«БОГ Є» - ЕНТОНІ ФЛУ, РОЙ ВЕРГЕЗЕ

Передмова:
Ентоні Флю протягом пів століття був найгучнішим рупором атеїзму. Його
«Теологія і фальсифікація» 1950 року стала однією з ключових для спільноти
войовничих атеїстів. Але в 2004 році він несподівано змінив свої погляди, що
викликало справжню бурю гніву в «терпимому» атеїстичному середовищі.
Значення Флю в історії атеїзму
До Флю головними апологетами атеїзму були Шопенгавер, Фаєрбах і Ніцше.
Бертран Рассел не створив ніякої зв’язної критики теїзму, а Айєр, Сартр, Камю
й Гайдеггер створили кожен окрему філософську концепцію, несумісну з
теїзмом. Праці «Теологія і фальсифікація» і «Бог і філософія» стали провідними
у своєму питанні, піднімаючи тему про значимість релігійних тверджень і
покладаючи тягар доведення на теїстів.
Флю, логічний позитивізм і відродження раціонального теїзму
Доводячи можливість дискусії з філософами релігії, Флю допоміг відродити
раціональний теїзм в аналітичній філософії після темного періоду логічного
позитивізму. Логічний позитивізм був популяризований А. Айєром в його праці
«Мова, істина й логіка» (1936). Згідно з позитивістами, значимими
твердженнями є лише ті, які можуть бути перевірені через чуттєвий досвід.
Твердження з метафізики, релігії, естетики й етики були визнані незначущими.
Для Айєра твердження «Бог є» просто не мало значення. Говорячи про
«Теологію і фальсифікацію» Флю відкидає позитивістський підхід,
відкриваючи дискусію з теїстичними твердженнями, якої зверхньо не
допускали позитивісти. Логічний позитивізм таки зазнав краху, що визнав сам
Айєр. Позиція Флю відкрила дорогу цілому поколінню аналітичних філософів-
теїстів, у тому числі Свінберну й Плантінзі.
«Новий атеїзм» або позитивізм повертається
Роком «нового атеїзму» став 2006-ий, коли вийшли «Руйнуючи чари» Деннета,
«Бог як ілюзія» Докінза й інші атеїстичні публікації. Аргументація в них була
посередньою, але автори висловлювалися багатослівно й палко, що принесло їм
велику популярність. Ці книги звучали як фундаменталістська проповідь, де
світогляди розділені на лише «чорні» й «білі», а її противники підлягають
екзекуції. Але автори відмовилися займатися реальними проблемами,
пов’язаними з існуванням Бога: структурою всесвіту, існуванням життя,
свідомости й мислення. Щодо походження свідомости фізикаліст Деннет
взагалі сказав, що «сталося диво». По суті, новий атеїзм є поверненням до
логічного позитивізму. Докінз скинув «відступництво» Флю на його вік, хоча
філософи незалежно від віку міняють свою думку лише на основі аргументів.
Докінз визнає, що «вірить» у те, що весь «замисел» у всесвіті є результатом
дарвінівського відбору. Кульгавість підходу Докінза до питання раціональности
всесвіту підмітив фізик Джон Барроу, нагадавши, що світогляд Докінза
обмежений його спеціальністю біолога. Ще одним аргументом Докінза є те, що
жоден серйозний учений не вірить у Бога, ігноруючи віру Гокінга, Айнштайна,
Гейзенберга і Планка у «вищий розум», який не вмішується в управління
світом.
Вступ:
Протягом життя автор уже кілька разів міняв свою думку з деяких питань,
зокрема перейшов із марксизму до теорії вільного ринку, а також відмовився
від точки зору, що вибір людини спричинений тільки фізичними чинниками.
Однак, автор не відмовляється від свого заперечення життя після смерти й досі
не вірить у нього.
Частина І: Моє заперечення Бога
Розділ 1: Створення атеїста
Автор народився й виріс у сім’ї методистського пастора й навчався у
християнській школі, але ніколи не відчував релігійного ентузіазму.
Обличчя зла:
На літніх канікулах автор бував у міжвоєнній Німеччині, де познайомився з
антисемітизмом й тоталітаризмом, що вплинуло на подальше сприйняття
проблеми зла як головного аргументу проти існування всемогутнього й
всеблагого Бога.
Заглиблюючись у філософію
Автор пов’язав свою діяльність з філософією, прийнявши сократівський
принцип «іти за аргументами, куди б вони не вели».
Поєдинок з Льюїсом
Льюїс організовував у Оксфорді гурток, де християни могли б сперечатися з
атеїстами, і автор його відвідував. На його думку, Льюїс був найбільш
ефективним апологетом середини ХХ століття, і якби в нього запитали, чи зміг
би він спростувати аргументи Льюїса, то відповідь була б «ні». Автор просто
вважає, що немає достатніх підстав їм довіряти, але докази на користь саме
християнського одкровення є найбільш серйозними, якщо взагалі вірити в
одкровення.
Поява інтересу до атеїзму:
Першою працею з критикою теїзму стала «Теологія і фальсифікація». У книзі
ставилися питання, чи багаточисельні уточнення, які супроводжують релігійні
твердження, не руйнують самі ці твердження? Чи не свідчать уточнення, що
виправдовують існування зла, просто за відсутність всеблагости у Бога? Автор
вимагав у теїстів пояснити ці протиріччя в їх доктрині.
Уроки, взяті з протиріч
Переконливу критику «Теології і фальсифікації» дає Реберн Гаймбек у своїй
праці «Теологія і смисл». Він стверджує, що помилково вважати, ніби свідчити
проти віри – це все одно що бути несумісним із нею, і Флю згодом із цим
погодився.
Презумпція атеїзму
У книзі «Презумпція атеїзму» автор відстоює позицію, згідно з якою розмову
про існування Бога треба починати з припущення, що Його не існує, і що тягар
доказу лежить на теїстах. З критикою виступив Алвін Плантінга, стверджуючи,
що віра в Бога є фундаментальним знанням таким, як віра в чужу свідомість, у
пам’ять і минуле й у відчуття. Філософ-томіст Ральф МакКінерні доводив, що
зважаючи на наявність порядку, системи й законообумовленого характеру
природних явищ, для людини й цілком природнім вірити в Бога і що ця ідея є
вродженою. Беручи до уваги достатні докази теїстів, презумпція атеїзму не є
онтологічним висновком, а тільки відправною точкою для дискусії.
Зміна моїх поглядів
Як професійний філософ, Флю не раз міняв свої погляди. Він вносив серйозні
правки в роботу «Юмівська філософія віри», зокрема, щодо питань
причинности (співвідношення досвіду з можливістю вчинення дії), свободи волі
(перехід автора від компатибілізму до віри у свободу волі).
Розділ 3: Спокійний розгляд атеїму
Під час одних із дебатів довкола існування Бога опонент Флю Террі Міте
представив версію космологічного аргументу: у світі існують обмежені змінні
предмети – існування кожного предмета має причину у вигляді іншого
предмету – нескінченний регрес при пошуку причин предметів неможливий,
оскільки в рамках скінченних предметів існування чого-небудь стає
неможливим – існує Першопричина того, що зараз існують ці предмети –
Першопричина має бути безмежною, необхідною, вічною і єдиною –
Першопричина, що не має причини, ідентична поняттю Бог в юдео-
християнській традиції.
Мої дебати в Нью-Йорку
На своїх останніх дебатах у Нью-Йорку в 2004 році Флю заявив, що вірить у
Бога, відмітивши, що на зміну його поглядів повпливали останні наукові
відкриття у сфері генетики. «Він (матеріал ДНК) являє з себе надзвичайну
складність цілого ряду елементів і надзвичайну продуманість способів, якими
ці елементи взаємодіють. Імовірність випадкового перетину цих двох
складових у визначений час нескінченно мала». Учений Геральд Шредер, який
був присутній на дебатах, «спростував» «мавпячу» теорему. Імовірність того,
що мавпа напише сонет Шекспіра, клацаючи по клавіатурі, дорівнює 26 488 або
10690. У Всесвіті ж усього 1080 частинок, що недостатньо, аби виразити кількість
спроб, потрібних мавпі. Якщо перетворити Всесвіт у комп’ютерні мікросхеми й
змусити їх видавати комбінації з 488 букв мільйонів разів у секунду, то
кількість зроблених спроб із самого початку часів досягне всього 10 90 . Розміри
Всесвіту повинні бути в 10600 разів більшими, щоб у підсумку міг вийти сонет.
Але світ досі думає, що мавпа може зробити це в будь-який момент.
Частина ІІ: Моє відкриття Бога
Розділ 4: Паломництво розуму
Автор змінив свою думку завдяки тій картині світу, яку вибудувала сучасна
наука, а саме три її аспекти: підлеглість природи законам; життя й розумно
організовані, цілеспрямовані істоти, що виникли з матерії; існування самої
природи.
Розділ 5: Хто написав закони природи?
Найбільш інтуїтивно прийнятним аргументом існування Бога є аргумент від
дизайну: дизайн, втілений у природі, повинен мати і Дизайнера.
Закономірності, що спостерігаються у природі, математично точні, універсальні
й взаємопов’язані. Як природа з’явилася саме в такому виді? Багато вчених,
починаючи з Ньютона й Максвелла й закінчуючи Айнштайном, Планком,
Гейзенберном і Шредінгером пояснювали це через вищий інтелект. Стівен
Гокінг закінчу «Коротку історію часу» словами: «…це буде остаточний тріумф
людського розуму, бо тоді ти пізнаємо розум Бога». Книга Айнштайнового
друга Макса Джеммера найкраще показує, який поглядів дотримувався вчений.
Щодо прихильности до пантеїзму Спінози, Айнштайн прочитав лише «Етику»
й не був детально знайомий з творчістю філософа. Сам же Айштайн
категорично заперечував, що є атеїстом: «Я не атеїст і не думаю, що можу
назвати себе пантеїстом».
«Вищий розум» Айнштайна
Учений точно вірив у надприродне джерело розумно влаштованого світу.
«Кожен, хто з головою поринав у науку, переконувався в тому, що закони
природи підтверджують існування духа, який безмірно переважає людину і
перед лицем якого ми з нашими скромними можливостями повинні
змиритися».
Квантовий стрибок назустріч Богові
Основоположники квантової фізики Макс Планк, Вернер Гейзенберг, Ервін
Шредінгер і Поль Дірак робили схожі заяви. Гейзенберг говорив: «У ході мого
життя я неодноразово був змушений задуматися про взаємозв’язок цих двох
сфер думки (науки й релігії), бо я ніколи не смів сумніватися в реальности того,
на що вони вказують». Планк стверджував, що «не може бути ніяких реальних
протиріч між релігією й наукою, бо одна є доповненням іншої».; «релігія і
природознавство ведуть спільну боротьбу в невпинній і напруженій воєнній
кампанії проти скептицизму й проти догматизму, проти невір’я й релігійних
упереджень…(і отже), знаходяться на стороні Бога». Інші вчені, які вірили у
Бога як вищий інтелект: Пол Девіс, Джон Барроу, Джон Полкінгорн, Фрімен
Дайсон, Френсіс Коллінз, Оуен Джинджерич і Роджер Пенроуз, а також
філософи науки Річард Свінберн і Джон Леслі.
Чиї це закони?
Пол Девіс висловив думку про те, що «наука може розвиватися, лише якщо
вчений дотримується переважно теологічного світогляду». Він каже, що
твердження про те, що закони природи є породженнями людської культури –
абсурдні, і що праця вчених полягає в їх виявленні, а не вигадуванні. Девід
звертає увагу на той факт, що закони природи не були виявлені шляхом
прямого спостереження, а були відкриті за допомогою математичної теорії.
Також він ставить кілька гострих питань: 1) звідки з’явилися закони фізики?; 2)
чому ми маємо саме такий набір законів?; 3) як так вийшло, що ці закони зі
звичайних газів породжують життя, свідомість та інтелект? Для Девіса природа
фізичного буття надто фантастична, аби прийняти її як даність.
Божественний законодавець
Джон Фостер і Річард Свінберн також стверджують, що Бог є найкращим
поясненням існування законів природи й того, що фізичні тіла скрізь
взаємодіють однаково, а не хаотично.
Розділ 6: Чи знав Всесвіт, що ми з’явимося?
Автор наводить аналогію з туристом, який потрапляє в готель, де номер
влаштовано точнісінько так, як його власна кімната. Фрімен Дайсон пише:
«Чим більше я досліджую Всесвіт, тим більше знаходжу доказів, що Всесвіт в
якомусь сенсі знав, що ми з’явимося». Закони природи створені рівно таким
чином, щоб спрямовувати Всесвіт до появи й підтримання життя. Якщо
значення хоч однієї з фундаментальних констант (наприклад, швидкости світла
чи маси електрона) буде хоч трішечки змінена, то не з’явиться жодної
придатної для життя планети. Джон Леслі у праці «Безмежний розум» наводить
такі фундаментальні компоненти внутрішніх механізмів природи: 1) принцип
відносности гарантує, що електромагнітна сила буде однаково діяти під будь-
яким кутом, що дозволяє генетичному коду не розпадатися під час обертання;
2) квантові закони запобігають падінню атома на електрон; 3) електромагнітна
взаємодія уможливлює відразу ряд важливих процесів (дозволяє зірці
безперервно горіти протягом мільярдів років; дозволяє протікати на зірках
синтезу вуглецю; гарантує, що лептони не займуть місце кваків, що
унеможливило б існування атомів). Як вийшло, що всього одна сила забезпечує
стільки різних потреб?
Теорія мушкетона
Теорія мультивсесвітів, де кожен налаштований по-різному, пояснює водночас
усе й нічого. Виникає питання, які закони управляють самим мультивсесвітом.
Пол Девіс відмічає, що якщо існує «закон законів», який визначає, як міняються
константи різних законів при переході з всесвіту у всесвіт, то ми просто
зміщуємо проблему космічної біофільности на рівень вище.
Розділ 7: Як з’явилося життя?
Учені приділяють мало уваги філософській інтерпретації своїх досліджень, а
філософи – природі й походженню життя. То як Всесвіт, що складається з
несвідомої матерії, міг породити істот, які мають цілі, здатність до
самовідтворення й «закодовану» хімічну структуру?
Генетичне послання в ДНК дублюється в процесі реплікації, а тоді копіюється з
ДНК у РНК у процесі транскрипції. Після цього відбувається транскрипція,
через яку послання передається від РНК амінокислотам, які врешті
об’єднуються в білки. Дві принципово різні системи (управління
інформаційними потоками й хімічна активність), координуються універсальним
генетичним кодом. Ген є набором закодованих інструкцій, що чітко описують
спосіб виробництва білка. Ці генетичні інструкції не схожі на ту інформацію,
яка присутня в термодинаміці й статистичній механіці й містять скорше
семантичну інформацію. Ці інструкції можуть діяти, знаходячись тільки в
молекулярному середовищі, яку здатне інтерпретовувати сенс, прихований у
генетичному коді. Тому питання походження виходить на перший план. Як
смислова чи семантична інформація може самовільно виникнути з молекул, які
не мають смислового навантаження і піддатливі до дії сліпих і безцільних сил –
надто нестандартне питання для науки.
Крізь тьмяне скло
Життя не могло розвинутися без генетичного механізму – єдиного, який здатен
зберігати, копіювати й передавати інформацію. Як з’явилося статеве
розмноження – ще одна загадка. Геральд Шредер стверджує, що поява
сприятливих умов ще не гарантує появу життя. Немає закону природи, який
вчить матерію створювати цілеспрямованих самовідтворюваних істот. Фізіолог,
нобелівський лауреат Джордж Волд підмітив, що «ми приймаємо рішення
вірити в неможливе: що життя виникло самовільно в результаті випадковости».
Розділ 8: Чи з’явилося щось із нічого?
На початку 80-х років атеїсти опинилися в скрутному становищі. Теорія
Великого вибуху показала, що у Всесвіту є початок.
Те, що не під силу пояснити за допомогою науки
Основним критиком космологічного аргументу був Девід Юм, який вважав, що
не може бути причини існування якоїсь групи фізичних об’єктів за межами
вмісту кожної окремої частини цієї групи. Девід Конвей спростовує юмівську
логіку: причинне пояснення існування частин подібної сукупности не може
призвести до причинного пояснення існування всієї сукупности, якщо
елементи, які розглядаються як причини, є елементами, чиє існування потребує
причинного пояснення. Свінберн відмічає, що нескінченне існування Всесвіту
при пошуку його причин стане непоясненним грубим фактом.
Необхідність у творчому факторі
Якщо існує фундаментальний закон, який би пояснював походження Всесвіту,
то він мав би звучати десь так: «порожній простір невідворотно дає початок
матерії й енергії». Джон Леслі критикує різні теорії щодо того, що було до
Великого вибуху, адже це не вирішує космологічної проблеми.
Хороший В-індуктивний аргумент
Річард Свінберн пояснює, що малоймовірно, якщо Всесвіт може існувати без
причини, тоді як безпричинне існування Бога ймовірніше. Флю вважає
правильною свінбернівську версію космологічного аргументу.
Розділ 9: У пошуках місця для Бога
Філософи дійшли до того, що ідея Бога як всемогутнього Духа є узгодженою,
тож достатніх філософських аргументів проти Його існування не існує.
Розділ 10: Під силу всемогутности
Закони природи, життя з його телеологічною організацією й існування Всесвіту
– все це можна пояснити тільки присутністю Розуму, який пояснює своє
існування так, як пояснює існування всього в цьому світі. Автор також відмічає,
що хоч і не вірить у персоніфікованого Бога, але релігія Ісуса й Павла є
найбільш переконливим одкровенням з усіх наявних.
Додаток А: «Новий атеїзм»: критична оцінка Докінза, Деннета, Волперта,
Гарріса й Стенджера
Рой Вергезе виділяє 5 явищ, які можуть бути пояснені лише через існування
Бога і які ігнорують сучасні атеїстичні автори: розумність, виражена в наших
знаннях про світ; життя, здатне діяти самостійно; свідомість; понятійне
мислення, здатне сприймати символи; людина як така – зосередження
свідомости, мислення й діяльности. Вергезе наводить приклад мармурового
столу, щодо якого ми повинні повірити, що через мільярди років він отримає
свідомість. Якщо тільки зрозуміти природу матерії, маси й енергії, можна
осягнути, що самі по собі вони не можуть породити свідомість. А на
субатомному рівні все, що дійсне для цього мармурового столу, дійсне і для
всієї іншої матерії у світі. Так само говорити, що думка є лише набором
нейронних операцій – це все одно що ототожнювати ідею справедливости із
закарлючками на папері.
Розумність
Зараз теїсти й атеїсти згодні в одному: якщо щось існує, то повинно бути і щось
попереднє, що існувало завжди. Вибір у тому, Всесвіт це чи Бог.
Причиною розумности, яку ми помічаємо в усьому в цьому світі, може бути
тільки Розум вищого порядку. Стара філософська помилка Віктора Стенджера,
який стверджує, що "ніщо" є симетричним, і що закони фізики повинні бути
такими, як є, якщо вони з'явилися з симетричного "нічого", полягає в тому, що
він сприймає "ніщо" як дещо. Стенджер також стверджує, що загальна енергія
Всесвіту дорівнює нулю, отже, для його створення не потрібна енергія, тобто, і
творець. Одначе це не пояснює, чому що-небудь тоді повинне існувати, на що
вказує філософ-атеїст Дж. Дж. Смарт. Загалом, атеїсти зараз не можуть дати
пояснення космологічної проблеми. Ентоні Зі використовує ті ж факти, що і
Стенджер, щоб показати, що джерелом симетрії є вищий Розум.
Життя
Тільки Докінз намагається пояснити проблему появи життя, але його підхід є
сміховинним. Він стверджує, що життя є породженням ланцюжка хімічних
реакцій, і що якщо вдатися до магії великих чисел, то стане ясно, що серед
нескінченної кількости планет хоча б на одній мало зародитися життя. Це
більш, ніж суєвірне твердження, але тоді можна стверджувати існування
єдинорогів чи еліксиру молодости лише на основі магії великих чисел.
Свідомість
Із вивченням свідомости справи кращі, але ніщо не вказує на те, що фізичні
властивості нейронів допускають появу свідомости. Як каже Геральд Шредер,
між куплю піску і мозком Айнштайна немає суттєвих відмінностей; тож тільки
сліпа віра в матерію здатна припускати, що якісь їі частинки можуть породити
реальність, яка нічого спільного з матерією не має. Функціоналізм Деннета був
висміяний фізикалістами, а Докінз і Пінкер чесно зізналися, що не знають, як
пояснити феномен свідомости.
Мислення
Іншим феноменом є здатність людини розуміти смисли, наприклад, думати про
собаку Сірка чи собак загалом, розуміти нематеріальну концепцію
справедливости тощо. Мислення є водночас фізичним і супрафізичним,
оскільки мислимо ми, а не мозок - мозок тільки створює умови для мислення.
Мислення є процесом, здійснюваним особистістю - одушевленим тілом.
Я
Суттєва проблема, яку ігнорують атеїсти - власне "я". Де воно взялося. "Я" не
ув'язнене в якісь клітині тіла, бо клітини змінюються, а "я" залишається. Жоден
наш нейрон не має достатніх атрибутів, аби називатися особистістю. "Я" може
бути тільки поєднанням душі й тіла. Самість не можна описати термінами
фізики й хімії. Наука не породжує самість, самість породжує науку.
Походження супрафізичного
Тож як з'явилися життя, свідомість, мислення і самість? Наука малює нам
картину, засновану на дивовижних збігах без жодних передумов. Тож єдиний
спосіб пояснити ці явища - сказати, що вони є інших виміром буття, тобто
супрафізичними. Вони пов'язані з фізичним світом, але є в корені новими.
Джерелом супрафізичного може бути лише супрафізичний Розум, бо матерія не
може створити концепції і наділити сприйняттям, а силове поле не може
створити думку.
Додаток Б: Як Бог відкриває Себе в людській історії: розмова про Ісуса з Т.
Н. Райтом
Звідки ми знаємо, що Ісус існував?
Зараз уже жоден історик не заперечує існування такої особистости, як Ісус
Христос. Історичних свідчень для цього достатньо.
Які є підстави в тексті Біблії, щоб стверджувати, що Ісус є втіленим Богом?
Віра Райта в божественність Христа заснована на тому, як євреї уявляли собі
Бога споконвіку. Євреї використовували п'ять підходів: вони говорять про Боже
Слово, живе й дієва, яке втілює те, що сказано; говорять про Божу мудрість,
висловлену в притчах; про Божу славу, яка перебуває в Храмі; про закон Божий
і про Дух Божий, який діє в цьому світі, зокрема протягом всієї Біблії. Усі ці
п'ять підходів справедливі для євангельського Ісуса. Він розказує притчу про
сіяча, який всюди ходить і сіє слово, і сам займається тим же. Він постійно
виявляє мудрість у характерній манері. Ісус позиціонує себе як Храм,
самостійно відпускаючи людям гріхи просто на вулиці, що відбувалося, тільки
якщо людина йшла в Храм приносити жертву. Джейкоб Ньюснер, провідний
фахівець з історії юдаїзму, у своїй книзі про Ісуса пише: "Я хочу сказати цьому
Ісусу: "Ким ти себе завважав? Богом?"". Фактично, Ісус дає новий закон та нове
тлумачення закону. Що ж стосується Духу, то Ісус каже: "Якщо ж я Духом
Божим виганяю бісів, то, звичайно, досягло до вас Царство Боже". Ісус прямо
не говорить, що є другою особою Трійці, але його поведінка як особистости
свідчить про те, що неймовірна історія про Бога, який зійшов до свого народу -
правда.
Які існують свідчення воскресіння Христа?
Єврейські уявлення про воскресіння полягали в тому, що в кінці часів весь
народ воскресне і отримає життя після смерти. У язичницькому ж світі поняття
воскресіння взагалі було невизначеним і ніяк не включало в себе повернення
душі в мертве тіло. Євангельські часи різко змінили уявлення євреїв про
воскресіння. Вони почали говорити не про весь народ у кінці часів, а про одну
людину тут і зараз. Крім того, раніше євреї мали два припущення про те, яким
буде тіло після воскресіння: або таким же, як у попередньому житті, або ж
осяйним, як зірка. Перші ж християни вводять абсолютно новий концепт
воскреслого тіла: воно має людські риси й перебуває в триимірному просторі,
але володіє надприродними властивостями: не відчуває болю, страждань і є
безсмертним. Крім того, євреї часів Другого Храму не вірили, що Месію
можуть убити, але вони все одно повірили, що Ісус - це Месія. Сама концепція
воскресіння в уявленні євреїв сильно змінилася і зайняла центральне місце в
релігії, тоді як в юдаїзмі вона була далеко не такою важливою. Врешті, різко
міняється уявлення про життя після смерті, яке є було дуже консервативним.
Видається, що у ранніх християн були серйозні підстави переглянути свої
настільки чутливі погляди, при чому в своїх нових переконаннях вони були
одноголосними, що викликає великі питання в істориків. Якби розповіді про
воскресіння з'явилися за 20-30 років після нього, то в християнстві виникло б
багато напрямків, а саме поняття воскресіння не було б настільки конкретним.
Усе це свідчить про те, що сталося щось конкретне й визначене. Чотири
Євангелія, хоч і були написані пізніше, мають спільні особливості, які зводять
їх до раніших переказів, не зазнаючи суттєвих змін. Євангелія від Марка було
написано першим, від Матфея - другим, і вони містять доволі короткий опис
воскресіння, тоді як пізніші Євангелія від Луки й Іоанна вже містять історії про
Ісуса, який їсть печену рибу, готує обід на березі, пропонуює Фомі
доторкнутися до себе тощо. Існує теорія, що люди в той час уже почали
сумніватися в тому, що Ісус існував, і тому Лука й Іоанн додали ці історії для
переконання. Але якщо так, то їм не було сенсу додавати вигадані неймовірні
історії - це було б пострілом у коліно. Жодне з чотирьох Євангелій не повторює
історії з глави 12 книги пророка Даниїла, де сказано, що праведники будуть
сяяти, мов зірки, у Царстві Божому. Це ж саме згадує й Ісус у раніших главах
Євангелія, але його не описують таким чином після воскресіння, що дивно.
Портрет воскреслого Ісуса виглядає дуже дивно й непритаманно юдайській
традиції. Євангелісти не могли б вигадати цього з голови. Будь-хто, хто писав
би придуману розповідь про воскресіння Ісуса, зробив би його образ більш
впізнаваним. Грецькі оригінали Євангелій суттєво відрізняються навіть у описі
одних і тих же подій, тож вони не були скопійовані одне з одного. Євангелія
також не містять жодних посилань на Старий Заповіт, уривки з якого (22-й
псалом, 53-ю главу книги пророка Ісаї, книгу пророка Захарії) ранні християни
об'єднували в одну історію з розп'яттям і воскресінням Христа. Євангелія
позбавлені тих теологічних й екзегетичних сенсів, до яких вдавалися ранні
християни, отже, були написані з раніших усних переказів. Ще однією
парадоксальною особливістю є роль жінок. У тодішньому суспільстві їх не
визнавали за свідків на суді, і навіть коли апостол Павло проповідував перед
людьми, то оминав свідчення жінок-мироносиць. Одначе Євангеліє акцентує
увагу саме на них, а особливо на Марії Магдалині, яка раніше була блудницею.
З точки зору підтвердження справжности подій це рівноцінно пострілу собі в
коліно, тож історії про виявлення жінками-мироносицями порожньої гробниці
й зустріч із воскреслим Ісусом повинні сприйматися як цілком історичній. І
остання цікава особливість Євангелій: вони, на відміну від ранніх християн
(апостола Павла, Ігнатія Антіохійського, Іринея), не говорять нічого про
майбутнє життя людей після смерти. Це свідчить про те, що Євангелія
повертаються до ранніх часів, коли послання апостола Павла ще не були
написані й коли спільнота ранніх християн перебувала в шоці від такої події, як
воскресіння. Чому ж тоді ранні християни свято вірили у факт воскресіння
Христа саме в таких подробицях? Очевидно, повинні були зійтися два фактори:
порожня гробниця і явлення воскреслого Христа своїм учням. Якби уявлень не
було, то зникнення тіла списали б на розкрадачів гробниць, яких тоді було
вдосталь. В античному ж світі давно були відомі такі явища, як привиди,
видіння й галюцинації, й учні про це знали, але все одно сприйняли ці видіння
як справжі, а в підсумку так і не знайшли тіла Ісуса. Як історик, Т. Н. Райт
робить найпростіший висновок - Ісус дійсно воскрес і з'явився своїм учням.
Додаток В: Відповіді на питання читачів
Християнські апологети сфабрикували цю книгу, скориставшись старістю й
слабкістю Флю
У 2007 році у відповідь на подібні закиди Флю сказав: "Я б не видав цю книгу
під своїм іменем, якби не був з нею згоден на 100%. Мені потрібен був лише
хтось, хто буде записувати, і цю роль взяв на себе Рой Вергезе. Ідея того, що
хтось міг маніпулювати мною, у корені хибна. Я старий, але маніпулювати
мною тяжко. Ця книга моя і вона відображає мою думку. Крім того, нові
погляди Флю можна прослідкувати ще в листах, написаних на кілька років
раніше за книжку. І, врешті, сам Флю пише, що досі не вірить у потойбічне
життя, що явно не на руку уявним християнським апологетам.
У Флю на старості літ, напевно, почалися характерні для старих людей
розумові проблеми
Це типова маніпуляція нових атеїстів, на яку Флю заздалегідь відповідає у своїй
книзі. Крім того, його публічні виступи після виходу книги не дають підстав
сумніватися в його адекватности.
Чи не надто гучний заголовок у книги. З чого Флю вважає себе найвідомішим у
світі атеїстом?
Це ідея не автора, а видавців. Одначе вклад Флю в розвиток філософії атеїзму
значно суттєвіший, ніж усіх популярних сучасних атеїстичних авторів.