Тема 4.

Професійна культура юриста-міжнародника

1. Значення професійної культури у роботі юриста-міжнародника.

Професійна культура юриста – це наявність у кожного правника комплексної системи
розвинених індивідуальних субкультур, що дає йому змогу на належному рівні виконувати
професійні повноваження.

Становлення і розвиток України як демократичної держави, перспективи входження її у

світове співтовариство вимагає оновлених підходів до проблем формування особистості у
всіх ланках суспільного життя, зокрема, у освітній галузі. Високий рівень професійної
культури правників – необхідна вимога сучасності, адже від професіоналізму представників
юридичного фаху залежить результат і державотворчих процесів в Україні. Зважаючи на
такий стан справ, актуальною є проблема формування професійної культури майбутніх
правників у процесі їх професійної підготовки. Тому особливої уваги потребує пошук шляхів
удосконалення виховної роботи у юридичному вузі. Адже сьогодні існує потреба в тому,
щоб випускникам юридичних вищих навчальних закладів були притаманні моральні та
громадянські якості, що дасть можливість здійснення демократичних перетворень в
українському суспільстві.

Професійна культура юриста як його властивість, на переконання Сливки С.С., передбачає

знання правових, моральних, естетичних, педагогічних, психологічних норм; повагу до
права, моральні принципи і норми, почуття службового юридичного обов'язку; вміння і
навички реалізовувати вказані норми та правила; готовність виконувати свій службовий
обов'язок, діяти правомірно у будь-якій ситуації; саме правомірну поведінку юриста при
здійсненні ним професійної діяльності.
2. Зміст професійної культури юриста-міжнародника:
Професійна культура юриста формується поетапно. Основи її закладаються в процесі
здобуття юридичної освіти, а інші складові професійної культури набуваються в процесі
пізнання специфіки юридичної діяльності. Професійна культура правників є комплексом
різних видів культур. На наш погляд, доцільно розглянути такі основні рівні професійної
культури як: правова, політична, психологічна, етична, естетична, економічна, екологічна та
інформаційна. Головним елементом професійної культури є правова культура юриста, що є
системою професійно-правових знань, умінь і навичок, які характеризують високий ступінь
правового розвитку правника і її вплив на правову культуру суспільства в процесі юридичної
діяльності. Правова культура майбутніх юристів формується як в процесі навчальних занять
(адже кожне заняття має реалізувати виховну мету), так і і в процесі участі у наукових
гуртках, конференціях, конкурсах наукових робіт, олімпіадах, написанні курсових та
дипломних робіт, проходження студентами фахової ознайомлювальної та виробничої
практики. Головна роль у даному процесі покладається на професорсько-викладацький склад
вузу, який і формує високий рівень правової свідомості та правової культури майбутніх
правників.

► Психологічна культура – це система психологічних властивостей, що формуються в

процесі взаємозв'язку особи юриста і вимог юридичних процесів. Важливо звернути увагу на
формування таких психологічних властивостей юриста як пам'ять, емоції, почуття, настрій,
стрес та мислення. Адже вміння юридично мислити означає можливість цілеспрямовано
оперувати поняттями, розуміти, аналізувати та тлумачити норми законів у практичній
юридичній діяльності.

► Політична культура передбачає знання особливостей політичного життя суспільства,

суспільних процесів, які в ньому відбуваються. При цьому студенти повинні пам'ятати про
дотримання принципу політичного нейтралітету для судців, прокурорів, працівників органів
внутрішніх справ, працівників Служби безпеки України та юристів- військовослужбовців.
Знати реальну політику держави і громадянського суспільства означає для юриста уміти
аналізувати, оцінювати і прогнозувати розвиток політичних процесів та їх результати,
адекватно тлумачити правові реалії, впливати на здійснення правового регулювання та
приймати оптимальні рішення у конкретній життєвій ситуації. При цьому слід мати на увазі,
що саме юристи (за освітою і фахом) у розвинених країнах світу складають кадровий
потенціал органів державної влади та управління. Водночас політичні уподобання і навіть
пристрасті правника жодним чином не мають впливати на результати його професійної
діяльності, адже уміння відмежуватися від власних інтересів, зокрема й політичних, є
свідченням високого рівня його професіоналізму.

► Однією із важливих складових є етична культура, що містить систему моральних

принципів і норм, які сформувались як результат почуттів, знань, потреб, переконань та
відображені у моральній поведінці юриста, його внутрішніх переконаннях і зовнішніх
проявах. Такі моральні якості майбутніх юристів як чесність, справедливість, гідність,
совість, порядність, відповідальність, гуманізм формуються як під час навчальних занять, так
і у виховній роботі, зокрема, під час проведення бесід морально-етичного спрямування на
годинах корпоративної культури, тематичних вечорах, тощо.

► Формування естетичної культури у студентів передбачає виховання у них системи

естетичних почуттів, знань, умінь і навичок, що виражають ступінь оволодіння прекрасним і
виявляються у поведінці юриста в процесі виконання професійних обов'язків. Основними
методами формування цього рівня правосвідомості є відвідання виставок класичного і
сучасного мистецтва, музеїв, екскурсій до визначних місць, проведення конкурсів
студентської творчості, формування у студентів почуття такту та дотримання правил
службового етикету юриста, вміння мати естетичний зовнішній вигляд.

► Необхідність формування економічної культури юристів викликана економічними

змінами, які відбуваються у суспільстві. Економічна культура – це система економічних
знань, умінь і навичок, що дозволяють юристові економічно обгрунтовано та кваліфіковано
виконувати свої професійні обов'язки. Економічна культура юриста, що базується на
спеціальній підготовці у сфері економічної теорії інформаційних технологій, фінансів,
банківської справи, бухгалтерського обліку тощо є невід'ємною складовою його загальної
професійної культури. Не секрет, що політика держави – це концентроване вираження її
економічного розвитку або занепаду. Враховуючи той факт, що правове регулювання
економічних відносин у всіх країнах світу відіграє дедалі вагомішу роль, знання
закономірностей функціонування економіки окремої країни та її зовнішньоекономічних
стосунків з іншими країнами набуває неабиякого значення у професійній підготовці юриста.
На сучасному етапі глобалізації світової економіки, створюються і функціонують
спеціалізовані юридичні фірми, котрі надають правничі послуги саме у сфері економічних
відносин, що потребує ґрунтовного знання цієї сфери. Не зважати на це – означає навмисно
принижувати рівень свого професіоналізму, не забезпечувати надання якісних правничих
послуг своїм клієнтам у сфері бізнесу.

► Формування екологічної культури громадян багато в чому залежить і від екологічної

культури юриста, як системи екологічних знань, умінь і навичок для регулювання
екологічних відносин та забезпечення екологічної безпеки суспільства. Студенти чітко
мають усвідомити, що юрист – це охоронець природнього навколишнього середовища

Отже, професійна культура юриста – сукупність різних елементів культур та норм-вимог

правового, психологічного, етичного, естетичного, політичного, економічного, екологічного
та інформаційного характеру, які висуваються до юриста для забезпечення ефективного
виконання своїх професійних функцій. Формуваня кожного із зазначених елементів
професійної культури юриста забезпечується реалізацією таких напрямів виховання
студентів-юристів як правове, національно-патріотичне, інтелектуальне, морально-етичне,
екологічне, естетичне, трудове, фізичне виховання, яке здійснюється у відповідності до
"Концепції національного виховання студентської молоді", затвердженої Наказом
Міністерства освіти та науки України від 27 жовтня 2009 року.
2.1 Мовна культура юриста-міжнародника.
Культура мови -- це літературна мова, вільне володіння юридичною термінологією,
відсутність слів-паразитів, уміння вибрати правильний тон у розмові [9; C.71].

Безперечно, кожному юристові потрібно засвоїти мовну культуру, усвідомити, що вона не

тільки соціальний, а й антропологічний феномен, і, як українська нація, є культурно-
історичним фактом.

Культура спілкування не унаслідується, не програмується генетично. Засвоєння норм

спілкування - наслідок виховання. Юриста необхідно навчити спілкуватися. У складних
умовах сучасного життя покладатися на стихійний вплив обставин щодо роботи з
працівником, як суб'єктом спілкування було б великою легковажністю, яка, ще не подолана.

Письмова діяльність юриста вимагає не аби яких знань державної мови. Невірно, або з
помилками написаний текст, записка, протокол, рішення будуть причиною непорозумінь та
неповаги з боку колег, звичайних цивільних людей. Звичайно, що як і представники будь-
яких інших професій, у своїх текстах юристи використовують спеціальні терміни. Написання
деяких понять дуже важко запам'ятати, тому їх виносять у спеціальні юридичні довідники. І
письмова діяльність і публічне мовлення юриста підлягають певній традиції. Це завжди
ділова або публічна мова. Вона є стислою і завжди по суті. Кожне слово зважене і має своє
власне місце. Думки передаються за допомогою мовлення, яка буває, як відомо,
внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішнє мовлення людини передує
зовнішньому, тобто слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішнє мовлення не
завжди повинно виражати думку чи внутрішнє мовлення. Це позитивний результат його
психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку
загальної культури людини.

Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна його психологічній культурі. Однак не

кожен юрист уміє використовувати слово як засіб юридичної праці. Трапляється, юристові
тяжко висловитися, а легше скласти письмовий текст, що е наслідком певних прогалин у
його психологічній культурі [10; C.118].

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися такої послідовності:

усунути психологічний бар'єр між собою і співрозмовником, оволодіти ситуацією,
психологічно вивчити співрозмовника, здійснити певну психологічну настанову.

Так, початок розмови юриста з правопорушником, свідком, потерпілими чи іншими

учасниками справи пов'язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних
об'єктивних та суб'єктивних причин. Високий рівень психологічної культури допомагає
юристові подолати цю незручність, не виявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення.

Юрист повинен відчути, коли ініціатива має непомітно перейти до нього. Причому варто
звернути увагу на темп такого переходу, його виваженість. Упевнившись в надійності
оволодіння ситуацією, юрист повинен приступити до психологічного вивчення
співрозмовника. Суть його полягає у виявленні психічних особливостей громадянина, хоча
таке вивчення стихійно розпочинається з першого погляду. Йдеться про активне вивчення, в
результаті якого з'ясовується тип нервової системи, рівень мислення тощо. Це допоможе
поступово підготувати співрозмовниканика до запланованої розмови через навідні запитання
й очікувану вичерпну відповідь.
 2.2 Професійний етикет юриста-міжнародника.
Службовий етикет юриста (від фр. еііяиепє — ярлик, етикетка) — стійкий порядок
поведінки, що виражає зовнішній зміст принципів моралі і складається із правил ввічливого і
належного (відповідно до статуту) обходження в службовому колективі і суспільстві.
Стійкий порядок поведінки означає сукупність устояних правил, що стосуються зовнішнього
прояву стосунків між людьми (манери, форми звертання і вітання, одяг та ін.).

Етикет включає правила з конкретними формами, що представляють собою єдність етичної

(прояв турботи, поваги та ін.) і естетичної (краса, добірність поведінки) сторін.

+Вимоги етикету в юридичній практиці набувають особливої значимості, тому що є суворо

регламентованим церемоніалом, де певні офіційні форми поведінки юриста не повинні
виходити за межі жорстко встановлених рамок. Етикет виражається в системі правил
поштивості, чітко класифікує порядок обходження з посадовими особами відповідно до їх
рангу (до кого як варто звернутися, кого як слід титулувати), правил поведінки в
різноманітних колах. Суворе дотримання службового етикету — важлива умова етичної і ес-
тетичної культури поведінки юриста.

Основне етично-естетичне правило службового етикету юриста — почуття такту.

Почуття такту юриста — це стан емоційного співпереживання з трудовим колективом і з

кожним із його членів, уважне ставлення до особи клієнта, належна міра у виразах і вчинках.
Почуття такту припускає вміння так поставити і викласти питання, щоб не викликати
незручність в оточуючих.

Важливо постійно пам'ятати, що дотримання етикету і прояв такту — невід'ємна частина

духовної культури юриста як службової особи, тим більше керівника. У цьому плані
керівник повинен бути зразком для своїх підлеглих. Грубість і нестриманість, не говорячи
вже про етикет, не тільки гублять його авторитет, але і можуть призвести до конфліктних
ситуацій у колективі.
Форми ділового спілкування юриста, що потребують почуття такту:
+
повсякденний службовий контакт (прийом відвідувачів, відвідування громадян за місцем
проживання, участь у нарадах, засіданнях і т. п.) — вміння слухати і непомітно спрямовувати
розмову в ділове русло. Наприклад, як тільки підозрюваний заходить у кімнату для допиту,
слідчий повинен із зовнішньою легкістю, швидко і природно взяти ситуацію під свій повний
контроль. Як правило, людей більше вражає те, що вони бачать, а не те, що вони чують;

специфічні форми службового контакту (керівник і підлеглі, між колегами) — вміння робити
зауваження без приниження гідності;

екстремальні форми контакту (під час обшуку, затримання і т. п.) — вміння не нав 'язувати
своєї точки зору без достатнього обґрунтування;

невербальні і неспецифічні форми контакту (телефон, ділове листування, виступи по радіо,

телебаченню і т. п.) —■ вміння бути лаконічним, чемним і вести розмову лише по суті.

Почуття такту юриста — це прояв самоповаги.

Нормативи службового етикету юриста, що свідчать про наявність у нього почуття такту:
+коректність — не ставити запитань, що можуть викликати незручність у співрозмовника;
стриманість — не демонструвати свої манери, не виявляти надмірної наполегливості,
ввічливість — зовнішньо виявляти доброзичливість, звертатися по імені і по батькові,
показувати щиросердечне ставлення;
люб 'язність — виявляти свою готовність зробити послугу тому, хто її потребує;
точність — своєчасно виконувати обіцяну або доручену справу;
Форми прояву естетичної культури юриста - це система естетичних вимог, що висуваються
до зовнішньої сторони діяльності юриста, його зовнішнього вигляду і манерам поведінки.
Форми прояву естетичної культури юриста - показник його естетичного смаку, ідеалів.
У професійній діяльності юриста істотне значення мають манери поведінки, пов'язані з його
психофізіологічними особливостями і є невербальними (не словесними) засобами
спілкування:
· Мовні (голос, його тембр, інтонація);
· Рухові (міміка, жести, рухи тіла);
· Слухові (вміння слухати і чути);
· Зорові (погляд).
Манери поведінки як форма прояву естетичної культури (мовні, рухові, слухові, зорові)
сприяють встановленню психологічного контакту між учасниками юридичного процесу.
Голос є настільки ж характерною рисою людини, як відбитки пальців. Говорити можна
голосно чи тихо, гнівно або люб'язно, заспокійливо або дратівливо. З інтонації, тембру
голосу можна багато чого довідатися про людину. Нерідко одна тільки манера розмов
справляє на співрозмовника таке ж враження, як і розумні, слушні вчинки
Службовий етикет передбачає стосунки з іноземцями. Для ділового спілкування з ними
потрібно добре знати звичаї, традиції країни, представником якої є ваш партнер, а також
прийняті там правила етикету.

Але слід пам´ятати, що одним із найважливіших принципів закордонного ділового етикету є

підтримка чесних і шанобливих відносин із партнером.

2.3 Логічна культура мовного спілкування.

Культура мовлення — це дотримання усталених мовних норм усної й писемної мови, а
також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовних засобів залежно від мети й
обставин спілкування. Отже, культура мовлення – це й культура мислення та культура
суспільних і духовних стосунків людини. Основою мовленнєвої культури юриста є
грамотнiсть, тобто дотримання загальноприйнятих лiтературних норм.

Логічність як усного, так і писемного мовлення має багато спіль

ного з точністю. Вона характеризує зміст висловлювання і забезпечує
його смислову послідовність, тобто логічним називається мовлення,
що забезпечує смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті.
Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки —
науки про мислення. Логічність виявляється в точності вживання
слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смис
ловій завершеності тексту1
. На основі логічності визначаються
доступність, дієвість, доречність мовлення. Основою логічності
мовлення є логічне мислення, що формується запасом знань і вмінням їх передати
співбесідникові. Щоб мовлення було логіч
ним, треба володіти знаннями мови і законами зв’язного мовлення.
Логіку висловлювання людина удосконалює протягом усього жит
тя. Умови логічності, як і точності, бувають різні. Насамперед тре
ба оволодіти логікою висловлювання. Людина, яка хоче навчитися
говорити і писати логічно, повинна навчитися логічно мислити.
Тому треба виховувати в собі уміння чітко і послідовно мислити.
Необхідно оволодіти логікою викладу, враховувати мовленнєву
ситуацію. Дотримання логіки викладу позитивно впливає на розу
міння змісту висловлювання слухачем або читачем.
Логічне мовлення формується на основі:
1) навичок логічного мислення (вправного їх застосування),
спрямованого як на нагромадження знань (логіки пізнання),
так і на передачу цих знань співрозмовникові;
2) знання мовних засобів (і навіть позамовних — міміки, жес
тів), якими можна оформити думку;
3) володіння технікою смислової зв’язності, тобто логікою викла
ду, за якої не виникає суперечностей у межах цілого тексту.
2.4 Психологічна культура мовного спілкування.
У психології розрізняють внутрішню і зовнішню мови. Внутрішню мову не слід розглядати
спрощено, у вигляді промовляння окремих слів або фраз "про себе". Вона являє собою більш
складний процес, що готує розгорнуте мовне висловлювання. Внутрішня мова займає
проміжне положення між задумом і розгорнутої усною мовою і носить згорнутий характер.
Це "мова для себе" на відміну від зовнішньої мови "для інших", яка, згідно Л. С.
Виготському, є "процес перетворення думки в слова, її матеріалізація і об'єктивізація".
Зовнішня мова має усну або письмову форму.

Як зазначав А. Р. Лурія, найбільш простою формою усного мовлення є афективна мова, що

складається з окремих вигуків, звичних мовних штампів. Спонукальним моментом такої
промови виступає емоційне напруження мовця. У ній часто відсутні чіткий задум,
усвідомлений мотив. Тому, аналізуючи подібні емоційні висловлювання, можна в якійсь мірі
судити про психічний стан особи, про зростання у нього стану тривоги, ворожого ставлення
до того, з ким він говорить, про його ставлення до предмета розмови в цілому. В окремих
випадках подібні фрази можуть мати симулятивний характер, коли свідок, наприклад,
намагається ввести слідство, суд в оману щодо свого дійсного емоційного стану, дійсного
ставлення до подій. Істотний вплив на якість, повноту мови робить стан емоційної
напруженості, в якому перебуває людина, викликаний в правоохоронні органи, що
знаходиться в залі судового засідання. Мова таких людей буває вельми експресивної. Багато
фраз, слова залишаються незавершеними, супроводжуються різними застереженнями,
поправками, пошуковими словами твань "це ...", "ну ..." і т.п. Нерідко в мові таких осіб
зустрічається перестановка слів (інверсія), з'являються формально-структурні порушення
фраз, збільшується кількість "пауз нерішучості". Мова переривається глибокими зітханнями,
переривчастим диханням.

Помічено, що "за рахунок збільшення кількості пошукових пауз у висловлюваннях у стані

емоційної напруженості скорочується середня довжина відрізка мови, вимовної без пауз
нерішучості, а також зростає індекс нерішучості - відношення часу пауз у висловленні на
часі" чистої "мови" 1. Зменшується словникове різноманітність. Мова стає більш
стереотипної. Зростає вживання слів зі значенням семантичної безисключітельності типу
"завжди", "нічого", "ніколи", "все" і т.п., передавальних категорично позитивний чи
негативний оцінний зміст. Частіше вживаються підсилювальні частки, по-іншому
розставляються наголоси, що веде до феномену так званої сверхподчеркнутой актуалізації.
За манерою мовної поведінки, в якому відображаються основні характеристики мови, - її
швидкість, кількісне і якісне своєрідність (штампованість, неологізми, порушення мовного
потоку і т.д.), можна судити про індивідуально-психологічних особливостях людини, його
вихованні, розвитку, особливостях мислення, психічному стані, характері, психічних
відхиленнях і розладах психіки.
3. Організація спілкування у професійній діяльності юриста-міжнародника.
Говорячи про закономірності спілкування, необхідно виходити з того, що в процесі
спілкування юрист завжди виступає в певному соціально-правовому контексті, який
виражається системою його відносин із суспільством, державно-правовими інститутами,
посадовими особами, окремими громадянами. Такі відносини обумовлені об'єктивно заданої
йому соціальною роллю. Враховуючи всі ці закономірності, необхідно пам'ятати, що при
однаковій особистісно значущої домінантності партнерів по спілкуванню в ситуації
відстоювання кожним з них своєї позиції тільки через це можуть виникати напружено-
нестійкі стосунки. Особи із завищеною самооцінкою більш схильні до конфліктних
відносин, особливо в тих випадках, коли вони оцінюють ситуацію, що складається як зазіхає
на сформовану у них "Я-концепцію", тобто систему уявлень людини про саму себе. Тому з
метою запобігання конфліктних відносин необхідно прогнозувати поведінку партнера але
спілкуванню, не допускаючи підміни рольової взаємодії статусним. Іноді боротьба (особливо
на перших норах спілкування) за лідерство різними, в тому числі і невербальними, засобами
комунікації (поза, манера говорити, жестикуляція) може сприяти взаємному відчуженню
сторін, яке виключає будь-яку можливість встановлення взаєморозуміння і психологічного
контакту. У подібних комунікативних ситуаціях потрібно бути особливо уважним до того,
щоб діалог від конструктивного обговорення питань, заради яких відбулася зустріч, не
перейшов до малопродуктивної критиці особистісних якостей один одного. Таке ставлення
учасників діалогу, коли вони через взаємної неприязні воліють скоріше не погодитися, ніж
прийти до спільного розумному рішенню, отримало назву симуляції незгоди.

Як показує практика, в подібних ситуаціях більш результативним може виявитися відмова

від опори на зовні деклароване домінування, від прагнення в що б те не стало відразу ж
нав'язати свою точку зору і підпорядкувати їй позицію партнера але спілкуванню. Зокрема,
можна ще раз в коректній, статусно рівноправній формі, демонструючи своє бажання
зрозуміти доводи протилежної сторони, показати, що точка зору, що відстоюється юристом,
не просто його особиста думка, а вираз вимог закону.

Основні складові процесу спілкування. У структурі спілкування виділяють три його

взаємопов'язані сторони: комунікативну, що складається в обміні інформацією між людьми;
перцептивну, тобто процес взаємного сприйняття, пізнання суб'єктів спілкування і на цій
основі встановлення між ними психологічного взаєморозуміння; інтерактивну, яка полягає в
організації взаємодії, спільних дії (діяльності) партнерів спілкування. Особливим видом
усного мовлення є монологічне мовлення, що представляє собою розгорнутий виклад
системи поглядів, думок, знань людини. Монологічне мовлення, як правило, має чіткий
задум. Зазвичай вона готується заздалегідь. Як і діалогічна, монологічна мова
супроводжується невербальними, жестово-мимическими, інтонаційними сигналами. Проте їх
вживання носить більш стриманий характер, особливо якщо монологічне мовлення протікає
у формі доповіді, лекції, виступи в суді. Таку форму монологічного мовлення іноді
називають епічної промовою. До неї вдаються в ході судових дебатів, при проголошенні
промов обвинувачем, захисником, підсудним.

Крім епічної існує так звана драматизує монологічне мовлення, яка носить більш живою,
експресивний характер. Їй в більшій мірі супроводжують жестикуляція, міміка. У
граматичному і стилістичному відношенні така мова менш підготовлена. Нерідко подібна
монологічне мовлення виникає під час допиту після пропозиції свідку розповісти про відомі
йому обставини але справі. У подальшому з постановкою питань свідкові монологічне
мовлення може знову повернутися в русло діалогу.

Ще одним різновидом зовнішньої мови є письмова мова найбільш складний вид

монологічного висловлювання, що вимагає точного знання предмета викладу, правильного
використання лексико-граматичних кодів мови. Суттєво доповнюють мовна поведінка
жести, міміка, вираз обличчя, пози, просторове розташування сторін, різні засоби вокалізації
мовлення (якість голосу, його діапазон, тональність), темп мови, паузи, плач, сміх,
покашлювання і т.п. Всі ці жестово-мімічні, а також інтонаційні та інші сигнали не тільки
супроводжують мову, але й можуть заміщати окремі одиниці висловлювань, не порушуючи
загальної структури, смислового змісту розмови, а навпаки, допомагаючи більш точно
доносити сенс переданої інформації до партнера і підтримувати з ним продуктивний діалог.
Серед невербальних засобів спілкування особливе значення має контакт очей (візуальний
контакт) між партнерами, істотно доповнює вербальну комунікацію, що допомагає
розкриттю ними свого "Я". Встановлено, що за допомогою погляду виробляється своєрідний
інформаційний пошук, залучення уваги співрозмовника, демонстрація свого ставлення до
нього, зацікавленості в спілкуванні. Поглядом виражається увагу, схвалення або незгоду;
емоційний стан; початок чи закінчення фраз в діалогічному єдності реплік учасників
розмови. Вважається, що при розвитку зацікавленого спілкування, хороших комунікативних
відносинах між партнерами їхні погляди зустрічаються близько 60-70% усього часу розмови.
Навпаки, згортання візуальних контактів, небажання будь-кого з учасників діалогу
"спілкуватися очима" побічно може свідчити про неприйняття ним свого партнера, прагненні
швидше завершити зустріч.

Вельми важливо під час діалогу правильно дивитися на свого співрозмовника. Як пише А.
Піз, "ведучи ділові переговори, уявіть, що на лобі вашого співрозмовника знаходиться
трикутник. Направивши свій погляд на цей трикутник, ви створюєте серйозну атмосферу, і
інша людина відчуває, що ви налаштовані по-діловому. За умови, що ваш погляд не
опускається нижче очей іншої людини, ви зможете контролювати хід переговорів за
допомогою погляду ".

Помічено, що про позитивну атмосфері спілкування, взаєморозумінні сторін свідчать велика

частота візуальних контактів, нерідко супроводжуваних посмішками. Зазвичай під час
діалогу його учасники поперемінно дивляться в очі один одному. При цьому погляд
затримується на співрозмовникові в межах приблизно до 10 секунд. Спрямованість поглядів
на партнера, їх відносна тривалість багато в чому обумовлені соціальним статусом партнерів,
віковими, поло-рольовими відмінностями, їх посадових, службовим становищем і т.д.

Важливу роль серед різних засобів невербальної комунікації відіграють жести, жестикуляція,
що підсилюють, а іноді і підміняють собою окремі слова чи фрази. Емоційне навантаження
несуть жести і не грають якоїсь комунікативній ролі, так звані жести-самоадаптори, за якими
можна судити про психічної напруженості людини: мимовільне стискання пальців, всілякі
маніпуляції з різного роду предметами, наприклад з головним убором, сигаретою,
перемінанія з ноги на ногу і т.д. У певних випадках подібна жестикуляція і деякі інші
невербальні засоби спілкування можуть набувати значення доказів поведінки, показуючи
слідчому зацікавленість допитуваного в кінець допиту, в результатах розслідування, а
можливо, і причетність до досліджуваної події. Крім того, всі ці немовні засоби спілкування
можуть грати роль своєрідного індикатора в тих випадках, коли допитуваний вдається до
хибним висловлюванням в умовах нестачі часу на обдумування, перебуваючи в стані
емоційної напруженості.

Істотну роль у системі засобів невербального спілкування грають пози учасників діалогу (як
вони стоять, сидять, пересуваються під час розмови), їх просторове положення (проксемика)
відносно один одного. Наприклад, невеликий нахил корпусу під час діалогу в бік
співрозмовника, легкі кивки головою свідчать про увагу, зацікавленості у підтримці розмови,
розташовують до бесіди. У таких випадках учасник розмови всім своїм виглядом ніби каже:
"я весь увага". Навпаки, вельми ніяково почувається людина в розмові з тим, хто, сидячи за
столом, недбало (вальяжно) відкинувся назад, мимоволі демонструючи цим дещо
відсторонено-зарозумілу і навіть зневажливе ставлення до партнера, низьку культуру
поведінки. Корисно пам'ятати: якщо ви хочете, щоб з вами було легко спілкуватися,
поводьтеся природно, невимушено, не допускаючи манірності, позерства, самомилування.
Ставтеся до учаснику діалогу так само, як хотіли б, щоб він ставився до вас. Ці рекомендації
гранично прості:

- Будьте фізично уважними, тобто "слухайте" співрозмовника як би всім тілом;

- Поверніться обличчям до мовця; підтримуйте з ним візуальний контакт;
- Переконайтеся в тому, що ваша поза і жести говорять про те, що ви слухаєте;
- Сидите або стійте на такій відстані від співрозмовника, яке забезпечує зручне спілкування
вам обом;
- Пам'ятайте, що мовець хоче спілкуватися з уважним, живим співрозмовником, а не з
"кам'яною стіною".
Контрольні питання:

1. Що включає термін «професійна культура»?

Професійна культура юриста – це наявність у кожного правника комплексної системи

розвинених індивідуальних субкультур, що дає йому змогу на належному рівні виконувати
професійні повноваження.
Методологічну основу, що забезпечує формування професійної культури юриста,
становлять: філософія права, культурологія права, правнича деонтологія та правнича етика, а
також філософсько-правовий і системно-структурний підходи до аналізу правових явищ.
Важливими є також порівняльний, індуктивно- дедуктивний, соціологічний і статистичний
методи, що дали можливість проаналізувати професійну культуру юриста.
2. Які фактори впливають на професійну культуру юриста-міжнародника?
Всі фактори формування професійної свідомості юристів доцільно розподілити на дві групи
за критерієм їх функціональності на суб’єктивні або спеціальні та об’єктивні або загальні:

суб’єктивні:
наявність відповідної освіти;
здійснення виховного впливу через:

правове навчання – конкретний вид навчального процесу, в ході якого під керівництвом
досвідчених юристів члени суспільства оволодівають правовими знаннями, навичками,
вміннями здійснення правових норм;

правову агітацію – форма правового виховання, що полягає в правовому впливі на

правосвідомість та настрої членів суспільства шляхом колективних та індивідуальних
співбесід, виступів на мітингах, зборах за допомогою преси, телебачення тощо;

правову пропаганду – цілеспрямована діяльність по формуванню у членів суспільства

високого рівня правосвідомості і правової культури, роз’ясненню правової політики і
розповсюдженню правових знань, ідей, іншої правової інформації;

правове самовиховання – цілеспрямована, повсякденна, систематична і самостійна діяльність

людей по оволодінню правовими знаннями з метою формування позитивних правових
мотивів, установок і навичок правомірної поведінки;
спілкування правника з професійно розвинутим дружним колективом колег;
доброзичливість та уважність з боку керівництва;
наявність вільного доступу до правової інформації;
належний рівень соціальної захищеності працівників;
дотримання серед колег ідеалів людяності, рівності, справедливості та взаємодопомоги тощо
об’єктивні:
демократизм, гуманізм, стабільність;
розвинута економіка, відсутність кризи, своєчасність фінансових розрахунків, стабільність
курсу національної валюти;
високий рівень законності та правопорядку;
надійна робота правоохоронної та судової систем;
домінування в суспільстві свідомо прогресивних, демократичних та гуманістичних ідеалів
тощо. Окрім того, що
науковий апарат включає юридичні поняття «право», «закон», «відповідальність»,
«обов‟язок», «законність», «правопорядок», необхідно застосувати
ще й культурологічні, соціологічні, психологічні поняття та категорії, такі
як «цінності», «традиції», «поведінка», «діяльність», «соціальна група»
 3. Які ознаки змісту ділової (професійної) культури (компетентності) юриста-
міжнародника Ви можете назвати?
Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:
• наявність певного офіційного статусу об'єктів;
• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між
представниками взаємозацікавлених організацій;
• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета,
зміст і можливі наслідки;
• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних
завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
• значущість кожного партнера як особистості;
• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній
світ.
4. Що включає в себе структура мови юриста-міжнародника?
Специфічною особливістю цієї професії є той факт, що її здійснення відбувається за
допомогою такого засобу людського спілкування, як мова – вербальна (письмова та усна) і
невербальна (жести і міміка). Рівень володіння мовою є ознака не тільки освіченості, а й
професіоналізму будь-якого фахівця, розвиток-міжнародника – тим паче. Саме тому, мовна
підготовка правника, що передбачає наявність великого словникового запасу, уміння
стилістично правильно будувати усне й письмове мовлення, при цьому коректно і правильно
вживати та тлумачити спеціальні юридичні терміни і формули, адекватно пояснювати власну
правову позицію своїм співрозмовникам і клієнтам незалежно від рівня їх загальної та
правничої освіти і культури – це запорука високого рівня професійної культури правника. У
цьому контексті, зважаючи на розвиток процесів глобалізації світу та певної універсалізації
(адаптації) нормативних актів різних країн, зокрема держав Європейського Союзу,
неабиякого значення набуває додаткове, до української мови, знання і максимально вільне
володіння юристом-міжнародником хоча б однією з найбільш поширених мов спілкування
світового співтовариства, а саме: англійської, іспанської, китайської, німецької, французької,
японської.
Досконале володіння вербальними засобами спілкування має доповнюватися навичками та
уміннями правника у використанні невербальних засобів: жестів і міміки, що додатково
емоційно впливають на сприйняття певної інформації іншою стороною. Одночасно мова
міміки і жестів допомагає діагностувати психічні стани особи і встановлювати бажаний
психологічний контакт з нею, ефективніше сприймати, розуміти та усвідомлювати отриману
інформацію.
5. Які мовні засоби використовуються у мові юриста-міжнародника?
6. Що включає в себе психологічна культура мови юриста-міжнародника?
7. Охарактеризуйте образ юриста-міжнародника з позиції ділового етикету.
Дотримання правил і вимог службового етикету є обов´язковим для всіх: і керівників, і
підлеглих. Так, на службі люди зазвичай звертаються один до одного на "Ви", поводяться
чемно, намагаються бути чемними і коректними.

На світських раундах, за правилами етикету, розмовляють про приємні і цікаві речі, не

обговорюють особисте життя, зовнішність присутніх, ділові проблеми, намагаються
усміхатися.

Етикет — це мова символів. Людина повинна використовувати його з метою краще

взаємодіяти з іншими (колегами, партнерами).

Правила і вимоги службового етикету мають сприяти створенню здорового морально-

психічного клімату і піднесенню настрою, підвищенню продуктивності праці. Учені радять:
керівникові:
- намагатися робити зауваження підлеглим віч-на-віч;
- навчитися заохочувати підлеглих;
- визнавати свої помилки;
- уміти карати;
- не сперечатися через дрібниці;
- бути доброзичливим, делікатним;
усім співробітникам:
- володіти загальною культурою;
- порядно ставитися до інших;
- поважати людську гідність колег;
- не лицемірити, не брехати;
- бути ввічливими;
- свої негаразди, прикрощі залишати за межами установи;
- бути доброзичливими, сумлінними, шанобливими, тактовними, делікатними;
- уміти висловлювати співчуття.
Службовий етикет передбачає і правила поведінки з клієнтами та партнерами по бізнесу.
Етикет службових взаємин зобов´язує:
- бути ввічливим до всіх клієнтів (думка кожного клієнта впливає на імідж фірми, установи);
- зустрічі починати вчасно;
- на всі дзвінки і листи клієнтів вчасно давати відповіді;
- прийняті рішення виконувати у зазначені терміни;
- працівників бути в гарному і охайному одязі.

Терміни для самостійного опрацювання до теми 4

Дикція, алегорія, іронія, гіпербола, альтруїзм, толерантність, конфіденційність,

субординація, консерватизм, інертність, шляхетність, ерудиція.

Дикція (від лат. dictio — вимова) — чітке вимовляння звуків відповідно до фонетичних норм
мови. Виразність дикції — важлива сторона майстерності актора, співака, промовця.

Алего́ рія (дав.-гр. ἀλληγορία — іносказання) або при́ повідь[1] — спосіб двопланового
художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів
під конкретними художніми образами

Іро́ нія (дав.-гр. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований гумор) — художній троп, який
виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Іронія — це насмішка,
замаскована зовнішньою серйозністю.

Толера́нтність (від лат. tolerantia — «стійкість, витривалість»; «терпимість»; «допуск») — у

загальному розумінні слова, — це «допустиме відхилення». Протилежність толерантності —
це нетерпимість. Толерантність потрібно відрізняти від пасивної добровільності (адже таке
пасивне прийняття не виражає позитивного значення судження, і не формує протилежності
відхиленню) і від синкретизму.

Конфіденційність (англ. confidentiality) — властивість, яка не підлягає розголосові;

довірливість, секретність, суто приватність.

Субордина́ція (лат. subordinatio, sub — під, ordino — призначаю, керую) — вид службових
відносин, що передбачає підпорядкування для нижчої за рангом (посадою, званням)
службової особи виконання рішень (наказів) і вимог вищестоящої особи, а також дотримання
у цих відносинах правил службової дисципліни, етики і відповідальності
Консервати́ зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення
ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та
спадкоємність у соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні
прихильність до усталених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей
соціальної рівності, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання
еволюційного органічного, максимально поміркованого розвитку. Ідеологічно консерватизм
протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.

ІНЕ́ РТНІСТЬ, ності, жін. Властивість за значенням інертний — позбавлений активності та

ініціативи; недіяльний, малорухливий;

Шляхетність — піднесеність мотивів поведінки людини. Зазвичай, під шляхетністю маються

на увазі природні добрі прояви внутрішньої сутності людини, що не обумовлені якими-
небудь законами, заборонами, правилами або розпорядженнями.

У конфуціанстві шляхетність розглядається як важливий етичний компонент.

Еруди́ ція (лат. eruditio — вченість, пізнання) — глибокі всебічні знання, широка
поінформованість.