Леонід Брежнєв

20.01.2021
─

Бєлінська Яна
Учениця 11-А
 2

Життєпис
Леонід Ілліч Брежнєв народився 19 грудня 1906 року в родині робітника-металурга. Однак,
незважаючи на робоче походження і ранній початок трудової діяльності, він не
зарекомендував себе активним суспільним діячем.

Тільки в 25-літньому віці Брежнєв вступає в партію, маючи за плечами закінчений у 1927 році
Курський земле-меліоративний технікум, а так само визначений стаж керівної роботи.

У 1927-1930 роках він працював землевпорядником в Оршанському окрузі Білоруської РСР і в

Курській губернії, начальником землевпорядної групи, завідувачем районного земельного
відділу і заступника голови райвиконкому, а потім і заступником начальник керування
Уральської області.

У 1935 році Брежнєв закінчує Металургійний інститут у місті Дніпропетровську і якийсь час
працює за спеціальністю, інженером на металургійному заводі, потім директором технікуму.

Таким чином, Л. І. Брежнєв опиняється на передових рубежах революційних перетворень у

країні.

У 1937 році починається його політична кар'єра. У травні він стає заступником голови
виконкому Дніпродзержинської міськради, а через рік опиняється в обкомі партії в
Дніпропетровську. 7 лютого 1939 — 28 вересня 1940 року — секретар Дніпропетровського
обласного комітету КП(б)У з пропаганди.

У роки Другої світової війни був військово-політичним працівником у чинній радянській

армії. Бере участь у мобілізації населення в Червону Армію, займається евакуацією
промисловості, потім на політичних посадах у діючій армії: з червня 1941 по вересень 1942
року — заступник начальника Політуправління Південного фронту. Будучи бригадним
комісаром, при скасуванні інституту військових комісарів у жовтні 1942 року замість
очікуваного генеральського звання був атестований полковником.
Потім Л. І. Брежнєв повертається на цивільну партійну роботу, стаючи в 1946 році першим
секретарем Запорізького, а в 1947 році Дніпропетровського обкомів Компартії України.

Після XIX з'їзду партії Брежнєв стає кандидатом у члени Президії ЦК, секретарем ЦК КПРС, а
після смерті Сталіна виявляється в Головному політуправлінні Радянської Армії і ВМФ.

Далі, чим вище піднімалися акції Хрущова, тим сильніше ставали позиції Брежнєва. Його
новий зліт починається вже з лютого 1954 року, коли він обирається спочатку другим, а потім
і першим секретарем Компартії Казахстану. У 1956 році Брежнєв знову кандидат у члени
Президії ЦК і секретар ЦК КПРС. У 1958 році, після усунення з політичної арени всіх
суперників Хрущова, він призначається заступником голови Бюро ЦК КПРС по РСФСР,
потім, із травня 1960 по липень 1964 року, є Головою Президії Верховної Ради СРСР, причому
з червня він одночасно і секретар ЦК. Таким чином, до жовтневого (1964 р.) Пленуму ЦК
 3

Брежнєв був другою особою у партії і державі, що, звичайно ж, полегшило йому захоплення
влади.

У жовтні 1964 очолив змову проти Хрущова і став 1-м секретарем ЦК КПРС (14 жовтня 1964
— 29 березня 1966 року). Одночасно 14 жовтня 1964 — 8 квітня 1966 року — голова Бюро ЦК
КПРС по РРФСР. З 8 квітня 1966 по 10 листопада 1982 року — генеральний секретар ЦК
КПРС.

1964 року після усунення від влади Микити Хрущова обраний Першим секретарем ЦК КПРС.
Брежнєв пропонував Володимиру Семичасному, голові КДБ СРСР у період підготовки
Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися Хрущова «аварією літака, автокатастрофою,
отруєнням або арештом»
1968 року Брежнєв і його соратники прийняли рішення про вторгнення до Чехословаччини. 18
серпня в Москві відбулась зустріч лідерів СРСР, НДР, Польщі, Болгарії й Угорщини, де було
узгоджено військово-політичні заходи, реалізація яких почалась через два дні. Брежнєв був
загальмованим і неадекватним, під час переговорів у нього порушилася дикція. Помічники
вимагали відповіді, чи зможе Брежнєв продовжити переговори. «Сам» щось бурмотів,
намагався встати і виникла реакція, яка перелякала все Політбюро. Косигін сидів поруч з ним
і бачив, як той поступово почав втрачати нитку розмови.
22 січня 1969 року під час урочистої зустрічі екіпажів космічних кораблів «Союз-4» і «Союз-
5» на Брежнєва скоїли невдалий замах: молодший лейтенант Радянської Армії Віктор Ільїн,
переодягнений у чужу міліцейську форму, потрапив до Боровицьких воріт під виглядом
охоронця і відкрив вогонь з двох пістолетів по машині, в якій, як він припускав, мав їхати
генеральний секретар. Насправді у цій машині знаходилися космонавти Леонов, Ніколаєв,
Терешкова і Береговий. Пострілами був убитий водій Ілля Жарков, кілька людей поранено,
перш ніж мотоцикліст супроводу збив Ільїна з ніг. Сам Брежнєв їхав у іншій машині і не
постраждав.

Л. І. Брежнєв не повернувся до сталінських репресій, але успішно розправлявся з

інакомислячими. Не було необхідності у відтворенні каральних органів у колишньому,
сталінському, масштабі, хоча потреба в їх чіткої роботі, зрозуміло, не відпала. Неугодних
тепер необов'язково було повідомляти політичними супротивниками, можна було обмежитися
лише звичайною уголовщиною чи оголосити цих людей психічно нездоровими, або так само
просто вислати з країни.
Причина економічної і технологічної відсталості була одна - нерозуміння і страх перед
назрілими господарськими перетвореннями, що неминуче повинні були спричинити за собою
політичну реформу, спрямовану на обмеження влади, опори, "брежнєвського" режиму
бюрократії.
Леонід Брежнєв помер 10 листопада 1982 року на державній дачі «Заріччя-6». Тіло було
виявлено охороною о 9 годині ранку. Першим з політичних діячів на місце смерті приїхав
 4

Юрій Андропов. Про смерть Брежнєва ЗМІ повідомили лише через добу, 11 листопада о 10
годині ранку. Похований на Красній площі Москви біля Кремлівської стіни. США на
похоронах представляли віцепрезидент Джордж Буш-старший і держсекретар Шульц.