Ташликова Тетяна, 3 курс

Тема: Субкультури.

Субкультурне угруповання «Тяп-Ляп».

Першопрохідниками кримінального терору в СРСР були казанські банди – ще у

1970-ті. Одне з найжорстокіших угруповань, «Тяп-Ляп» у 1977-78 роках
проводило масові побиття та вбивства громадян на вулицях. Досі ніхто не
береться пояснити, чим викликано перманентне свавілля в «Поволзькій Чечні».

Якщо про Кавказ (Північний і Закавказзя) багато хто щось ще знає, то ось про
Татарстан – майже немає. Адже за радянських часів ця поволзька республіка
могла дати фору тим же Чечено-Інгушській та Дагестанській АРСР, Грузії – за
свавіллям, що відбувалося в ній.

У 1970-ті Татарську АРСР заполонили жорстокі банди, які тероризували владу

та простих людей. Що цікаво, силовики до певного моменту не боролися з ними,
боячись підставитися перед начальством, адже в той час вважалося, що
бандитизм в СРСР викорінений, а наявність на якійсь території згуртованих
кримінальних, а то й терористичних груп - це привід для чиновників
розлучитися зі своїми посадами (як мінімум).

Досі навіть сторонні спостерігачі (не бандити чи правоохоронці) так і не можуть

пояснити, що спричинило «татарський феномен». Крім крайньої жорстокості та
згуртованості, тутешні банди навіть і сьогодні відрізняє від своїх «колег» в
інших регіонах відсутність класичної кримінальної ієрархії: злодії в законі в
Татарії довго не жили, а поняття злодійського світу відкидалися геть-чисто.
Навпаки, татарські банди відрізняло суворий єдиноначальність, організація
спільнот за принципом «бойовок» – класичного варіанта ліворадикальних груп
початку ХХ століття, здоровий спосіб життя.

Єдине пояснення цьому «татарському феномену», яке спадає на думку – він був
(і є) калька зі степових бойових спільнот, які, власне, і заклали фундамент
місцевого менталітету. Орди Батия або Тамерлана – вони дуже нагадують те, що
досі являють собою татарські банди. Можливо, це припущення і не так. Але
інших струнких теорій про причини виникнення цього явища саме в Татарстані
поки ніхто не уявляє.

Колишній міністр МВС Татарстану Асгат Сафаров у своїй книзі «Захід

казанського феномену. Історія ліквідації організованих злочинних формувань
Татарстану» розповідає про початок та занепад однієї з найжорстокіших банд
Казані – «Тяп-Ляп». У наведеному нижче уривку розповідається про апогею цієї
банди - терору, що твориться їй у 1977-78 роках.

Виникаючи у промислових районах Казані, угруповання розпочали війну друг з

одним через зони впливу. Дуже швидко виділилося серед них усіх угруповання
«Тяп-ляп» (назва від виробництва «Теплоконтроль», у районі якого й мешкали
учасники ОЗУ). Вона з самого початку відрізнялася навіть зовнішнім виглядом,
який насаджував один із лідерів Сергій Антипов (на прізвисько Антип) –
стрижки «під їжак», взимку – телогрійки та мутонові шапки-вушанки, зав'язані
під горло. Другим лідером був Сергій Скрябін (на прізвисько Скряба).

Він мав вищу освіту (перш працював учителем і піонервожатим), і вважався

мозком банди. Саме Скряба розробляв усі плани операцій – розбої, здирства
тощо. Третій лідер - Завдат Хантимиров (на прізвисько Джавда), ставився до
розряду «відморозків»: неймовірно жорстокий, малочутливий до болю,
позбавлений страху.

Обов'язки рядових членів ОЗУ були чітко розподілені. Одні грабували

перехожих, інші викрадали машини, треті обчищали квартири. «Доїли»
продавців пивних та винних точок, спекулянтів, приймачів склотари, м'ясників,
спекулянтів. З норовливими не церемонилися - могли покалічити чи вбити.
Усього угруповання налічувало понад сотню молодих хлопців.

Лідери "Тяп-ляпа" не задовольнилися тим, що до них стабільно текли гроші.

Незабаром вони захотіли стати повними господарями Казані. І не просто
підім'яти під себе інші ОЗУ, а й замінити державну владу у місті.

На початку 1976, забравши автобуси з місцевого АТП, тяпляповці під'їхали до

палацу культури ім. Урицького, де йшла дискотека, увірвалися до зали й почали
бити всіх поспіль. Наряди міліції, що під'їхали, важко зупинили побоїще і
відбили автобуси, які довелося супроводжувати до самого гаража
автотранспортного підприємства. Через деякий час тяпляповці влаштували
стрілянину з іншого ОЗУ на площі Куйбишева. Міліція та влада «поховали»
обидва випадки, щоб не отримати рознесення з Москви.

Бандити, бачачи, що їм все сходить із рук, планували нові акції залякування.

Влітку того ж 1976 року Хантимиров вирішив влаштувати пробіг по Казані, під
час якого тяпляповці мали бити всіх, хто попадеться їм під руку. Поставлене
завдання: бити максимально жорстко, завдаючи якомога серйознішого каліцтва.

Інформатори МВС повідомили про майбутнє побоїще, і цього разу міліції

нарешті довелося діяти. Вона затримала близько 50 членів ОЗУ на чолі з
Хантимировим. Але пред'явити їм не було чого. Змогли «натягнути» статтю
лише самому Джавді, та й то лише 1 рік виправних робіт. Незабаром він вийшов
по УДВ за зразкову поведінку.

Страх тяпляповці втратили остаточно, і 1977 року вони стали вбивати. Керував
цим процесом Джавда, що вийшов на волю, під чиїм керівництвом діяла банда
малоліток (їх воліли використовувати, тому що не досягнувши віку 18 років,
бандитам покладалися мінімальні покарання, навіть за вбивства зазвичай не
більше 5-7 років). Першими жертвами стали ті, хто наважився звернутися до
міліції зі свідченнями на членів ОЗУ.

Потім – інформатори МВС, яких вирахували досить швидко – одного з них, який
повідомив про «пробіг», що готується, в 1976-му, просто затоптали до смерті.
Але причини для вбивства були необов'язковими. Якось шестеро бандитів ішли
до Джавди в гості, але на шляху їм попався молодий хлопчина. Тяпляповці
попросили закурити, хлопець дав їм сигарету і тут же був забитий до смерті
серед білого дня.

Міліції знову довелося діяти. За розбій затримали одного з «бригадирів» ОЗУ –

такого Тазетдінова. Антипов особисто спробував підкупити свідків злочину і був
затриманий сам. Але того ж дня Антіп втік з-під варти.

Грім гримнув у серпні 1978 року. До пішого наряду міліції у районі

«Теплоконтролю» під'їхав мотоцикліст із дівчиною, які повідомили, що в районі
Татарського цвинтаря їх обстріляли з обрізів. За словами потерпілих, людей, що
стріляли, було 10-15. Ще за 20 хвилин надійшло повідомлення від водія ПАЗу:
злочинці обстріляли його автобус із пасажирами. Стало зрозуміло – ситуація
надзвичайна.

З матеріалів кримінальної справи:

«31 серпня 1978 року о 20.30 група хуліганствуючої молоді, озброєних

вогнепальною зброєю (обрізами) та металевими прутами, у масках рушила від
Річкового вокалу вулицями Новотатарської слободи. Банда розосередилася по
обидва боки вулиць з метою забивати та стріляти у громадян. Внаслідок
безладної стрілянини було поранено 10 осіб, у тому числі двох співробітників
міліції, які намагалися зупинити натовп, одну людину – вбито».

1 вересня було створено слідчо-оперативну групу зі співробітників МВС та

прокуратури. Вперше за 20 років справу кваліфікували як бандитизм. Слідство
тривало півтора роки. Суд над бандою відбувся 1980 року. Побоюючись нападу
бандитів, що залишилися на волі, суд йшов у приміщенні СІЗО на вулиці
Красіна. 27 членів ОЗУ судили за бандитизм, ще 28 осіб було залучено за
недоношення та інші злочини. Наслідком доведено близько 70 злочинів банди.
Суд засудив до розстрілу чотирьох, з яких двом страту пізніше замінили
тривалими термінами ув'язнення. Тих, кого судили за статтею бандитизм,
одержали від 10 до 15 років».

Але місце розгромленої ОЗУ «Тяп-Ляп» тут же посіли інші казанські банди, не
менш, а то й жорстокіші. Ось дані лише за 1986-87 роки в Казані, протистояння
банд один з одним: 51 групова бійка, 6 людей загинули, 73 були госпіталізовані
із серйозними пораненнями. З початком «реформ» ОЗУ «інституалізувалися»,
підім'явши владу в Татарстані, і всі 90-ті фактично були правителями в
республіці.
Ситуація в Татарстані ще більше ускладнилася в середині - наприкінці 1990-х,
коли на додачу до кримінальних банд ще додалися ісламістські угруповання.
Автор книги, міністр МВС Сафаров наводить випадок терору ісламістів – підрив
1 грудня 1999 «кукморського газопроводу» – магістрального газопроводу
Уренгой-Помари-Ужгород. Рвонуло і в Кіровській області. Смолоскипи в місцях
обох підривів були заввишки 50 метрів, утворилися вирви – 20 метрів
завширшки та 4 метри завглибшки.

Організатором диверсії виявилася група татарських ісламістів під керівництвом

Рамазана Ішкільдіна. У 1998 році, у віці 23 років, він поїхав навчатися на імаму у
Веденському районі Чечні, де діяв навчальний центр терористів «Кавказ».
Додому він повернувся у серпні 1999 року, і разом із ще одним випускником
центру «Кавказ», Айратом Гільмутдіновим вони сколотили групу, яка мала
займатися диверсіями та терором проти «невірних».

Всі члени диверсійної групи були спіймані, і отримали від 10 до 15 років строго
режиму (останнім упіймали Рамазана Ішкільдіна, 26 червня 2002 при переході
кордону між Дагестаном і Азербайджаном). Уникнув колонії лише Гільмутдінов,
визнаний неосудним».

Усі ці факти мають переконати в одному: якщо одного разу спалахне в

Татарстані, то Росія отримає навіть не другу «Чечню», а другий «Афганістан». У
республіці вистачає людей, які будуть вести терор не лише за ідею, а й через
свою природну жорстокість.