Бондаренко Вадим, 2 курс, СА

Варiант № 1

1. Для використання графічного методу математична модель повинна

містити дві змінні. Графічний метод застосовується до задач лінійного
програмування з обмеженнями, які можна представити у вигляді
лінійних рівнянь або нерівностей в двох змінних.

2. Багатокутник розв'язку - це геометрична фігура у двовимірному

просторі, яка представляє собою обмежений область, що включає всі
можливі варіації розв'язків задачі лінійного програмування.
Багатокутник обмежує допустимий область розв'язків.

3. Графічний метод застосовується тільки для максимізації цільової

функції. Для мінімізації цільової функції він не підходить, оскільки не
завжди існує графічне представлення області, де цільова функція досягає
мінімуму.

4. Одиничний вектор - це вектор, всі складові якого дорівнюють одиниці.

Наприклад, у двовимірному просторі одиничний вектор може бути
виражений як (1, 1).

5. Умова оптимальності розв'язку задачі при використанні симплексного

методу полягає в тому, що всі коефіцієнти рядка цільової функції (поза
базисом) повинні бути не меншими за нуль, тобто жодна негативна
змінна не повинна мати можливість ввестися до базису.

6. Правило визначення ведучого рядка полягає в обранні рядка симплексної

таблиці, де відношення правої частини до коефіцієнта ведучого стовпця є
мінімальним і додатним серед всіх допустимих рядків.

7. Правило визначення ведучого стовпця полягає в обранні стовпця

симплексної таблиці, де коефіцієнт цільової функції (поза базисом) є
найбільшим і позитивним серед всіх таких стовпців.

8. Елемент симплексної таблиці, який веде до переходу до нового

базисного розв'язку, називають ведучим елементом.

9. Методи розв'язання задачі лінійного програмування включають

симплексний метод, метод граничних точок, метод інтеріорних точок,
метод двоїстого градієнта, ітераційні методи та інші.
10.Симплексний метод зі штучним базисом застосовується у випадках, коли
початковий базис не є допустимим розв'язком. Він використовується для
перетворення задачі у такий вигляд, коли є можливість ввести реальні
змінні у базис і знайти оптимальний розв'язок.

11.Штучні змінні вводяться для забезпечення допустимого початкового

базисного розв'язку у випадках, коли такий розв'язок відсутній.

12.Ні, штучна змінна завжди має бути невід'ємною, оскільки вона вводиться
для забезпечення допустимого початкового розв'язку.

13.Штучні змінні вводяться у цільову функцію з коефіцієнтом -1, оскільки

метою їх введення є мінімізація цільової функції, щоб дійти до
допустимого базисного розв'язку.

14.Задачу можна вважати несумісною, коли після використання

симплексного методу зі штучним базисом всі штучні змінні залишаються
в базисі, тобто не можуть бути виведені з базису, і цільова функція
залишається невідомою.

15.Рядок симплексної таблиці з індексом (m + 2) використовується для

обчислення відношень і визначення ведучого рядка під час симплексного
методу, де m - це кількість обмежень в задачі лінійного програмування.