Студентки групи ФЛФм-11с

Курдили Анастасії
Українська емоційність
проф. Є. Онацький
У цій статті ми дізналися про те, що всі дослідники духовности прийшли
до висновку, що українці відзначаються емоційною вдачею. Зокрема, В.
Липинський щодо цього писав про надмірну, часто пристрасну чутливість в
мешканцях України, а Д. Чижевський згадує про емоціоналізм і
синтеманталізм, чутливість та ліризм українця, а також про своєрідний
український гумор, що є глибоким виявом «артистизму української вдачі».
У статті детально описані думки В. Липинського щодо згубності
українського емоціоналізму для політичних змагань. Надмірною чутливістю
(при пропорційно заслаблій волі та інтелігентості) пояснюється наша легка
запальність і скоре схолоджування, а при таких умовах, успішно вести політику
можна тільки тоді, коли прийняти методи організації, що розвивають волю та
розум, усталює хотіння та ідею і обмежує надмірну чутливість. М. Гоца за
статтею підтримує В. Липинського. Він зазначає, що розчулення – це буденне
явище нашого публічного життя, яке розхитує і суперечить політичним станам.
Автор статі зазначає, що емоційність – це великий дар Божий, але в
невмілих руках цей дар перетворюється на Божу кару. Кейзерлінг писав про те,
що людину від тварини відрізняє те, що вона відчуває. Він пише, що називаючи
людину «нелюдом», ми маємо на увазі не дурня, а людину позбавлену вищих
емоцій любови, жалю, співчуття, милосердя, приязні.
Є. Онацький показує, що культуру «серця», почуттів зачіпали ще
Сковорода, Гоголь, Куліш, Шевченко, Іван Вишенський, Кирило-Методіївські
Братчики. Орієнтація на євангеліївську любов була не безосновна, адже
завдання кожного християнина – плекати почуття людяности, берегти в серці
любов, що є найвищим щаблем чеснот.
На жаль, доля українського народу зазнала поступу, що зменшував
чуттєвість, робив холодною бездушністю існування, позбавляв інтимного
родинного зв’язку на противагу «цивілізованості» і відсутності провінційної
відсталости. Цим поступом було існування СССР. Існування цього режиму з
року в рік послаблювало цінність зв’язку подружжя, приятелювання.
Перетворивши подружжя у формальність цивільного шлюбу, а родичів і друзів
переконавши в моральному обв’язку доносити один на одного. Автор статті
зазначає, що поки справа залежить від емоцій є надія на любов, коли ж емоцій
немає, є лише безжальна логіка – там панує логічна смерть, мета досягається
через трупи, інтереси держави важливіші за масові вбивства та винищення
людей. Це було у 1933 році і це триває зараз.
Загалом людина повноцінно живе, біологічно розвивається, нормально
співіснує зі світом, коли має можливість розвивати і контролювати свої емоції.
Є.Онацький пише у статті і про важливу складову емоційності –
мистецьку діяльність. Зазначимо, що творчість з’являється там де митець
прагне перетворити свої емоції в рух, звільнитись таким чином від них, а також
бажає зробити враженння на інших. Емоція, що дає життя мистецькому твору,
змушує вищі наші центри сконцентрувати увагу на тому, що викликає нашу
емоцію. Митець схоплюючи інтуїтивно пізнавальну емотивність відкриває її
іншим у своєму творі, навчаючи.
Дізнаємось також про потребу людини у глибоких емоціях. Кожен по-
своєму вчиться переживати і створювати їх, хтось екологічно створює
обставини, хтось навпаки. Переживаючи глибокі почування від поезії, музики
чи театральної драми, потрібно направити їх у плідне русло. Важливо не
залишатися байдужими і бездушним у реальному житті, попри свій
сентименталізм і драми в мистецтві. Прикладом занепаду імерії, що потурала
паразитним емоціям є Римська імперія. Бажання римлян хліба і – емоцій,
перетворились в жорстокі вбивства на очах тисяч людей. Автор статті пише і
про занепад справжнього емоційного життя в СССР. Нормальна людина
почуває потребу в надмірі емоцій коли її чутливість і вразливість
притуплюється від хвороби чи перевтоми. Таким людям важко знайти насолоду
в поміркованих враженнях. Тож народи що найменше пішли вперед в
модерному розумінні, найбільше зберегли емоційний стан душі за словами
Кайзерлінга.
 Власне, автор не лякається українській емоційності, що завдає нам шкоди
в політичній дійсності, бо це є нібито запорукою нашої природності,
життєздатності і талановитості. Необхідно плекати і зберігати нашу здорову
емоційність. Варто зафіксувати, що наша емоційність зможе стати
«неоціненною творчою силою» тільки в тому разі, якщо вона розвивається в
нормальних умовинах здорового родинного життя, в любови. Коли ж вона не
матиме цієї необхідної основи, то може виродитись в безсердечну сухість і
жорстокість, паразитарний емоціоналізм.