— Виконала Шамановська Галина 4група

— Дата: 13.10.2023.

Тема 7. Роль ферментів плазми крові (АлАТ, АсАТ, КФК, ЛДГ, фосфатаз) та
методи визначення їх активності. Медична ензимологія. Роль ферментів в
діагностиці.
Медична ензимологія – це самостійна галузь медичної біохімії, що вивчає роль
ферментів в забезпеченні нормальної життєдіяльності організмів і розвитку патологіних
станів, а також можливості їх використання в якості діагностичних і лікувальних засобів.
Теоретичні аспекти медичної ензимології зводяться, в основному, до з'ясування найбільш
повної і достовірної картини етіології і патогенезу захворювань, тобто в кінцевому
підсумку до пізнання молекулярних механізмів порушень метаболічних процесів.
Медична ензимологія має свої цілі і завдання, специфічні методології, етичні підходи і
методи дослідження. Вона розвивається за трьома головними напрямами:
ензимопатологія, ензимодіагностіка і ензимотерапія.
Ензимопатологія – це теоретична і експериментальна частина ензимології, що
вивчає молекулярні основи розвитку патологічного процесу, виходячи з даних про
порушення механізмів регуляції активності або синтезу одного чи групи ферментів.
Ферментні порушення в тій чи іншій мірі супроводжують будь-який патологічний процес.
Найбільш яскравим прикладом є спадкові ензимопатії – генетично обумовлені дефекти
біосинтезу певного ферменту в результаті мутації відповідного гена, що призводить до
порушень певної ланки метаболізму. Дефектний фермент неактивний взагалі або проявляє
лише частину властивої йому активності, оскільки характерні для нього значення Км і
Vmax не відповідають нормі. Більшість спадкових ензимопатій супроводжується
накопиченням патологічних проміжних продуктів обміну.
Сучасна ензимодіагностика розвивається в двох головних напрямках. Перший –
це використання ферментів як реагентів для кількісного визначення нормальних чи
аномальних хімічних речовин в сироватці крові, сечі, шлунковому соку і т.п. Інший шлях
– це кількісне визначення самих ферментів в біологічних рідинах. Ферментні тести
вигідно відрізняються від інших хімічних діагностичних тестів, які використовуються в
клініці, високою чутливістю і специфічністю. Відомо близько 20 тестів, заснованих на
кількісному визначенні активності ферментів і ізоферментів. В практичному плані
ензимологічні тести допомагають в ранній постановці і диференціації діагнозу,
інформують про хід та можливий результат хвороби, а також адекватності та ефективності
лікування. Два перспективні напрямки подальшого розвитку діагностичної ензимології –
це раціональна модифікація вже випробуваних методик та пошук нових
органоспецифічних (тканиноспецифічних) ферментів і ізоферментів.
Класифікація ферментів плазми (сироватки) крові:
1. Секреторні ферменти, синтезуючись, головним чином, в печінці, в нормі
виділяються в плазму крові, де відіграють певну фізіологічну роль (ферменти, що беруть
участь в процесах згортання крові, холінестераза, церулоплазмін). При важких
порушеннях функцій печінки активність ферментів в плазмі крові знижується.
2. Екскреторні ферменти (лужна фосфатаза, гама-глутамілтранспептидаза,
амілаза, трипсин, ліпаза, еластаза та ін.) в фізіологічних умовах в основному виділяються
в просвіт ШКТ. При порушенні виділення активність екскреторних ферментів в плазмі
крові підвищується.
3. Індикаторні ферменти виконують в тканинах певні внутрішньо-клітинні
функції. Більша їх частина в сироватці крові визначається в невеликій кількості. При
ураженні тих або інших тканин активність індикаторних ферментів в сироватці крові різко
зростає.
 Кожен орган в організмі має певний спектр ферментів. Його характеристикою
може бути більш-менш типова група ферментів, тобто характерна ензиматична
констеляція.
Ферменти мають різну внутрішньоклітинну локалізацію: одні з них зосереджені в
цитоплазмі (лактатдегідрогеназа, альдолаза), лругі – в мітохондріях
(глутаматдегідрогеназа), треті – в лізосомах (β-глюкуронідаза, кисла фосфатаза), четверті
– в мембрані клітин (γ -глутамілтрансфераза) і т.д. Врахування цьго фактору при
клінічному оцінюванні результатів визначення активності ферментів має велике
ліагностично-прогностичне значення.
Ізоферменти – це молекулярні форми одного і того ж ферменту, що виникли в
результаті невеликих генетичних відмінностей в його первинній структурі. Вони
визначають швидкість і направлення ферментативної реакції завдяки їх різній
спорідненості до субстрату.
Так наприклад, лактатдегідрогеназа – це гетеротетрамер, шо ключає дві різних
субодиниці Н – heart і М – muscle в певних сполученнях, і таким чином має п'ять
ізоферментів – ЛДГ-1, ЛДГ-2, ЛДГ-3, ЛДГ-4 і ЛДГ-5.
ЛДГ-1 (Н4) і ЛДГ-2 (H3M1), які присутні в тканинах з аеробним характером
обміну (міокард, мозок, корковий шар нирок), мають високу спорідненість до лактату,
перетворюючи його в піруват, а ЛДГ-4 (H1M3) і ЛДГ-5 (М4) – в тканинах з анаеробним
характером обміну (печінка, м'язи), мають низьку спорідненість до лактату
Фермент креатинкіназа – гетеродимер, представлений трьома ізоферментними
формами, складеними з двох типів субодиниць: M (muscle) і B (brain) – КФК-ММ (мязова
форма), КФК-МВ (міокардіальна форма) і КФК-ВВ (мозкова форма).

Завдання для аудиторної роботи.

1. Клініко-діагностичне значення визначення АЛТ.

Визначення рівня АЛТ у крові має велике клініко-діагностичне значення і

використовується для наступних цілей:

*Діагностика захворювань печінки: Підвищений рівень АЛТ часто свідчить про

пошкодження печінки, такі як гепатит, цироз, жирова дистрофія печінки або отруєння. Це
допомагає лікарям визначити, наскільки серйозним є ураження печінки та який може бути
джерелом проблеми.
*Моніторинг лікування: Вимірювання рівня АЛТ може використовуватися для оцінки
ефективності лікування печінкових захворювань. При позитивній динаміці рівень АЛТ
зазвичай знижується.
*Визначення причини жовтяниці: Підвищений рівень АЛТ може свідчити про обструкцію
жовчевивідних шляхів, що може бути причиною жовтяниці.
*Визначення м'язового ураження: Підвищений рівень АЛТ також може спостерігатися
при ураженні скелетних м'язів, таких як розриви м'язів або міозит.
*Скринінговий тест: Вимірювання рівня АЛТ може використовуватися як частина
загального скринінгу на наявність печінкових захворювань або м'язових порушень.

2. Клініко-діагностичне значення визначення АСТ.

Вимірювання рівня АСТ також має важливе клініко-діагностичне значення і

використовується для наступних цілей:

*Діагностика захворювань печінки: Підвищений рівень АСТ може свідчити про ураження
печінки, так само, як і випадок з АЛТ. Проте АСТ також міститься в інших органах,
включаючи серце та м'язи, тому інші лабораторні показники та клінічні дані допомагають
визначити джерело патології.
*Діагностика кардіоваскулярних захворювань: Підвищений рівень АСТ може бути
зв'язаним з ураженням м'язів серця, таким як інфаркт міокарда. Порівняння вмісту АСТ та
АЛТ може допомогти встановити, чи спостерігається ураження серця чи печінки.
*Моніторинг лікування: Вимірювання рівня АСТ використовується для оцінки
ефективності лікування серцевих та печінкових захворювань.
*Діагностика м'язових захворювань: Підвищений рівень АСТ може бути пов'язаним з
ураженнями скелетних м'язів, такими як розриви м'язів або міозит.
*Скринінговий тест: Вимірювання рівня АСТ може використовуватися як частина
загального скринінгу для виявлення серцевих або печінкових захворювань.

3. Класифікація ферментів плазми крові.

Ферменти плазми крові - це білки, які каталізують хімічні реакції в крові або можуть бути
виміряні в крові для діагностики певних станів або захворювань. Ферменти плазми крові
можуть поділятися на кілька груп відповідно до їхньої функції та клінічного значення.

*Ферменти печінки: АЛТ (Аланінамінотрансфераза) і АСТ (Аспартатамінотрансфераза) -

це ферменти, які можуть свідчити про ураження печінки та інших органів при
патологічних станах печінки. Гамма-глютамілтранспептидаза (ГГТ) - інший показник
функції печінки. Лужні фосфатази (ALP) - цей фермент може бути зв'язаним як з
печінковими, так і з кістковими патологіями.
*Ферменти м'язів: Креатинкіназа (КК) - цей фермент може бути підвищеним при ураженні
скелетних м'язів, таким як розриви м'язів. Лактатдегідрогеназа (ЛДГ) - інший фермент,
який може вказувати на ураження м'язів або інші стани, такі як інфаркт міокарда.
*Ферменти, що пов'язані з кардіологією: Креатинкіназа-МВ (КК-МВ) - цей фермент
допомагає в діагностиці інфаркту міокарда. Тропоніни (Тропонін І та Тропонін Т) - також
використовуються для діагностики інфаркту міокарда.
*Ферменти загального обміну: Амілаза - цей фермент вимірюється для діагностики
патологій підшлункової залози та шлунково-кишкового тракту.
*Інші ферменти: Серед інших важливих ферментів плазми крові включають
ацетилхолінестеразу, глюкозу-6-фосфатдегідрогеназу, сечовину та багато інших.

4. Визначення активності ізоферментів ЛДГ в сироватці крові.

Лактатдегідрогеназа (ЛДГ) - це фермент, який каталізує реакцію конвертації лактату у

піруват в клітинах організму. Цей фермент існує у вигляді п'яти ізоферментів (LDH-1,
LDH-2, LDH-3, LDH-4, та LDH-5), які можуть бути визначені в сироватці крові. Кожен
ізофермент має різний електрофоретичний спектр і розміщується в різних органах та
тканинах організму. Визначення активності ізоферментів ЛДГ в сироватці крові може
мати клінічне значення для діагностики та оцінки різних станів та захворювань.
Для визначення активності ізоферментів ЛДГ в сироватці крові використовують метод
електрофорезу або біохімічний аналіз, який дозволяє розділити ізоферменти та виміряти
їхню активність. Це дослідження допомагає встановити джерело підвищеної активності
ЛДГ та діагностику різних захворювань та станів, включаючи:

*Інфаркт міокарда: Зазвичай спостерігається підвищена активність LDH-1, оскільки цей

ізофермент зазвичай розташований у серцевому м'язі.
*Інфаркт легенів: Підвищена активність LDH-2 може свідчити про ураження легенів.
*Гепатит: У разі ураження печінки підвищується активність LDH-5. Анемія: Деякі
випадки гемолітичної анемії можуть супроводжуватися підвищеною активністю LDH,
особливо LDH-4.
*Рак інших органів: Підвищена активність LDH може бути показником раку.
*Травми та ушкодження тканин: Різні ушкодження тканин, включаючи травми, опіки та
інші стани, також можуть призводити до підвищення активності LDH.

5. Клініко-діагностична роль визначення ізоферментів КФК.

Креатинкіназа (КФК) - це фермент, який грає важливу роль в метаболізмі енергії в

клітинах, особливо в м'язових тканинах. КФК існує у формі декількох ізоферментів, таких
як CK-MB, CK-MM, та CK-BB. Визначення ізоферментів КФК в сироватці крові має
велике клінічно-діагностичне значення і використовується для наступних цілей:

*Діагностика інфаркту міокарда: КФК-MB (мозкова фракція КФК) є основним

ізоферментом, який виявляється в крові під час інфаркту міокарда. Визначення рівня CK-
MB і CK-MM допомагає в ранній діагностиці цього серцевого захворювання.
*Оцінка ураження м'язів: Підвищена активність CK-MM в сироватці крові може вказувати
на ураження скелетних м'язів, такі як розриви м'язів або міозит.
*Контроль лікування: Вимірювання рівня КФК використовується для оцінки ефективності
лікування та моніторингу пацієнтів з інфарктом міокарда або м'язовими захворюваннями.
*Діагностика м'язових захворювань: Підвищена активність CK-MM може також бути
пов'язана з м'язовими захворюваннями, такими як дистрофія та міотонія.
*Діагностика печінкових захворювань: Підвищена активність CK-BB може бути пов'язана
з патологічними станами печінки.
*Моніторинг стану спортсменів: Вимірювання рівня КФК використовується для
моніторингу фізичного стану та м'язової активності спортсменів, особливо під час
інтенсивного тренування та змагань. Визначення ізоферментів КФК в сироватці крові
важливо для ранньої діагностики та моніторингу патологічних станів та захворювань,
особливо тих, які пов'язані з м'язами та серцем.

6. Клініко-діагностична роль визначення активності α-амілази в сироватці крові та сечі.

Визначення активності α-амілази в сироватці крові та сечі має важливе клінічне значення
та використовується для діагностики різних захворювань та станів. Альфа-амілаза - це
фермент, який каталізує гідроліз крохмалю та глікогену на більш прості цукри, такі як
мальтоза та декстрин. Ось деякі аспекти клініко-діагностичної ролі визначення активності
α-амілази:

*Діагностика панкреатиту: Панкреатит - запалення підшлункової залози. Підвищена

активність α-амілази в сироватці крові є однією з ключових характеристик панкреатиту.
Вимірювання рівня α-амілази допомагає підтвердити діагноз та визначити ступінь
важкості захворювання.
*Діагностика захворювань селезінки: Зміни в активності α-амілази можуть вказувати на
ураження селезінки.
*Обструкція жовчних шляхів: Активність α-амілази може зростати при обструкції
жовчних шляхів або захворюваннях жовчного міхура.
*Діагностика захворювань слинних залоз: Збільшена активність α-амілази може бути
пов'язана з патологією слинних залоз.
*Діагностика захворювань нирок: Деякі захворювання нирок можуть призводити до змін в
активності α-амілази в сечі.
*Моніторинг лікування: Вимірювання рівня α-амілази в сироватці крові може
використовуватися для моніторингу ефективності лікування захворювань, які впливають
на підшлункову залозу.
*Діагностика гострих черевних станів: Підвищений рівень α-амілази може бути
спостереженим при гострих черевних станах, таких як апендицит, перитоніт тощо.
*Діагностика паротиту: Паротит - це запалення слинних залоз, і збільшена активність α-
амілази в слині може свідчити про це захворювання.

7. Медична ензимологія.

Медична ензимологія - це галузь медичної науки та діагностики, яка вивчає ферменти та

їхню роль в здоров'ї та захворюваннях організму. Ферменти - це білки, які каталізують
хімічні реакції в клітинах організму, допомагаючи регулювати різноманітні біохімічні
процеси.
Медична ензимологія включає в себе наступні аспекти:
1. Діагностика захворювань.
2. Моніторинг лікування.
3. Вивчення метаболізму.
4. Дослідження захворювань спортсменів.
5. Дослідження фармакокінетики.
6. Дослідження генетичних захворювань.