МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Запорізький державний медико-фармацевтичний університет

«РОЗРОБЛЕНО» «ЗАТВЕРДЖЕНО»
В.о.зав. кафедри Голова циклової методичної
мікробіології, комісії кафедр медико-
вірусології та імунології біологічного профілю,
доцент Н.Л. Количева проф. І.Ф. Бєленічев

_______________________ _______________________
«______» ____________ 2023 р «______» ______________2023 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ
при підготовці та проведенні практичного заняття
Навчальна дисципліна Мікробіологія, вірусологія та імунологія
Підготовка Магістр медицини
Галузь знань 22 «Охорона здоров'я»
Спеціальність 222 «Медицина», 222 «СТН Медицина».
228 «Педіатрія», 228 «СТН Педіатрія».
Кваліфікація професійна «Лікар», «Лікар-педіатр»
Розділ 2 Спеціальна та клінічна мікробіологія
Розділ 2.2. Кишкова група бактерій
Тема заняття 5 Лабораторна діагностика ешеріхіозів. Лабораторна
діагностика псевдотуберкульозу та кишкового
ієрсиніозу.
Курс 3
Факультет Медичний

Запоріжжя, 2023

1
Методичні рекомендації затверджені на методичній нараді кафедри мікробіології, вірусології та
імунології ЗДМФУ.
протокол № ______________ від «_____» _______________________ 2023 р.

Методичні рекомендації затверджені ЦМК кафедр медико-біологічного профілю ЗДМФУ.

Протокол № ______________ від «_____» _______________________2023 р.
Голова ЦМК кафедр медико-біологічного профілю ЗДМФУ

Автори:
Поліщук Н.М. – к.мед.н., доцент , зав.кафедри мікробіології, вірусології та імунології.
Жеребятьєв О.С. – к.мед.н., доцент кафедри мікробіології, вірусології та імунології.
Количева Н.Л. – к.мед.н., доцент кафедри мікробіології, вірусології та імунології.
Носач С.Г. – к.біол.н., асистент кафедри мікробіології, вірусології та імунології.

Рецензенти:
– Абрамов А.В., д.мед.н., професор кафедри патологічної ЗДМФУ;
– Приходько О.Б., д.біол.н., доцент, завідувач кафедри медичної біології, паразитології та
генетики.

Методичні рекомендації призначені студентам 3 курсу медичного факультету, які

навчаються за спеціальністю «Медицина», «Педіатрія», «СТН Медицина», «СТН Педіатрія» для
активного вивчення і оптимального засвоєння теми «Лабораторна діагностика ешеріхіозів.
Лабораторна діагностика псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиніозу.». Відповідно до умов
«Програми з мікробіології, вірусології та імунології» складені питання для самостійного вивчення
із врахування профілізації. У методичних рекомендаціях є тести для самоконтролю студентів.
Методичні рекомендації розроблені відповідно до навчальної програми з мікробіології,
вірусології та імунології, містять план семінарських занять, основну та додаткову літературу,
методику підготовки студентів до практичних занять за темою.
Призначені для викладачів та студентів.

2
 План практичних занять
з мікробіології, вірусології та імунології для студентів ІІІ курсу
І та ІІ медичних факультетів спеціальності «Медицина», «Педіатрія», «СТН Медицина»,
«СТН Педіатрія» на осінній семестр 2023– 2024 н.р.
Розділ 2. Спеціальна та клінічна мікробіологія
Кількість
№ Тема
годин
1 Лабораторна діагностика стафілококової та стрептококової інфекції. 2
2 Лабораторна діагностика менінгококової та гонококової інфекції. 2
3 Лабораторна діагностика дифтерії та кашлюку. 2
4 Лабораторна діагностика туберкульозу. 2
5 Лабораторна діагностика ешерихіозів. Лабораторна діагностика
2
псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиніозу.
6 Лабораторна діагностика черевного тифу та паратифів. Лабораторна
2
діагностика харчових токсикоінфекцій, які спричиняють сальмонели.
7 Лабораторна діагностика холери та бактеріальної дизентерії. 2
8 Анаеробні харчові токсикоінфекції. Лабораторна діагностика ботулізму. 2
Ранові анаеробні інфекції. Лабораторна діагностика правцю та газової гангрени.
Неклостридіальні анаеробні інфекції.
10 Лабораторна діагностика хламідіозів та інфекцій, які спричиняють мікоплазми. 2
11 Лабораторна діагностика рикетсіозів. Лабораторна діагностика епідемічного та
ендемічного висипного тифу. Основні принципи лабораторної діагностики 2
геморагічних лихоманок.
12 Лабораторна діагностика захворювань, які спричиняють патогенні спірохети. 2
13 Зоонозні інфекції. Лабораторна діагностика чуми, туляремії, бруцельозу та
2
сибірської виразки.
14 Дріжджоподібні гриби роду Кандіда, збудники аспергільозу, мукорозу,
пеніцильозу. Основні принципи лабораторної діагностики мікозів, що
2
спричинені умовно-патогенними грибами. Збудники системних мікозів. Основні
принципи лабораторної діагностики глибоких мікозів.
15 Збудники та лабораторна діагностика внутрішньо-лікарняної інфекції.
Мікробіологічні дослідження в неінфекційній клініці. Особливості отримання 2
матеріалу, постачання, аналізу.
16 Біологічні препарати, що використовуються для профілактики, лікування та при
2
діагностиці інфекційних захворювань.
17 Підсумковий контроль засвоєння знань з розділу 2 «Спеціальна та клінічна
2
мікробіологія»
Разом 34

3
 Тема: Лабораторна діагностика ешерихіозів. Лабораторна діагностика
псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиніозу.
Мета заняття: Ознайомитись з біологічними властивостями кишкової палички,
методами виділення, культивування, класифікацією. Знати основні методи мікробіологічної
діагностики псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиніозу. Вміти обґрунтувати принципи
етіотропної терапії та профілактики.

Задачі заняття:
1. Знати джерела зараження, шляхи передачі, вхідні ворота при захворюваннях, що викликаються
кишковою паличкою.
2. Навчитись методам експрес-діагностики.
3. Ознайомитися зі специфічною терапією і профілактикою.
4. Навчитись лабораторній діагностиці захворювань, що викликаються кишковою паличкою.

Діареєгенні (ентеропатогенні) кишкові палички

Ешерихії належать до родини Enterobacteriaceae роду Escherichia.
Види: E. coli (типовий вид), E. Fergusonii, E. Hermannii, E. Vulneris, E. blatte (мешкають в
кишківнику тарганів)
Всі штами E. coli за патогенностю поділяються на патогенні (діарейні) і умовно-патогенні
(входят до складу нормальної мікрофлори кишківника).
Інфекції, що викликані E. сoli поділяються на ендогенні коліінфекціі (викликаються
власною кишковою паличкою) та екзогенні коліі інфекціі (ешерихіози – типові кишкові інфекції,
викликаються патогенними E.coli, що потрапили в організм ззовні).
Епідеміологія. Основний механізм поширення ешерихій – фекально - оральний. Шляхи:
харчовий, водний, контактно-побутовий, контактний – при догляді за тваринами.
Морфологія. Прямі грамнегативні палички. Рухливі (перитрихи) або не рухливі через
відсутність джгутиків. Не утворюють спор. У більшості штамів є капсула або мікрокапсула.

Біохімічні властивості. Факультативні анаероби. Ферментують вуглеводи (глюкозу,

лактозу, мальтозу, маннит та ін.) з утворенням кислоти й газу, утворюють індол, не утворюють
H2S, не розріджують желатин, не утилізують цитрат.
Антигени. Ешерихії мають полісахаридні О-антигени (170 варіантів), джгутиковий Н-
антиген (57 варіантів), капсульні полісахаридні – К-антигени.
Фактори патогенності.
1 . Фактори адгезії, колонізації та інвазії, пов'язані з пілями, фімбріальними структурами,
білками зовнішньої мембрани. Вони кодуються плазмідними генами та сприяють колонізації
нижніх відділів тонкої кишки.
2. Экзотоксини:
- цитотоніни (стимулюють гіперсекрецію клітинами кишківника рідини, порушують водно -
сольовий обмін, сприяють розвитку діареї);
-энтероцитотоксини (діють на клітини стінки кишківника та ендотелій капілярів).
3. Эндотоксин (ліпополісахарид).
Класи діареєгенних E.coli :
ЕТЕС – ентеротоксигенні E.coli .
EIEC – ентероінвазивні E.coli .
EPEC – ентеропатогенні E.coli .
4
 SТЕС – шигатоксинпродукуючі E.coli (EHEC – ентерогеморагічні ).
ЕАЕС – ентероагрегативні E.coli.
ДАЕС – дифузноагрегативні E.coli.
ЕТЕС – ентеротоксигенні E.coli
ЕТЕС – ентеротоксигенні E.coli . Мають тропізм до епітелію нижніх відділів тонкого
кишківника, прикріплюючись до рецепторів мембран ентероцитів завдяки СF-факторам
колонізації. Всередину клітин не проникають. Продукують ентеротоксин (синтез кодується
плазмідою). Внаслідок впливу токсину порушується процес ентеросорбції, що веде до розвитку
діарейного синдрому. Серогрупи: О20, О25, О128ас, О148 и др.
EIEC – ентероінвазивні E.coli. Мають тропізм до епітеліальних клітин товстого
кишківника. Фактори вірулентності – білки зовнішньої мембрани, що опосередковують здатність
до інвазії та внутрішньоклітинного розмноження. Розмноження бактерій призводить до загибелі
клітини. На місці загиблих клітин утворюються виразки та ерозії, оточені запаленням. Викликають
профузну діарею з домішкою крові та великою кількістю лейкоцитів у випорожненнях. Клінічно
нагадує дизентерію. Штами мають подібність до шигел – часто нерухомі, не ферментують
лактозу, мають високі ентероінвазівні властивості(О143, О144).
EPEC – ентеропатогенні E.coli. Фактори вірулентності – це, в першу чергу, фактори
адгезивності, що кодуються плазмідою (адгезія бактерій до епітелію кишківника відбувається з
пошкодженням мікроворсинок), білки що кодуються плазмідою вірулентності іпорушують
архітектоніку слизової оболонки кишківника. Основні збудники діареї у дітей О44, О26, О114,
О142. Характерна водяниста діарея без домішок крові та виражене зневоднення.
Шигатоксинпродукуючі (SТЕС) – ентерогеморагічні (EHEC) E.coli мають тропізм до
епітеліальних клітин товстого кишківника. Фактори вірулентності: фімбрії, цитотоксин, два типи
шігаподібних токсинів (SLT). Викликають гемоколіт – діарею з домішкою крові (геморагічний
коліт), гемолітико - уремічний синдром (гемолітична анемія в поєднанні з нирковою
недостатністю). Найбільш поширений серотип - О157: Н7.
Ентероагрегативні ЕАЕС. Ізоляти не інвазивні, не викликають візуально видимих
гістологічних змін в клітинах кишківника, на яких вони адгезовані. Мають тенденцію до
прекреплення групами але інфекційна агресія проявляється тільки при спільній їх дії. Продукують
термостабільний токсин, який стимулює гостру запальну відповідь, проявляє протеолітичну
активність, деформує цитоскелет клітини.
Дифузноагрегативні (ДАЕС). Здатні дифузно прикріплюватись до епітеліальних клітин.
Можуть викликати згладжування мікроворсинок епітелію. Питання про можливість викликати
захворювання на сьогоднішній день залишається дискусійним
Діареєгенні E. coli можуть бути причиною розвитку інфекцій сечовивідної системи
(серогрупи О1, О2, О4, О18, О25 та ін.), бактеріємій (серогрупи О1, О2, О4, О22, О25 та ін.);
менінгітів (серогрупи О1, О6, О7, О18, О83), респіраторних захворювань.
Лабораторна діагностика. Основний метод діагностики – бактеріологічний, в ході якого
виділяють чисту культуру збудника, обов’язково серотипують (визначають антигенну структуру)
та вивчають чутливість до антибіотиків. Для виділення використовують середовище Ендо, на
якому ешерихії з нормальною ферментативною активністю утворюють малинового кольору з
металевим блиском колонії. Також, використовують середовище Левіна (сині колонії).

5
 Лабораторна діагностика псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиніозу.
Захворювання, що викликаються Y.pseudotuberculosis та Y.enterocolitica складають значну
частину інфекційної патології. Ієрсиніози реєструються на чотирьох континентах, більш, ніж у 30
країнах світу, але частіше у країнах з прохолодним кліматом. За даними літератури, найвища
захворюваність на ієрсиніоз реєструється у Нідерландах, Бельгії, Данії, Норвегії, Фінляндії,
Німеччині, Канаді, Австралії, Японії, Ізраїлі, Індії, Бразилії, Південній Кореї. В Україні, за
даними авторів, кишковий ієрсиніоз реєструється у всіх регіонах, найчастіше у Чернігівській,
Одеській, Запорізькій, Вінницькій, Донецькій, Харківській областях та в Києві. При цьому,
превалюють серотипи Y.enterocolitica О:3 та О:9.
Як окрему таксономічну одиницю рід Yersinia створено у середині ХХ сторіччя для
поєднання двох видів: Y.pestis (збудника чуми) і Y.pseudotuberсulosis (збудника
псевдотуберкульозу). Згодом, до означеного роду був віднесений третій вид – Y.enterocolitica,
багаторічні дослідження якого виявили його фенотипічну гетерогенність за рядом ознак. В останні
роки завдяки вивченню гомології ДНК та біохімічних властивостей Y.enterocolitica, рід Yersinia
був доповнений ще 8 видами ієрсиній: Y.kristensenii, Y.intermedia, Y.frederiksenii, Y.aldovae, які
також можуть викликати гострі кишкові інфекції у дітей і дорослих, Y.ruckeri, збудник хвороби
«червоного рота» у форелевих риб та Y.rohdei, Y.mollaretti, Y.bercovieri, етіологічна роль, яких в
розвитку захворювань людини і тварин на цей час не з’ясована.
Більшість представників роду Yersinia, являючись сапрофітами, надзвичайно широко
розповсюджені в наземній і водній екосистемах. Вони виділяються з ґрунту, пилу, повітря, води,
овочів та інших продуктів. В якості хазяїв ієрсиній в водних екосистемах виступають нижчі
ракоподібні, кільчасті хробаки, молюски, личинки комах, риби, водні рослини. Серед
теплокровних тварин ієрсинії виявлені у 175 видів ссавців, 4 видів птиць, а також у декількох
видів земноводних та риб. Таке убіквітарне розповсюдження ієрсиній зумовлено наявністю
компенсаторних механізмів, які не тільки підтримують необхідний рівень метаболізму для
збереження життєздатності, а й сприяють розмноженню збудника і збереженню його патогенних
властивостей. Ієрсинії, потрапляючи з об’єктів довкілля в організм людей чи теплокровних
тварин, патогенні бактерії швидко адаптуються до нових умов (переходячи до паразитичної фази
свого існування), що дає їм можливість для проявлення своїх патогенних властивостей у повній
мірі.
Збудники псевдотуберкульозу і кишкового ієрсиніозу відносяться до факультативних
психрофілів, діапазон життєздатності яких лежить у температурних межах від 2 º С до 40 - 43 ºС.
Психрофільні властивості ієрсиній обумовлюють їх адаптивність і біологічну пластичність та в
значній мірі визначають епідеміологічні особливості інфекції. Встановлено, що ієрсинії мають
декілька варіантів ізоферментів, які проявляють свою функціональну активність як при низьких
(2-7 ºС), так і при високих (37-43 ºС) температурах. При цьому, в середині клітині підтримується
необхідний рівень обмінних процесів. Перебуваючи в довкіллі в умовах відносно низьких
температур, ієрсинії при потраплянні в організм теплокровних тварин, переносять не тільки зміну
середовища існування, а й великий перепад температур (до 30 ºС). Така різка зміна умов росту
приводить до розвитку неспецифічного стресового стану в мікробних популяціях і включенню їх
адаптивних можливостей. Дія низьких температур сприяє підвищенню адгезивних, інвазивних,
токсигенних властивостей, зростанню антифагоцитарної активності, що в свою чергу приводить
до активації механізмів патогенезу та розвитку інфекційного процесу.
Результати сучасних досліджень дають підстави припустити, що Y.enterocolitica – найбільш
давній представник даного роду, від якого в процесі пристосування та генетичних мутацій,
відбулось утворення Y.pseudotuberсulosis. В свою чергу, Y.pestis – це генетичний клон
Y.pseudotuberсulosis, що сформувався 1,5-20 тис. років тому. Вважається, що в процесі еволюції
збудник чуми став ауксотрофом, втратив хемотаксичні властивості та адаптаційну систему
психрофільних ферментів, а отже, і здатність до виживання в навколишньому середовищі.
В ґрунті та воді сапрофітні ієрсинії зберігають життєздатність і вірулентність впродовж
довгого часу. Експериментально доведено, що в ґрунтовій екосистемі збудник
псевдотуберкульозу здатний накопичуватись до інфікуючої дози, зберігаючи при цьому патогенні
властивості, пов’язані з плазмідою вірулентності, та може переходити в некультивуємий стан із
зворотною реверсією. Крім того, патогенні ієрсинії спроможні підтримувати своє існування в
6
довкіллі, проникаючи через кореневу систему в наземні частини рослин, що приводить до
зараження тварин, які поїдають ці рослини.
Доведено, що клітини Y.enterocolitica та Y.pseudotuberсulosis при низькій температурі
набувають менших розмірів та утворюють перитрихіально розташовані джгутики, які сприяють
хемотаксису бактерій, в результаті чого ефективно реалізуються адгезивні властивості збудників.
При 37 ºС, через припинення формування джгутиків і втрату бактеріями рухливості, відбувається
блокування хемотаксисного механізму.
Більшість біохімічних ознак Y.enterocolitica та культурами Y.pseudotuberсulosis у повній
мірі проявляються при 22-25 ºС, при цьому культивування мікроорганізмів при 37ºС
супроводжується значним зниженням біохімічних процесів. Діапазон мінливості патогенних
ієрсиній достатньо великий і може включати не тільки біохімічну активність, а й порушення
антигенної структури і вірулентності. В ході дослідів визначено, що при 37 ºС культури збудника
псевдотуберкульозу на живильних середовищах швидко дисоціюють із S - в R-форму, при цьому
різко знижується їх вірулентність та змінюються культуральні й антигенні властивості. Однак, всі
властивості S-форм відновлюються при культивуванні штамів в умовах низьких температур.
Морфологічні перебудови бактерій можуть торкатися змінень структури О-антигенів
ієрсиній. В сучасній літературі наводяться дані про циркуляцію 21 серологічного варіанту
Y.pseudotuberсulosis і понад 60 серологічних груп Y.enterocolitica. Проте, більшість циркулюючих
в природі збудників ієрсиніозів не типується, навіть, повним набором аглютинуючих сироваток,
що пов’язано із постійною різнобічною мінливістю ієрсиній в умовах навколишнього середовища.
Фактори патогенності Y.enterocolitica та Y.pseudotuberсulosis. Відомо, що патогенність
ієрсиній пов’язана з хромосомними та позахромосомними факторами (плазмідні гени, гени
«островків патогенності»), які відповідають за колонізацію кишкового епітелію, здатність
проникати з кишечника в пейерові бляшки, прояву вірулентних властивостей і забезпечення
виживання мікроорганізмів в макроорганізмі. Так, плазмідою вірулентності Y.enterocolitica
кодуються адгезини – білки зовнішньої мембрани, які дозволяють ієрсиніям не тільки ефективно
колонізувати тонкий кишечник, а й зв’язуватись з деякими видами колагену, викликаючи розвиток
артритів у інфікованих людей.
Відомо, що патогенні властивості ієрсиній також обумовлюються наявністю токсичних
субстанцій, які кодуються хромосомними й плазмідними генами та грають важливу роль в
патогенезі ієрсиніозів і обумовлюють поліморфізм клінічних проявів хвороби. Ієрсинії мають
ендотоксин, який володіє ентеротоксичною дію; деякі штами продукують токсичні субстанції
аналогічні екзотоксинам, що володіють ентеротоксичною і цитотоксичною дією. Бактерії
псевдотуберкульозу продукують декілька білкових токсинів, патогенна дія і синтез яких
реалізується завдяки впливу температурного фактору. Продукція термостабільного летального
токсину, що має хромосомну детермінацію, можлива як при 6-8 °С, так і при 37 °С, тому збудник
здатний проявляти свої токсичні властивості одразу після потрапляння в організм.
Антигенна структура. Бактерії мають О-і Н-антигени, у деяких штамів виявлено К-
антиген. За О-антигеном розрізняють 21 серологічний варіант Y.pseudotuberсulosis і понад 60
серологічних груп Y.enterocolitica. Від хворих найчастіше виділяють 03 і О9 серовар.
Чутливість до антибіотиків. Науковцями активно вивчаються процеси генетичної
детермінованості антибіотикорезистентності ентеробактерій, у тому числі й ієрсиній. Останнім
часом, найбільшу значимість набуває широке розповсюдження хромосомних та плазмідно
кодованих β-лактамаз, які є факторами придбаної (вторинної) резистентності у первинно чутливих
мікроорганізмів.
Культуральні властивості ієрсиній та середовища для їх культивування. Ієрсинії
невибагливі до поживних речовин, тому ростуть не тільки на звичайних поживних середовищах,
наприклад, Ендо, МПА, СБТС, а й на «голодних» (фосфатно-буферному, фізіологічному розчині,
кип’яченій, стерильній дистильованій воді) або з обіднілим складом (пептонна вода) середовищах.
Проте, швидкість зростання ієрсиній збільшується завдяки введенню до складу живильних
середовищ дріжджових екстрактів, гідролізатів, аутолізатів, ферментолізатів. Разом з цим, при
конструюванні живильного середовища виникають труднощі, пов’язані з тим, що збудники
ієрсиніозів фізіологічно та біологічно дуже сходні з іншими представниками сімейства
ентеробактерій. Вони мають спільне середовище існування (наприклад, кишечник людей і
7
тварин), можуть довготривало зберігатись і розмножуватись в об’єктах довкілля. Через це, в
досліджуваному матеріалі завжди присутня велика кількість сторонньої мікрофлори, що
перешкоджає виділенню ієрсиній. Крім того, представники роду Yersinia ростуть на живильних
середовищах значно повільніше, ніж кишкова паличка, протей, клебсієла та інші ентеробактерії.
Тому, для пригнічення сторонньої мікрофлори матеріал може бути попередньо заморожений (при
-6-12 ºС 24 години, потім при -30 ºС ще 30 хвилин) з наступним відтаюванням при 4-8 ºС та
інкубацією впродовж 24-36 годин при кімнатній температурі. В лабораторній практиці
використовують середовище з бромтимоловим синім (СБТС). На синьому фоні середовища через
2 доби можна побачити блакитно-зелені, сухі, з матовою поверхнею, колонії Y.enterocolitica і
Y.pseudotuberсulosis, при цьому колонії ентеробактерій, що не володіють уреазою, набувають
жовтого забарвлення. Бузолевою Л.С. та Сомовим Г.П. (2001 рік) запропоновано живильне
середовище для культивування ієрсиній і лістерій в об’єктах довкілля, в якому живильною
основою являються відвари капусти, моркви та висівок житніх. Загальновідоме середовище Ендо,
яке широко використовується в бактеріологічній практиці досліджень на ентеробактерії, нажаль,
не володіє достатніми диференційними та селективними властивостями. Рясне зростання
супутньої мікрофлори на Ендо, в свою чергу, пригнічує зростання ієрсиній і, таким чином,
негативно впливає на ефективність виявлення збудника.
Основні джерела і фактори передачі ієрсиніозів. Основним резервуаром інфекції
являються дикі і синантропні гризуни (криси, польові та домашні миші, землерийки, ховрашки),
які під час сезонної міграції переносять інфекцію з природного середовища до антропоургічних
осередків (овочесховищ, сільських тваринницьких господарств тощо). Ряд дослідників важливе
значення, як джерелу інфікування, надають сільськогосподарським тваринам. Основним
резервуаром для Y.enterocolitica вважаються свині, крупна рогата худоба, для Y.pseudotuberсulosis
– гризуни, зайці, олені, птиці. В літературі наведені дані про хворобу серед оленів, вівців, кролів,
котів, мавп.
Доведено, що ієрсиніоз серед дорослих тварин може протікати як в маніфестній, так і в
латентній (безсимптомній) формі, що найбільш небезпечно з епідеміологічної точки зору. При
цьому, ризику зараження підвернені, в першу чергу, робітники, які доглядають за тваринами.
Відомо, що винос збудників з ґрунтових та водних паразитарних систем призводить до
інфікування тварин і людей аліментарним шляхом через різні фактори передавання, які мають
різне епідеміологічне значення. Переважним шляхом передавання ієрсиніозної інфекції являється
харчовий, пов’язаний з вживанням м’ясо-молочних продуктів. В країнах СНД захворюваність, в
значні мірі, пов’язується із овочами, що обумовлює виражену сезонність ієрсиніозів. Вважається,
що овочі нового врожаю, закладені на зберігання, грають роль основного фактора передавання
збудників ієрсиніозів і підвищення рівня захворюваності серед людей в осінньо-зимовий період, а
ранні овочі виступають як додатковий – у весняно-літній.
В літературі обговорюється питання контактно-побутового шляху передачі ієрсиніозної
інфекції через руки і спецодяг персоналу харчоблоків.
Загально відома спроможність штамів Y.enterocolitica викликати внутрішньолікарняні (ВЛ)
випадки ієрсиніозу. Найчастіше, джерелом інфікування стають хворі на кишковий ієрсиніоз, що
поступають у неінфекційні відділення під іншим діагнозом (гострий апендицит, ревматоїдний
артрит тощо). Епідемічний процес при цьому характеризується затяжним перебігом або стертою
клінічною формою з контактно-побутовим шляхом передачі. За даними авторів, збудники
кишкового ієрсиніозу можуть виділятися не тільки від хворих людей, але й від клінічно здорових
осіб, що дозволяє думати про безсимптомний перебіг хвороби та «здорових» носіїв інфекції.
Клінічна картина. Захворювання різноманітно по тяжкості і клінічними проявами.
Розрізняють гастроентероколітичну, апендикулярну, септичну форми. Інкубаційний період триває
1-4 дні. Захворювання починається гостро, підвищується температура тіла до 38-39ºС, з'являються
ознаки загальної інтоксикації, розвиваються симптоми в залежності від форми хвороби.
Імунітет не стійкий.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження служать випорожнення, сеча,
кров, спинномозкова рідина. Основний метод діагностики бактеріологічний, що дозволяє
ідентифікувати збудника, визначити антибіотикограму, провести внутрішньовидову

8
ідентифікацію (встановити серовар, біохімічний варіант). В якості допоміжного застосовують
серологічний метод (РНГА).
Лікування. Призначають антибіотики.
Профілактика. Дотримання санітарно-гігієнічних правил, особливо при зберіганні і
приготуванні їжі.

Питання для підготовки до практичного заняття.

1. Основні біологічні властивості і антигенна структура кишкової палички.
2. Роль кишкової палички в інфекційній патології людини.
3. Джерела зараження, шляхи передачі, вхідні ворота при ешеріхіозах, їх основні клінічні форми.
4. Принципи та методи лабораторної діагностики ешеріхіозов.
5. Особливості виділення чистої культури ентеропатогенних кишкових паличок і диференціація їх від
умовно-патогенної кишкової палички.
6. Лікувально-профілактичні та діагностичні препарати.
7. Класифікація ієрсиній. Морфологія, біохімічні властивості збудників патогенних ієрсиній.
8. Епідеміологія кишкового ієрсиніоз та псевдотуберкульозу.
9. Принципи та методи лабораторної діагностики ієрсиніозів.
10. Профілактика захворювань ієрсиніозної етіології.

Практична робота студентів.

1. Вивчити схему мікробіологічної діагностики кишкових інфекцій.
2. Приготувати препарати-мазки з культури кишкової палички, забарвити за Грамом,
промікроскопіювати і намалювати в альбомі.
3. Посіяти випорожнення хворої дитини на середовище Ендо для виділення ентеропатогенних
кишкових паличок.
4. Вивчити лікувально-профілактичні та діагностичні препарати.
5. Вирішити ситуаційні задачі.

Демонстраційний матеріал.
1. Середовище Ендо з культурами ентеропатогенних і умовно-патогенних кишкових паличок.
2. Середовище Гіса, середа Реселя.
3. Реакція аглютинації на склі з аглютинативними ОВ-колі сироватками.
4. Лікувально-профілактичні та діагностичні препарати.

Тестові завдання з бази ліцензійного іспиту КРОК-1.

1. У дитини з гострою кишковою інфекцією швидко розвинулись ознаки зневоднення, з’явилась кров у
випорожненнях. Педіатром було запідозрено колі ентерит. Яким методом необхідно скористатись для
діагностики ентерального ешерихіозу?
%!100% Бактеріологічним
%0% Серологічним
%0% Біологічним
%0% Алергічним
%0% Мікроскопічним
@ Бактеріологічний метод є головним у діагностиці ешерихиозів, що дозволяє виділити чисту культуру
збудника і поставити діагноз ешерихіозу.
2. Хлопчик 12 років знаходиться у лікарні з підозрою на харчову токсикоінфекцію. При посіві фекалій
хворого на середовище Ендо виросла велика кількість безбарвних колоній. Який мікроорганізм можна з
найбільшою імовірністю виключити з числа можливих збудників захворювання?
%!100% Escherichia coli
%0% Salmonella enteritidis
%0% Proteus vulgaris
%0% Pseudomonas aeruginosa
%0% Yersinia enterocolitica
@ E.coli на середовищі Ендо утворює червоні колонії з металевим блиском або рожеві, що дає можливість
визначити здатність ешерихій утилізувати лактозу.
3. З випорожнень хворої дитини 6-місячного віку, яка знаходилась на штучному годуванні, виділена
культура ешерихій О111. Який діагноз можна поставити?

9
%!100% Колі-ентерит
%0% Гастро-ентерит
%0% Холероподібне захворювання
%0% Харчове отруєння
%0% Дизентерієподібне захворювання
@ При визначенні антигенної структури ешерихій використовують діагностичні ОК сироватки. Кишкова
паличка з антигенною структурою О111 належить до диареєгенних ешерихій і здатна викликати у людей
прояви коліентериту.
4. До iнфекцiйної лiкарнi поступила дитина з пiдозрою на колiентерит. З випорожнень виділено кишкову
паличку. Як встановити належнiсть палички до патогенних варіантів?
%!100% У реакцiї аглютинацiї з О сироватками
%0% На пiдставi бiохiмiчних властивостей
%0% Шляхом фаготипування
%0% Мікроскопію забарвлених мазків
%0% За характером росту на середовищi Ендо
@ Постановка реакції аглютинації з діагностичними О-сироватками дозволяє встановити антигенну
приналежність (виявлення О-антигену) до патогенного варіанту ешерихій.
5. При бактеріологічному дослідженні випорожнень чотиримісячної дитини з симптомами гострої
кишкової інфекції на середовищі Ендо виросли у великій кількості червоні колонії. Які це можуть бути
мікроорганізми?
%!100% Ешерихії
%0% Сальмонели
%0% Стафілококи
%0% Стрептококи
%0% Шигели
@ Середовище Ендо є діагностично-диференціальним для бактeрій роду ешерихій, на якому визначається
їх здатність утилізувати лактозу і утворювати колонії червоного кольору.
6. У хлопчика 7 років - холероподібне захворювання (блювота, профузна діарея). При посіві фекалій
хворого на середовище Ендо, виросли однотипні колонії: малинового кольору з металевим блиском. Який
мікроорганізм є найбільш ймовірним збудником захворювання?
%!100% Ентеротоксигенна Escherichia coli
%0% Salmonella enteritidis
%0% Yersinia enterocolitica
%0% Shigella sonnei
%0% НАГ-вібріон
@ Середовище Ендо є диференціально-діагностичним для бактреій роду ешерихій, на якому визначається
їх здатність утилізувати лактозу і утворювати колонії червоного кольору з металевим блиском. Також,
клінічна картина, вказує на розвиток ентеротоксигенної форми ешерихіозу (блювота, профузна діарея).
7. У дитини 6 міс. розвинулася гостра кишкова інфекція. З метою бактеріологічної діагностики був
зроблений посів фекалій на середовище Ендо. За характерним зростанням збудника лікар зробив
попередній висновок про те, що збудником захворювання є Escherichia coli. Які колонії були виявлені на
середовищі?
%!100% Малинові колонії з металевим блиском
%0% Великі слизисті
%0% Дрібні безбарвні
%0% Блідо-рожеві з білим обідком
%0% “Повзуче "зростання
@ На середовищі Ендо Escherichia coli утворює малинові (червоні) колонії з металевим блиском
(лактозапозитивні).

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна література
1. Лекційний матеріал.
2. Барер М. Р. Медична мікробіологія. Посібник з мікробних інфекцій: патогенез, імунітет,
лабораторна діагностика та контроль: 19-е видання: у 2 томах. Том 1 / М.Р. Барер, В. Ірвінг, Е.
Свонн, Н. Перера.– Киїів: ВСВ «Медицина», 2020 – 434 с.
3. Климнюк C. I. Практична мікробіологія : навч. посіб. / C. I. Климнюк, І.О. Ситник, В.П.
Широбоков. – Вінниця : Нова книга, 2018. – 576 с
10
4. Широбоков В.П. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія: підручник для студентів
вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації / В.П. Широбоков. – Вінниця: Нова
Книга, 2011. – 953 с.
Додаткова література
1. Виноград Н.О. Спеціальна епідеміологія: навч. посіб. Друге видання / Н.О. Виноград,
З.П. Василишин, Л.П. Козак. — К. : ВСВ «Медицина», 2018. — 368 с.
2. Дикий І. Л Мікробіологія: підр. для студ. / І. Л.Дикий, І. Ю.Холупяк, Н. Ю. Шевельова, та ін. 2-
е вид.– Х. : Профессионал, 2019. – 674 с.
3. Чернишова Л.І. Імунопрофілактика інфекційних хвороб: навч.-метод. Посіб. 2-е видання / Л.І.
Чернишова, Ф.І. Лапій, А.П. Волоха та ін.— К. : ВСВ «Медицина», 2019. — 320 с.

Інформаційні ресурси
American Society for Microbiology — http:// asm.org.;
http://journals.asm.org; (American Society for Microbiology) — http:// asm.org.;
http://www.news-medical.net/health/Virus-Microbiology-(Russian).aspx;
http://www.rusmedserv.com/microbiology; http://www. rusmedserv.com/;
http://rji.ru/immweb.htm; http://www.rji.ru/ruimmr;
http://www. infections.ru/rus/all/mvb journals.shtml;
http://dronel.genebee.msu.su/journals/ microb-r.html.
http://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Medical_illustrations_by_Patrick_Lynch
Збірник тестових завдань з мікробіології, вірусології, імунології, затверджений ЦМК МОЗ України.

11