«Зачарована Десна » характеристика образів .

Сашко

Основні риси малого Сашка — безпосередність, довірливість, допитливість, спостережливість.

Він жадібно вбирає перші життєві враження — украй суперечливі: по-дитячому наївне розуміння
картини Божого суду, думки про «перший гріх» через вирвану моркву тощо. Сашко живе в
чарівному світі, сповненому несподіванок (як-от історія з левом) та манливих таємниць.

Він дуже тонко відчуває красу природи: у городі, наповненому всякою живністю, у саду із
яблуками, грушами, сливами, на лузі над Десною в пору косовиці, у човні під час повені, на копиці
пахучого сіна, на воді під самими зорями.

Зрілий митець

у контексті "Зачарованої десни" може бути представлений через героя або через самого автора,
оскільки Довженко часто вплітає в свої твори автобіографічні елементи.

Основні риси зрілого митця можуть включати:

1. Глибоке розуміння людської природи: Зрілі митці часто володіють глибоким розумінням
людської психології та соціальних відносин.

2. Талант та високий рівень майстерності: Вони володіють високим рівнем таланту та

майстерності у своїй творчості, будь то література, кіно або інше мистецтво.

3. Сприйняття світу: Зрілі митці мають власний унікальний погляд на світ, що

виражається у їх творчості.

4. Світогляд та глибина мислення: Вони можуть бути відомі своїм виразним світоглядом
та глибиною мислення, що відбивається в їхніх творах.

Петро Семенович

Петро Семенович — батько Сашка. Письменник захоплюється його красою, принциповістю,

благородством, безкорисливістю, готовністю прийти на допомогу слабшому, працьовитістю.

Про зовнішність та характер батька:

«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була
темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку:
тяжкі кайдани неписьменності і несвободи.

«З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годивсь
навсе.

Про його одяг:

«Одне, що в батька було некрасиве,- одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний,
убогий!

Цей образ втілює думку про трудовий народ як невичерпне багатюще джерело талантів, проте
митець не ідеалізує свого батька: він показує його й у хвилини розпачу або гніву, згадує його
вибуховий характер
Одарка Єрмолаївна матір Сашка. Була невтомною трудівницею, найбільше в житті
любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало».

Цілими днями жінка клопоталася по господарству, у любові до праці виховувала своїх дітей. Її
життя було тяжке: у родині часто спалахували сварки, нерідко доходило й до бійок; Одарка мусила
пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забирало красу.

Була богомільною й дуже забобонною. Цю її рису письменник змальовує з гумором:

«Сама мати божилася, що буде в раю між святими, як боляща великомучениця, що годує
ворогів своїх — діда й бабу — та догоджає їм.

Вона вірила в різні народні прикмети, чари. Клялася, що ще в дівочі роки їй уві сні явився святий
Юрій та сказав, що його іменем вона буде робити людям добро:

Дід Семен

Дід Семен — один із центральних образів твору. Саме його можна вважати уособленням духовної
краси українців, чемності, чистоти та людяності.

Про його зовнішність:

«У нас був дід дуже схожий на бога. Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге
волосся сиве, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ. Пахнув дід
теплою землею і трохи млином».

Дід Семен кожного зустрічного незнайомця називав «доброю людиною» та бажав йому здоров’я.

Про звички й уподобання діда Семена:

«Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце
припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн.
Тоді йому була найбільша втіха…

Прабаба Марусина

Прабаба Марусина мала складний характер. Можливо, через тяжке життя вона накопичила багато
злості на людей. Своєрідною творчістю її душі були прокльони:

«Отак, як дід любив сонце, так його мати, що її … звали Марусиною, любила прокльони. Вона
проклинала все, що попадалось їй на очі, — свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пірата,
щоб не гавкав і не гидив, дітей, сусідів.

Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного
поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її
палкої, темної, престарілої душі».