У світлі першої, історичної, перспективи вважається, що покоління формується

під впливом важливих історичних подій. Дільтей стверджує, що «...однією

генерацією <...> називаємо всіх тих, які у певному розумінні виростали поруч,
тобто мали спільне дитинство, молодість, а роки дозрілості припадають на один
час, що зумовлює їх глибші зв’язки. Ті, які в часи молодості зазнали того
самого впливу, становлять разом ціле покоління. Так визначена генерація
творить тісне коло одиниць, пов’язаних у певну цілісну єдність унаслідок
залежності від однакових важливих подій та змін, що відбувалися у час їхньої
вразливості, незважаючи на пізніші відмінні чинники.
Своєрідним доповненням і продовженням думки Дільтея є концепція
поколіннєвих зв’язків Карла Маннгейма. Суть цих зв’язків полягає в тому, що
одиниці, які належать до того самого «поколіннєвого положення» (ідеться про
життя у певному місці і часі), свідомо розділяють спільну долю покоління. Так
виникає поколіннєва єдність, яка становить передумову для певного
характерного способу мислення, реагування, переживання і діяння. Тим же, що
ділить одиниці поколінь, є, як твердить Маннгейм, економічні, суспільні і
культурні умови дозрівання.
Безсумнівно, однією із найчастіших указівок належності до одного покоління є
дата народження, адже його потенційні члени виростали і виховувалися в
однаковій атмосфері, підпадали під однакові впливи. Як зауважує Піотр
Штомпка, «...кожне покоління є носієм такої культури, яка була йому
прищеплена в дитинстві й замолоду у процесі соціалізації чи освіти. В
нинішньому суспільстві, де зміни умов життя відбуваються надзвичайно
швидко, покоління дітей народжується вже в оточенні цілком іншої культури
ніж та, носієм якої є покоління батьків». Відтак між поколіннями
спостерігається дедалі виразніша культурна різниця, що веде до конфлікту
взірців поведінки, цінностей, ідей, звичаїв, релігії, знання тощо. Основною
причиною конфлікту є бунт у поглядах і формах вразливості попереднього
покоління, які в новій дійсності виявляються непродуктивними. Сьогодні
спостерігається велика зміна у способі міжпоколіннєвого функціонування, яке
базується на префігуративній культурі. Характерною рисою тієї культури є
спрямування на майбутнє, хоча, як зауважує Марґарет Мід, сучасні «молоді
кажуть — “майбутнє — це сьогодні”».Тому таку культуру знаменує розрив
зв’язку із традицією, а отже, і з минулим, а головною її метою стає пошук
нових шляхів розвитку, а як наслідок появляються нові, власні традиції.
На зламі ХХ і ХХІ століть дискусії про покоління набрали нового значення:
вони доводять, що покоління можуть появлятися без свідомості про
незалежність поколінь, збудованої на підвалинах бунту щодо попередників.
Дослідники зауважили, що переживання поколінь можуть формуватися також
за допомогою позитивних суспільних відносин, досвіду гри чи впливу
субкультур і констатації молодіжних рухів. Сьогодні виразно акцентується на
тому, що покоління не повинно формуватися за допомогою травматичних
переживання, бо ідентифікація покоління може відбуватися на основі
суспільно-культурного контексту в період дозрівання молоді.
Відомий польський соціолог Ганна Сьвіда-Зємба, висунула тезу про те, що
характерною рисою покоління молодих на зламі ХХ і ХХІ століть є відсутність
генераційної автономії, ба більше — навіть її свідоме заперечення, адже, як в
опитуваннях подавала сама молодь, ані поколіннєві міфи, ані жодні легенди не
змогли їх об’єднати.
Противагою для них виявилося покоління Х, яке свідомо віддалялося від моди і
реклами, що пропонувала, на їхню думку, надто одновимірний стиль життя і
монототожність. Своїм життєвим мотто, з думкою про показ дистанції між
ними та рекламою і споживацтвом, це покоління Х зробило стиль «як-небудь»:
картаті сорочки, старі автомобілі, робота в МакДональдс і відсутність будь-якої
ідеології. Цікаво, що дослідники (соціологи, культурознавці), які займаються
вивченням тієї культурної формації, такий показовий брак ідеології схильні
вважати програмним девізом генерації, своєрідною ідеологією покоління.
У дев’яностих роках на зміну «іксам» з’явилося покоління Y (відоме також під
назвою «міленійне»): на відміну від попередників захоплене віртуальним
світом, Матрицею, Інтернетом, комп’ютерними іграми. Це покоління цифрової
епохи, спрямоване на успіх, яке взагалі не зберігає дистанції з рекламою. Як
зауважують західні соціологи, це покоління, яке вже не вміє жити, думати і
діяти без допомоги мультимедійної реклами. Цікаво, що автори характеризують
їх як наступне велике покоління, що мислить і локально, і глобально.
Марк Бауерлейн у нагородженій відзнакою Nautilus Book книжці «Найдурніше
покоління: як цифрова епоха отуплює молодих американців і загрожує нашому
майбутньому (або Не довіряй нікому, молодшому за  років)»також
відкидає ідеї В. Страуса і Н. Хау, зауважуючи, що Y — це «найдурніше
покоління», яке не вміє розважатися, відпочивати, від наймолодших років бере
участь у щурячих перегонах, і, хоча має більше можливостей для здобування
знань, такий процес є малопродуктивним — технологія отупила розум, замість
відкритися для світу воно зосередилося лише на задоволенні власних потреб, бо
відповідь на складні питання завжди може дати комп’ютер чи смартфон.
У зв’язку із побоюваннями майбутнього вже кілька років не стихають спроби
відповісти на запитання, яким буде покоління народжених після 2004 року, яке
часто умовно називають поколінням Z. Для дослідників і суспільства
найважливішою у сприйнятті нового покоління є, як у випадку з поколіннями X
i Y, його «оцифровування» та опанування технології.