Professional Documents
Culture Documents
За п‘Ять Кроків До Кохання
За п‘Ять Кроків До Кохання
Стелла
***
***
***
По подає найкрасивішу пасту з омаром у моєму житті,
прикрашену листками базиліка, свіжим пармезаном і навіть
трюфелями! Усі дивляться на неї в цілковитому захваті.
— Звідки все це взялося? — питаю його, і мій шлунок гучно
бурчить.
— Просто звідси! — По жестом показує на кухню позаду себе. —
У кожній лікарні є VIP-кухня, де тримають усіляку смакоту для
знаменитостей, політиків, — він знизує плечима. — Ну, знаєш —
поважних людей.
Він бере келих зі столу й підіймає його.
— Сьогодні, імениннику, це для тебе! Salud!
Усі підносять келихи.
— Salud!
Я дивлюся через стіл на Стеллу й підморгую.
— Як прикро, що в мене алергія на молюсків, По.
По застигає як укопаний з тарілкою в руках і повільно переводить
погляд на мене. Я розпливаюся в усмішці й хитаю головою.
— Жартую, жартую!
— Я мало не кинув у тебе омаром, — зі сміхом каже По.
Усі сміються з нами, і ми разом беремося за їжу. Це, без сумніву,
найкраща паста з усіх, що я їв, а я ж бував в Італії.
— По! — кажу я, підіймаючи повну виделку їжі. — Це
неймовірно!
— Колись ти станеш найкращим шеф-кухарем у світі, —
погоджується Стелла, і По широко всміхається їй, посилаючи
повітряний поцілунок.
Дуже скоро ми всі ділимося розповідями. Джейсон розповідає
історію про те, як два роки тому переконав усю нашу школу
напередодні літніх канікул прийти в самій лише білизні. Що особливо
вразило, зважаючи, що ми діставали покарання за нерівно пов’язану
краватку.
Ось за чим у школі я не сумую, то це за уніформою.
Стелла починає розповідати про всі ті хитрощі, до яких вдавалися
вони з По тут, у лікарні, — від намагання викрасти коктейльний апарат
із кафетерію до влаштування перегонів на інвалідних кріслах у
дитячому відділенні.
Схоже, я не єдиний, кого Барб регулярно хотілося вбити.
— Ой, люди, зараз я вам таке розповім! — каже По, озираючись
на Стеллу. — Пам’ятаєш отой Геловін?
Вона вже заходиться сміхом і тепло дивиться на нього, хитаючи
головою.
— Нам було — скільки, Стелло? Десять?
Стелла киває, підхоплюючи розповідь:
— Тож ми нап’яли простирадла і…
По починає зловісно підвивати: «УУУУУУ», — простягає руки,
блукає по кімнаті.
— Ми прокралися до відділення розумових розладів.
Та він, мабуть, знущається.
Я починаю кашляти — так сильно регочу. Відсуваю свій стілець
із-за стола й махаю всім рукою, щоб продовжували, доки я переведу
подих.
— Ні! — каже Джейсон. — Ні, бути не може.
— О, чуваче, — каже По, витираючи сльозу. — То було цілковите
стовпотворіння, але, безумовно, найкращий Геловін у житті. Ми мали
такі неприємності.
— То навіть була не наша ідея! — починає Стелла. — Еббі…
Їй відбирає голос, і я дивлюсь, як вона через силу намагається
говорити, доки я наношу на руки трохи «Кел Стату» з моєї похідної
пляшки. Вона ловить мій погляд через стіл, і я бачу, як тяжко їй це
дається.
— Я сумую за нею, — каже Каміла. Мія згідно киває зі сльозами
на очах.
— Еббі була нестримна. Вільна, — киває По. — Завжди казала,
що житиме на повну силу, бо Стелла цього не може.
— Так і жила, — каже Стелла. — Доки це її не вбило.
У кімнаті стає зовсім тихо. Дивлюся, як вона зустрічається
поглядом з По — обоє сумні, але всміхаються, розділяючи цю мить
спогаду про неї.
Шкода, що я вже не можу з нею познайомитись.
— Але вона жила з розмахом. Набагато більшим, ніж ми, — каже
По, всміхаючись. — Їй сподобалась би таємна вечірка, як ця.
— Так, — нарешті каже Стелла. — Точно сподобалась би.
Я підіймаю свій келих.
— За Еббі, — кажу я.
— За Еббі, — підхоплюють усі решта, підносячи свої келихи.
Стелла дивиться на мене через стіл, і цей вираз її горіхових очей
— безумовно, найкращий подарунок до дня народження, який я міг
отримати.
Розділ 21
Стелла
***
Я розплющую очі.
Дивлюсь у стелю. Перед очима все стає чіткішим, біль від
операції розходиться по всьому тілу.
Вілл.
Намагаюся озирнутись, але я надто слабка. Поряд люди, але я їх
не бачу. Намагаюся заговорити, але не можу через дихальний апарат.
Мій погляд зупиняється на маминому обличчі, і вона підіймає
пакунок.
— Люба? — шепоче мама, простягаючи його мені. — Це тобі.
Подарунок? Дивно.
Я силкуюся розірвати папір, але моє тіло заслабке. Вона
нахиляється допомогти мені розгорнути чорний блокнот усередині з
підписом на обкладинці: «ЗА П’ЯТЬ КРОКІВ ВІД КОХАННЯ».
Це від Вілла.
Я гортаю аркуші, картинку за картинкою проглядаючи нашу
історію, кольори випливають просто на мене. Ось я з пандою на руках,
ось ми вдвох стоїмо по різні кінці кия, ось пливемо під водою, ось
накритий стіл на його дні народження, ось я обертаюся на льодовому
ставку.
Потім, на останній сторінці, — ми вдвох. Своєю карикатурною
ручкою я тримаю повітряну кульку, верхівка якої лускає, і звідти
сиплються сотні зірок, перетікаючи сторінкою до Вілла.
Він тримає перо і сувій з написом: «Загальний список Вілла».
А нижче — єдиний пункт:
«1. Кохати Стеллу завжди».
Я всміхаюсь, а тоді озираюся на обличчя присутніх у кімнаті.
Чому ж він не тут?
Джулі робить крок уперед і кладе айпад мені на коліна. Я
збентежено хмурюся.
Вона натискає пуск.
— Моя прекрасна, владна Стелло, — на екрані з’являється
обличчя Вілла, як завжди, з чарівно скуйовдженим волоссям і, як
завжди, з кривою усмішкою. — Гадаю, твоя книга правду каже: душа
не знає часу. Ці останні кілька тижнів триватимуть для мене завжди, —
він робить глибокий вдих, усміхаючись блакитними очима. — Шкодую
лише, що тобі так і не вдалося побачити ті вогники.
Я здивовано підіймаю очі, адже світло в кімнаті раптово гасне. Я
бачу Джулі біля вимикача.
Раптом двір за вікнами моєї післяопераційної спалахує, до краю
заповнений мерехтливими святковими вогнями з парку, обмотаними
навколо ліхтарів і дерев. Я ахкаю, коли вони кидають відблиск у мою
кімнату. Барб і Джулі відмикають ліжко й підкочують його просто до
вікна, щоб мені було видно.
І там, по той бік скла, під балдахіном цих чарівних вогнів стоїть
Вілл.
Мої очі розширюються — я усвідомлюю, що відбувається.
Він іде. Вілл іде. Стискаю пальцями простирадла — новий біль
бере гору наді мною.
Він усміхається мені, опускає погляд і дістає телефон. Позаду
починає дзвонити мій. Джулі підносить його до мене, вмикає гучний
зв’язок. Я розтуляю рота, щоб говорити, сказати щось, попросити його
залишитися, але не видаю ні слова.
Трубка дихального апарата шипить.
Намагаюся якось сказати йому поглядом, щоб не йшов. Що він
мені потрібен.
Він мляво всміхається мені, і я бачу сльози в його блакитних очах.
— Нарешті тобі відібрало мову, — каже його голос, ллючись із
телефона.
Він підносить руку й кладе на віконне скло. Я повільно підношу
свою, кладучи поверх його. Скло — останнє, що тримає нас нарізно.
Хочеться кричати.
Залишся.
— У кіно завжди кажуть: «Треба кохати когось достатньо, щоб
відпустити», — він хитає головою, глитає, силкуючись заговорити. —
Я завжди гадав, що це така дурня. Але бачити, як ти мало не
померла…
Його голос змовкає, і мої пальці впиваються в холодне скло,
бажаючи розтрощити його, але мене ледве вистачає на стукіт.
— Тієї миті вже ніщо не мало для мене значення. Ніщо. Окрім
твого життя.
Він теж натискає сильніше і тремким голосом продовжує.
— Єдине, чого я хочу, це бути з тобою. Але мені потрібно, щоб ти
була в безпеці. В безпеці від мене.
Він намагається продовжувати, і сльози котяться по його
обличчю.
— Не хочу покидати тебе, але надто тебе кохаю, щоб залишитися.
Він сміється крізь сльози, хитаючи головою.
— Чорт, правду кажуть у довбаному кіно.
Він притуляється головою до вікна, там, де лежить моя рука. Я
відчуваю його, навіть крізь скло. Відчуваю його.
— Я кохатиму тебе завжди, — каже він, підіймаючи голову так,
що ми опиняємося віч-на-віч і мовчки споглядаємо той самий біль в
обличчі одне одного.
Моє серце повільно надломлюється, вкриваючись новим шрамом.
Мій подих туманить скло, і вкотре я підношу палець, щоб
намалювати серце.
— Можеш заплющити очі, будь ласка? — питає він, і його голос
зривається. — Я не зможу піти від тебе, якщо ти на мене дивитимешся.
Але я відмовляюся. Він дивиться мені в обличчя і бачить у ньому
непокору. Але впевненість у його обличчі дивує мене.
— Не турбуйся про мене, — каже він, усміхаючись крізь сльози.
— Якщо завтра я вже не дихатиму, знай, що я нічого б не змінив.
Я кохаю його. А він от-от назавжди піде з мого життя, щоб я могла
прожити своє.
— Будь ласка, заплющ очі, — благає він, і його щелепи
стискаються. — Відпусти мене.
Я зволікаю мить, щоб зберегти в пам’яті його обличчя, до
останнього дюйма, і нарешті через силу заплющую очі, доки моє тіло
здригається від ридань, борючись із дихальним апаратом.
Він іде.
Вілл іде.
Коли я розплющу очі, його вже не буде.
Сльози котяться моїм обличчям — я відчуваю, що він
віддаляється, і значно більше, ніж на п’ять кроків, як було домовлено.
Як було між нами завжди.
Повільно розплющую очі. Якась частина мене сподівається, що
він досі там, за склом. Але все, що я бачу, це мерехтливі вогні у дворі й
далеку міську автівку, що зникає в ночі.
Мої пальці, здригаючись, тягнуться вгору, і я торкаюся відтиску
його губ на вікні. Останній його поцілунок на прощання.
Вісім місяців по тому
Розділ 30
Вілл
Рейчел
Міккі і Тобіас
Історія присвячена Клер Вайнленд і всім хворим на КФ, які
продовжують мужньо боротися проти кістозного фіброзу. Хоробрість
Клер і стійкість перед лицем її довічної хвороби має бути уроком для
нас усіх. Продовжуйте боротися, продовжуйте всміхатися, не
втрачайте спокою. Хоч ми були знайомі лише недовгий час, проте її
вплив на наші життя триватиме до кінця наших днів. Її внесок у цю
історію був величезним. Її внесок в історію людяності був і завжди
буде нескінченним.
Джастіну Бальдоні, який ніколи не приймає відповідь «ні».
Відданість, запал і співчуття Джастіна надихали нас у всьому. Його
непохитне бачення цього проекту навчило нас, що з талантом,
цілеспрямованістю й честолюбством можна досягти неймовірних
результатів. Дякуємо йому від щирого серця.
Кеті Шульман, чия цілодобова віртуальна присутність як ніколи
була необхідною о третій ранку. Знання, досвід і творча мудрість Кеті
надихала кожну сторінку, кожну сцену. Було честю і радістю
спостерігати її за роботою. І вона дозволила нам потримати її
«Оскара». ЦЕ було захопливо!!!
Террі Пресс, Марку Россу, Шону Урсані та всій команді CBS
Films. Ми вважаємо, що нам дуже пощастило відчувати їхню міцну
підтримку на кожному етапі роботи. Усе це було б неможливим без
їхньої віри в наш проект. Ми мали нагоду працювати зі справжньою
командою мрії й щодня почувалися щасливими за межами уяви.
І Рейчел Ліппінкотт, чиї титанічні зусилля обернути цю історію на
роман захопливо було спостерігати й ще більш захопливо читати.
Дякуємо, дякуємо, дякуємо!
Без невтомних зусиль кожного учасника не було б кіносценарію.
Не було б фільму. Не було б книги. За все це ми вдячні навіки.
notes
1
День незалежності США. (Тут і далі прим. перекл.)
2
38,9 градусів за Цельсієм.
3
Матусю! (Ісп.)
4
Доню моя! (Ісп.)
5
Бушель — міра об’єму, що застосовується для сипких товарів,
дорівнює приблизно 36 літрам (трьом відрам).
6
«Donkey Kong» — стара японська відеогра з головним
персонажем-мавпою.
7
Не надсилайте грошей, ви не зможе цього оплатити. (Ісп.)
8
Мені теж тебе бракує. Знаю. Я люблю тебе, мамо. (Ісп.)
9
«The Breakfast Club» — американська підліткова кінодрама-
комедія.
10
Боже мій! (Ісп.)