1. Поняття міжнародного права. Традиційне та сучасне міжнародне право.

Міжнародне право - це система правил та норм, які регулюють відносини між

суверенними державами та іншими міжнародними суб'єктами в міжнародному
співтоваристві.
Традиційне міжнародне право базується на звичаях і договорах між державами.
Сучасне міжнародне право розвивається та адаптується до змін у світі, і воно
включає в себе нові аспекти та виклики, такі як кібербезпека, міжнародний тероризм,
права людини та захист навколишнього середовища.
2. Історія міжнародного права як галузь міжнародно-правової науки та навчальна
дисципліна

Історія міжнародного права, як навчальна дисципліна має пізнє походження 19 ст. На

розвиток міжнародно-правової галузі завжди впливали чинники і історії політичного,
суспільного характеру.
3. Виникнення міжнародного права: теорії про його походження, причини та
передумови, механізм і особливості виникнення.
Згідно теорії природного права, міжнародне право виникло на основі природних
законів та моральних принципів. За теорією позитивізму, міжнародне право виникло
через акти волі суверенних держав, такі як укладення міжнародних договорів. За
теорією історичної школи, міжнародне право виникло як результат поєднання різних
факторів і взаємодії між державами. Причинами та передумовами виникнення
міжнародного права є: потреба в регулюванні міжнародних відносин, прагнення до
миру та уникнення конфлікті та ін. Механізм виникнення міжнародного права
включає в себе укладання міжнародних договорів, розвиток звичаєвих норм, рішення
міжнародних судів і трибуналів, а також практику держав і міжнародних організацій.
Особливості міжнародного права включають його децентралізовану природу,
засновану на суверенітеті держав.
4. Періодизація історії міжнародного права: поняття, критерії, різновиди.

Періодизація історії міжнародного права - це поділ її на певні періоди, які

відрізняються один від одного за своїми характерними ознаками. Загалом критерії
появи міжнародного права в середньовіччі зводяться до таких: міжнародне право
стародавнього світу, який розпочинається із додержавного періоду вождизму; 2)
міжнародне право античного світу; 3) міжнародне право епохи Середньовіччя; 4)
класичне міжнародне право і 5) сучасне міжнародне право.
5. Специфічні риси міжнародного права стародавньої доби (загальна
характеристика).
Характерними рисами міжнародного права стародавньої доби є: регіональний характер -
міжнародні відносини в стародавній добі розвивалися в межах певних регіонів, таких як
Месопотамія, Стародавній Єгипет, Індія, Китай та ін. Тісний зв’язок з релігійними
віруваннями-всі відносини були підпорядковані безпосередньо богам. Переважання в
міжнародному праві звичаю-звичай має своє коріння в міжплемінному спілкуванні.
Низька систематизація- міжнародно-правові інститути, що виникали в стародавній період
внаслідок об’єктивної потреби розвитку міжнародних відносин, не були систематизовані
6. Становлення законів та звичаїв війни у стародавню добу (загальна
характеристика).
Перші закони та звичаї війни виникли в Месопотамії та Стародавньому Єгипті. Норма права
в стародавньому Єгипті сприймалась як правило, що створилось волею богів і тисячолітньою
практикою, а тому воно змушує діяти згідно з ним і надалі; в Месопотамії норми права
сприймались як результат домовленості між богами, людьми, правителями і т.і. В
стародавній Індії основою норми права розглядався завжди тристоронній договір – між
двома сторонами на Землі і богом. На формування звичаїв війни вплинуло: релігія( різні
народи по–перше, починали визнавати релігію і богів один одного, а по–друге, обіцянки,
дані богам обох сторін вважались непорушними. Це призводило до встановлення релігійної
терпимості), міжнародні договори(врегулювання питання спільного кордону, надання
військової допомоги при загрозі війни, врегулювання взаємної видачі злочинців або
біженців)
7. Право війни у джерелах Стародавньої Індії (Закони Ману, Артхашастра
Каутільї, Махабхарата).

В стародавній Індії починала складатись концепція окремої категорії осіб – жертв

війни. За Законами Ману заборонялось вбивати “того, хто виявився на землі, якщо сам
на колісниці, …ані сплячого, ані особу без шат, ані голого, ані обеззброєного, … ані
того, хто не б’ється, а лише дивиться, ані того, хто зійшовся в бою з іншим, … ні
пораненого, на тяжкопораненого.”, а також вводились обмеження на використання
певних видів зброї. Артхашастра - це трактат з політичної теорії, написаний в Індії
автором Каутільєю. Артхашастра розглядає війну як один із засобів досягнення
політичних цілей. Наприклад: застосування сили в тому випадку, якщо інші засоби не
дали результату; вибір найбільш ефективного часу і місця для початку війни; захист
мирних громадян і майна. Махабхарата - це епічна поема, написана в Індії. У ній
розповідається про давню війну між двома родичами, Пандавами і Кауравами і
викладено норми, що регулюють ведення війни, такі як: оголошення війни(війна може
бути розпочата тільки після оголошення війни), захист мирних громадян(ворог не
повинен нападати на мирних громадян, жінок і дітей), права
військовополонених(військовополонені повинні бути шановані і не підлягати
насильству), заборона на використання певних видів зброї та тактики.
8. Вплив конфуціанства на розвиток міжнародного права у Китаї (церемоніал,
ритуал, шанобливе ставлення до авторитетів).

Конфуціанство, яке базується на ідеях, вченнях та філософії Конфуція відіграло значну роль
у формуванні культурних та соціальних цінностей в Китаї. Його вплив виявився і на
розвиток міжнародного права в китайській імперії. Конфуціанська традиція вкладала
великий акцент на церемонійність та ритуали. Це мало велике значення в системі
міжнародних відносин Китаю. Згідно з конфуціанськими принципами, дотримання ритуалів
та церемоній було способом підтримання гармонії та стабільності в міжнародних стосунках.
Це також впливало на визначення протокольних норм та звичаїв у дипломатичних
відносинах. Конфуціанство вчило шанобливого ставлення до авторитету та ієрархії. У
міжнародних відносинах це виявилося у високому статусі, який відводився імператорській
владі Китаю. Це ставлення впливало на визнання авторитету китайської держави в рамках
міжнародного спілкування та укладання договорів. Конфуціанство наголошувало на
важливості моральних цінностей та справедливості в міжнародних відносинах. Це може бути
відображено в прагненні до вирішення конфліктів за допомогою діалогу, домовленостей та
справедливих угод. Конфуціанське вчення включає концепцію "Тянься" або "Мандат
Небесний", що визначало правомірність правління імператора. Це також могло впливати на
ставлення до міжнародного права та легітимності дій китайської держави в рамках
міжнародних відносин.

9. Давньогрецькі міжполісні союзи (амфіктонії, сіммахії, І-й та ІІ-й Афінські

морські союзи).
Близьке сусідство а також належність до одного геополітичного регіону рано чи пізно
зумовлювали об’єднувальні тенденції в межах субрегіоні. Метою таких об’єднань було
юридичне врегулювання спільних проблем: поліпшення і координація внутрішнього
торгівельного обігу, проведення спільної військової як наступальної так і оборонної
політики, розширення та зміцнення шляхом політичної інтеграції. Це часто призводило до
формування на їх основі крупних унітарних держав, а розвиток відносин між ними
призводить до розвитку права для їх регулювання; власне тут великою є роль саме таких
перших об’єднань державних утворень. Існування ситуації із такими "внутрішніми"
відносинами спричиняло також появу системи балансу сил у відповідному регіоні.
Характерна особливість стародавніх міжнародних відносин полягає також в їх поділі на
відповідні типи в залежності від політичного статусу стародавніх держав, який був
продиктований мірою їх суверенітету. Звичайним станом міждержавної системи була
наявність в межах регіону однієї або кількох крупних держав – гегемонів, як правило рівних
між собою суб’єктів міжнародних відносин, зовнішня політика яких спрямована на
встановлення балансу сил на міжнародній арені. та низки менших державних утворень з
різним обсягом суверенітету – від повністю залежних, завойованих країн чи політично
самостійних, але економічно залежних держав до васальних, напівсуверенних держав з
обмеженим правом здійснення зовнішніх зносин. Поширеною практикою було укладання
військових союзів. Так, якщо союз був рівноправним, його мета полягала у наданні взаємної
військової допомоги; у випадку нерівноправного союзу таку допомогу надавала країна —
глава союзу залежним державам. Такі союзи оформлювались міжнародним договором та
клятвами сторін (союз між Афінами й Коринфом 375 р. до н.е.).. Найбільшої специфікації
військові союзи набули в античній Греції, де вони поділялись на наступальні (епімахії) та
оборонні (симмахії). Серед перших – Коринфська Ліга проти Спарти 395 р. до н.е.; других –
договір між Афінами та Лакедемоном

10. Інститут проксенії. Проксенічні декрети. Правовий статус проксенів.

Спершу у грецьких містах виникла так звана приватна гостинність, коли покровитель,
який приймав чужинця під своє заступництво, захищав його інтереси у своєму полісі.
Але з розвитком зав’язків між полісами приватна гостинність виявилась
недостатньою. Виникла потреба мати в іншому полісі покровителя, який би захищав
усіх, хто прибуває з певного поліса (мореплавці, купці й інші), і забезпечував послам
контакти із владою власного поліса. Це мало наслідком залучення держави до цього
процесу. Отже, зі звичаю приватної гостинності поступово формується «проксенія» –
публічна гостинність. Цей інститут поширився в V ст. до н. е. Держава укладала від
імені своєї громади договір про гостинність з одним із громадян іншого поліса
(проксен). Для надання ефективного захисту обирали повноправного і впливового
громадянина, який проживав на батьківщині. Проксенія оформлювалась офіційно у
вигляді публічно-правового акта, про що повідомлялось рідне місто проксена. Надалі
через останнього здійснювався захист дипломатичних, релігійних, комерційних та
інших інтересів цієї держави та її громадян в полісі проксена. Діяльність проксена
була різноманітною, він: 1) приймав посольства й окремих громадян, що прибували в
його державу; 2) міг виконувати дипломатичні доручення (скеровувався як посол своєї
держави в поліс, з яким був пов’язаний функціями гостинності; був посередником у
переговорах між двома державами); 3) надавав послуги воєнного характеру (сприяв
укладанню мирних договорів, військово-політичних союзів); 4) добивався для
підзахисних участі в релігійних церемоніях чи здійснював релігійні обряди від
їхнього імені; 5) був присутнім як свідок під час складання заповіту чи розпорядження
грошима померлого в його державі чужинця-гостя; 6) зберігав передані йому гроші і
майно чужинців; 7) надавав покровительство купцям, що прибували для торгівлі в
 його місто; 8) організовував похорон чужинця-гостя в разі смерті останнього в місті
проксена тощо.
11. Право міжнародних договорів у Стародавню добу. Види міжнародних
договорів (про війну, про мир, про кордони, про ненапад, про арбітраж, про шлюби та ін.).
Прихильники існування міжнародного права в стародавній період базували свої
аргументи на існуванні міжнародних звичаїв, практиці укладання міжнародних договорів
і т.ін., вказували й на наявність інститутів міжнародного права. Міжнародне право
виникло і почало розвиватись задовго до винайдення писемності. Будучи чи не найбільш
популярним в науці аргументом виникнення міжнародного права, фактор укладання
міжнародних договорів не замінює собою всі інші причини і передумови походження
міжнародного права, як і свідчення його існування. Пережитки ритуалів дійшли до
нашого часу у формі звичаїв ввічливості, гостинності, доброї поведінки та ін. Одним з
таких звичаїв є правило приносити подарунок, при вступі на територію іншої особи.
Розвиваючись в регулюванні міжнародного економічного обміну ці інститути з
розширенням сфери міжнародних відносин набували нових рис і включались в інші
галузі права (посольське, морське, право договорів, право війни та ін.). Це видно на
прикладі інституту обміну жінками, який вплинув на появу інституту еквівалентних
дарунків, а згодом ліг в основу процедури укладання династичних шлюбів та відповідних
їм договорів. Представляючи різні соціальні утворення, часто різні релігії, які забороняли
відносини а тим більше укладання домовленостей з іноземцями, сторони таких актів
вдавалися до деталізованої процедури їх укладання з метою взаємного визнання за ними
юридичної сили. Так виникають досить складні правила процедури укладання
міжнародних договорів та встановлення засобів їх забезпечення (визначення статусу
заручників, розміру та умов сплати данини, визнання богів сторін та ін.) і встановлюється
принцип дотримання міжнародних зобов’язань. Переважна більшість міжнародних усних
угод і письмових договорів того періоду містять 1) вимоги мирного улагодження
конфліктів; 2) закріплення мирних відносин на тривалі (або необмежений) періоди та 3)
правову процедуру вирішення і завершення існуючих воєнних конфліктів.
Організаційними передумовами встановлення системи міжнародного балансу сил в
стародавній період почали виступати вже перші союзницькі, інтеграційні відносини між
державоподібними утвореннями в процесі створення ними унітарних держав (міста –
номи Месопотамії, держави – царства стародавніх Китаю, Індії). Процес їхнього
об’єднання в єдину державу (Вавилон, Асірія) супроводжувався укладанням договорів,
які б гарантували певну міжнародну рівновагу різних держав – імперій. Це вимагало
відповідних міжнародно-правових інститутів: встановлення міжнародного статусу та
обсягу міжнародної правосуб'єктності союзів держав, союзних держав, імперій, держав –
учасниць союзів, врегулювання між ними питань взаємної військової, торгівельної
взаємодії, умови взаємної видачі ними злочинців, біженців, врегулювання спільних
кордонів. Інститут династичних шлюбів відігравав велику роль в додержавний період у
відносинах між стародавніми народами, коли він тісно увійшов зокрема до процедури
укладання міжнародних договорів. Проте свідчення про нього є і в даних античної Греції.
Геродот позитивно відгукувався про скріплення шлюбом укладання договору: "оскільки
без таких родинних зв'язків мирні договори як правило не міцні." Відносини
"внутрішнього" рівня можна прослідкувати на прикладі стародавньої Месопотамії, де
існував центр (місто Ашшур), його сателіти в південній Месопотамії та система
торігвельних колоній в Сирії та Анатолії. Подібною була і система хеттської держави, яка
проте, засновувала не колонії, а збільшувала кількість залежних від неї більш слабких
країн, укладаючи з ними нерівноправні договори.
12. Міжнародне право Стародавньої Індії (загальна характеристика).
 В Стародавній Індії розвинутим був інститут посольства. Мали місце різні ранги
дипломатичних агентів: повноважні посли, посли, що мали обмежені повноваження,
гінці. Договори могли укладатися виключно послами, для яких розроблялись
спеціальні інструкції та визначались повноваження. На послів покладались функції
сприяння реалізації укладених договорів, нагляд за виконанням договорів, розвиток
дружніх стосунків та ін. Послам заборонялось втручатися у внутрішні справи
держави, в якій вони проводили свою діяльність. Посли та гінці мали вірчі грамоти і
користувалися недоторканністю. В Стародавній Індії розвинутим та регламентованим
стало договірне право. В договірній практиці мали місце дипломатичні договори
(укладалися в мирний час: рівні та нерівні, вигідні та невигідні) та договори,
породжені війнами (договори про сплату данини, про уступку територій та права
збору податків, васальні договори). Відмова від договору могла мати місце якщо була
обґрунтованою. Розвинутим в Стародавній Індії слід вважати і право війни. В Законах
Ману, зокрема, закріплювалось, що війна є лише останнім засобом вирішення спорів.
Війні має передувати пред’явлення ультиматуму і, власне, оголошення війни.
Оголошення війни мало наслідком розірвання дипломатичних відносин і припинення
дії всіх договорів, які були укладені між сторонами. Заборонялось підтримувати
стосунки з громадянами держави-ворога. Під час війни не заборонялось брати
полонених, конфісковувати їхнє майно, яке вважалось здобиччю, однак не підлягали
захопленню та руйнуванню храми та культові споруди. Їхні хранителі, так само, як і
хранителі мостів та колодязів, користувалися недоторканністю. Правила ведення
війни встановлювали жорсткі обмеження насильства під час військових дій –
заборону використовувати отруєну зброю, вбивати неозброєних, полонених, сплячих,
поранених, зобов’язання переможця бути помірним в вимогах до переможеної
сторони. Важливо відзначити, що в Стародавній Індії мали місце норми, що
регламентували ведення війни на морі. Зокрема, ворожі торговельні кораблі
дозволялось захоплювати та знищувати, так само як і ворожі вантажі, які
перевозились на нейтральному судні. Ворожі порти та узбережжя дозволялось брати в
морську блокаду, порушення якої означало знищення судна та вантажу (пізніше-
конфіскацію). Війни завершувалися або повною капітуляцією або укладенням
мирного договору, після підписання якого поновлювалась дія укладених до війни
договорів. Держави, які не брали участь у війні, користувались правами нейтральної
держави, причому, розрізнялись кілька видів нейтралітету: нерішуча держава;
держава, яка не бере участь у військових діях, проте чинить тиск на ворогуючі
держави; держава, що намагається допомогти слабкій державі; держава, що підтримує
одну з сторін, допомагаючи під час проведення переговорів. Поширеною в Індії була
практика третейського розгляду.

13. Посли і посольства у Давній Греції. Становлення давньоеллінського посольського права

Давні греки не знали інституту постійного дипломатичного представництва. Посольства
мали тимчасовий характер і конкретні цілі. Зазвичай це було укладання або підтвердження
договорів про союзи або мирні договори, а також прийняття присяги. Протилежна місія
послів - оголошення війни або вручення документа про її оголошення. Переговори вони мали
вести спільно, але історії відомі випадки, коли через розбіжності між собою посли проводили
переговори незалежно один від одного і навіть шкодили один одному. Зазвичай дипломатами
були посадові або впливові особи (царі, стратеги), але відомі випадки, коли послами
призначали ораторів і акторів. Це пов’язане з великим значенням красномовства і декламації
в афінському суспільстві. Наприклад, відомий оратор Демосфен брав участь в афінському
посольстві до македонського царя Філіпа II. На утримання послів виділяли певну кількість
грошей (символічну суму - одну драхму), штат прислуги, їм надавали листи з
рекомендаціями (симболи) до проксенів міста, інструкції, в яких було викладено мету
поїздки. Цікаво, що вони становили собою дві складені разом навощені дощечки (дипломи),
звідси й походить термін «дипломатія». Зазвичай, до іноземних послів ставилися дуже добре:
їм забезпечували хороший прийом, робили подарунки, запрошували на театральні вистави,
ігри. Вони користувалися недоторканністю, порушення якої розглядалося як ворожий акт.
Але інколи послів могли й вислати з міста, як, наприклад, у 392-391 pp. до н. е. спартанці
вчинили з посольством Андронікіда. З поверненням на батьківщину члени посольства
звітували про результати місії у Народних зборах. За умови схвалення їхньої діяльності,
посли отримували почесні нагороди. Найпочеснішою вважався лавровий вінок із
запрошенням на обід у пританію - особливий будинок біля Акрополю, в якому чинили
правосуддя і здійснювали інші публічно значимі урочисті заходи.

14. Діяльність претора перегрінів та її вплив на формування міжнародного права

Претор перегрінів вирішував майнові спори, що виникали між перегрінами або

перегрінами – з одного боку, і римськими громадянами – з іншого. Особливим
засобом захисту суб’єктивного права було будь-яке втручання преторів. Претор брав
активну участь у судовому процесі, в його створенні, побудові на підставі своєї
юрисдикції, яка була надзвичайно велика. Крім того, він мав право видавати велику
кількість юридично важливих актів. Це був вияв адміністративної влади преторів.
Користуючись владою, що їм належала, претори здійснювали захист спеціальними
юридичними засобами для поліпшення, доповнення та усунення недоліків цивільного
процесу. Претор здійснював ці юридичні акти за допомогою стислого розгляду
обставин справи, щоб гарантувати законну процедуру ведення судового процесу або
щоб розглянути можливість запобігти судовому процесу у майбутньому. Претор ці дії
здійснював самостійно, не перекладаючи цю справу на суддю.

15. Вплив римського права на формування міжнародного права

Антична основа міжнародного права Середньовіччя проявилася і в ефективному

застосуванні норм договірного права Риму. В ранньосередньовічний період між
Римом і новими феодальними державами, або останніми між собою продовжували
застосовуватись практично всі види та форми міжнародних договорів, вироблених
Римом: мирні договори ,договори про дружбу, про протекторат (покровительство),
гостинність, союзні договори (як ті, що укладалися на основі принципу рівності і
взаємності, так і ті, що фактично нав'язувались Римом, але в подальшому
дотримувались обома сторонами), міждержавні торгівельні трактати, договори про
умови морського мореплавства тощо. В цьому проявилась, з одного боку, правова
зацікавленість нових ранньосередньовічних народів, які за відсутності свого сталого
права запозичували і використовували античні (римські) міжнародно-правові наробки.
Таким чином, в період раннього Середньовіччя можна говорити, що римське право
народів (jus gentium), як сукупність міжнародно-правових норм, що продовжують
регулювати відносин між народами Європи, в чому проявилась традиція часів
Римської імперії, стало тією античною основою, на якій базуватиметься міжнародне
право Середньовіччя.

16. Міжнародні договори античних держав Північного Причорномор’я – перші з

відомих пам’яток міжнародного права на теренах України.

Причорномор’я взаємодіяли з державами Північної Африки, Близького та Середнього

Сходу, Малої Азії, Китаєм; китайці підтримували контакти з Центральною Азією і
 Близьким Сходом (так виник Великий Шовковий Шлях), Індією; царства Індії мали
відносини із Близьким Сходом, Середземномор’ям і т.д. Саме на рівні звичаю
проявилась, в першу чергу, невідповідність старих принципів та норм і частково
інститутів новим міжнародним відносинам; і саме звичай – основний компонент
стародавнього міжнародного права почав проявляти свою неспроможність оперативно
та ефективно ліквідувати цю невідповідність. Міжнародний договір, не ставши
основним джерелом, разом з тим, на цей перехідний період стає чи не основним
засобом приведення у відповідність старого міжнародного права новим міжнародним
відносинам, сприяє узгодженню різноманітних внутрішніх звичаїв різних політично-
владних спільнот з правилами, що діяли в міжнародній сфері.
17. Трансформація стародавнього міжнародного права у середньовічне

Можна перелічити ряд причин, що сприяли значній ролі цієї системи в період
трансформації стародавнього міжнародного права в міжнародне право Середньовіччя.
Це зокрема: Флуктуативна природа jus gentium (що сприяла його неодноразовим
історичним перетворенням, зокрема із публічно-правової галузі в приватноправову і
навпаки), звичаєвий характер, поєднання приватноправових та публічно правових рис
і якостей, характер цього правового комплексу, як спільного багатьом народам. Дані
причини вимагають більш детального розгляду.
Флуктуації, які зазнало на собі пізньоантичне міжнародне право, не змінили його
сутності лише завдяки наробленій пристосовуваності jus gentium. Йому був знайомий
і генетично властивий перехід з публічно правових на приватноправові основи,
регулювання як внутрідержавних, так і міжнародних відносин. При таких змінах
особлива роль належить загальним принципам та основним і характерним
властивостям права. Властивостям права. В період загальних трансформаційних
процесів правових систем від стародавнього періоду до Середньовіччя. І не лише
вижило, але й визначило сутність ранньосередньовічного міжнародного права.
Базуючись на аналізі таких історичних змін jus gentium, можна говорити, що в період
раннього Середньовіччя воно являло собою комплекс міжнародно-правових норм,
завдяки яким продовжувалась традиція регулювання міжнародних відносин, що
склалися ще в часи Римської імперії.
18. Особливості міжнародного права у період Середньовіччя (загальна
характеристика).

Характерною тенденцією міжнародного права середньовічного періоду стає

послаблення міжрегіональної відокремленості і започаткування універсалістських
засад. Міжрегіональне співробітництво розмивало пірамідальні основи стародавнього
міжнародного права. Спочатку зникли міжрегіональні обмеження в рамках певного
географічного регіону, а потім послаблення торкнулись і міжрегіональної
відокремленості.
З’явилася безліч торговельних доріг. Посилення торгівельної взаємодії і
взаємозалежності впливає на послаблення міжнародно-правової відокремленості шляхом
збільшення числа договорів. ------великі переселення народів, мандрування кочових
племен швидше можна назвати спонтанним, але не менш сильним фактором подолання
регіональної ізольованості.
Культурний обмін міжрегіонального характеру. Характерною особливістю
середньовічного типу міжнародного права є його становлення передусім як договірного.
обмін територіями, про відмову від території, про купівлю території, про поділ територі
 19. Міжнародний договір як основоположне джерело міжнародного права доби
Середньовіччя.

міжнародний договір в середньовічному міжнародному праві починає відігравати

ключову роль як його джерело. Протягом середньовіччя міжнародні договори і договірні
відносини відігравали важливу роль у регулюванні стосунків між державами. Однак
інститут міжнародного права був розвинутішим і збагачувався лише упродовж більш
пізнього середньовіччя та ренесансу.Наприклад, Тревізький мир 1381 року і Сердінський
мир 1326 року встановили мирні відносини між Інгерманландією і Швецією. Угода
Калмського миру 1611 року врегулювала конфлікт між Швецією та Російською
державою.
Згодом, з розвитком міжнародного права, особливо після Паризької миру 1856 року та
Віденської конвенції 1815 року, міжнародні договори стали більш систематизованими та
регулярними в історії міжнародного права.
20. Основні риси становлення середньовічних інститутів міжнародного права
(загальна характеристика).

Норми, що існували в стародавньому міжнародному праві переважно, як окремі

правила поведінки в Середньовіччі починають складатись в інститути. В
Середньовіччі інститути міжнародного права формуються за умов, коли на перший
план виходять принципи міжнародного балансу сил, легітимізму та національності.
Особливістю інститутів середньовічного міжнародного права було і те, що вони
покликані регулювати відносини специфічного феодального типу. Середньовічне
міжнародне право – координаційне право на договірній, суверенній основі. Тому в
ньому виникає ряд новацій, зокрема й інститутів, що відповідають цій специфіці.
До них можна віднести встановлення системності основоположних принципів,
внутрішньої єдності зв’язків між елементами і компонентами цієї системи і структури,
визнання нових принципів міжнародного права, введення системності в його
структурні компоненти – галузі, насамкінець згрупування норм щодо одного об’єкту
регулювання у відповідні інститути. Іншим фактором, що вимагав створення
системності міжнародного права був його перехід до міжрегіональних зв’язків. Так,
якщо в стародавньому «пірамідальному» міжнародному праві відносини рідко
виходили за межі свого міжнародно-правового регіону, то й норми, що їх регулювали
могли мати розрізнений, несистемний і казуїстичний характер. З цього походить низка
характерних інститутів середньовічного міжнародного права, В середньовічному
міжнародному праві значно зростає вага інституту території, територіального
верховенства.
Можна простежити подібності в становленні інституту міжнародної
правосуб’єктності стародавнього періоду й періоду раннього середньовіччя. Інститут
правосуб'єктності правителя в ранньому середньовіччі по суті повторює статус
правителя стародавніх країн: глава держави є повноцінним суб’єктом міжнародного
права, його міжнародні зобов’язання зобов’язують країну в цілому.І нститут
династичних шлюбів, що має договірне закріплення (роль інституту міжнародного
правонаступництва В цей період структурується ціла низка інститутів міжнародного
договірного права. Один з них інститут найбільш сприятливого чи національного
режиму
 21. Формування міжнародного морського права у Середньовіччі

Середньовіччя є, скоріше, періодом активного формування галузей міжнародного права. В

середні віки змінився і сам принцип розбудови структури середньовічного міжнародного
права, в морському праві – принцип свободи відкритого моря (невизнання окремими
регіонами цього принципу суттєво загальмувало розвиток в них міжнародного права та
збільшило кількість воєн). В середньовічний період однією з перших у той час почала
складатись галузь морського права. Середньовічне морське право перейняло ряд наробок
стародавнього періоду:
1) визнання відкритого моря вільним для всіх народів;
2) мережу і визнання відповідного правового статусу портів;
3) інфраструктуру морських сполучень та окремі положення щодо врегулювання їх
використання (морські маршрути від Тихого і Індійського до Атлантичного океанів);
4) джерела морського права;
5) об’єкти (предмети) правового регулювання (міжнародна морська торгівля, рибальство і
промисел в більш широкому сенсі, міжнародна морська війна, піратство та боротьба з ним,
вирішення міжнародних морських спорів та ін.);
6) основні підінститути стародавнього інституту морського права (права у відкритому морі,
берегове право, територіальні води, прибережні води, право проходу та ін.);
7) систему правил міжнародної морської діяльності, які згодом складуть основу
міжнародного морського приватного права (правила найбільшого сприяння для міжнародних
морських перевезень, правила фрахтування суден для цієї мети, правила і порядок
міжнародних морських перевезень вантажів, пошти та людей, правила розподілення збитків
на випадок корабельної аварії, відповідальність за втрату чи пошкодження вантажів, правила
користування морськими причалами і портами, правила висадки на беріг, входу і
перебування в порту, оплати мита та ін.);
8) норми і процедури, що полегшували міжнародно-правове регулювання морської
діяльності за умов поєднання приватно-правового та публічно-правового її аспектів. На
формування морського права Середньовіччя мали вплив розширення і активізація
міжрегіональної торгівлі. Найбільш інтенсивно інститути міжнародного морського права в
середні віки формуються в тих регіонах, де склались сильні морські держави. Активно
розвивалась морська торгівля Британії та Іспанії, інших крупних морських держав.
Іншим осередком формування міжнародного морського права став середземноморський
регіон. Зі свого боку розвиток морської торгівлі і сполучень тут призвів до зростаючої ролі
італійських міст в загальноєвропейській політиці. Заснування факторій на віддалених
територіях сприяло розвиткові в цих містах морського права.Це підтверджується також тим,
що більшість основних середньовічних кодифікацій міжнародного морського права було
вироблено в італійському регіоні на основі морських звичаїв міст Венеції, Амалфі, Пізи,
Генуї та ін. Із вимог міжнародної торгівлі походять інститути, що забезпечували реалізацію
принципу свободи морів. Вже в ранньому Середньовіччі цей принцип визнається, як
основоположний багатьма країнами й народами Європи.

22. Міжнародно-правові погляди Гуго Гроція (1583-1654 рр.). Вплив ідей Гуго
Гроція на подальший розвиток науки міжнародного права.
Політико-правові погляди Гроція викладено й у таких його працях, як трактат «Про право
здобичі», «Вступ до вивчення права Голландії» (1631) та ін. Мета трактату «Про право
війни і миру», як її сформулював сам автор, — це дослідження принципів справедливості
в міжнародних відносинах, розв'язання теоретичних проблем міжнародного права.
Прагнення до послідовного юридичного розгляду проблем суспільства, держави,
внутрішньої та зовнішньої політики знайшли переконливий вияв у тому, що й проблеми
війни та миру, які були досить актуальними для тогочасного періоду Тридцятилітньої
війни, висвітлюються Гроцієм саме в правовій площині, з позицій юриспруденції, а не
науки про політику. На думку Гроція, предмет юриспруденції — це питання права та
справедливості, а предмет політичної науки — доцільність і користь. Виходячи з такого
розуміння предмета юриспруденції, Гроцій надавав важливого значення
запропонованому ще Арістотелем поділу права на природне та волеустановлене. При
цьому природне право визнається ним як «припис здорового глузду, яким та чи інша дія,
залежно від її відповідності чи невідповідності самій розумній природі, визнається або
морально ганебною, або морально необхідною» У своєму трактаті Гроцій розглядає
міжнародне право як форму волеустановленого права. На його думку, «права у сфері
міжнародних відносин» створюються за взаємною згодою держав з міркувань
користі.Потрібно вказати й на те, що в концепції Гроція проблема співвідношення права
та сили трактується як засіб практичної реалізації вимог природного права і у
внутрішньодержавному житті, і в міжнародному спілкуванні.Політико-правове вчення
Гроція, яке поширюється на сферу внутрішньодержавних та міжнародних відносин,
спрямоване на утвердження правових принципів у сфері зовнішньої політики й на
досягнення миру. Розглядаючи питання про те, якій саме цінності надати пріоритет —
свободі чи миру, Гроцій у цьому політико-правовому виборі, без сумніву, перевагу надає
миру.Обґрунтовуючи необхідність правового оформлення й регулювання міжнародних
відносин, і насамперед проблем війни та миру, Гроцій критикував поширену думку, що
війна геть не сумісна з правом. «Неможливо, — підкреслював він, — не тільки
погодитися з домислами декого, начебто під час війни припиняються всі права, але навіть
не потрібно ні розпочинати війну, ні продовжувати розпочату війну інакше, ніж
дотримуючись меж права й добросовісності» Непересічне значення праці Гроція «Про
право війни і миру» для науки міжнародного права полягає в тому, що він уперше
спробував викласти саме те право, що «визначає відносини між багатьма народами або
їхніми правителями» ,тобто міжнародне право в його сучасному розумінні. Безперечно,
на наукових політико-правових поглядах Гроція відбилося все розмаїття епохи, за якої
він жив і плідно у творчому сенсі працював. Це визначило специфіку тлумачення ним
поняття міжнародного публічного права. Проте, відзначаючи еволюцію визначення
міжнародного права від часів Гуго Гроція і до наших днів, слід підкреслити, що
залишаються незмінними юридичний характер міжнародного права, особливості його
 суб'єктів і предмета регулювання. Отже, наукові праці Гроція є важливим джерелом для
поглиблення й розвитку теоретичних засад сучасного міжнародного права.

23. Оснабрюцький і Мюнстерський договори. Значення Вестфальського миру 1648

р. для розвитку міжнародного права.

У двох складових частинах Вестфальського миру - Оснабрюцькому та Мюнстерському

договорах - були закладені принципи міжнародного права, що не втратили своєї актуальності
й до нашого часу. В текстах Вестфальського миру вперше йде мова про суверенітет,
конфесійний нейтралітет держав з відповідним захистом прав індивідуума і захистом
власності, право вільно укладати договори з іншими країнами і т. п.

24. Основні риси вестфальської системи міжнародного права

основні принципи

 пріоритет національних інтересів;

 принцип балансу сил;
 пріоритет держав — націй;
 принцип державного суверенітету;
 право вимагати невтручання у свої справи;
 рівність прав держав;
 зобов'язання виконувати підписані договори;
 принцип дії міжнародного права і застосування дипломатії в міжнародних
відносинах (дотримання договорів стало найважливішим елементом такої
практики, а міжнародне право і регулярна дипломатична практика — невід'ємним
атрибутом відносин між державами).

25. Велика Французька революція та міжнародне право

Велика французька революція стала ініціатором нових підходів до розуміння й

утвердження гуманітарних і економічних цінностей, породила великі демократичні
принципи, деякі з них стали принципами нового міжнародного права. У сучасному світі
усе більш явним стає положення про те, що світова політика повинна виходити
 переважно із загальнолюдських цінностей в ім'я майбутнього всього людства. Основні
права й свободи людини знайшли своє закріплення в Декларації прав людини й
громадянина, що була прийнята під час революції. З XIX ст. способи й засоби захисту
прав людини як на державному, так і на міжнародному рівнях істотно збагатилися й
пішли далеко вперед. Але не можна стверджувати, що документи Великої французької
революції мають тільки історичне значення. Втративши свою формальну юридичну
чинність, вони й у цей час зберегли значення як для Франції, так і всього світу. Особливе
місце тут займає Декларація прав людини й громадянина 1789p., що являє собою
основний елемент національної спадщини Франції. Декларація складається з 17 статей. У
ній як основні і невід'ємні права людини були проголошені свобода, власність, безпека й
спротив гнобленню. Рівність людини як «природне й невід'ємне право» у Декларації не
згадується, але вона встановила, що люди народжуються й залишаються вільними й
рівними в правах. Декларація закріпила положення про те, що закон може забороняти
тільки такі дії, які є шкідливими для суспільства.

26. Основні тенденції в класичному міжнародному праві кінця XVIII – початку ХХ

століття

Класичне міжнародне право в період від кінця XVIII до початку ХХ століття (період, який
можна охарактеризувати як епоху розквіту національних держав і розвитку міжнародних
відносин) відзначається кількома ключовими тенденціями:
Суверенітет та невтручання: Засновники класичного міжнародного права виділяли
суверенітет як основний принцип. Це відображалося в тезі про непорушність територіальної
цілісності держав та принципі невтручання у їхні внутрішні справи.
Дипломатія та мирні засоби вирішення спорів: Розвиток дипломатії став характерною
рисою класичного міжнародного права. Держави встановлювали дипломатичні відносини та
використовували мирні переговори для вирішення конфліктів.
Розвиток концепції міжнародної правосуб'єктності: У класичному міжнародному праві
зародилася концепція міжнародної правосуб'єктності, згідно з якою держави, а пізніше і
міжнародні організації, визнавалися суб'єктами міжнародного права.
Розвиток права війни та мирні договори: Класичне міжнародне право активно розвивало
право війни, включаючи принципи щодо ведення війни, права та обов'язки
військовополонених. Одночасно важливу роль відігравали мирні договори, які регулювали
відносини між державами.
Заборона вживання сили, окрім випадків самооборони: Поступово зміцнювалася ідея
обмеження вживання сили між державами. Закріплення цього принципу визначало, що
вживання сили можливе лише в разі самооборони.
Колективна безпека: Виникла ідея колективної безпеки, за якою держави мали
забезпечувати спільну оборону від загрози або агресії.
Зростання ролі міжнародних конференцій: Міжнародні конференції стали важливим
механізмом для обговорення та встановлення загальновизнаних стандартів у міжнародних
відносинах. Наприклад, Паризька мирна конференція 1919 року створила Лігу Націй.

27. Режим протекторату європейських держав у класичний період міжнародного

права

Режим протекторату у класичний період міжнародного права вказує на ситуацію, коли одна
держава надає іншій державі або території певний ступінь контролю, але при цьому
зберігається формальний статус незалежності. Цей термін часто використовувався для опису
систем, що складалися в Європі у 19-му столітті, коли сильні держави встановлювали
впливові стосунки з менш сильними чи менш розвиненими державами або територіями.
Формальна незалежність: Держава чи територія, що знаходилася під протекторатом,
зберігала формальний статус незалежності. Вона могла мати свою власну владу, символи
державності та певний рівень внутрішньої автономії. Зовнішній вплив: Однак, держава-
протектор зазвичай мала значний вплив на зовнішні та, часто, внутрішні справи території під
протекторатом. Це включало в себе контроль над зовнішньою політикою, обороною,
економікою тощо. Економічний вплив: Часто протекторати слугували як зони впливу для
торгівлі та економічних інтересів держав-протекторів. Вони можуть мати доступ до ресурсів
і ринків території під протекторатом. Відсутність повноцінного підкорення: Однак,
протекторат відрізнявся від колоніального підкорення, оскільки формальна незалежність
зберігалася. Це було важливою різницею, інколи визначальною для відносин протекторату.
Можливість скасування протекторату: Статус протекторату міг бути змінений чи
скасований внаслідок дипломатичних чи політичних подій, таких як міжнародні угоди чи
конфлікти. Режим протекторату став характерним для багатьох відносин між європейськими
державами у 19-му столітті та на початку 20-го століття і мав велике значення для
формування владних блоків і сфер впливу в колоніальній та післяколоніальній ері.

28. Суверенна рівність держав та їх визнання у класичному міжнародному праві

Суверенна рівність держав та їх взаємне визнання є однією з ключових принципових основ

класичного міжнародного права. Ці принципи сформувалися в період від кінця XVII до
початку ХХ століття і визначили структуру та принципи міжнародної системи в той час
1. Суверенна рівність держав: Принцип суверенної рівності встановлює, що всі
держави мають однаковий статус суверенних суб'єктів міжнародного права.
Незалежно від розміру, національної потужності чи інших характеристик, кожна
держава має право на свій суверенітет та незалежність.
2. Принцип невтручання: Засновники класичного міжнародного права визначили
принцип невтручання, який забороняв державам втручатися у внутрішні справи інших
держав без їхнього згоди. Це було тісно пов'язано з ідеєю суверенітету та
незалежності.
3. Взаємне визнання: Держави визнавали одна одну як суверенні суб'єкти
міжнародного права. Визнання мало важливе значення і є ключовим для розвитку
дипломатичних відносин, встановлення консульських представництв та інших
міжнародних контактів.
4. Дипломатія як інструмент вирішення спорів: Засобом взаємодії та вирішення
конфліктів ставала дипломатія. Держави використовували дипломатичні канали для
вирішення різниць та забезпечення мирного спілкування.

Ці принципи визнані в Трактатах Вестфальського миру 1648 року та інших угодах, що на той
час закладали основи класичного міжнародного права. Ці ідеї залишалися актуальними
протягом багатьох століть і, в багатьох відносинах, залишаються важливими в сучасній
міжнародній системі.
29. Віденський конгрес 1814-1815 рр.: загальна характеристика, учасники та рішення.
Віденський конгрес— конференція послів великих держав Європи, очолювана австрійським
дипломатом Клементом фон Меттерніхом, яка проходила у Відні з 18 вересня 1814 р. до 9
червня 1815 р. До австрійської столиці з'їхалися понад двісті дипломатів майже з усіх країн
континенту.
Мета конгресу полягала в тому, щоб врегулювати питання і
перекроїти континентальну політичну карту після розгрому наполеонівської Франції.
Переможці прагнули відновити монархії, повалені після Великої французької революції,
повернути на континент мир і спокій, але при цьому перекроїти карту Європи — кожен на
свою користь.

Учасники конгресу:

1. Австрія (Клеменс ван Меттерніх)

2. Велика Британія (Лорд Кастлрі, герцог Веллінгтон)
3. Росія (Цар Александр І)
4. Франція (Талейран)
5. Прусія (Карл фон Гарденберг)

Інші представники великих та менших держав також брали участь.

Загальна характеристика та рішення Віденського конгресу:

1. Відновлення монархій: Конгрес призвів до відновлення численних європейських

монархій, які були зруйновані або підірвані Наполеонівськими війнами. Метою було
відновлення стабільності та легітимності правлячих династій.
2. Утвердження принципу рівноваги сил: Конгрес визнавав принцип рівноваги сил,
що передбачав баланс між різними державами для уникнення домінування однієї
держави над іншими.
3. Створення Священного союзу: Священний союз був утворений Росією, Австрією та
Прусією як засіб для взаємодії та спільної охорони монархічних інтересів.
4. Визначення меж: Конгрес вирішив питання визначення кордонів між державами,
зокрема, відновив статус країн, які були зазначені під час Наполеонівських війн.
5. Затвердження статусу Швейцарії та Бельгії: Було вирішено питання щодо
нейтралітету Швейцарії, а також визначено статус Бельгії, яка була об'єднана з
Нідерландами.
6. Відновлення мирного порядку: Конгрес виступав за ідеї відновлення мирного
порядку в Європі та вирішення конфліктів шляхом дипломатії та переговорів.

Віденський конгрес визначав рух Європи впродовж наступних десятиліть і поклав початок
новому етапу міжнародних відносин. Він був важливою подією, що закінчила
Наполеонівські війни і визначила новий політичний лад в Європі після їхнього завершення.

30. Аахенський протокол та Аахенська декларація, їх основні положення

Відновлений європейськими країнами міжнародний правопорядок в контексті віденського

конгресу 1814-1815 рр. потребував гарантій його непорушності та стабільності на
міжнародній арені. Відтак нами зосереджується увага на тому, за яких умов створювались
гарантії спокою в європі та які країни забеспечували новостворений порядок міжнародних
відносин.
Офіційне закріплення гарантій міжнародного правопорядку, створеного Віденським
конгремос1814-1815 рр.,, мало місце під час проведення Аахенського конгресу 1818 р. та
укладення Аахенського протоколу від 3 (15) листопада 1818 року та Аахенської декларації
від 3 (15) листопада 1818 р. у результаті підписання зазначених документів Європа отримала
механізм реалізації міжнародного правопорядку.
Учасниками були представники Росії, австрії , прусії, англії і франції. Саме завдяки вище
наведеним документам було створено союз пяти держав. Преамбулою аахенського
протоколу визначається місце франції у системі європейської політики та міжнародні
відносини які ають існувати між францією і державами які уклали з нею паризький мирний
договір 8 (20) листопада 1815 р.
Положення: взаємовідносини між 5 союзниками та іншими державами базуватимуться на
щирій дружбі та взаєморозумінні
Метою обєднання є збереження миру за допомогою чіткого дотримання всіх зобовязань,
взятих на себе союзниками за відповідними трактатами
Обовязок франції як учасника пентархії сприяти дотриманню та утвердженню того порядку,
який було встановлено в європі

31. Паризький конгрес 1856 р. та його рішення.

Паризький конгрес відкрився 13 (25) лютого 1856 року в столиці Франції. У ньому брали
участь Росія, Франція, Англія, Австрія і Сардинія. Пізніше до них приєдналася Туреччина.
Основними супротивниками Росії в Парижі стали Англія і Австрія. Що стосується Франції,
то вона з багатьох питань підтримувала російську делегацію, ставлячись до союзу з Англією
досить формально. Наполеон III справедливо вважав, що його країна і так вже отримала
багато від війни (від переважання в Туреччині до «реваншу» за 1814 рік). Більш того, під час
конгресу намітилося потеплення відносин між колишніми ворогами. Наполеон III підтвердив
в бесіді з Орловим, що відтепер не бачить ніяких корінних суперечностей, які могли б
перешкодити зближенню Росії і Франції.
Англія, що спочатку взагалі не бажала такого швидкого миру, тепер відверто прагнула до
ослаблення Росії в басейні Чорного моря, до підриву її позицій на Кавказі, наполягала на
демілітаризації Аландських островів. За підтримки австрійців англійці вимагали навіть
повного зриття російських укріплень по чорноморському узбережжі, проте, завдяки
підтримці Наполеона III, Орлов в цьому питанні переміг.
Австрія вимагала відторгнення від Росії всієї Бессарабії і розраховувала на приєднання до
своїх володінь Дунайських князівств. Колишні союзники, проте, ніяк не підтримали
Дунайську імперію, і австрійці пішли з конгресу, не отримавши ніякої сплати за свій
ультиматум від 2 грудня 1855 року, що назавжди зіпсував відносини з Росією.
Туреччина на конгресі була вимушена погоджуватися з союзниками навіть, коли їхня думка
явно розходилася з її інтересами. Особливо (але без якихось серйозних наслідків) на конгресі
розглядалося питання про необхідність майбутнього політичного об'єднання Дунайських
князівств.
У результаті 18 (30) березня 1856 року був підписаний Паризький мирний договір 1856 р.,
який підбив підсумки Кримської війни. До 1871 року цей договір визначав зовнішню
політику європейських держав. Він і став закінченням Паризького конгресу 1856 року.
Паризький конгрес 1856 р. заборонив каперство (захоплення, пограбування, потоплення
суден нейтральних або таких, що воюють, держав) і проголосив нейтральним Чорне море.
32. Берлінський конгрес 1878 р. та його значення.
Берлінський конгрес — міжнародний конгрес, що відбувся 13 червня — 13
липня 1878 року і був скликаний для перегляду умов Сан-Стефанського мирного договору
1878, який підсумував політичні наслідки Російсько-турецьку війну 1877—1878 років.
Ініціаторами конгресу були Австро-Угорська імперія та Велика Британія, які виступили
проти посилення позицій Російської імперії на Балканах, проти національного
визволення слов'янських народів Балканського півострова, особливо проти утворення
великої слов'янської держави — Болгарії. Російська імперія під загрозою війни з Великою
Британією та Австро-Угорською імперією, ослаблена щойно завершеною війною з
Османською імперією і не підтримана Німецькою імперією, була змушена погодитися на
скликання конгресу.
Суперечки йшли в основному з приводу Болгарії, територію якої, визначену Сан-
Стефанський договором, Австро-Угорська імперія і Велика Британія бажали урізати до
мінімуму, про Боснію та Герцоговину, на які претендувала Австро-Угорська імперія, і про
території у Закавказзі, яке відійшло від Османської імперії до Російської імперії, проти чого
протестувала Велика Британія.
Підсумком конгресу стало підписання Берлінського трактату, за яким Болгарію було
поділено на три частини; Фракія та Албанія залишались за Османською імперією; визнана
незалежність Князівства Чорногорія, Князівства Сербія та Румунії. Масове невдоволення
балканських слов'ян рішеннями конгресу викликало Кресненско-Разрожське повстання.

33. Гаазькі конференції миру 1899 р. та 1907 р. Прийняття Гаазьких конвенцій.

Гаазькі конференції миру 1899 і 1907 років були важливими подіями в історії міжнародного
права. Вони відбулися в Гаазі, Нідерланди, і зібрали представників більшості держав світу
для обговорення та укладення міжнародних конвенцій і угод, спрямованих на регулювання
питань війни та миру.

Гаазька конференція миру 1899 р.:

1. Привід до створення: Головним стимулом для проведення цієї конференції було

заснування Міжнародного Суду справедливості та обговорення питань зменшення
збройних загроз і обмеження збройних конфліктів.
2. Основні рішення:
 Ухвалення Гаазьської конвенції про мирне вирішення міжнародних суперечок.
 Утворення Постійного арбітражу для вирішення міжнародних суперечок
шляхом арбітражу.

Гаазька конференція миру 1907 р.:

1. Розширення обсягу конференції: В 1907 році була проведена друга Гаазька

конференція, в якій взяли участь представники більшого числа держав.
2. Прийняття нових конвенцій:
 Ухвалення Конвенції про обмеження використання сили для стягнення боргів
за контрактами.
 Укладення Конвенції про правила інтернаціональної війни на суходолі.
 Прийняття документів, що регламентували поведінку в морських війнах.

Обидві конференції призвели до утворення системи міжнародного права, спрямованої на

регулювання питань війни і миру, а також на сприяння мирному вирішенню суперечок між
державами. Гаазькі конвенції стали важливим етапом у розвитку міжнародного
гуманітарного права та засновання системи колективної безпеки в міжнародних відносинах.

34. Версальський мирний договір 1919 р.

Версальський мирний договір 1919 року був однією з ключових угод, яка завершила Перший
світовий війну. Договір був укладений на конференції в Парижі і підписаний 28 червня 1919
року в Залі Дзеркав замку Версаль поблизу Парижа. Основні положення договору визначали
умови миру між Антантою (головними альянсовими силами, такими як Франція, Велика
Британія, США та інші) та центральними державами, зокрема з Німеччиною.

Основні аспекти Версальського мирного договору:

1. Територіальні втрати Німеччини:

 Втрата частини території на користь сусідніх держав, зокрема Ельзасу і
Лотарингії, які передавалися Франції.
 Передача деяких територій Польщі.
2. Військові обмеження:
 Обмеження розмірів німецьких збройних сил.
 Заборона на використання певних видів військової техніки.
3. Визнання відповідальності:
 Стаття 231 давала право альянсовим силам вважати Німеччину та її союзників
винними у виникненні війни та зобов'язувала їх сплатити відшкодування.
4. Відшкодування:
 Німеччині було накладено величезні відшкодування для покриття воєнних
витрат альянсових сил та реконструкції руйнівної економіки.
5. Створення Ліги Націй:
 Версальський договір встановив створення Ліги Націй як організації,
спрямованої на забезпечення колективної безпеки та вирішення міжнародних
конфліктів мирними засобами.
6. Зміни в устрої Німеччини:
 Впровадження політичних та економічних змін в Німеччині з метою підтримки
демократії та запобігання повторенню подій, що призвели до війни.

Версальський мирний договір став об'єктом критики та обурення у Німеччині і, в певній мірі,
визначив динаміку міжнародних відносин у міжвоєнний період, включаючи історичні умови
для Другої світової війни.

35. Вплив Першої світової війни на розвиток міжнародного права

Перша світова війна (1914-1918 рр.) значно вплинула на розвиток міжнародного права,
надавши історичний контекст і різні сценарії для перегляду та змін у міжнародних
відносинах та правових принципах. Деякі ключові аспекти впливу Першої світової війни на
розвиток міжнародного права включають:

1. Версальська система та Міжнародна Ліга Націй: Перша світова війна завершилася

підписанням Версальського мирного договору 1919 року, який встановив новий
міжнародний порядок. З'явилася Ліга Націй, перша спроба створення організації для
вирішення міжнародних конфліктів та підтримки колективної безпеки.
2. Принцип самовизначення та деколонізація: Під впливом Першої світової війни
змінився підхід до національного самовизначення народів. Принцип самовизначення
став важливим для визнання прав національної самостійності, що сприяло
деколонізації та виникненню нових незалежних держав.
3. Договірні відносини: Змінилися підходи до укладання міжнародних договорів та
угод. З'явилася тенденція до врахування соціальних, економічних і людських прав в
міжнародних договорах.
4. Заборона використання отруйних газів: Перша світова війна призвела до
використання нових, руйнівних засобів бою. Це призвело до укладання міжнародних
угод, таких як Женевський протокол про заборону використання отруйних газів від
1925 року.
 5. Відшкодування та військові репарації: Міжнародні угоди визначали питання
відшкодування та репарацій від сторін, визнаних винними у війні.
6. Розвиток гуманітарного права: Війна породила потребу регулювання поведінки
воєнних конфліктів. Так, Женевські конвенції, спрямовані на захист поранених та
військовополонених, виникли під впливом Першої світової війни.
7. Колективна безпека та міжнародні організації: Виникнення Ліги Націй
підкреслило інтерес до колективної безпеки та співпраці міжнародних держав у
вирішенні конфліктів.

36. Генуезька конференція 1922 р.

Генуе́зька конфере́нція — міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань
у Генуї (Королівство Італія), проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 року. В ній брали
участь 29 держав. Перша представницька міжнародна конференція, де брали участь
країни Четверного союзу та Радянська Росія. Головною проблемою обговорення була
проблема економічних зв'язків і проблема повернення російських боргів.
Приводом для скликання Конференції було дослідження заходів «до економічного
відновлення Центральної і Східної Європи». Фактично основним питанням було прагнення
європейських країн до акомодації з комуністичним режимом у Москві.
На конференції було створено 4 комісії:

 політична
 фінансова
 економічна
 транспортна
Російська радянська делегація була включена лише в політичну комісію.
У ході цієї конференції радянська сторона запропонувала рівноправне економічне
співробітництво всіх держав, загальне скорочення озброєнь та збройних сил, скликання
всесвітнього конгресу для встановлення загального миру.
Західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обґрунтовуючи це тим, що
не треба перевантажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему
боргів. Згодом рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але
радянська сторона рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків,
яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Пізніше
радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки іноземців у Росії, якщо будуть
відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався
сплатити довоєнні борги за умови відстрочення їх на 30 років і надання радянській державі
кредитів.
Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови[джерело?], які вона знов
відхилила. Таким чином конференція зайшла в глухий кут і в принципі не принесла нічого
позитивного.
Але радянська Росія винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона
уклала Рапалльський договір з Німецькою Державою 16 квітня 1922 року, який передбачав
відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань, розвиток торгівлі
та інше.

37. Створення Ліги націй та її вплив на міжнародне право.

Лі́га Націй була першою міжнародною міждержавною організацією, створеною з метою

розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами1. Її основними
завданнями були дотримання прав національних меншин і вирішення територіальних
конфліктів у світі після Першої світової війни1.

Ліга Націй була заснована на Паризькій мирній конференції в 1919 — 1920 рр. Ініціатором її
створення виступив 28-й президент США Вудро Вільсон1. Організація припинила своє
існування у 1946 році, коли її функції були перейняті Організацією Об’єднаних Націй 1.

Створення Ліги Націй було першою спробою утворення організації глобального характеру,
яка б узяла на себе відповідальність за підтримання миру на земній кулі шляхом погодження
дій її членів2. Це вплинуло на розвиток міжнародного права, оскільки Ліга Націй встановила
нові норми і принципи для міжнародних відносин3.

38. Створення Постійної палати міжнародного правосуддя

Постійна палата міжнародного правосуддя (ППМП) — це найважливіший орган
Міжнародного Суду, який є однією з головних юридичних інституцій в системі
міжнародного права. Заснована ця організація була в рамках Ліги Націй згідно зі Статутом
Постійної палати міжнародного правосуддя, що був прийнятий у 1920 році в Римі. Основною
метою ППМП є вирішення спорів між державами та винесення консультативних висновків
на запит міжнародних організацій та спеціалізованих агентств, таких як Генеральна
Асамблея ООН.

Основні етапи створення Постійної палати міжнародного правосуддя:

1. Римська конференція 1910–1914 рр.: Перша ініціатива заснування міжнародного

суду була запропонована в рамках Римської конференції 1910–1914 рр. Проте через
початок Першої світової війни процес розгляду цього питання був відкладений.
2. Статут Ліги Націй (Сан-Франциська конференція 1945 р.): Після Другої світової
війни Статут Ліги Націй (у 1945 році) передбачав створення міжнародного суду, який
мав би розглядати справи, подані за рішенням Строкової Асамблеї. Однак цей план не
отримав в широкому розумінні підтримку.
3. Статут Постійної палати міжнародного правосуддя (1920 р.): Після Першої
світової війни Ліга Націй, створена Версальським мирним договором у 1919 році,
спробувала знову створити міжнародний суд. Результатом цих зусиль був Статут
Постійної палати міжнародного правосуддя, який був прийнятий у Римі 16 грудня
1920 року.
4. Переформування в ООН (1945 р.): У 1945 році Статут Постійної палати
міжнародного правосуддя було включено до Статуту Організації Об'єднаних Націй
(ООН). Суд офіційно став органом ООН, і його завданнями були здійснення
юридичної функції в розгляді справ та видача консультативних висновків на запит.

ППМП грає ключову роль в розвитку і розширенні міжнародного права, вирішуючи

конфлікти та забезпечуючи засудження порушень міжнародного права. Суд також допомагає
у формуванні юридичних стандартів та інтерпретації міжнародних договорів, сприяючи
розвитку самого міжнародного права.

39. Пакт Бріана-Келлоґа 1928 р., його основні положення

Пакт Бріана-Келлоґа (також відомий як Паризький пакт) був угодою, укладеною у 1928 році
між Францією та Сполученими Штатами Америки. Цей пакт мав на меті запобігти війнам та
визначав відмову від використання військ або інших агресивних заходів для вирішення
міжнародних конфліктів.
Основні положення Пакту Бріана-Келлоґа:

1. Засудження військової агресії: Пакт визнавав, що "Високі угоди, підписані в Парижі

27 серпня 1928 року, не повинні розглядатися як декларація війни взаємно або
відповідної політики військової агресії".
2. Відмова від використання військ: Учасники обіцяли "взаємно визнавати та
поважати територіальний статус кожної з інших" та "взаємно визнавати, що аби
вирішити виключно мирними засобами всі міжнародні питання, які можуть
виникнути між ними, не буде вдачі до військової, повітряної чи морської сили або
будь-якого іншого заходу, який може вважатися агресивним".
3. Запит на інші країни приєднатися: Пакт закликав інші країни вступити в угоду і
приєднатися до зобов'язань, визначених в документі.
4. Мирне вирішення конфліктів: Положення пакту підкреслювало пріоритет мирного
вирішення міжнародних конфліктів.

Пакт Бріана-Келлоґа був важливим кроком у напрямку визнання принципів міжнародного

права та запобігання агресії та війнам. Однак, на жаль, в подальшому його ефективність було
обмежено, особливо в контексті подій, що передували Другій світовій війні, коли низка країн
не дотримувалася цих принципів.

40. Загальна характеристика Мюнхенської угоди 1938 р.

Мюнхенська угода була угодою, укладеною у вересні 1938 року між Німеччиною, Великою
Британією, Францією та Італією, що стосувалася прийняття Німеччиною контролю над
частинами Чехословаччини. Угода була укладена в Мюнхені, Німеччина, і отримала назву
"Мюнхенська угода". Основним об'єктом угоди було урегулювання питань, пов'язаних з
судьбою судетських німців в Чехословаччині.

Основні характеристики Мюнхенської угоди:

1. Анексія Судет: Німеччина вимагала передачі території, населеної значною кількістю

німців, які проживали в Судетах (північно-західній частині Чехословаччини), на
користь Німеччини. Угода дозволила Гітлеру анексувати ці території без якої-небудь
форми військового опору.
2. Відсутність участі Чехословаччини: Угода була укладена без участі представників
Чехословаччини, і це призвело до реального розпаду цієї країни. Німеччина, Велика
Британія та Франція прийняли рішення щодо майбутнього Чехословаччини без згоди
самої країни.
3. "Політика урегулювання": Мюнхенська угода визначалася як частина "політики
урегулювання", яка передбачала компроміси з боку західних держав з метою
запобігання виникненню нового конфлікту. Проте ця угода визнається багатьма
істориками як приклад неефективності апеляції до "урегулювання" перед Другою
світовою війною.
4. Обіцянка миру: Учасники Мюнхенської конференції вірили, що угода забезпечить
мир у Європі. Проте це виявилося ілюзією, і дії Гітлера не зупинилися після угоди.
Мюнхенська угода визнається багатьма істориками як дипломатичний провал.
5. Вплив на події Другої світової війни: Мюнхенська угода стала символом
бездіяльності та компромісів перед агресією, що визначила події Другої світової війни.
Вона відобразила невірне сприйняття амбіцій Гітлера та його намірів у Європі.

41. Варшавський договір УНР з Польщею 21 квітня 1920 р. та його наслідки

21 квітня 1920 року був укладений Варшавський договір між Українською Народною
Республікою (УНР) та Польщею. Цей договір мав на меті закріпити відносини між
державами та визначити їхні кордони в умовах непростого контексту Польсько-української
війни, що виникла на тлі розпаду Остромадської імперії під час Першої світової війни та
утворення незалежних національних держав.

Основні положення Варшавського договору:

1. Кордони між УНР та Польщею: Договір визначав кордони між УНР та Другою
Польською Республікою. Деякі території, зокрема західні частини України, були
передані Польщі.
2. Автономія Західної України: Договір передбачав створення автономії для Західної
України (Галичина), яка б залишалася під управлінням Польщі, але мала отримати
обмежену автономію в адміністративних та культурних питаннях.
3. Забезпечення прав національних меншин: Договір передбачав гарантії прав для
національних меншин, включаючи українців в Польщі та поляків в Західній Україні.
Проте, в подальших роках реалізація цих гарантій була проблематичною.

Наслідки Варшавського договору:

1. Нестабільність кордонів: Кордони, визначені Варшавським договором, стали

причиною подальших конфліктів і територіальних претензій, які тривали протягом
багатьох років.
2. Несприяння автономії Західної України: Західна Україна, незважаючи на обіцянку
автономії, не отримала відповідної ступені самоврядування, що викликало
невдоволення українського населення.
3. Міжетнічні конфлікти: Надання обмеженої автономії не врегульовувало національні
питання, і конфлікти між різними етнічними групами залишалися актуальними,
сприяючи нестабільності в регіоні.
4. Вплив на події Другої світової війни: Неудовлетвореність різних сторін
Варшавським договором стала однією з причин, що визначила динаміку подій у
регіоні в наступні десятиліття, у тому числі в контексті Другої світової війни.

42. Ідея «світової революції» та її вплив на міжнародне право першої половини

ХХ ст.

Ідея "світової революції" в контексті першої половини ХХ століття визначалася рухом або
тенденцією до революційних змін, які охоплюють багато країн і регіонів. Ця ідея мала
значний вплив на міжнародне право та відносини в цей період. Її реалізація відбувалася
через ряд революційних подій, включаючи Лютневу та Жовтневу революції в Росії, а також
революції в інших частинах світу.

Основні аспекти і вплив ідеї "світової революції" на міжнародне право:

1. Розпад імперій та створення нових держав: Під впливом ідеї "світової революції"
відбувалися революційні події, що сприяли розпаду та зміні імперських структур,
таких як Російська, Османська та Австро-Угорська імперії. Це вело до створення
нових незалежних держав та перегляду кордонів в Європі та інших регіонах.
2. Легітимізація національної самостійності: Ідея "світової революції" впливала на
легітимізацію прав національної самостійності та самовизначення для національних
меншин. Це відображалося в практиці укладання нових договорів та угод, що
визначали майбутні кордони держав.
 3. Формування нових принципів міжнародного права: Революційні зміни вело до
перегляду традиційних принципів міжнародного права. У контексті нових режимів та
урядів формувалися нові доктрини та підходи до міжнародних відносин.
4. Виникнення соціалістичних держав: Революційні процеси призвели до виникнення
соціалістичних держав, таких як Радянський Союз, які впливали на міжнародні
відносини і вносили свої погляди та принципи у систему міжнародного права.
5. Визнання прав працівників та соціальних прав: Ідея "світової революції" також
вплинула на визнання соціальних та працівничих прав у міжнародному праві. Це
виявилося в розробці конвенцій та документів, що стосуються прав працівників та
соціального забезпечення.

Узагальнюючи, ідея "світової революції" взаємодіяла з міжнародним правом, сприяючи

перетворенням політичного ландшафту та визначаючи нові тенденції у становленні та
розвитку міжнародних відносин.

43. Розвиток міжнародного права у міжвоєнний період

Міжвоєнний період між Першою та Другою світовою війнами (1919–1939 роки) був
періодом інтенсивного розвитку та змін у міжнародному праві. Цей період визначився
спробами створення нових структур та механізмів для забезпечення міжнародного миру та
співпраці між державами.
Основні події та розвиток міжнародного права в цей період включають:

1. Віденська система мирних договорів (1919–1920): Після Першої світової війни було
укладено серію мирних договорів у Відні та інших місцях. Найважливішими були
Версальський мирний договір з Німеччиною, Сен-Жерменський мирний договір з
Австрією, Тріанонський мирний договір з Угорщиною та Севрський мирний договір з
Османською імперією. Ці договори встановлювали новий політичний ландшафт в
Європі, але також створювали ряд проблем та нерішених конфліктів.
2. Створення Ліги Націй (1920): Ліга Націй була створена в рамках Версальського
мирного договору та функціонувала з метою вирішення міжнародних конфліктів та
забезпечення миру. Ця організація була першою спробою створити міжнародний
механізм для вирішення конфліктів та попередження війн.
3. Підписання Пакту Бріана-Келлога (1928): Пакт Бріана-Келлога (Паризький пакт)
був укладений між декількома країнами, включаючи США, Францію та Японію. Він
визнавав відмову від використання військової сили або агресивних заходів для
вирішення міжнародних конфліктів.
4. Розгляд питань прав людини: Міжвоєнний період був також характеризований
спробами розглядати та врегульовувати питання прав людини. Зокрема, було
створено Міжнародну організацію праці (МОП), яка працювала над питаннями
трудових стандартів та соціального захисту.
5. Гаазькі конференції (1899 і 1907): Гаазькі конференції миру 1899 та 1907 років
призвели до прийняття ряду конвенцій та документів, які стосувалися військового
конфлікту, воєнних злочинів та правил ведення війни.
6. Різке порушення міжнародного права у 1930-х роках: Протягом 1930-х років,
зокрема під час інвазії Японії в Китай, анексії Австрії Німеччиною та окупації
Судетської області Чехословаччини, були різко порушені норми міжнародного права,
що підштовхнуло світ до Другої світової війни.

Цей період поклав основи для подальших розвитків у міжнародному праві та управлінні
міжнародними відносинами, але також відзначався серйозними викликами та недоліками в
системі міжнародного порядку.
 44. Ідеологія фашизму (нацизму) і міжнародне право. Концепція необхідності
пошуку «життєвого простору для німецького народу».

Фашизм та нацизм є формами авторитарних політичних ідеологій, які мали значний

вплив на міжнародне право у XX столітті12.Фашизм, який був започаткований в Італії під
проводом Беніто Муссоліні, характеризується надзвичайним культом особи,
мілітаризмом, тоталітаризмом, імперіалізмом та задумом єднання нації й держави проти
ворогів1.Націонал-соціалізм, або нацизм, є ультраправою тоталітарною політичною
ідеологією, яка була політичною доктриною очільників Німеччини та керівної Націонал-
соціалістичної робітничої партії Німеччини у 1930—40-х роках2. Нацизм пропагував ідею
першості нації, спираючись на те, що держава виступає засобом зменшення нації, тому
від неї (держави) варто відмовитись3.Однією з ключових концепцій нацизму була ідея
“Lebensraum” («життєвий простір»), яка полягала в тому, що розширення території є
важливим для виживання народу4. Ця концепція була використана Адольфом Гітлером
для підтримки свого прагнення до німецької експансії на схід 4. В рамках цієї концепції
було передбачено великомасштабну депортацію «расово небажаного» населення, його
повне психологічне і збройне підкорення; абсолютна економічна експлуатація 5.Ці
ідеології порушили багато міжнародних норм і принципів, включаючи права людини,
суверенітет націй та заборону агресії. Вони також призвели до Другої світової війни та
Голокосту, що стали катастрофами для людства і призвели до створення Організації
Об’єднаних Націй та розвитку сучасного міжнародного права.

45. Радянсько-німецький пакт («пакт Молотова-Ріббентропа») і таємні додаткові

протоколи до нього.
Радянсько-німецький пакт, відомий як "пакт Молотова-Ріббентропа", був укладений між
Союзом РСР та Нацистською Німеччиною 23 серпня 1939 року, за кілька днів до початку
Другої світової війни. Цей пакт визначав взаємні відносини та сфери впливу обох країн у
Східній та Центральній Європі, а також містив таємні додаткові протоколи, що розподіляли
сфери впливу обох держав.

Основні положення пакту Молотова-Ріббентропа:

1. Невторгнення та нейтралітет: Пакт передбачав, що обидві сторони зобов'язувалися

не вторгатися одна в одну та залишатися нейтральними у випадку конфлікту із
стороною або сторонами, що не є угодницями.
2. Сфери впливу: Таємні додаткові протоколи визначали сфери впливу обох країн у
Східній та Центральній Європі. Зокрема, підпадали під сферу впливу Німеччини деякі
території Польщі та країни Балтії, тоді як певні області України та Білорусі підпадали
під сферу впливу Радянського Союзу.
3. Режим нейтралітету у випадку конфлікту: Пакт передбачав, що у випадку
виникнення конфлікту між ними та третьою державою, кожна сторона обов'язувалася
залишатися нейтральною, і не допомагати противнику іншої сторони.
4. Відмова від військової допомоги: Договір включав відмову обох сторін від будь-
якої форми військової або економічної допомоги третім країнам, яка могла б
загрожувати інтересам однієї зі сторін.

Таємні додаткові протоколи визначали конкретні території, які підпадали під вплив кожної зі
сторін. Ці протоколи залишалися секретними до 1945 року.

Пакт Молотова-Ріббентропа став передумовою для початку Другої світової війни, оскільки
дозволив Гітлеру безперешкодно розпочати вторгнення в Польщу у вересні 1939 року, що
спричинило відповідь у вигляді декларації війни багатьма країнами, у тому числі Великою
Британією та Францією.

46. Друга світова війна і міжнародне право.

Друга світова війна мала значний вплив на розвиток міжнародного права1. Період
сучасного міжнародного права починається у 1945 році і пов’язаний із формуванням
нового міжнародного правопорядку на основі положень договорів країн-переможниць
Другої світової війни1.Під час війни склалася антигітлерівська коаліція держав, яка
дійшла висновку, що повоєнне упорядкування світу має бути побудоване на таких
засадах, які б забезпечили державам міжнародно-правові гарантії їхньої
безпеки1.Особливе значення мав прийнятий у 1945 році Статут Міжнародного
військового трибуналу для суду над головними німецькими злочинцями, а потім і над
японськими1. Статути визначили три види злочинів: злочини проти миру, військові
злочини і злочини проти людства1. Була порушена дуже складна і важлива проблема
індивідуальної кримінальної відповідальності керівників держав - як однієї із
найважливіших гарантій забезпечення ефективності міжнародного права 1.Ці поняття,
закріплені в Женевських конвенціях 1949 року (за підсумками Другої світової війни),
мали встановити міжнародно-правові стандарти гуманного поводження з тими, у кого під
час бойових дій зброї не було від початку (усе цивільне населення), і тими, хто зброї
позбувся (військовополонені)2.

47. Створення ООН. Статут ООН та його вплив на міжнародне право

Створення ООН: Організація Об'єднаних Націй (ООН) була створена в результаті Сан-
Франциської конференції, яка відбулася в червні 1945 року. Статут ООН був підписаний 26
червня 1945 року представниками 50 країн. Офіційно ООН була утворена 24 жовтня 1945
року.

Статут ООН: Статут ООН - це основний документ, який визначає структуру та функції
ООН, а також принципи, на яких ґрунтується її діяльність. Статут має 111 статей і включає в
себе принципи, які регулюють відносини між державами та визначають завдання ООН.

Основні принципи та положення Статуту ООН:

1. Принципи суверенітету: Статут ООН визнає принцип суверенітету держав та

невтручання в їх внутрішні справи, але також встановлює обов'язок дотримання
міжнародного права та взаємодії для збереження миру та безпеки.
2. Безпека та мир: ООН зобов'язана зберігати міжнародний мир і безпеку. Для цього
було створено Раду Безпеки, яка відповідає за прийняття заходів щодо збереження
миру та вирішення конфліктів.
3. Міжнародна співпраця: ООН сприяє міжнародній співпраці у сферах економіки,
соціальної політики, культури, освіти та інших галузях.
4. Захист прав людини: Статут ООН визнає та захищає права людини. ООН створила
інструменти, такі як Всесвітня декларація прав людини, яка встановлює основні права
та свободи, які повинні бути захищені.
5. Правила міжнародного права: ООН зобов'язана сприяти розвитку та визнанню
загальноприйнятих принципів міжнародного права.

Вплив на міжнародне право: Створення ООН мала значний вплив на розвиток

міжнародного права:
 1. Зміцнення ролі міжнародного права: ООН визнає роль міжнародного права в
забезпеченні стабільності та регулюванні відносин між державами.
2. Створення нових інструментів та органів: ООН сприяла створенню нових
міжнародних конвенцій, угод та органів для вирішення конфліктів та регулювання
різних аспектів міжнародних відносин.
3. Захист прав людини: ООН відіграє ключову роль у захисті та просуванні прав
людини через прийняття різних міжнародних інструментів та спеціальних механізмів.
4. Судова система: ООН сприяє створенню міжнародних судових органів, таких як
Міжнародний Суд ООН, для розгляду справ згідно з міжнародним правом.
5. Миротворча діяльність: ООН здійснює миротворчу діяльність, включаючи
миротворчі місії та операції, які базуються на принципах міжнародного права та
резолюціях Ради Безпеки.
48. Формування Ради Безпеки ООН та її роль у забезпеченні міжнародного миру

Формування Ради Безпеки ООН: Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй (РБ ООН)
була створена з метою забезпечення міжнародного миру та безпеки. Її створення визначено
Статутом ООН, який був підписаний у 1945 році.

РБ ООН складається з 15 держав-членів, з яких 5 (США, Росія, Китай, Франція та Велика

Британія) є постійними членами з правом вето. Інші 10 членів обираються Генеральною
Асамблеєю на дворічний термін.

Роль Ради Безпеки ООН: Роль РБ ООН визначається Статутом ООН та включає наступні
ключові функції:

1. Збереження миру і безпеки: РБ ООН має головну відповідальність за збереження

міжнародного миру і безпеки. Вона приймає рішення та приймає заходи, що
стосуються конфліктів та загроз миру.
2. Прийняття резолюцій: РБ ООН може приймати резолюції, які мають обов'язковий
характер для всіх держав-членів ООН. Ці резолюції можуть включати санкції,
викликати до врегулювання конфліктів та вживання інших заходів для забезпечення
безпеки.
3. Використання силових заходів: РБ ООН може приймати рішення щодо
використання силових заходів для забезпечення міжнародного миру та безпеки. Це
може включати військові операції, миротворчі місії та інші заходи.
4. Миротворча діяльність: РБ ООН може організовувати та координувати миротворчі
операції з метою врегулювання конфліктів та відновлення стабільності в районах
конфліктів.
5. Право вето: Постійні члени РБ ООН мають право вето, що означає, що будь-яке
рішення з їхньої сторони може блокуватися. Це дає постійним членам важливий
вплив на прийняття рішень.
6. Захист прав людини: РБ ООН може втручатися в ситуації, де порушуються права
людини, та приймати рішення щодо заходів для їх захисту.

Роль Ради Безпеки ООН є важливою у забезпеченні стабільності та миру в світі, і її рішення
мають визначальний вплив на міжнародні відносини.

49. Ялтинська конференція, її основні рішення.

Ялтинська конференція відбулася з 4 по 11 лютого 1945 року в місті Ялта на Кримському
півострові. Головні учасники конференції були лідери трьох великих союзників, які грали
визначальну роль у Другій світовій війні: Президент США Франклін Рузвельт, Прем'єр-
міністр Великої Британії Уінстон Черчилль та Генеральний секретар Радянського Союзу
Йосип Сталін.
Основні рішення Ялтинської конференції включали:

1. Поділ Німеччини: Домовленість про поділ Німеччини на чотири зони впливу між
США, Великою Британією, СРСР та Францією. Берлін також був розділений між
чотирма союзниками.
2. Повоєнна організація Німеччини: Ухвалення рішення про демілітаризацію та
денацифікацію Німеччини, а також вирішення питання репарацій та відшкодувань.
3. Утворення Організації Об'єднаних Націй (ООН): Учасники конференції
домовилися про створення ООН для збереження міжнародного миру та безпеки після
закінчення війни. Було узгоджено, що буде створено Сталевий Совіт ООН, що став
передвісником Ради Безпеки.
4. Вирішення питання Польщі: Узгодження щодо створення нового уряду в Польщі,
який об'єднав би елементи уряду на еміграції та представників Польського
комуністичного руху. Однак це рішення в подальшому викликало напругу між
заходними та східними союзниками.
5. Участь СРСР у війні з Японією: Зобов'язання СРСР приєднатися до війни проти
Японії після закінчення війни в Європі та надання Радянському Союзу певних
територіальних вигод у цьому контексті.
6. Підготовка до конференції у Потсдамі: Вирішено провести наступну велику
конференцію у місті Потсдам під Берліном для подальших обговорень та вирішення
питань, пов'язаних із закінченням Другої світової війни та повоєнною
реконструкцією.

Хоча рішення Ялтинської конференції були важливими для розподілу сфер впливу та
вирішення питань найближчого майбутнього, вони також лягли в основу подальших
напружених відносин між союзниками під час холодної війни.

50. Потсдамська конференція та її значення для розвитку міжнародного права.

Потсдамська конференція, яка відбулася влітку 1945 року, мала величезне значення для
світової історії та розвитку міжнародного права12.

На цій конференції керівники трьох союзних держав-переможниць у Другій світовій війні —

СРСР, США і Великої Британії — вирішували питання створення повоєнної світової
організації13.

Основні результати Потсдамської конференції включали14:

 Запровадження системи чотиристоронньої окупації Німеччини СРСР, США, Великою

Британією та Францією;
 Узгодження і схвалення загальних принципів окупаційної політики — так звана
програма «чотирьох Д»: денацифікація, демілітаризація, демократизація,
декартелізація;
 Створення Міжнародного трибуналу для покарання головних воєнних злочинців;
 Підтвердження прав постраждалих народів на одержання репарацій від Німеччини.

Ці рішення стали основою міжнародних відносин у післявоєнному світі2.

51. Створення Міжнародного воєнного трибуналу. Токійський трибунал

Створення Міжнародного Воєнного Трибуналу (МВТ):
Міжнародний Воєнний Трибунал був створений як частина послідовності трибуналів для
розгляду злочинів під час Другої світової війни. Першим був Нюрнберзький процес, який
розглядав злочини нацистського режиму. Трибунал в Токіо, відомий як Токійський
трибунал, був створений для розгляду злочинів японських військових та цивільних
керівників під час війни в Тихому океані.

Токійський трибунал:

1. Створення: Токійський трибунал був утворений на підставі домовленостей між

союзниками – США, СРСР, Великою Британією та Китаєм. Офіційно трибунал
розпочав свою роботу у листопаді 1945 року.
2. Склад трибуналу: Трибунал складався з суддів, представлених союзниками.
Прокурорами виступали представники кожної з країн, що входили до союзу проти
Японії.
3. Звинувачені: Звинувачені перед трибуналом стояли японські військові та цивільні
лідери, включаючи імператора Хірогіто та високопоставлених військових командирів.
4. Звинувачення: Звинувачення включали злочини проти миру, злочини війни, злочини
проти людяності та злочини проти міжнародного права. Основними обвинуваченнями
були використання хімічної та біологічної зброї, воєнні злочини, включаючи
жорстокість та масові вбивства, а також сексуальне насильство.
5. Вироки: Токійський трибунал ухвалив рішення щодо винесення вироків. Деякі
звинувачені були визнані винними у вчиненні воєнних злочинів, а імператор Хірогіто
залишився без вироку. Багато високопоставлених посадовців були засуджені до
тюремного ув'язнення або страти.
6. Спадщина: Робота Токійського трибуналу внесла важливий внесок у розвиток
міжнародного права, визначаючи стандарти для визнання та карання військових та
людських злочинів на міжнародному рівні. Цей досвід також сформував підґрунтя для
подальших трибуналів, таких як Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої
Югославії та Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди.

52. Особливості проведення Нюрнберзького процесу.

Нюрнберзький процес був першим у світовій історії міжнародним судовим процесом, в

якому головні офіційні особи держави постали перед міжнародним судом і несли
персональну відповідальність за злочини, здійснені від імені свого народу 1.

Особливості проведення Нюрнберзького процесу включають2345:

 Процес тривав майже рік, з 20 листопада 1945 року до 1 жовтня 1946 року5.
 Міжнародний трибунал складався з представників країн антигітлерівської коаліції -
СРСР, США, Великої Британії та Франції5.
 Було проведено 403 відкритих засідання, розглянуто більше 5330 документів (2630
надано обвинуваченням, 2700 – захистом), кількість свідків становила 116 осіб4.
 Підсудні мали кваліфікованих німецьких захисників2.
 Підсудним було забезпечено широкі можливості для захисту й подання доказів 2.
 Усі підсудні, за винятком Р. Гесса і В. Фріка, дали показання2.
 Заслухано 113 та розглянуто 143 письмові показання свідків, понад 5 тис.
документальних доказів (офіційні документи з архівів нацистських міністерств,
відомств, генштабу)2.
 Звинувачення включали злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти
людства2.
 Вирок трибуналу: страта на шибениці, довічне ув’язнення, 20 років ув’язнення, 15
років ув’язнення, 10 років ув’язнення3.
  Підсудних Г. Шахта, Ф. фон Папена і Г. Фріче було виправдано3.

53. Загальна декларація прав людини 1948 р.

Загальна Декларація прав людини (ЗДПЛ) була прийнята та оголошена Генеральною
Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй (ООН) 10 грудня 1948 року. Це історичний
документ, що визначає універсальні права та свободи, які повинні гарантуватися для всіх
людей, незалежно від їхньої раси, кольору шкіри, релігії, статі чи інших характеристик.

Основні принципи та положення ЗДПЛ:

1. Універсальність: ЗДПЛ визнає, що всі люди народжуються вільними та рівними у

своєму гідності та правах. Це застосовується до всіх людей, незалежно від будь-яких
різниць.
2. Недоторканність та рівність перед законом: Декларація гарантує право на
недоторканність особи та рівність перед законом. Кожна людина має право на захист
від произвільних арештів чи втручань у свою особисту сферу.
3. Права та свободи: ЗДПЛ визначає широкий перелік прав та свобод, таких як свобода
думки, совісті та релігії, право на життя, свобода вираження думки, право на освіту та
працю, а також право на участь у владі.
4. Соціальні та економічні права: Декларація визнає соціальні та економічні права,
такі як право на працю, належні умови праці, право на відпочинок та дозвілля, а
також право на стандарт життя, необхідний для здоров'я та добробуту.
5. Права жінок: ЗДПЛ закріплює рівні права для чоловіків та жінок, визнаючи, що всі
люди народжуються вільними та рівними у своїх правах та гідності.
6. Міжнародна співпраця: Декларація закликає до міжнародної співпраці для
забезпечення поваги та дотримання прав та свобод, зазначених у Декларації.

Загальна Декларація прав людини є основоположним документом у галузі міжнародного

права та визнається однією з найважливіших декларацій у сфері прав людини. Вона
послужила основою для подальших міжнародних договорів та угод, а також стала важливим
засобом захисту та сприяння правам людини в усьому світі.

54. «Холодна війна». Протистояння комуністичної ідеології СРСР західному світу

і міжнародне право.

«Холодна війна» була періодом напружених відносин між двома головними світовими
суперниками — Сполученими Штатами та Радянським Союзом. Цей період тривав від
приблизно середини 1940-х до початку 1990-х років і відзначався гострою ідеологічною,
політичною та військовою протистоянням, але без прямого військового конфлікту між
основними учасниками.

Протистояння комуністичної ідеології СРСР та західного світу в контексті

міжнародного права:

1. Ідеологічні розходження: Комуністична ідеологія, яку втілював Радянський Союз,

суперечила принципам демократії та капіталізму, що переважали в країнах Заходу. Це
призводило до ідеологічних конфліктів, але в міжнародному праві само по собі
ідеологічний розкол не був безпосередньою основою для порушення міжнародних
норм.
 2. Гонитва за впливом: Радянський Союз та Західні країни активно залучали інші
держави до свого впливу, шляхом створення союзів, надання економічної допомоги, а
також проведення пропагандистської роботи. Така гонитва за впливом породжувала
ряд конфліктів, але знову ж таки, вони не завжди супроводжувалися безпосереднім
порушенням міжнародного права.
3. Гонитва за ядерними зброями: Гонитва за ядерними зброями була однією з
найбільш загрозливих сторін Холодної війни. СССР і США розвивали ядерні
арсенали, що призводило до страхів перед ядерною війною. Укладення ряду
міжнародних договорів про контроль зброї і декілька спроб обмежити гонитву за
ядерною зброєю були спробами регулювати це питання в межах міжнародного права.
4. Гонитва за впливом в міжнародних організаціях: Радянський Союз і Західні країни
також змагалися за вплив в міжнародних організаціях, таких як ООН. Участь в
міжнародних форумах була важливою для здобуття міжнародної підтримки та впливу.
5. Кризи та конфлікти: Холодна війна спричинила ряд міжнародних криз та
конфліктів, таких як Корейська війна, Кубинська ракетна криза та інші. У багатьох
випадках, розв'язання конфліктів відбувалося в межах існуючих міжнародних норм та
процедур.

Західний світ і Радянський Союз були зобов'язані деякими основними принципами

міжнародного права, але згортання Холодної війни також призвело до важливих розмов і
нових підходів до міжнародних відносин.

55. Формування сучасних галузей міжнародного права у другій половині ХХ

століття
У другій половині ХХ століття спостерігалися значущі розвитки в галузі міжнародного
права. Ось деякі із ключових напрямків та галузей, які формувалися протягом цього періоду:

1. Міжнародне право прав людини: Після Другої світової війни та відразу після
прийняття Загальної Декларації прав людини 1948 року, розвивалася система
міжнародного права, спрямована на захист основних прав і свобод людини.
Утворення міжнародних трибуналів і судів, таких як Європейський суд з прав людини
та Міжнародний кримінальний суд, відображає зростання обліку прав людини в
міжнародній системі.
2. Міжнародне гуманітарне право: Зростання усвідомлення страшних наслідків війн
та конфліктів призвело до формування міжнародного гуманітарного права. Женевські
конвенції та додаткові протоколи стали основоположними документами цієї галузі,
регулюючи поведінку сторін конфліктів та захист осіб, які не беруть участі в бойових
діях.
3. Міжнародне право навколишнього середовища: Зростання уваги до проблем
навколишнього середовища призвело до розвитку міжнародного права, спрямованого
на збереження природних ресурсів та захист навколишнього середовища від
шкідливих впливів. Конвенції про клімат, біорізноманіття та інші документи стали
важливими для цієї галузі.
4. Міжнародне право миротворчості: З підвищенням числа конфліктів у світі зростала
потреба в міжнародних миротворчих операціях. Організації, такі як Організація
Об'єднаних Націй, використовують правові норми для легалізації та регулювання
миротворчих місій та операцій.
5. Міжнародне економічне право: З підвищенням глобалізації та інтернаціоналізації
економіки виникає потреба у регулюванні міжнародних економічних відносин. Угоди
про вільну торгівлю, інвестиції та організації, такі як Світова торгова організація
(СТО), грають ключову роль у формуванні цієї галузі.
6. Міжнародне право космосу: Завдяки розвитку космічних технологій у другій
половині ХХ століття виникла потреба в регулюванні діяльності в космосі. Космічні
 угоди та документи стали основою для міжнародного правового регулювання
космічної діяльності.

Ці галузі міжнародного права спільно визначають сучасну архітектуру міжнародної системи

права, враховуючи виклики та потреби сучасного світу.
56. Розпад СРСР та «соціалістичного табору». Послаблення політичної
біполярності світу.

Розпад СРСР та "соціалістичного табору":

1. Розпад СРСР:
 1991 рік: Розпад СРСР в 1991 році був ключовою подією, що призвела до
завершення епохи "холодної війни". Економічні труднощі, політичні реформи
та національні рухи внутрішніх республік призвели до відокремлення країн
колишнього Союзу.
2. Незалежність країн:
 Країни, які входили до складу СРСР, оголосили свою незалежність. У
результаті формувалися нові держави, такі як Україна, Білорусь, Балтійські
країни (Литва, Латвія, Естонія), Казахстан і інші.
3. Слаблення впливу комуністичної ідеології:
 Розпад СРСР призвів до слаблення впливу комуністичної ідеології як головної
сили в країнах Центральної та Східної Європи.
4. Зміни в міжнародних відносинах:
 Зникнення біполярності, яка характеризувала "холодну війну", створило нові
умови для міжнародних відносин, включаючи більшу роль третіх країн та нові
формати співпраці.

Послаблення політичної біполярності світу:

1. Збільшення ролі інших держав:

 З розпадом біполярності збільшилася роль інших країн, що не брали
безпосередньо участі в "холодній війні". Наприклад, країни Азії, Південної
Америки та Африки стали важливими учасниками міжнародних відносин.
2. Поява нових конфліктів та викликів:
 З розпадом біполярності постали нові глобальні виклики, такі як тероризм,
пандемії, екологічні проблеми, які вимагають спільних міжнародних зусиль
для вирішення.
3. Зростання ролі міжнародних організацій:
 Міжнародні організації, такі як ООН, стали важливішими акторами у
вирішенні світових проблем і підтримці глобального порядку.
4. Зміни в економічній системі:
 Зростання глобалізації призвело до змін у світовій економіці, збільшення
обсягу міжнародної торгівлі та інвестицій.
5. Нові виклики для міжнародного права:
 Послаблення біполярності викликало потребу у нових підходах до
міжнародного права, зокрема в сфері конфліктів, прав людини та управління
глобальними проблемами.

Розпад СРСР і послаблення біполярності світу суттєво змінили геополітичний ландшафт і

визначили нові напрямки у розвитку міжнародних відносин і міжнародного права.
 57. Будапештський меморандум про гарантії безпеки України 5 грудня 1994 р.:
причини та передумови підписання, зміст і значення.
Будапештський меморандум про гарантії безпеки України, 5 грудня 1994 р.:

Причини та передумови підписання:

1. Розпад СРСР: У 1991 році Україна відділилася від Радянського Союзу та стала
незалежною державою. Розпад був супроводжений виведенням ядерного арсеналу,
який раніше належав Радянському Союзу, з території України.
2. Суперечності щодо ядерного узбережжя: У зв'язку з розпадом, Україна стала
третьою ядерною державою світу. Однак її національна безпека та економічна
ситуація ставили питання щодо можливості і узгодженості збереження ядерного
арсеналу.
3. Стурбованість міжнародної спільноти: Міжнародна спільнота, у тому числі США,
Велика Британія та Російська Федерація, виявляла стурбованість щодо можливості,
що Україна може стати ядерною державою, і вирішила втрутитися для запобігання
цьому.

Зміст та значення:

1. Виведення ядерної зброї: Згідно з меморандумом, Україна погодилася вивести весь

свій ядерний арсенал, що був спадкоємцем після Радянського Союзу. Це стосувалося
більше 1,900 ядерних боєголовок, які перебували на її території.
2. Безпекові гарантії: Україні були надані безпекові гарантії від Російської Федерації,
США та Великої Британії. Ці гарантії включали зобов'язання утримання від
використання або загрози використання сили проти територіальної цілісності або
політичної незалежності України.
3. Доступ до міжнародної економічної допомоги: Україні було обіцяно міжнародну
економічну допомогу та технічну підтримку у зв'язку з її рішенням про відмову від
ядерної зброї.

Значення:

1. Забезпечення безпеки: Меморандум забезпечив безпеку та непорушність

територіальної цілісності України, що мало важливе значення для її національної
безпеки та розвитку.
2. Скасування ядерного потенціалу: Україна стала державою, яка визначила своє
неприйняття ядерної зброї, здійснивши важливий крок у забезпеченні ядерної безпеки
в регіоні.
3. Модель для інших країн: Будапештський меморандум став прикладом для інших
країн, що розглядали можливість відмови від ядерної зброї в обмін на безпекові
гарантії та міжнародну підтримку.

58. Основні стратегічні напрями розвитку сучасного міжнародного права:

подолання глобальних проблем сучасності, запобігання розв’язанню нових конфліктів,
реформування ООН.
Сучасне міжнародне право визначається складністю глобальних викликів та динамікою
міжнародних відносин. Основні стратегічні напрями його розвитку включають:

1. Подолання глобальних проблем:

 Зміни клімату: Розвиток міжнародного права спрямований на вирішення
проблем зміни клімату, включаючи укладення міжнародних угод та конвенцій,
 таких як Паризька угода, та сприяння виконанню зобов'язань щодо зменшення
викидів.
 Біорізноманіття та екосистеми: Міжнародне право працює над збереженням
біорізноманіття та раціональним використанням природних ресурсів, в тому
числі через укладення конвенцій та договорів.
2. Запобігання розв'язанню нових конфліктів:
 Дипломатичні та миротворчі заходи: Міжнародне право вдосконалює
механізми дипломатичного вирішення конфліктів та підтримки миротворчих
місій, спрямованих на запобігання розгортання нових конфліктів та
врегулювання існуючих.
3. Реформування ООН:
 Розширення СБ ООН: Багатосторонні діалоги та ініціативи спрямовані на
реформування Східного та Західного Секретаріатів ООН для забезпечення
більш ефективної та представницької роботи.
 Підвищення ролі Генеральної Асамблеї: Зусилля служать створенню більш
демократичної та впливової Генеральної Асамблеї ООН, яка могла б
забезпечити більш рівномірне представництво країн у прийнятті рішень.
4. Створення нових нормативів:
 Цифрові технології та кібербезпека: Розвиток нормативно-правового
середовища для керування цифровими технологіями, кібербезпекою та
захистом приватності на міжнародному рівні.
 Біомедичні дослідження: Розробка міжнародних норм та етичних засад у сфері
біомедичних досліджень, включаючи геномну редакцію та медичні технології.
5. Захист прав людини:
 Сприяння справедливості та правам людини: Розвиток і вдосконалення
механізмів міжнародного права для боротьби з порушеннями прав людини,
включаючи судові інстанції, такі як Міжнародний кримінальний суд.
6. Боротьба з тероризмом та нелегальною зброєю:
 Міжнародні конвенції: Укладення та вдосконалення міжнародних конвенцій
для боротьби з тероризмом та запобіганням нелегальному обігу зброї.
59. Формування науки міжнародного права в Україні. Українські школи
міжнародного права.

Формування науки міжнародного права в Україні відбувалося в різні періоди і було пов'язане
з історичними подіями та розвитком вітчизняного правового співтовариства. Давайте
розглянемо деякі ключові моменти та етапи формування науки міжнародного права в
Україні:

1. Міжвоєнний період:
 У міжвоєнний період в Україні вже існувала наукова школа з міжнародного
права, яка працювала в рамках юридичних факультетів університетів, зокрема
Київського університету.
 Одним із видатних представників цього періоду був академік Володимир
Мартенс, який присвятив свою наукову діяльність вивченню міжнародного
права.
2. Після Другої світової війни:
 Після Другої світової війни та включення України до складу Союзу, діяльність
науковців була обмеженою ідеологічними рамками радянського правового
підходу.
 Проте, навіть в умовах обмежень, існували вчені, які продовжували
дослідження у галузі міжнародного права, але з певними адаптаціями до
тогочасних ідеологічних обмежень.
3. Після отримання незалежності:
 Після отримання незалежності Україною в 1991 році, відновлено і

розвивається діяльність наукових шкіл у галузі міжнародного права.
 З'явилися нові герої наукової спільноти, що вивчають різні аспекти
міжнародного права, включаючи питання прав людини, конфліктології,
міжнародного гуманітарного права та інших галузей.
4. Розвиток досліджень в умовах глобалізації:
 У сучасних умовах глобалізації і відкритості України для міжнародних
відносин зростає зацікавленість у вивченні та розумінні міжнародного права.
 Університети, наукові інститути та правозахисні організації грають важливу
роль у розвитку науки міжнародного права в Україні.

60. Наукові погляди провідних юристів-міжнародників України

В Україні є багато провідних юристів-міжнародників, які внесли значний вклад у розвиток

міжнародного права. Ось декілька прикладів:

1. Максим Вищик - він написав статтю “Погляд з України: відроджуючи віру в

міжнародне право”, в якій розглядається роль міжнародного права у визнанні та
захисті прав людини1.
2. О. М. Шередько - аспірант кафедри міжнародного права Львівського національного
університету імені Івана Франка. Він написав статтю “ЮСНАТУРАЛІЗМ – ОСНОВА
КОНЦЕПЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ У ПРАЦЯХ Г.
ЛАУТЕРПАХТА”, в якій розглядається роль юснатуралізму як основи міжнародного
права прав людини2.
3. Всеволод Всеволодович Мицик - завідувач кафедри міжнародного права Інституту
міжнародних відносин Київського національного університету3.

Ці юристи-міжнародники внесли значний вклад у розвиток міжнародного права в Україні та

за її межами.