1

ЛЕКЦІЯ №1. Особливості педагогічної діяльності

ПЛАН
1. Педагогічна праця: понятійний апарат.
2. Сутність і функції педагогічної діяльності.
3. Становлення і розвиток педагогічної професії.
4. Особливості педагогічної професії.
5. Професіограма вчителя.

1. Понятійний апарат (згідно Закону України «Про освіту», 2017 р.)

Система освіти – сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти,
кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів
освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу,
органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що
регулюють відносини між ними.
Спеціальні закони – закони України «Про дошкільну освіту», «Про повну
загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну
освіту», «Про вищу освіту».
Суб’єкт освітньої діяльності – фізична або юридична особа (заклад освіти,
підприємство, установа, організація, громадське об’єднання), що провадить
освітню діяльність.
Заклад освіти – юридична особа публічного чи приватного права, основним
видом діяльності якої є освітня діяльність.
Засновник закладу освіти – орган державної влади від імені держави,
відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або
юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або
які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків
засновника.
Автономія – право суб’єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке
полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті
рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та
інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених
законом.
Освітня діяльність – діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на
організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або
неформальній освіті.
Освітній процес – система науково-методичних і педагогічних заходів,
спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її
компетентностей.
 2

Здобувачі освіти – вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти,

аспіранти (ад’юнкти), інші особи, які здобувають освіту за будь-яким видом та
формою здобуття освіти.
Безоплатна освіта – освіта, яка здобувається особою за рахунок коштів
державного та/або місцевих бюджетів згідно із законодавством.
Якість освіти – відповідність результатів навчання вимогам, встановленим
законодавством, відповідним стандартом освіти та/або договором про надання
освітніх послуг.
Якість освітньої діяльності – рівень організації, забезпечення та реалізації
освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає
вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх
послуг.
Універсальний дизайн у сфері освіти – дизайн предметів, навколишнього
середовища, освітніх програм та послуг, що забезпечує їх максимальну
придатність для використання всіма особами без необхідної адаптації чи
спеціального дизайну.
Освітня послуга – комплекс визначених законодавством, освітньою
програмою та/або договором дій суб’єкта освітньої діяльності, що мають
визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних
результатів навчання.
Педагогічна діяльність – інтелектуальна, творча діяльність педагогічного
(науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або
неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості,
її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.
Викладацька діяльність – діяльність, яка спрямована на формування знань,
інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих
здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція,
семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться
педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім
осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою
фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового
договору.
Рівень освіти – завершений етап освіти, що характеризується рівнем
складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як
правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки
кваліфікації.
Освітня програма – єдиний комплекс освітніх компонентів (предметів
вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо),
спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання.
 3

Кваліфікація – визнана уповноваженим суб’єктом та засвідчена відповідним

документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей
(результатів навчання).
Компетентність – динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів
мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність
особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну
діяльність.
Результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення,
погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та
розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа
здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих
освітніх компонентів.
Навчальна література – електронні та паперові видання, що створені для
забезпечення освітнього процесу та містять наукову, навчальну, методичну та/або
практичну інформацію, спрямовану на досягнення здобувачами освіти визначених
результатів навчання.
Підручник – вид навчальної літератури, що містить систематизований
виклад навчального матеріалу та завдання для досягнення певних результатів
навчання відповідно до модельної та/або навчальної програми (для повної
загальної середньої освіти), складовою якого є інтерактивний електронний
додаток, вимоги до якого встановлює центральний орган виконавчої влади у сфері
освіти і науки.
Електронний підручник (посібник) – електронне навчальне видання із
систематизованим викладом навчального матеріалу, що відповідає освітній
програмі, містить цифрові об’єкти різних форматів та забезпечує інтерактивну
взаємодію.
Академічна свобода – самостійність і незалежність учасників освітнього
процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або
інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова, думки і
творчості, поширення знань та інформації, вільного оприлюднення і використання
результатів наукових досліджень з урахуванням обмежень, установлених законом.
Індивідуальна освітня траєкторія – персональний шлях реалізації
особистісного потенціалу здобувача освіти, що формується з урахуванням його
здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду, ґрунтується на
виборі здобувачем освіти видів, форм і темпу здобуття освіти, суб’єктів освітньої
діяльності та запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін і
рівня їх складності, методів і засобів навчання. Індивідуальна освітня траєкторія в
закладі освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план.
 4

Індивідуальний навчальний план – документ, що визначає послідовність,

форму і темп засвоєння здобувачем освіти освітніх компонентів освітньої
програми з метою реалізації його індивідуальної освітньої траєкторії та
розробляється закладом освіти у взаємодії із здобувачем освіти за наявності
необхідних для цього ресурсів.
Індивідуальна програма розвитку – документ, що забезпечує
індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, закріплює
перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційних потреб/послуг для
розвитку дитини та розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням
батьків дитини з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до
навчання.
Психолого-педагогічні послуги – комплексна система заходів з організації
освітнього процесу та розвитку особи з особливими освітніми потребами, що
передбачені індивідуальною програмою розвитку та надаються педагогічними
працівниками закладів освіти, інклюзивно-ресурсних центрів, іншими фахівцями.
Психолого-педагогічний супровід – комплексна система заходів з
організації освітнього процесу та розвитку дитини, передбачених індивідуальною
програмою розвитку.
Розумне пристосування – запровадження, якщо це потрібно в конкретному
випадку, необхідних модифікацій і адаптацій з метою забезпечення реалізації
особами з особливими освітніми потребами конституційного права на освіту
нарівні з іншими особами.
Особа з особливими освітніми потребами – особа, яка потребує додаткової
постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її
права на освіту.
Інклюзивне освітнє середовище – сукупність умов, способів і засобів їх
реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з
урахуванням їхніх потреб та можливостей.
Інклюзивне навчання – система освітніх послуг, гарантованих державою,
що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності
людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його
учасників.
Корекційно-розвиткові послуги (допомога) – комплексна система заходів
супроводження особи з особливими освітніми потребами у процесі навчання,
спрямованих на корекцію порушень шляхом розвитку особистості, її пізнавальної
діяльності, емоційно-вольової сфери та мовлення.
Безпечне освітнє середовище – сукупність умов у закладі освіти, що
унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу фізичної, майнової
та/або моральної шкоди, зокрема внаслідок недотримання вимог санітарних,
 5

протипожежних та/або будівельних норм і правил, законодавства щодо

кібербезпеки, захисту персональних даних, безпечності та якості харчових
продуктів та/або надання неякісних послуг з харчування, шляхом фізичного
та/або психологічного насильства, експлуатації, дискримінації за будь-якою
ознакою, приниження честі, гідності, ділової репутації (зокрема шляхом булінгу
(цькування), поширення неправдивих відомостей тощо), пропаганди та/або
агітації, у тому числі з використанням кіберпростору, а також унеможливлюють
вживання на території та в приміщеннях закладу освіти алкогольних напоїв,
тютюнових виробів, наркотичних засобів, психотропних речовин.
Булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього
процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному,
сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних
комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та
(або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого
могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю
потерпілого. Типовими ознаками булінгу (цькування) є: систематичність
(повторюваність) діяння; наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва
булінгу), спостерігачі (за наявності); дії або бездіяльність кривдника, наслідком
яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога,
підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення
соціальної ізоляції потерпілого.

2. За всіх часів професія вчителя була дуже важливою. Завдяки педагогічній

діяльності не переривається зв’язок поколінь. Без неї складно уявити розвиток
суспільства чи окремої людини. У процесі взаємодії вчителя і учня народжуються
нові ідеї, формуються духовні і матеріальні цінності, творчий потенціал
особистості.
Педагогічна діяльність є особливим видом соціальної діяльності, яка
спрямована на передавання новим поколінням накопичених людством досвіду і
культури, створення умов для їх особистісного розвитку.
Педагогічна (грец. paidos – дитина і agЬ – веду) діяльність – вид діяльності,
змістом якого є навчання, виховання, освіта і розвиток підростаючого покоління.
Основний зміст педагогічної професії становлять взаємини з людьми.
Завдання вчителя – якнайглибше зрозуміти учня, задовольнити його запити,
допомогти у становленні особистості. Це посилює роль особистісних взаємин у
педагогічному процесі і акцентує на важливості моральних аспектів. Такий вид
діяльності може бути професійним і непрофесійним. Непрофесійною є
педагогічна діяльність батьків із виховання дітей у сім’ї. Усе сімейне життя з його
повсякденними турботами, радощами і драмами – це уроки, які дають дорослі
 6

дітям. І ці уроки, як правило, впливають на людину все життя, формуючи її

педагогічні погляди на виховання наступного покоління дітей.
Професійна педагогічна діяльність передбачає спеціальну освіту, тобто
оволодіння системою спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних для
виконання функцій, пов’язаних із певною професією. Людину, яка професійно
займається педагогічною діяльністю, називають вихователем, учителем,
викладачем, педагогом. Часто це залежить від закладу, в якому вона працює
(вихователь – у дитячому садку; учитель – у школі; викладач – у технікумі,
училищі, вищому навчальному закладі). Педагог (родове поняття щодо всіх
названих вище) – фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно здійснює
навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах.
У педагогіці слід розмежовувати терміни «педагогічна професія»,
«педагогічна спеціальність» і «педагогічна кваліфікація». Професія – вид трудової
діяльності, що характеризується сукупністю вимог до особистості. Спеціальність
є видом занять у межах цієї професії. Кваліфікація – рівень і вид професійної
підготовленості, що характеризує можливості спеціаліста у розв’язанні певного
виду завдань.
Випускники педагогічних навчальних закладів здобувають різні рівні
педагогічної кваліфікації: молодші спеціалісти – випускники педучилищ та інших
навчальних закладів еквівалентного рівня акредитації; бакалаври – випускники
коледжів, інститутів педагогічного профілю; магістри – фахівці, що закінчили
інститут, університет, академію чи інший навчальний заклад, який має відповідні
сертифікат і рівень акредитації.
Діяльність педагога є неперервним процесом розв’язання різноманітних
завдань і реалізується в таких видах:
а) викладання (управління переважно пізнавальною діяльністю школярів);
б) виховна робота (організація виховного середовища та управління
різноманітними видами діяльності, зокрема пізнавальною, вихованців із метою їх
гармонійного розвитку);
в) класне керівництво (організація навчання і виховання учнівського
колективу в певному класі);
г) діяльність із самоосвіти і професійного самовиховання;
ґ) управлінська діяльність (діяльність керівників освітніх закладів та їх
заступників);
д) організаторська діяльність (діяльність організаторів дитячого та
юнацького руху в школі і поза нею);
е) методична діяльність (діяльність методистів із вивчення досягнень
психолого-педагогічних наук і передового педагогічного досвіду);
 7

є) позашкільна діяльність (робота у закладах позашкільної освіти, дитячих

кімнатах міліції);
ж) науково-дослідницька діяльність (діяльність педагогів-
експериментаторів).
Завдання і зміст навчання та виховання всебічно розвиненої особистості
зумовлюють такі функції вчителя:
– інформативну (учитель транслює певну інформацію);
– розвивальну (розвиває мислення, уяву, мову школярів);
– виховну (формує переконання, систему ставлень, готовність до
налагодження стосунків з оточенням);
– орієнтувальну (орієнтує в різноманітній інформації, моральних цінностях);
– культурологічну (сприяє засвоєнню культурних надбань суспільства,
загальнолюдських ідеалів, системи цінностей, формуванню базової культури
особистості);
– мобілізаційну (мобілізує на виконання вправ, завдань, справ);
– стимулювальну (шукає шляхів переведення дитини на позицію суб’єкта
власної життєдіяльності, щоб дитина «захотіла» вчитися, розвиватися,
виховуватися);
– конструктивну (конструює урок, позакласні заняття, різнорівневу
самостійну роботу і спілкування тощо);
– комунікативну (спілкування з учнями, їхніми батьками, колегами по
роботі);
– організаційну (організовує учнів, інших учителів, батьків, самого себе на
уроки, позакласні заходи тощо);
– соціалізуючу (готує дитину до встановлення взаємних стосунків з реальним
соціальним середовищем, яке не завжди ідеально організоване);
– управлінську (керує діяльністю учнів, спрямовує в необхідному напрямі,
привчає дітей до самоврядування);
– діагностичну (володіє інформацією про стан дитини, визначає рівень,
недоліки та прогалини в знаннях, вихованості, готовності до взаємодії із
соціальним оточенням);
– дослідницьку (досліджує особистість учня, дитячий колектив, навченість і
вихованість школярів);
– прогностичну (передбачає зміни, що відбуваються з учнями, дитячим
колективом, прогнозує їх динаміку на основі виявлення і аналізу певних
тенденцій);
– психотерапевтичну (надає дитині вчасну психологічну допомогу, спрощує,
а не ускладнює життя учня, запобігає виникненню в його житті конфліктів,
 8

пом’якшує або компенсує негативні впливи, допомагає жити у злагоді з

оточенням та у згоді із самим собою);
– рекреаційну (створює умови для ефективного навчання, вчасного
відновлення фізичних та психічних сил учня);
– здоров’язберігальну (сприяє збереженню і зміцненню фізичного,
психічного, духовного здоров’я учнів);
– коригувальну (вносить зміни в діяльність учнів, загалом у педагогічний
процес та його результати, виправляє недоліки);
– методичну (аналізує рівень власної роботи, використаних методик,
визначає їх ефективність, виявляє та усуває недоліки, накреслює перспективні
зміни, розробляє нові методичні підходи та прийоми власної діяльності і
діяльності учнів).
Усі функції, які виконує вчитель у процесі професійної діяльності, можна
розглядати у кількох проекціях і на різних рівнях: термінальні, або функції-цілі
(навчальна, виховна, розвивальна, соціалізуюча та ін.); інструментальні, або
функції-засоби (інформативна, діагностична, стимулювальна, прогностична,
психотерапевтична, рекреаційна та ін.), операційні, або функції-прийоми
(управлінська, коригувальна, методична та ін.) (В. Семиченко).
Учитель реалізує означені функції у різноманітних видах викладацької і
виховної діяльності.

3. Професія вчителя є однією з найдавніших. Саме завдяки спеціально

організованій педагогічній діяльності оволодівають усіма іншими професіями.
Необхідність передавання нагромадженого суспільного досвіду новим
поколінням, підготовка їх до життя і праці зумовила виокремлення навчання і
виховання в самостійну суспільну функцію. Перші школи виникли в країнах
Давнього Сходу у період формування рабовласницького суспільства. У Давньому
Шумері, Вавилоні, Єгипті, Ассирії, Фінікії вчителями були переважно жерці, які
становили привілейовану касту. Знання вони передавали від батьків до дітей, але
існували й школи для жерців при храмах і у великих містах. Соціальний статус
учителя був надзвичайно високим.
У шумерських джерелах, датованих 3500 р. до н. е., було зафіксовано першу
згадку про школу. У Давньому Шумері навчальний заклад називали «будинок
табличок», а вчителя – «батько будинку табличок» (давні шумери писали по
мокрій глині на глиняних табличках, звідси й назва закладів для навчання). У
давніх китайських хроніках, які дійшли до сьогодні, згадується, що ще в XX ст. до
н. е. в країні існувало відомство, яке керувало справами освіти народу, призначало
на посади вчителів із наймудріших представників суспільства.
 9

Уперше слово «школа» застосували в середині І тис. до н. е. у Давній Греції,

де вчителями були вільні громадяни, їх називали граматистами, педономами,
дидаскалами чи педотрибами. Тоді виник і термін «педагог», але з іншим
значенням, ніж тепер: педагогами називали рабів, які водили дітей рабовласників
до школи (буквальний переклад цього слова з грецької – «дітоводій»).
Державним службовцем учитель став у Давньому Римі. Призначав його сам
імператор, який затверджував також особливий склад учителів для кожного типу
шкіл, коло їх обов’язків і суми гонорару. Учителями ставали державні чиновники,
які добре знали науки, багато подорожували, володіли кількома мовами, знали
культуру, звичаї інших народів.
У середні віки вчителями були, як правило, духовні особи (священики,
монахи). Поведінка, статус, методи роботи, обов’язки вчителя диктувалися
релігійними канонами. Особливі вимоги ставили до особи вчителя у системі
єзуїтського виховання (абсолютна субординація вчителів за церковними
званнями, чернечий спосіб життя, сувора дисципліна і висока вимогливість до
себе та учнів). Дещо пізніше в містах обов’язки вчителя могли виконувати і
наймані особи. У середньовічних міських школах, університетах педагогами
дедалі частіше ставали люди, які здобували спеціальну освіту.
Обов’язки вчителів у Київській Русі збігалися з обов’язками батьків. Тут їх
називали майстрами, виявляючи повагу до особистості наставника, а майстрів-
ремісників, що передавали свій досвід, – учителями.
У період капіталізму професія вчителя набувала масовості, збільшувалася
кількість приватних учителів. У процесі формування перших буржуазних держав
з’явився досвід спеціальної педагогічної освіти. У законодавчих актах держава
вже чітко формулювала свої вимоги до вчителів. Вони ставали штатними
працівниками у численних школах і училищах різних типів. У ХVII – XIX ст. у
дворянських і буржуазних сім’ях навчали і виховували дітей домашні наставники
і вчителі (гувернери).
Діяльність сучасного вчителя охоплює навчання і виховання учнів у школі та
інших типах навчально-виховних закладів, класне керівництво, проведення
позакласної роботи, зв’язок з батьками, пропаганду педагогічних знань серед
населення тощо.
Підготовка вчителів в Україні здійснюється у педагогічних університетах,
інститутах, коледжах, училищах. З’явилися нові типи педагогічних навчальних
закладів, розширюється діапазон спеціальностей підготовки майбутніх фахівців у
вищих педагогічних навчальних закладах, що супроводжується якісними змінами
у підготовці педагогічних кадрів.
 10

4. Педагогічна професія належить до професій типу «людина – людина».

Діяльність педагога за суспільними функціями, вимогами до професійно
значущих особистісних якостей, складністю психологічної напруженості та
емоційного навантаження наближена до діяльності артиста, вченого,
письменника. За твердженням психологів, вона містить у своїй структурі до
250 компонентів. Урок інколи називають «театром одного актора». Однак для
актора сценарист пише сценарій, режисер допомагає під час репетицій, інші
працівники – в оформленні сцени, освітленні, музичному супроводі. А вчитель
одночасно і сценарист, і режисер, і постановник, і актор, який щодня ставить не
один, а декілька спектаклів.
Професія педагога належить до стресогенних, найнапруженіших у
психологічному плані. Вона вимагає від людини постійних резервів самовладання
і саморегуляції. Емоційне навантаження педагога значно вище, ніж у менеджерів
вищої ланки та банкірів, тобто тих, хто безпосередньо працює з людьми.
Висока емоційна напруженість зумовлена постійною наявністю великої
кількості факторів ризику, стрес-факторів, які впливають на самопочуття вчителя,
працездатність, професійне здоров’я і якість роботи. У педагогічній діяльності
поряд із загальними факторами ризику для здоров’я працівників розумової сфери
(наприклад, нервово-емоційне напруження, інформаційні перевантаження,
гіпокінезія1) є і специфічні: значне голосове навантаження, переважання в процесі
трудової діяльності статичного навантаження, великий обсяг зорової роботи,
порушення режиму праці і відпочинку тощо. Професія вчителя нині фемінізована,
тому фактором ризику є ще й завантаженість роботою вдома, дефіцит часу для
сім’ї та дітей.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, коефіцієнт
стресогенності педагогічної діяльності становить 6,2 бала (за максимального
коефіцієнта 10 балів). У рейтингу професій Американського інституту
дослідження стресу перші місця посідають учителі старших класів, поліцейські і
шахтарі.
Прояви стресу в роботі вчителя різноманітні. Спеціалісти виокремлюють
насамперед тривожність, депресію, фрустрованість (стрес «втраченої надії»),
емоційне спустошення, виснаження, професійні хвороби. Один із наслідків
тривалого професійного стресу – синдром емоційного «вигорання» як стан
фізичного, емоційного і розумового виснаження педагога, у т. ч. розвиток
негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи і втрата розуміння і
співчуття стосовно іншої людини (К. Маслач). Високий рівень «вигорання»
1
Гіпокінезія – особливий стан організму, зумовлений недостатньою руховою активністю. Внаслідок тривалої
гіпокінезії в організмі розвивається гіподинамія – сукупність негативних функціональних змін, що полягають у
зменшенні м’язових зусиль на утримання пози, переміщення тіла в просторі та на фізичну працю. Єдиним засобом
профілактики та лікування гіпокінетичного синдрому є раціональна рухова активність, що відповідає
індивідуальним функціональним можливостям організму людини.
 11

вчителів із великим стажем зумовлений тривалою дією професійних стресів,

молодих – входженням у фахову сферу, першими кроками у педагогічній
діяльності.
Професія педагога вирізняється серед інших насамперед способом мислення
її представників, почуттям обов’язку і рівнем відповідальності. Основна її
відмінність від інших професій типу «людина – людина» полягає в тому, що
вчитель належить і до тих, хто перетворює, і до тих; хто керує. Маючи за мету
своєї професійної діяльності становлення і перетворення дитини, педагог
покликаний управляти процесом її інтелектуального, емоційного, фізичного
розвитку, формуванням її внутрішнього світу.
Завдання вчителя – керувати учінням, а не вчити, керувати процесом
виховання, а не виховувати. Чим глибше він усвідомлює свою основну функцію,
тим більше самостійності, ініціативи, свободи надає учням. Хороший педагог
завжди перебуває у навчально-виховному процесі ніби «за кадром», за межами
вільного вибору учнів, а насправді – вибору, керованого ним. Учитель має
допомогти народитися думці в голові учня, а не повідомляти готові істини. Отже,
стрижень педагогічної праці – в управлінні всіма процесами, які супроводжують
становлення людини. Нині працю вчителя все частіше називають «педагогічним
менеджментом», а самого педагога – «менеджером виховання, навчання,
розвитку».
Педагогічна діяльність не може бути діяльністю тільки «для себе». Її сутність
– у переході діяльності «для себе» в діяльність «для інших». У ній поєднано
самореалізацію педагога і його цілеспрямовану участь у зміні рівня навченості,
вихованості, розвитку, освіченості учня, його зростанні. Тому професію вчителя
зараховують до хелперських (англ. help – допомагати), оскільки вона пов’язана з
наданням підтримки і допомоги іншим.
Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю
природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.
1. Гуманістичний характер педагогічної професії. У цілісному педагогічному
процесі вчитель виконує дві функції – адаптивну і гуманістичну. Адаптивна
функція пов’язана з підготовкою учня до певної соціальної ситуації, конкретних
запитів суспільства, а гуманістична – з розвитком особистості вихованця, його
творчої індивідуальності.
У праці педагога завжди є гуманістичне, загальнолюдське начало, яке
скеровує її не лише на знання, а й на особистість вихованця. «Знання можуть бути
купою каміння, під якою похована особистість. Але можуть бути і пірамідою, на
вершині якої стоїть особистість», – зазначає драматург Віктор Розов.
Гуманістична педагогіка розглядає знання як засіб і умову усвідомлення
людиною свого місця в житті, виховання в неї почуття власної гідності,
 12

незалежності. Така педагогіка йде до своєї мети, опираючись на можливості

людини, її творчий потенціал, а не на авторитет влади і примусу. Її основне
завдання – виявити, розкрити й розвинути все цінне у людині, а не сформувати
звичку до послуху, смиренності. Визнання права людини на свободу, щастя,
духовний і фізичний розвиток стає складовою педагогічного кредо як системи
педагогічних цінностей. Це передбачає реалізацію особистісно зорієнтованого
виховання, надання учню допомоги у його саморозвитку і самоформуванні своєї
особистості.
2. Колективний характер педагогічної професії. Якщо в інших професіях
типу «людина – людина» результат, як правило, є продуктом діяльності однієї
людини – представника професії (наприклад, продавця, бібліотекаря, лікаря), то у
педагогічній професії дуже важко вичленити внесок кожного педагога, сім’ї та
інших джерел впливу в якісне перетворення субєкта діяльності, тобто вихованця.
Результат виховання залежить від єдності зусиль педагогічного колективу,
психологічного клімату в ньому, тобто настрою його членів, їх працездатності,
психічного і фізичного самопочуття. Вітчизняний педагог Антон Макаренко
(1888–1939) вказав на закономірність, згідно з якою педагогічна майстерність
учителя зумовлена рівнем сформованості педагогічного колективу: «Єдність
педагогічного колективу цілком визначальна річ, і наймолодший,
найнедосвідченіший педагог в єдиному, згуртованому колективі, очолюваному
хорошим майстром-керівником, більше зробить, ніж який завгодно досвідчений і
талановитий педагог, який іде врозріз з педагогічним колективом». Він
стверджував, що неможливо ставити питання про залежність виховання від
таланту окремо взятого вчителя, хорошим майстром можна стати тільки в
педагогічному колективі.
Вітчизняний педагог Василь Сухомлинський (1918–1970) акцентував на
іншій закономірності: чим багатші духовні цінності, які накопичує і турботливо
зберігає педагогічний колектив, тим чіткіше колектив вихованців виконує роль
активної, дієвої сили, учасника виховного процесу, вихователя. Він стверджував,
що якщо немає педагогічного колективу, то немає і колективу учнів. А творять
його, на думку В. Сухомлинського, колективні думка, ідея, творчість.
3. Творчий характер педагогічної професії. Це найважливіша її особливість.
Рівень творчості педагога відображає ступінь використання ним своїх
можливостей для досягнення поставлених цілей. Творчий учитель уміє приймати
оригінальні рішення, використовує новаторські форми і методи роботи,
ефективно виконуючи свої професійні функції. Педагогічна творчість виявляється
не лише у нестандартному розв’язанні педагогічного завдання, а й у спілкуванні з
учнями, їхніми батьками, колегами по роботі. Творчим педагог стає тільки тоді,
 13

коли добросовісно ставиться до праці, прагне підвищувати професійну

кваліфікацію, вивчати досвід кращих шкіл та вчителів тощо.
Професія педагога за сучасних соціальних умов має позитивні і негативні
сторони. До позитивних належать: можливість професійного зростання;
різноманіття соціальних зв’язків із колегами, учнями, їхніми батьками;
можливість задовольнити вищі людські потреби – творчі; гуманістичний
характер; творча самостійність; літні терміни відпустки і її тривалість (48 робочих
днів). Серед негативних – низька заробітна плата (оплата вчительської праці
неадекватна її суспільній значущості і професійній складності, помітно відстає від
заробітку інших фахівців із вищою освітою, що призводить до зниження рівня її
престижності); сувора регламентація поведінки і діяльності вчителя, високі
вимоги до його моральності; значні нервові затрати, висока стресогенність
педагогічної діяльності.
Отже, праця педагога – одна з найважливіших, але водночас найскладніших.
Тому людина, що прагне стати вчителем, повинна чітко усвідомити, які вимоги
перед нею постануть, і не лише набувати професійних знань, а й виховувати
власний характер, інтелектуально й емоційно розвиватися.

5. Професіограма вчителя – це перелік вимог, що пред’являються до його

особистості, здібностей, майстерності та психолого-фізичних можливостей. Це
психофізичний аналіз, опис і характеристика професійно важливих якостей.
Професіограма може виступати як форма моніторингу якості професійної
підготовки студента до педагогічної діяльності.
Фахівець, що здійснює навчальну, виховну, розвивальну і корекційну роботу
в школах, відповідно до освітніх стандартів. Професійний обов’язок вчителя –
проведення уроків, в процесі яких він забезпечує вивчення учнями нової
інформації, повторення і закріплення пройденого раніше, контроль і виставляння
оцінок, а також організовує самостійну роботу.
Мета освіти – не тільки власне навчання, а й розвиток, виховання учня.
Педагог займається виховною роботою – проводить з учнями різні цікаві та
корисні заходи, індивідуально розбирається з «проблемними» учнями.
І. Педагогічна спрямованість особистості
Любов до дітей:
1. проведення виховної роботи з дітьми;
2. організація позакласних виховних заходів;
3. ведення дискусії.
Психологічна готовність до викладацької діяльності:
1. навчання різним наукам;
 14

2. пояснення нового матеріалу доступним відповідно до віку дитини і

індивідуальних особливостей;
3. контроль за засвоєнням матеріалу;
4. розробка програми навчання на основі загальних вікових закономірностей
розвитку дітей;
5. пояснення поточних соціальних подій і явищ;
6. складанні тематичних планів;
7. оформленні документації.
Психологічно-педагогічна культура:
1. допомога в розкритті творчого потенціалу, здібностей і можливостей учнів;
2. виявлення інтересів і схильностей учнів для адекватного підбору програм і
методів навчання;
3. вивчення індивідуальних особливостей дітей і надання ефективного
психолого-педагогічного впливу на них;
4. надання допомоги у формуванні особистості учня;
5. сприяння розвитку в учнів прагнення до освоєння нових знань.
II. Якості, що забезпечують успішність виконання професійної
діяльності:
Здібності:
1. викладацькі здібності;
2. ораторські здібності;
3. організаторські здібності;
4. вербальні здібності (уміння говорити ясно, чітко, виразно);
5. комунікативні здібності (навички спілкування і взаємодії з людьми);
6. високий рівень розвитку пам’яті;
7. високий рівень розподілу уваги (здатність приділяти увагу декільком
об’єктам одночасно);
8. психічна й емоційна врівноваженість;
9. здатність до співпереживання.
Особистісні якості, інтереси і схильності:
1. любов до дітей;
2. уміння зацікавити своїм задумом, повести за собою;
3. високий ступінь особистої відповідальності;
4. самоконтроль і урівноваженість;
5. терпимість;
6. інтерес і повага до іншої людини;
7. прагнення до самопізнання, саморозвитку;
8. оригінальність, спритність, різнобічність;
9. тактовність;
 15

10.цілеспрямованість;
11.артистизм;
12.педагогічна інтуїція;
13.педагогічна спостережливість;
14.висока культура мовлення (фонетична чіткість, емоційність, експресія,
виразність, змістовність мовлення).
III. Характерологічні і типологічні особливості педагога
1. Сила, врівноваженість та рухливість нервово-психічних процесів.
2. Комунікативність.
3. Педагогічний оптимізм, гуманність.
4. Об’єктивність в оцінці учнів і самооцінці.
5. Схильність до громадянської діяльності.
ІV. Галузі застосування професійних знань:
1. освітні установи (школи, дитячі сади, вузи);
2. соціальні організації(дитячі будинки, притулки, інтернати, дитячі центри
творчості і дозвілля);
3. робота в правоохоронних органах (дитячі приймачі-розподільники, колонії);
4. міські і муніципальні учбово-методичні центри.
V. Протипоказання до педагогічної роботи:
1. дефекти мови, органів слуху й зору;
2. неорганізованість;
3. психічна й емоційна неврівноваженість;
4. агресивність;
5. ригідність мислення (нездатність змінювати способи рішення задач
відповідно до умов середовища, що змінюється);
6. егоїстичність;
7. відсутність організаторських здібностей;
8. грубість;
9. безпринципність;
10. некомпетентність у питаннях виховання і викладання;
11. вузькість, обмеженість світогляду;
12. низька морально-духовна культура;
13. мстивість;
14. неврівноваженість.