08.11.

Модернізм
МОДЕРНІЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНЕ Й МАЛЯРСЬКЕ ЯВИЩЕ.
Модернізм – напрям в образотворчому мистецтві, архітектурі й світовому
письменстві, який зародився на початку ХХ ст.

Модерністи реалізували свої таланти як пошуки «вглиб людини», прагнули

переосмислювати дійсність, виокремлюючи й вивищуючи особистісне над буденним і
рутинним. Основними напрямами модернізму були символізм, імпресіонізм, неоромантизм,
експресіонізм.

Символізм – стильовий напрям в образотворчому мистецтві й літературі кінця ХІХ –

початку ХХ ст., хоча певні важливі риси цього мистецького напрямку існували ще в
античній літературі.

До символізму у своїй творчості тяжіли насамперед українські митці таких

літературних угруповань, як «Молода муза» й «Українська хата», але найбільшою мірою –
Олександр Олесь, Петро Карманський, Богдан Лепкий, молодий Павло Тичина,
поети-«неокласики». Тяглість традиції символізму була настільки відчутна навіть значно
пізніше, що збірку діаспорного поета Олега Зуєвського «Золоті ворота» (1947) Володимир
Державин назвав «відродженням символізму». Окремі риси символізму притаманні повісті-
новелі «Cойчине крило» Івана Франка й новелам «Inter - mezzo» та «Цвіт яблуні» Михайла
Коцюбинського, хоча в цих же творах паралельно простежуються й виразні риси
імпресіонізму та навіть експресіонізму. В українському образотворчому мистецтві символізм
широко практикують і нині.

Диференціація (різниця, відмінність) – тут: розрізнення, розчленування, розподіл.

Імпресіонізм це мистецький напрям, у якому велику роль відіграють

колористика,ліризм,найтонші варіації настрою персонажів.

Зародився імпресіонізм у другій половині ХІХ ст. у Франції насамперед у малярстві.

У стилі літературного імпресіонізму творили брати Едмон та Жуль Гонкури, Кнут Гамсун,
Томас Манн, Антон Чехов. Стефан Малларме афористично означив основний принцип
імпресіонізму, наголосивши, що треба «малювати не річ, а здійснюваний нею ефект».

Виразні риси імпресіонізму притаманні повісті-новелі «Сойчине крило» Івана

Франка, новелі «Intermezzo» Соня Делоне. У стилі імпресіонізму творили такі українські
художники, як Сергій Васильківський, якого сучасники вважали таким же геніальним, як
Тараса Шевченка в літературі, Петро Левченко, Олександр Мурашко, Іван Труш.

Неоромантизм – стильовий напрям у модернізмі, для якого характерне намагання

подолати прірву між ідеалом і дійсністю завдяки вольовим зусиллям яскравої особистості
зробити можливе дійсним. В українській літературі неоромантизм характерний для творів
Лесі Українки, яка «проривом у блакить» заклала фундамент поетичних здобутків
«розстріляного відродження». Виразні елементи неоромантизму можна знайти у художніх
текстах Ольги Кобилянської, Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Юрія Яновського,
Миколи Хвильового. Неоромантизм властивий митцям «Празької школи» (Олена Теліга,
Наталія Лівицька-Холодна, Олег Ольжич) і навіть «шістдесятникам» (Василь Симоненко,
Микола Вінграновський, Роман Лубківський).
Переживанням і світовідчуванням своїх літературних героїв митці-неоромантики
надавали меті фізичного значення. Іван Франко про українських митців-неоромантиків
писав: «Для них головна річ – людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах...
За своїми героями вони щезають зовсім, а властиво переносять себе в їх душу, заставляють
нас бачити світ і людей їх очима».
Неоромантики вдавалися до таких засобів виразності, як психологізм, використання
символів, міфів, відтворення роботи підсвідомості (прийом сну), показ кількох паралельних
точок зору.

Неоромантичну стильову манеру часто застосовувала О. Кобилянська («В неділю

рано зілля копала», «Valse mélan cho lique», «Impromtu phantasie» ), а також у своїй
новелістиці – В. Винниченко («Момент»).

Експресіонізм– стильовий напрям, що виник на початку ХХ ст. як реакція митців на

знеособлення людини, дегуманізацію суспільства.

В українській літературі в стилі експресіонізму творили Василь Стефаник («Новина»,

«Марія», «Сини»), Микола Хвильовий («Вальд шнепи»), Володимр Винниченко (перший
український фантастичний роман «Сонячна машина»), Осип Турянський («Поза межами
болю»), Віктор Домонтович («Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус»), Микола Куліш
(драми «Отак загинув Гуска», «Народний Малахій», «Маклена Граса»). Урешті, театр Леся
Курбаса «Березоль» також постійно реалізував найкращі задуми свого режисера в стилі
експресіонізму. Експресіонізм у красному письменстві часто використовує елементи
екзистенціалізму – філософського напряму.