Матеріал по темі:

Володимир Яворський.Епопея “Напівсонні листи з

Діамантової імперії і королівства Північної Землі”
Володимир Яворський є постаттю неординарною у
нашому літературному бутті. Він вже себе записав і далі вписує
(продовжуючи нарощувати текст) твором невизначеного жанру
«Напівсонні листи з Діамантової імперії та Королівства Північної
Землі» в живу історію української літератури.Саме у цьому творі
відобразився його постійний прозовий стиль.
Ось коментар невідомого:”Тут доречним видаватиметься один
історико-літературний факт із відносно недавнього минулого.
Наприкінці минулого та на самісінькому початку цього
тисячоліття я спорадично вів свій «Бортжурнал», у який
записував деякі власні думки, але більше там записів інших осіб,
яким я пропонував туди щось записати. І от 4 лютого 2000 року,
коли я був у Києві на з’їзді Асоціації українських письменників, то
мав зі собою і той «Бортжурнал», у якому «відмітилося» чимало
письменників, моїх побратимів по перу. Залишив запис і Володимир
Яворський, властиво – він записав мені свіжий (казав, що
зімпровізований) фрагментик із «Напівсонних листів…» під
нульовим номером і під назвою «За скелею не було нікого». Якщо і
справді цей кавалок ніде не був опублікований, то наведу його тут
(для літературних гурманів) на десерт, так би мовити”:
“Легіонер Вузотпілон вийшов з-за стовбура
поваленого бука і став повільно підкрадатися до скелі.
Серце його мало не вилітало з грудей. За ці
п’ятнадцять секунд він згадав, що вчора забув
покласти до тарапаті свіжих кум. Але вже було пізно.
Леопард, який причаївся за скелею, вже напружився до
смертельного стрибка. Вузотпілон чув його
тремтіння, відчував серцем скрегіт його кігтів, запах
його хижої шерсті. Вже дійсно було пізно. Це був кінець.
І він рішився. Кинувся уперед з оголеним мечем.
Жахливий крик розтяв гори. І, о диво! За скелею не
було нікого”.