РОЗВИТОК СКУЛЬПТУРИ В КИЄВІ У XVIII- ПЕРШІЙ

ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

Хмарук Олена Русланівна

здобувачка повної вищої освіти історико – філософського факультету

Українського державного університету імені М.П. Драгоманова

Країна : Україна

У розвиткові української скульптури після визвольної війни 1648-1654

рр. сталися історичні зміни. Галичина, яка у скульптурі мала власні традиції ще
з середини XVI ст., поступово втрачала свою перевагу, особливо в
монументальній пластиці. У цей час розвивається декоративна скульптура
спрощених і узагальнених форм. Вони здебільшого повторюють відомі схеми в
стилі Відродження, проте в деяких з них виявляються стильові ознаки
бароко[1].

Великого розвитку металопластика набула на Київщині. Найчастіше її

застосовували для оздоблення царських воріт іконостасів, на яких
викарбовували людські постаті. Зразком можуть бути царські ворота іконостаса
Софійського собору в Києві, що їх створили київські цехові майстри П. Волох,
Ф. Таран та І. Завадовський. Вищим досягненням київської монументальної
круглої металопластики були статуї на фасадах ратуші й церкви
Михайлівського Золотоверхого монастиря. Скульптура на вежі ратуші, яку
виконано, можливо, в 1697 р., зображує архангела Михаїла з опущеними
крилами, що стоїть на змієві і встромлює списа йому в пащу (зберігається у
Київському історичному музеї)[1].

Групу викарбувано з двох мідних листів, обрізаних по контурах постаті

архангела і змія, багато орнаментовано пишними квітами та арабесками.
Обличчя й руки архангела пофарбовано в колір людського тіла, зброю й
держала у лівій руці посріблено, на ногах є сліди позолоти, змій темно-
червоного кольору. Композицію орнаменту цілком запозичено з карбованих
шат українських ікон ХVІІ-ХVІІІ ст. Розвиток скульптури в Києві та на
Лівобережній Україні у XVIII ст. пов’язаний з діяльністю майстрів Івана Равича
й Сисоя Шалматова. Для оформлення київської ратуші Іван Андрійович Равич
створив серію мідних овальних рельєфів, з яких зберігся лише один — із
зображенням Петра І на коні. В постаті вершника є рух, водночас,
урівноважений спокій, зовнішній блиск і героїка. Рельєф готували до приїзду
Петра І до Києва[1].

Серед творів І.Равича, виконаних з срібла, заслуговують на значну увагу

дарохранительниці. Монументальну дарохранительницю (1743 р.) для
Фроловського монастиря в Києві Равич оздобив скульптурними
статуеткамиалегоріями, що розповідають про діяльність церкви, та сюжетними
рельєфами (зберігається в Києво-Печерському історико-культурному
заповіднику). Дарохранительниця схожа на двоярусний храм, перекритий
куполом, що увінчаний мініатюрною фігурою проповідника. Відчувається
знайомство автора з мистецтвом Відродження, але в орнаментах і химерному
трактуванні фантастичних символів є народний початок. З сюжетних рельєфів
найкраще виконано «Тайну вечерю»[1,2].

Цього часу можна відзначити бурхливий розвиток скульптури та

іконостасного різьблення в Києві. Відомо, що Київ на той час зосереджував у
собі багато приїжджих художників, не переставав бути важливим осередком
художнього життя, давав митцям зразки для наслідування, був пропагандистом
нових досягнень у мистецтві. Тут працювали відомі нам художники першої
чверті XVIII ст.: Білинський з Канева — автор ліпного оздоблення Успенського
собору Києво-Печерської лаври; Григорій з Чернігова — творець іконостасів
Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенського собору Києво-
Печерської лаври та інші. Сприяло цьому і пожвавлення будівництва, що
широко розгорнулося в Києві з кінця XVII ст. Титари, які давали гроші на
зведення величних храмів, не жалкували коштів і на пишне зовнішнє й
внутрішнє оздоблення[1].
Список використаної літератури

1. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. I 88 Історія української культури: Навч.

посібник / Наук. ред. В.М. Шейко. – К.: Кондор, 2006. – 264 с.
2. Букач В. М. Історія української культури. Посібник: методичні
рекомендації до самостійної роботи для здобуваіч вищої освіти. Одеса:
ПНПУ, 2021. 120 с.