Ернест Міллер Гемінґвей народився 21 липня 1899 р.

у родині лікаря в
невеликому містечку Оук-Парк у передмісті Чикаго (США). Він ріс у типовій
американській родині, яка піклувалася про фізич не і духовне виховання
шістьох дітей. Мати мала чудовий голос і намагалася прищепити дітям любов
до мистецтва, а батько ви хо вував сина справжнім чоловіком: учив бути
сміливим, уміти захищати себе. Коли хлопчику виповнилося три роки, тато
подару вав йому рибальське знаряддя, а згодом – мікроскоп і рушницю.
Відтоді рибальство та полювання супроводжуватимуть письменника
впродовж усього його життя. Про те, що у світі існують горе й бідність,
майбутній письменник дізнався ще в дитинстві: батько часто брав його із
собою до хворих із різних верств суспільства, він давав сину уроки не лише
соціальної, а й національної толерантності, бо практикував у індіанській
резервації. Великих статків родина не мала, однак діти здобули добру освіту.
Щоправда, з Ернестом постійно були проблеми: ма ючи неабиякі здібності до
навчання, гарні стосунки з учителями й учнями, дивуючи дорослих своїми
цікавими творами, юнак марив пригодами, «справжнім» життям і збайдужів
до науки. Закінчивши школу в 1917 р., він категорично відмовився про
довжувати навчання і заявив, що мріє потрапити на фронти Першої світової
війни. Шляхетна Ернестова душа рвалася до військових звитяг. Проте батьки
були категорично проти, тому відправили його до Канзасу, де дядько
влаштував Ернеста в редакцію місцевої газети «Kansas Star» («Зірка
Канзасу»). Певну практику юнак уже мав, оскільки був репортером і
редактором шкільної газети. Бажання воювати Ернеста не полишало, та на
заваді стала давня травма – пошкоджене під час занять боксом око. Він
вступив до Червоного Хреста і в трав ні 1918 р. як водій санітар ної машини
потрапив на італоавстрійський фронт. Робота була тиловою: перевезення
вантажів до шпиталів. Проте вічного шукача пригод і небезпек це не
влаштувало, тож його вантажівку частенько бачили на передовій. Під час
однієї з таких сміливих поїздок Гемінґвея тяжко поранили в ноги. За відвагу Е.
Гемінґвея, який, попри поранення, врятував з-під вогню італійського солдата,
нагородили срібним хрестом, найвищою нагородою для іноземців. Життєві
враження від побаченого і пережитого сформували у Е. Гемінґвея різке
відторгнення війни, згодом це втілилося в багатьох його творах, зокрема у
«Прощавай, зброє!» (1929) та ін. Письменник бачив, куди рухається світ,
сповнений передчуття нової війни, тому засуджував і мілітаризм, і фашизм із
його підступними діями, постійно нагадуючи своїми творами про
відповідальність кожної людини за життя всього людства («П’ята колона»,
1938; «По кому подзвін», 1940). Найкращими Ернестовими ліками від важких
роздумів і депресії була робота. Як письменник він відбувся завдяки
твердому ха рактеру й суворому розпорядку: він сам себе «навчив писати».
Здібного журналіста помітили, і канадська газета відрядила його
кореспондентом до Парижа. Гемінґвей мріяв стати письменником, і у Парижі
він потра пив до гуртка модерністки Ґертруди Стайн, де познайомився з Дж.
Джой сом, Т. С. Еліотом і Е. Паундом. Згодом він потоваришував із С.
Фіцджеральдом. Перші його надруковані в Парижі оповідання вийшли
невеликим накладом. Про Е. Гемінґвея як про письменника вперше
заговорили після виходу у світ збірки «У наш час» (1924). Справжній успіх
прийшов до Е. Гемінґвея після виходу роману «І сходить сонце» (1926).
Епіграфом до твору став вислів «Ви всі – втрачена генерація», що мав таку
історію. Після публікації роману «Прощавай, зброє!» (1929) Е. Гемінґвей
здобув усесвітнє визнання. Романи й оповідання, що виходили друком один
за одним, розповідали про нового позитивного героя – мужню людину, яка
завжди бореться з життєвими обстави нами або з власною слабкістю і завжди
перемагає. Побував він і «у бика на рогах» під час кориди... З одного боку, це
приголомшливі приклади сміливості. Проте, з іншого, такі вчинки могли
коштувати життя письменникові, який постійно наче грався зі смертю... Тим
часом Е. Гемінґвей переживав чергову творчу кризу, з якої його вивели події
громадянської війни в Іспанії. Письменник одразу збагнув, яку небезпеку
несе світові фашизм, що війна в Іспанії – це перша, але не остання війна з
«коричневою чумою». З 1937 по 1940 рр. він – кореспондент американських
газет в Іспанії. Гемінґвей не лише передавав телефоном упродовж кількох
годин іспанські репортажі, а й брав безпосередню участь у воєнних діях на
боці республіканців, чию поразку сприйняв як особисту. Результатом
іспанських вражень став один із найкращих його романів «По кому подзвін»
(1940). Під час Другої світової війни Гемінґвей оголосив Гітлерові особисту
«вендету». Разом із командою друзів він виходив на своїй яхті «Пілар» у
Карибське море – полювати на німецькі підводні човни.
Ернест Гемінгвей помер 2липня 1961 р