Варіант 1

1 Етапи розвитку буріння у світі

Буріння своїми коренями йде в глибоку стародавність, аж до пізнього

палеоліту і неоліту (13–7 тисячоріччя до н.е.).
По суті, будь-який процес створення отворів у гірській породі може
кваліфікуватися як буріння. Найраніші просвердлені предмети з каменю
зустрічаються в знахідках з верхнього палеоліту.
Отвори робили кремнієвими свердлами. Зародження власне буріння,
тобто одержання глибокого отвору в надрах землі, зазвичай відносять до VІ–
ІІІ ст. до н.е. на території Китаю.
Свердловини бурилися без обертання, інструмент для руйнування
породи підвішувався на канаті та заглиблювався за рахунок удару. Філософ
Конфуцій за 600 років до н.е. вже повідомляв про китайські свердловини
глибиною до 500 м.
Цей рекорд глибини був перекритий тільки в ХІХ ст. Свердловини
бурилися для видобутку соляних розчинів і питної води. Іноді разом з ними
одержували газ і навіть нафту. 6 Винахід китайців зі сторіччями майже не
змінювався. Французи Г. Імберт і А. Гумбольдт, які побували в Китаї на
початку ХІХ ст., описували китайський метод буріння таким, яким він був
близько 2,5 тис. років тому. У ХІ–ХІІІ ст. в районах Усолья, Солі-Камської і
Балахни (Росія) зародилася своя, відмінна від китайської, технологія буріння
свердловин на розсоли. Перші рукописні згадування про соляні промисли
відносяться до 1332–1370 рр., але буріння почалося набагато раніше. Діаметр
соляних свердловин був близько метра, а глибина – понад 100 м.
Навіть для сучасної техніки буріння таких свердловин справа далеко не
проста. Труби виготовлялися з дерева, металеві труби з’явилися в бурінні
тільки в ХІХ сторіччі. Відомий один з перших рукописних посібників з
буріння свердловин, датований ХVІ ст. Він називався "Роспись, как зачать
делать новая труба на новом месте".
 У ньому описані досить розвинуті техніка і технологія буріння того
часу. Перша у світі свердловина на нафту ручним ударним способом була
пробурена полковником А.Н. Новосельцовим у 1835 році на р. Кубань у
Краснодарському краї. Перша свердловина, що дала нафту на
Апшеронському півострові, пробурена в 1869 році. Початок обертального
колонкового алмазного буріння відносять до 1862 року, коли швейцарський
годинникар Лешо запропонував застосувати алмази для буріння гірських
порід при проходці залізничного тунелю МонСени в Альпах. З метою
економії він розташував алмази на кільцевому корпусі коронки.
У 1887 році шведський інженер Креліус створив конструкцію бурового
верстата для обертального буріння, що отримала надалі широке
застосування. У 1914 році німецький інженер Ломан одержав твердий сплав
воломіт (литий карбід вольфраму), який знайшов застосування в бурінні. У
нашій країні колонкове буріння твердими сплавами стало впроваджуватися з
1928 року, після випуску твердого сплаву побідит. У 1899 році інженер Девіс
(США) уперше застосував дробове буріння, у нашій країні воно стало
розвиватися з 1928 року.
У ХІХ і на початку ХХ ст. розвідувальне буріння в основному
здійснювалося вручну, тільки на нафту бурили свердловини ударним
способом. З 1922– 1923 рр. нафтове буріння почали переводити з ударного
способу на більш ефективний – роторний із промиванням глинистим
розчином. У 1923 році М.А. Капелюшниковим винайдений турбобур, на
основі якого пізніше групою вчених був створений і впроваджений
безредукторний багатоступеневий турбобур, з появою якого відпала
необхідність обертати довгий бурильний вал.
Після війни 1941–1945 рр. у нашій країні проведено повне
переозброєння бурових робіт: створено кілька поколінь бурових верстатів,
здійснено перехід із дробового на алмазний спосіб буріння, розроблено
технічні засоби і технологію гідроударного і пневмоударного буріння,
застосовано буріння зі знімними керноприймачами та з гідротранспортом
керна зі свердловини тощо.
У другій половині 80-х років обсяги геологорозвідувального буріння
різко скоротилися через фінансові труднощі, одночасно збільшилися обсяги
буріння технічних і свердловин на воду. Однак ці зміни тимчасові, тому що
зміцнення сировинної бази будь-якої держави неможливе без
геологорозвідувальних робіт

2 Класифікація видів буріння

Механічні способи буріння за методом впливу інструмента на

вибій поділяють на: обертальне і ударне, ударно-поворотне і обертально-
ударне, вібраційне буріння.
За типом породоруйнівного інструмента розрізнюють шнекове,
шарошкове, алмазне буріння, дробове тощо, за типом бурової машини —
перфораторне, пневмоударне, гідроударне, роторне, турбінне, електричне
тощо.
За напрямком і методом проведення свердловин — кущове, вертикальне,
похилоскероване, багатовибійне та ін.
Застосування способів буріння
Застосування того чи іншого способу буріння визначається наступними
основними умовами:
1. Ударно-канатне буріння, яке зараз використовується дуже рідко,
рекомендується застосовувати для розвідки різних пухких порід, скельних і
напівскельних, а також у тих випадках, коли не потрібно вивчати структуру
та механічні властивості порід.
2. Ударно-обертальне буріння, що також застосовується лише в окремих
випадках, можна застосовувати, як і ударно-канатне, лише у пухких породах.
 3. Колонкове буріння широко використовують у скельних,
напівскельних породах, а також у щільних зв'язних та в пухких породах за
умови використання глинистої промивки.
4. Вібраційний метод буріння може бути ефективним для проходки
пухких порід, які не містять значних домішок великоуламкового матеріалу.
Застосування його зазвичай обмежене вивченням фізико-механічних
характеристик порід у природному стані.
5. Шнекове буріння є також досить продуктивним, але воно не
забезпечує точної характеристики розрізу. Його слід застосовувати у
випадках, коли необхідно розкрити забій на більш або менш значну глибину
без докладного вивчення порід.
6. Роторне буріння загалом має ті самі переваги і недоліки, що і
шнекове, але з економічних міркувань воно застосовується лише за великих
діаметрів свердловин (більше 250 мм) і їх значних глибин (більш ніж 100 м).
Ударно-канатне, вібраційне, шнекове та ударно-обертальне буріння за
необхідності вивчення механічних властивостей порід у природному стані
слід супроводжувати відбором монолітів порід за допомогою ґрунтоносів.
Початкові діаметри буріння визначаються заданою величиною кінцевого
діаметра свердловини, а також кількістю змін діаметра інструмента за її
глибиною. За необхідності відбору монолітів кінцевий діаметр свердловини
повинен бути не менше 115 мм, а без їх відбору — 75 мм. Під час буріння в
породах, які не забезпечують стабільності стінок свердловини, останні
закріплюють обсадними трубами, що гарантує чітке розчленування
пройденої товщі за складом і станом порід.
У разі буріння з обсадкою в породах, що містять великоуламковий
матеріал, кінцевий діаметр свердловини, залежно від величини уламків,
повинен бути не меншим за 115—155 мм. Під час буріння свердловин,
призначених для проведення дослідних робіт, може виникнути потреба в
кінцевому діаметрі до 300 мм і більше. В окремих випадках для візуального
вивчення пройденої товщі свердловини проходять діаметром 1000—1350 мм.
 Початкові діаметри труб, залежно від глибини буріння, можуть бути
такими: до 20–25 м — діаметр 111—131 мм, а глибшому — 151 мм, інколи —
до 189 мм.
Під час ударно-канатного буріння руйнування породи на забої
проводиться ударами наконечника, підвішеного на канаті. В якості
наконечника у пухких породах застосовують буровий стакан, у щільних —
желонку, а у скельних та напівскельних породах — долото. Наконечник
повинен бути важким за рахунок ударної штанги.
Очистку вибою свердловини від шламу проводять желонкою. Зразки
порід під час ударно-канатного буріння відбирають з бурового стакана або з
желонки. В останньому випадку структурні властивості порід можуть бути
повністю порушеними.
Процес ударно-обертального буріння складається з: руйнування породи
на забої шляхом ударів бурового наконечника з одночасним його
обертанням; видалення продуктів руйнування із свердловини та подальшого
просування бурового інструменту; забезпечення стабільності стінок
пройденої ділянки свердловини.
Під час обертального буріння у щільних породах за наконечник
використовують ложку (переважно у породах напівтвердої й більш-менш
тугопластичної консистенції) або змійовик (переважно у породах
м'якопластичної і частково тугопластичної консистенції), які несуть
вертикальне навантаження ваги колони штанг.
Під час колонкового буріння руйнування породи на забої проводять
прорізанням кільцевого каналу за допомогою обертання коронки колонкової
труби. При цьому у центральній частині забою утворюється непорушений
стовпчик породи — керн, який відривають від масиву і підіймають із
інструментом на поверхню для вивчення.
Промивання свердловини глинистим розчином забезпечує як підтримку
стабільності стінок свердловини, так і видалення шламу зі свердловини.
Буровий розчин повинен відповідати наступним вимогам: • утворювати
тонку (0,5–1,0 мм) щільну корку на стінках свердловини для запобігання
поглинання промивної рідини; • забезпечувати належну вагу стовпчика
рідини у свердловині для підтримки в ній рівноваги за допомогою
гідростатичного тиску; • забезпечувати мінімальний вміст вільної води в
суспензії задля запобігання набухання глин у стінках свердловини; • мати
належну в'язкість і суспензійний характер для забезпечення повного виносу
шламу і недопущення осадження останнього (зашламування) у разі
припинення циркуляції рідини; • забезпечувати одержання якісних зразків
перебурених порід.
Зазначені вимоги можна задовольнити в тих випадках, коли глина, що
використовується для приготування промивного розчину, має високу
дисперсність (як, наприклад, бентонітові глини), тиксотропність (здатність
деяких гелів переходити у золі і твердіти) і не містить значної кількості
мінеральних фракцій, більших ніж 0,005 мм. Контроль за якістю глинистого
розчину і за його властивостями під час буріння встановлюється
лабораторними методами. При цьому визначаються такі його параметри:
в'язкість, щільність, водовіддача, вміст фракцій, більших за 0,005 мм,
добовий відстій, товщина глинистої корки, опір зсуву, стабільність суспензії,
вміст газів, температура, кислотно-лужні показники (рН).
Замість промивки забою застосовується також продування його
стиснутим повітрям. Продування має наступні переваги перед промивкою: •
виключаються додаткове зволоження, розмивання керну і вибою; • суттєво
зменшуються ускладнення, що виникають у разі раптової втрати промивної
рідини або переривання її циркуляції (зашламування тощо); • не потрібна
доставка води до свердловин; • виключається можливість забруднення і
зволоження шламу, а також змішування різновидів шламу, винесеного з
різних горизонтів.
Продування забою найбільш доцільно проводити у свердловинах, які не
містять воду в рідкому стані. Воно особливо ефективне у багаторічних
мерзлих, сильно кавернозних, тріщинуватих або легко розмивних породах; у
засушливих і безводних районах; за необхідності точної фіксації положення
водоносних горизонтів.
Під час продування можна застосовувати бурові станки і колонкові
труби будь-якої конструкції, обладнані контрольно-вимірювальною
апаратурою, індикатором ваги та манометрами. Бурові штанги беруть
якомога більшого діаметра (30–63,5 мм) з муфто-замковими з'єднаннями.
Штанги діаметром 42 мм застосовуються у виняткових випадках і лише під
час буріння на глибину не більше 100 м. Застосовувати штанги з ніпельними
з'єднаннями не рекомендується. За глибини буріння до 300 м в трубах
діаметром 91–112 мм тиск повітря не повинен перевищувати 6–7 кгс/см2.
Вібраційне буріння ґрунтується на принципі передачі буровому
інструменту спрямованих коливань, які створює віброзанурювач. Частота
коливань існуючих віброзанурювачів коливається від 1200 до 2000 за
хвилину, а амплітуда коливань — від 1,5 до 10 мм. Віброзанурювачі
застосовуються у двох модифікаціях: із жорстким кріпленням до бурильних
труб і з вільним обпиранням на спеціальну плиту — ковадло, в останньому
випадку віброзанурювач називають вібромолотом.
За шнекового способу буріння руйнування породи на забої здійснюється
обертовим долотом, а зруйнована порода транспортується із забою на денну
поверхню шнеком, що представляє собою єдиний гвинтовий транспортер.
Геологічна документація під час шнекового буріння ускладнюється через
часткове перемішуванням зруйнованої породи в процесі її транспортування
шнеками. Проби можна відбирати як під час безперервного, так і під час
періодичного поглиблення свердловини. Під час безперервного заглиблення
процес буріння і видача вибуреної породи поєднуються.
Під час періодичного поглибленя свердловини буріння проводять з
інтервалами, а після кожного інтервалу процес поглиблення припиняють і
усю вибурену породу видають обертовими шнеками на денну поверхню.
Прив'язку відібраних зразків порід фіксують за глибиною пройденого
інтервалу.
 Проходку бурових розвідувальних виробок супроводжують ретельним
оглядом, випробуванням й описанням піднятих зразків порід. Під час
проходки розвідувальних виробок необхідно проводити систематичні
спостереження за часом появи води і за відмітками її рівнів, а під час буріння
з промивкою — також за зміною витрати промивної рідини. За наявності
газопроявів слід ретельно задокументувати їх глибину та характер.

3 Конструкція свердловин

Конструкцією свердловини називається її технічний розріз, у якому

вказано діаметри буріння за інтервалами глибин, діаметри та глибини
опускання колон обсадних труб, а також місця та способи тампонування.
Проектна конструкція свердловини складається на основі геологічного
розрізу з урахуванням фізико-механічних властивостей порід, що
проходяться: стійкість порід у стінках свердловини, водозбагаченість та
можливе поглинання промивальної рідини (за наявності відкритих тріщин,
карстових проявів і необхідності перекриття окремих горизонтів обсадними
трубами), а також глибини свердловини, необхідного кінцевого діаметра
свердловини, мети проходки свердловини та способів її буріння
 Вимоги до конструкції свердловин:
1) Конструкція повинна бути якомога простішою, тобто мати найменшу
кількість обсадних колон різного діаметру.
2) Конструкція свердловини повинна мати якнайменші діаметри буріння
і обсадних колон.
За проектним геологічним розрізом складання конструкції свердловини
ведеться знизу вгору, починаючи з обґрунтування кінцевого діаметра
свердловини.
Кінцевий діаметр вибирається залежно від мети проходки свердловини,
від діаметра фільтру та габаритів водопідйомника, які в свою чергу залежать
від експлуатаційної продуктивності свердловини. Після визначення
кінцевого діаметра свердловини потрібно намітити ділянки, які потребують
закріплення стінок свердловини обсадними трубами, вибрати розміри
обсадних труб і намітити глибини їх опускання. Обсадна колона, що
опускається до водоносного горизонту називається основною колоною У
свердловину можуть спускати кілька обсадних колон, що розрізняються за
призначенням і глибиною спуску. Обсадні колони призначені для кріплення
стінок стовбура свердловини та ізоляції зон різних ускладнень. Як правило,
вони згвинчуються (зварюються) із сталевих труб, у невеликих за глибиною
свердловинах застосовують обсадні труби з пластмаси і асбоцементу.
Види обсадних колон: • кондуктор – перша обсадна колона, яка
опускається у стовбур свердловини до першого від поверхні досить щільного
шару порід, призначена для перекриття верхніх нестійких відкладів,
водоносних і поглинальних пластів, зон вічномерзлих порід тощо. Кільцевий
простір за колоною зазвичай цементують по всій довжині. • проміжна
(технічна) – опускається у разі необхідності після кондукторної для
кріплення нестійких порід, роз'єднання зон ускладнень і водоносних
горизонтів.
Глибину опускання проміжних і кондукторних колон розраховують із
врахуванням стійкості стінок стовбура свердловини, розділення зон
застосування різних бурових агентів. Кількість проміжних колон залежить
від глибини свердловини і складності геологічного розрізу. • основна –
опускається до водоносного горизонту і обов’язково цементується. 12 В
залежності від умов конкретного завдання, треба визначити діаметри: D -1 -
внутрішній діаметр основної обсадної колони; D -2 - зовнішній діаметр
основної обсадної колони; D -3 - діаметр долота для буріння під основну
колону; D -4 - внутрішній діаметр кондуктора; D -5 - зовнішній діаметр
кондуктора; D -6 - початковий діаметр свердловини; D -7 - кінцевий діаметр
свердловини. Також необхідно визначити глибину буріння під кондуктор,
основну колону і водоприймальну частину

4 Способи очищення забою свердловин

Очищення: гідравлічний метод

Важливою робочою операцією є очищення забою свердловини під час її
буріння. При цьому потрібно видаляти шлак, транспортуючи його нагору.
Якщо не робити це, то накопичені маси будуть заважати подальшому
поглибленню. А якщо їх буде занадто багато, то можуть спровокувати
прихоплення бурового снаряда, що призведе до аварії і руйнування забою
свердловини.
Важливо враховувати і способи очищення. Вона здійснюється різними
методами. Одним з них є гідравлічний. Тобто промивання забою
свердловини. Це найпоширеніший варіант.
Він передбачає використання рідини на забої свердловини. Зазвичай
використовують технічну воду, спеціальні засоби - сольові, глинисті і
безгліністі, еаровані. Крім того, задіють розчини природного походження.
Вони утворюються безпосередньо в процесі забою свердловини під час її
буріння.
Якщо породи є слабостійкими, то під час обертання бура застосовують
глинисті розчини. Вони виконують такі функції:
Фіксують породу в стінках свердловини за рахунок глинізації та
формування підвищеного гідростатичного тиску на забої свердловини.
Тимчасово ізолюють водоносний пласт.
Утримують частинки звільненої породи у виваженому стані, коли
припиняє циркулювати рідину.
Зменшують втрату рідини, коли годиться проходити через
водопоглинаючі шари.
Значно покращують умови чищення забою та транспортування шламу.
Рідини аерованого типу застосовують. Це потрібно, щоб зменшити
гідростатичний тиск на забої свердловини і проникнення рідини в шари. При
цьому менше засмічуються водоносні пласти, зменшується втрата рідини.
Пряма схема промивання
Пряма промивка дуже проста, але має ряд мінусів. Сюди відноситься
підвищення витрат рідини, особливо якщо діаметр свердловини великий.
 Пов 'язано з тим, що потрібно мати значну швидкість висхідного
струменя, який забезпечує виведення шламу. Крім того, впливає підвищення
ймовірності появи аварії через обвали стінок, які виконані з нестійкої породи.
Зворотна схема промивання
Зворотне промивання здійснюється за рахунок того, що нагнітається
рідина або вона відкачується спеціальним насосом. Використовується
обладнання вакуумного, відцентрового, поршневого, водоструйного типу або
ерліфти. При такому методі промивання циркулювання розчину буває
локальним або внутрішньоскваженим, повним або ні.
Подібна схема володіє наступними перевагами:
підвищується швидкість висхідного струменя і при цьому витрата
рідини невелика;
можна транспортуватися маси без бурового снаряда.
Ці нюанси обов 'язково потрібно враховувати.
Очищення: пневматичний метод
При цьому методі очищення замість розчину застосовують повітря або
газ. Останній використовують під час буріння свердловин з нафтою. У
газоносних регіонах теж його застосовують. Це пов 'язано з тим, що повітря
використовувати там заборонено, оскільки це може призвести до пожежі.
Наприклад, можна використовувати гази відпрацьованого типу від двигунів
внутрішнього згоряння.
А ось продування повітрям є більш поширеним методом. Його
застосовують навіть частіше, ніж промивання. До плюсів відноситься
наступне:
- не потрібно готувати розчин;
- не знадобиться спеціальне обладнання для чищення рідини;
- можна бурити в районах неводоносного типу, а також у місцях з
вічною мерзлотою;
- швидкість буріння стає вищою;
- санітарно-гігієнічні умови для бригади кращі, особливо взимку.
 Але у такого методу є і недоліки. Головним є те, що при потраплянні в
свердловину води можуть бути спровоковані аварії. Наприклад, невеликий
водоприток призводить до того, що шлам перетворюється на масу на зразок
тесту, яка обліплює обладнання. У більш складних випадках зменшується
глибина буріння.
Очищення: механічний спосіб
Такий метод передбачає шнековий і ударний способи. Причому так
називаються типи і буріння, і одночасно очищення. Обидва методи однаково
популярні.
У першому випадку застосовується спеціальний шнековий транспортер,
який являє собою напівю трубку зі спіральною стрічкою. При її терті
руйнується порода і піднімається нагору через рух апарату.
При ударному методі після руйнування породи буровою установкою
застосовують спеціальні механізми, які опускають у свердловину і
транспортують з неї шлам. Таке обладнання називають жолонкою. Вона
велика кількість разів піднімається на поверхню і скидає зібраний матеріал,
який має зважений стан. Для цього і підливають у свердловину трохи
розчину.
Очищення: комбінований метод
Комбінований метод очищення передбачає поєднання гідравлічного або
пневматичного способу з механічним. Такий варіант вважається більш
ефективним. Часто його застосовують, коли свердловини мають форму
колонок, або у них великий діаметр.

5 Колонкове буріння свердловин

Колонкове буріння – це спосіб буріння з використанням різного

діаметра коронок від 50 до 160 мм. Вони мають зуби внизу, а вгорі йдуть на
конус. Коронки обертаються дуже швидко і порода витягується
непорушеною, а цілісної структури. Це так званий керн. Колонкове буріння
дозволяє отримати породу з свердловини так, що вона руйнується тільки
зовні і добре видно розріз геологічних порід на досліджуваній території. По
мірі заглиблення у свердловину діаметр застосовуваних насадок
зменшується.
Для виготовлення коронок використовують алмаз, вольфрам і сталь.
Алмазні або твердосплавні використовують для проходження в скельних
породах. Вони дуже тверді і інструмент іншого складу швидко тупиться.
Вольфрамові коронки застосовують для порід середньої твердості. Для
буріння в верхніх осадових породах, таких як піски, супіски, суглинки можна
застосувати сталь.
Колонкове буріння та види промивання свердловин
Оскільки проходити різні шари ґрунтів важко, інструмент часто
тупиться, свердловина може обсипатися, застосовують різні води промивки.
Найчастіше це водний розчин, але, якщо буріння йде в водомістких пластах,
в свердловину нагнітається повітря. Це самий маловитратний спосіб, його
перевага ще й у тому, що використовувати воду брудно, а в холодну пору
року некомфортно для бурильників. Якщо воду використовувати не можна,
так як свердловина обсипається і потрібно скріпити її стінки, застосовують
глинистий розчин. При роботі в сипучих грунтах можуть застосовуватися і
більш дорогі види промивки.
Колонкове буріння та його переваги порівняно з іншими методами
буріння
Колонкове буріння дозволяє отримати зразки непорушеної структури, за
якими легко визначити, які породи присутні в геологічному розрізі.
Колонкове буріння свердловин - дуже економічний метод, при його
застосуванні використовується мало електроенергії, переважно вода і
повітря. Глибина свердловин зазвичай буває до 1000 метрів, але можна
бурити і значно глибше.
 Важливою перевагою методу є те, що цей вид буріння служить для
розвідки складу геологічних порід і водних запасів в різних цілях. У
колонкових свердловин згодом здійснюється шнековий вид буріння, який
дуже затребуваний для різних цілей. Відразу бурити шнековим способом
дуже дорого і треба напевно знати геологічну і гідрогеологічну ситуацію,
перш, ніж вибрати відповідні шнеки та методи промивання свердловин.
Ще однією важливою перевагою, яке має колонкове буріння, є те, що
буріння може проводитися в дуже твердих породах.
Колонкове буріння може бути горизонтальним, вертикальним і під
кутом до поверхні землі в будь-яких породах, що можливо не при всіх видах
буріння.
При бурінні на велику глибину можна використовувати більш легке
обладнання.
Свердловина може бути глибокою, а діаметр коронки буде невеликим.
Колонкове буріння і від яких параметрів залежить його вартість
Вартість колонкового буріння свердловин залежить від складу порід у
геологічному розрізі ділянки. Чим вони важче, наприклад, буріння в
глинистих пластах, в скельних породах, тим більш дорогі інструменти
потрібно застосувати, різні види більш дорогий промивки. Ціна робіт на
пряму пов'язана з глибиною свердловини. Чим вона глибше, тим дорожче
роботи. Це природно, оскільки до вартості кожного метра проходки
додається вартість складності порід більш глибокого залягання. Чим нижче
знаходиться грунт, ніж він твердіше і потрібно змінювати інструмент на
більш дорогий. Чим більш слабкі породи зустрічаються і свердловина
обсипається, тим дорожче промивка для роботи.
Самим затребуваним колонкове буріння буває при пошуку води та
встановленні свердловин на воду для господарсько-побутових цілей на
дачних і приватних ділянках.
 6 Буріння твердими сплавами

Твердими сплавами бурят осадові, а також деякі метаморфічні та

магматичні породи, що відносяться до I – VII категорій буримості. Крім того,
твердосплавними коронками успішно буряться безкварцові породи VIII – ІХ
категорій.
Застосовуються різці з вольфрамо-кобальтових металокерамічних
твердих сплавів марок ВК-3А, ВК-6 та ВК-8. Основною частиною цих
сплавів є порошкоподібний карбід вольфраму CW, зціментований кобальтом.
Карбід вольфраму надає металу твердість, а збільшення відсоткового вмісту
кобальту, що вказується в марці металу, підвищує його в'язкість.
Форма та розміри твердосплавних різців залежать від фізико-механічних
властивостей бурих порід.
Різці твердосплавних коронок за призначенням поділяються на основні
та підрізні.
Основні різці випускаються під торець корпусу коронкового кільця, а
також виступають за зовнішню та внутрішню бічні поверхні, перекриваючи
поперечний переріз торця коронки. Випуск різців на бік робиться для
утворення при бурінні кільцевих зазорів між керном і колонковою трубою, а
також між колонковою трубою і стінками свердловини, необхідні нормальної
циркуляції промивної рідини і виносу шламу.
Підрізними різцями додатково зміцнюється зовнішня та внутрішня
поверхні корпусу коронки при бурінні абразивних порід для попередження
швидкого зносу коронки на конус і забезпечення калібрування свердловини.
Випуск різців під торець коронки може бути однаковим або східчастим.
В останньому випадку забою надається ступінчаста форма, чим досягається
ефективніша руйнація породи.Різці в коронці можуть бути розташовані
паралельно осі обертання коронки або похило до неї - у напрямку обертання
коронки (позитивний кут) або проти напрямку обертання (негативний кут).
Застосування коронок з позитивним кутом розташування різців ефективно у
м'яких породах, і з негативним – у твердих абразивних породах.
Закріплені в коронковому кільці різці рекомендується заточувати при
бурінні порід I - III - категорій під кутом 45-500, а при бурінні в породах IV -
VII категорій під кутом 55-650.
Для зменшення гідравлічних втрат під час руху промивної рідини на
бічній поверхні коронкового кільця і в нижній частині його корпусу
вирізаються поздовжні промивні канали.
Для буріння м'яких, неоднорідних по твердості, а також в'язких порід,
що набухають у промивній рідині, застосовуються ребристі коронки
(рис.13.1). До бічної поверхні цих коронок приварені 3-4 ребра, армовані
твердосплавними різцями. Ребра створюють збільшений проміжок між
колонковою трубою і стінками свердловини, забезпечуючи вільний прохід
промивної рідини.
Ребриста коронка М-1 варта буріння м'яких однорідних порід I – III
категорій буримості (суглинки, глини, торфи, крейди), які мають твердих
включень. Корпус коронки М-1 та чотири приварені до нього ребра оснащені
різцями пластинчастої форми. Різці мають випуск за зовнішню та внутрішню
поверхні на 2 мм і виступають над торцем на 3 мм.Коронка М-2
застосовується для буріння м'яких порід II – IV категорій буримості з
прошарками твердіших порід (глини, слабосцементовані пісковики, глинисті
алевроліти, мергелі, нещільні вапняки). Заправляється ця коронка різцями
форми Г-53. Підвищення різців над торцем 3 мм, а вихід за бічні поверхні 1,5
мм.
 7 Самохідні установки

Самохідні бурові установки – це дуже ефективний інструмент для

проведення буріння зовсім у різних сферах – у гірській промисловості та
тунелебудуванні, створення глибоких свердловин для досліджень породного
масиву, виконання будь-яких анкерних робіт та у будівельній сфері. При
цьому самохідні бурові установки можуть оснащуватися різними
інструментами для максимальної адаптації до поставлених завдань. Цього
вдалося досягти завдяки модульній конструкції самохідних бурових
установок, внаслідок чого монтаж та демонтаж установок проводитись
гранично просто.
Ходова частина самохідної бурової установки
Найчастіше самохідні бурові установки оснащуються гусеничним шасі.
Також можливе оснащення рейковим ходом та колісними шасі. Ходова
частина розраховується залежно від кількості бурових маніпуляторів на
борту, додаткового навісного устаткування тощо. Гусеничне шасі дозволяє
забезпечити чудову стійкість абсолютно в будь-якому режимі роботи, а
також гарантована легка та проста маневреність машини. Системи, що
використовуються, здатні забезпечити комфортні умови експлуатації навіть у
підземних горах при виробленні з сильним ухилом.
Додаткове обладнання
Як опція доступне різне додаткове обладнання, таке як насоси для
підвищення тиску, повітряні компресори, барабани для намотування шланга
та кабельні барабани. Деякі моделі самохідних бурових установок можуть
бути обладнані платформою сервісної.У свою чергу «Завод Бурових
Технологій» забезпечить введення в експлуатацію, технічне обслуговування,
ремонт та постачання запасних частин вибрану вами самохідну бурову
установку.
Крім цього, наші кваліфіковані техніки проведуть навчання з
експлуатації самохідних бурових установок у будь-якому регіоні Російської
Федерації. Ми пропонуємо купити самохідні бурові установки за цінами
значно нижчими від середньоринкових, чого вдалося досягти завдяки
власному виробництву. Під час виробництва кожної машини
використовуються виключно імпортні комплектуючі.

8 Ударно-обертальне буріння

Застосування ручного ударно-обертального буріння на

геологорозвідувальних роботах постійно скорочується за рахунок
впровадження нових високопродуктивних бурових станків з механічним
приводом, проте в деяких випадках використання ручних комплектів
залишається необхідним: у важкодоступних і віддалених районах, при
незначних обсягах робіт, невеликих глибинах свердловин, відносній простоті
геологічного розрізу тощо.
При ударно-обертальному бурінні долото здійснює обертання з
допомогою ротора і осьові коливання з певною амплітудою і частотою, які
створюються вібраторами чи вібромолотами, встановленими на поверхні, або
вибійними двигунами, розміщеними над долотом. При бурінні глибоких
свердловин застосовують другий спосіб, коли обертання долота здійснюється
з поверхні роторним способом, а коливання долота, тобто динамічні удари
долота об породу, створюються гідравлічними, пневматичними та іншими
вибійними двигунами - вібробурами.
Поширення одержали гідравлічні вібробури клапанного типу, які дають
при бурінні твердих і надтвердих порід високі показники роботи долота.
При обертальному бурінні буровий снаряд складається зі спірального
бура (змійовика) або ложкового бура (бурової ложки) та бурильних труб.
Породоруйнівному інструменту з поверхні землі надається обертання за
допомогою бурильних труб з одночасним натисканням на буровий
інструмент. Внаслідок цього породоруйнівний інструмент занурюється в
породу й заповнюється нею. Після заповнення бура породою він витягується
із свердловини, звільнюється від породи й знову спускається в свердловину
для продовження її заглиблення.
Ложковий бур складається з порожнього циліндричного корпусу з
поздовжнім вирізом, леза й конічної головки з різьбою для з'єднання з
бурильними трубами за допомогою перехідника (для переходу з ложкового
бура на бурильні труби). Перехідник являє собою муфту з внутрішньою
різьбою на кінцях для переходу з одного діаметра на інший. Ложкові бури,
які мають ложкові леза, направлені під гострим кутом до забою, зрізають шар
породи, відповідний заглибленню за оберт. Порода, зрізана з забою, під час
кожного чергового обертання бура піднімається по лезу в його внутрішню
порожнину, витискуючи звідти догори породу, яка притискається до стінок
бура та ущільнюється. Ложковий бур застосовується для буріння в
суглинках, супісках і в не дуже сипких породах; змійовик — у більш щільних
і пластичних породах. При перетині пісковиків, вапняків, валунів переходять
на ударне буріння.
Буровий снаряд для ударного буріння складається з долота, ударної
штанги і звичайних штанг, або з желонки, ударної штанги (не в усіх
випадках) і звичайних штанг. Снаряд приводиться в коливальний рух за
допомогою балансира — ручним способом або за допомогою лебідки. Під
час буріння долотом снаряд після кожного удару повертають на кут 20—40°
залежно від міцності порід і діаметра свердловини. При більшій міцності
порід і більшому діаметрі свердловини кут повороту інструменту менший.
Висота підйому долота становить 0,5—0,6 м. Під час буріння у свердловину
періодично підливають воду. Спуско-підйомні операції виконують, як і при
обертальному бурінні, розгвинчуючи штанги на окремі свічки. Після
заглиблення долота на 0,3—0,4 м проводиться прибирання породи
желонкою.
Желонка являє собою сталевий циліндр, на верхньому кінці якого
міститься дужка для з'єднання з канатом або різьбою для з'єднання зі
штангою (або ударною штангою) для спускання в свердловину; на нижньому
кінці розміщується башмак із клапаном (шаровим, тарілчастим або іншої
форми). Робота желонки зводиться до того, що при ударі об забій зі шламом
останній піднімає клапан і заходить усередину желонки; при підйомі клапан
закривається й желонка разом із шламом піднімається на поверхню. Шляхом
перевертання або відкривання клапана циліндр звільнюється від шламу.
Желонка використовується і як самостійний прохідницький інструмент під
час проходки пливунів і сипких порід.

9 Вібраційне буріння

Вібраційним називається буріння, при якому для руйнування породи на

вибої свердловини використаються механічні коливання великої частоти,
створювані вібраційною машиною й передачі породоруйнівному інструменту
через колону бурильних труб
Вібраційне буріння належить до найефективніших способів проходки
неглибоких свердловин у нескельних грунтах на глибину 20-25 м і більше
(алювіальні піски, супіски, суглинки, глини, моренні грунти, насипні грунти,
щільні або корінні глини типу нижньокембрійських, гравійно-галечникові
грунти, грунти типу стрічкових глин, а також м'які мергелі і породи до IV
категорії включно). Крім буріння свердловин вібраційна техніка
використовується для занурення та витягання обсадних труб, ліквідації
аварій в свердловинах, пов'язаних із прихватом снаряда на забої, очистки
колонкових труб і зондів, віброобертального буріння міцних і м'яких порід,
розглинізації стінок свердловин, інтенсифікації приготування глинистого
розчину. Особливостями вібраційного буріння є низька вартість, висока
продуктивність, задовільна якість геологічної та інженерно-геологічної
інформації про грунти. При вібраційному бурінні віброзанурювач з великою
швидкістю (до 2 м/хв й більше) занурює в грунт породоруйнівний інструмент
- зонд, що являє собою трубу з поздовжнім прорізом.
Вібраційні машини та їх призначення. Вібраційні машини поділяються
на такі основні групи: віброзбуджувачі поверхневі з жорстким кріпленням
двигуна на корпусі:
· віброзбуджувачі поверхневі з пружним (пружинним) кріпленням
двигуна на корпусі;
· вібромолоти, що являють собою віброударні механізми поверхневого
типу;
· віброзбуджувачі та вібромолоти заглибні.
Віброзбуджувач - це вібраційна машина, коливання робочого органу
якої передається породоруйнівному буровому інструментові або обсадній
колоні, або будь-якому середовищу. Механічні віброзбуджувачі на практиці
називають вібраторами.
Вібромолот являє собою ударно-вібраційну машину, коливання
робочого органу якої закономірно супроводжуються ударами по інших
елементах машини, або по оброблюваному середовищу.
За незначним винятком усі віброустановки комбіновані, тобто дають
змогу бурити свердловини не тільки вібраційним, а й іншим способом. На
деяких бурових установках вібраційний спосіб є допоміжним. Вібробуріння
звичайно проводиться спеціальними віброустановками або віброагрегатами.
Всі віброустановки, призначені для буріння м'яких порід, можна поділити на
такі групи: легкі переносні; легкі, змонтовані на одноосьовому причепі;
змонтовані на автомобілі типу ГАЗ-69, ГАЗ-66 або ЗІЛ-131; змонтовані на
базі трактора.

10 Види породо-руйнівного інструменту

Руйнування гірської породи при обертальному бурінні відбувається в

результаті дії сил: вертикального (осьового) навантаження на долото від ваги
бурильної колони та горизонтальної сили від крутного моменту при
обертанні бурильної колони або валу вибійного двигуна.
Характер руйнування гірських порід залежить від їх твердості та
пластичності. М'які пластичні породи (наприклад, глини) ефективно
руйнуються різанням. Ефективність їх руйнування збільшується із
збільшенням гострості робочих (ріжучих) елементів долота.
Для порід середньої твердості (глинисті сланці, аргиліти та інші)
застосовують долота, які забезпечують поєднання дроблення породи із
сколюванням. У таких доліт робочий елемент проникає в породу внаслідок
його удару об вибій, а сколювання породи відбувається за рахунок ковзання
робочого елемента долота відносно площини вибою в результаті обертання
долота.
Долота сколюючої дії повинні мати достатню довжину та загострення
робочих елементів, що забезпечує їх проникнення в розбурювану гірську
породу на велику глибину.
Тверді абразивні породи найефективніше руйнуються дробленням в
результаті ударів робочих елементів об породу. Тому робочі елементи долота
повинні бути достатньо міцними.
 Тверді і міцні малоабразивні породи добре руйнуються мікрорізанням.
Робочі елементи доліт, які забезпечують руйнування порід мікрорізанням,
повинні мати дуже високу твердість, а їх кількість повинна бути такою, щоб
забезпечити руйнування породи на всій поверхні вибою.
При бурінні нафтових і газових свердловин використовуються такі види
породоруйнівного інструменту:
бурові долота для буріння свердловин суцільним вибоєм;
бурильні головки для буріння свердловин кільцевим вибоєм;
розширювачі стовбура свердловини;
калібратори, стабілізатори, центратори для вирівнювання стінок
свердловини і центрування бурильної колони.
За характером руйнівної дії на породу бурові долота і бурильні головки
поділяються на дробильно-сколюючі (шарошкові), різально-сколюючі
(лопастні) стирально-ріжучі (алмазні і типу ІСМ).
Стійкість долота визначається часом, протягом якого долото зношується
до граничного стану, коли його подальше застосування недопустиме або
недоцільне. Стійкість долота вимірюється в годинах і залежить від таких
самих факторів, як зношення. На зношення і, відповідно, на стійкість долота
найбільше впливають частота обертання долота, осьове навантаження,
подача і якість промивного розчину, які визначають режим буріння в заданих
геолого-технічних умовах.
Стійкість долота також значно залежить від фізико-ме-ханічних
властивостей і якості матеріалів, що використову-ється, спорядження і
промивних пристроїв долота, точності виготовлення і інших конструктивних
і технологічних факторів. По рівню циклічних навантажень, поєднанню
різних видів зношення (абразивного, ударно-абразивного, корозійного,
втомного) бурові долота перебувають в найбільш несприятливих умовах у
порівнянні з іншим обладнанням, яке застосовується в бурінні. Разом з тим
ніяке інше обладнання в бурінні так суттєво не впливає на термін і
собівартість будівництва свердловин, як долота.
 Важливі показники роботи долота — проходження на долото і механічна
швидкість буріння.
Проходження вимірюється в метрах стовбура свердловини, пробурених
долотом від його спуску до підйому внаслідок зношення, поломок і інших
відмов.