Лекція

Тема 2. Економічне та політичне становище Польщі у 1918 – 1944 рр.

Зовнішня політика ІІ-ї Речі Посполитої.

1. Утворення «Другої Речі Посполитої» по І-й світовій війні. Радянсько-польська

війна.
2. Польща у період парламентської демократії та в роки «санації».
3. Зовнішня політика ІІ Речі Посполитої 1918 – 1944 рр.
4. Українське питання в політиці правлячих кіл ІІ-ї Речі Посполитої

1. Утворення «Другої Речі Посполитої» по І-й світовій війні. Радянсько-польська війна.

 Польські землі, що входили до складу російської імперії, в ході I світової війни

були окуповані німецькими та австрійськими військами. У польському
національному русі розглядалися різні варіанти створення незалежної Польської
держави.
 Лідери польської Націонал-демократичної партії (ендеки) звернулися до держав
Антанти за допомогою в створенні незалежної держави. У серпні 1917 року в
Парижі був утворений Польський національний комітет (ПНК),. Антанта
погодилася на утворення самостійної Польської держави і визнала ПНК єдиним
офіційним представником польського народу.
 Планувалося також укласти нову унію з Литвою і Білоруссю для відтворення
РП.
 Становлення польської державності проходило в умовах війни з Радянською
Росією.
 Після більшовицького перевороту у жовтні 1917 р. і втрати Росії як союзника на
Сході Європи, Франція та Англія прагнули залучити до реалізації своїх інтересів
новоутворені держави на теренах колишніх Австро-Угорської, Німецької та
Російської імперій. Місце Польщі в цій конфігурації виглядало достатньо
міцним, свідченням чого слугувала й гарантія відновлення Польської
державності
 Мали місце переговори Пілсудського і А. Денікіна про спільні дії проти
Радянської республіки. Однак вони успіху не мали (Денікін відстоював ідею
єдиної і неподільної Росії і не погоджувався на відторгнення на користь Польщі
будь-яких територій).
  1920 рік був як і вісторії УНР та іукраїнсько-польських стосунків особливим.
По-перше, тому, що це був останній рік існування незалежної України,
по-друге, тому, що саме в цьому році сформувався українсько-польський
міждержавний політичний і військовий союз.
 21 квітняна 22 1920 року. У Варшаві в Бельведері, був підписаний Договір.
Він був розроблений таємно від уряду УНР й польського сейму. За ним в обмін
на визнання незалежності УНР і військову допомогу Симон Петлюра
погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці Збруч і далі по
Прип'яті до її гирла. Згідно з договором польський уряд Юзефа Пілсудського
відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі
Посполитої 1772 року та визнав УНР.
 Стабілізувавши положення на сході і півдні, радянський уряд перекинув значні
сили на захід. В середині травня 1920 почалося контрнаступ Червоної армії від
Березини і Дніпра. Влітку вона звільнила захоплені Польщею території до Бугу,
зайняла Львів і продовжувала рухатися на захід. Загроза військової поразки
змусила Пілсудського створити Раду національної оборони.
 Новий прем'єр Вл. Грабський був направлений просити підтримки у країн
Антанти. В результаті Антанта зажадала від Червоної армії зупинитися на «лінії
Керзона», в іншому випадку вона загрожувала надати військову допомогу
Польщі
 Однак в середині липня 1920 Червона армія вступила на територію Польщі і
підійшла до Варшави. Більшовики вирішили, що це початок поширення
соціалістичної революції в Європі.
 В ході битви 14-16 серпня під Варшавою ( «диво на Віслі») червоноармійські
війська були розбиті, а територія Польщі незабаром очищена від них. Поляки
знову зайняли частину Литви, Білорусі та України.
 12 жовтня 1920 року в Ризі був підписаний прелімінарний договір, а 18 березня
1921 року - остаточний Ризький мирний договір.

2. Польща у період парламентської демократії та в роки «санації».

 «Санація», як наслідок кризи парламентаризму у Польщі.

 Політична роздробленість сейму перешкоджала формуванню урядів. Створити ж
сталу коаліцію партій не вдавалось.
  Ввечері 11 травня в столиці відбулися антиурядові виступи офіцерів, до
Варшави почали стягуватися вірні Ю. Пілсудського військові частини.
 12 травня 1926 року розпочалися збройні сутички між військовими. Після
перших успіхів «пілсудчиків» в ході вуличних боїв, що відбулися 13 травня,
урядові війська почали тіснити заколотників.
 4 травня 1926 року уряд прийняв рішення про відставку
 Хоча «санаційна» влада завжди виявляла підкреслену зневагу до сейму та
сенату, існування цих державних структур живило певні ілюзії, буцімто саме
вони обмежують свавілля «санації».
 Польщі, особливо після виборів 1922 року, була притаманна надзвичайна
політична роздробленість. Це явище природно негативно впливало на
функціонування всього державного апарату. Відсутність у сеймі постійної
більшості ускладнювала розробку єдиних принципів державної політики.

3. Зовнішня політика ІІ Речі Посполитої 1918 – 1944 рр.

 Землі колишнього Королівства Польського до Першої світової війни були

поділені між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною.
 У роки війни російська частина Польщі була окупована австро-німецькими
військами. Австро-угорські та німецькі влади у разі перемоги обіцяли Польщі
незалежність.
 Уряди країн Антанти побоювалися повертати Польщі Західні землі, захоплені в
різний час Пруссією, оскільки це неминуче повинно було викликати
реваншистські настрої в Німеччині і стати причиною початку нової війни.
 25 квітня 1920 р. польські війська відновили військові дії проти Радянської
держави, а 6 травня оволоділи Києвом.
 5 червня Червона Армія перейшла в контрнаступ і прорвала лінію польського
фронту. У зв’язку з поразкою польської армії в Польщі назріла урядова криза.
 23 червня було сформовано уряд на чолі з лідером національних демократів
Вл.Грабським. Новий уряд спішно зажадав додаткової допомоги у керівників
країн-переможниць, які зібралися на конференцію в бельгійському місті Спа.
Від імені конференції англійський міністр закордонних справ лорд Керзон
направив радянському урядові ноту, в якій містилася вимога про припинення
наступу Червоної Армії за встановлену в ноті розмежувальну лінію. «Лінія
 Керзона» в цілому відповідала етнографічному кордону Польщі і могла стати
основою радянсько-польського кордону.
 Польський уряд ухилявся від прямих мирних переговорів з радянською
стороною. Радянський уряд продовжував військові дії. 16-17 серпня 1920 р. на
підступах до Варшави частини Червоної Армії зазнали поразки і стали
відкатуватися назад.
 В 1932 р. був укладений польсько-радянський договір про ненапад строком на 3
роки (був продовжений у травні 1934 р.), а в січні 1934 р. підписана аналогічна
польсько-німецька декларація строком на 10 років.
 В результаті захоплення гітлерівцями влади в Німеччині в січні 1933 р. біля
кордонів Польщі виник осередок агресії та війни. Створювалася загроза
незалежності Польщі. Широкі кола польського народу охопило глибоке
занепокоєння, зріло прагнення до створення демократичного та патріотичного
антифашистського Народного фронту.
 Радянсько-німецька домовленість про долю Польщі свідчила, що сталося те,
чого так побоювалися польські політики і дипломати: дві сусідні великі держави
об’єдналися для боротьби проти Версальської системи, невід’ємною частиною
якої була Польща. І сталося це в умовах, коли західні союзники Варшави не
були готові надати їй дієву допомогу.
 До середини вересня стало очевидним, що Польща поодинці не зможе
протистояти Німеччині. Англія і Франція, які оголосили 3 вересня війну
Німеччини, так і не почали активних бойових дій, віддавши перевагу так званій
«дивній війні». У цих умовах змінилася позиція СРСР, що зберігало в перші
тижні нейтралітет.
 Новий наступ Червоної Армії в Польщі почався в січні 1945 р. У його ході була
звільнена вся територія країни.
 Ялтинські домовленості означали, що Польща ставала однією з ланок військово-
політичної системи безпеки в Європі, до формування якої приступив СРСР на
завершальному етапі війни. Це її місце було закріплено укладеним 21 квітня
1945 р. Договором про дружбу, взаємну допомогу і післявоєнне співробітництво
з СРСР.

4. Українське питання в політиці правлячих кіл ІІ-ї Речі Посполитої

 Офіційна польська політика в українському питанні пройшла у своєму
розвитку кілька етапів.
 І етап — «невизначеності» (1919—1923). Суть невизначеності полягала
в тому, що з погляду міжнародного права і держав Антанти, влада
Польщі над Західною Україною вважалася спірною. Кожна із сторін
намагалася відстояти свої інтереси.
 II етап — «тиску» (1923—1926). У цей період при владі в Польщі
перебували народові демократи (ендеки), які в українському питанні
відстоювали «інкорпораційну» програму. Суть цієї програми полягала в
тому, щоб окупувати західні землі України, Білорусії і Литви, домогтися
визнання нових східних кордонів Польщі, а потім шляхом примусової
асиміляції поневолених народів створити однонаціональну польську
державу.

 III етап — «пошуку компромісу» (1926—1937). Прийшовши до

влади, Ю. Пілсудський виношує плани відновлення Польщі «від моря до
моря». Підготовка до широкомасштабних зовнішніх акцій вимагала
стабілізації внутрішнього становища в країні, зокрема, на території
національних меншин. Цим і пояснюється зміна акцентів офіційної
політики в українському питанні. На зміну політиці тиску приходить
гнучкіша політика певних поступок, пошуку компромісів (іноді імітації
поступок і компромісів) з метою створення у поневоленого населення
ілюзії ліквідації національного гніту.
 Політика поступок українській буржуазії, як і вся програма державної
асиміляції, використовувалася «санаційною» владою недовго.
Напередодні Другої світової війни під тиском зовнішніх обставин, а
особливо побоюючись позиції Німеччини в українському питанні,
польський уряд 1937 р. змінює акценти у своїй національній політиці,
повертаючись до ендецької доктрини однонаціональної польської
держави.
 В економіці протидія офіційній лінії на гальмування розвитку
українських земель здійснювалася через кооперативний рух.
 Коли тиск польського уряду ставав нестерпним, відповідна реакція
українського населення дедалі більше починала виходити за межі
легальних, мирних форм обстоювання власних інтересів і прав,
набираючи характеру революційного, а подекуди - і екстремістського.
 Отже, незважаючи на постійні коливання офіційного курсу польського
уряду в українському питанні, на всіх етапах стратегічна мета
(асиміляція українців) фактично не змінювалася. Під тиском внутрішніх
і зовнішніх обставин модифікаціям та видозмінам піддавалася лише
тактична лінія, що суттєво впливало на темпи, засоби і методи
досягнення поставленої мети.
 Відповіддю населення західноукраїнських земель на асиміляторський
державний курс стала активна протидія, що виявилася в різних формах
та широкому спектрі засобів боротьби за свої права. Найвпливовішими
чинниками, які забезпечили українському народові збереження
національних ознак, були: - легальні партії, українське представництво в
польському сеймі – легітимні (законні) центри захисту інтересів народу;
- кооперативний рух – знаряддя самоврядування та економічного
самозахисту;
 Лекція
Тема 3. Соціально-економічний та політичний розвиток Румунії у 1918 – 1945 рр:
міжнародний аспект проблеми

1. Економічний стан та внутрішньополітична ситуація в Румунії після І-ї світової війни.

2. Зовнішня політика Румунії у міжвоєнне 20-ліття та під час ІІ-ї світової війни. Зміна
зовнішньополітичного вектору наприкінці ІІ-ї світової війни.
3. Українські землі в складі Румунії напередодні та під час ІІ-ї світової війни.

1. Економічний стан та внутрішньополітична ситуація в Румунії після І-ї світової

війни

 У роки Першої світової війни Румунія воювала на стороні держав Антанти. Однак
три чверті її території була окупована військами держав Троїстого союзу.
 У післявоєнній Румунії найбільш впливовою була Національно-ліберальна партія,
лідер якої І. Братіану очолював уряд. Цей уряд силою придушив революційний рух
всередині країни і проводив досить агресивну зовнішню політику стосовно своїх
сусідів.У цей період часу Румунія залишалася аграрною країною. Відносно
розвинутою промисловою галуззю була лише нафтова промисловість, в якій
провідні позиції займав іноземний капітал.
 На кінець війни загострилися соціальні проблеми. Відбувалися демонстрації під
гаслами «Хай живе Румунська соціалістична республіка!»Революційний рух не
припинявся. 1919 рік увійшов в історію Румунії як такий, що в стихійних виступах
проти уряду Братіану з різних причин брали участь робітники, селяни, військові.
Симптоматичним було те, що цей рух поширився і на тільки-що приєднаних
землях. У 1920 р. страйковий рух робітників не припинився. На осінь він охопив
всю Румунію. Було запроваджено 8-годинний робочий день, визнано повноваження
фабрично-заводських комітетів та ін.
 1924 рік став для Румунії роком економічної стабілізації.
 Економічна криза в Румунії була надто складною, всегалузевою.
 З 1934 до 1937 р. головою уряду в Румунії був Г. Татареску, представник Націонал-
Ліберальної партії. У зовнішній політиці Г. Татареску проводив антирадянську
політику.
 У грудні 1937 р. в Румунії відбулися парламентські вибори. Націонал-цараністська
партія уклала угоду з фашистською організацією «Залізна гвардія».
 Політична та економічна залежність Румунії від іноземного капіталу і перш за все
від Німеччини стала реальністю.
 У внутрішній політиці домінуючими стали антидемократичні тенденції, які
завершилися встановленням у Румунії у 1938 р. фашистського режиму.

2. Зовнішня політика Румунії після І-ї та під час ІІ-ї світової війни

 Після розпаду Габсбурзької монархії бурхливого підйому досяг національно-

визвольний рух румунських трудящих в Трансільванії.
 Трохи пізніше, за Тріанонським договором з Угорщиною, був підтверджений
перехід Трансільванії до Румунії. Румунія отримала також всю Буковину і
Добруджу.
 У січні 1919 р. почала свою роботу Паризька мирна конференція, на якій
румунська дипломатія розгорнула бурхливу діяльність з метою домогтися
здійснення умов договору від 17 серпня 1916 р. і негайного визнання захоплення
Бессарабії та Північної Буковини.
 Уряд націонал-лібералів провів через парламент нову конституцію (березень 1923
р.). Формою державної влади в Румунії залишалася конституційна монархія.
 Зовнішня політика країни була також під повним контролем монарха.
 Політика західних держав була орієнтована тут на створення антирадянського
«санітарного кордону», значна роль в якому відводилася Румунії. Конкретним
виразом цього курсу стало утворення Малої Антанти - військово-політичного
союзу, оформленого двосторонніми договорами Румунії з Чехословаччиною (23
квітня 1921 р.) і Югославією (7 червня 1921 р.). За спиною учасників цього блоку
маячила тінь Франції, яка претендувала після Першої світової війни на гегемонію в
Європі.
 Румунія раніше багатьох інших країн вступила у світову економічну кризу. Уже в
1927-1928 рр. виразно проявилися перші ознаки цієї кризи. В період економічної
кризи в Румунії відбувалася часта зміна урядів.
 Після нормалізації в 1925 р. дипломатичних відносин між СРСР і Японією, Румунія
залишилася єдиною сусідньої з СРСР країною, яка не встановила з нею
дипломатичних відносин.
 Після приходу до влади в Німеччині нацистів, їх ідеї стають популярними і в
Румунії, вони проникають і в середовище вищого політичного керівництва країни.
Фашистські ідеї втілювалися в життя.
 Свої зовнішньополітичні плани правлячі кола королівської Румунії будували з
розрахунку на те, що великі держави домовляться між собою. Однак події
розвивалися дуже швидко, і питання, куди і з ким піде Румунія, встало з усією
гостротою.
 У своїй першій програмній промові Антонеску заявив, що незабаром Румунія
покликана буде брати участь у війні проти СРСР і на цьому шляху пройде з
державами нацистської вісі до кінця.
 До літа 1943 р., тобто до корінного перелому у Великій Вітчизняній війні
Радянського Союзу, антифашистський рух в країні не набув масового характеру.
Навесні-влітку 1944 р. вкрай загострилися всі соціально-політичні протиріччя
румунського суспільства. До цього часу став очевидним неминучий крах
гітлерівського військового блоку.
 У результаті наступу Червоної Армії на початку квітня 1944 р. її частини вступили
на територію Румунії.
 12 квітня 1944 р. Радянський уряд направив румунському уряду умови перемир’я,
які передбачали розрив з гітлерівцями і спільну з союзними військами боротьбу
проти фашистської Німеччини; відновлення радянсько-румунського кордону за
угодою 1940 р.; відшкодування збитків, заподіяних Радянському Союзу
військовими діями і окупацією румунськими військами радянської території.

3. Українські землі в складі Румунії напередодні та під час ІІ-ї світової війни.

 Зовнішньополітична стратегія правлячих кіл Румунії на початку XX ст.

базувалася на концепції об’єднання усіх «румунських історичних провінцій»
в «унітарну національну румунську державу», причому українські землі
північної частини Буковини і півдня Бессарабії розглядались як частина
«Великої Румунії».
 Румунія вступила в Першу світову війну з метою приєднання нових
територій і створення «Великої Румунії». Чи не найголовнішим об`єктом
зазіхань були етнічні українські землі.
 На той час серед румунських політичних діячів Буковини не припускалася й
гадка про об’єднання краю з королівською Румунією, а навпаки –
висловлювалися побоювання перед можливістю такої небажаної
перспективи.
 У другій половині жовтня 1918 р. у виступах в австрійському парламенті
депутата від Буковини Г.Григоровича підкреслювалося, що «у буковинських
румунів немає абсолютно ніякого сумніву в тому, що українська частина
(Буковини. — Авт.) повинна належати Україні, а румунська — Румунії».
 Економічне становище українського населення під впливом Румунії
перебували роз'єднані українські громади і українська громада Північної
Буковини.
 З 1918 по 1928 роки на окупованих Румунією українських землях діяв
воєнний стан, легальну політичну діяльність партій було заборонено.
 З 1928 по 1938 роки у Румунії був період відносно ліберального правління,
що сприяло діяльності політичних партій. З'явилась низка політичних партій
комуністичного і національного напрямків.
 Діяли націоналістичні групи, лідерами націоналістичних організацій були О.
Забачинський, Д.Квітковський. У 1938 році король заборонив політичні
партії і встановив диктатуру військових.
 Лекція

Тема 4. Соціально-економічний та політичний стан в Чехословаччині (1918-1945

рр.)

1. Розпад Австро-Угорщини та проголошення Чехословацької Республіки

2. Політична ситуація та економічний розвиток Чехословацької Республіки у 1918-1938
рр.
3. Зовнішня політика чехословацького уряду у 1918-1938 рр.
4. Чехословаччина після прийняття Мюнхенської угоди та її наслідки для країни.
5. «Українське питання» у міжвоєнній політиці Чехословацької Республіки
1. Розпад Австро-Угорщини та проголошення Чехословацької Республіки

 До 1918 р. словацькі та чеські землі були у складі Австро-Угорської імперії..

Століттями чехи та словаки були позбавлені національної самостійності. Перша
світова війна викликала в чеських землях і Словакії широкий антивоєнний рух і
посилення боротьби проти прогнилого режиму імперії.
 У 1918 р. (липень) всі чеські політичні партії створили Національний комітет
 Національний комітет проголосив створення чехословацької держави. 30 жовтня
Словацька Національна Рада оголосила про відділення Словакії від Угорщини та
приєднання її до чеських земель. Створення чехословацької держави завершило
тривалу боротьбу двох братерських народів за національне звільнення.
 До складу Чехословаччини в січні 1919 р. всупереч рішенням Народного з'їзду
Закарпаття про возз'єднання з Радянською Україною ввійшла Закарпатська
Україна. Чехословацький уряд не виконав своїх зобов'язань щодо забезпечення
 автономії Закарпатської України, хоча докорінне населення тут не відчувало такої
сильної національної дискримінації, як у Румунії та Польщі.
 На кінець 1923 р. економіка країни вийшла з повоєнної економічної кризи.
 Промислове виробництво Чехословаччини неухильно збільшувалося і у 1927-1929
pp. перевищило довоєнний рівень
 У Чехословаччині в 20-ті та на початку 30-х років на відміну від держав
Центральної та Південно-Східної Європи істотних змін демократичного устрою
вбік диктаторського правління не сталося. Хоча тенденції до таких змін існували.
 Проблеми меншин в Чехословаччині. Серед національних меншин у найбільш
привілейованому становищі перебували німці, але в умовах гострої конкуренції
посилилися античеські настрої серед німецьких підприємців, торговців, дрібних
власників. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера було створено Судето-
німецьку партію на чолі з К. Генлейном, що спочатку декларувала курс на
лояльність по відношенню до Чехословаччини, але потім стала на шлях
приєднання до "третього рейху".
 Внаслідок мюнхенської угоди (мюнхенського зговору), під якою поставили свої
підписи Чемберлен, Даладьє, Гітлер і Муссоліні, Судетську область було передано
Німеччині.
 У Чехословаччині були сприятливі природні умови для розвитку сільського
господарства.
 Характерною рисою Чехословаччини в 20-ті роки було існування багатьох
політичних партій.
 Після Мюнхенської змови Німеччині вже не становило жодних зусиль ліквідувати
Чехословацьку республіку, хоча вона зобов’язалася цього не робити.

2. Політична ситуація та економічний розвиток Чехословацької Республіки у 1918-

1938 рр.

 Економічне пожвавлення в капіталістичних країнах в 1919-1920 рр., і викликане

післявоєнними відновлюючими роботами в промисловості і на транспорті, а також
тимчасовим підвищенням попиту на товари широкого вжитку, було тимчасовим. З
другої половини 1920 року капіталістичний світ вступив в смугу чергової
економічної кризи
 Криза охопила перш за все галузі, пов’язані з виробництвом засобів виробництва. В
1921 році споживання чугуну і сталі внутрі країни скоротилось в порівнянні з
 попереднім роком на 25%, почало скорочуватись число замовлень на машини і
будівельні матеріали. До кінця 1921 року в більшості галузей важкої промисловості
значно збільшились запаси нереалізованої продукції, що знаходилась на складах.
 Завдяки активному балансу зовнішньої торгівлі, з кінця 1921 року курс крони
почав підвищуватись.
 Здійснення дефляційної політики ще більше погіршило становище промисловості
країни. В зв’язку з падінням оптових цін на внутрішньому ринку підприємці різко
скоротили закупки сировини і промислових товарів в розрахунку на ще більше їх
здешевлення.
 Зміна структури чехословацького експорту пояснювалась і тим, що чехословацька
промисловість, позбавлена значної частини попередніх ринків збуту, вимушена
була шукати нові ринки.
 Середні і дрібні підприємства, які були в надзвичайно важкому стані, такої
допомоги не отримували.
 Процес концентрації капіталу супроводжувавсь боротьбою між окремими
фінансовими групами.
 Але вже в 1921 році в ряді галузей були повністю ліквідовані, а в інших – значно
скорочені різного роду доплати, передбачені колективними угодами. В період
загострення кризи, в 1922 році зарплата робітників в усіх галузях економіки різко
знижувалась.
 У липні 1921 року був прийнятий закон про введення так званої гентської системи,
згідно якого основну частину видатків на виплати безробітним повинні були нести
профспілки. Але уряд був вимушений на деякий час відкласти введення цього
закону в життя.
 У 1927 році економічне становище Чехословаччини покращилося. Впоравшись з
частковою кризою, чехословацька промисловість почала розширювати обсяг
виробництва. Загальний обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний.
 Вже з ІІ половини 1928 року експорт промислових товарів Чехословаччини став
зменшуватись. Про кризові явища в чехословацькій промисловості свідчив і ріст
безробіття, але восени 1929 року було на 22% вище, ніж в той час в 1928 році.
 У стабілізації економіки Чехословаччини значну роль зіграли іноземні
капіталовкладення та іноземні позики.
 Отже, слід зазначити, що світова економічна криза 1929-1933 років негативно
позначилась на Чехословаччині, хоча почалась там приблизно на рік пізніше, ніж в
капіталістичних країнах Заходу.
3. Зовнішня політика чехословацького уряду у 1918-1938 рр.

 У березні 1935 р. гітлерівська Німеччина односторонньо відмовилася від

виконання військових статей Версальського договору, оголосила про введення
загальної військової повинності. Разом з Польщею вона зірвала висновок
Східноєвропейського пакту. Це змусило Чехословаччину слідом за Францією 16
травня 1935 р. піти на підписання договору про взаємну допомогу з СРСР.
 7 березня 1936 р. Німеччина ввела війська в Рейнську демілітаризовану зону,
лицемірно супроводивши порушення Версальського і Локарнських договорів
заявою про свої мирні наміри і пропозицією про укладення двосторонніх пактів
про ненапад з сусідами.
 Влітку 1936 р. Німеччина та Італія почали збройну інтервенцію в підтримку
фашистського путчу проти республіканського уряду Іспанії. Уряди Англії та
Франції зайняли позицію «невтручання», а фактично проводили курс на блокаду
республіканської Іспанії. Політика потурання агресорам об’єктивно вела до змови з
ними, природно, за рахунок їхніх сусідів. Під питанням перебувало й існування
самої Чехословаччини як самостійної держави.
 Зусилля керівників Чехословаччини не змогли вберегти її від усе зростаючої
зовнішньополітичної ізоляції.
 Ворожий чехословацькій державності характер генлейновської партії ставав все
більш відвертим у міру успіхів Гітлера на міжнародній арені. Керівництво партії в
кінці 1937 р. прийняло рішення надавати всебічну підтримку гітлерівцям з метою
ліквідації Чехословаччини.
 З травня 1938 р. почалася посилена кампанія Німеччини з дестабілізації ЧСР як
ззовні, так і зсередини. Нацистська пропаганда розгорнула газетний галас про
переслідування нацменшин в Чехословаччині і небезпеку більшовизму.
 Чехословаччина програла у політичних баталіях 1938 р. Німеччина, вдаючись до
брязкання зброєю, пропаганди і низки міждержавних переговорів з країнами
Заходу, змогла нав’язати світовій громадськості своє бачення судетонемецької
проблеми в ЧСР. Капітулянтська позиція країн Заходу змушувала владу ЧСР йти
на систематичні поступки судетонемецькому руху.
 Чехословаччина в драматичні місяці 1938 р. продемонструвала неабияку готовність
протистояти нацистам і у військовому відношенні. У результаті Чехословаччина
була змушена 30 вересня 1938 р. прийняти важкі умови угоди, підписаної від імені
 Великобританії, Франції, Італії та Німеччини. Н.Чемберленом, Е.Даладьє,
Б.Муссоліні і А.Гітлером напередодні на міжнародній конференції в Мюнхені.
 Побоюючись зростання впливу СРСР на повоєнну Європу, революційних змін
після розгрому фашизму, чехословацька буржуазна еміграція вже з осені 1940 р.
пішла на переговори з польським емігрантським урядом про створення після війни
чехословацько-польської конфедерації
 Після вступу у війну СРСР 18 липня 1941 р. було укладено радянсько-
чехословацьку угоду про спільні дії і взаємну допомогу у війні проти гітлеровської
Німеччини. Міжнародне визнання чехословацького тимчасового уряду і укладення
угоди створило умови для формування на території СРСР чехословацьких
військових частин
 Міжнародна обстановка в кінці 1944 р. не дозволила частинам Червоної Армії і
чехословацького корпусу почати звільнення Чехословаччини. Лише в січні 1945 р.
почалося звільнення Східної та Центральної Словаччини.
 Уряд Чехословацької республіки підкорився прийнятій у Мюнхені угоді і 1 жовтня
1938 року частини вермахту окупували Судети. У результаті Чехословацька
республіка втратила близько 1/5 своєї території, близько 5 млн населення
 Мюнхенський договір став останнім кроком в політиці "умиротворення", котру
сповідували керівники Франції та Великої Британії по відношенню до
експансіоністськи настроєного Гітлера. Всі намагання Британії і Франції
"замирити" Гітлера виявились марними.

4. Чехословаччина після прийняття Мюнхенської угоди та її наслідки для країни.

 Мюнхенська угода стала справжнім нокдауном для празького уряду. Йому

довелося визнати автономію Словаччини і Підкарпатської Русі. Так у жовтні 1938
року Закарпаття нарешті здобуло довгоочікуване самоуправління
 Але за тією ж Мюнхенською угодою, право на свій “шматок” Чехословаччини
здобула й Угорщина.
 Приєднання Судет стало вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації
державної самостійності Чехословацької республіки, яка відбулася в березні 1939
року, коли Третій Рейх захопив всю територію країни. Чеська армія не чинила
ніякого помітного опору окупантам
 Мюнхенський договір став останнім кроком в політиці "умиротворення", котру
сповідували керівники Франції та Великої Британії по відношенню до
експансіоністськи настроєного Гітлера.
 Мюнхенська угода стала справжнім нокдауном для празького уряду. Йому
довелося визнати автономію Словаччини і Підкарпатської Русі. Так у жовтні 1938
року Закарпаття нарешті здобуло довгоочікуване самоуправління, гарантоване ще
Сен-Жерменським договором 1919 року.
 Але за тією ж Мюнхенською угодою, право на свій “шматок” Чехословаччини
здобула й Угорщина. Тому вже 2 листопада 1938 року в Бельведерському палаці
Відня відбувся так званий “арбітраж”.
 Суверенітет і територіальна цілісність (окрім територій Карпатської України, які
відійшли до СРСР) чехословацької держави були відновлені в результаті розгрому
нацистської Німеччини у Другій світовій війні. Згідно з Угодою про взаємні
відносини 1973 року Чехословацька Соціалістична Республіка і Федеративна
Республіка Німеччина визначили Мюнхенську угоду, «маючи на увазі свої взаємні
відносини згідно з цим договором», нікчемною.

5. «Українське питання» у міжвоєнній політиці Чехословацької Республіки

 Важливим морально-політичним чинником розвитку чехословацько-українських

відносин було те, що Україна в роки Першої світової війни відіграла, можливо,
найбільш визначну роль в історії чехословацького національно-визвольного руху.
 Т.Масарик підтримував національно-визвольні змагання українського народу
 Щоправда, прихильне ставлення Т.Масарика до Центральної Ради змінилося (після
проголошення нею IV Універсалу і особливо після підписання мирного договору з
центральними державами у Брест-Литовську) на неґативне, адже Україна уклала
мирний договір і звернулася за допомогою до тих, кого чехи й словаки вважали
своїми головними ворогами й від поразки яких залежав успіх їхньої боротьби за
незалежність Чехословацької держави. Крім того, повне усамостійнення України
суперечило поглядам Т.Масарика на українське питання, післявоєнний устрій нової
Європи.
 Важливо також підкреслити, що будучи переконаним в тому, що Україна має бути
автономною державою в складі російської федерації, Т.Масарик водночас
поборював ідею накиненої згори федерації.
 Чехословацькі правлячі кола намагалися встановити тісні політичні й економічні
стосунки з українськими урядами і на Сході, й на Заході України. Зокрема,
відбувся обмін дипломатичними місіями між урядами ЧСР і ЗУНР
 Однією з важливих складових зовнішньополітичного курсу ЧСР від самого початку
її утворення була політика щодо України, яка намагалася вибороти незалежність.
Ця політика зазнавала змін під впливом різних обставин і значною мірою була
обумовлена загальним ставленням Чехословацької республіки, її керівників і
політичних діячів до українського питання, української державності й українців
узагалі.
 Географічне сусідство Чехословаччини й України, політичні інтереси й економічні
потреби сусідніх народів були об’єктивною передумовою розвитку взаємних
господарських зв’язків.
 Стосунки Чехословаччини з Західноукраїнською Народною Республікою, зокрема
внаслідок чехословацько-польських суперечностей та суперництва, посідали
важливе місце в зовнішньополітичній концепції ЧСР.
 Лекція

Тема 5. Угорщина після І-ї світової війни (1918-1945 рр.). Характерні особливості
розвитку та зовнішньої політики.

1. Внутрішньополітична криза 1918-1919 рр. Загальна характеристика революції 1918

року, її поразка та встановлення режиму Міклоша Хорті
2. Зовнішня політика Угорщини 1918-1945 рр. Угорщина у ІІ-й світовій війні та її
наслідки для країни.
3. Українське питання в концепціях та доктринах Угорщини

1. Внутрішньополітична криза 1918-1919 рр. Загальна характеристика революції 1918

року, її поразка та встановлення режиму Міклоша Хорті

 В ході революційних заворушень, що почалися, домінували тенденції створення

більш справедливого устрою суспільства. До влади прийшли представники
незалежної та радикальної партій.
 Розпочалися демократичні реформи: встановлювалося загальне, рівне та пряме
виборче право при таємному голосуванні, приймалися закони про свободу зборів і
союзів, політичних організацій. Планувалося провести аграрну реформу.
 Зовнішнє та внутрішнє становище молодої республіки було важким. Країни
Антанти в ультимативній формі зажадали від переможеної Угорщини звільнення
територій, призначених її сусідам — Румунії та Чехословаччині.
 З цих обставин скористалася компартія, що розпочала підготовку до державного
перевороту.
 Робітничі мітинги, демонстрації, страйки, захоплення та грабування селянами
поміщицьких маєтків підривали будь-які спроби уряду стабілізувати економічну й
політичну ситуацію.
 Перші перетворення нового уряду здійснювались за відомим вже з Росії сценарієм:
скасовувалися чини і звання, церква відокремлювалася від держави,
націоналізовувалися банки, великі й навіть дрібні підприємства, ощадні каси,
транспортні та торговельні контори, скасовувалося поміщицьке землеволодіння.
Все це надзвичайно загострило ситуацію в країні й сприяло створенню
антирадянського фронту. Його активно підтримувала Антанта, прагнучи ізолювати
Угорщину від Радянської Росії
 Влітку в Будапешті, Карпуварі, Калочі спалахнули антирадянські повстання,
жорстоко придушені загонами угорських червоноармійців. Країна опинилася в
економічній блокаді, а уряд фактично не контролював ситуацію.
 Угорська Радянська республіка, проіснувавши 133 дні, була ліквідована.
 Міклош Хорті (1868-1957 pp.) – правитель Угорщини в 1920-1944 pp
 За межами Угорщини проживало 3 млн угорців, і правлячі кола країни використали
Тріанонський договір для розпалювання шовіністичних настроїв на користь
відродження "великої Угорщини". Ця обставина викликала цілком зрозуміле
побоювання сусідніх держав – Чехословаччини, Румунії, Королівства сербів,
хорватів і словенців, що створили військово-політичний союз – Малу Антанту.
 Економічне становище Угорщини вдалося стабілізувати лише в 1924-1926 pp. за
допомогою позик, що надійшли від США, Великої Британії та Франції.
 У другій половині 30-х років внутрішню і зовнішню політику в країні почали
визначати праві сили. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера активну
діяльність в Угорщині розгорнули націонал-соціалістичні групи, які 1935 р.
об'єдналися в партію "Схрещені стріли". Регулярними стали німецько-угорські
консультації на найвищому рівні.
 У серпні 1938 р. на переговорах Хорті з Гітлером і міністром закордонних справ
Ріббентропом у Берліні було досягнуто домовленість про спільний воєнний виступ
проти Чехословаччини. Угорські правлячі кола втягувались у фарватер воєнної
політики Німеччини, ставали її близьким партнером.

2. Зовнішня політика Угорщини 1918-1945 рр. Угорщина у ІІ-й світовій війні та її

наслідки для країни.
 Після приходу до влади в Німеччині Гітлера активну діяльність в Угорщині
розгорнули націонал-соціалістичні групи.
 З метою розвалити Малу Антанту в 1926-1927 рр. велися активні переговори з
Югославією, але завершенню їх завадила позиція Італії. Тільки з останньою у
Угорщині були «постійно хорошими» відносини. Вона з усіх питань підтримувала
Угорщину на міжнародній арені, особливо після приходу до влади фашистів.
Голови двох урядів уклали також таємну угоду, за якою взяли на себе зобов’язання
«взаємно надавати одна одній політичну і дипломатичну допомогу...».
 Італія зобов’язалася таємно поставляти Угорщині зброю. Фактично переговори
І.Бетлена і Б.Муссоліні вели до військової співпраці двох країн.
 Про подальшу активізацію угорської зовнішньої політики свідчило зближення з
Польщею.
 Світова економічна криза 1929-1933 рр. тяжко позначилася на економічному і
фінансовому становищі Угорщини. Аграрна криза в Угорщині, що почалася вже в
1928 р., заглибилася в наступні роки.
 Загострення внутрішньополітичного становища в країні у зв’язку з економічною
кризою змусило уряд Бетлена в 1931 р. піти у відставку. Спроби подолати
фінансову кризу за допомогою наданих Угорщині нових іноземних кредитів, які
були зроблені новим урядом Дьюла Кароля, не увінчалися успіхом, і йому на зміну
у вересні 1932 р. прийшов уряд «сильної руки», очолюваний генералом Гембеш. У
сфері зовнішньої політики Гембеш відкрито проголосив курс на перегляд
Тріанонського договору. Він шукав можливості зближення з Німеччиною.
 З метою зміцнення свого становища Д.Гембеш зважився ще на один крок.
Враховуючи зростання впливу Радянського Союзу, його уряд 4 лютого 1934 р.
встановив дипломатичні відносини з Радянським Союзом.
 У березні того ж року гітлерівські війська, захопивши Австрію, вийшли на кордон
Угорщини. Аншлюс викликав тривогу угорської громадськості. Панівним класам
довелося знову шукати вихід в заміні голови уряду.
 В період правління Б.Імреді Угорщина досягла першого «успіху» в здійсненні
плану відновлення «великої Угорщини».
 Влітку 1940 р., після того, як Румунія «передала» СРСР Буковину та Бессарабію,
Угорщина висунула до неї свої претензії. Вона зажадала повернення населених
угорцями районів Трансільванії.
 У результаті угорсько-румунський конфлікт був вирішений мирним шляхом.
 Гітлерівське коло навколо Угорщини поступово звужувалося. Восени 1940 р. лише
Югославія залишалася тим єдиним «відкритим вікном», через яке Угорщина ще
могла мати зв’язки із західним світом, тому що всі навколишні країни вже були
окуповані, або перебували під контролем гітлерівців.
 В кінці червня 1941 р. Угорщина була втягнута у війну проти СРСР.
 У результаті війни Угорщина опинилася у важкому становищі. Війна завдала країні
величезних збитків і руйнувань.

3. Українське питання в концепціях та доктринах Угорщини

 Вперше українське питання на державному рівні і як окрема проблема Східної

Європи постало в Угорщині на початку 1918 р. у зв’язку з проголошенням УНР
незалежності та підписанням 9 лютого 1918 р. Берестейського мирного договору з
Центральними державами, у тому числі й з Австро-Угорщиною. За цим договором
Україну було визнано лише в межах дев’яти губерній, що відокремлювалися від
Російської держави.
 в 1919– 1920 рр. відносини між Угорщиною та Україною розвивалися особливо
динамічно.
 Починаючи з 20-х років, в Угорщині сформувалася окрема політика щодо України,
розгорнулося вивчення історії української нації, визвольних рухів. Особливо
турбував Угорщину той факт, що українська національна ідея здобувала визнання
по всій Центральній та Східній Європі, мала належну базу в Галичині, Закарпатті, і
цей рух підтримували Німеччина та Австрія.
 Проведені Чехією у 1924–1926 рр. земельна, адміністративна, шкільна та релігійна
реформи на Закарпатті остаточно підірвали панування угорських землевласників,
угорської культури, мови, католицизму, натомість посилився процес відродження
української нації.
 Розв’язання українського питання було невигідне жодній з країн (Росії, Польщі,
Угорщині, Румунії), бо кінцева мета всеукраїнського руху — об’єднання
підросійської України, Галичини, Рутенії, Буковини, інших земель, що надійно
утримувалися іншими державами, в єдину країну.
 Лекція
Тема 6. Суспільно-політичний та економічний розвиток Болгарії у 1918–1945 рр

1. Політичний та економічний розвиток Болгарії (1918 – 1941 рр).

2. Болгарія в системі міжнародних відносин (1918 – 1944 рр.). Зміна векторів у
зовнішній політиці
3. Болгарiя в Другій світовій війні: між двома диктатурами

1. Політичний та економічний розвиток Болгарії (1918 – 1941 рр).

 Царя Фердинанда І було оголошено єдиним винуватцем участі Болгарії у війні, і

3 жовтня 1918 р. він вимушений був зректися престолу на користь сина, Бориса
III, і виїхати з країни до Німеччини
 Довоєнний рівень виробництва країна досягла у 1921 р. У соціальній структурі
переважали дрібнобуржуазні верстви – дрібні землевласники, ремісники і
торгівці. На них спиралася партія БЗНС.
 БЗНС за умов єдиновладдя вирішив реалізувати свою ідею про «третій», чи
селянський шлях розвитку країни (концепція аграризму – унікальність селянина,
поєднана з його роботою та власність).
 Передбачалась відмова від прискореної індустріалізації, перевага надавалась
розвиткові аграрної сфери.
 Політика БЗНС викликала істотний розвиток економіки Болгарії та отримала
назву «помаранчевий більшовизм», чи «селянський більшовизм». Держава
активно втручалася у соціальні сфери, в галуузі виробництва та розподілу.
 Внутрішня політика БЗНС сприяла відновленню діяльності майже всіх
політичних сил.
2. Болгарія в системі міжнародних відносин (1918 – 1944 рр.). Зміна векторів у
зовнішній політиці – 3. Болгарiя в Другій світовій війні: між двома диктатурами

 19 травня 1934 р. в Софії стався другий за рахунком після закінчення війни

державний переворот, хдійснений групою «Звено (Ланка)» під гаслом «за
загальнонаціональну згоду замість збанкрутілої буржуазної партійної системи».
«Народний блок» був відсторонений від влади. Новий уряд очолив лідер
«Звена» Кимон Георгієв. Знову встановлювався авторитарний режим. Була
відмінена Тирновська конституція, розігнаний парламент, розпущені політичні
партії і профспілки. Сформувалась безпартійна система. Уряд спиралвся на
армію, його постанови мали силу законів. Економіка, особливо легка
промисловість, тим часом поступово стала виходити з кризи.
 У зовнішній політиці Болгарія прагнула знайти шляхи для мирної ревізії
Нейіського договору. У 1937 р. Був підписаний договір про вічну дружбу з
Югославією. Сторони відмовлялися від можливості взаємних територіальних
претензій
 У розпочатій II світовій війні Болгарія заявили про своєму нейтралітет
 Велися таємні переговори з Німеччиною про підтримку болгарських претензій.
Німеччина була посередницею в переговорах між Болгарією і Румунією. У
результаті у серпні 1940 р. було досягнуто згоди, яким Румунія передавала
Болгарії Південну Добруджу. Це ще більше посилило пронімецьку орієнтацію
Болгарії.
 Пакт про ненапад між Болгарією та СРСР (т.зв. «Соболевская акція»). Але
болгарський уряд на підписання такого пакту не пішов, значною мірою під
тиском Німеччини.
 Зближення з Німеччиною викликало зростання громадського невдоволення.
Виник потужний рух протесту проти урядової політики. Уряд відповів
фашизацією режиму
 Уряд став пропагувати ідею «Великої Болгарії». Гітлер обіцяв Болгарії нові
території, на які вона претендувала, у разі укладання нею військового союзу з
Німеччиною. 1 березня 1941 р. Болгарія приєдналася до Антикомінтернівського
пакту і на її території розмістилися німецькі війська.
 Проте Болгарія зуміла зберегти певну самостійність у межах гітлерівської
коаліції. Тож стала єдиною спільницею Німеччини, яка відмовилася
оголошувати війну СРСР і зберігала з нею дипломатичних відносин, хоча у
листопаді 1941 р. вона приєдналася до Антикоминтерновскому пакту. У грудні
1941 р. Болгарія оголосила війну навіть Великобританії.
 Після оголошення Німеччиною війни США, 7 грудня 1941 року війну Болгарії
оголосили Канада, Австралія і Нова Зеландія, а 12 грудня — Англія. 13 грудня
Болгарія оголосила війну Англії та США.
 Поразка Німеччини ставала неминучою, і Болгарія так само неминуче
потрапляла в радянську сферу впливу.
 6 вересня СРСР оголосив війну Болгарії.
 До кінця 1980-х років у країні встановився авторитарний комуністичний режим.