені латинів, стародавніх мешканців Лація, які
заселяли невелику область Центральної Італії. На території цього племені в 753
р. до н.е. було засновано місто Рим (Roma), який з плином часу став центром
Римської держави, який перетворився до кінця I ст. до н.е. на величезну
Римську імперію. На території цієї держави латинська мова була, перш за все,
мовою державних установ, а також широко використовувалася в усіх сферах
побутової повсякденності як в метрополії, так і в провінціях.
Згодом Рим підкорив Грецію, Галлію, частину Піренейського півострова,
Північну Африку, Малу Азію, Єгипет та інші землі. Латинська мова вийшла за
межі Апеннінського півострова і поширилася в Західній Європі.
Латинська мова стала державною мовою на значній території Європи від
берегів Середземного моря до Атлантичного океану, а також у Північній
Африці і в частині Азії від узбережжя Середземного моря до гір Кавказу і ріки
Євфрат.
З підкоренням Греції Римом (II століття до н.е.) відбувається
взаємозбагачення латинської і грецької мов і культур. Латинська мова
запозичила значну кількість грецьких слів, а також грецьку медичну
термінологію, засновником якої був лікар Гіппократ. У процесі розвитку деякі з
грецьких медичних термінів була латинізовано.
Латинська та старогрецька мови залишаються основними міжнародними
джерелами для штучного створення нових медичних термінів у сучасних мовах.
8
Назви хвороб, їх симптомів, анатомічна номенклатура, назви лікарських
препаратів і т.д. - це все слова латинського і грецького походження.
Понад півтори тисячі років латина була для Європи мовою культури і
науки, зокрема медицини. В Європі за майже тисячолітній період історії
середніх віків створилася велика кількість літератури латинською мовою. Сюди
відносяться численні історичні хроніки, романи, поеми, наукові, філософські та
богословські трактати. Поряд з цим із суміші розмовної латинської мови і
місцевих діалектів сформувались самостійні національні мови, відомі під
назвою романських.
Епоха Відродження (Ренесансу) відкрила для наступних поколінь багато
літературних творів, пам'ятників монументальної скульптури. У цей період у
всі європейські мови проникла латинська лексика яка відносилася, головним
чином, до інтелектуального життя суспільства, його культури, науки,
медицини. Саме в цю епоху закладаються основи міжнародної медичної
термінології латинською мовою.
Медична освіта неможлива без володіння основами латини. Вивчення
латинської мови має велике значення в підготовці медичного спеціаліста
середньої ланки, оскільки допомагає свідомо засвоювати і розуміти медичні
терміни латинсько-грецького походження, з якими він зустрічатиметься і буде
використовувати у своїй практичній діяльності. Медикам з давніх часів відоме
таке латинське прислів'я: Invia est in medicina via sine lingua Latina -
Непрохідний шлях у медицині без латинської мови. Справедливо це
твердження і в наш час.
Латинська мова відноситься до індоєвропейської сім’ї мов. Зіставлення
деяких лексем демонструє спорідненість індоєвропейських мов найбільш
наочно. Порівняємо, наприклад: лат. mater, нім. Mutter, англ. mother, франц.
mere, іт. madre, ісп. madre, рос. мать, біл. мацi; лат. stare, англ. stand, нім. stehen,
іт. stare, рос. стоять, біл. стаяць; лат. me, англ. me, франц. me, іт. me, ісп. me,
рос. меня, біл. мяне.
9
Протягом багатьох століть латинська мова залишалася мовою науки і
дипломатії, школи і церкви, юриспруденції і т.д. Зокрема слід підкреслити, що
латинська мова була міжнародною мовою медицини. У російській мові є багато
слів латинського походження, наприклад: автор, адвокат, акт, акція, атестат,
аудиторія, доктор, доцент, іспит, імперія, інститут, комісія, конспект,
конституція, конференція, культура, література, мінус, нотаріус, об'єкт, позиція,
прогрес, професор, процес, ректор, республіка, санаторій, соліст, студент,
університет, факультет.
1.2. Вплив латинської мови на інші мови

Для того, щоб зрозуміти чому латинська мова має таке широке
застосування в медицині та ряді інших наук, чому вона разом з давньогрецькою
мовою продовжує займати місце головного джерела сучасної природничої і
технічної термінології потрібно, перш за все, треба ознайомитися з її історією.
Латинська мова поряд з давньоіндійською, давньогрецькою,
давньоперською, єгипетською та іншими належить до числа так званих
«мертвих мов».
Розповсюджена в процесі посиленої колонізації та романізації римськими
солдатами, торговцями, вчителями, ораторами, моряками, рабами, латинська
мова стає домінуючою мовою Римської імперії від сучасної Португалії на
заході до сучасної Румунії на сході. На заході Європи латинська мова
поширюється досить швидко, майже не зустрівши опору з боку корінних мов.
Але в глибині Середземноморського басейну, а саме в Греції, Малий Азії,
Єгипті вона зіткнулась з місцевими мовами, які мали більш розвинену
писемність та рівень культури, в якій основне місце займала грецька (еолійська)
культура.
Ще до того, як Греція потрапила під владу Риму, вона знаходилася на
більш вищому щаблі культурного розвитку. У V ст. до н. е., в так звану
класичну епоху, значного розвитку і розповсюдження набула грецька
10
філософія, мистецтво та література. Саме в цей період з'являються видатні
праці з природничих наук та медицини.
В цей час у Греції жив Гіппократ, «батько» наукової європейської
медицини. У його багатотомних працях, які лише частково дійшли до нашого
часу, були покладені основи наукової медичної термінології.
З початку знайомства з греками римляни стали відчувати на собі вплив
більш розвиненої еолійської культури. В самому ж Римі широко викладається
грецька мова; виступають з лекціями грецькі філософи, лікарі, письменники та
оратори. Освічені римляни, як правило, читали та розмовляли грецькою. В
культурне життя римської держави протягом всього її існування значним
потоком вливається грецька наукова, а особливо медична культура. З плином
часу в латинській мові приживаються в латинізованій або в незмінній формі
безліч грецьких слів побутового (piper - перець, buterum - масло, cathedra -
крісло, schola - школа та інші) і наукового змісту (air - повітря, machina -
машина, philosophia - філософія, historia - історія та інші). Одночасно з цим
йшло утворення латинських слів наукового змісту, тобто термінів. У римлян
основним прийомом використання грецької наукової та філософської
термінології був прийом калькування, тобто утворення нового латинського
слова за грецьким зразком. Розповсюдження грецької освіти призвело до
розширення латинського алфавіту, завдяки введенню в нього букв y (іпсилон)
та z (зета).
На кінець II ст. до н. е. латинська мова переважала не тільки на всій
території Італії, але й в якості офіційної державної мови проникає в завойовані
римлянами області Піренейського півострова та частини сучасної Франції.
Через солдатів і торгівців латинська мова в її розмовній формі знаходить
доступ в маси місцевого населення, проявляючись як один з найефективніших
засобів романізації захоплених територій. При цьому більш активно
романізуються найближчі сусіди римлян - кельтські племена, які проживали в
Галії (територія сучасної Франції, Бельгії, частина Нідерландів та Швейцарії).
11
Завоювання римлянами Галії почалося ще в другій половині II ст. до н. е. і було
закінчене лише в 50-х роках I ст. до н. е., в результаті тривалих воєнних дій під
командуванням Юлія Цезаря (галльські війни 58-51 рр.). В цей же час римські
війська розпочинають запеклі бойові дії з німецькими племенами, які
проживали на південь від Рейну. Цезар здійснює також два походи в Британію,
але ці короткотривалі експедиції (в 55 і 54 роках) не мали значних наслідків у
відносинах між римлянами та британцями (кельтами). Тільки через 100 років у
43 р. н. е., Британія була завойована римськими легіонами, які перебували на її
території до 407 р. Отже, протягом майже п’яти століть, до падіння Римської
імперії в 476 р., племена, які населяли Галію і Британію відчували значний
вплив латинської мови.
Спроби римлян підкорити собі німецькі племена, неодноразово
здійснювалися протягом I ст. до н. е. - I ст. н. е., але значних успіхів вони не
мали, незалежно від цього економічні зв'язки римлян з німцями продовжували
процвітати. Вони проходили переважно через римські колонії-гарнізони, які
простяглись вздовж Рейну та Дунаю. Про це свідчать назви німецьких міст:
Koln (з лат. colonia - поселення), Koblenz (з лат. confluentes - букв. стікаючий),
Regensburg (з лат. regina castra – королівський палац), Відень (від Vindуbona) та
інші. Латинське походження в сучасній німецькій мові також мають слова Wein
(з лат. vinum - вино), Rettch (з лат. radix - корінь), Birne (з лат. pirum - груша) та
інші, які позначали продукти римського сільського господарства, вивезені за
Рейн римськими купцями, а також терміни будівництва: Mauer (з лат. murus -
кам'яна стіна), Porte (з лат. porta - двері), Fenster (з лат. fenestra - вікно), Strate (з
лат. strata via - «мощена дорога») та багато інших.
В Британії найбільш древніми слідами латинської мови є назви міст з
частиною - chester, - caster або - castle з лат. castra - військовий табір та castellum
- укріплення, foss - від fossa - рів, col(n) від colonia - переселення (наприклад,
Manchester, Lancaster, Newcastle, Fossway, Fossbrook, Lincoln, Colchester).
12
Завоювання Британії в V-VI ст. німецькими племенами англів, саксів та
ютів збільшили число латинських запозичених слів, засвоєних британськими
племенами, за рахунок слів, які вже широко використовувались німецьким
населенням (наприклад, лат. vinum, нім. wein, англ. wine; лат. strata, нім. strate,
англ. street; лат. campus, нім. kampf, англ. camp).
Вплив латинської мови на процес формування нових західноєвропейських
мов зберігається і після падіння Західно-Римської імперії, тобто 476 року.
Латинська мова продовжувала залишатись державною мовою в
ранньофеодальному Франкському королівстві (утвореному в кінці V ст.), яке
поглинуло значну частину Західно-Римської імперії. Франкська держава, яка
згодом стала королівством (у 800 році Карл Великий прийняв титул
імператора), розпалась в середині IX ст. (в 843 році) на самостійні держави
західної Європи - Італію, Францію та Німеччину. Відсутність в цих державах
власних національних літературних мов призводило до широкого використання
латинської мови. Також слід зазначити, що саме латинська мова протягом
багатьох століть була офіційною мовою католицької церкви.
Латинська мова в її розмовному варіанті або вульгарна латина - стала
основою для новоутворених національних мов, які були об'єднані під
загальною назвою романських мов. До цих мов відноситься італійська мова, яка
формувалася на просторі Апеннінського півострова в результаті процесів
трансформації латинської мови, французька мова розвивалася в колишньої
Галлії, португальська та іспанська формуються на території Піренейського
півострова, румунська - на просторі римської області Дакії (теперішня
Румунія), молдавська, а також деякі інші, з яких варто особливо виділити
сардинську мову, яка найбільше близька до ортодоксальної латині серед інших
відомих романських мов.
При подібному походженні мов цієї групи серед них сьогодні є багато
значних відмінностей. Це можна пояснити тим, що латина проникала на
завойовані землі кілька століть, протягом яких сама сильно трансформувалася і
13
вступала у взаємодію з місцевими діалектами і говорами. Серйозний відбиток
на родинні романські мови наклала відмінність в історичному розвитку земель,
на яких вони формувалися протягом тривалого періоду. Шляхом поєднання
розмовної латинської мови (sermo vulgaris) з мовами підкорених племен і
народностей було утворено різні діалекти, що стали основою формування
романських мов - італійської, французької, іспанської, португальської,
румунської та інших.
1.3. Періоди розвитку літературного латинської мови

В історії розвитку латинської мови відзначається кілька періодів.
1. Архаїчна латина (VII-II ст. до н. е., 240-100 рр. до н.е.), яка складалася з
фонетики і лексики. Лексика її була небагата, слова мали конкретні значення,
що позначали представників тваринного і рослинного світу
Середземноморського басейну.
2. Класична латина (I ст. до н. е. - початку I ст. н.е. 100 р до н.е. - 14 р н.е.).
Під терміном «класична латина» мається на увазі літературна мова, яка досягла
найбільшої виразності у прозових творах Цицерона (106-43 рр. до н.е.) і Цезаря
(102 або 100-44 рр. до н.е.), а також в поетичних творах Вергілія, Горація і
Овідія. Цей період називають золотим століттям римської (латинської)
літератури.
3. Післякласична, або «срібна», латина (I-II ст. н.е.), коли остаточно
сформувалися норми фонетики і морфології, були визначені правила
орфографії. На цей період припадає творчість таких авторів, як Сенека,
Марціал, Ювенал, Тацит, Апулей.
4. Пізня латина (II - V ст. н.е., 200-600 рр. н.е.) - мова пізньої Західної
Римської імперії і періоду її падіння (476 р. н.е.). Після падіння Римської імперії
латинська мова втратила своє значення розмовної мови, але саме народна
латина в складному процесі взаємодії з мовами народностей, які населяли
колишню Римську імперію, дала початок новим, так званим романським мовам.
14
До них відносяться сучасні живі мови: італійська, іспанська, португальська,
французька, румунська, молдавська та деякі інші.
5. Середньовічна латина (VII - XIV ст.). У середні віки латинська мова як
мова духовної і світської писемності, як мова школи, науки, як мова
найосвіченіших людей була майже загальною для держав Західної Європи. У
середньовічній латині зустрічалися відступи від латинської мови класичного
періоду з боку лексики і граматики, де позначався вплив місцевих мовних
елементів.
6. Епоха Відродження (XIV-XVI ст.) З розвитком науки і літератури
гуманісти, намагаючись відродити античну (древню) культуру, намагалися
повернутися до класичної латини, яка стає інтернаціональною мовою науки,
мовою викладання в школі, а також засобом міжнародного спілкування в
Західній Європі аж до XIX ст. Це період виникнення нової латини.
Особливо велика роль ново латинської мови як міжнародної мови науки.
Цілий ряд описів подорожей, наукові твори Гарвея, Ньютона, Ліннея написані
латиною. Саме в епоху Відродження закладаються основи сучасної наукової
медичної термінології.
Питання для контрольної перевірки

1. Виникнення латинської мови.
2. Розповсюдження латинської мови на землі інших країн.
3. Значення латинської мови у розвитку мов індоєвропейської сім’ї.
4. Латинська мова, як основа для формування сучасних мов.
5. Періоди розвитку латинської мови та їх відмінні риси.
15
Тема № 2: «Характеристики основних періодів розвитку латинської
мови»
2.1. «Золота доба» латинської мови.
2.2. Післякласичний період розвитку латинської мови.
2.3. Пізній період розвитку латинської мови.
2.1. «Золота доба» латинської мови.

Найбільшого розквіту і досконалості латинська мова досягає в епоху
«золотого століття» - під час правління імператора Августа (I ст. до н. е.).
Класична, або «золота» латина отримала свою граматичну, синтаксичну та
стилістичну закінченість. «Золотий вік» - вік найвищого розквіту римської
літератури.
Як відомо, вислів «золота доба» означає період найвищого злету, розквіту
чого-небудь або кого-небудь. Для давньоримської літератури — це час
правління імператора Октавіана Августа (кінець І ст. до н.е. — поч. І ст. н. е.),
коли розцвіли таланти ліриків Вергілія, Горація, Овідія.
Історичний контекст та літературні впливи.
У сенаті політична боротьба між двома різко протилежними фракціями —
1 і популярами, лідерами яких були, відповідно, Луцій Корнелій Сулла і т.
з. Homo novus Гай Марій, дедалі більше загострювалася.
Не маючи жодних підстав для гармонії та домовленості між собою, ці дві
фракції розпочинають Громадянську війну 83—82 років до н. е. Допоки Гай
Марій Старший ще був живим, війни не було через утримання ним посади
консула, а після його смерті, можливо, лише один Квінт Серторій із маріанців
міг щось протиставити Суллі, котрий щойно повернувся із переможної війни на
Сході.
У 82 році до н. е. Сулла розбив маріанців у битві при Колинських воротах,
а згодом остаточно переміг маріанців у громадянській війні. Щоб закріпити
16
свою перевагу Сулла змушує сенат надати йому довічну посаду диктатора і
починає активне переслідування послідовників Гая Марія.
До самої смерті Сулли єдина його опозиція, яка веде із ним боротьбу,
це Квінт Серторій, що закріпився в Іспанії. Після 78 року до н.е. політична
ситуація в Римській республіці характеризується постійною нестабільністю, що
підігрівається конфліктом між фракціями популярів та оптиматів. Завдяки
диктатурі Сулли було закріплено перевагу аристократії, згодом відбудеться ще
й повстання рабів під проводом Спартака 73—71 років до н. е. Усі ці події
згодом зіграли свою роль у формуванні нової латино мовної літератури
доби Цезаря і Октавіана Августа.
Цю добу ще називають “добою Августа” і “золотою добою” римської
поезії, що вирізнялася своїм тематичним, жанровим і стильовим багатством.
Вергілій — героїчний і дидактичний (повчальний) епос, буколіки (пастуші
пісні), еклоги, ідилії. Горацій — оди, ямби, сатири, послання, еподи, гімни.
Овідій — елегії. Як бачимо, поезія стародавнього Риму пройшла період
учнівства в еллінській літературі. Ця літературна латинська мова, яку ми
називаємо «мовою Цицерона», завоювала свої права далеко не без боротьби.
Переконливим свідченням цьому є проза сучасника і супротивника Цицерона -
історика Саллюстія, що прагнув впровадити в літературну мову архаїчні форми
мови, цілком ймовірно, на підставі мови Катона та інших ранніх прозаїків. Але
перемога в цій боротьбі залишилася на боці письменників, які прагнули,
подібно Юлію Цезарю, до ясності і простоти латинської мови.
Життєвість латинської мови «золотого століття» римської літератури
позначилася в тому, що вона, будучи не штучно створеною, а природною
літературною мовою, продовжувала розвиватися і в епоху «срібного століття»,
досягнувши величезної сили і краси у Тацита і Ювенала, а у Марціала -
вільного витонченості та гостроти.
Період формування і розквіту класичної латинської мови був пов'язаний з
перетворенням Риму на найбільшу рабовласницьку державу Середземномор'я,
17
підпорядкувавши своїй владі великі території на заході і південному сході
Європи, в північній Африці і Малій Азії. У східних провінціях Римської
держави (в Греції, Малій Азії і на північному узбережжі Африки), де до
моменту завоювання їх римлянами були широко поширені грецька мова і
високорозвинена грецька культура, латинська мова не набула великого
поширення. Інакше йшла справа в західному Середземномор'ї.
2.2. Післякласичний період розвитку латинської мови.

Від класичної латини прийнято відрізняти мову римської художньої
літератури так званого післякласичного (посткласичного, пізнєантичного)
періоду, хронологічно збігається з першими двома століттями нашого
літочислення (так звана епоха ранньої імперії). Дійсно, мова прозових
письменників і поетів того часу (Сенека, Тацит, Ювенал, Марціал, Апулей)
відрізняється значною своєрідністю у виборі стилістичних засобів; але так як
сформовані протягом попередніх століть норми граматичного ладу латинської
мови не порушуються, вказаний поділ латинської мови на класичний і
післякласичний має скоріше літературознавче, ніж лінгвістичне значення.
Цей період також носить назву «срібної латини» і датується I - II ст. н. е.
Характеризується розквітом історіографії. Найбільш відомі автори періоду
післякласичної латини: найвідоміший з римських істориків Тацит - «Аннали»
(«Літопис»), де розписана вся історія Стародавнього Риму, найвідоміший епізод
- епоха Нерона. Завдяки таланту письменника, глибокому аналізу джерел і
розкриттю психології дійових осіб Тацит нерідко вважається найбільшим з
римських істориків. У Новий час його твори стали популярними в Європі і
вплинули на розвиток історичної та політичної думки.
Тит Лівій - засновник так званої альтернативної історії, який риторично
описав можливу боротьбу Риму з Олександром Македонським, якщо останній
прожив би довше. Зразками досконалого стилю Лівій називав Демосфена і
Цицерона. Представником цього періоду був римський філософ і письменник
18
Сенека Луцій Анней і його прозові твори - 12 невеликих трактатів («Про
провидіння», «Про гнів», «Про спокій духу», «Про твердість мудреця» і ін.), 3
великих трактати («Про милосердя», «Про благодіяння», «Природньо-історичні
питання») і збірник «Листів до Луцилія» на аналогічні теми.
Даний період датується тимчасовими рамками першого - другого століть
нашої ери. Відмінність від класичної латини полягає в тому, що літературна
мова найбільш відомих поетів і письменників цього часу - переважно це
історики й богослови - дуже своєрідна.
2.3. Пізній період розвитку латинської мови.

В якості окремого періоду в історії латинської мови виділяється так звана
пізня латина, хронологічними межами якої є III-VI ст. У творах письменників
цієї пори - переважно істориків і християнських богословів знаходять місце вже
багато морфологічні та синтаксичні явища, що готують перехід до нових
романських мов.
В якості окремого етапу в розвитку латинської мови виділяється також
пізня латина. Хронологічні рамки даного періоду - третій-четвертий століття
нашої ери, епоха пізньої імперії, коли після її падіння починають виникати
варварські держави. Починають згасати колишні традиції в творчості авторів.
Також на цьому етапі відбувається поширення християнства і поява духовної
літератури на латинській мові (Ієронім, Августин і т.д.) У творах більш пізнього
часу вже видно значні зміни. Саме вони готують перехід до нових романських
мов.
Пізній період охоплює епоху кризи Римської імперії, її поділу на Західну
та Східну, падіння Римської Імперії і утворення нових держав. Історичні зміни
позначаються і на культурному житті. Занепадають наука і мистецтво,
літературна норма втрачає авторитет, кількість шкіл різко зменшується. Після
утворення варварських королівств латина продовжує залишатись мовою всіх
офіційних документів і церкви. Економічне життя цього періоду, розширенні
19
торгівлі в Середземному морі потребують знань писемності купцями. Для
адміністративного управління потрібні були чиновники що вміли писати і
тлумачити закони. Саме тому світські школи граматики і риторики
продовжували існувати і після падіння Римської імперії. Були школи для
аристократії, що передбачали вивчення класичної латини і звичайні школи,
кількість яких була набагато більшою, де давали незначні знання літератури але
давали ряд практичних навичок. Заняття в них велось простою мовою. Але зі
зникненням римської культурної традиції світські школи поступово
витіснялись школами при монастирях і соборах.
Освіта тепер носила більш релігійний характер. В той же час велика
кількість люду була неписьменною. Мова церковних творів приводиться у
відповідність з новими нормами. З укріпленням позицій християнської церкви в
Римській державі тенденція витіснення класичних зразків християнськими
перетворюється у відкриту нетерпимість до старої класичної освіченості. Так
поступово витравлюється звичка звернення до класичної літератури,
створюється престиж релігійних текстів. Латинська мова на всій своїй території
поширення продовжувала розвиватись в своїй розмовній формі, а писемні
свідчення цього часу слідували створеній раніше літературній традиції.
Створюється помітний розрив між писемною традицією та розмовною формою,
що розвивалась незалежно від встановлених раніше норм. Також в пізній латині
зустрічаються явища ще з архаїчної доби. Це означає що елементи архаїчної
латини,які не увійшли до літературної норми, суворо обмеженої певними
схемами і модулями, продовжували розвиватись і в подальші періоди розвитку
мови.
20
1. Поясніть назву періоду розвитку латинської мови - «золота доба».
2. Особливості латинської мови періоду «золотої доби».
3. Політичні та економічні засади розвитку латинської мови «золотої доби».
4. Характерні риси післякласичного періоду розвитку латинської мови.
Найяскравіші представники цього часу.
5. Історичні засади переходу латинської мови до пізнього етапу її розвитку.
21
Тема № 3: «Використання латинської мови в різних сферах
людської діяльності»
3.1. Латинська мова як міжнародна мова науки і філософії.
3.2. Латинська мова як міжнародна мова для спілкування в дипломатії та
судочинстві.
3.3. Латинська мова як міжнародна мова в юриспруденції.
3.1. Латинська мова як міжнародна мова науки і філософії.

Історична роль латинської мови як міжнародної мови науки і художньої
літератури істотно відрізняє її від численних штучних мов, що пропонувалися
для міжнародного спілкування, - як від тих, які отримали лише обмежене
поширення, так і від незрівнянно більшої їх частини, що залишилися
мертвонародженими проектами. Будучи державною мовою багатоплемінної
Римської імперії, що займала до III ст. н.е. величезну територію навколо
Середземного моря, латинська мова виявилася єдиною в її західній частині
мовою культури. Це своє значення вона зберегла і після падіння Західної
Римської імперії в V ст. під натиском варварських племен. Аж до XII - XIII ст.
латинська мова залишалася єдиною літературною мовою, знаряддям художньої
творчості і наукової думки, але перш за все - мовою католицької релігії, котра
становила основу середньовічної ідеології. В усному мовленні численних
романізованих племен латинська мова змінилася настільки, що вже в III - IV ст.
вона перетворилася на ряд місцевих діалектів, які у своїй сукупності отримали
назву вульгарної латини. Надалі ці діалекти поклали початок сучасним
романським мовам. Письмова латинська мова при всій різноманітності
областей, в яких вона застосовувалася, не втрачала своєї єдності: володіння нею
відкривало для її носіїв можливість взаємного живого спілкування як в
романізованих країнах, так і за їх межами.
І писалися латинською не тільки трактати і житія, а й викривальні
проповіді, і змістовні історичні твори, і натхненні вірші. Латинська поема
22
«Вальтарі» розробляла сюжети давньогерманських сказань задовго до «Пісні
про Нібелунгів», а провансальські трубадури і німецькі мінезингери вчилися
ліричним темам і прийомам у своїх старших сучасників - латинських поетів-
вагантів. Та й ті самі латинські богословські трактати, які так відлякують
сучасного читача, були для європейської думки школою діалектики, сучасною і
корисною. Таким чином, латинська мова протягом багатьох століть до епохи
Відродження бездоганно виконувала функції міжнародної мови, і до того ж не
тільки в науці , але і в поезії. Епоха Відродження, встановивши сувору
класичну норму для латинської мови, істотно обмежила можливості вільного
розвитку ново латинської літератури і тим самим створила додатковий стимул
для розвитку літератури на виникаючих національних мовах. Поступовий і
неухильний відступ латинської мови в цій області необхідно визнати
позитивним моментом культурного розвитку.
Наука за самою своєю природою інтернаціональна, і для неї наявність
поряд з національними мовами єдиної мови, яка слугувала знаряддям
міжнародного спілкування, є позитивним фактором. Цілком зрозуміло, що тут
позиції латинської мови виявилися більш стійкими і вона зберегла своє
значення і тоді, коли національні мови Європи, запозичуючи латинську і
латинізованого-грецьку лексику, стали ефективним знаряддям наукової
творчості. Епохою гармонійного симбіозу латинської мови як міжнародної і
національної мови як її рівноцінних наступників було XVIII століття.
Прикладом тому може служити наукова діяльність М.В. Ломоносова.
Користуючись, як правило, латинською мовою в своїх роботах з хімії, фізики,
астрономії, мінералогії, Ломоносов багато з цих робіт перекладає російською
мовою і цими перекладами, так само як і перекладом «Експериментальної
фізики» Вольфа, створює підставу для російської природничої термінології.
Російській мові зі зрозумілих причин він віддає перевагу в роботах з
вітчизняної історії, але наукову полеміку і в цій області, звернену до
академічної громадськості, веде латинською мовою (зауваження на дисертацію
23
Міллера). Для Ломоносова латинська мова була в повному сенсі слова живою
мовою – рушійною силою творчої думки, тим самим яка б містила в собі
невичерпне джерело розвитку нових і нових виражальних можливостей.
Під впливом неухильного зростання національних рухів відбувається
витіснення латинської мови національними, і це заподіює очевидну шкоду
інтенсивності наукового спілкування, а тим самим і наукової роботи в цілому.
Крім зазначеної основної причини негативний вплив на підтримку традицій
живої латини надав і інший фактор, здавалося б, прямо протилежного
характеру - виникнення ідеї універсального запозичення, створеною штучно і
призначеною стати загальною і єдиною мовою людства. Перші значні спроби в
цьому напрямку відносяться до XVII ст., тобто до часу, коли латинська мова
повністю задовольняла всім потребам міжнародного спілкування в науковій
сфері. Але тим вимогам, які пред'являло до «філософської» мови століття
раціоналізму, - в своїй лексиці і граматичній структурі однозначно відображати
все різноманіття речей і відносин - латинська мова задовольняла так само мало,
як і будь-яка з національних мов. Незважаючи на те, що практика показала
повну нереальність такої широкої постановки завдання, безліч таких проектів
слідували один за одним. Створилася свого роду стійка традиція розуміння
міжнародної мови як штучної, яка зберігала силу і тоді, коли міжнародній мови
стали відводити більш обмежену, але і більш реальну роль мови допоміжної,
призначеної лише для певних областей людського спілкування. У 1909 р,
італійський математик Дж. Пеано запропонував проект міжнародної мови під
назвою «інтерлінгва», сутність якого розкривається в іншому його назві –
«латино-сіне-флексіоне» (латина без флексій). Це мова, повністю орієнтована
на латинську і латинізовану лексику, а щодо граматичної системи побудована
на принципі, який Пеано сформулював так: найменший теоретично можливий
обсяг граматики - це відсутність якої б то не було граматики. Зрозуміло, це
формулювання не більше як ефективна гра слів, насправді ж мова йде про
відмову не від граматики, що представляло б собою лінгвістичний абсурд, а
24
тільки від флективного вираження граматичних форм. Так, якщо фраза на
латино-сине-флексіоне patre ama filio має певний сенс, то це тому, що
граматичні значення (які в латинській виразі filium amat pater передає флексія)
тут виражені порядком слів. В інших випадках граматичні значення можуть
бути виражені аналітичними засобами. Але так чи інакше, при знищенні флексії
повинна бути створена нова система вираження, яка б її заміняла і, щоб виразні
можливості мови могли б зберегтися лише в тій мірі, в якій буде виконано це
беззастережну передумову. Дійсно, нова система видається більш простою і
легше засвоюється, ніж флективна латинська граматика, що містить при всій
своїй загальновизнаній чіткій послідовності чимало «аномалій».
3.2. Латинська мова як міжнародна мова для спілкування в

дипломатії та судочинстві.
Вираз «дипломатична мова» використовується для позначення трьох
різних понять. По-перше, він означає саму мову (будь то латинська, французька
або англійська), яка вживається дипломатами для усного або письмового
спілкування. По-друге, під ним розуміються професійні терміни, які протягом
століть увійшли в загальноприйнятий дипломатичний словник. І, нарешті, в
третьому і найбільш поширеному значенні ним позначають ті стримані,
обережні фрази, які дозволяють дипломатам і міністрам говорити один одному
найрізкіші речі, не втрачаючи такту і не проявляючи нечемності.
До XVIII століття загальною мовою, або lingua franca у дипломатії була
латина. Дипломати не тільки переписувалися, але і говорили між собою на
латині. Протягом XVIII ст. французи неодноразово намагалися домогтися
прийняття їх мови в якості дипломатичної, проте інші держави виступали проти
цього.
У Росії XVII-XVIII століть латинська мова мала широке поширення. Цією
мовою велося дипломатичне листування, робилися написи на медалях, планах,
25
картах, портретах, гравюрах. Латину застосовував Ломоносов у своїх наукових
працях і листуванні з іноземними вченими.
Однак в Західній Європі поширився рух живої латини, висувається ідея
використання латини як допоміжної мови для вираження міжнародної технічної
інформації. Скликаються конгреси міжнародної латинської термінології,
видається в Авіньйоні журнал “Vita Latina”.
У політичній, науковій і художній літературі часто зустрічаються усталені
міжнародні латинські вислови й вирази. Наприклад, в ООН обговорюється
якесь питання і створюється комітет adhos - для цього, з цього питання. Про
невідому область знань кажуть: Terra Incognita - невідома земля. Дипломата в
документах нерідко називають Persona Grata - особою, яка користується
довірою. У виносках і примітках і книгах можна зустріти букви о. с., що
означає opus citatum - процитований твір. NB! (Nota bene) - зауваж добре! P. S. -
post scriptum – після написаного.
Нарешті, латинська мова, поряд з давньогрецькою, з давніх-давен до
теперішнього часу служить джерелом для освіти міжнародної суспільно-
політичної та наукової термінології. Так, у російську та інші європейські мови
увійшли багато слів латинського походження, наприклад: комунізм, соціалізм,
революція, диктатура, республіка, пролетаріат, декрет, конституція, реформа,
імперія, демонстрація, прокламація та ін.; конференція, конгрес, армія, акт,
акція, ліберал, легальний та ін.; атестат, інститут, університет, факультет,
лекція, іспит, студент, аудиторія, ректор і ін. У наш час латинська мова
вивчається багатьма фахівцями.
3.3. Латинська мова як міжнародна мова в юриспруденції.

Професійне навчання сучасного юриста припускає вивчення правової
спадщини попередніх епох. Загальновизнаним є той факт, що основу сучасної
юриспруденції складають норми і правові презумпції римського права, яке в
26
свою чергу засноване на латині. Тому фахівець в юридичній області не може
обійтися без знання латинської мови.
Але для юриста необхідне знання не тільки латинських юридичних
термінів, а й самої латинської мови, щоб з її допомогою повніше вивчити
римське право. Знайомство з римським правом, заснованим на читанні джерел в
оригіналі, вчить юриста правильно висловлювати свої ідеї, а також дає йому
безліч понять і навичок, здатних збагатити культуру його професійного
мислення.
Безумовно, найважливішим для юриста є освоєння юридичного лексикону,
бо ignoratis terminis artis ignoratur et ars (якщо термінологія предмета невідома,
невідомий і сам предмет). Багато постулатів римського права стали основою
правових систем держави і законності. Саме тому крилаті вирази на латині про
закон неможливо розглядати у відриві від змісту права. Самі слова
юриспруденція та юрист мають у своєму корені латинське juris.
Більшість римських юридичних термінів дійшла до наших днів, ставши
надбанням багатьох сучасних законодавчих систем. Латинізми прийшли в різні
мови не тільки при безпосередньому контакті з самої латиною (наприклад,
через навчальні заклади), але і при посередництві інших мов.
Як і будь-яка інша наука юриспруденція має свою спеціальну лексику -
юридичну термінологію, без знання якої оволодіння правовими знаннями та
юридичною професією просто неможливе. Правова термінологія заснована на
базі латинської мови, так як бере свій початок з римського права. На основі
саме римського права складені багаточисленні поняття цивільного права.
Юридичні терміни та поняття, які розповсюджені в усіх країнах світу
(наприклад, арбітраж, вето, прокуратура та багато інших) краще всього
засвоюються при вивченні римського права.
Видатними юристами III ст. були Павл, Папініан, Ульпіан, Модестін, твори
яких дійшли до нашого часу лише у фрагментах. Підсумком багатовікового
27
історичного розвитку юриспруденції стала знаменита кодифікація римського
права візантійським імператором Юстініаном.
У 528 - 534 рр., враховуючи умови Східної імперії, Юстініан видає збірку
римських законів та імператорських конституцій під назвою “Codex
Iustinianum” («Кодекс Юстініана»), яка в XII ст. була перейменована у “Corpus
iuris civilis” (СІС) («Звід цивільного права») і стала основою законодавства для
європейських народів. Вона складається з чотирьох основних частин:
“Institutiones” («Інституції»), “Digesta” («Дігести»), “Codex Iustinianum”
(«Кодекс Юстініана») та “Novellae” («Новели»).
Джерелом «Інституції» стали “Institutiones” римського юриста Гая.
“Digesta” містять уривки з творів 39 класичних юристів і складаються з 50
книжок. “Codex Iustinianum” - це збірка постанов від Адріана до імператора
Юстініана, яка містить 12 книжок. До “Novellae” увійшли всі додаткові накази,
видані після 534 року.
У середні віки латинською мовою було укладено багато юридичних
документів і трактатів, що становлять основу історії права цього періоду. Це,
наприклад, “Lex Salica” («Салічна правда») (V - VI ст.), трактат Т.Брактона “De
legibus et consuetudinibus Angliae” («Про закони й звичаї Англії») (XIII ст.),
“Maiestas Carolina” («Каролінзька величність») (1355 р., Чехія), “Tripartitum
opus iuris consuetudinarii regni Hungariae” («Тричастинний твір звичайного права
королівства Угорщини») (1517 р., Угорщина), “Formula processus iudicarii”
(«Формуляр судової процедури») (1523 р., Польща) та багато інших.
Відомо, що чимало своїх листів до іноземних послів та урядів написав саме
латинською мовою Богдан Хмельницький. Також, до нас дійшов текст першої
конституції Війська Запорізького 1710 року, надрукований латинською мовою.
У середні віки римське право панувало в різних країнах Європи, оскільки
воно вважало право приватної власності абсолютним і відстоювало рівність
приватних власників перед законом. Велику роль при цьому відігравала
абстрактність римського права, яке в перші століття нашої ери втратило риси
28
національно обмеженого, місцевого права і стало придатним для регулювання
приватно-власницьких і договірних відносин різних народів.
Відмічаючи роль латинської мови як термінологічного базису майже всіх
сфер науки, потрібно визнати її переважання в утворенні термінів медицини і,
особливо, юриспруденції. Юристи вивчають судову медицину, яка
безпосередньо пов'язана з латиною. В своїй діяльності їм доводиться мати
справу з рецептами, написаними латинською мовою, знайомитися з історією
хвороби, висновками судових лікарів та медичних експертів. Тому
рекомендується починати навчання з вивчення юридичних термінів, а це
означає, що починати потрібно з вивчення латинської мови. Термінологічний
словник права дуже великий, а його незнання породжує виникнення труднощів
в засвоєнні навіть такого невеликого шкільного курсу як «Основи
правознавства». Нерозуміння того про, що говорить викладач, незнання
понятійно-термінологічного апарату права призводить до відчуття
невпевненості студентів в своїх знаннях, втрату інтересу до вивчення курсу
правознавства.
Звідси, в подальшому, у молодої людини утворюється нестійка життєва
позиція, незнання своїх громадянських прав та обов'язків, тобто різні негативні
наслідки. З іншого боку, своєчасне вивчення латинської мови, вільне її
використання в процесі навчання стимулює інтерес до вивчення курсу основ
правознавства, активізацію мислення, дозволяє глибше вивчати матеріал
сучасних дисциплін юриспруденції, що в майбутньому впевнено відчувати себе
на правовій арені.
Роблячи висновок, потреба мотивації вивчення латинської мови як
термінологічного базису юриспруденції є досить вагомою тому, що знання цієї
мови або хоча б суттєве знайомство з нею вирішує безліч проблем, які
виникають у процесі навчання. Отже, слід зазначити, що латинська мова та її
вивчення у вищих навчальних закладах сприяє кращому та більш ґрунтовному
29
засвоєнню інформації з різноманітних дисциплін, які вивчаються, перш за все,
студентами юридичних факультетів.

1. Використання латинської мови у філософії.
2. Роль латинської мови у становленні науки. Застосування латинської мови у
працях Ломоносова.
3. Роль латинської мови у дипломатичних зв’язках різних країн.
4. Важливість знання латинської мови в професії юристів.
5. Найвизначніші юристи та юридичні документи, що вплинули на
становлення норм сучасної юриспруденції.
30
Тема № 4: «Римський календар»
4.1. Створення 12-місячного календаря.
4.2. Хаотичність римського календаря. Реформа Юлія Цезаря. Юліанський
календар Созігена.
4.3. Календарна реформа Августа.
4.1. Створення 12-місячного календаря.

Історія не зберегла нам точних відомостей про час зародження римського
календаря. Однак відомо, що за часів Ромула - легендарного засновника Риму і
першого римського царя, тобто близько середини VIII ст. до н. е., римляни
користувалися календарем, в якому рік, складався лише з 10 місяців і містив
304 дня. Спочатку місяці не мали назв і позначалися порядковими номерами.
Рік починався з першого числа того місяця, на який доводився початок весни.
Приблизно до кінця VIII ст. до н. е. деякі місяці отримали свої назви. Так,
перший місяць року був названий Мартіус (Martius) на честь бога війни Марса.
Другий місяць року був названий Апріліс (Aprilis). Це слово походить від
латинського «aperire», що означає «розкривати», так як в цьому місяці
розкриваються бруньки на деревах. Третій місяць був присвячений богині Майї
- матері бога Гермеса (Меркурія) - і отримав назву Майус (Majus), а четвертий
на честь богині Юнони, дружини Юпітера, був названий Юниус (Junius). Так
з'явилися назви місяців березня, квітня, травня і червня. Наступні місяці
продовжували зберігати свої числові позначення:
Квінтіліс (Quintilis) - «п'ятий»
Секстіліс (Sextilis) - «шостий» Септембер (September) - «сьомий»
Октобер (Oktober) - «восьмий»
Новембер (November) - «дев'ятий»
Децомбер (December) - «десятий»
У VII ст. до н. е., тобто за часів другого легендарного давньоримського
царя - Нуми Помпілія, була проведена реформа римського календаря і до
31
календарного року було додано ще два місяці: одинадцятий і дванадцятий.
Перший з них був названий січнем (Januarius) - на честь дволикого бога Януса,
у якого одна особа була звернена вперед, а інше - назад: він міг одночасно
споглядати минуле і передбачати майбутнє. Назва другого нового місяця,
лютого, походить від латинського слова «februarius», що означає «очищення» і
пов'язане з обрядом очищення, який відзначався щорічно 15 лютого. Цей місяць
присвячувався богу підземного царства Фебруусу.
Дуже цікава історія розподілу днів по місяцях. Спочатку рік римського
календаря, як уже говорилося, складався з 304 днів. Щоб зрівняти його з
календарним роком греків, довелося б додати до нього 50 днів, і тоді в році
було б 354 дня. Але забобонні римляни вважали, що непарні числа щасливішим
парних, і тому додали 51 день. Однак з такої кількості днів неможливо було
скласти 2 повних місяці. Тому від шести місяців, що складалися раніше з 30
днів, тобто від квітня, червня, секстіліса, вересня, листопада і грудня, відняли
по одному дню. Тоді число днів, з яких утворилися нові місяці, збільшилася до
57. З цієї кількості днів були утворені місяці січень, що мав 29 днів, і лютий,
який отримав 28 днів.
Таким чином, рік, що мав 355 днів, ділився на 12 місяців.
4.2. Хаотичність римського календаря. Реформа Юлія Цезаря.

Юліанський календар Созігена.
Римський календарний рік коротше тропічного більш ніж на 10 днів.
Тропічний рік (також відомий як сонячний рік) в загальному сенсі - це відрізок
часу, за який Сонце завершує один цикл зміни пір року, як це видно з Землі,
наприклад, час від одного весняного рівнодення до наступного, або від одного
дня літнього сонцестояння до іншого.
Через це календарні числа з кожним роком все менше відповідали явищам
природи. Щоб усунути таку неправильність, кожні два роки між 23 і 24 лютого
вставлявся додатковий місяць, так званий мерцедоній, який містив поперемінно
32
то 22, то 23 дня. Щоб ліквідувати розбіжність між календарними числами і
явищами природи, доводилося час від часу вдаватися до збільшення або
зменшення тривалості додаткових місяців.
Право змінювати тривалість додаткових місяців належало жерцям
(понтифікам), на чолі яких стояв верховний жрець (Pontifex Maximus). Вони
часто зловживали своєю владою, довільно подовжуючи або скорочуючи рік. За
свідченням Цицерона, жерці, користуючись наданою їм владою, подовжували
строки громадських посад для своїх друзів або для осіб, які підкупали їх, і
укорочували терміни для своїх ворогів. Час сплати різних податків і виконання
інших зобов'язань також залежав від свавілля жерця. Окрім всього цього
почалася плутанина в проведенні свят. Так, свято жнив іноді доводилося
відзначати не влітку, а взимку.
Дуже влучну характеристику стану римського календаря того часу ми
знаходимо у видатного французького письменника і просвітителя XVIII ст.
Вольтера, який писав: «Римські полководці завжди перемагали, але вони ніколи
не знали, в який день це траплялося».
Юлій Цезар і реформа календаря. Хаотичність римського календаря
створювала такі великі незручності, що невідкладна реформа його
перетворилася в гостру соціальну проблему. Така реформа була проведена
понад дві тисячі років тому, в 46 р. до н.е. ініціатором її був римський
державний діяч і полководець Юлій Цезар. До цього часу він побував в Єгипті,
центрі древньої науки і культури і познайомився з особливостями календаря
єгиптян. Саме цей календар Юлій Цезар вирішив ввести в Римі. Створення
нового календаря він доручив групі олександрійських астрономів на чолі з
Созігеном.
Юліанський календар Созігена. Сутність реформи полягала в тому, що в
основу календаря було покладено річне переміщення Сонця між зірками.
Середня тривалість року встановлювалася в 365,25 днів, що в точності
відповідало відомій в той час довжині тропічного року. Але щоб початок
33
календарного року завжди доводився на одне і те ж число, а також на один і той
же час доби, прийняли рішення протягом трьох років рахувати в кожному році
до 365 днів, а в четвертому 366. Цей останній рік був названий високосним.
Правда, Созіген повинен був знати, що грецький астроном Гіппарх приблизно
за 75 років до реформи, наміченої Юлієм Цезарем, встановив, що тривалість
тропічного року становить не 365,25дней, а дещо менше, але він, ймовірно,
вважав цю відмінність несуттєвою і тому знехтував нею.
Созіген розділив рік на 12 місяців, за якими зберіг їх стародавні назви:
січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, квінтіліс, секстіліс, вересень,
жовтень, листопад і грудень. За перший місяць року був прийнятий січень, так
як вже з 153 р. до н.е. новообрані римські консули заступали на свою посаду з 1
січня.
Отже, всі непарні місяці (січень, березень, травень, квінтіліс, вересень і
листопад) мали по 31 дню, а парні (лютий, квітень, червень, секстіліс, жовтень і
грудень) - по 30. Тільки лютий звичайного року містив 29 днів.
Перед здійсненням реформи, прагнучи домогтися збігу всіх свят з
відповідними їм порами року, римляни додали до календарного року, ще два
вставних місяці - один в 33 дня, а інший в 34. Обидва ці місяці були поміщені
між листопадом і груднем. Таким чином, був то рік в 445 днів, відомий в історії
під назвою безладного або «року замішання». Таким був 46-й рік до н. е.
На знак подяки Юлію Цезарю за впорядкування календаря і його військові
заслуги сенат, за пропозицією римського політичного діяча Марка Антонія, в
44 р. до н.е. перейменував місяць квінтіліс (п'ятий), в якому народився Цезар, в
липень (Julius).
Відлік за новим календарем, який отримав назву юліанського, почався з 1
січня 45 р. до н.е. Якраз в цей день був молодий місяць після зимового
сонцестояння. Це - єдиний момент в юліанському календарі, який має зв'язок з
місячними фазами.
34
4.3. Календарна реформа Августа.
Членам вищої жрецької колегії в Римі - понтифікам було доручено
стежити за правильністю числення часу, однак, не зрозумівши суті реформи
Созігена, вони чомусь вставляли високосні дні не через три на четвертий, а
через два на третій. Через цю помилку календарний відлік знову став
заплутаним.
Помилку виявили лише в 8 р. до н.е. за часів наступника Цезаря імператора
Августа, який здійснив нову реформу виправив помилку. За його наказом,
починаючи з 8 р. до н.е. і закінчуючи 8 р. н. е., пропускали вставляння
додаткових днів у високосні роки.
Тоді ж сенат прийняв рішення перейменувати місяць секстіліс (шостий) в
серпень - на честь імператора Августа, в подяку за виправлення юліанського
календаря і великі військові перемоги, здобуті ним у цьому місяці. Але в
секстілісі було всього 30 днів. Сенат вважав неприйнятним залишати в місяці,
присвяченому Августу, менше днів, ніж у місяці, присвяченому Юлію Цезарю,
тим більше що число 30, як парне, вважалося нещасливим. Тоді від лютого був
віднято ще один день і доданий до секстілісу - серпня. Так у лютий залишався з
28 або 29 днями. Але тепер вийшло, що три місяці поспіль (липень, серпень і
вересень) мають по 31 дню. Це знову не влаштовувало забобонних римлян.
Тоді вирішили один день вересня перенести на жовтень. Одночасно один день
листопада перенесли на грудень. Ці нововведення зовсім зруйнували правильне
чергування довгих і коротких місяців, створених Созігеном.
Так поступово вдосконалювався юліанський календар, що залишався
єдиним і незмінним майже у всій Європі до кінця XVI ст., а в окремих країнах
навіть до початку XX ст.
Під час календарної реформи Августа були ліквідовані помилки, допущені
при неправильному користуванні юліанським календарем, і узаконено основне
правило високосів: високосним є кожен четвертий рік. Тому високосними
роками є ті, які діляться без залишку на 4. З огляду на те, що тисячі і сотні
35
завжди діляться на 4, досить встановити, чи діляться на 4 останні дві цифри
року.
Вираз «високосний рік» пов'язаний з походженням юліанського календаря
і своєрідним відліком днів, що застосовувався стародавніми римлянами. При
реформі календаря Юлій Цезар не наважувався помістити додатковий день у
високосному році після 28 лютого, а сховав його там, де раніше розташовувався
мерцедоній, тобто між 23 і 24 лютмим. Тому 24 лютого повторювалося двічі.
Але замість «24 лютого» римляни казали «шостий день до березневих
календ». На латині шостий називається «Секстус», а «ще раз шосте» -
«біссекстус». Тому рік, що містить в лютому зайвий день, називався
«біссекстіліс». Російські ж, почувши це слово від візантійських греків, що
говорили «б» як «в» перетворили його в «високос».
Тривалість юліанського року була встановлена в 365 днів і 6 годин. Але ця
величина більша тропічного року на 11 хв. 14 сек. Тому за кожні 128 років
накопичувалася ціла доба. Отже, юліанський календар не відрізнявся великою
точністю. Його важливою перевагою було інше - значна простота.

1. Історія створення римського календаря та розподіл року на дні та місяці.
2. Недосконалість римського календаря
3. Необхідність реформи Цезаря. Роль Созігена у реформі календаря.
4. Причини для календарної реформи Августа. Особливості його нововведень.
5. Поняття «високосного року».
36
Тема № 5: «Римське право. Види римського права».
5.1. Періодизація римського права.
5.2. Римське публічне та приватне право. Поняття та характерні ознаки.
5.3. Право народів. Право цивільне та преторське.
5.1. Періодизація римського права.

Періодизація римського права - виділення в розвитку римського права
певних етапів, що мають відповідний часовий проміжок і характерні риси.
Нижче перераховані періоди розвитку римського права.
1. VIII -ІІІ ст. до н. е. - період стародавнього, або квіритського права -
період початкового формування римського права. Право існувало тільки в
рамках патріархальної римської громади, для членів громади та заради
збереження її цінностей і привілеїв, воно нерозривно з юридичною практикою
жерців-понтифіків, пронизане сакральним, і тому формально-консервативним
початком. У цей період відзначається становлення головних видів джерел
римського права, перехід від звичаєвого права до державного законодавства і
заснованої на ньому постійної судової практики. У V ст. до н. е. була здійснена
перша кодифікація - Закони XII Таблиць, які закріпили основні інститути
правової системи Риму (поділ речей, способи їх передачі, делікти тощо).
Систематизація правових норм була примітивна, і не завжди чітко виділялися
правові інститути. У цей період зародилися способи здійснення права.
Спочатку це було Понтифікальне виробництво, яке здійснювалося жерцями. У
кінці періоду з'явилася посада претора і зародився легісакційний процес.
Римське право в цей період становило привілейоване право - цивільне (або
квіритське) право.
2. I - II ст. до н. е. - передкласичний період, який характеризується
соціальною уніфікацією римської громади, знищенням важливих граней між
патріціанством і плебеями. У цей період складалася діяльність всіх інститутів
римської державності і судової системи; джерело права поряд з
37
загальнонародним державним законодавством - суддівська і магістратська
правотворчість. Видавалися закони, розвивалися окремі інститути римського
права та створювались нові. Розвивалися інститути спадкового права,
сервітути, делікти. Легісакційний процес перетворився на формулярний. На
вимоги права впливали грецька філософія і грецькі правові доктрини.
Зароджувалися традиції римської юриспруденції і пов'язаної з нею приватної
практики, судового красномовства.
3. II ст. до н. е.- I ст. н. е. - класичний період. Відбувалося формування
принципів публічного права. Складалося кримінальне право з самостійними
об'єктами правової охорони і принципами застосування. Сформувався
загальний правовий статус вільного громадянина. Закінчений вигляд придбали
інститути власності, володіння, видів дозволених угод і тих, що охороняються
правом, правових вимог і т. д. Основні джерела права – сенатус-консульти,
конституції і відповіді юристів. З'явився екстраординарний процес. На цей час
припадає розквіт римської юридичної науки і судової юриспруденції
(діяльність Цицерона).
4. IV-V ст. н. е. - посткласичний період, характеризується розвитком
імператорського законодавства. Переважна форма права і джерело норм -
закон. Судовий процес став нероздільним з державним адмініструванням. Були
спроби кодифікації права. В кінці періоду була створена кодифікація
імператора Юстиніана. Правові інститути змінилися незначно.
5.2. Римське публічне та приватне право. Поняття та характерні

ознаки.
Римське право - право античного Риму, Римської держави рабовласницької
формації.
Право в об'єктивному сенсі - сукупність правових норм, в суб'єктивному
сенсі - право, що належить суб'єкту права. Римські юристи не проводили такої
відмінності. Вони ділили право на 2 частини, відмінність яких проводилася
38
шляхом протиставлення інтересів держави і суспільства інтересам окремих
особистостей.
1. Публічне право (jus publicum) - сукупність норм, що регулюють питання
релігійного характеру і питання управління. Це право, яке «ad statum rei
Romanae spectat» (відноситься до положень Римської держави). Публічне право
включало в себе святині, служіння жерців, положення магістратів (Ульпіан). До
нього відносились норми, що визначали правове становище держави та її
органів і регулювали їх відносини з приватними особами. Римське публічне
право містило норми про судочинство: форми судового процесу, виклики до
суду, доведення і докази, процесуальне представництво; кримінальне право:
про злочини і покарання, про відповідальність за злочини; про закони, сенатус-
консульт і довгострокові звичаї; про порядок похорону і церемоній; про
правоздатність та дієздатність осіб, про структуру влади, про заняття
державних посад. Норми публічного права носили владний характер
(імперативний) і не могли бути змінені. Застосовувалися методи влади і
підпорядкування. Публічне право нерозривно пов'язане з обов'язками.
2. Приватне право (jus privatum) - сукупність норм, що регулюють питання
майнових і сімейних відносин в римському суспільстві. Це право, яке
відноситься «ad singulorum utilitatem» (стосується вигоди, інтересів окремих
осіб). Приватне право регулювало відносини приватних осіб між собою і в
інститутах, пов'язаних з виробництвом, обміном речей і послуг. Приватне право
поділялося на комплекс майнових (з приводу речей) і особистих прав
(абсолютних, невідчужуваних).
Римське приватне право регулювало: майнові і деякі немайнові відносини;
сімейні відносини: порядок укладення шлюбу, положення голови сім'ї, особисті
немайнові та майнові відносини в родині; відносини власності, права на чужі
речі (сервітути, заставне право, суперфіцій); зобов'язальні правовідносини,
тобто порядок укладення та виконання договорів, відповідальність за
невиконання; успадкування, тобто перехід майна до інших осіб після смерті
39
спадкодавця. Для римського суспільства поняття приватного права не збігалося
з поняттям цивільного права (ius civile), оскільки не всі жителі Риму були
громадянами. Держава мінімально втручалася в приватне право. Основне місце
займали умовно-обов'язкові, правочинні норми, тобто норми диспозитивні.
Приватне право могло змінюватися і/або застосовуватися, чи ні; воно було
глибоко індивідуалістичне, що дало Генріху Гейне назвати його «Біблією
егоїзму». Приватне право, на відміну від публічного, - дійсно право, за
рідкісним винятком (наприклад, обов'язок прийняття спадщину при наявності
відмови). Приватне право - самостійно оформлена і закінчена частина
римського права.
5.3. Право народів. Право цивільне та преторське.

Право народів (jus gentium) - різновид римського цивільного права; право,
єдине для всіх народів, загальнонародне право. Його дія поширювалася на все
римське населення. У сучасному понятті це міжнародне право.
Право народів виникло пізніше цивільного і було більш прогресивним.
Воно відрізнялося більшою свободою і спрощенням форми. Принцип права
народів: головне не те, що було сказано, а те, що малося на увазі.
Спочатку право народів складалося з договорів, укладених Римом з
іноземними державами.
Право народів регулювало майнові відносини, що виникали між
переґрінами і римськими громадянами, а також публічно-правові питання,
питання торгового права (міжнародної торгівлі). Переґріни це категорія
вільного населення Римської держави, яка не мала ані прав римського
громадянина, ані прав латинів. Вони служили в допоміжних військах армії, а не
легіонах. Вони платили більше податків, ніж громадяни, але не мали
політичних прав у Римі.
Зі становленням Риму, центру міжнародної торгівлі, виникла потреба
створити претора й у справах іноземців. Він отримав назву «претор у справах
40
переґріна» і вирішував суперечки між римськими громадянами та іноземцями
або самими іноземцями на території Римської держави. Оскільки на переґрінів
не поширювалося цивільне право, претор змушений був застосовувати, з
одного боку, міжнародні правові норми, укладені Римською державою, з
іншого боку, те, що відносилося до права, загальним для всіх народів. Те, що
було загальним для всіх народів, відомих Риму, і було правом народів. У
своєму здійсненні правосуддя претор користувався перш за все поняттям
справедливості і міжнародним правом. При цьому складалися певні звичаї, які
претор став відображати в едиктах. Поступово едикти претора щодо переґрінів
утворили нову спільність, нову правову систему в рамках римського
приватного права. Оскільки це був Римський магістрат і оскільки право
застосовувалося на території Римської держави - право це було Римське. З
іншого боку, воно відрізнялося від цивільного права за своїми підходами, за
своїм ідеями, які воно містило, за тими правилами, які містилися в едиктах, за
тими формулами позовів, які там містилися. Претори у справах переґрінів
займалися творчістю. Для вирішення сутичок з іноземними громадянами на
території Риму вони створювали нові, більш гнучкі, більш вдалі, невластиві
цивільному праву норми.
З плином часу цивільне право (jus civile) і право народів стали
зближуватися. При практичному застосуванні обидві системи знаходилися в
постійній взаємодії; спостерігався взаємний вплив однієї системи на іншу.
Право народів впливало на цивільне право з огляду на те, що перше більше
відповідало потребам господарського життя Риму. Деякі норми цивільного
права проникали в систему права народів (наприклад, за Законами XII Таблиць
норми про крадіжку не поширювалися на перегнинів; на практиці ці норми
стали застосовуватися і до переґрінів). За Юстиніана цивільне право і право
народів склали єдину систему права, в якій переважало право народів як право
більш розвинене. Римське цивільне право стало правом міжнародним,
загальним для всіх громадян Римської імперії.
41
Цивільне (від лат. Civitas - «місто»), або квіритське, право (римляни
називали себе квіритами на честь бога війни Яна Квірина) - сукупність норм
права, що походять від народних зборів, пізніше - сенату. Джерела цивільного
права: звичаї і закони. Це привілейоване право, яке відділяло членів римської
громади від не римлян. Воно було створено для римлян і діяло тільки щодо
римських громадян.
Цивільне право зберігало патріархальний склад сім'ї з безумовним
пануванням володаря будинку, в його рамках не було розвиненого права
власності і всього того, що закономірно обумовлює використання такої
власності. Відносини громадянства закінчувалися на порозі римського будинку
і визначали тільки військово-громадську та релігійну діяльність вузького кола
голови родів і сімей в традиціях, які брали свій початок ще від часів військової
демократії.
Преторське право (jus honorarium або jus praetorium) - сукупність
правил і формул, створених претором. Джерела преторського права: едикти
преторів.
Преторське право являло собою частину римського приватного права, яка
найбільш динамічно розвивалася.
Преторське право діяло не тільки по відношенню до римських громадян. З
розростанням Римської імперії і розвитком товарообігу, в який вступали особи,
які не мали римського громадянства, виникла необхідність у правовому
оформленні даних відносин. Ця проблема була вирішена створенням посади
претора переґрінів.
Магістрати, котрі володіли вищою владою, - претори, правителі провінцій,
а в межах своєї компетенції курульні едили - видавали едикти, програмні заяви,
загальнообов'язкові на рік служби видав едикт магістрату. Потім наступники
стали переписувати з едиктів попередників все, що мало життєве значення, -
постійні едикти (edictum perpetuum). У 125-130 рр. імператор Адріан доручив
42
юристу Сальвію Юліану зробити остаточну редакцію постійного едикту з
метою закріплення окремих постанов преторського права.
Вплив преторського права визначався тим, що претор не тільки видавав
едикти, а й попередньо вирішував питання про судовий захист у конкретних
справах.
Преторський едикт, формально не скасовуючи норм цивільного права,
вказував шляхи для визнання нових відносин і цим ставав формою
правотворення. Як керівник судової діяльності претор міг надати закону
практичне значення, чи навпаки, позбавити сили положення права. Подаючи
позов або заперечення проти позову всупереч цивільному праву або на додаток
до цивільного права, преторський едикт створював нові форми права.
Найчастіше законодавець в особі голови зборів або в особі імператора
намагався відобразити норми цивільного права в нових законах, в нових
конституціях те, що було напрацьовано.
Взаємозв'язок цивільного і преторського права виражався в творчості
юристів, які коментували, з одного боку, цивільне право, а з іншого -
преторське право.
Юрист Марціан називав преторське право живим голосом цивільного
права в тому сенсі, що преторський едикт швидко відзивався на запити
суспільного життя та інтереси панівного класу та задовольняв їх.
До кінця III ст. відмінність між цивільним і преторським правом практично
зникла.

1. Періоди становлення римського права та їх особливості.
2. Дайте визначення понять «публічне» та «приватне» право.
3. Дайте характеристику усіх періодів римського права.
4. Поняття права народів.
5. Сутність цивільного та преторського права.
43
Тема № 6: «Джерела римського права».
6.1. Поняття та види джерел римського права.
6.2. Правовий звичай як джерело римського права. Дігести.
6.3. Закони XII Таблиць.
6.1. Поняття та види джерел римського права.

Джерела римського права - форми закріплення і вираження правових норм,
які мають загальнообов'язкове значення і включають способи, форми освіти
норм права і умови життя суспільства.
Види джерел римського права:
- звичайне право;
- закони;
- плебісцити - акти зборів плебеїв без сенаторів. Відмінність плебісцитів
від звичайних законів - плебесціти приймалися народними зборами без
попереднього обговорення в сенаті з ініціативи плебейських трибунів. Закон
Гортензія 287 р. до н.е. надав плебісцитам силу законів;
- сенатус-консульти;
- конституції імператорів;
- едикти магістратів;
- відповіді юристів.
Нижче перераховані джерела римського права.
1. Написи на дереві, камені, бронзі (наприклад, «Гераклійська таблиця»,
бронзова дошка, на якій було викладено закон про державний устрій), на стінах
будівель (наприклад, написи, знайдені при розкопках Помпеї, засипаного
лавою при виверженні Везувію в 79 р. н.е.) і т. д. у новий час (починаючи з
другої половини XIX ст.) написи публікували в спеціальному виданні Corpus
inscriptionum latinarum (Звід латинських написів); над цим виданням
попрацювали історики Моммзен, Дессау, Гюбнер, Гіршфельд ін. Найбільш
44
важливі з правової точки зору написи даються в 7 видавництві (1909 р.) книги
Брунса «Джерела римського права» (Bruns. Fontes iuris romani).
2. Закони XII Таблиць - зведення законів, що визнається джерелом усього
публічного і приватного права, відображений у вигляді мідних багатогранних
колон, виставлених на римському форумі. Справжній і повний текст Законів
XII Таблиць невідомий, відомі спроби їх реконструкції і систематизації на
підставі цитат з інших римських юридичних джерел класичної епохи.
3. Corpus juris oivilis - кодифікація імператора Юстиніана.
4. Твори римських юристів, особливо твори римських істориків: Тіта Лівія
(кінець I ст. до н. е. - початок I ст. н. е.), Тацита ст. н. е.), Амміана Марцелліна
(IV ст. н. е.); римських антикварів ( «граматик»): Варрона (II- I ст. до н. е.),
Феста (I ст. н. е.); римських ораторів (особливо Цицерона, I ст. до н. е.);
римських письменників: Плавта і Теренція, в комедіях яких чимало вказівок на
стан права; ліриків і сатириків (Катулла, Горація, Ювенала і ін.); філософа
Сенеки та ін.
5. Папіруси, вивченнюяких присвячена спеціальна галузь історичної науки
- папірологія. Папіруси містять багатий матеріал для пізнання місцевих
особливостей в праві окремих провінцій Римської держави. Є папіруси, які
містять і документи загальноімперського значення, наприклад на папірусі
зберігся едикт Антоніна Каракалли - Constitutio Antonina 212 р. н. е. про
надання прав римського громадянства провінціалам.
6.2. Правовий звичай як джерело римського права. Дігести.

Звичайне право - найдавніша форма утворення римського права. Звичайне
право - сукупність загальнообов'язкових правил поведінки, що склалися в
Стародавньому Римі в результаті їх неодноразового використання,
санкціонованих і тих, що захищаються державою, але не зафіксованих у будь-
якому формальному акті.
45
Якщо такі сформовані в практиці правила поведінки людей не отримували
визнання і захисту від державної влади, вони залишалися простими звичаями
(побутовими); якщо звичаї визнавалися і захищалися державою, вони ставали
правовими звичаями, становили звичайне право, а іноді навіть сприймалися
державною владою, що додавало їм форму закону.
Звичайне право - неписане право (jus non scriptum), що походить від
звичаїв первісного суспільства.
Норми звичаєвого права:
- mores maiorum - звичаї предків;
- usus - звичаєва практика;
- commentarii pontificum - звичаї, що склалися в практиці жерців;
- commentarii magistratuum - звичаї, що склалися в практиці магістратів;
- consuetudo - звичай в імператорський період. Значення звичаїв:
- замінювали вказівки інших, більш певних джерел права, перш за все
законів;
- свідчили про спосіб застосування законів та інших джерел права в
юридичній практиці.
Звичаї визнавалися джерелом права, якщо були відсутні конкретні вимоги,
виражені в інших формах: «У тих справах, в яких ми не користуємося
писаними законами, слід дотримуватися того, що зазначено звичаями». У цій
ситуації вимога звичая, безумовно, обов'язкова. «Укорінений звичай заслужено
застосовується як закон, і це є право, яке встановлено звичаями» (Дігести).
В імператорський період звичай не повинен був суперечити закону; звичай
не міг скасовувати вказівку закону. «Давно прийнятого звичаю слід
дотримуватися як права і закону в тих випадках, коли немає писаного закону»
(Дігести).
Дігести (лат. Digesta - зібране) - одна із складових частин (поряд з
інституціями та Кодексом Юстиніана) кодифікації римського права, здійсненої
46
після падіння Західної Римської імперії при візантійському імператорі
Юстиніані.
Систематизований збірник витягів з наукових праць тих класиків, які були
названі в законі про цитування, а також тих більш ранніх класиків, на яких вони
посилалися. Складалися Дігести з 50-ти книг, включали в себе титули і
фрагменти. Мали статус закону. Дігести були складені комісією і опубліковані
в 533 р.
За своїм змістом дігести включають:
• а) уривки з творів римських юристів, що відносяться до більш старого
римського права, вираженого в законах і звичаях (лат. Jus civile);
• б) уривки з творів, присвячених преторському праву, що утворилося
пізніше;
• в) уривки з різних творів практичного характеру.
Дігести складаються з 50 книг, кожна книга ділиться на титули (всього 432
титулу), а титул - на фрагменти (більше 8 тис. фрагментів).
Імператор Східної Імперії Юстиніан поставив перед собою завдання -
систематизувати все Римське право.
Уже після смерті Юстиніана були опубліковані «Новели» - неофіційний
збірник конституцій самого Юстиніана. Таким чином звід цивільного права -
Corpus Juris Civilis включає в себе Кодекс, Інституції, Дігести та Новели.
Кодекс - складався з 12 книг і містив в собі 4 600 конституцій.
Новели - збірник конституцій Юстиніана включав в себе 118 конституцій.
У 529 році був виданий Кодекс Юстиніана. Він являє собою зібрання
імператорських конституцій від Адріана (117-138 рр.) до Юстиніана. Кодекс
висвітлює питання цивільного, кримінального та державного права. Кодекс
складається з 12 книг, книги діляться на 98 титулів, титули поділяються на
фрагменти.
Основним змістом Дігестів є фрагменти, які відносяться до приватного
права, проте є і ті, які стосуються публічного права та загальної теорії права.
47
Наприклад, в першому титулі першої книги Дігести є ряд загальних
визначень, які стали хрестоматійними: визначення правосуддя, приписи права,
визначення науки права або юриспруденції. У цій частині вказується поділ
права на приватне і публічне, цивільне і право народів.
У 533 році був опублікований елементарний підручник з цивільного права
- Інституції (institutiones). Вони були видані для навчання початківців юристів,
але Інституції отримало офіційну силу закону.
В якості основи офіційного керівництва комісія використовувала
інституції Гая, доповнивши їх працями інших авторів і деякими конституціями.
Комісія розташувала матеріали в тій же послідовності, що і в інституціях Гая, а
саме: personae, res, actiones (особи, речі, позови).
Інституції Юстиніана в своєму складі мали чотири книги:
- перша книга розглядала особи і сімейне право;
- друга книга розглядала речі і права на речі, заповіту;
- третя книга розглядала спадкування за законом і зобов'язання;
- четверта книга розглядала зобов'язання по деліктам і позовами.
Для визнання звичаю правовим, тобто тим, що дає підставу для захисту
судом, він повинен був:
- висловлювати тривалу правову практику в межах життя більш одного
покоління;
- висловлювати одноманітну практику, причому неважливо, дії або
бездіяльності;
- втілювати невідкладну і розумну потребу саме в правовому регулюванні
ситуації, тобто далеко не всі звичаї навіть комерційного обороту могли скласти
правову вимогу звичаю (наприклад, не створювали такого звичай «давати на
чай», різні прийняті форми звітності, звичаї робити подарунки і т. п.).
Специфіка правового застосування звичаю – той, хто посилався на звичай
повинен був сам доводити факт його наявності, звичай не передбачався в суді, а
доводився.
48
Особливість римського правового звичаю - нерозривність розуміння
звичаю зі звичаями. Приписи звичаю - «мовчазна згода народу, підтверджене
давніми звичаями». В силу цього звичай носив риси релігійного правила, що
спирався на авторитет жрецького тлумачення; в язичницьку пору глашатаєм
звичаю нерідко ставало звернення до оракула, що само по собі
підпорядковувало правові вимоги релігійної традиції, що випливали з нього. У
християнську епоху аналогічний характер стали носити посилання на
Священне писання і євангелічний канон.
6.3. Закони XII Таблиць.

У 451-450 рр. до н. е. було зроблено запис звичаїв, що отримав назву
Законів XII таблиць.
У значній своїй частині Закони XII таблиць фіксують письмово давно
сформовану практику взаємовідносин різних осіб, тобто право звичаєве. У
цьому сенсі, як не дивно, їх можна було б назвати варварської правдою (як
називаються перші юридичні кодекси держав раннього Середньовіччя), якщо
забути про те, що саме поняття «варвари» застосовувалося в античності до всіх
людей, крім греків і римлян.
У тексті таблиць помітно вплив грецького права, а саме - афінського
законодавства Солона. У двох випадках на це прямо вказує античний юрист
Гай. Так підтверджується повідомлення джерела про те, що на підготовчому
етапі для роботи колегії було залучено грецькі закони.
Закони XII таблиць закріпили право приватної власності (dominium), що
вже сформувалося до цього часу, яке в Римі випливало з вищого права
власності громадянської громади, тобто держави, і тому належало тільки
громадянам. У них ще відсутня універсальна формула, пізніше розроблена
римськими юристами: «Власність на річ є право з власної волі її
використовувати, змінювати, відчужувати і передавати у спадок». Однак
49
трактування цих правовідносин в окремих статтях таблиць вже наближається
до класичного.
У таблицях юридично оформлена соціальна нерівність між вільними і
рабами, патронами і клієнтами, патриціями і плебеями. Перша відмінність
проіснує ще два тисячоліття, друга доживе до падіння Римської імперії, а третя
зникне порівняно скоро, і приналежність до патриціанского або плебейського
роду не буде мати в Римі ніякого значення.
У наш час навіть освічені люди - не фахівці з античності - переконані, ніби
протягом усієї римської історії, в тому числі в епоху імперії, патриції складали
в Римі привілейований стан, який пригнічував плебеїв. Насправді патриції, які
представляли собою старе вельможе панство родового суспільства, вели з
плебеями боротьбу за збереження своїх привілеїв протягом перших століть
історії Римської республіки і до III ст. до н. е. зазнали повної поразки. Під час
імперії приналежність до патриціанського роду була не більше важлива для
римлянина, ніж для нашого сучасника - боярське походження його предків.
Закони XII таблиць містять безліч конкретних положень, які були
розвинені згодом в західноєвропейському і пізньоримському праві. Заслуга їх
укладачів полягає в тому, що вони заклали основи правотворчого процесу на
майбутнє і сформулювали норми, які дозволяли молодому класовому
суспільству досить ефективно функціонувати.
Перш за все укладачі таблиць встановили певний порядок судових
процедур, тобто, кажучи професійною мовою, зафіксували норми
процесуального права.
Закони XII таблиць охороняють основи давньої патріархальної сім'ї.
Закони XII стали першим давньоримським судебником: багато їх положень
відносяться до сфери кримінального права.
Закони ХII таблиць були написані на 12 дерев'яних дошках-таблицях і
були виставлені для загального огляду на головній площі Риму, звідси і пішла
їх назва.
50
Таким чином, Закони ХII таблиць регулювали сімейні, спадкові відносини,
позикові операції і частково кримінальні злочини. Поступово, в зв'язку з
розвитком нових економічних відносин, викликаних зростанням товарного
виробництва, товарообміну і банківських операцій, Закони ХII таблиць стали
коректуватися новим джерелом права - преторськими едиктами.

1. Поняття та види римського права.
2. Джерела римського права.
3. Правовий звичай та норми звичаєвого права.
4. Дігести та їх основний зміст.
5. Закони ХII таблиць. Історія їх виникнення та зміст.
51
Тема № 7: «Життя та творчість Гая Юлія Цезаря»
7.1. Життя Гая Юлія Цезаря.
7.2. Діяльність Гая Юлія Цезаря.
7.3. Цитати Гая Юлія Цезаря.
7.1. Життя Гая Юлія Цезаря.

Гай Юлій Цезар (12.07.0100, Рим, Італія – 15.03.0044, Рим, Італія) -
давньоримський полководець.
Про нього досі нагадують слова, які символізують владу, - цар, кесар,
кайзер, імператор. Юлій Цезар Гай був наділений багатьма талантами, але в
історії залишився завдяки головному з них - здатності подобатися людям.
Чималу роль в успіху Цезаря зіграло походження - рід Юліїв, згідно з
біографією, був одним з найдавніших в Римі. Юлії вели свій родовід від
легендарного Енея, сина самої богині Венери, що втік з Трої і заснував
династію римських царів. Народився Цезар в 102 році до н.е., коли чоловік його
тітки Гай Марій розбив біля кордонів Італії багатотисячну армію німців. Батько
його, якого теж звали Гай Юлій Цезар, висот в кар'єрі не досяг. Він був
проконсулом Азії. Однак спорідненість Цезаря-молодшого з Марієм обіцяло
юнакові блискучу кар'єру.
У шістнадцять років Гай-молодший одружився на Корнелії, дочці Цінни,
найближчого соратника Марія. У 82 або 83 році до н.е. у них народилася дочка
Юлія, єдине законне чадо Цезаря, - при тому, що незаконних дітей він почав
плодити ще в юності. Часто залишаючи дружину нудьгувати на самоті,
нащадок Венери у веселій компанії товаришів по чарці кочував по тавернах.
Від однолітків його вирізняла хіба що любов до читання - Гай прочитав всі
книги латиною та грецькою, які міг знайти, і не раз вражав співрозмовників
знаннями в самих різних областях.
Будучи прихильником античних мудреців, він не вірив в сталість свого
життя, мирної і забезпеченої. І мав рацію - після смерті Марія в Римі
52
спалахнула громадянська війна. До влади прийшов вождь аристократичної
партії Сулла, який почав репресії проти маріанців. Гая, який відмовився
розлучитися з дочкою Цінни, позбавили майна, а сам він був змушений
переховуватися. «Шукайте вовченя, в ньому сидить сотня Марієв!» - зажадав
диктатор. Але Цезар на той час уже відбув в Малу Азію, до друзів свого
недавно померлого батька.
Недалеко від Мілета його корабель захопили пірати. Чепурно одягнений
юнак привернув їхню увагу, і вони вимагали за нього великий викуп - 20
талантів срібла. «Недорого ви мене цінуєте!» - відповів Цезар і запропонував за
себе 50 талантів. Відправивши свого слугу збирати викуп, він два місяці пробув
у «гостях» у піратів.
Цезар поводився з розбійниками дуже зухвало - забороняв їм сидіти в
своїй присутності, обзивав їх хамами і погрожував розіп'яти на хресті.
Отримавши нарешті гроші, пірати з полегшенням відпустили нахабу. Цезар тут
же кинувся до римських військових властей, спорядив пару кораблів і
наздогнав своїх викрадачів в тому ж місці, де його тримали в полоні.
Відібравши у них гроші, він і справді розіп'яв розбійників - правда, тих, хто був
йому симпатичний, попередньо наказав задушити.
Сулла на той час помер, але його прихильники з партії оптиматів зберігали
вплив, і Цезар не поспішав назад до столиці. Рік він провів на Родосі, де
навчався красномовству - вміння виголошувати промови було необхідно
політику, яким він твердо намірився стати.
7.2. Діяльність Гая Юлія Цезаря.

Зі школи Аполлонія Молоні, де навчався сам Цицерон, Гай вийшов
блискучим оратором, готовим підкорювати столицю. Першу промову він
виголосив у 68 році до н.е. на похоронах тітки, вдови Марія, - він палко хвалив
опального полководця і його реформи, викликавши переполох серед сулланців.
53
Цікаво, що на похоронах своєї дружини, яка померла при невдалих пологах
роком раніше, він не вимовив ні слова.
Промова на захист Марія була початком його виборчої кампанії - Цезар
виставив свою кандидатуру на посаду квестора. Цей незначний пост давав
можливість стати претором, а потім і консулом - вищим представником влади в
Римській республіці. Позичивши у кого тільки можна величезну суму, тисячу
талантів, Цезар витратив її на розкішні бенкети і подарунки тим, від кого
залежало його обрання. У той час за владу в Римі боролися два полководця,
Помпей і Красс, яким Цезар по черзі пропонував свою підтримку.
Це принесло йому посаду квестора, а потім і еділа, чиновника,
відповідального за святкування у Вічному місті. На відміну від інших
політиків, він щедро видавав народу не хліб, а розваги - то бої гладіаторів, то
музичні змагання, то ювілей давно забутої перемоги. Прості римляни були від
нього в захваті. Симпатії освіченої публіки він заслужив, створивши на
Капітолійському пагорбі загальнодоступний музей, де виставив свою багату
колекцію грецьких статуй. В результаті його без проблем обрали на посаду
верховного понтифіка, тобто жерця. Цезар насилу зберігав серйозність під час
пишних релігійних церемоній. Однак посада понтифіка зробила його
недоторканним. Це врятувало йому життя, коли в 62 році була розкрита змова
Каталіни, змовники збиралися запропонувати Цезарю пост диктатора. Їх
стратили, а Гай уцілів.
У тому ж 62 році він став претором, але набрав стільки боргів, що був
змушений покинути Рим і відправитися намісником в Іспанію. Там він швидко
розбагатів, дотла розоривши непокірні міста. Надлишками він щедро ділився зі
своїми воїнами, кажучи: «Владу зміцнюють дві речі - військо і гроші, причому
одне без іншого неможливе». Вдячні солдати оголосили його імператором - це
старовинне звання давалося у нагороду за велику перемогу, хоча жодної такої
перемоги намісник не здобув.
54
Після цього Цезаря обрали консулом, але ця посада вже була найбільшою
його мрією. Республіканський лад доживав останні дні, справа йшла до
єдиновладдя, і Гай був сповнений рішучості стати справжнім правителем
Вічного міста. Для цього йому довелося вступити в союз з Помпеєм і Крассом,
яких він ненадовго примирив.
У 60 році тріумвірат нових союзників захопив владу. Для закріплення
союзу Цезар видав свою дочку Юлію за Помпея, а сам одружився на його
племінниці. Більше того - чутки приписували йому зв'язок з дружинами Красса
і Помпея. Та й інші римські матрони, за чутками, які не були позбавлені уваги
волелюбного нащадка Венери. Солдати співали про нього пісню: «Ховайте
дружин - ведемо ми в місто лисого розпусника!»
Він дійсно рано облисів, соромився цього і домігся у сенату дозволу
постійно носити на голові лавровий вінок тріумфатора.
Лисина за словами Светонія була єдиним недоліком в біографії Цезаря. Він
був високого зросту, добре складений, шкіру мав світлу, очі чорні і живі. У їжі
він був поміркований, пив він теж вельми мало для римлянина; навіть його
ворог Катон говорив, що «Цезар один з усіх здійснив державний переворот,
будучи тверезим».
Було у нього і ще одне прізвисько - «чоловік всіх дружин і дружина всіх
чоловіків». З чуток, в Малій Азії молодий Цезар мав роман з царем Віфінії
Нікомед. Що ж, звичаї в тодішньому Римі були такими, що це цілком могло
виявитися правдою. У всякому разі Цезар ніколи не намагався заткнути рот
насмішникам, сповідуючи цілком сучасний принцип «що б не говорили, аби
говорили». Говорили в основному хороше - на новій посаді він як і раніше
щедро постачав римську чернь видовищами, до яких тепер додався і хліб.
Народна любов коштувала недешево, консул знову вліз в борги і в
роздратуванні називав себе «найбіднішим з громадян».
Він полегшено зітхнув, коли після року перебування на посаді консула
йому, за римським звичаєм, довелося скласти повноваження. Цезар домігся,
55
щоб сенат відправив його управляти Галлією - сучасною Францією. Римлянам
належала лише мала частина цієї багатої країни. За вісім років Цезар зумів
завоювати всю Галлію. Але, як не дивно, багато галлів його любили - вивчивши
їх мову, він з цікавістю розпитував про їхню релігію і звичаї.
Сьогодні його «Записки про галльську війну» - не тільки головне джерело
біографії про галлів, що пішли в небуття не без допомоги Цезаря, але один з
перших в історії зразків політичного піару. У них Цезар хвалився, що взяв
штурмом 800 міст, винищив мільйон ворогів, а ще мільйон обернув в рабство,
віддавши їх землі римським ветеранам. Вдячні ветерани розповідали по всіх
кутках, що в походах Цезар йшов пішки разом з ними, підбадьорюючи
відстаючих. Тримався на коні, як природжений наїзник. Спав у візку під
відкритим небом, тільки в дощ ховаючись навісом. На привалі диктував
декільком секретарям два, а то і три листи на різні теми.
Настільки жваве в ті роки листування Цезаря пояснювалася тим, що після
загибелі Красса в перському поході тріумвірату прийшов кінець. Помпей все
сильніше не довіряв Цезарю, вже перевершив його і славою, і багатством. За
його наполяганням сенат відкликав Цезаря з Галлії і наказав йому з'явитися в
Рим, залишивши армію на кордоні.
Настав рішучий момент. На початку 49 року Цезар підійшов до
прикордонної річки Рубікон на північ від Ріміні і велів п'яти тисячам своїх
солдатів перейти її і рушити на Рим. Кажуть, при цьому він прорік історичну
фразу - «жереб кинуто». Насправді жереб був кинутий набагато раніше, ще
коли молодий Гай освоював тонкощі політики.
Уже тоді він зрозумів, що влада дається в руки тільки тим, хто жертвує
заради неї всім іншим-дружбою, сім'єю, почуттям вдячності. Колишній зять
Помпей, чимало допомагав йому на початку кар'єри, став тепер головним
ворогом і, не встигнувши зібрати сили, втік до Греції. Цезар зі своїм військом
вирушив за ним і не даючи схаменутися, розбив його армію при Фарсалі.
56
Помпей знову втік, на цей раз в Єгипет, де місцеві сановники вбили його,
вирішивши заслужити цим милість Цезаря.
Того цілком влаштовував такий результат, тим більше що він дав йому
можливість направити проти єгиптян армію, звинувативши їх у вбивстві
римського громадянина. Зажадавши за це величезний викуп, він збирався
розплатитися з військом, але все вийшло інакше. Юна Клеопатра, сестра
правлячого царя Птолемея XIV, прийшла до полководця і несподівано
запропонувала йому себе – а заодно і своє царство.
Цезар перед від'їздом в Галлію одружився втретє - на багатій спадкоємиці
Кальпурнії, але був до неї байдужий. Він закохався в єгипетську царицю так,
ніби та його зачарувала. Але і вона з часом відчула до старіючого завойовника
світу справжнє почуття. Пізніше Цезар під градом докорів приймав Клеопатру
в Римі, а вона вислуховувала ще гірші докори за те, що поїхала до нього,
першою з єгипетських владик, покинувши священну долину Нілу.
А поки закохані виявилися обложені повсталими єгиптянами в гавані
Олександрії, щоб врятуватися, римляни підпалили місто, знищивши знамениту
бібліотеку. Їм вдалося протриматися до підходу підкріплень, і повстання було
придушене. Дорогою додому Цезар розбив армію понтійського царя Фарнака,
повідомивши про це в Рим знаменитою фразою: «Прийшов, побачив, переміг».
Йому довелося ще двічі воювати з прихильниками Помпея - в Африці та
Іспанії. Тільки в 45 році він повернувся в Рим, розорений громадянськими
війнами, і був оголошений довічним диктатором. Сам Цезар вважав за краще
називати себе імператором - це підкреслювало його зв'язок з армією і
військовими перемогами.
Домігшись бажаної влади, Цезар встиг зробити три важливі справи. Перше
- реформував римський календар, який греки називали «найгіршим у світі». За
допомогою єгипетських астрономів, надісланих Клеопатрою, він розділив рік
на 12 місяців і наказав раз в чотири роки додавати до нього зайвий, високосний
день. Новий, юліанський календар виявився найточнішим з існуючих і
57
протримався півтори тисячі років, а російська церква користується ним досі.
Друге - дав амністію всім своїм політичним противникам. Третє - почав
карбувати золоті монети, на яких замість богів зображувався сам імператор в
лавровому вінку. Після Цезаря стали офіційно називати Сином бога.
Від цього був тільки крок до царського титулу. Підлабузники давно
пропонували йому корону, а Клеопатра тільки що народила від нього сина
Цезаріона, який міг би стати його спадкоємцем. Цезарю здавалося привабливим
заснувати нову династію, об'єднавши дві великі держави. Однак коли
найближчий соратник Марк Антоній прилюдно хотів надіти на нього золоту
царську корону, Цезар відштовхнув його. Може, вирішив, що час ще не настав,
можливо, не хотів перетворитися з єдиного в світі імператора на звичайного
царя, яких навколо було безліч.
Трохи зробленого легко пояснити - Цезар мирно правив Римом менше
двох років. Те, що при цьому його століттями згадували як великого
державного діяча, - ще один прояв його харизми, що діє на нащадків так само
сильно, як на сучасників. Він планував нові перетворення, але римська
скарбниця була порожня. Щоб поповнити її, Цезар зважився на новий
військовий похід, який обіцяв зробити римського імператора найбільшим
завойовником в історії. Він вирішив розтрощити Перське царство, а потім
повернутися до Риму північним шляхом, підкоривши вірмен, скіфів і германців.
Залишаючи столицю він повинен був залишити «на господарстві»
надійних людей, щоб уникнути можливого заколоту. У Цезаря таких людей
було троє: його відданий соратник Марк Антоній, усиновлений їм Гай Октавіан
і син його давньої коханки Сервілії Марк Брут. Антоній привертав Цезаря
рішучістю воїна, Октавіан - холодною ощадливістю політика. Важче зрозуміти,
що пов'язувало Цезаря з немолодим Брутом, нудним педантом, затятим
прихильником республіки. Проте Цезар просував його у владу, прилюдно
називаючи своїм «дорогим сином». Можливо, тверезим розумом політика він
розумів - хтось повинен нагадувати про республіканські чесноти, без яких Рим
58
загниє і загине. Також Брут міг би помирити двох своїх товаришів, які вочевидь
не дуже любили один одного.
Цезар, який знав все і вся, не знав - чи не хотів знати - що його «син»
разом з іншими республіканцями готує змову проти нього. Імператору не раз
доносили про це, але він відмахувався, говорячи: «Якщо і так, то краще один
раз померти, ніж постійно жити в страху». Замах було намічено на березневі іди
-15-й день місяця, коли імператор повинен був з'явитися в сенаті. Докладна
розповідь Светонія про цю подію створює враження трагічного дійства, в якому
Цезар як по нотах розіграв роль жертви, мученика монархічної ідеї. У будівлі
сенату йому передали записку з попередженням, але він відмахнувся.
Один із змовників, Децим Брут, відволік на вході сильного Антонія, щоб
не завадив. Тіллі Кімвр схопив Цезаря за тогу - це сигнал іншим, - і Сервілій
Каска завдав йому першого удару. Далі удари сипалися один за іншим-кожен з
убивць намагався внести свою лепту. Потім змовники розступилися, і до ледве
живого, притулившись до колони диктатору підійшов Брут. «Син» мовчки
підняв кинджал, і убитий Цезар впав замертво, встигнувши проректи останню
історичну фразу: «І ти, Брут!»
Як тільки це сталося, охоплені жахом сенатори, які стали мимовільними
глядачами вбивства, кинулися бігти. Розбіглися і вбивці, покидавши
закривавлені кинджали. Труп Цезаря довго лежав у порожньому будинку, поки
за ним не прислала рабів Кальпурнія. Тіло диктатора було спалено на
римському форумі, де пізніше був споруджений храм божественного Юлія.
Місяць квінтілій на його честь був перейменований на липень (Iulius).
Змовники сподівалися на вірність римлян духу республіки, але тверда
влада, встановлена Цезарем, здалася привабливішою за республіканський хаос.
Дуже скоро городяни кинулися шукати вбивць імператора і передали їх
жорстокій смерті. Светоній закінчив свою розповідь про біографію Гая Юлія
словами: «З його вбивць ніхто не прожив після цього більше трьох років. Всі
59
вони загинули по-різному, а Брут і Кассій вразили самі себе тим же кинджалом,
яким вони вбили Цезаря».
7.3. Цитати Гая Юлія Цезаря.

Suae quisque fortunae faber. Кожен коваль своєї долі.
Veni, vidi, vici. Прийшов, побачив. переміг.
Queri fortunam. Скаржитися на долю.
Libenter homines id, quod volunt, credunt. Люди охоче вірять тому, чому
бажають вірити.
Communi fit vitio naturae ut invisis, latitantibus atque incognitis rebus
magis confidamus, vehementiusque exterreamur. Такий порок, властивий нашій
природі: речі невидимі, приховані і непізнані породжують в нас і велику віру, і
найсильніший страх.
Iter per vim temptare. Прокладати собі дорогу силою.
Opinionem capere. Здобути собі славу.

1. Дитинство та юність Цицерона.
2. Його політичні погляди.
3. Ораторське мистецтво Туллія. Роль літератури та філософії в його
становленні.
4. Особистий внесок Марка Туллія в теорію держави і права.
5. Цитати Цицерона та їх актуальність.
60
Тема № 8: «Життя та творчість Марка Туллія Цицерона»
8.1. Життя Марка Туллія Цицерона.
8.2. Діяльність Марка Туллія Цицерона.
8.3. Цитати Марка Туллія Цицерона.
8.1. Життя Марка Туллія Цицерона.

Політичний діяч, філософ і оратор Марк Туллій Цицерон жив в
Стародавньому Римі. Римлянин походив із знатного роду, але ораторським
талантом зумів досягти небувалих висот в політичній кар'єрі. Марк Туллій до
останнього залишався прихильником республіканського ладу, за що поплатився
життям. До нашого часу дійшли деякі літературні, філософські та ораторські
праці діяча. Сучасники Цицерона вважали, що у філософа еталонний стиль
оповіді.
Творчість Марка Туллія вплинула на формування давньоримської
культури. Трактати, промови Цицерона захоплювали істориків різних часів.
Дослідники роблять важливі висновки, ґрунтуючись на творах філософа.
Дитинство і юність
Народження Марка Тулія Цицерона припало на 3 січня 106 року до н.е.
Майбутній філософ рідко згадував день народження, так як вважав його
неправильним святом. На думку Плутарха, пологи пройшли легко, після чого
хлопчика передали годувальниці, якій привиділося, що Цицерон стане «благом
для римлян».
Марк Туллій народився в садибі діда, в безпосередній близькості від
Арпіне. Пізніше молодий чоловік переїхав до міста, де здобув початкову освіту.
Критики того часу вважали Цицерона негідним і постійно згадували про
«сільське народження».
Родичі Марка Тулія входили в коло шанованих людей. Наприклад, чоловік
тітки Гай Акулеон тісно спілкувався з оратором Луцієм Ліцинієм Крассом.
61
Цицерон надихався дядьком, вважаючи діяча людиною тонкого розуму.
Акулеон розбирався у цивільному праві.
У дитячому віці Цицерон разом з двоюрідним братом приїжджав до Риму
для спілкування з Крассом. Резиденція батька Марка Тулія була в місті.
Сучасники філософа стверджували, що Цицерон навчався легко і ненаситно.
Підлітком вивчив грецьку мову, осягав науки у вчителів з Греції.
Особисте життя
Особисте життя Цицерона виявилося непростим. Філософ одружувався
двічі. До старості Марк Туллій пройшов з першою дружиною - Теренцією.
Дівчина походила з шанованого роду. Теренція народила Цицерону двох дітей.
Дівчинка Тулія померла в юному віці. Пізніше з'явився син Марк. Через 30
років шлюб розпався.
У 60-річному віці Цицерон знову одружився. Дружина Публія була
молодша за чоловіка, але це не заважало. Ревниву дівчину не влаштовували
відносини філософа з дочкою, тому незабаром Цицерон йде з сім'ї.
Ходили чутки, що сестра Клодія прагнула вийти заміж за політичного
діяча. Оратор - старша дитина в сім'ї. Брат - Квінт.
Смерть
Після смерті Цезаря за постійні нападки на Антонія Цицерона поміщають
в проскріпційні списки. Таким чином, філософ стає ворогом держави. Майно
конфіскували. Крім того, за вбивство або видачу уряду Цицерона оголосили
нагороду.
Оратору про те, що трапилося вдалося дізнатися в момент спілкування з
Квінтом. Спочатку Цицерон разом з братом відправився до Астурії, а потім
хотів зупинитися в Македонії. Брати не встигли запастися речами для такої
подорожі. У результаті Квінт вирішив затриматися і зібрати валізи, а Цицерон
мав їхати далі.
Наздогнати політичного діяча Квінт не зміг, так як був убитий. Цицерон
поспішив сховатися на судні. Пізніше Марк Туллій зійшов на землю і став
62
метушитися, шукаючи порятунку. У підсумку повертається до Формії, на
особисту віллу. Несподівано у вікнах з'явилися ворони, які стягнули з особи
філософа плащ. Раби спробували допомогти чоловікові і донесли на носилках
до моря.
Не забарились вбивці - центуріон Геренній і військовий трибун Попіллій.
Працівник розповів, куди понесли Цицерона. Побачивши це, оратор наказав
рабам зупинитися. Марк Туллій дивився на вбивць в улюбленій позі, а потім
дозволив себе вбити. Філософа зарізали, відрубали голову і руки за написання
промов проти Антонія.
8.2. Діяльність Марка Туллія Цицерона.

Література і філософія
Ораторське мистецтво - віддушина для Цицерона, тому не дивно, що
оратор регулярно писав твори на відповідні теми. Філософ оповідав про
теоретичні і практичні питання виступу на публіці. Відомі історії трактати
Цицерона на теми «Про оратора», «Оратор», «Про побудову промови»,
«Брута», «Про знаходження матеріалу».
Риторична освіта в ті роки не влаштовувала Марка Тулія, тому оратор
намагався достукатися до молодих умів творчістю. Цицерон встановив високу
планку, якої неможливо було досягти, але завдяки цьому початківці оратори
наближалися до цих уявлень. Цицерон вважав, що оратору необхідний
широкий кругозір: необхідно орієнтуватися в риториці, філософії, історії та
цивільному праві. Для оратора важливо бути освіченим і щирим, мати почуття
такту. Молодим людям філософ дав чимало порад. Наприклад, у мові
використання риторичних фігур допустимо, але перевантажувати ними
висловлювання не слід. Послідовність - одна з основ ораторського мистецтва.
Неологізми можуть бути використані в промові, але при цьому нові слова
повинні бути зрозумілі слухачам. Уникати зображально-виражальних засобів
не слід, але метафори потрібно підбирати природні і живі. Практикувати
63
міркування можна за допомогою філософських тем. Цицерон радив займатися
правильністю і чіткістю вимови. Політичні та судові промови повинні мати
певну структуру, відмінну від повсякденних виступів. Пафос і жарти не
допоможуть в сприйнятті викладу думок, але в деяких ситуаціях зроблять мову
живою. Оратору необхідно тонко відчувати ці межі. На думку Марка Тулія,
емоції краще залишати на заключну частину виступу. Так можна домогтися
максимального ефекту.
Під час промов Цицерон помічав користь літератури як для письменника,
так для читачів. Нерідко творці літературних творів розповідають читачам в
біографіях і поемах про відважність і героїзм відомих правителів, великих
людей. Оратор радив всім громадянам, які володіють поетичним або
письменницьким даром, активно розвивати талант, так як природа не здатна
подарувати максимальний рівень володіння словом. Коли мова заходила про
поезію, Цицерон ставав консерватором. Філософ вважав, що сучасна поезія -
мета, а не інструмент для прославлення батьківщини, виховання патріотів.
Марку Туллій до душі були епічна поезія і трагедія.
Цікаво, що Цицерон вважав історію не наукою, а видом ораторського
мистецтва. Філософ намагався спонукати співвітчизників на виклад історичних
подій, що відбулися недавно. На думку Марка Тулія, аналіз давніх часів не
потрібен. Перерахування подій, що відбулися не цікавить обивателів, так як
цікавіше читати, що підштовхнуло діячів на здійснення тих чи інших дій.
Політичні погляди
Цицерон в політиці постав теоретиком і практиком. Фахівці стверджують,
що Марк Туллій зробив внесок в теорію держави і права. Деякі відзначають
лукавість в судженнях на папері і на словах у Цицерона. На думку Цицерона, у
світі відсутня справедливість. Політичний діяч вважав, що на смертному одрі
кожний отримає по заслузі за прожитий час і вчинки. Марк Туллій не
рекомендував в точності слідувати закону, тому що це призводить до яскравої
64
несправедливості. Це спонукало оратора до вимоги справедливого відношення
до рабів, які нічим не відрізняються від найманих робітників.
Цицерон виявляв ставлення до політичного ладу на словах і на ділі. Після
смерті Цезаря Марк Туллій видає діалог «Про дружбу» і трактат «Про
обов'язки», в яких ділиться думками і тим, що трапилося після падіння
республіканського ладу в Римі. Ці твори розібрали на цитати вже після смерті
Цицерона, так як в них криється саме життя.
8.3. Цитати Марка Туллія Цицерона.

• Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними.
• О часи, о звичаї!
• Обличчя – дзеркало душі.
• Ні водою, ні вогнем ми не користуємося так часто, як дружбою.
• Адже потрібно не тільки оволодіти мудрістю, але і вміти користуватися нею.

1. Життя та смерть Цицерона.
2. Перша ораторська промова Цезаря – початок його виборчої компанії на
посаду квестора.
3. Повернення Цезаря до Риму. Оголошення його імператором.
4. Основний внесок у розвиток імперії та реформи Цезаря.
5. Поясніть значення висловлювання – «Головний талант Цезаря – здатність
подобатися людям».
65
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
Заняття № 1. Правила читання у латинській мові.
Латинський алфавіт
Українська
Буква Назва Вимова Приклади
транскрипція
Aa a a acta áкта
Bb be b bona бóна
Cc ce k, ts corpus, centum кóрпус, цéнтум
Dd de d dominus дóмінус
Ee e e decem дéцем
Ff ef f familia фамίліа
Gg ge укр. ґ, нім. g genus ґéнус
Hh ha укр. г, нім. h heres гéрес
Ii i i, j iter, ius ίтер, йус (юс)
Kk ka k Kalendae Калέнде
Ll el l culpa кýльпа
Mm em m magnus мáґнус
Nn en n nomen нóмен
Oo o o ordo óрдо
Pp pe p popŭlus пóпулюс
Qq ku k quorum квóрум
Rr er r error éрор
Ss es s, z census, usus цéнсус, ýзус
Tt te t testis тéстіс
Uu u u unus ýнус
Vv ve v veto вéто
Xx ix ks, kz lex, examen лéкс, екзáмен
Yy ypsilon i tyrannus тірáнус
Zz zeta z Zeno, zona Зéно, зóна
66
Правила вимови
Голосні (vocāles). Звуки поділяються на голосні та приголосні. У
латинській мові є 12 голосних звуків: шість довгих [ā, ē, ū, ō, ī, ӯ] та шість
коротких [ă, ĕ, ŭ, ŏ, ĭ, ў], які відповідають шістьом буквам Aа, Ee, Iі, Oо, Uu,
Υy. Для позначення довготи і короткості прийнято надрядкові знаки: ‾ (знак
довготи), ˘(знак короткості). За свідченням римських граматиків, на вимову
довгого голосного потрібно вдвоє більше часу, ніж для короткого.
Латинські голосні вимовляються, як відповідні українські а, е, і, о, у: arbiter
[арбітер] – суддя, арбітр; amor [амор] – кохання, пристрасть; imperator
[імператор] - імператор, полководець, structura [структура] – будова,
розташування.
Ii перед наступним голосним йотується і вимовляється як українські я, ю,
є, йо: іus [юс] – право; patria [патрія] – батьківщина, родина; maior [майор] –
старший.
Yy вимовляється як українське і: lyra [ліра] – ліра, пісня, pyrămis [піраміс]-
піраміда.
Сполучення голосних. Крім одиночних голосних звуків – монофтонгів у
латинській мові існують дифтонги, т. б. сполучення двох голосних звуків, що
становлять один склад. Дифтонгів є чотири: ae, oe, au, eu.
Ae, oe – монодифтонги, що вимовляються як один звук [е]: foedus [федус]
– договір; aequus [еквус] – рівний, poena [пена] – покарання.
Проте ае та oе належать до різних складів і вимовляються окремо, якщо
над e ставляться знаки роздільного читання - дві крапки аё, оё, або знак довготи
- горизонтальна риска аē, оē. Наприклад: poēma [поема] - поема, вірш; aёr [аер]
- повітря.
Au, eu вимовляються відповідно як [ав], [ев]: Augustus [Августус] серпень,
aurum [аврум] – золото, Europa [Европа] - Європа.
Приголосні (consonantes). У латинській мові є 18 приголосних. Більшість
приголосних вимовляється як відповідні звуки українського алфавіту: verum
67
[верум] - правда, істина; bonum [бонум] - добро, благо; domus [домус] - дім;
fama [фама] - поголос, чутка; тощо. Зупинимось на тих, які мають різне
звучання залежно від позиції у слові.
Cс перед голосними звуками е, і, у та перед дифтонгами ае, oе
вимовляється як українське [ц], а в усіх інших випадках - як [к]: ceterus
[цетерус] - інший; cyclus [ціклюс] - цикл, cito [ціто] - швидко; cedes [цедес] -
вбивство, загибель causa [кауза] - привід, причина, справа; codex [кодекс] -
кодекс, стовбур; culpa [кульпа] - провина, вина.
Gg вимовляється як українське [ґ]: gloria [ґльорія] – слава, Gaius [ґаюс] –
Гай.
Hh вимовляється як українське [г]: homo [гомо] – людина.
Ll завжди вимовляється м’яко [ль]: labor [лябор] – праця, vulgus [вульгус]
– народ, натовп; liber [лібер] – книга.
Ss між голосними вимовляється, за пізньою традицією, як українське [з], а
в усіх інших випадках як [с]: usus [узус] - використання, звичай; casus [казус] -
крах, загибель, випадок; sensus [сенсуc] - відчуття, розум, res [рес] - річ.
Qq вживається в сполученні з u і вимовляється як [кв]: quaesitor [квезітор]
- слідчий; quoquе [квокве] - також, теж; aqua [аква] - вода.
Xx вимовляється як українське [кс], а між голосними - як [гз]: vindex
[віндекс] - захисник; exemplum [егземплюм] – приклад.
У ХІ ст. латинський алфавіт для передачі звука Vv у власних іменах,
прізвищах, географічних назвах був доповнений літерою Ww: Wajsberg
[вайсберг].
Буквосполучення. Поряд з простими приголосними в латинській мові є
сполучення приголосних з приголосними і голосними:
ch читається як [x]: charta [харта] - угода, папір; schola [схоля] - школа;
ph – [ф]: philosophia [фільософія] - філософія;.
rh – [p]: arha [ара] -завдаток; rhetor [ретор] - оратор;
th – [т]: hypotheca [гіпотека] - гіпотека;
68
ngu - [нгв]: lingua [лінгва] - мова ;
qu - [кв]: quattuor [кватуор] - чотири;
su - [св] на початку і в середині слова перед голосними: suadeo [свадео] -
раджу; consuetudo [консветудо] - звичка; але, як виняток, suus, sua, suum [суус,
суа, суум] - свій, своя, своє.
ti – [ці] перед голосними в ненаголошеному складі: actio [акціо] -дія; але в
сполученнях sti, xti, tti у наголошеному складі і в словах грецького походження
ti читається як [т]: bestia [бестіа] - тварина, quaestio [квестіо] - питання.
У папірусових згортках, книгах римляни писали великими буквами; в
записах, листах – малими. З великої літери починаються власні імена, прізвища,
назви народів, географічні назви, назви місяців, прикметники та прислівники,
які походять від власних назв: lingua Latīna - латинська мова, Latīne - по-латині,
popŭlus Romānus - римський народ, Galli - гали, November - листопад.
Наголос (Accentus)
Правило наголосу. Наголос у латинській мові падає на другий склад від
кінця слова, якщо голосний цього складу довгий, якщо ж він короткий, то
наголос переходить на третій склад від кінця слова, незалежно від довготи чи
короткості третього складу від кінця слова.
Таким чином, для визначення місця наголосу важливо знати кількість
(довготу чи короткість) тільки другого складу від кінця слова.
Поділ на склади
У латинських словах склади рахують від кінця слова, наприклад:
pru-den-ti-a – знання.
4 - 3 –2 –1
У латинському слові стільки складів, скільки в ньому голосних (дифтонги

не розриваються і становлять лише один склад).
Поділ на склади здійснюється:
 між двома голосними: re-us (рé-ус) – відповідач;
69
 між голосним (або дифтонгом) і приголосним: cu-ra (кý-ра) - турбота, lo-
cus (льо-кус) - місце, cau-po (каý-по) – шинкар;
 перед сполученням німого з плавним b, p, c, g, d, t з плавними l, r (muta
cum liquida): fa-bri (фá-брі) -ремісники, tem-plum (тéм-плюм) – храм;
 між двома приголосними: fur-tum (фýр-тум) – крадіжка, in-cŏ-la (ίн-ко-ля)
– житель;
 у групі з трьох приголосних – перед останнім (крім сполучень німого з
плавним): sanc-tus (сáнк-тус) – священний, але: doc-trī –na (док-трί-на) – наука;
 префікси завжди відокремлюються: ab-surdus (абсýрдус) – безглуздийй,
de-posī-tum (де-пóзітум) – зберігання, (ре-цéптум) – прийняте зобов’язання.
Довгота та короткість складу
Склад буває довгим якщо:
 над голосним стоїть позначка довготи: nā-tū-ră, an-tī-quus;
 містить дифтонги ае, ое, аu, еu: prae-ro-ga-tī-va, prea-tor, pau-per-tas;
 голосний стоїть перед двома чи групою приголосних: u-ni-ver-sum, fun-da-
men-tum;
 стоїть перед х і z: prae-tex-tus, o-ry-za.
Склад вважається коротким, якщо:
 над голосним стоїть позначка короткості: dă-re, ce-llŭ-la;
 голосний стоїть перед іншими голосними: ra-ti-o, ob-li-ga-ti-o;
 голосний стоїть перед h та перед сполученнями bl, br, pi, di, dr, pr, ti, tr:
a-rat-rum, te-neb-rae.
Розрізняти довготу та короткість складу необхідно для правильної
постановки наголосу в трьох- і більше складових словах. Наприклад, у словах:
ho-nés-tus; fru-mén-tum наголос падає на другий склад від кінця слова, так як він
довгий, тому що стоїть перед двома приголосними. У словах: ca-lúm-ni-a, prea-
si-di-um, po-tén-ti-a другий склад від кінця слова короткий, тому що стоїть
70
перед іншим голосним, отже наголос переноситься на третій склад від кінця
слова.
Кількісні числівники
Арабські Римські 14 XIV 70 LXX
цифри цифри 15 XV 80 LXXX
1 I 16 XVI 90 XC
2 II 17 XVII 100 C
3 III 18 XVIII 200 CC
4 IV 19 XIX 300 CCC
5 V 20 XX 400 CD
6 VI 21 XXI 500 D
7 VII 22 XXII 600 DC
8 VIII 23 XXVIII 700 DCC
9 IX 29 XXIX 800 DCCC
10 X 30 XXX 900 CM
11 XI 40 XL 1000 M
12 XII 50 L
13 XIII 60 LX
Вправи для читання

1. Прочитайте слова, звертаючи увагу на вимову голосних [i], [y] та
дифтонгів, поясніть наголос у словах:
ius – право, iurisdictio – судова компетенція, iustitia – справедливість,
правосуддя, erudītus - освічений, ecclĕsia – церква, aurōra – рання зірка,
oeconomia - економія, Augustus – серпневий, Europa – Європа, Iustiniānus -
Юстініан, audientia – судовий розгляд, bibliotheca - бібліотека, aureum - золотий,
auditorium – зал для судових засідань.
71
2. Прочитайте слова, звертаючи увагу на вимову приголосних:
а) c:
kozācus (= cosācus), erubesco, calceus, caesus, cyaneus, censor, Celsus, cura,
receptum, carcer, Suecus, suesco, successor, subiectus, nocturnes, obiectīvus, parco,
pactio, oblitio, lacĕro, lacrima, lector;
б) s, x:
pax, pacis, lex, passim, ossis, oscŭlum, Xenodochium, vox, merx, fascis, praesidium,
vexillum, plus, expertus, exellentia, esse, pensio,
glossa, extra, gens, exemplum, sensus;
в) f, v:
fortūna, ferox, fiducia, falx, pavor, vix, virga, volvo, vidua, vindicta, nefas, fas, vas,
forum, forensis, facinus, fossa, foedus, fors.
3. Прочитайте слова, звертаючи увагу на вимову буквосполучень:

а) qu, ngu:
quota, lingua, liquet, bilinguis, quinque, quasi, quod, quaerimonia, quintus, quaestus,
singulāris, singŭli, siquis, unguis;
б) rh, th, ch, ph, sch:
mentha, thea, schola, schema, theologia, philosophia, charta, Christianus, thesaurus,
theatrum, Rhenus, rhetor, rhombĭcus, thesis;
в) ti:
committitur, obligatio, petitio, actio, sanctio, natio, inspectio, iurisdictio, donatio,
cognatio, adeuntium, potestati, redentium, itinerariorum, extenuatio, retineo, satio.
4. Прочитайте слова, поставте наголос у них:

Iustiniānus, iuridĭci, audientia, cyaneus, iracundia, iuvĕnis, cosācus, calceus, caesus,
receptum, obligatio, petitio, auditorium, schola, schema, collēga, audio, taceo,
consentio, gladius, servĭtus, tutēla, decemvīri, testamentum, littĕra.
72
5. Прочитайте слова, оясніть довготу або короткість складу від кінця
слова і поставте наголос:
advocātus – захисник iurisdictio – судова компетентність
coёmptio – фіктивний шлюб iustitia – правосуддя (юстиція)
commodātum – позика legālis – законний, правовий
convictus – доказ legitimatio – узаконення
iudicium – суд, процес licentia – право, ліцензія
6. Прочитайте, зверніть увагу на вимову літер c, g, h, x, z:

abǎcus, corpus, amīcus, beneficium, caecus, octo, cito, civis, dico, caput, contra,
carcer, culpa, credo, consul, copia, secta, cultūra, crimen, pactum, socius, incognĭtus,
dictātor, officiālis, caelestis, camĕra, candidātus, cantus, clepta, ceremonia, conceptio,
carǐtas, citātus, clerǐcus, cadāver, causa, cessio, codex, candidātus, civĭtas, cognitio,
centuria, citāre, collēga, consensus, contradictor, Caesar, criminālis, decrētum,
edictum, ecclesia, corruptio, cancellarius, confessio, consultum, controversia,
disciplīna, encomium, focus, prospectus, centum, candella, circus, cras, celer, Gaius,
homo, agnus, argumentum, generōsus, gradus, humānus, globus, hospitium, gloria,
germānus, heres, gratia, horror, gubernātor, historia, gens, hostis, gestio, hora,
grandis, hariǒlus, humanǐtas, hypostǎsis, nihil, orīgo, pagǐna, regīna, religio,
progressus, gladiātor, heredĭtas, casus, sanus, aspectus, basilǐca, collisio, rex, lex,
visus, crus, censor, miser, usus, satis, solus, lux, exĭtus, sententia, depressio, exāmen,
sensus, senātor, scriba, senex, satisfactio, effectus, exceptio, extra, falsus, index,
misericordia, passus, pontǐfex, praesens, sanctus, scelus, census, sacramentum,
sanctio, exemplar, Xerxes, basis, collisio, conspectus, syllogismus, depressio,
sapiens, extrēmus, experientia, saltus, exceptio, exotĭcus, defensor, simplex.
73
Латинські терміни
1.a priori до досліду
2.a posteriori внаслідок
3.ab initio спочатку
4.ad hoc для цього (випадку)
5.ad valorem відповідно до вартості, за ціною
6.affidavit письмове свідчення під присягою
7.alibi алібі, в іншому місці (відсутність у
момент вчинення злочину)
8.alma mater «мати-годувальниця», університет
9.alter ego друге «я». Мій представник
10.bona fide добросовісно, сумлінно
11.male fide недобросовісно
12.caveat emptor покупець діє на свій ризик
13.id est тобто
14.et cetera і так далі, і решта
15.inter alia поміж іншим
16.alias інакше
17.de facto фактично
18.de juro юридично
19.de novo заново
20.et alii та інші
21.sic так
22.corpus delicti склад злочину
23.quorum кворум, правомочний склад
24.sui juris дієздатний, який діє від свого імені
25.in absentia за відсутністю
26.ex officio з обов’язку
74
27.ex parte зі сторони, тобто з погляду однієї зі
сторін; в інтересах однієї сторони та на
шкоду іншій; упереджено, не об’єктивно
28.ex gratia добровільно, в якості люб’язності
29.exempli gratia наприклад
30.ipso facto в силу самого факту
31.post factum постфактум, заднім числом
32.mea culpa моя вина
33.nota bene звернути увагу
34.persona особа (юридична та фізична)
35.persona non grata небажана особа
36.prima facie судячи за наявними даними
37.pro rata пропорційно
38.quid pro quo послуга за послугу
39.per annum за рік
40.per se само собою
41.pro forma заради форми
42.tabula rasa чиста дошка
43.terra incognita невідома земля
44.versus проти
45.vice versa навпаки
46.vis major непереборна сила
47.videlicet а саме
48.ultra vires з перевищенням повноважень
49.curriculum vitae (CV) резюме
75
Заняття № 2. Латинські терміни (ad hoc, et alii, et cetera, exempli gratia, id
est, per se, sic, versus), їх значення та приклади застосування.
1. Match each Latin word or expression (1-8) with its English equivalent and the
explanation of its use (a-h).
1. Ad hoc
2. Et alii (et al.)
3. Et cetera (etc.)
4. Exempli gratia (e.g.)
5. Id est (I.e.)
6. Per se
7. Sic
8. Versus {VS. orv.}
a. thus (used after a word to indicate the original, usually incorrect, spelling or
grammar in a text)
b. for example (used before one or more examples are given)
c. for this purpose (often used as an adjective before a noun)
d. against (versus is abbreviated to V: in case citations, but to ‘vs.’ in all other
instances)
e. and others (usually used to shorten a list of people. often a list of authors,
appellants or defendants)
f. and other things of the same kind (used to shorten a list of similar items)
g. by itself (often used after a noun to indicate the thing itself)
h. that is (used to signal an explanation or paraphrase of a word preceding it)
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.
76
2. Read and translate examples of Latin terms in the following sentences:
Ad hoc
1. In the absence of government assistance, attorneys have developed their own ad
hoc system of tracking down the children of their clients.
2. The mayor appointed an ad hoc committee to study the project.
3. We had to make some ad hoc changes to the plans.
4. We’ll hire more on an ad hoc basis.
Et alii
1.The method is described in an article by Feynman et al.
2. Communities of practice have been used to support the reflective practice of
teacher education planning committees (Allard et al., 2007).
Et cetera
1. The summer camp offers many outdoor activities for kids such as fishing, hiking,
canoeing, etc.
2. New technology, like smartphones, fitness trackers, etc., are altering our day-to-
day lives. Is it always for the better?
3. Pity he was so dreamy and romantic, et cetera, et cetera.
Exempli gratia
1. The names of political parties are always capitalized, e.g. the Green Party.
2. You often write a slash between alternatives, e.g. "and/or".
3. Just choose whatever filling you would prefer in your jacket potato, e.g. cheese,
coleslaw, tuna, or baked beans.
4. For girls, you might buy some jewellery, e.g. a pair of clip-on earrings, a bracelet,
or hair accessories.
77
Id est
1. The hotel is closed during low season, i.e. from October to March.
2. The new payroll system will apply from the first payment in the forthcoming tax
year, i.e. April.
Per se
1. It is not a pretty town per se, but it is where my family comes from, so I like it.
2. Relationship factors independent of the perpetrator per se also can affect memory.
3. I shall argue, later, that such treatment is wrong, not necessarily per se, but for
other reasons.
4. Research shows that it is not divorce per se that harms children, but the continuing
conflict between parents.
5. There is no indication that just having a degree per se improves your chance of
getting a job.
Sic
1.The notice outside the office said "Closed on Wednesday" [sic].
2. She wrote, “They made there [sic] beds.”
NB: Sic is a Latin term meaning “thus.” It is used to indicate that something
incorrectly written is intentionally being left as it was in the original. Sic is usually
italicized and always surrounded by brackets to indicate that it was not part of the
original. Place [sic] right after the error.
sic semper tyrannis — таков удел тирана
et sic de similibus — так же и в других подобных случаях
Versus
1. He gave the judgment in the Smith versus the Crown case.
2. Economists were forecasting another sharp decline in the dollar versus the euro.
3. Tomorrow's game is Newcastle versus Arsenal.
78
Заняття № 3. Латинські терміни (de facto, ipso facto, intera alia, per annum,
pro forma, pro rata, quorum, sui juris, ultra vires, videlicet), їх значення та
приклади застосування.
1. Match each Latin term (i-10) with its English equivalent (a-h).
1. De facto
2. Ipso facto
3. Inter alia
4. Per annum
5. Pro forma
6. Pro rata
7. Quorum
8. Sui juris
9. Ultra vires
10. Videlicet (viz.)
a. among other things

b. per year
c. number of shareholders or directors who have to be present at a board meeting so
that it can be validly conducted
d. in fact
e. of one’s own right able to exercise one's own legal rights
f. proportionally
g. by that very fact itself
h. used, especially in written English, when you want to give more detail or be
more exact about something you have just written
i. words or actions are usual or done in the usual way; created as an example to
show how other documents of the same type should be written or prepared
j. as a matter of form as follows beyond the legal powers of a person or a body
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.
79
De facto
1. With the death of his father, he became the de facto head of the family.
2. Steve Bannon would become the de facto head of the tea-party movement.
3. The suit alleges that the family has taken advantage of the 88-year-old through a de
facto guardianship.
4. The city is rapidly becoming the de facto centre of the financial world.
5. He's her de facto husband though they're not actually married.
6. It is, therefore, the police that, de facto decides the defendant's fate.
Ipso facto
1. You admit you fired the gun and we now know that the shot killed the victim so
you are, ipso facto, responsible for his death.
2. If he is right, then anyone who disagrees with him is, ipso facto, wrong.
3. In other words, the fact that we live in communities means that we are ipso facto
interdependent.
Inter alia
1. Counsel for the government ought to be prepared to address, inter alia, (on
Monday or such further time as requested by the government) the lack of basis for the
foregoing issues.
2. The company began legal proceedings against their former employee, claiming,
inter alia, breach of contract.
3. The meeting considered, inter alia, responsibility sharing among governments in
the region.
4. These included, inter alia, specific activities related to verification.
5. This should take place, inter alia, through partnerships among stakeholders.
80
Per annum
1.The country exports goods worth $600 million per annum.
2. Kenya's population is growing at 4.1 per cent per annum.
3. Yet my annual turnover has dropped from 15million per annum five years ago to
5million now.
Pro forma
1. The meeting was strictly pro forma, since the decision had already been made.
2. Under normal circumstances, when a national election produces a clear winner,
these are practically pro forma functions.
Pro rata
1. The transaction will include pro rata distribution of the new hotel company’s stock
to existing Wyndham Worldwide shareholders.
2. Otherwise, it will be distributed to many areas of government on a pro rata basis.
Quorum
1. Is there any way that the board can conduct business if a quorum is not present?
2. Some states did not even bother to send delegates, and pressing issues often had to
be postponed for lack of a quorum.
3. The quorum for meetings of the committee is two.
4. The constitutional court decided that a quorum of two-thirds was necessary, which
was impossible without opposition support.
Sui juris
1. In civil law, the phrase sui juris indicates legal competence — the capacity to
manage one's own affairs.
2. The Congress of the United States is a good example of a sui juris–based
institution.
81
3. The court does not have the power to consent to the variation of a trust on behalf of
an ascertained individual who is sui juris. (Someone above the age of consent and
of sound mind).
Ultra vires
1. The transactions were declared unlawful because they were ultra vires – beyond
the council’s legal powers.
2. The Committee’s decision was wrong in law, ultra vires and void.
3. The application was refused on the grounds of being "ultra vires".
Videlicet
1. The meaning of the Constitution is determined by one- and only one – body,
videlicet, the US Supreme Court.
2. We both shared the same ambition, viz., to make a lot of money and to retire at 40.
3. But there were mitigating circumstances, Bella, viz., I was
an absolutely useless wife.
82
Заняття № 4. Латинські терміни (ab initio, de jure, bona fide, mala fide,
caveat emptor, ex gratia, quid quo pro, a priori, vice versa, alibi), їх значення та
1. Match each Latin term (1-10) with its English equivalent (a-j).
1. Ab initio
2. De jure
3. Bona fide
4. Mala fide
5. Caveat emptor
6. Ex gratia (payment)
7. Quid pro quo
8. A priori
9. Vice versa
10. Alibi
a. relating to an argument that suggests the probable effects of a known cause, or

using general principles to suggest likely effects
b. proof that someone who is thought to have committed a crime could not have done
it, especially the fact or statement that they were in another place at
the time it happened
c. from the beginning
d. An ex gratia payment is not necessary, especially legally, but is made to show
good intentions
e. illegal or dishonest
f. used to say that what you have just said is also true in the opposite order
g. having a right or existence as stated by law
h. something that is given to a person in return for something they have done
i. real, not false
83
j. used for saying that the person who buys something must take responsibility for
the quality of goods that he or she is buying.
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Ab initio
1. A homeowner believed that his contract with a roof builder would only become
valid if the roof builder started performing. In fact, since the contract was properly
formed and authorized, it was valid ab initio.
2. In view of these omissions, the proceedings to recover possession fail ab initio.
3. I created it ab initio, not knowing that it had been around before.
De jure
1. It also expresses its concern at the existing gap between de jure and de facto
equality.
2. The president aims to create a de jure one-party state.
3. In most States, all persons were de jure equal before the law.
4. The country has de facto independence now, and it will soon be recognized de jure
by the world's governments.
Bona fide
1.Make sure you are dealing with a bona fide company.
2. Here we have actual bona fide buyers who reside on the premises.
3. We are happy to donate to bona fide charitable causes.
4. We simply cannot believe that a bona fide seller would conduct business on this
Mala fide
1. I had no mala fide intention and no personal gain.
84
2. We need to prevent the completion of any sale which is perceived to be mala fide.
3. They are trying to prove that the company and its foreign associates acted with
mala fide intent.
Caveat emptor
1. Private sales of houses are subject to the doctrine of caveat emptor.
2. With so many competing claims, caveat emptor is the rule.
3. But then, in matters of love and war, it is caveat emptor: Let the buyer watch out.
Ex gratia
1. Ex gratia payments were made to all those who had been affected by the spillage.
2. Local authorities have no general power to make ex gratia payments, but may do
so on the recommendation of the local government.
3. A detailed practice which has been evolved over the years is followed in making
ex gratia payments from these estates.
Quid pro quo

1. The statement is emphatic in stating that there must be a quid pro quo.
2. They share a great deal of information on a quid pro quo basis.
3. The government has promised food aid as a quid pro quo for the stopping of
violence.
4. In politics nobody does something for nothing: there's always a quid pro
quo involved.
A priori
1. There's no a priori reason to think your expenses will remain the same in a new
city.
2. Multiple centres would, a priori, be able to provide more specialized information
on technology information.
85
3. This approach is not directed a priori against any country or group of countries.
4. In the absence of such evidence, there is no a priori hypothesis to work with.
5. One assumes, a priori, that a parent would be better at dealing with problems.
Vice versa
1. He refuses to believe anything they say and vice versa.
2. He doesn't trust her, and vice versa (= she also doesn't trust him).
3. That law allowed banks to own insurance companies and vice versa.
4. Can a shareholder / director sue a company or vice versa?
Alibi
1. His alibi was that he was at the movies at the time of the crime.
2. He has a cast-iron (= very strong) alibi - he was in hospital the week of the murder.
3. After eight years in power, the government can no longer use the previous
government’s policy as an alibi for its own failure.
86
Заняття № 5. Латинські терміни (a posteriori, ad valorem, affidavit, alma
mater, alter ego, alias, corpus delicti), їх значення та приклади застосування.
1. Match each Latin term (i-10) with its English equivalent (a-g).
1. A posteriori
2. Ad valorem
3. Affidavit
4. Alma mater
5. Alter ego
6. Alias
7. Corpus delicti
a. a school, college, or university which one has attended or from which one has
graduated
b. fundamental fact necessary to prove the commission of a crime ; the
material substance (such as the body of the victim of a murder) upon which a
crime has been committed
c. otherwise called : otherwise known as —used to indicate an additional name that a
person (such as a criminal) sometimes uses
d. in proportion to the value
e. relating to or derived by reasoning from observed facts
f. a sworn statement in writing made especially under oath or on affirmati on
before an authorized magistrate or officer
g. second self or different version of oneself: such as; (law ) a person or entity
indirectly liable for another (such as an agent)
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.
87
A posteriori
1. A posteriori, any ordinary court can refuse to apply a norm in case it deems it
unconstitutional.
2. The difference between the two amounts will need to be adjusted a posteriori.
3. In the specific circumstances referred to in the Judgement, a number of employees
were punished a posteriori after a strike had ended.
Ad valorem
1. Furthermore, ad valorem equivalents for specific rates vary with changing world
market prices.
2. An ad valorem tax is charged at the estimated value of the goods being taxed.
3. Motor vehicle ad valorem tax is based on the assessed value of the vehicle.
4. As prices inflate, so will tax revenues, since most rates are ad valorem.
5. An ad valorem tax is charged at the estimated value of the goods being taxed.
Affidavit
1. The affidavit provides no detail in addition to that already provided.
2. The affidavit stated that the claimed amounts were fair and reasonable.
3. According to the affidavit of one of the employees, the local bank accounts were
frozen.
4. I'd like Harvey to sign this affidavit swearing that his office never received the
memo.
5. The witness's affidavit was presented to the court as evidence.
Alma mater
1. Perhaps we could drop by your alma mater while we're here.
2. My alma mater has offered me a teaching position.
3. I heard the performance you were directing at your alma mater was cancelled.
88
Alter ego
1. … because the Cuban bank had not physically participated in the expropriation, it
could not be considered an alter ego of the Government in the context of the Citibank
case. —The New York Times
2. Over the years the secretary has become the alter ego of his boss.
3. Dr. Jekyll's alter ego is a monster named Mr. Hyde.
Alias
1. John Smith alias Richard Jones was identified as the suspect.
2. He was living under the alias Alonso Rivera Muñoz asa middling real estate devel
oper and art collector in Querétaro.
3. There are some advantages in the name Smith, I really needed no alias.
4. The aliases were used in the nondisclosure agreement to protect the parties
involved.
Corpus delicti
1. No criminal proceedings were said to have been opened due to lack of
corpus delicti.
2. Material substance or foundation of a crime: the corpus delicti in a murder case is
not just the body of the victim, but the fact that the victim has been murdered.
89
Заняття № 6. Латинські терміни (de novo, in absentia, ex officio, ex parte,
post factum, mea culpa, nota bene), їх значення та приклади застосування.
1. De novo
2. In absentia
3. Ex officio
4. Ex parte
5. Post factum
6. Mea culpa
7. Nota bene (N.B.)
a. on or from one side or party only —used of legal proceedings

b. a formal acknowledgment of personal fault or error
c. over again
d. used to call attention to something important
e. occurring after the fact
f. while or although not present; in absence
g. by right of position
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

De novo
1. Each day of his presidency seems to arrive de novo, disconnected historically from
the day before. (Lance Morrow, WSJ, "Did an Ancient Greek Anticipate Trump? 22
June 2018)
2. In the worst case scenario, this could lead to trials having to commence de
novo with new judges.
90
3. Indeed, the majority of the studies will have to be prepared de novo.
4. A criminal investigation must start de novo.
In absentia
1. She was convicted of the crime in absentia.
2. An Italian court convicted him in absentia for his terrorist activities.
3. The marriage could also be agreed on in absentia, the spouses being replaced by
their guardians or appointed legal representatives.
Ex officio
1. The president of the board is an ex officio member of the committee.
2. The dean was ex officio a member of the standing committee.
Ex parte
1. He was charged in another case with violating an ex parte order.
2. An example of an ex parte hearing is one where the victim is not there.
3. Grand juries are conducted ex parte; neither the suspect nor his attorney may
attend.
Post factum
1. She will announce her decision and then give us a post factum statement of the
reasons for it.
2. However, post factum we can tell that much more evidence are needed to establish
guilt in this case.
3. If a patient is too socially dangerous, he is placed in a hospital, and a judgment is
made through the court post factum.
4. In 2002 the Polish Supreme Court turned down the death sentence "post factum",
arguing that this was a clear miscarriage of justice.
91
Mea culpa
1. If there's something wrong with that then mea culpa. (Times, Sunday Times (2016)
2. The mayor's public mea culpa didn't satisfy his critics.
3. A mea culpa could, in fact, mean a lot to both companies.
4. When will he write his mea culpa for drugs and violence?
Nota bene
NOTA BENE: This report reflects the work of the Group of Experts up to and
including its last meeting in July 2001.
Nota bene, that I am able to understand Valencian with much difficulty.
92
Заняття № 7. Латинські терміни (persona, persona non grata, prima facie,
curriculum vitae, tabula rasa, terra incognita, vis major), їх значення та
1. Persōna
2. Persona non grata
3. Prima facie
4. Curriculum vitae (CV)
5. Tabula rasa
6. Terra incognita
7. Vis major
a. a document that describes your qualifications and the jobs you have done, which
you send to an employer that you want to work for
b. the mind in its uninformed original state; an opportunity for a fresh start;
a blank tablet
c. force majeure; act of God
d. an individual's social facade or front that especially in the analytic psychology;
the personality that a person (such as an actor or politician) projects in public
e. an unexplored or unknown land, region, or area for study
f. at first view; on the first appearance, before investigation
g. personally unacceptable or unwelcome
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.
93
Persona
1. So she created a whole false persona.
2. And that persona witnessed the murder and saw the killer's face.
3. His public persona is that of a strong, determined leader, but in private life he's
very insecure.
4. The band takes on a whole new persona when they perform live.
Persona non grata

1. He was declared persona non grata and asked to leave the country within
48 hours.
2. From the look on their faces, I was obviously persona non grata.
Prima facie
1. Any business - is prima facie people who do it.
2. There is thus no prima facie violation of the right claimed.
3. There is an overwhelming prima facie case that the paintings are contraband.
4. There was a prima facie case that a contempt of court had been committed.
Tabula rasa
1. France had become a Tabula rasa, and everything had to be reorganized.
2. They wanted to start again with nothing but their reason and a tabula rasa clean
slate.
3. I always start a novel from a state of tabula rasa.
Curriculum vitae (CV)

1. If at the moment such vacancy is not available, your CV will be stored in potential
candidates' data base.
2. You can send your CV using the simple form.
94
3. We will contact you as soon as your CV will be reviewed.
4. Please register your CV on web site Career sector and your career will begin now.
Terra incognita
1. That takes you into a really terra incognita of social change.
2. Globe makers had traditionally left the other 90 degrees a blank terra incognita, or
marked it as all ocean.
Vis major
1. In any case, the dealer neither placed any evidence nor any documents to indicate
that any unforeseen circumstance of vis major had occurred to prevent the delivery.
95
Заняття № 8. Вивчення юридичних висловів, афоризмів про життя.
Правила читання та розгляд перекладу студентського гімну “Gaudeamus”.
Латинські юридичні вислови
Латинська мова Українська мова
1. Conscientia mille testes. Совість - тисяча свідків.
2. Contra factum nоn datur Проти факту не дається доказу.
argumentum.
3. Culpa lata dolo comparatur . Груба недбалість прирівнюється до
наміру.
4. Divide et impera. Розділяй і володарюй.
5. Dura lex, sed lex. Жорстокий закон, але це закон (тобто
потрібно діяти за законом при будь-яких
обставинах).
6. Erare humanum est, stultum est in Людині властиво помилятись,
errore perseverare. але нерозумно наполягати на
своїй помилці.
7. Expressa nocent, non expressa non Сказане шкодить, несказане - не шкодить.
nocent.
8. Facta sunt potentiora verbis. Вчинки сильніші за слова.
9. Ignorantia non est argumentum. Заперечення не є доказом.
10. Manifestum nоn eget probatione. Очевидне не потребує доказів.
11. Mendax in uno, mendax in Брехун в одному - брехун у всьому.
omnibus.
12. Nemo bis puniri pro uno delicto. Ніхто не може бути двічі засуджений за
один і той самий злочин.
13. Nulla regula sine exceptione. Немає правила без винятку.

14. Plus peccat auctor quam actor. Підбурювач винен більше, ніж виконавець.
15. Qui tacet, consentire videtur. Хто мовчить, той погоджується.

16. Silentium videtur confessio. Мовчання рівнозначно визнанню.
17. Testis unus - testis nullus. Один свідок - не свідок.
18. Tres faciunt collegiums. Троє складають колегію.
19. Usus est optimus magister. Досвід - найкращий учитель.
20. Vim vi repellere licet. Силу можна відображати силою.
96
Латинські афоризми про життя
1. Scientia potentia est. Знання – сила.
2. Volens – nolens. Волею-неволею.
3. Dum spiro, spero. Поки дихаю, сподіваюсь.
4. Per aspera ad astra. Через терни до зірок.
5. Cogito ergo sum. Я мислю, отже існую.
6. Repetition est mater studiorum. Повторення мати навчання.
7. Otium post negotium. Відпочинок після праці.
8. Si vis pacem, para bellum. Хочеш миру – готуйся до війни.
9. Omnia mea mecum porto. Все своє ношу з собою.
10. Periculum in mora. Небезпека в зволіканні.
11. Contra spem spero. Без надії сподіваюсь.
12. Consuetudo est altěra natura. Звичка – друга натура.
13. Dicěre non est facěre . Говорити не означає робити.
14. Quot homines, tot sententiae. Скільки людей стільки думок.
15. Tempus vulnĕra sanat. Час лікує рани.
16. Vivĕre est militare. Жити значить боротися.
17. Tertium non datur. Третього не дано.
18. Qui quaerit – repĕrit. Хто шукає, той знаходить.
19. Pro et contra. За і проти.
20. Pecunia non olet. Гроші не пахнуть.
Студентський гімн «Gaudeamus igitur»

Ця пісня з'явилася в XIII або XIV столітті, або в Гейдельберзькому, або в
Паризькому університеті (Сорбонні). Її тепер співають на святах і зустрічах
студенти усього світу. Це своєрідний символ студентства, молодості.
Рядки кожного куплета виконуються в такому порядку: I, II, I, II, III, IV, V, V.
97
Gaudeamus igitur, Отже, веселимося,
Juvenes dum sumus! Поки ми молоді!
Post jucundam juventutem, Після веселої молодості,
Post molestam senectutem Після обтяжливої старості
Nos habebit humus! Нас прийме земля.
Ubi sunt, qui ante nos Де [ж] ті, хто перед нами
In mundo fuere? В [цьому] світі були?
Vadite ad superos, Йдіть до небесних богів,
Transeas ad inferos, Перейдіть в царство мертвих,
Hos si vis videre! Хто хоче їх побачити.
Vita nostra brevis est, Наше життя коротке,
Brevi finietur. Скоро закінчиться.
Venit mors velociter, Смерть приходить швидко,
Rapit nos atrociter, Хапає нас безжалісно,
Nemini parcetur! Нікому не буде пощади!
Vivat Academia! Хай живе Академія!
Vivant professores! Хай живуть професори!
Vivat membrum quodlibet! Хай живе кожен зокрема!
Vivant membra quaelibet! Хай живуть всі разом!
Semper sint in flore! Хай завжди вони процвітають!
Vivant omnes virgines Хай живуть всі дівчата,

Graciles, formosae! Стрункі, красиві!
Vivant et mulieres Хай живуть і жінки,
Tenerae, amabiles, Ніжні, милі,
Bonae, laboriosae! Добрі, працьовиті!
98
Vivat et res publica Хай живе і республіка,
Et qui illam regunt! І хто нею править.
Vivat nostra civitas, Хай живе наша община,
Maecenatum caritas, Милість меценатів,
Qui nos hic protegunt! Які нам тут покровительствують.
Pereat tristitia, Хай згине печаль,
Pereant dolores! Хай згине туга!
Pereat diabolus, Хай згине диявол,
Quivis antiburschius Всякий ворог студентів,
Atque irrisores! А також насмішники!
99
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Акимова М.А., Кожокарь И.П., Леус В.А. Хрестоматия по римскому
праву/ М.А. Акимова, И.П. Кожокарь, В.А. Леус.- 2 издание «Проспект».
Учебное пособие. 2012.- 352с.
2. Бобровникова Т.А. Цицерон. «Интеллигент в дни революции»/
Т.А.Бобровникова. «Академический проспект».- 2016, 544с.
3. Боровский Я.М. Проблемы международного вспомогательного языка. -
М., 1991. - С. 70-76
4. Гаврилова Е. Гай Юлий Цезарь. Афоризмы и цитаты/ Е.Гаврилова»
Феникс»-2016.-45с.
5. Гриценко С.П. Латинська мова й основи римського права: Навчальний
посібник/ С.П.Гриценко. – Центр навчальної літератури. 2015.- 336с.
6. Штунь А.И. Латинский язык. Конспект лекций/ А.И.Штунь. Гарнитура:
«Ньютон»- 2013р.
7. Клех И. Гай Юлий Цезарь. «Записки о Галльской войне»/ И.Клех. «Рипол
Классик»- 2017.-416с.
8. Климишин И. А. Календарь и хронология.- Изд. 2-е. - М.: "Наука",
1985.
9. Коханов Л.Л. Дигесты Юстиниана, Том 1-3,8/ Л.Л.Коханов. – М.: Статут.
2006.- 585 с.
10. Ревак Н. Г., Сулим В. Т. Латинська мова (для неспеціальних
факультетів): Підручник ; видання третє, стереотипне. Нова Книга - 440
с.
11. Рибачок С.М. Латинська мова для студентів-юристів: навч. посіб./С.М.
Рибачок. – Тернопіль, 2012. – 190 с.
12. Сівачук Н.П., Снігур І.М. «Академічна риторика»/ Н.П.Сівачук,
І.М.Снігур. Аристотель, Цицерон.- 2009р.
13. Скорина Л.П., Чурикова Л.П. Латинська мова для юристів: Підручник. 2-
ге вид., виправлене і доповнене. – К.: Атіка, 2006. – 416 с.
100
14. Тарасова А.М. « Latina Iuridicalis». Латинька мова для юристів/
А.М.Тарасова. Навчальний посібник.- 2011. 296 с.
15. https://lektsii.org/10-17339.html
16. https://studwood.ru/1344100/literatura/periody_razvitiya_latinskogo_yazyka
17. http://www.testsoch.net/kvint-goracij-flakk-najvidatnishij-poet-zoloto-dobi-
rimsko-literaturi/
18. https://lib.sale/konsulskaya-slujba-diplomaticheskaya/desyataya-
diplomaticheskiy-yazyik-60153.html
19. https://ukrbukva.net/111383-Zaimstvovanie-latinskoiy-terminologii-v-
yurisprudencii.html
20. https://studwood.ru/1278164/literatura/zvyazok_latini_yurisprudentsiyi
101
Навчальне видання
Беккер Христина Валеріївна

Карпова Дар’я Михайлівна
Очеретна Ольга Юріївна
Під редакцією Монастирської О.І.
ЛАТИНСЬКА МОВА
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Підп. до друку
Формат 60х84/16. Папір офсет. Ум.друк. арк.
Тираж 100 пр. Зам. №
НУ«ОМА», центр «Видавінформ»

65029, м. Одеса, Дідріхсона,8, корп.7
Свідоцтво ДК №1292 від 20.03.2003
Тел./факс:(0482)34-14-12
publish@ma/odessa.ua

Посібник з латини

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Посібник з латини

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ»

Х.В. Беккер, Д.М. Карпова, О.Ю. Очеретна

Беккер Х.В., Карпова Д.М., Очеретна О.Ю.

© Беккер Х.В., Карпова Д.М, Очеретна О.Ю., 2019

1.1. Історія виникнення латинської мови.

1.2. Вплив латинської мови на інші мови

1.3. Періоди розвитку літературного латинської мови

Питання для контрольної перевірки

2.1. «Золота доба» латинської мови.

2.2. Післякласичний період розвитку латинської мови.

2.3. Пізній період розвитку латинської мови.

3.1. Латинська мова як міжнародна мова науки і філософії.

3.2. Латинська мова як міжнародна мова для спілкування в

3.3. Латинська мова як міжнародна мова в юриспруденції.

Питання для контрольної перевірки

4.1. Створення 12-місячного календаря.

4.2. Хаотичність римського календаря. Реформа Юлія Цезаря.

Питання для контрольної перевірки

5.1. Періодизація римського права.

5.2. Римське публічне та приватне право. Поняття та характерні

5.3. Право народів. Право цивільне та преторське.

Питання для контрольної перевірки

6.1. Поняття та види джерел римського права.

6.2. Правовий звичай як джерело римського права. Дігести.

6.3. Закони XII Таблиць.

Питання для контрольної перевірки

7.1. Життя Гая Юлія Цезаря.

7.2. Діяльність Гая Юлія Цезаря.

7.3. Цитати Гая Юлія Цезаря.

Питання для контрольної перевірки

8.1. Життя Марка Туллія Цицерона.

8.2. Діяльність Марка Туллія Цицерона.

8.3. Цитати Марка Туллія Цицерона.

Питання для контрольної перевірки

У латинському слові стільки складів, скільки в ньому голосних (дифтонги

Вправи для читання

3. Прочитайте слова, звертаючи увагу на вимову буквосполучень:

4. Прочитайте слова, поставте наголос у них:

6. Прочитайте, зверніть увагу на вимову літер c, g, h, x, z:

a. among other things

a. relating to an argument that suggests the probable effects of a known cause, or

2. Read and translate examples of Latin terms in the following sentences:

Quid pro quo

a. on or from one side or party only —used of legal proceedings

2. Read and translate examples of Latin terms in the following sentences:

Persona non grata

Curriculum vitae (CV)

13. Nulla regula sine exceptione. Немає правила без винятку.

15. Qui tacet, consentire videtur. Хто мовчить, той погоджується.

Студентський гімн «Gaudeamus igitur»

Vivant omnes virgines Хай живуть всі дівчата,

Беккер Христина Валеріївна

Під редакцією Монастирської О.І.

НУ«ОМА», центр «Видавінформ»

You might also like