Практичне заняття 1

1. Мова та її місце в суспільстві. Основні функції мови.

Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків (фонем, морфем, слів, речень), яка служить
для називання предметів, явищ об’єктивної дійсності та понять, є універсальним засобом
спілкування, формування і повідомлення думок. Мова є головним засобом спілкування
людей, одним з компонентів духовної культури суспільства, продуктом соціального
розвитку. Мова є абстрактною та відтворюваною. Вона нерозривно пов'язана з мисленням і
служить не тільки засобом вираження думок, а й знаряддям думки, засобом формування й
оформлення думки. Відповідно, мова виконує багато функцій:
1. Комунікативна функція або функція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова
використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв'язок у суспільстві.
Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної
людини, для існування суспільства і для життя самої мови.
2. Номінативна функція або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи,
явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою
існує в житті. Цей процес науковці називають лінгвалізацією світу, або омовленням.
3. Мислетворча функція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом
формування, тобто творення самої думки. Мова – це „дійсність думки”, „тіло думки”. Вона
не є відображенням світогляду, який склався, а діяльністю, що його становить.
4. Гносеологічна, тобто пізнавальна, функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина
пізнає не тільки з власного досвіду, а й через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх
поколінь, сума знань про світ.
5. Експресивна або виражальна функція мови. Мова надає більше можливостей розкрити
неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини. Кожний може впливати силою своїх
переконань чи почуттів на інших. Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.
Мову вживають не так для простого повідомлення, як для вияву своїх переживань, почуттів,
емоцій.
6. Ідентифікаційна функція мови. Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.
Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі.
7. Культурологічна функція. Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-
історичного, культурного надбання народу – творця мови.
Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу.
8. Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки й уподобання своїх носіїв.
Естетика мови виражається у контексті мистецтва. Словесне мистецтво – це творення
художніх образів у літературі, у публіцистиці, ораторському слові. Мова – засіб творення
позитивних емоцій, краси.
Естетика мови – це ресурси і можливості мови виступати в контексті мистецтва.
9. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є
засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення,
спонукання, запрошення тощо).
10. Магічно-містична функція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у
слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити
природу своїй волі.
11. Регулятивна функція виконує роль планування поведінки, вчинків тощо.
12. Державотворча: мова є виявом саморозвитку держави, головним чинником, який
консолідує сучасне українське суспільство в націю. Цю функцію мова може виконувати з
опорою на всі свої основні функції, забезпечуючи підвищення авторитету української мови.
Усі функції мова не виконує окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну
або ж близькі за своєю суттю. Повнота виконання функцій означає ефективність
мовоіснування.
2. Українська мова – національна мова українського народу. Основні етапи розвитку
української мови.
Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів
відповідної етнічної спільноти. Мова – найважливіша ознака нації і засіб репрезентації її у
світі. У мові виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність.
Вона лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту. Українська мова - єдина
національна мова українського народу.
Українська мова – це самостійна давня слов’янська мова, яка у системі сучасних мов світу
(за різними джерелами, їх нараховують від 2,5 до 5 тисяч) займає своє визначене місце і має
довгу та складну історію.
Є різні взаємовиключні концепції історичного розвитку української мови. Основними
сучасними гіпотезами є дві:
1. Концепція вченого-мовознавця, славіста, доктора філософії академіка Юрія Шевельова —
українська мова безпосередньо виділилася з праслов'янської мови. Після розпаду
праслов'янської мови у «східних слов'ян» сформувалося п'ять діалектів, два з них — києво-
поліський та галицько-подільський — утворили українську мову.
2. Концепція російського мовознавця Олексія Шахматова (з українських учених близькі
погляди на походження української мови мав Агатангел Кримський) — українська мова
походить зі «спільноруської прамови», з якої походять й інші «руські мови» (північно-
великоруська, південно-великоруська та білоруська). Попри це українська мова суттєво
відрізняється від інших «руських мов» різноманітними фонетичними явищами та лексикою.
Традиційно вважали, що українська мова сформувалась на основі південноруських діалектів
давньоруської мови, а найважливіші фонетичні, лексичні та граматичні особливості почали
зароджуватися та розвиватися у ХІІ ст. Упродовж ХІV–ХVІ ст. українська мова вже склалася
у своїй фонетичній системі, граматичній будові, словниковому складі як окрема слов’янська
мова – мова української народності, а в подальшому історичному розвитку – мова
української нації.
У своєму розвитку українська мова пройшла кілька етапів. Про час становлення і кількість
періодів в історичному розвитку української мови науковці висловлюють різні думки.
Поширеною є періодизація, запропонована О. Горбачем :
1. Протосхіднослов’янська доба 500/800 – 900/1000 по Хр.
2. Старо-українська доба 900/1000 – 1350 по Хр.
3. Середньо-українська доба 1350/1400 – 1750/1800
4. Ново-українська доба 1780/1800 – ХХ вік
Мова Київської Русі – один з етапів розвитку сучасної розмовної та літературної української
мови. Українська літературна мова давньоруського періоду поєднувала в різних типах
писемності особливості народнорозмовної та старослов’янської мов.
Старослов’янська закріпилася як мова церкви. На Русі вона почала поширюватись разом з
прийняттям християнства як писемна мова слов’янського перекладу Святого Письма. У
світському житті, зокрема науково-юридичній та канцелярсько-діловій сферах,
функціонувала давньокиївська мова – мова київської знаті (київське койне). Видатна
пам’ятка права України „Руська правда”, а також грамоти, договори руських князів з іншими
народами - зразки цього письменства. Найбільш характерні фонетичні, лексичні та
граматичні риси української мови давньоруського періоду увібрала староукраїнська мова.
Вона довго перебувала під впливом давньоруської писемної традиції. Значним був вплив
також старослов’янської, польської, латинської, грецької, західноєвропейських мов, а з
середини ХVІІ ст. російської мови. Зразком такої староукраїнської мови є художні твори
українського філософа, поета другої половини ХVІІІ ст. Г. Сковороди. Саме І.
Котляревського вважають зачинателем нової української літературної мови.
На 20–40-ті роки ХІХ ст. припадають спроби граматичного вивчення української мови.
Важливу роль у процесі нормалізації української літературної мови відіграла перша
граматика народної української мови О. Павловського „Граматика малороссийского
наречия” (1818).
Ідею стандартизації української літературної мови в першій половині ХІХ ст. культивували
також автори граматик, написаних у Галичині та на Закарпатті. Закріпленню норм
української літературної мови сприяла поява 1837 року на Західній Україні збірки „Русалка
Дністровая” (автори М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич), в яку ввійшли народні
пісні, оригінальні твори та переклади з сербської та чеської мов.
Попри всі спроби уніфікації, єдності української літературної мови домогтися було дуже
важко. На початку ХХ ст. Наддніпрянщина користувалася літературною мовою Т. Шевченка,
Галичина й Буковина – галицьким варіантом, Закарпаття – „русинською” мовою.
3. Поняття української літературної мови. Основні ознаки літературної мови: унормованість,
стандартність, наддіалектність, поліфункціональність, стилістична диференціація, наявність
усної і писемної форми вираження.
Українська мова - єдина національна мова українського народу. На ґрунті української
національної мови формується і розвивається українська літературна мова. Як одна з форм
національної мови вона існує поряд з іншими її формами - діалектами (територіальними і
соціальними), просторіччям, мовою фольклору.
Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування
загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності
людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й
побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови й характеризується
певними ознаками:
Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених
мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.
Літературна мова передбачає наявність у ній чітких, обов’язкових правил вимови звуків,
наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних
конструкцій тощо.
У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова зберігає свою цілісність і єдність,
хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.
Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від територіальних
діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність
літературної мови допускає її регіональне варіювання. Сучасна українська літературна мова,
на думку більшості мовознавців, сформувалася на базі середньонаддніпрянських говірок, але
в процесі свого розвитку вийшла за межі одного діалектного масиву, збагатилась мовними
одиницями з інших діалектів і розширила сферу вживання на всю територію України.
Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери
комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови-виражальних засобів. Це і є її
поліфунаціональність.
Літературна мова характеризується розгалуженою системою стильових різновидів, що
взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені
в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й
свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із
форм. Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної,
господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує
безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес
супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.
4. Види мовних норм: орфографічні, орфоепічні, акцентуаційні, лексичні, граматичні,
стилістичні, пунктуаційні.
Мовна норма – це сукупність мовних засобів, що в даному мовному колективі на певному
історичному етапі вважаються правильними і зразковими. Мовна норма забезпечує людям
можливість взаєморозуміння. Норма може бути діалектною і літературною.

Норма літературної мови – це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний

мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість або
найкращий для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному
етапі його розвитку із співіснуючих фактів національної мови у процесі спілкування.
Літературна норма виробляється всією суспільномовною практикою народу,
відшліфовується майстрами слова різних стилів, обґрунтовується в основних
закономірностях мовознавчою наукою і кодифікується ("узаконюється") у граматиках,
словниках, довідниках, підручниках.
Нормативність мови виявляється на різних її рівнях. Розрізняють такі типи норм.
Класифікація типів мовних норм за мовними рівнями
1. Орфоепічні норми - це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та
звукосполучень у потоці мовлення. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне
сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речення
в цілому.
2. Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наголошування слів. Йдеться,
звичайно, про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі. Наголос - це неодмінний
елемент інтонації української мови, який творить її ритмомелодику, сприяє розрізненню
значення слів чи їх форм, допомагає виділити в реченні важливе за змістом слово.
3. Орфографічні норми -це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на
письмі, а саме: написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом,
окремо і через дефіс, правила переносу слів із рядка в рядок.
4. Пунктуаційні норми - це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті. За
допомогою розділових знаків здійснюють структурне, смислове та інтонаційне членування
писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту
відповідно до задуму автора.
5. Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та
не допускають вживання жаргонних, діалектних, просторічних слів. Наприклад, не слід
сплутувати значень слів адрес (письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення видатної
події в його житті) та адреса (місце проживання чи перебування кого-небудь або
місцезнаходження чого-небудь).
6. Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у
словосполучення та речення. Ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в
граматиках української мови, довідниках, правопис і. Наприклад, можна почути поєднання
іменника біль' у значенні "відчуття фізичного страждання" з прикметниками жіночого
роду сильна, головна, нестерпна.
7. Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних
стилях мови. Добір стилю відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням
висловлювання. Наприклад, нормою офіційно-ділового стилю є вживання книжних слів,
канцелярської лексики, усталених мовних зворотів (акредитація, набувати чинності,
засвідчити підпис, доповідна записка) чи термінів з різних галузей знань для наукового
стилю.
5. Науковий та офіційно-діловий стилі як функціональний вияв фахового мовлення
Мовний стиль передбачає добір мовних засобів у будь-якій сфері людської діяльності
(політика, наука і техніка, справочинство, художня література тощо) відповідно до завдань
спілкування.
Функціональний різновид літературної мови, який визначається сферою її функціонування і
характеризується особливостями у доборі, поєднанні й організації мовних засобів
(лексичних, граматичних, фонетичних тощо) у зв’язку з метою та змістом спілкування
називають мовним стилем.
Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і
потреби науки. Основне призначення стилю - повідомлення про результати наукових
досліджень, систематизація знань.
Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної
лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Показовим є
членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм.
Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію
висловлених положень.

Розрізняють власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний підстилі наукового

стилю. Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття,
підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія, виступи на наукових конференціях, дискусії,
доповіді на наукові теми.

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному

спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх
ділові взаємини. Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових стосунків.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: однозначність формулювань, точність,

послідовність викладу фактів, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація
початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій. Лексика стилю здебільшого
нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного
життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну,
професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Виокремлюють такі його
функціональні підстилі:

 законодавчий (закони, укази, постанови, статути);

 дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (повідомлення), звернення
(ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);
 адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, заяви,
характеристики, довідки, службові листи тощо).
Офіційно-діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, кодекс, устав, наказ,
оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна
тощо, а також виступи на зборах, наради, прес-конференції, бесіди з діловими партнерами.
6. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних),

спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної
ситуації в державі.

Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного

політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження
верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.

Концепція державної мовної політики - це система засадничих нормативних постанов, які

ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають
керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній
діяльності.

Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови.

Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція
України (ст. 10), "Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року щодо
застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого
самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України,
Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від
25.04.2019.

Та лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного і

незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо - необхідні
механізми реалізації вище зазначених правових документів щодо функціонування
української мови.

16 липня, в Україні відбулося посилення мовного законодавства — набула чинності стаття

23 закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
Завдяки їй присутність державної мови в публічному просторі офіційно збільшилась. Уся
сфера культури і розваг, туристична галузь, книговидавництва, кіно і телебачення перейшли
виключно на українську. Державна мова стала обов'язковою до використання й у закладах
обслуговування, а на порушників почали впливати попередженнями і штрафами.

Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної

національної держави у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної
мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної
політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції
України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії
наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.

Державна мовна політика України повинна зосередитись на таких пріоритетних напрямах:

 приведення мовного законодавства України у відповідність до Конституції України,

Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»;

 створення ефективного державного органу для дотримання мовного законодавства в

Україні (з чітко визначеними повноваженнями, механізмом їхньої реалізації та
жорсткими Право та державне управління 18 санкціями проти порушників);

 розробка дієвих засобів захисту української мови від актів зовнішньої мовно-
культурної експансії (немає значення, зі Сходу, чи із Заходу) та публічної
дискредитації української мови;

 удосконалення регулювання юридичної відповідальності за порушення законодавства

щодо використання української мови як державної.
Незважаючи на всі недоліки, Закон України «Про забезпечення функціонування української
мови як державної» є юридичною базою для знищення механізмів зросійщення України:
позбавляє статусу другорядної, встановлює домінування української мови у публічній сфері.

Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Підберіть 1-2 цитати, які ілюструють одну із функцій мови.
Ідентифікаційна функція.
Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства
нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними
поколіннями його віджилих предків. Костянтин Ушинський
Рідна мова на чужині ще милішою стає. Павло Грабовський
Культурологічна функція.
Мова для культури – те саме, що центральна нервова система для людини. Станіслав Лем
Мова – це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова – це всi глибиннi
пласти духовного життя народу, його iсторична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова –
це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва
дiяльнiсть народу (Олесь Гончар).
Естетична функція.
Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто,
як самі перла. Микола Гоголь
Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п’янить. Олександр Олесь
2. Назвіть правові документи, які визначають статус української мови в Україні.
Відповідно до ст. 10 (Розділ І — «Загальні засади») Конституції України[13] українська мова
є єдиною державною мовою України.
Стаття 10.Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний
розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій
території України.
Окрім того ще шість статей Основного закону України — 11, 12, 92, 103, 127 та 148 — теж
певною мірою стосуються функціонування української та інших мов в Україні та мовних
потреб українців, що мешкають поза межами України.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про державну мову та мови національних меншин в Україні

Держава забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному
розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної
національно-державної майбутності. Українська мова є одним з вирішальних чинників
національної самобутності українського народу, його етнічної ідентифікації та запорукою
його національного відродження після багатовікової бездержавності і політики примусової
мовної уніфікації.
Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» №2704-
VIII від 25.04.2019 (набув чинності 16 липня 2019 року)
Рішення Конституційного Суду України від 14.07.2021 № 1-р/2021 у справі за
конституційним подання 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) Закону України “Про забезпечення функціонування української
мови як державної”
Указ Президента України “Про Концепцію державної мовної політики” від 15.02.2010
3. Випишіть із книги Антисуржик 5-6 мовних порад із тем ”Освіта” і ”Наука”.
Хто знає, підніміть руку. – Хто знає, піднесіть руку.
Шевеліть мозгами! –Помізкуйте (поміркуйте).
Закрийте двері, сквозняк – зачиніть двері, протяг.
Більша половина студентів – більше ніж (як) половина студентів.
Коротше кажучи – коротко кажучи.
Розкрийте книжку на сторінці – розгорніть книжку на сторінці.
4. Охарактеризуйте особливості основних етапів розвитку сучасної української
ділової мови: 20–30-ті роки; 40–80-ті роки; 90-ті роки – дотепер.
Виділяють три періоди в історії формування сучасної української ділової мови: 20–30-ті
роки; 40–80-ті роки і 90-ті роки Кожний із них пов’язаний з певною мовною політикою
держави. Зокрема, перший – із українізацією. Добрим наслідком цього процесу була поява
нових словників. Вони свідчили про намагання протистояти російському впливові на
українську ділову мову.
Усе ж цей короткий час не зумів подолати суперечності між потенційними можливостями
структури української мови і використанням цієї мови в офіційно-діловій практиці. Життя
ділової мови було неповноцінним, неповнокровним.
Уже 50-ті роки активна політика русифікації призвела до змін у діловій мові, штучно
наблизивши її до російської. Якщо офіційно-діловий стиль існував у посібниках, то про інше
свідчила практика ділового спілкування, лексикографічні джерела та живе мовлення.
Активно наступав на ділову сферу і суржик, напр.: міроприємства, співпадати, приймати
участь, заключати договір та ін.
У 90-ті роки спостерігаємо бурхливий розвиток офіційно-ділового стилю, спричинений
новими політичними умовами – здобуттям Україною незалежності. Процеси демократизації
української літературної мови, перегляд лексико-стилістичних і правописних норм, боротьба
із засміченням мови з проекцією на важливі сфери суспільної діяльності торкнулися й
ділової мови. З’являється велика кількість словників, довідників, посібників з українського
ділового мовлення. Розширення соціальних функцій української мови, самих сфер уживання
зумовило потребу унормувати терміносистеми багатьох галузей, проаналізувати частотні
російські кальки, потік запозичень, що заполонив деякі галузі, піднести культуру мовлення,
що впливає на якість ділової мови.
5. Що таке канцеляризми? Наведіть приклади.
Канцеляризми — слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та
індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення
(наприклад: восени й узимку → «в осінньо-зимовий період», хвилюватися → «переживати
стан занепокоєння», зголодніти → «відчувати потребу в харчуванні»). Зловживання
канцеляризмами та іншими словесними штампами призводить до багатослів’я.
Намагаючись надати висловлюванню велику значимість, дуже часто простим думкам
надають складну словесну форму, в результаті чого зміст речення втрачає свою чіткість,
зрозумілість. Канцеляризми властиві для офіційно-ділового стилю, однак у інших стилях
вони тягнуть за собою появу такого небажаного явища, як мовні штампи, «слова-
паразити», тавтологія, плеоназм і т.п.
Ознаки канцеляризмів:
- розщеплений присудок (виконати роботу);
- скорочене означення (міндобрива, держзамовлення);
- нагромадження віддієслівних іменників (виконання завдання з метою підвищення рівня
задоволення потреб населення в наданні послуг з пошиття зручного взуття);
- «нові прийменники» - прийменники, які походять від повнозначних слів, що втрачають своє
лексичне значення (у питанні використання сировини, через складні обставини);
- слова й звороти канцелярського стилю (мати місце, резолюція, акт набирає чинності).
Доводжу до вашого відома (замість повідомляю) , необхідно вжити термінових заходів
(замість треба) , такий стан речей є неприпустимим (замість це неприпустимо) , в результаті
ретельного розслідування (замість розслідуючи) , мали місце (замість було).
Практичні завдання

1. Вкажіть, яка саме літературна норма порушена у наведених словах чи

словосполученнях, та виправте помилки.
Багаточисельний - численний, самий кращий - найкращий, вибачте мене – вибачте мені, цією
осінню - восени, весною - навесні, вуз – внз, виш, бажаючі – охочі, які бажають, збудувати
сім’ю – побудувати, створити сімю, проблєма - проблема, сижу - сиджу, трамвай двойка –
трамвай двійка, чотирнадцять – чотирнАдцять , середина - серЕдина, внести внесок –
зробити внесок, обмінний бартер – обмін або бартер; всеобіймаючий - всеосяжний; не роби з
цього проблему – не роби з цього проблеми; брати Кличко – брати Клички; опалі листя –
опале листя, друже Ілля – друже Іллє; я наприклад не згоден – я, наприклад, не згоден;
відношення до навчання - ставлення до навчання, в залежності від – залежно від, степендія -
стипендія, обгрунтувати - обґрунтувати, близько сто студентівт – близько (коло) ста
студентів, шестидесятиліття - шістдесятиліття, Ахіллесова п’ята – ахіллесова пята, у
відповідності з наказом – відповідно до наказу, називати по імені – називати на імя, їсиш -
їси, боряться - борються, давайте напишемо - напишімо, сильна нежить – сильний нежить,
бест-селлер- бестселер, вечеринка - вечірка, учбовий корпус – навчальний корпус, при
допомозі – за допомогою, користується авторитетом – має авторитет, на даний час – тепер,
нині, зараз, сьогодні.
2. Вкажіть, до якого стилю сучасної української літературної мови належать ці
словосполучення.
Духовний Чорнобиль, розуму повна макітра, лінгвістичні стилетвірні чинники, діяти
на підставі, дати прочухана, агнець божий, суб’єкти міжнародно-правової
відповідальності, теплі стосунки, лінгвокраїнознавчий аспект, зняти питання з порядку
денного, вживати заходів, зачепити за живе, інтерактивна презентація, під знаком злагоди
та єдності, обличчя Господнє, діагноз суспільного здоров’я, піймати облизня, міжнародні
міграційні процеси, кухоль води, випала висока честь, плавання під вітрилами свободи,
солодкий біль, дотримання сторонами зобов’язань, влетіти в копійку, струни ніжності,
заснути сном праведника, ллє як з відра, реальні претенденти на пост президента,
нормативно-регулювальна функція.
 Духовний Чорнобиль -сакральний
розуму повна макітра -художній
лінгвістичні стилетвірні чинник -науковий
діяти на підставі – офіційно-діловий
дати прочухана - художній
агнець божий - сакральний
суб’єкти міжнародно-правової відповідальності - науковий
теплі стосунки – розмовно-побутовий
лінгвокраїнознавчий аспект - науковий
зняти питання з порядку денного - офіційно-діловий
вживати заходів - офіційно-діловий
зачепити за живе - художній
інтерактивна презентація - науковий
під знаком злагоди та єдності - художній
обличчя Господнє - сакральний
діагноз суспільного здоров’я -публіцистичний
піймати облизня -художній
міжнародні міграційні процеси - офіційно-діловий
кухоль води - розмовно-побутовий
випала висока честь - розмовно-побутовий
плавання під вітрилами свободи - художній
солодкий біль - художній
дотримання сторонами зобов’язань - офіційно-діловий
влетіти в копійку - розмовно-побутовий
струни ніжності - художній
заснути сном праведника - сакральний
ллє як з відра - художній
реальні претенденти на пост президента -публіцистичний
нормативно-регулювальна функція. - офіційно-діловий
3. Визначте належність поданого тексту до функціонального стилю мови.
Відповідь обґрунтуйте.
Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх
національностей, виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі
здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми,
нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року,
схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію – Основний Закон України (Конституція України).

Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському,

економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською
діяльністю.
Призначення – регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та
обслуговувати громадянські потреби людей.
Жанри реалізації офіційно-ділового стилю – тексти указів, законів, наказів, розпоряджень,
звітів, ділове листування. Офіційно-діловий стиль уживають також під час виступів на
зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові
керівника з підлеглим.
Загальні позамовні ознаки. Основними позамовними ознаками офіційно-ділового стилю
щодо змісту є:
- офіційний характер – характер і зміст інформаційних зв’язків між учасниками
ділового спілкування (установи, організації, заклади, підприємства, посадові особи,
працівники) регламентуються чинними правовими нормами, залежать від місця в ієрархії
органів управління, компетенції, функціонального змісту їхньої діяльності;
- адресність – специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того,
хто є безпосереднім відправником ділової інформації і кому безпосередньо вона адресована,
офіційний автор та адресат документа завжди відомий, здебільшого ним є організація;
- повторність дій і ситуацій – це суттєвий чинник ділового спілкування. Управлінська
діяльність – це завжди „гра за правилами”. Внаслідок цього повторність управлінської
інформації приводить до регулярності використання однакових мовних засобів;
- тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це є наслідком певної
стабільності її функцій;
- смислова точність, ясність, які поєднуються зі стислістю, лаконічністю
висловлювання, строгою послідовністю викладення фактів;
- висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації
текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти);
- документальність – кожний офіційний папір повинен мати характер документа, тобто
бути об’єктивним, достовірним, зберігати стабільні традиційні форми (наявність реквізитів
та усталений порядок їх розміщення).
4. Заповніть пропуски словами, вживання яких зумовлене змістом
висловлювання та науковим стилем викладу. Використовуйте слова з довідки, за
потреби змінюючи граматичну форму слів у реченні.
Понад 170 країн світу визнали Україну суверенною (1) державою. І тільки одиниці можуть
стверджувати про реалізацію стратегічного партнерства.
Стратегічне партнерство (2) є вищою сходинкою співробітництва порівняно із звичайними (3)
відносинами. Продиктована конкретними (4) інтересами сторін, подібна співпраця стає можливою
між тими партнерами, між якими відсутні взаємні територіальні претензії, (5) наявна взаємна
прихильність принципам територіальної недоторканості і непорушності (6) кордонів. Це відносини
партнерів, які мають (7) наближені цінності та інтереси країн, які визнають очевидність і
необхідність захисту (8)одне одного, (9) зокрема й військового, прагнуть динамічного поглиблення
політичної і зростання економічної співпраці. Виокремлюють (10) наступні моделі стратегічного
партнерства: представницьке стратегічне партнерство, стратегічне партнерство проти спільної
загрози, тактичне партнерство заради стратегічних результатів та асиметричне стратегічне
партнерство.
Що ж означає для України стратегічне партнерство сьогодні, в умовах війни? (11) Вітчизняна
історична та (12) політологічна….. школи вважали співпрацю з РФ такою, що «наближається до
рівня реального стратегічного партнерства». Сьогодні ми бачимо на практиці, до якого «рівня» така
співпраця наблизилася і навіть перекинулася через український державний кордон.

Довідка: 1) країною, державою; 2) являється, є; 3) стосунками, відносинами, взаєминами;

4) зацікавленнями, інтересами; 5) наявна, присутня, є; 6) границь, меж, кордонів; 7)
наближені, близькі, спільні; 8) одне одного, один одного, одна одної; 9) зокрема й, у тому числі й,
серед них і; 10) наступні, такі, слідуючі; 11) Вітчизняна, Українська; 12) політологічна, політична.

Теми повідомлень
1. Лінгвоцид української мови.
2. Штучні мови.
Шту́чна мо́ва — це мова, чия фонологія, граматика та/або словниковий запас були цілеспрямовано
створені особою чи групою осіб. Глобалізація усіх процесів людської життєдіяльності викликає
необхідність створення штучних мов, які б змогли б полегшити на уніфікувати комунікацію між
спеціалістами, що працюють у різних галузях, а також дати поштовх до розвитку нових форм
спілкування, які є просто необхідними в умовах сучасного світу. Також вони можуть
створюватися для того, щоб спростити спілкування між людьми (міжнародні мови), щоб додати
реалізму вигаданому світу чи з інших естетичних міркувань (вигадані мови), для лінгвістичних
експериментів (наприклад перевірки гіпотези Сепіра-Ворфа) чи для мовних ігор.

Найбільш відома штучна мова - есперанто. Головними принципом для створення цієї мови були
проста граматика без виключень та слова, які можна легко запам'ятати. Ця мова була створена з
метою міжнародного вживання. Але той факт, що вона ніде та нікому не є рідною, уможливлює
рівноправне становище між людьми, які спілкуються нею. В наш час цією мовою володіють біля 2
мільйонів людей, а есперанто-версія Вікіпедії нараховує понад 100 000 статей. Щороку есперанто
є єдиною робочою мовою сотень міжнародних з'їздів, зустрічей і фестивалів.

Сольресоль була розроблена як навмисно спрощена мова, призначена для полегшення

спілкування в усьому світі. Її розробник, французький музикант Франсуа Сюдр, взяв за основу сім
складів музичної гами: до, ре, мі, фа, со, ля, сі. Це означало, що слова можна було записувати
музичним письмом, а спілкування реалізовувати співом, тоді як склади навіть можна було
репрезентувати в вигляді сімох кольорів, так що цією мовою могли б користуватися навіть
неписьменні.

Квенья. Джон Рональд Толкін вигадав та використав цю мову в своїй знаменитій трилогії
"Володар перснів". Це - найбільш старанно продумана з мов, розроблених Толкіном, і причина, з
якої він почав писати свої історії. Квенья потребувала домівки та народу, який би її
використовував, отже Середзем'я стало її домом, а ельфи - носіями. Толкін хотів створити
найпрекраснішу з можливих мов і використав в ній елементи латини, грецької та фінської.

Новомова - це ще одна мова, створена спеціально для книги. Джордж Орвелл використав її в своїй
відомій антиутопії "1984". Відповідно до книги, метою мови було звуження можливого простору
для думок і, зрештою, - повне витиснення англійської. Деякі слова з книги, а, відповідно, і
новомови, такі як "думкозлочин", були підхоплені живими мовами.

3. Особливості функціонування інтернет-стилю.