Особливості нервової системи у дітей в дошкільному віці

Анатомо-фізіологічною основою психічного розвитку дитини є

розвиток її нервової системи, вікові особливості її будови і функцій.
Різні частини мозку дозрівають протягом дитинства в різний час.
Раніше Закінчується формування нижчих його відділів (спинного мозку,
довгастого мозку тощо), які є органами природжених, безумовних рефлексів.
Найпізніше закінчується дозрівання вищих його відділів — великих півкуль
головного мозку,, що являють собою орган вищої нервової діяльності, орган
індивідуально набуваних, умовних рефлексів.
З віком маса головного мозку швидко збільшується, змінюються його
топографічне положення, форма, кількість і розміри борозен і звивин кори
великих півкуль. Особливо інтенсивно процес розвитку мозку відбувається
на 1-му році життя.
Темп збільшення маси і розмірів спинного мозку менш інтенсивний,
ніж голового. Шиийне і поперекове стовщення стають помітними тільки в 3
роки. Подвоєння маси спинного мозку відбувається в 10 міс, потроєння — у
5 років.
Кровопостачання мозку в дітей краще, ніж у дорослих. Це пояснюється
великою капілярною сіткою, яка розвивається після народження. Потреба
мозку в кисні в новонароджених у 20 разів вища, ніж у дорослих. Однак
відтік крові від головного мозку гірший. Тому мозкова тканина в дітей дуже
чутлива до підвищення внутрішньочерепного тиску.
Вегетативна нервова система, особливо її симпатичний відділ,
формується відразу після народження, парасимпатична система дозріває
пізніше. Для процесів мієлінізації характерною є така послідовність:
периферичні нерви, волокна спинного мозку, стовбур головного мозку,
мозочок, волокна великих півкуль головного мозку.
Швидкість проведення нервових імпульсів дещо нижча і рівня
дорослого цей показник досягає у 5 років. Проте, провідну роль у цьому
відіграють такі фактори: утворення мієлінових оболонок, збільшення
амплітуди потенціалів дії, збільшення діаметру аксону.

Неврози у дітей: причини, ознаки, профілактика.

Яскравими проявами синдрому в дитячому віці є нервовий тик при

емоційному сплеску і неконтрольовані рухи (здригання, поплескування
рукою по столі чи коліні, поворот голови, шмигання носом). У цю категорію
входить і фобічний невроз (страх закритого приміщення, висоти, публічного
виступу тощо).
До клінічних ознак дитячого неврозу в підлітковому віці належать тиха
мова і пригнічений настрій, сонливість, низька фізична активність і
прагнення до усамітнення.
 Психотерапевтичні методи лікування: психоаналіз, когнітивно-
поведінкова психотерапія, гіпносугестивна терапія і групова терапія із
застосуванням заспокійливої музики при депресії й неврозі.
Головним методом профілактики неврозу в дітей є сприятлива
атмосфера в сім’ї. Батькам необхідно виключити вплив чинників, що
провокують розвиток патології. Спілкування з дитиною, подорожі,
відвідування цікавих місць, спільні захоплення допоможуть уникнути
похмурих думок і заповнять вільний час. Вкрай важливу роль відіграє
зайнятість дитини різноманітними видами діяльності, зокрема фізичними
вправами. При виявленні порушень в поведінці необхідна термінова
консультація фахівця.
Загальна профілактика:
 нормальний сон і зміцнення імунітету;
 повноцінне харчування;
 профілактичне застосування вітамінно-мінеральних комплексів;
 сприятлива атмосфера на роботі, в сім'ї;
 уникання конфліктів і сварок;
 збільшення яскравості світла в приміщеннях;
 дозоване вживання кави;
 своєчасне лікування хронічних патологій.

Неврастенія у дітей: причини, ознаки, профілактика

Неврастенія у дітей проявляється:

- обсесивно-компульсивними симптомами;
- енурезом або енкопрезом (нетримання сечі чи калу);
- смоктанням великого пальця;
- кусанням нігтів;
- фобіями;
- частими сварками з батьками;
- заїканням.
На розвиток неврастенії у дітей впливає середовище, в якому вони
ростуть. Відповідно до теорії З. Фрейда прояви неврастенії у дітей виникають
внаслідок несвідомих конфліктів, особливо у віці 4–6 років. До несвідомих
конфліктів відносять сукупність тілесних відчуттів та потягів дитини,
комплексів, спогадів, які перебувають на несвідомому рівні без контролю
«Я» людини, наприклад, придушення бажань дитини внаслідок батьківських
установок.
Якщо не лікувати пацієнта з неврастенією, у людини можуть
розвинутися панічні атаки, депресія. Порушується соціальна та трудова
адаптація, можливі нейроциркуляторна та вегетосудинна дистонія, безсоння,
постійний головний біль, вестибулопатія.
 При неврастенії ефективні фармакотерапія, психотерапія (проведення
групової чи індивідуальної техніки, психоаналізу, арт-терапії, поведінкової
терапії, інтерпретації та аналізу сновидінь), фізіотерапія та гіпнотерапія.
Особам з неврастенією показані різні форми терапії, у тому числі когнітивно-
поведінкова терапія, яка допоможе впоратися з негативними моделями
мислення, життєвими переживаннями та труднощами.
Згідно з рекомендаціями фахівців, для профілактики неврастенії слід:
- щодня присвячувати час фізичним вправам — найкраще 30 хв, але навіть
15-хвилинна прогулянка може допомогти людині відчути себе краще;
- при перших ознаках тривожності поговорити з рідною людиною,
знайомими. - важливо розповісти сім’ї чи друзям, що викликає тривогу;
- висипатися — нестача сну може посилити тривогу та стрес, рекомендовано
спати по 8 год щоночі;
- скоротити вживання алкоголю та кофеїну, оскільки вони також можуть
посилити стан тривоги. Натомість рекомендовано вживати достатню
кількість води;
- збалансоване харчування — важливий кожен прийом їжі (сніданок, обід та
вечеря).

Роль сім'ї та вихователя дошкільного закладу у профілактиці неврозу та

неврастенії у дітей

Загострення симтомів часто буває в ситуаціях, коли дитина відчуває,

що її потреби та інтереси ігнорують батьки та вихователі. Подібні порушення
більш притаманні дівчатам, але бувають і у хлопчиків. Істеричний невроз
може з’явитись вже в ранньому дитинстві.
Невроз нав’язливих станів, як правило, виникає у дітей з такими
рисами характеру як тривожність, невпевненість у собі, коли потреби
та бажання дитини суперечать моральним нормам. Проявляється у вигляді
нав’язливих переживань та дій, які неприємні самій дитині і від яких вона
намагається позбавитись. Часом дорослі, самі того не бажаючи, стають
причиною виникнення невротичних розладів у дитини. Нерідко батьки
просять психологів зробити дитину слухняною, не підозрюючи,
що змінювати треба не дитину, а своє до неї ставлення та стосунки в сім’ї
в цілому.
Батьки не замислюються, що вони потрібні своїм малюкам не тільки
в ролі осіб, які їх годують та одягають. Дітям необхідна емоційна підтримка,
схвалення, стабільність, захищеність. Але часто мама і тато непослідовні
в своїх вимогах і обіцянках.
Дорослі кажуть: «Ми з тобою обов’язково купимо цю іграшку, але
потім», «Ми підемо гуляти, але не зараз, потім». Вони так говорять, щоби
відволікти дитину від бажаного, не пояснювати їй, що зараз це неможливо,
або не на часі, вважаючи цей обман своєрідною турботою. Вони думають,
що нічого страшного не трапиться. Але чи так це насправді?
Одним із найстрашніших станів для малюка є стан очікування,
що не визначений у часі. Наприклад, дитина чекає, коли її заберуть
із садочка, а її не забирають. Тоді очікування посилюється у поєднанні
з відчаєм. Дитяча психіка не вміє розрізняти щирі обіцянки батьків і обіцянки
як спосіб відчепитись від дитини та її бажань. Вона однаково наївно чекає
і витрачає всі свої емоційні і фізичні ресурси на очікування. Якщо час
сплинув, а нові строки не названо, то дитина емоційно вигорає, в неї зовсім
не залишається сил.
Тепер будь-яке прохання дорослого потерпіти викликає у неї спротив. Стан
напруги, в якому знаходився малюк, виливається в істерику, яку дуже
складно припинити. Дитина починає нити і скиглити з будь-якого приводу.
Вона вже не просить нічого у батьків, бо в їх обіцянки більше не вірить. Тому
відтепер, щоб отримати хоч краплю увагу від рідних, маля вдається
до істерик, криків, плачу.
Усі ресурси організму виснажуються, дитяча психіка не подужує нові
вимоги, їй не вистачає сил на гарну поведінку, дружбу і стосунки
в колективі. З’являються думки: «Я поганий», «Мене не люблять».
Знижується самооцінка, підвищується тривожність, почуття провини. Дитина
починає часто хворіти. Все це відбувається через невиконані обіцянки
батьків.