1.

МОДЕЛІ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ У КРАЇНАХ РОМАНО-

ГЕРМАНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

Романо-германська правова сім’я- це визнання взаємних зусиль, які

виникали в університетах германських та латинських країн. Цей термін почав
широко вживатись у сфері порівняльного правознавства. Спільний напрямок
університетів германських та латинських країн відіграв провідну роль у
формуванні романо-германського права.
Характеристика романо-германської правової сім’ї:
1. Міцний зв’язок із римським правом – це основна риса романо-
германської правової сім’ї, її розвиток побудований на принципах римського
права.
2. У XII–XVI сторіччях французькі, італійські та німецькі
університети вивчали римське право, саме це сприяло формуванню романо-
германського права.
3. Її особливість полягає в вираженості доктринальності та
концептуальності, що своєю чергою сприяло активному прийняттю теорій та
доктрин.
4. В романо-германському праві норми встановлювали загальні
правила поведінки, грунтуючись на правових доктринах і принципах, тому
можна зазначити, що воно мало абстрактний характер.
5. Після прийняття кодексу та конституції роль закону в системі
джерел права стала провідною тенденцією в країнах романо-германської сім’ї.
6. Романо-германське право характеризується виразною
кодифікованістю, це визначається завдяки глибоким історичним кореням та
специфічною юридичною методологією.
7. Через вплив римського права відбувся поділ на публічне та
приватне право.
8. У романо-германському праві існування цивільного та комерційного
права є відносно самостійним. Це висвітлюється в існуванні окремих
комерційних судів та кодифікованих актів комерційного права.
 Головним джерелом права у країнах романо-германської сім’ї є
нормативно-правовий акт, внаслідок цього відбулось формування унікального
осмислення норми права. Університетський підхід є основою правової системи
Європи – це пращур юридичної науки. Саме тому переважає авторитет
наукового підходу у практичній сфері діяльності.
У романсько-германській сім’ї право розглядається не лише як
юридичний інструмент, але як модель соціальної організації, на основі
давньоєвропейських традицій. Перевагою є високий рівень узгодженості
правової свідомості юристів, яка характеризує правові сім’ї континентального
права. Саме це вплинула на загальність філософо-політичної думки в різних
країнах.
Цивільне право стало моделлю для розробки інших галузей права і
слугує єдиним стандартом підготовки юристів.
Можна класифікувати Моделі юридичної освіти у країнах романо-
германської правової традиції таким чином:

1. Університетська модель:
- Ідея: Заснована на вивченні римського права в університетах
- Характеристика. Вплив вчених-юристів, акцентується на
теоретичних аспектах, розвиток доктринальності.
2. Кодифікаційна модель:
- Ідея. Грунтується на систематизованих кодифікованих актах
та законах, що визначають правову систему країни.
- Характеристика. Основним джерелом права є закони та
кодекси, спрямовані на осмислення правових норм.
3. Дуалістична модель:
- Ідея. Окреме вивчення та розмежовування цивільного та
комерційного права в освіті.
- Характеристика. Спеціалізовані комерційні суди та
розширення практичних аспектів вивчення обох галузей.
4. Публіцистична модель:
 - Ідея. Вивчення та освоєння публічного права та
держструктури.
- Характеристика. Зосередження уваги на адміністративному,
міжнародному, конституційному правах та на інших
публічних аспектах.
5. Інтердисциплінарна модель:
- Ідея. Інтеграція юридичної освіти в інші галузеві елементи, а
саме політологія, соціологія та економіка.
- Характеристика. Акцентування на комплексному осмисленні
правових питань в рамках в інших суспільних сферах.
За допомогою цих моделей можна визначити структуру та основні
направлення юридичної освіти в країнах романо-германської традиції,
вони враховують їх особливості та першочергові завдання в юридичному
вихованні.
 2. МОДЕЛІ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ У КРАЇНАХ АНГЛО-
АМЕРИКАНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

Англо-американська правова сім’я є однією з найрозповсюдженіших та

древніх правових систем світу. Вона поділяється на дві групи: англійське право
та американське право.
Особливість англійського права полягає в тому, що воно застосовується
лише в Англії та Вельсі. Необхідно відзначити, що воно не є юридичною
системою всієї Великої Британії, тому що на деяких територіях діє власне
право, таких як Північна Ірландія, Шотландія та на території поза межами
Англії, а саме острови Ла-Маншу та острів Мен.
Групу англійського права формують не лише правові системи Англії та
Вельса, але й інших країн, таких як Північна Ірландія, Ірландія, Канада (за
винятком Квебеку), Австралія, Нова Зеландія. Зазначимо, що до цієї групи
можна віднести правові системи певних країн, та колишніх колоній Британської
імперії (Антигуа та Барбуда, Багами, Барбадос, Беліз, Гренада, Домініка, Науру,
Сент-Кіттс і Невіс, а також островів Тонга, Фіджі, Ямайка). До неї належать і
країни змішаної правової системи: Гана, Гамбія, Нігерія, Сьєрра-Леоне,
Танзанія, Бангладеш, Бруней, Індія, Пакистан, Сингапур.
Наступний блок охоплює правову систему США, вона звичайно мала
історичне коріння у загальному англійському праві, проте сьогодення свідчить,
що вона розвинулась, як самостійна та кардинально відмінну від англійської.
Можна визначити такі терміни:
- Сім’я англо-американського права – акцентує увагу на тому, що ролі
американського та англійського права є основою для двох самостійних груп і їх
домінуючу позицію в цій правовій сім’ї.
- Сім’я загального права – наголошує, що розвиток правових систем у
цій сім’ї зумовлений нормами, утвореними загальним правом.
- Сім’я англосаксонського права – висвітлює вплив принципів та
системи найдавнішого періоду розвитку англійського права.
Виділимо основні особливості англо-американської правової сім’ї:
 1. Продовження права. З 1066 року загальне право в англійському праві
розвивається без кардинальних змін.
2. Відсутність прийняття римського права. Хоч і римське право мало вплив
на правову систему англо-американської сім’ї, його роль не торкнулася основ
загального права.
3. Суддівська природа та зміст права. Основа системи закладена на
діяльності судів. Суди виробляють право під час своєї діяльності і не
обмежуються законодавчими актами.
4. Розвиток загального права юристами-практиками. Характерна стихійність
для англо-американського права – це пояснюється відсутністю жорстких
теоретичних викладок та логічних конструкцій.
5. Менш абстрактний характер норм. Норми англосаксонського права
формувались судами в процесі розгляду певних судових справ і
спрямовувались на вирішення поставлених проблем, а не загальних норм
поведінки.
6. Виокремлення прецедентного та статутного права. Прецедентне право
включало норми застосовані і створені суддями в процесі вирішення
конкретних судових справ, наступне право містить в собі лише прийняті
законодавчі норми.
7. Існування загального права та права справедливості. Загально-правові норми
були сформовані ще в королівських судах, а ось право справедливості доповнює
загальне право і працює за принципом «суд по совісті».
8. Відсутність чіткого поділу на приватне та публічне право. Верховенство
права наголошує, що держава та фізичні особи перед законом рівні і саме тому
відсутня чітка межа між приватним і публічним правом.
Можна виділити такі моделі юридичної освіти у країнах англо-
американської традиції:
1. Система юридичної освіти а США:
- Коледж та перший юридичний ступінь. Більшість
випускників шкіл здобувають базову освіту в коледжі, потім
 отримують ступінь в юридичній школі, що є основним для
вступу до правової практики.
2. Система юридичної освіти у Великі Британії:
- Бакалаврат та LPC/BPTC: випускники шкіл отримують
ступінь бакалавра з правознавства перед вступом до
LPC/BPTC.
- Стажування та спеціалізація: після завершення LPC/BPTC,
студенти проходять стажування та спеціалізуються на
конкретних галузях права.
3. Юридична освіта в Канаді:
- Бакалаврат та LLB/JD: студенти отримують диплом бакалавра
у будь-якій області перед вступом на юридичні програми.
Далі вони можуть обирати між програмою LLB або JD.
- Стажування та практика: коли студент отримав ступінь LLB
або JD розпочинається стажування та складають іспит, щоб
отримати доступ до проходження практики.
Ці моделі характеризуються гнучкістю це основна особливість отримання
юридичної освіти в країнах англо-американської традиції.
 3. УНІВЕРСИТЕТСЬКІ СТАТУТИ У КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ
XIX СТ

На початку 80-х років XIX століття спостерігалось проведення великих

реформ в системі вищої освіти. Це спричинило повну втрату автономії
університетами, закривались жіночі курси через свою неефективність. Кінець
1890 х початок 1900 років супроводжувались спробами проведення нової
освітньої реформи з метою демократизації.
На території України відбувалось загострення соціально-політичної
боротьби та розвитком українофільства, а також боротьбою проти студентського
руху і наступом імперського режиму на українізацію. У 1881 році Л. Толстой
тодішній міністр хотів запровадити новий статут, але йому не вдалося досягти
своєї мети. Новоспечений міністр освіти М.Н. Ніколаі намагався враховувати
думку університетів. Вищі заклади освіти різко протестували проти нового
статуту 1978 року, М.Н. Ніколаі відновив статут 1863 року.
Новий міністр вважав, що студентські хвилювання можна усунути не
репресивними з боку уряду діями, а за допомогою університетської корпорації,
дії Статуту 1863 р. Але ця спроба не мала успіху. М.П. Ніколаі пішов у
відставку.
Реформа університетської освіти вступила в нову стадію з призначенням
на посаду міністра статс-секретаря І.Д. Делянова. Він був товаришем міністра
Д. Толстого. Потім працював у ІV відділенні канцелярії, був головою комісії по
розробці Нового статуту в 1876-78 рр. Закономірним продовженням його
діяльності стало прийняття нового статуту університетів у 1884 р. На думку
міністра, університетське самоврядування стало причиною розвитку інтриг і
чвар у Радах університетів. Але головне - відчуження університетів від уряду і
учбової влади. У розвитку студентського руху звинувачували широку
університетську автономію. Проект Статуту було затверджено, не зважаючи на
критику в об’єднаних департаментах економіки і закону, на загальних зборах
Державної ради, де значна більшість наполягала на збереженні
університетського самоуправління.
 Реформа 80-х років повністю знищувала автономність та корпоративність
університетів., вони повністю мали підпорядковуватись діючій владі.
Статут 1884 року вніс кардинальні зміни у соціально-правовий статус
університетів. У порівнянні із Статутом 1804 року, який робив університети
центрами просвіти та органами управління навчальними закладами, Статут
1884 року визначав нові умови. Статут 1835 року вже вносив зміни, обмежуючи
проживання піклувальників в учбовому окрузі та визначаючи його обов'язки
нагляду і контролю за всіма навчальними закладами. У 1863 році знову
відновлювалося університетське самоврядування, і згідно з параграфом 26
піклувальник залишався тільки вищий нагляд за діяльністю університету в
рамках статуту.
У 1899 році статут було змінено, коло обов’язків розширилось, необхідно
було наглядати не лише за порядком, а й за потребами студентів. Кадрове
забезпечення інспекції посилювалось. Внесені зміни і статут в цілому піддався
великій критиці з боку ректора Київського університету.
У 1901-1912 роках були визначені Тимчасові правила для студентських
організацій, що передбачають обрання керівників курсів, що визнають
законність студентських корпоративних організацій в певній форміі під
наглядом професорів.
У 1899 році система заповнення вакантних посад у департаменті
міністерства народної освіти була замінена системою відбору кандидатів за
конкурсом. Наприкінці 90-х років Міністерство народної освіти виступило з
пропозицією про автономію університетів.
Можливості університетської ради з часом розширилися, але діяльність
ради стала менш активною. У 1899р. було запропоновано створити комітет для
перегляду стану університетського життя, щоб приборкати занепокоєння
студентів.
У. було прийнято новий статут де було багато інструкцій та правил, що
регулюють університетське життя. Але насправді деякі з них, у свою чергу,
сприяли зростанню студентського руху та призвели до заворушень в
академічній та адміністративній сферах. Для поліпшення студентського життя
вживалися різні заходи, але не завжди успішні.
Наприкінці 90-х років виникла необхідність у реформуванні вищої освіти.
Коли Ванновський був призначений на пост міністра освіти, справа про
реформу набула конкретного характеру. В указі імператора міністру державної
освіти від 25травня 1901 року пропонувалося повністю переглянути статут і
штат університету у зв'язку з планованою реформою освіти. Щоб вирішити ці
проблеми, у 1901 Міністерство державної освіти через радників навчального
округу представило 18 питань про організацію університетського життя та 15
питань про інші вищі навчальні заклади.
Що можна сказати про університетські статути Київського університету?
Вони визначали правові та організаційні норми функцій закладу. У них
визначалась структура університету, права й обов’язки всіх учасників
освітнього процесу, порядок прийому викладачів та студентів, організацію
освітнього процесу та інші питання. Цей документ регулював життя та функції
учасників навчального процесу.
Визначалась система самоврядування та управління визначались
компетенції навчальної бази знань адміністрації закладу. Також містилась
інформація про взаємодію між іншими навчальними закладами та тодішньою
царською владою.
Нажаль, університети Києва так як і інші університети України, яка
перебувала під гнітом Російської імперії, були обмежені в правах. Ректори
Київського та Харківського університетів неодноразово писали звернення до
вищого освітнього керівництва з вимогами та проханнями, більшість з яких
було відхилено. Для жінок ситуація була важкою, освіту переважно здобували
чоловіки з багатих сімей.
В суворих умовах було важко працювати та навчатись, створювати
унікальні наукові праці, адже українська мова пригнічувалась, всі публікації
піддавались жорсткій цензурі. Суворі університетські правила карали за будь-
яку провину, як і викладачів так і студентів. Автономії, як такої не було. Статут
повністю відповідав вимогам керівництва царського режиму.
 4. ФОРМУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ НАУКОВИХ ШКІЛ У
КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ У XIX СТ

Жорстока цензура та постійний контроль з боку влади Російської імперії

негативно впливало на розвиток юридичних шкіл у Київському університеті в
XIX столітті. Царський режим ускладнював можливості та дії студентів і
викладачів університету, під забороною було вільне обговорення ра розвиток
передових наукових технологій в сфері юридичної освіти. Наприклад:
1. Обмеження академічної свободи:
- Цензура обмежувала вивчення та виклад певних тем.
- Вчені не могли опублікувати свої праці через заборонені
висловлювання і заборону на обговорення новітніх ідей.
2. Вплив Царської політики:
- Політичне середовище постійно впливало на підходи до
вивчення та викладу юридичних освітніх програм.
- Здійснювався тиск на університет, зміст навчальних програм
та наукових досліджень, повинен був містити інформацію про
підтримку імперського режиму.
3. Цензура публікацій:
- Під забороною вільний обмін ідеями, через жорстоку
цензуру, наукові праці переписувались багато разів.
- Через цензуру зменшувалось критичне мислення студентів та
викладачів у сфері юридичної освіти.
4. Нерівноправний доступ до інформації:
- Київський університет мав нижчий статус ніж «Столичний»,
були створені нерівноправні умови для доступу інформації
різних наукових шкіл.
- Багато напрямків юридичної освіти таких як демократія, до
прикладу, пригнічувались через невідповідність діючому
режиму.
 6. Політичний тиск та самоцензура:
- Наукові працівники університетів були вимушені
застосовувати самоцензуру для унікнення конфліктів з
вижчим керівництвом.
- Ухилення від деяких тем, спотворення та перекручення
інформації для відповідності політичним рамкам.
Ці фактори ускладнювали розвиток юридичного університету. Наведу
історичні факти які прямо впливали на ключові зміни в статутах юридичних
наукових шкіл Київського університету у XIX ст:
1. Запровадження Статуту 1804 р.:
- У 1804 році університети були центрами просвіти та були
органами управління закладами освіти.
2. Зміни в Статуті 1835 р.:
- Статут 1835 року змінено, нові вимоги щоб піклувальник
університету жив в освітньому окрузі та контролював
діяльність навчальних закладів.
3. Відновлення університетського самоврядування 1863 р.:
- У 1863 році університетське самоврядування відновлено,
тепер піклувальник залишається лише у ролі вищого нагляду
згідно із параграфом 26.
4. Тимчасові правила про студентські організації 1901 р.:
- У грудні 1901 року були видані «Тимчасові правила про
студентські організації», вони займались регулюванням
виборів старост та визнавали законність корпоративних
організацій студентів під пильним наглядом професорів.
5. Реформа вищої освіти наприкінці 90-х рр.:
- Наприкінці 90-х років впровадилось питання про реформу
вищої освіти під керівництвом міністра просвіти П.С.
Ванновського.
7. Вибір кандидатів за конкурсом у 1899 р.:
 - У 1899 році введено систему вибору кандидатів за конкурсом
на кафедрах замість системи заміщення вакантних посад
безпосередньо Міністерством народної просвіти.
8. Цензорський тиск на публікації:
- Протягом XIX століття існувала жорстка цензура щодо
наукових праць вчених, це обмежувало обговорення нових
ідей та розвиток досліджень в сфері юридичної освіти.
9. Тиск на університетське життя наприкінці 19 ст.:
- У 1899 році, створені комісії для боротьби зі студентськими
заворушеннями та повним контролем за студентським
життям.
10.Попередні спроби реформи 1884 р.:
- Введення Статуту 1884 р. призвело до прийняття багатьох
інструкцій та правил для налагодження університетського
життя, але вони були недієві і виникали постійні
невдоволення з боку адміністрації університету.